Тема: Роль декоративно-прикладного мистецтва в естетичному, моральному та професійному становленні

Вид материалаЛекція

Содержание


1. Роль народного мистецтва у формуванні особистості.
2. Педагогічні умови формування творчої активності учнів на уроках образотворчого мистецтва.
Перші художні накопичення
Малювання з натури
Малювання за пам'яттю
Малювання за уявою
3. Мета і характер роботи з учнями на уроках декоративного мистецтва.
Практична вправа: найулюбле­ніші кольори і сполучення їх у при­роді, побуті, творах майстрів мис­тецтва, дитячих малюнках.
Вільні композиції
Перші враження
Подобный материал:
  1   2   3


ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВОд

ЛЕКЦІЯ 2.


ТЕМА: Роль декоративно-прикладного мистецтва в естетичному, моральному та професійному становленні

майбутніх учителів


ПЛАН.

1. Роль народного мистецтва у формуванні особистості.

2. Педагогічні умови формування творчої активності учнів на уроках образотворчого мистецтва.

3. Мета і характер роботи з учнями на уроках декоративного мистецтва.


ЛІТЕРАТУРА

Основна:


1. Ковальов Олександр. Декоративно-прикладне мистецтво у школі 1-7 клас: навчальний посібник.- Суми: ВТД “Університетська книга”, 2006.- 144 с., іл. 52 с.

2. Шпикалова Т.Я. Народное искусство на уроках декоративного рисования. Пособие для учителей. - М.: Просвещение, 1979.

3. Кузин В.С. Методика преподавания изобразительного искусства в 1-3 классах: Пособие для учителей. – М.: Просвещение, 1983. – 191 с., ил.

4. Сокольникова Н.М. Изобразительное искуство и методика его преподавания в начальной школе: Учеб. пособие для студ. висш. пед. учеб. заведений.- М.: Издательский центр “Академия”, 2003. – 368 с., 12 ил.

5. Лосюк П.В. Декоративно-прикладне мистецтво в школі. - К.: рад. Школа, 1979.

6. Гусакова М.А. Апликация. Учеб. пособие для учащихся пед. училищ по специальности 2002.- М., “Просвещение”, 1977.

7. Глинская И.П. Изобразительное искусство: Методика обучения в 1-3 кл. – К.: Рад. школа, 1978. – 111 с., ил.

Додаткова:

  1. Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник. Т. 1./ Запаско Я.П., Голод І.В., Білик В.І. – Львів, Афіша. 2000. – 364 с., - 316 іл.

2. Декоративно-ужиткове мистецтво. Словник. Т. 2./ Запаско Я.П., Голод І.В., Білик В.І. – Львів, Афіша. 2000. – 400 с., - 279 іл.


1. РОЛЬ НАРОДНОГО МИСТЕЦТВА У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ.


На сучасному етапі суспільного життя головним напрямом культурного й національного виховання є звернення до людини, до її духовного розвитку і становлення. Високий рівень розвитку духовного світу та розуміння етно культури сприяють розвитку традицій національного мистецтва.

Майже в кожної людини з перших років життя відбуваються приємні зустрічі з мистецтвом. З дитинства у своїй пам'яті людина зберігає не лише знайомі краєвиди, а й обличчя багатьох людей, образи предметів, що оточували її в рідній оселі. У кожній хаті - своя краса, у кожної особистості - свої улюблені речі. Це сорочка, вишита добрими матусиними руками, гончарний посуд, дерев'яні ложки, прикрашені різьбленням, яскраві писанки, чарівні вишиті і ткані рушники, вироби лозоплетіння та багато інших речей, які викликають яскраві й милі серцю спогади.

Більшість цих речей можна віднести до естетичних предметів або мистецьких творів, адже вони мають у собі справжню художню цінність, відбивають ставлення людини до навколишнього світу, відтворюють спосіб естетичного та духовно-практичного освоєння дійсності. Вони надзвичайно важливі своєю самодостатністю, своєю включеністю в духовний світ людини, у її культуру.

