1. Види І жанри образотворчого мистецтва > Поняття образотворчого мистецтва, його види І жанри

1   2   3

Тема 9. АРХІТЕКТУРНЕ МИСТЕЦТВО ГОТІКИ, РЕНЕСАНСУ, БАРОКО.

1. Готіка - величний архітектурний стиль середньовіччя.

2. Архітектура ренесансу.

3. Італія - батьківщина бароко.


На зміну романському стилеві прийшла готіка, яка стала величним стилем середньовіччя. Готіка зародилася у Франції у першій половині ХІІ ст. в області Іль де Франс, і саме звідси вона почала свій шлях у інші країни. Вона господарювала в Західній Європі з 12 по 16 ст. У 12 ст. готика з'являється в Англії, через століття - у Германії, Італії, Іспанії. Вона проникає у різні країни неодразу і нерівномірно, але, з плином часу готика стає універсальним Європейським стилем. Своє ім'я стиль отримав від германського племені готов, тобто варварів, хоча вони не мали до нього ніякого відношення. Цим презирливим ім'ям італійська художня критика в 16 ст. називала все, що будувалося за північними Альпами. В наш час цей стиль вважається одним із прекрасних і дивних художніх явищ. Але його назва, яка зовсім не відповідає дійсності, залишилася жити у нашій уяві. У середньовічному будівництві головною справою було возведення божих храмів. Готичну церкву зразу впізнаємо по стрільчатим (загостреним) аркам вікон, дверей. Церкви, вже не схожі на фортеці, як у романській період, вони тягнуться у небо своїми баштами. Величезні вікна з різнокольорових вітражів займають стільки місця, що стіни майже відсутні. Склепіння підтримують сповки, від яких віднарощуються нервюри (ребра), які викладені з різаного каміння, або з фігурної цегли. На них спирається склепіння, які були більш легкими. тонкими ніж романські, однак склепіння з нервюрами вимагали додаткової опори. Саме тому з зовнішнього боку храму прибудовувалися сповки - контрфорси, а між стінами центрального нефу і контрфорсами будувалися наклонні підпорні арки - акрбутани. Всі ці нервюри, контрфорси, акрбутани створюють казковий кам'яний каркас. Над середохрестям собору височить велика башта, крім того над дахом, іноді їх так багато, що вони височать як маленький ліс. Кам'яне мереживо - прикраси з різаного каміння вкривають західний фасад собору. Віконні переплетіння з різаного каміння повторюють мотиви розетки або трьох-чотирьох лісників. В пізній готиці їх замінили візерунки у вигляді язиків полум'я (полум'яна готика). Готична базіліка має план у вигляді латинського хреста. На людину, яка виходить з церкви справляє величезне враження простір, висота, урочистість. Крізь вікна впливається насичений червоний, або синій кольори, звучить музика. Дійсно, у людина не виникає сумнівів у тому, що готичний храм - це дім Божий. Каркасна схема, на якій будівля готичного собору тримається була геніальним винаходом і вимагала серйозних інженерних знань. Це велика загадка цивілізації. Наприклад, 5-ти кефний собор Паризької Богоматері, який почали будувати в 12 ст., старіший у Франції. За ним ідуть собори м.Шартр, Ам'єн, Рейме. Дивно як невеликі містечка змогли створити такі шедеври. Адже у Парижі тоді було не більше як 200 тисяч мешканців. Франція була геть забудована церквами. 800 готичних соборів - це її доробок за 4 століття панування готики. Пізня - полум'яна готика характерна для Англії. Дивні сплетіння нервюр у вигляді зірок, опахал, сіток та переплетіння віконних рам, що полум'яніють. Кращі зразки англійської готики: собори Солсбері, Йорку, Оксфордського та Кембріджського університетів. Мрією німецьких будівничих було створення в Германії храмів не гірше ніж у Французів. Однак їм не вистачало матеріалів, грошей. Готичний стиль проник і в Італію. Вершиною італійської мармурової готики вважається собор у Флоренції (Санта Марія дель Фьоре), собор у Мілані (135 оріалів, 2245 скульптур). Вище досягнення громадської італійської готики - палац дожів у Венеції. В епоху готики вся Західна Європа вкрилася мальовничими феодальними замками (зубчаті стіни, підйомні мости, рви заповнені водою). Міста були обнесені стінами. Будинки тужилися один до одного. В епоху готики будували не тільки храми, але й ратуші, палаци, будинки ремісничих цехів.

2. АРХІТЕКТУРА РЕНЕСАНСУ.

Ренесанс - новий художній світогляд. Саме в Італії, країні насиченій спадщиною античності, виникає ренесанс, який у вузькому розумінні ми вважаємо відродженням античного мистецтва. Архітектура займає ведуче місце в художній творчості ренесансу. З античної архітектури ренесанс переймає ордерську систему. Колона, пілон, пілестра, архістав стають основними елементами, які ренесанс вільно використовує, створюючи різні комбінації. Змінюється і характер будівель. Замість готичних ломаних ліній використовуються прямокутні форми (форми: квадрат, прямокутник, куб, куля). Будинки епохи Відродження прикрашають колони, пілестри, лев'ячі голови, "путті" - голопузі малята, гіпсові вінки з квітів, плодів (гірлянди) та інші деталі. Зразки для цих деталей були знайдені у руїнах давньоримських будівель. Знову ввійшла у використання арка. Всю історію розвитку нового архітектурного стилю на протязі XV-XVІ ст. можно умовно розділити на 3 періоди. 1420-1500 - раній Ренесанс з основним центром у Флоренції. Ведучі архітектори цього періоду Ф.Брунеллескі (1377-1446). Початок 1500 року - розквіт ренесансу. Ведучий архітектор Браманте (1444-1519), а центром Ренесансу стає - Рим, останній, відносно короткий період, має назву пізнього Ренесансу (1540-1580). Ведучий архітектор М.Буонаротті (1475-1564). Під впливом античності найбільш досконалими стали вважати будівлі з куполами. Величнішим з відомих купольних будівель епохи Відродження став собор святого Петра в Римі, який будувався більше 100 років. Він не вражає так як готичні собори, він не пригнічує, він є хвала не Богу, а земній людині. Ренесанс змінив обличчя міста. В цей період споруджується велика кількість палаців. Ядро палацу складає двір обкружений аркадою. Потроху зелень проникає в міста, де створюють приватні сади, літні резиденції, вілли. Ренесанс народжує єдину ..., органічний простір вулиць та площ. В інших європейських країнах Ренесанс не отримав такого розвитку як в Італії, коли в ній розквітали ідеї Ренесансу, Франція, Германія, Чехія жили ідеями готики. Але в XVІ ст. Ренесанс приходить і у Францію і стає придворним стилем. Для французького ренесансу характерним стає використання високих дахів, високих труб, мотивів горищних вікон. Значною будівлею французького Ренесансу є королівський палац Лувр, архітектор Леско (1515-1578), робота якого заклала основу національної французької архітектури "ренесансного Класицизму" (кінець XVІ-XVІІІст.).

3. МИСТЕЦТВО БАРОКО.

Знову в Італії в кінці XVІ ст. виникає новий стиль бароко. Цей стиль затверджувався насамперед у церковному будівництві. Будівлі епохи бароко завжди легко впізнати. В їх основу закладено овали. Основна деталь бароко - .............., яка спірально залишилася на фасадах обкружувала вікна, балкони. Барочні будівлі щедро прикрашалися. В інтер'єрах панували кольоровий мармур, ліпка, скульптура, розписи стін і стелі, героями яких обов'язково були янголята, святі, персонажі античних міфів.

В епоху бароко було побудовано безліч розкішних палаців, були розбиті парки з алеями, фонтанами, все це створювало величні архітектурні ансамблі. В кожній країні ця архітектура набула свій особистий вигляд. Самостійним шляхом йшла архітектура Франції (ранній французький класицизм). Будівлі були сіметричним з високими мансардними дахами (автор арх. Мансард). Самий відомий пам'ятник французького бароко - палац у Версалі (Людовік XІV). Він став прикладом будівництва для всієї Європи.


Тема 10. МОДЕРН, КОНСТРУКТИВІЗМ В АРХІТЕКТУРІ ХХ СТОЛІТТЯ.

СУЧАСНА АРХІТЕКТУРА.

1. Стиль модерн та конструктивізм.

2. Функціоналізм архітектури ХХ століття.


На початку ХХ століття в архітектурі запанував стиль модерн (новітній). Для модерну характерний потяг до образів, кентарів, сфінксів. Для нього характерні мрії про прекрасне, нетутешнє, фантасмагорічне відчуття ворожнечі оточуючого середовища. Прихильність до модерну на початку століття ми знаходимо не тільки в архітектурі, а і у сфері прикладного мистецтва (меблі, вишивка, тканини). Цікавили пишним цвітом розквітом англійський модерн, який орієнтувався на середньовічні традиції, він дав світовій культурі низьку талановитих майстрів і художників, особливо графіків (Берделі). У модерн, і символізм звернуті до природи і прагнуть відновити органічний зв'язок особистості з природою. Це виявляється у широкому проникнені рослинних мотивів у орнаментику модерну, цвітова гама модерну: білий, срібний, золотий, блідно-блакитний, зелено-блакитний. Ці кольори створюють у глядача відчуття перебування у підводному царстві, у світі розмаїтих символів: птицях, тваринах, мотивів лісових духів, русалок, персонажі кованого вітру, розпущеного жіночого волосся, жіночих тіл у воді. Більшість орнаментики являє витонченість, вишуканість, видовженість.

Вік модерну був недовгий, це був останній зойк старої архітектури феодальних буржуазних епох. На його зміну прийшов новий стиль, який символізував демократичність суспільних, громадських взаємовідносин, характерних для ХХ сторіччя. Це був стиль "конструктивізм". В ХХ столітті лідером сучасної архітектури був СРСР, завдяки блискучій старій архітектурно-художній інколи, на культурному підґрунті якої віднаростилися нові камінці сучасної архітектури, революцією, соціально-романтичної. Кінець 20-х років був одним з найбільш яскравих періодів резвою архітектури. Революційний підйом, призвів до появи розмаїтості архітектурних ідей. Всі розуміли що модерн і купецька еклектика віджилі, що потрібні нові прийоми забудова міст і сіл, нові типи ніколи не бачених будинків, нові, співзвучні часові виразні засоби. Революція прямоглася пробити стіну в обороні академізма і архітектурного декаданса, відкривши шляхи для становлення сучасної архітектури. Згадаємо, що для того щоб нова архітектура затверджувалася на Заході, знадобилися десятиріччя. Навіть перед початком другої світової війни багатьом архітекторам старої Європи доводилося вести тяжку боротьбу із представниками старої архітектурної школи. В Радянському Союзі нова архітектура зайняла домінуюче положення через кілька років після жовтня, завдяки земельній творчій атмосфері. Головна тема: містобудівництво, масові типи житла (місто-комуна, будівництво громадських споруд). В радянській архітектурі працюють блискучі майстри світового рівня: брати Весніни, Леонідов, Гінзбург, Мельників, Голосов. Люди, які прийшли із старої архітектури, наприклад Щусєв, який будував величні православні храми (Казацькі могили, Почаєвська лавра). Диктатура, яка наступає у 30-ті роки вимагала помпезну, епохальну архітектуру, імперського стилю, яка поставляє саму революцію, її завоювання, демонструє міць, могутність. Прикладів тому багато: архітектуру французької Директорії, архітектуру Гітлера, архітектуру Давнього Риму, в чисту, ясну грецьку архітектуру внесені імперські ідеї. Сучасна архітектура за висловами архітектора ван де Рое: "Гарна архітектура - це та яку людина навіть не помічає". Тому в ній комфортно, зручно приємно жити. Архітектура - це свідомо створений простір, в якому тепло, зручно, затишно жити та працювати. Принцип сучасної архітектури - комфорт життя. Корбюз'є казав "Дім - це малина для житла". Якщо традиційна архітектура пригнічувала людину, сучасна архітектура - ... людини. Вільні, перетікаючі простори, поема з цементу, скла, цегли. Головна думка - максимальне злиття з природою. У ХХ століття, в 30-ті роки виникають нові можливості, завдяки новітнім технологіям, появі сучасних матеріалів. Технічними умовами для нової архітектури було використання сталевих і бетоних конструкцій. Одним з головних принципів проектування споруд стала їх відповідність своєму призначенню, тобто функції. Звідти витікає назва сучасної архітектури - функціоналізм. Центром функціоналізму стала започаткована у Германії художна школа "Баухауз" (1919), директором якої був видатний архітектор Вольтер Гропіус (1883-1969). У 1933 році школу було ліквідовано нацистами. Більшість викладачів емігрувало до США, де зробили великий внесок у розвиток архітектури. Всествітню відомість завоював архітектор і теоретик Ле Корбюз'є (1887-1965) його називали самим видатним і самим неулюбленим архітектором ХХ століття.