Цілком імовірно, що розвиток естетичної культури буде більш помітним там, де людина з дитячих років виховується на творах мистецтва рідного краю. Народне декоративно-прикладне мистецтво вічне, як і народ. Воно з покоління в покоління стає дедалі багатшим на різні прояви і дарує своїм шанувальникам нові й нові форми образотворення декору, у яких яскраво відображається коріння українців.

Будувати процес виховання молоді у відриві від національної культури означає формувати покоління людей без роду і племені. Однією з умов формування етно культури дитини є належна організація наукового та навчально-виховного процесу, звернення до духовних коренів народного мистецтва, його зв'язків із природою, побутом, фольклором; до живих традицій, у тому числі й щодо використання матеріалу, інструментів та обладнання.

Народне декоративно-прикладне мистецтво стало невід'ємною частиною нашого духовного багатства. Творчість народних майстрів завжди набувала широкого визнання в нашій країні і за кордоном. А причина цієї всенародної уваги й любові до різноманітного доробку народних митців полягає в демократичній і гуманістичній природі народного мистецтва, яке виражає творений століттями чуттєво-практичний досвід поколінь, показує їхнє розуміння найголовніших закономірностей і фундаментальних цінностей життя. Нас завжди приваблювала й приваблює краса і доцільність творів народного мистецтва. Специфічний зміст їхньої образності завжди знаходив собі найвиразнішу в художньому відношенні та найлаконічнішу - в технологічному форму, яка найбільш повно доносила ідею твору. Нашу увагу не може не привертати шанобливе ставлення майстрів до матеріалу, з яким їм довелося працювати. Воно завжди співвідноситься зі ставленням до природи, розумінням непорушного зв'язку з нею. Народні майстри впродовж віків освоювали секрети технічної майстерності, формотворення, орнаментування, розвитку художніх образів, що надавало витворам народного декоративно-прикладного мистецтва життєствердного характеру, збагачувало яскраву й лаконічну мову мистецтва, запозичену у світі природи, у скарбниці фольклору, в народних звичаях та обрядах. У своїй сукупності ці особливості формували в людей високі патріотичні почуття, оптимістичне ставлення до життя, проявляли риси національного характеру у творах митців. Діалектичне розвиваючись у межах специфіки своїх видів і жанрів, народне мистецтво ніколи не було ізольованим, відособленим від загального художнього процесу доби і, за всієї повільності та поступовості розвитку, залишалося актуальним, співзвучним його прогресивним і демократичним ідеям. Сьогодні вся актуальність народного мистецтва зростає на нових засадах історичного розвитку, що забезпечує повноцінне художнє і водночас інтенсивне розкриття прихованих у його суті можливостей.

Народне мистецтво стало загальнонародним надбанням, значення його виходить далеко за межі суто мистецтвознавчих компетенцій та оцінок. Воно невіддільне від завдань побудови нового демократичного суспільства і формування нової особистості.

У системі естетичного та художнього виховання важливе місце належить народному декоративно-прикладному мистецтву, яке входить у світ людини з перших її днів і супроводжує все життя. Перші іграшки, колискові пісні, казки, легенди, найпростіші рухи в танці вводять дитину в чарівний світ народної творчості. Дитячі малюнки «повторюють» багатовіковий цикл накопичення декоративно-зображувального фону народного мистецтва: починаючи від найпростішої лінії - до умовного зображення зірки, квітки, птаха, риби, звіра і далі, до конкретних предметів і людської постаті.

Неможливо переоцінити цей момент залучення маленької людини до вічного і прекрасного світу фольклору - усного й образотворчого, тому в нашій державі нині велике значення надається художньо-естетичному вихованню підростаючого покоління на зразках «комплексного» народного мистецтва: тут і малювання, і робота з глиною чи пластиліном, деревом, і вишивка, і аплікація, і витинання, і «зодчество» - поки що за допомогою кубиків і найпростіших конструкторських наборів.

Народне декоративно-прикладне мистецтво внаслідок своєї специфіки покликане внести в життя момент гри, прикрасити, розважити, формувати світогляд через ті естетичні почуття, які народжуються в людей від практичного користування справді художніми речами, від споглядання їх як частини природи і навколишньої реальної дійсності. Тому воно є найважливішим компонентом і етапом у вихованні естетичних смаків і формуванні внутрішнього світу дитини. Крім того, народна образність синтезує в собі духовну і матеріальну творчість як цілісну і нерозривну, яка склалася історично і вивірена віками.