Син шведського годинникаря Шарль Жаннере з 13 віку до 17 років гравіює кришки від годинників і займається ювелірними справами, мистецьки володіючи інструментом. До речі, годинник відчеканений хлопчиком у 13 літньому віці з застосуванням срібла, золота, сталі отримує на Міжнародній виставці декоративного мистецтва у Турині (1902) почесний диплом. У 17,5 років він будує свою першу споруду - віллу у традиційній манері. В 19 років на зароблені гроші їде в Італію, Париж, Мюнхен, Берлін, по книгах він самостійно вивчає розрахунки залізобетонних конструкцій. У 1911 з мішком за плечима мандрує по Празі, Сербії, Румунії, Болгарії, Турції, Середній Азії, Греції. Це була архітектурна школа геніального самоука, вона розкрила перед ним вікна і двері, дорогу в майбутнє. Його життя було сповнене битвами, поразками, погрозами, це не був шлях заквітчаних розами. Мер міста Алжіра вимагав заарештувати архітектора за його радикальні пропозиції по плануванню міста. Мер міста Пуассі, де у 1929 році архітектор побудував віллу "Савой" наказав стерти з обличчя землі, щоб звільнити ділянку для будівництва жіночого ліцею, а у 1959 році, тобто через 30 років міністр культури Франції, шляхетна особа, видатний французький письменник Анрі Маньро дав вказівку віднести цю споруду до числа "історичних пам'ятників" хоча за французькими законами до них можуть бути віднесені лише твори померлих. Природа наявним чином не обдарувала Корбюз'є ні відкритим обличчям, ні приємною усмішкою, він не викликає почуття симпатії, він має короткозорі очі в великих окулярах, глухий поставлений голос, він прямий, жорсткий, відвертий. Це не тільки - проектний, це вчений, видатний теоретик архітектурної течії, яка отримала назву конструктивізм, який вінаростився від кубизму. Він мріяв перетворити місто в величезний парк, відкритий повітрю, сонцю. Він створює модель безкласового "сонячного міста", який не має ієрархічного поділу на райони різних рівнів життя. Він розвиває ідею рівноправ’я. Головні конструктивні принципи сучасної архітектури: опори - стовпи, дах - сад, вільне планування. Корбюз'є має тісні зв'язки з радянськими архітекторами, тричі приїздив до Радянського Союзу, проектував для Москви, виступав з лекціями, був захоплений ідеалами комунізму, вступив до компартії. До засновників нефункціоналістичної архітектури належить американець Френк Лойд Райт (1899-1959), розпочавши свою кар’єру ще в кінці 19 ст. Він будував вілли, заміські котеджі, які органічно вписуються у природній ланшафт. Його знаменита "Вілла під водоспадом" є класичним взірцем концепції. Найбільш своєрідне творіння архітектора - музей Гугенхайма у Нью-Йорці. (Виставочний зал у вигляді спіралі). До видатних архітекторів ХХ століття належить Оскар Німеєр (1907-1990), Мис ван дер Рос (1886-1969). Коли архітектору виповнилося 20 років він самостійно будує свій перший будинок і починає проектанську роботу. Його архітектурна ідея - залізобетонний каркас з оболонкою зі скла. У 1930 році - почесний директор "Баухаузей". Емігрував до Америки, де отримав велику славу. Самоука автор знаменитого хмарочосу "Сігреш". До видатних архітекторів ХХ століття належать:

Алваар Аалто (1898-1976), Фінляндія;

Кенузо Танге (нар. 1906), Японія;

Луїс Кан (нар. 1918) американський архітектор, естонець за походженням.

На протязі ХХ століття оновилися принципи планування міст, домінантною якого є вільне розташування житлових будинків, створення мікрорайонів, в яких є все необхідне для життя.


Тема 11. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ТЕАТРУ.

ВІД АНТИЧНОСТІ ДО НАШИХ ДНІВ.

1. Античний театр.

2. Театр епохи Відродження (Іспанія, Англія).

3. Французький театр епохи Просвітництва.

4. Німецький театр епохи Просвітництва.


Античний період.

Театр греків і римлян - найдавніший на території світу. Грецький театр досяг свого розвитку у V віці до н.е. Його розквіт пов'язаний з появою драми як роду літератури, а також паралелі народження обрядових ігор мімічного характеру. Мімічні ігри у древніх народів входили до складу свят присвячених померлим і воскреслим богам родючості (плодородія). Спадщина, яку нам залишили народи античного світу величезна: Епос, література, драма виникли в стародавній Греції. Зокрема, драма виникла в VІ столітті до н.е., коли остаточно був встановлений рабовласницький лад. Організація театральних вистав. Театр в стародавній Греції був державною установою. Організацію театральних вистав брала на себе держава, призначаючи для цього спеціальних людей. Драми ставилися на трьох святах на честь Діоніса: сільських (в грудні - січні); Лінеях (січень - лютий); на великих або міських діонісах (березень - квітень). Драматичні вистави проходили під час змагань драматургів, хорегів, акторів. В них змагалися з трагічних і з комічних поети. Кожен з трагіків повинен був представити 4 п'єси: три трагедії і одну сатировську драму. Трагедії були пов'язані єдиним сюжетом. Після них йшли сатировська драма на той же сюжет. Трагічна трилогія і сатирівська драма складали тетралогію. Змагання йшли три дні. До конкурсу допускалися тільки новітвори. Дозвіл на постановку п'єси одержували від Архонта (вищій посадовий чин в Афінах). Він же дозволяв набрати хор, без якого не було ні одної постановки. Кошти на костюми, декорації давали мешканці Афін. Людина, яка готувала хор для виступу, називалася хорегом. Хор складався з 6 чоловік. Хореги були і вважалися почесними громадянами Афін. Хореги і актори нібито були під покровою богів. Під час підготовки до вступу хористи звільнялися навіть від військової служби. Суддями на конкурсі обиралися почесні громадяни. Було встановлено з нагороди. Драматурги отримували від держави гонорар і вінок з плюща. Хореги ж вигравшого драматурга ще більше пишно ви нагороджували і мали право ще при житті поставити собі пам'ятника на якому вказувалася дата вистави, ім'я, драматурга, назва п'єси і ім'я хорега. Результати конкурсу-змагання вносилися в протокол, який зберігався в державному архіві Афін. Архітектура древнього театру. Спочатку вистави йшли на круглій площаді - орхестри (від глаголу орхеомай, грати. Глядачі розташовавувалися навкруги. Але через деякий час з'явилися вже зручні споруди для гри акторів і глядачів. Вони мали три головні частини: орхестру, театрон (місця для глядачів, від глаголу теаомай - дивлюся (І скену /скена - палатка, пізніше дерев'яна або кам'яна споруда/. Всі ці терміни в латинізованій формі увійшли у європейські мови: театр, сцена, оркестр. Театр будувався як складова частина будь-якого архітектурного ансамблю. Так театр Діоніса в Афінах (побудований біля 500 р. до н.е.) розташований на пагорбі Акрополя театр в Епідаврі (сер. ІV ст. до н.е.) входив до ансамблю святиліща бога - лікаря Асклепія. Всі театри були відкритими. Театр Діоніса вміщав до 17 тис. чол., в Епідаврі - до 10 тис. В V ст. до н.е. в Греції складався певний тип театру, характерний для античності. Розмір тетару визначався діаметром орхестри від 11 до 30 м. Передня стіна сцени - проскеній (палатка) мав вигляд колонади, фасаду храму або палацу. Справа і зліва до сцени прибудовували параскенії, де зберігалися декорації, театральне майно. Між сценою і місцями для глядачів розташовані були проходи пароди, через які в театр входили глядачі, а потім вступали на орхестру хор і актори, які прибували до ходу дії "з міста", "з гавані", "з чужої країни". В V і ІV столітті до н.е. актори грали на орхестрі перед проскенієм. Розвиток театру і драматургії вимагав застосування декорацій. При Софоклі з'являлися розмальовані декорації - це були дошки або холсти (пінаки). Необхідна була і постановча техніка. З'явилися екіклеми, еореми. Перша являла собою площадку на колесах, яка по ходу дії вписувалася з центральної двері сцени і показувала глядачам, що відбувається всередині приміщення. Еорема (машина) являла собою підйомним, за допомогою якого герої опинялися угорі, попадаючи на "Олімп". Побудовано античний театр, було таким чином, що чути актора можна було з будь-якого місця театру. Резонаторами були сосуди, вмуровані у підвалини. Завіси в театрі ще не було. Іноді по необхідності завісою закривалися деякі частини проскенії.

Актори, хор, глядачі.