Світ декоративних образів, світ яскравих кольорів, простих і доступних форм творів народного мистецтва захоплює людей, викликає насолоду, одухотворює їх, підносить до стану натхнення, створюючи тим самим психологічний комфорт. Це перший етап «діалогу» з красою. Подальше глибоке спілкування зі світом прекрасного активізує людські емоції, викликає до життя творчу уяву, стимулює фантазію, пробуджує художнє відчуття, формує елементи образного мислення. Нагромаджений емоційний досвід пробуджує в людині художника з високою культурою і гамою почуттів, веде до вдосконалення інтелекту.

Крім морально-виховних можливостей, краса творів народного декоративно-прикладного мистецтва має творчо-спонукальну здатність, що є надзвичайно важливою рисою у вихованні гармонійної особистості. Краса викликає бажання творити, додержуватися законів її буття у всіх сферах людської діяльності. Естетичне ставлення, як відомо, виникло на базі предметно-практичної діяльності людини як прояв її духовного начала. Тут важливо підкреслити, що специфічною рисою декоративно-прикладного мистецтва є розуміння людьми краси речей не як результату їх оздоблення, а, головним чином, того творчого процесу, у результаті якого виник той чи інший твір.

Формування людини в праці, творчій діяльності — основоположна теза, з якої ми виходимо при вивченні народного мистецтва, яке є важливою складовою у формуванні гармонійної особистості майбутнього. Через творчу працю, яка дає можливість максимально розкрити всі сторони людської натури, йдуть найактивніші процеси творчої матеріалізації людського духу, самовияву і самоствердження людини. Уроки народного мистецтва підтверджують крилатий вислів «Труд переростає в красу», стимулюють розвиток творчого потенціалу особистості, формують творче ставлення до праці як першої життєвої необхідності у будь-якій діяльності. Трудові процеси, які лежать в основі традиційної майстерності, викликають до дії продуктивну уяву, фантазію, без яких не існує емоційної культури людини, формують цінні риси характеру: почуття власної гідності, наполегливість у подоланні труднощів, цілеспрямованість, уміння пізнавати явища життя у всій їхній складності і суперечливості.

Важливо підкреслити ще один аспект цього питання. Прикладне мистецтво народу завжди розвивалося в тісному зв'язку з природою, яка була базою сировини, світом художніх прообразів, тем тощо. Таке спілкування завжди породжувало бережливе та економне ставлення до матеріалу і тих художніх цінностей, якими природа його наділила. Велику виховну роль відіграє народне мистецтво у вирішенні одного з проблемних питань сучасності «людина і річ»: художній смак і коло речей, якими людина оточує своє предметне середовище і які є виразниками її інтересів. Вирішальною особливістю творів народного мистецтва є їх невіддільність від повсякденного життя. Входячи в побут, вони проектують цю свою рису на доцільність нашого відбору речей, які в подальшому «виховуватимуть» і нас самих.

Таким чином, активне засвоєння спадщини народного мистецтва як своєрідної форми трудової і творчої діяльності має важливе значення у вихованні людині майбутнього. Ми розглянули вплив лише деяких естетичних категорій творів декоративно-прикладного мистецтва. Як і все мистецтво, народне мистецтво перебуває нині в колі найголовніших взаємозв'язків культурного процесу (колективного, індивідуального та національного), які, у свою чергу, генерують і збагачують можливості виховних функцій мистецтва в розвитку людської особистості засобами народного мистецтва на новому історичному етапі розвитку незалежної української держави.

Одним із принципів народного мистецтва справедливо вважається колективність. «Твори колективної творчості становлять суспільну цінність та інтерес не в силу індивідуальної неповторності, а навпаки, тому що в них синтезувалися і набули вираження думки, почуття і настрої багатьох людей», - читаємо в «Естетиці фольклору»1. Показово, що мажорний тон народного мистецтва зумовлений саме колективним його характером. Спільне вирішення творчих і технологічних питань, передача майстерності з одного покоління в інше, система творення образів, естетичних уявлень тощо утверджували в певних суспільних групах віру в цінність праці, породжували оптимістичні погляди на життя. Саме колектив, а не окремі його представники, формував локальні риси місцевої самобутності, виховував і виховує патріотичні почуття, гордість за ту землю, яка віками народжувала художників-однодумців, викристалізовує і підтримує спільність і постійність смаків у часі.

Згуртовуюча функція народного мистецтва неоціненна. Однак вона полягає не в тому, щоб сформувати якийсь усереднений, однорідний смак мас, а навпаки, - у стимулюванні індивідуального розвитку на основі існуючого суспільно-історичного досвіду. Саме тому масовість народного мистецтва розглядається нами не як самоціль, а як можливість охопити його впливом якомога більше членів суспільства, розбудити в них творчу активність, творчу індивідуальність. Сьогодні поняття колективності народного мистецтва як поняття творчої співдружності групи майстрів району чи регіону, об'єднаних спільною ідейно-художньою позицією, доповнюється розумінням самих якостей художніх структур певного виду чи жанру, створених багатовіковим досвідом народу, тобто розглядається як категорія естетична. Це розширює діапазон можливого впливу народного мистецтва на формування світогляду особистості.

З питанням колективного та індивідуального в народному мистецтві тісно пов'язане питання традицій і новаторства. Колективні засади народного мистецтва в ході своєї еволюції сформували ядро народної творчості - традицію. Вона дисциплінує наші смаки, формує кодекс народної етики та естетики, передає з минулого в майбутнє встановлені століттями форми, ідеї, образи, теми і саме цим акцентує розуміння стабільності світу, стабільності всього кращого в людині. Разом з тим традиція ніколи не сприймалась як догма чи канон. Традиція жодним чином не заперечує розвиток, а навпаки, диктує потребу постійного оновлення, розширення, поглиблення. Тому традиційне мистецтво народу постійно супроводжують новації та новаторство.

Причетність до часу, відповідальність за нього - одна із суспільне вагомих рис, яка визначатиме рівень особистості майбутнього. Традиції народного мистецтва навчають наших сучасників уважно, аналітичне ставитися до питань новаторства: у лоно народного мистецтва, власне, як і в усі види діяльності, не повинно потрапити випадкове, епізодичне. У цьому плані слід рівнятися на еталонні зразки, вивірені найпринциповішим суддею - часом і смаком попередніх поколінь; справжнє новаторство в народному мистецтві слід розуміти як таке, що в недалекому майбутньому перейде в ранг традиції.

У цій спробі визначити місце та роль народного мистецтва у вихованні гармонійно розвиненої особистості майбутнього, певна річ, окреслені лише деякі вихідні положення. Кожне з них при спеціальному і систематичному вивченні розгалужується на складний та багатоаспектний комплекс досліджень, який сьогодні розглядається як проблема важливої суспільної ваги і значимості.


2. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА.


Основний мотив творчої діяльності на початковій стадії її формування полягає для дитини в самому процесі прояву відчуттів. Пізніше ця діяльність супроводжуватиметься свідомими пошуками засобів вираження, але в багатьох дітей виникає розчарування в зображувальній діяльності, оскільки рівень їхнього загального розвитку входить у суперечність із тими дитячими засобами зображення, якими вони володіють. Дуже важливо, щоб у цей час доросла людина допомогла дитині оволодіти новими засобами творчого відображення навколишньої дійсності. При цьому усвідомленість, яку вносить у діяльність дитини дорослий, не повинна порушувати дитячого бачення і відображення. «Велика свобода думки в справжній творчості. Справжнім же буде те, що є прекрасним і переконливим. Творчість - це оволодіння новимиможливостями. Творчість - це мирна перемога над відсталістю та аморфністю. У творчості вже закладений рух. Творчість - це вираження основних законів всесвіту. У потаємних куточках серця, за які відповідальна сама людина, закладене правильне судження про те, що є істина, переконливість, що є творчість, що є краса».

Як уже зазначалось, у сучасній психолого-педагогічній літературі з найбільшою визначеністю описані два напрямки в керівництві дитячою творчою діяльністю: створення умов, які сприяють творчості, і побудова логічної поетапності в досягненні творчого результату.