За згадками Феенід був єдиним актором у своїх трагедіях. Есхіл ввів другого актора - девтерагоніста, а Софоклів - третього - тритагоніста. При цьому основні ролі виконувалися протагоніст. Актори в Греції користувалися великою повагою. Актором міг бути тільки вільнонароджений. Вони грали повну роль в громадському житті міста, могли обиратися на державній посаді, в Афінах були навіть послами. З другої пол. V ст. до н.е. участь у змаганнях приймали вже 2 фактори - протагоністи. Одному й тому ж актору треба було грати декілька ролей, оскільки в театрі їх було тільки три. Жіночі ролі виконували чоловіки, автор повинен був мати хороший голос, вокальні здібності, бо в найбільш патетичних місцях актор виконував арію - монодію. Актор повинен був танцювати добре рухатися, бути гнучким, володіти своїм тілом. Актори виступали в масках, тому міміці не приділялася увага, а випрацьовувалися жести. В театрі класичного періоду маска не мала культового значення, а допомагала створити узагальнені образи - героїчні, карикатурно-комічні. Крім того, маска потрібна була актору - чоловіку, який грав жінку. Використання маски обумовлювалося і розміром античного театру - без маски лице актора було погано видно в останніх рядах. Маски робили з дерева, з полотна, яке натягувалося на каркас і покривалося гіпсом. Маска закривала все лице і частину голови. Існували маски трагічні і комічні.

Костюм актора (це стилізована пишна одежа жерців) - мав назву хітон. Він був зі льняної тканини у вигляді широкої до п'ят рубашки, мав довгі рукава.

Зверху одягалися плащі. Вони були двох видів: довгий, складками навкруги тіла (гіматій), короткий з застіжкою на плечі (хламіда). У чоловіків - пурпурний, у жінок - білий. Хітон вишивався кейтами, пальмами, зображеннями коней, собак, спіралей і таке ін. Взуття акторів називалося котурнами. Вони були на високих підборах, щоб збільшувати зріст актора. Застосовувалися також перуки, підкладини, подушки. Здалеку актор виглядав в нормальний людській пропорції. В постановці брали участь: хор (в трагедії - 15 чол., в комедії - 24), який підтримував головного героя виконуючи роль близьких йому людей. Учасники хору називалися хоретами, його керівники корифеєв. Хор виходив на орхестру, попереду флейтист, який зупинявся на сходцях алтари, розташованого в центрі орхестри. Комічний хор зображав не тільки людей, а й тварин, казкових героїв, міфологічних персонажів. Наприклад, в комедії Арістофана "Облака" хор складався з "облаків". Тобто, хор замінював недостаючих героїв був своєрідним колективним героем, виразником громадської думки. Театральні вистави на честь Діоніса - значна подія в Державі. На цей період всі установи припиняли роботу, суди закривалися, боржники звільнялися від боргу на час свят, на всі дні свят засуджених випускали з в'язниці. На свято йшли сім'ями, рабам теж дозволялося відвідувати свято. За вхід до театру платили. При Периклі бідним людям видавали видовищні гроші (теорикони).

Драматичні вистави в Афінах починалися зранку і йшли до самого вечора. Глядачі тут же обідали. Всі були вдягнені в святкові сукні, з вінками на голові. На великі Діонісії з’їзжалися люди з усієї Греції. Показ трагедій і комедій проходив по жеребку. Звук труби лунав перед початком нової п'єси. Глядачі бурхливо виражали своє ставлення до п'єси. Коли вона подобалася, своє захоплення вони виражали аплодисментами. Якщо п'єса не подобалася - глядачі стукотіли ногами, свистіли. Іноди виганяли акторів зі сцени, вимагали припинити виставу. Деякі актори використовували глядачів, щоб зірвати виставу свого противника - конкурсанта. Для цього вони саджали підставних осіб, так званих клакерів. Серед авторів були драматурги, п'єси яких і зараз вважаються класичними.

Давньогрецька драма, як і театр, з'явилися на ґрунті свят бога Діоніса. Вони мали декілька частин. Урочиста частина свята дала трагедію, як вид драми: театралізовані веселі процесії - комедію. Трагедія, за свідченням Аристотеля, веде початок з заспівувачів діфірамба, а комедії - від заспівувачів фалічних пісень /в фалічних піснях оспівувалися родючі сили природи/.

Ці заспівувачі, відповідаючи на питання хору, розповідали про події з життя богів. До цього додавалися елементи акторської гри і міф наче оживав перед учасниками свята. Саме слово "трагедія" складається з двох грецьких: трагос - козел, оде - пісня, тобто "пісня козлів", так як супутниками Діоніса були сатири, Пан, козлоногі істоти, які, устанавлювали подвиги і страждання богів. Слово "комедія" також складається з двох слів: комос - ряджені, оде пісня. Інакше "пісня ряджених" грунтом античного мистецтва вважається міфологія. Крім Діоніса, давньогрецькі автори розповідали про героїв давності - Едіна, Агамемнона, Геракла і т.ін. Роль трагедії і комедії в античному світі була величезною. Вони мали специфічне виховне і громадсько-політичне значення. Свого найвищого рівня комедії і трагедії досягли у V столітті в творчості великих драматургів Есхіла, Софокла, Еврепіда; комедіографа Арістофана. Але 1-м афінським послом був Феспид (VІ ст. до н.е.) його трагедія (назва невідома) вперше була поставлена весною 534 р. на святах Вел. Діонісій. Це рік народження світового театру. Витоки римського театру виходять також з обрядових ігор, багатих карнавальними елементами. Таким є свято Сатурналій на честь італійського божества Сатурна. Під час цього свята відбувалося "перевертання", тобто господарі ставили "рабами", а раби "господарями". Існувала і друга форма примітивних видовищ - сатури. Основою їх були мімічні танці струсків. Вплив останніх на ці видовища великі, з часом сатури стали комічними сценками, які включали діалог, спів, музику, танці. Від струсків прийшло в Рим і слово гістріони, яким в Італії називали народних розважальників. Рим взяв літературну драму в готовому вигляді у греків, перекладали її на латинську мову, пристосовували до своїх понять і смаків. Серед драматургів Риму були здібні драматурги, хоча багато з них користувалися контамінацією. В Італії розвивається фарсовий театр. Фарс (від лат. - начинка) виділяється в самостійний театральний жанр з другої половини XV ст., але витоки фарсу в виставах гістріонів і в карнавальних маслянських іграх. Розповіді гістріонів визначали діалоги фарсу, карнавальна хода - ігрову природу і масовий хор акторів. У фарсі звучала критика проти феодалів, бюргерства. Особливий тип фарсів - це пародії на церковну службу.

Крім пародій фарсети розігрували сатиричні сценки - соті (дурощі). В цьому жанрі виступали шути, дурні. Розквіт жанру соті припадає на XV-XVІ ст. Сам Людовик ХІІ використовував народний фарсовий театр в боротьбі проти папи Юлія ІІ. У фарсі висміювали всіх. Фарс справив великий вплив на подальшій розвиток театру, зокрема з нього народилася комедія дель арте. Фарс став ланцюгом між старим і новим театром. Театр і драматургія Відродження досягла свого розквіту в Англії в епоху Шекспіра. В ці часи роль церкви подекуди ослабла. Виникнення гуманізму, як головної ознаки епохи Відродження, супроводжувалося сподіванням досягти в цей період гармонії у внутрішньому світі людини і у народженому суспільстві. Прикладом став античний світ, його ідеологія і філософія. Метою гуманістів капіталістичного ладу було Відродження античного царства розуму і краси. Ідея гуманізації була пов'язана з їдеєю свободи людини. І драматургія розкривала боротьбу людей за свободу і гуманізм. Найбільшого розвитку досягла драматургія епохи Відродження в творах Сервантеса, Лопе де Вега (Іспанія), Шекспіра (Англія). Комедія дель арте. - буквально означає: професійний театр. Так було названо італійський народний театр, який пізніше дістав назву комедія масок. Комедія дель арте виникла в XVІ ст. в роки посиленої реакції і виразила опозиційний дух демократичного суспільства Італії. Вона була спрямована проти всього негативного в таких верствах населення, як дворянство, буржуазія. Головним в комедії було імпровізація текстів акторів і трюків. В комедію перейшли герої карнавальних видовищ: Панталоне - венеціанський купець, Дзанні - слуга. Актори користувалися масками. І-а група масок - народно-комедійні маски слуг: до цих масок відноситься перший і другий Дзанні, Брігелла і Серлепін. І служка Серветта, ІІ-га група - панів. Це жадний купець Панталоне, трус іспанець Капітан, тупий і балакучий Доктор (Лікар). ІІІ-я група - це закохані. Актори цієї групи масок не надягали. Кожен персонаж носив свій костюм. Вся імпровізована комедія мала безперервну, розвинуту дію - закон театру. Застосовувалися пісні, сатири, анекдоти. Комедія дель арте мала величезний вплив на розвиток цього жанру в інших країнах. Маючи постійних акторів, трупи гастролювали по Європі. Після їх гастролей у Парижі, наприклад, виник театр "Комедія Італ'єн". Вони сприяли виникненню у Франції "театру бульварів", народного театру в Австрії. До епохи Відродження ми відносимо і початок будівництва театральних приміщень. Так, у 1528 р. в Феррарі в Італії, був побудований перший у світі театр. Принцип побудови театру запозичено у Греції. Театр складався з трьох частин: сцена, простір перед сценою, глядачевий зал. Поступово виникли куліси, технічні застосування для зміни декорацій, світлового оформлення, піротехнічних ефектів і таке ін. З'явилася ярусова система глядачевого залу. В ХІІІ ст. були застосовані теларії - тригранні призми, з дерев'яних рам, обтягнуті матерією. Ці призми крутилися відкриваючи одну з них, на стороні якої були намальовані декорації. Пізніше теларії замінено було кулісами.

Театр епохи Відродження.

Театр іспанського Відродження мав яскраво виражену народну основу. Вже перші іспанські драматурги в своїх творах поєднували, всі жанри драматургії: трагедію, комедію. Всі вони повинні обов'язково мати щасливий кінець. Засновником іспанського національного театру був актор і автор (автор називався директор трупи, який був і автором п'єс) - Лопе де Руеда (1510-1565). Лопе де Вега про нього скаже: "Комедія починається с Руеда". Трупа Руеда нараховувала разом з жінкою драматурга 6 чоловік і на протязі більше як 20 років працювала по всій Іспанії. Крім трупи Руеда по Іспанії мандрувало багато акторів. Сервантівський Дон Кіхот зустрів під час мандрів одну з таких труп. Акторські трупи грали в різних містах Іспанії. В Мадріді організацією театральних видовищ займалися два релігійних братерства - "Братерство святих пристрастів" (1565 р.) і "Братство Богоматері скорбної" (1567 р.) Вони одержали право монопольно арендувати готельні двори і задавати їх акторським трупам. Готельний двір - корраль (від цього слова вийшла назва публічних іспанських театрів - корралі) мав з чотирьох боків будинки. Біля одного з них робили сцену, а вікна і балкони були ложами. У дворі на лавах - місця для розташовування глядачів. В цей час енергійно розвивається іспанська драматургія, серед всіх найкращими є Сервантес, Лопе де Вега.

СЕРВАНТЕС Мігель де Сервантес (1547-1616) народився у бідній сім'ї лікаря, був солдатом, приймав участь у битві з турками, був полоненим 4 роки. Його викупили з полону. Після повернення на Батьківщину бідував. І в цей час став писати твори. Геніальним його твором і досі вважається "Дон Кіхот".

ЛОПЕ ДЕ ВЕГА Лопа Феліс де Вега Карпьо (1562-1635) був геніальним драматургом. Ще й досі не встановлено кількості написаних ним п'єс. Його співвітчизники вважали, що він написав 1800 світських творів і 400 релігійних. Перша його п'єса написана в 14 років. Збереглося тільки 500 з них. Він був дуже освіченою людиною. З їм'ям Лопе де Веги зв'язують появу драми як жанру. І зараз йдуть його п'єси: "Овечий источник", "Фуенте Овехуна" (1604-1618 рр.) Комедії Лопе де Веги дивилася вся Іспанія.

ШЕКСПІР. Найбільшого розвитку театр Відродження досяг в Англії у творчості Віл'яма Шекспіра. "Трагедія народилася на площі" - написав Пушкін про Шекспіра і початок його творчості. Дійсно, Англійський театр розвивався на народній площадній сцені і найбільш популярним його мораліте і фарси. Введення в мораліте соціальної тематики дало можливість поступово сформувати жанр історичної хроніки. В XV ст. після завершення феодальних сварок в Англії відкриваються граматичні школи, вивчається латинь, твори Плавта, Сенеки, переклади інших античних авторів. В цей час при Дворі короля був створений жанр театрального видовища, який черпав сюжети і образи з італійських пасторалей. В результаті знайомства з античним досвідом на англійській сцені з'являються перші комедії і трагедії. Першою англійською трагедією була п'єса Томаса Нортона і Томаса Секвіна - "Гордобук", яка була показана при дворі Елізавети в 1562 р. Але величезну світову славу Англії приніс В.Шекспір. На цей час театральне мистецтво Англії було досить розвитуно. Існували публічні театри (організовані одним актором або товариством акторів) придворні театри. В цей час в Англії народжується ще один геніальний драматург, чия творчість займає цілу епоху у розвитку світового мистецтва. Воно вплинуло на світогляд людей і історію світової цивілізації. Віл'ям Шекспір народився 23 квітня 1564 р. в Стратфорді, в маленькому містечку в центрі Англії. Батько його Джон Шекспір був багатим торговцем і ремісником. Мати, Мері Арден, була за походженням з бідної дворянської сім'ї. Шекспір одержав добру освіту, був знайомий з давньогрецькими авторами. Приблизно в 1587-88 р. він іде з Стратфорда, по деяким даним вступивши до трупи мандруючих акторів. З цього періоду починається його творча діяльність, як актора і драматурга. Він пише для свого театру "Глобус" збудованого в 1599 р. до 1645 р. і грає в своїх п'єсах. Тому не всі драми Шекспіра були надруковані. До нас дійшло 37 п'єс. Всю творчу діяльність Шекспіра можна розділити на 3 періоди. ПЕРШИЙ (1590-1600) називають оптимістичним. Це період характеризується створенням двох жанрів - комедії і хронік. Комедії сповнені радості, сміху, любові. В хроніках же відбуваються сумні події, але основа їх оптимістична: вони прославляють цілість національної держави над роздібністю середньовіччя. Найбільш відомі хроніки: "Генріх VІ", "Річард ІІІ", "Генріх ІV", "Герніх V". Комедії: "Комедія помилок", "Приборкання непокірної", "Два веронця", "Дванадцята ніч" і ін. ДРУГИЙ період - трагічний (1600-1608). Автор створює такі трагедії як "Гамлет", "Отелло", "Король Лір", "Ромео і Джульєта". ТРЕТІЙ період - романтичний (1608-1612). В цей період написані твори: "Буря", "Зимова казка". Гуманістичні ілюзії розбилися, реалістичні події в світі сповнені невирішених трагічних проблем, але Шекспір вірить в ідеали гуманізму і добра. І в останніх п'єсах він намагається це сказати. Останні п'єси - це заповіт нащадкам. Театр французького класицизму. Естетичний принцип класицизму у XVІІ ст. являє собою прагнення до ідеалізації дійсності, відокремлення від реального життя. Як і в епоху пізнього Ренесансу, на сцені діяв сильний герой. Він мав тверду позицію, виконував обов'язки перед державою, підкоряв особисте розуму, мав тверді моральні принципи. Абсолютизм монархії з'єднав націю. Слабка буржуазія і дворянство підкорялися їй. Це давало державі можливість економічно зрости і з часом процвітати. Вищезгадані принципи вимагали свого втілення у різних жанрах мистецтва. В театрі це була трагедія, в якій розкривалися образи імператорів, полководців, визначних політичних діячів, героїв, Англія переживала деякий занепад театру. Франція, знайшла свій шлях, який визначився в мистецтві, як класицизм. Пізніше у Франції розвивається висока комедія; в якій поєднуються традиції народного фарсу з лінією гуманістичної драматургії. Серед найбільш відомих акторів героїчної трагедії був Корнель (1606-1684) - трагедія "Сід". З Ростаном (1639-1699) пов'язаний доугий етап розвитку класичної трагедії. Найбільш відомі - "Федра" (1677), "Есфірь" (1689). Але в історію театру світу французький театр увійшов ім'ям Мольєра, великого реформатора комедії.

МОЛЬЄР Його дійсне прізвище Жан Батіст Поклен (1622-1673), народився у Франції, був актором, мав свою трупу, вважається фундаментом жанру високої комедії. В створенні своїх творів виходив з фарсових традицій французького театру, досвіду італійських комедіантів - імпровізаторів, досягнень літературної класичної комедії, зображав з великою повагою простих людей. У нас відомі такі твори Мольєра: "Школа жінок", "Мізантроп", "Тартюф", "Дон Жуан, або Кам'яний гість", Скупий", "Міщанин у дворянстві" і таке інше. В розмаїтті відомих драматургів заслуговують уваги: Шерідан з Англії ("Школа лихослів'я"), Карло Гольдоні (1707-1793) з Італії ("Слуга двох панів") і.ін., Лессінг Готгольд Ефраїм з Німеччини (1729-1781). Найбільш відомі п'єси "Міс Сара Сампсон", "Емілія Галотті", "Натан Мудрий". У 1767-1768 рр. Лессінг створює "Гамбургську драматургію" - головний твір по теорії театру і драматургії. Теорія драми для Лессінга стає майданчиком для боротьби за людину, її свободу. Він ввів термін "реалізм". В цей час зростала популярність: Гете Йоганна Вольфганта (1749-1832) - "Іфігенія в Тавріді", "Фаус"; Іоганна Кристофора Фрідріха Шіллера (1759-1805) - "Розбійники" (1754), "Коварство і любов", драма "Дон Карлос" (1787), "Марія Стюарт" (1800), "Вільгельм Тель" (1804), "Орлеанська діва" (1801), де драматург виступав як гуманіст за соціальний прогрес. Епоха класицизму в драматургії мала свій вплив на театр. В сезон 1599-1600 рр. "Братерство пристрастей" не витримало конкуренції французьких і італійських труп, які гастролювали на ярмарках і своє приміщення здало в аренду трупі Валфана Леконта. Ця трупа давала спектаклі в "Бургунському отелі" (у дворі) п'ять місяців. Тим самим вона поклала початок існуванню першого французького професійного театру. Класичний актор діяв, переживав, але не перевтілювався. У всіх ролях він був сам собою. Тому для кожного спектаклю підбиралися виконавці, які за своїми фізичними і психічними даними відповідали персонажу. Так виникли театральні амплуа. Театральна практика цього періоду виробила для театру цілу серію умовних жестів, які передавали людські переживання. Комедія вимагала не патетичної поезії, а комедійної. Тому і гра акторів була більш темпераментною, гострою, у п'єсі зберігалася атмосфера святковості, веселої гри. Мольєр був прекрасним актором. Він грав людей з народу: п'яниць, гострословів, шебеників яскраво, емоційно і весело. XVІІІ ст. - епоха просвітництва. Основним змістом цього часу - є боротьба з феодалізмом в економіці, політиці, культури. В галузі духовності були проголошені ідеали свободи особистості і демократичності суспільства, які великі діячі Просвітництва внесли в скриньку суспільної думки. В багатьох країнах пройшли буржуазні революції (Англія, Голландія - XVІІ ст.). Просвітники вважали, що досягли гармонії почуттів і розуму, необхідності служити на загальне благо можно тільки освітою людини. Англійський театр XVІІІ ст. поклав початок драматургії Просвіти. Її місце зайняв новий драматичний жанр - міщанська драма або її ще називали буржуазна трагедія. В Англії з'явилися її перші зразки, потім ми знаходимо їх у Франції, Італії, Німеччини. Розвивалася також і комедія. Англійський театр від Відродження до Просвітництва пройшов ще один шлях в період Реставрації: В цей час аристократія знову займає перші позиції. Її тріумф супроводжується появою комедії. Але це не комедія Мольєра, де розкриваються негативні риси окремої людини. Англійська комедія розкриває негативні риси притаманні представникам, соціальної групи. Так виникла комедія нравів. В цей час в Англії працює сім'ї Кембі. З Філіпом Кемблом пов'язана історія англійської режисури. Але ця епоха не висунула визначних діячів театру типу Шекспіра, Мольєра. Франція періоду Просвітництва надавала особливого значення розвитку театра. Освітяни виступали проти затвердженої системи поглядів в усіх галузях. На чолі громадських сил, які йшли до революції, була буржуазія, народ підтримував її. Виразником нових ідей, які зводилися до зміщення існуючого положення, було багато передових людей Франції. Серед них особливе місце займали: Вольтер, Дідро, Жан Жан Руссо і інші.

ВОЛЬТЕР (1694-1778) Франсуа Мари Аруе, який прийняв пізніше псевдонім Вольтер, вийшов з дворян. Його батько за освітою юрист, купив крупну посаду в паризькому суді і дістав дворянства. Мати з збіднілого дворянського роду. Сам Вольтер дістав добру освіту. В молодості почав з сатиричних віршів. За них він був посажений до Бастілії на 11 місяців. Тут він пише свою трагедію "Едіп" (1718), яка принесла йому славу. Далі були ще п'єси. Ним написано 54 драматичні твори - трагедії, комедії, лібретто і т.ін. Він був увінчаний лавровим вінком за театральну діяльність. Але особливо в цей час розвинувся талант, найвеличнішого комедіографа Франції XVІІІ ст. Бомарше.

БОМАРШЕ (1732-1799) Справжній успіх йому принесли комедії "Севільський цирульник", "Весілля Фігаро". Перші твори - це наслідування на манеру Дідро. Насправді П'єр Огюстен Карон, пізніше де Бомарше народився в сім'ї - часовщика і перших успіхів, добився як блискучий механік годинників. Він став винахідником, зробивши якусь деталь для годинника. Його винахід намагалися викрасти. Був великий судовий процес. Він став помітною фігурою, в тому числі при дворі. Його запрошують давати уроки музики (бути вчителем дочкам Людовика XV). Тоді ж він створює нову конструкцію клавісина. Крім того, Бомарше займається фінансовими махінаціями, через розбагатів. Був судовий процес. Він програв його. Пише "Мемуари", в яких розкриває негативні риси сословної системи. Сидить в Бастілії. В очах громадськості - захисник прав простих людей. В цей час він і закінчує "Севільського цирульника", якого він поставив в 1775 р. після смерті Людовика XV. Ще важче було поставити "Весілля Фігаро". Написана вона в 1784. "Это отвратительно, этого никогда не будут играть", - заявил Людвиг XVІ, прочитав пьесу. - Нужно разрушить Бастилию, а иначе представление этой пьесы будет опасной непоследовательностью. Этот человек смеется над всем, что почитается священным государством". Але Бомарше був упевнений в її успіху. В 1789 р. народ захопив і знищив Бастілію. "Революція вже в дії" - така назвав п'єсу Наполеон. У Бомарше його Фігаро представник третього сословія - безрідний цирульник. Це самий демократичний з усіх героїв французької комедії того часу. В період якобінської диктатури Бомарше заочно (в цей час він був в Англії) засуджено до страти по брехливому доносу за крадіжку зброї. Все майно драматурга було конфісковано. У Франції він повернувся після термідоріанського перевороту і помер у бідності. На протязі XVІІІ ст. головним театром Франції був театр "Комеді Франсез" (театр французької комедії). Його було засновано королівським наказом від 18 серпня 1680 р. До цього театру приєдналися інші трупи. З усіх в театрі було залишено 27 чоловік (15 чоловіків і 12 жінок). Ці актори стали пайщиками театру. Театр проіснував 114 років поки не був закритий якобінцями в 1793 р. В 1799 р. - він знову працює. Існує і зараз. Другим театром Франції, який мав королівський патент був театр "Комеді італ'єн" (театр італійської комедії). Він складався з італійських акторів, які в ньому залишилися. Спочатку грали на італійській мові, потім на французькій. Грали фарси, пародії, сатиричні комедії. В 1697 р. був закритий з-за примхи фаворитки короля, а в 1716 р. - знову було відкритий регентом Філіпом Орлеанським на основі трупи з Італії. В Парижі працював і ярмарковий театр. театр "Комеді Франсез" мав в трупі видатних акторів: марі Дюменаль (1713-1803), Іполіта Клерон (дійсне прізвище Леріс де Латюд 1723-1763, Анрі Лекен Луї (дійсне прізвище Каен, 1729-1778). Лекен був першим режисером. Він приділив режисурі 20 років життя.

З'явилася режисура і в театрі Франції. Італійський театр. Реформу Італійського театру здійснив Карло Гольдоні (1707-1793), який вийшов із збіднілої буржуазної сім'ї. Вже в 11 років написав першу п'єсу, а у 12 років - вперше виступив на сцені. В 24 роки Гольдоні закінчує університет і стає юристом. Період активної творчості припадає на період з 1734-1743 рр. Він приступає до реформи театру дуже обережно. Вперше, в Італії, Гольдоні відійшов від комедії масок, тобто зняв з актора маска. По-друге, написав комедію цілісною, по-третє, звернув увагу на гру актора, оскільки останні лишилися масок. З діалекту текст комедії він перевів на літературну мову. Звернув увагу на техніку актора. Майже зовсім не застосовував імпровізацію, тільки в перших своїх комедіях. Свої комедії він називав комедіями середовища або колективними комедіями замість комедії нравів, в яких він критикував таки існуючі нрави. До нас дійшли найбільш відомі його п'єси - "Слуга двох панів", "Хазяйка готелю". Гольдоні з усіх італійських просвітників пропагандував сословну рівність, боротьбу зі старим укладом життя, верховенство розуму. В 1789 р. Гольдоні видає "Мемуари" в 3-х томах, де є свідоцтво про італійський театр XVІІІ.

ГОЦЦІ (1720-1806) Карло Гоцці почав свою боротьбу проти Гольдоні, як пародист, вбачаючи в його реформах замах на усталені уявлення про мистецтво і соціальне становище того часу. В 1761 р. у нього з'явилася можливість виступати проти просвітницьких ідей Гольдоні п'єсою, тобто в якості драматурга. Він пише казку "Любов до трьох апельсинів". Але через деякий час ця п'єса, її зміст вже не сприймався, як випад проти Гольдоні, а спеціалісти розцінили її як появу нового жанру драматурга - казки. Для нас цікавий цей автор ще однією роботою, яка й досі ставиться в театрах - це казка "Турандот". Ці твори брали свій початок з театру масок. Гоцці писав: "Если только в Италии не закроются театры, импровизированная комедия никогда не исчезает и маски ее никогда не будут уничтожены". Як бачимо, елементи ярмарочного театру були дуже близькі драматургові. Але Гоцці у своїх п'єсах піднімав важливі і серйозні моральні проблеми. Свої ф'яби (казки) він писав 5 років по 2 на рік = 10. Всі вони ставилися в Венеції в театрі Сакі, після його розпаду 1782 р. драматург залишив театр. Дожив, як і Гольдоні до 86 років, помер забутий. А п'єси Гольдоні знову прийшли на венеціанську сцену. Творчість Гоцці і повернули до життя Шіллер і романтики. Німецький театр. Підводить риску театральним досягненням епохи Просвітництва німецькі драматурги - Лессінг, Гете і Шіллер. Значний вклад в просвітництво внесла Кароліна Нойбер (1692-1760), яка в 26 років пішла з дому і почала працювати актрисою. У 1727 р. в Лейпцігу вона почала працювати зі своєю трупою, поклавши початок лейпцингскій школі акторської гри. В цьому театрі ставилися п'єси представника Просвітництва Готгольда Ефраїма Лессінга (1729-1784). Лессінг був першим теоретиком (не рахуючи арістотеля) театру. В 1768 р. він створює свою "Гамбурзську драматургію" - головну теоретичну роботу про театр. Це серія статей про репертуар театру, гру акторів, автор вважає, що справжнє мистецтво повинно служити на благо людині, класицизм же черпає свою естетику з умовностей двору. лессінг боровся за свободу і людську особистість. Нам найбільш знайома одна робота Лессінга - трагедія "Емілія Галотті". "Наша гордість і наша любов", - назвав Лессінга Гейне. До кінця днів Лессінг сповідував великі визвольні ідеї. У XVІІІ починав свою діяльність Гете (1749-1832). В цей час Німеччина активно і швидко проходила свій шлях розвитку мистецтва. В русі "Бурі і натиска" - штюрмерстві - були закладені підвалини майбутнього мистецтва. Воно з'єднало сентименталізм з багатьма рисами предромантизму. Штюрмери йшли своїм шляхом попри всіх законів, вони дали дорогу живій народній мові, національному калориту. Гете, яскравий представник цього руху народився у Франкфурті-на-Майні в заможній сім'ї, отримав добру освіту: вчився спочатку в лейпцігському, потім Страсбурзькому університетах. З дитинства його привчали до театру. І вже в Страсбурзі він пише свою першу п'єсу - "Гец фон Берлиген" (1773). Це була перша німецька історична драма. В цьому значення його творчості як драматурга. Відомі до сьогодні декілька п'єс Гете: "Інігенія в Тавріді", "Егмонт" і "Фауст". Гете був не тільки драматургом, а й практичним діячем театру. З 1791 по 1817 р. він керував Веймарським придворним театром. Слідуючим представником драматургічної школи Німеччини був Іоган Кристофф Фрідріх Шиллер.

ФРІДРІХ ШИЛЛЕР (1759-1805) Батько - військовий фельдшер, провів молодість у походах, потім служив у Вьотгембергському герцівстві на капітанській посаді, з часом займався садівництвом. Шіллера теж відправили в університет спочатку на юридичний, потім медичний факультет, який він закінчив і був призначений лікарем до полку. Ненависть до тюремного стану в університеті переросла у нього у ненависть до тиранії. Цим була обумовлена вся його творчість. Ідеями свободи проникнута вся п`єса "Розбійники". У своєму герцівстві драматург п’єси не зміг поставити, і в 1781 р. переїхавши через кордон поет запропонував ІІ театру Мангеймі. Виставу спіткав величезний успіх. Повернувшися до себе, Шиллер відсидів на гауптвахті. Знову він у Мангеймі і перебував там до кінця своїх днів. Він створює "Підступність і кохання", "Вільгельм Тель", "Дон Карлос", "Орлеанська діва", "Марія Стюарт". 9 травня 1805 р. він помер у Штутгарті від сухот. Йому було всього 46 років. Гете і Шиллер продовжили справу Кароліни Нойбер, яка заснувала Лейпцігську школу сценічного мистецтва, з цією школою пов'язані, на початку творчого шляху всі видатні актори Німеччини з середини століття. Через деякий час у трупі Іогана Шенемана з'являється актор Екгоф (1720-1778), який пробув тут 17 років і грав ролі в різних амплуа. Нова епоха в історії німецького театру пов'язана з ім'ям великого актора і режисера Фрідріха Людовика Шредера (1744-1816), який в 27 років стає актором Гамбурзського театру. В 1791 році Гете став керівником придворного театру у Веймарі, який відбудували після пожежі. Цей театр стає оплотом пізнього просвітництва в Німеччині. Репертуар театру був різноманітним: Шекспір, Шиллер, Евріпід, Кальдерон, Вольтер, Гоцці.


Тема 12. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СТАРОДАВНЬОГО ВІТЧИЗНЯНОГО ТЕАТРУ

1. Народний театр та вертеп.

2. Придворний та шкільний театри.


Театр на Русі народився в глибокій давнині. Грунтом для цього була виробнича діяльність наших предків-слов'ян. Велику роль в розвитку елементів театру в складну систему народної демократичної творчості відіграли численні обряди, обрядові дійства і народні свята. Пройшовши багатовіковий шлях самостійного розвитку, народний театр на Русі мав великий вплив на театр професійний. Без народного театру, без врахування його досвіду, без його підґрунтя професійний театр Русі не зміг би в такий історично короткий період свого існування піднятися до світових висот.

Перші обрядові дійства були пов'язані зі стародавніми образами, ігрищами святами. Під час полювання і після нього люди виконували магічні дії, які з часом стали елементом народного театру. З виникненням землеробства з'явилися ігрові дійства, які були своєрідним святковим ритуалом, присвяченим закінченню польових робіт. До наших днів дійшли хороводні ігри "Льонок", учасники якої відображали як сіють, збирають і обробляють льон, а також гра-пісня "А ми просо сіяли..."

Поступово широке розповсюдження дістають різні обряди і обрядові дії, пов'язані зі значними подіями в житті свого роду, такими як перемога над ворогом, весілля, поховання. Більшість істориків культури театрально-драматичну форму признали порівняно пізнім видом мистецтва, лінія розвитку якого починається з обряду. Вперше сформульована була Арістотелем в його "Поетиці", а більш повне вираження знайшла в "Естетиці" Гегеля, а особливо в "Історичній поетиці" А.М.Веселовського. Існують дві театрознавчі концепції одного обряду, які співвідносяться з різними визначеннями театру.

1-а пов'язана з генетичним спорідненням театру і ритуалу і втішає з еволюційної теорії мистецтва взагалі. Міф, казка, діалог, хорова пісня - є ознаки театру.

2-га концепція зводиться до того, що обряд має переважно релігійно-магічну, а не видовищну функцію. А з цим важко погодитися. Це можно проілюструвати на прикладі весілля. Тут є гості, які поза дійством. Але дружки, наречена й наречений, їх рідні беруть на себе певну роль і в її рамках діють, не відступаючи. Як свідчать вчені "театральним" інваріантом обряду, народних ігор і театру, які переводять їх в явище театру взагалі є гра. Гра тут виступає як знакова система театрального порядку визначається двома ознаками:

1. Перевтілення;

2. Дійством, тобто перевтіленням з розподілом ролей.

Гра потребує входження в роль, одночасне існування у світі надуманому і реальному. Здібність людини до зображенню, перетворенню, новородженню дійсності в якості іншого світу, до втілення образів художнього уявлення відбувається тут за особистими законами театру, сценічного мистецтва. Мікроструктура гри - це людина, яка грає (актор, репрезентуюча його лялька, учасник обрядової дії і таке ін.), в якій поєднані і твір і його інтерпретатор. Гра виникає там де людина під час створює з Я - не Я. Для цього є багато ігрових прийомів і засобів: міміка, жести, мовні інтонації, зовнішні фактори такі як обстановка, декорації, бутафорія, костюми, маска і таке інше.

Для учасників обряду іноді було необхідно перевтілюватися (або в роль людини або тварини), іноді ні. В останньому році вони залучалися до дії, не створюючи образу. Якщо, народні ігри мали примітивну драматургію, то обряди або обрядові свята мали складну драматургічну основу і багатий театрально-символічний ряд дій.

З давніх давен на Київській Русі існували календарні і землеробські свята. Всі вони мали багату символіку, драматургію, ігрову основу. Особливо треба відмінити новорічні свята, оспівані поетами і письменниками. Ми не будемо розглядати суть і зміст всього новорічного циклу. Це справа народознавців. Але з точки зору театрального видовища - новорічні свята, святки, як їх називали в стародавній Русі - розглянемо. До нас дійшла Новорічна вистава під назвою "Коза" і "Меланка". Звичай "водити козу" відомий в Україні давно. Він бере початок з язичницьких часів. Сапральний характер цього обряду полягає у магічних закликаннях до природи, яка б допомогла і зібрати добрий врожай. Хлопець, одягнений Дідом вів за мотузок козу-хлопця. Вистава "Коза" складалася з декільких епізодів. І. Дотепний, юморний Дід заходив у хату і питав: "Чи можно грати "Козу?".

Якщо хазяїн дозволяв, то Дід гукав Козу:

Ой, козо-козо, козо-небого,

Поскачи хазяїну трохи-немного ...

ІІ. Заходили ряджені і Коза. Коза витанцьовувала, погрожувала рогами. Дід давав їй понюхати тютюну. Коза чхала на Діда, той бив її ціпком, коза занедужала Дід намагався її підняти.

ІІІ. Кликав Цигана, тоді фельдшера. Він давав їй ліки, грали музики, коза оживала, зводилася на ноги. Хор присіпвував:

Вставай, сіра,

Хазяїн іде,

Ковбасу несе,

Пшеничний млинець,

На цьому кінець.