Основу умов, як і в навчальній діяльності, складає створення тих психологічних передумов, які забезпечують успіх творчого процесу, іншими словами, визначають психологічну готовність до творчості. До таких умов, у першу чергу, належать:

- сукупність спеціальних здібностей, знань, умінь і навичок, тобто тих якостей, які, як уже зазначалося, сприяють успішному оволодінню засобами образотворчого мистецтва, а отже, забезпечують реалізацію художнього задуму;

- уява (відтворювальна і творча), яка породжує художній задум і визначає загальні шляхи його реалізації;

- естетична позиція, яка в учнів проявляється в емоційному відчутті прекрасного, у відборі естетичних, моральних та суспільних ідеалів, які художньо уявляються і відтворюються відповідними образотворчими засобами.

У цьому плані уява становить собою одну з форм відображення дійсності. «Творча діяльність уяви, - писав Л.С. Виготський, - знаходиться в прямій залежності від багатства та різноманітності попереднього досвіду людини, тому що цей досвід являє собою матеріал, на якому формується фантазія. Чим більший досвід людини, тим більший матеріал, яким володіє її уява».

Спостереження за самостійною дитячою діяльністю виявляє характерну для дитини захопленість зображенням. Часто, не пам'ятаючи про оточуючих, вона розмовляє сама із собою, щось наспівує, її настрій і темп роботи змінюються залежно від змісту, який передається, і т.д. Ці зовнішні вияви складають враження про багатство і високий рівень розвитку дитячої уяви. Як свідчить досвід, зародок задуму дитячого малюнка складається не попередньо, а головним чином у процесі малювання. Але саме готовність уявити свій майбутній малюнок, відтворити його задум є найбільш яскравим показником розвитку уяви.

Якісні зміни в розвитку творчості учнів обумовлюють відповідні зміни в педагогічному керівництві їхньою творчістю, що відображається в розробці логічної поетапності творчого процесу.

Якщо уявити в найбільш загальних рисах творчий пошук художника, то в ньому можна виділити такі етапи: перші художні накопичення, виникнення задуму, реалізація змісту композиції, остаточна розробка.

Перші художні накопичення - вивчення всього того, що дає багатий інформаційний матеріал: навколишньої дійсності, архівних документів, літературних джерел, художньої спадщини, музейних експонатів, а також окремих рішень - виконання начерків, ескізів. Таким чином, на основі пізнавальної діяльності накопичується, а в результаті оцінювання відбирається певний матеріал, який веде до виникнення задуму.

Другий етап творчого процесу - виникнення задуму - це визначення і конкретизація сюжету, характеру дії, стану та взаємовідносин його учасників, вибір відповідних деталей і т. ін. На відміну від письменника, який має можливість чергувати картини життя в часі, змальовувати різні пригоди, передавати хвилювання й роздуми своїх героїв, художник відтворює життя лише в його одномоментному стані, у замкнених рамках картини. Це обумовлює специфічні особливості вибору виражальних засобів художником.

На стадії зображення задуму художник створює ескіз свого майбутнього твору, який удосконалює в наступних фазах творчого процесу. Етап реалізації задуму передбачає обмірковування, уточнення, удосконалення задуму. Уточнюється зміст майбутнього твору, відбираються виражальні засоби, порівнюються варіанти рішень.

Період остаточної розробки сюжету полягає в авторедагуванні, остаточному допрацюванні як окремих елементів, так і твору в цілому. Перш ніж визнати свій твір закінченим, художник порівнює задум і результат з точки зору уявного глядача.

Наведені раніше напрямки керівництва творчістю - створення умов, які забезпечують успішну діяльність, та поетапне здійснення творчого процесу - можна реалізувати на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах. При цьому керівництво творчим процесом дітей має передбачати такі моменти:

1. Етап накопичення перших уявлень з вибраної теми. Велике значення має вибір тематики зображення.

Вивчаючи зміст малюнків дітей багатьох національностей, В.С. Мухіна дійшла висновку про те, що тематика цих малюнків і виражальні засоби, якими діти підкреслюють своє ставлення до намальованого, свідчать про засвоєння дитиною духовної культури того соціального середовища, у якому відбувається її розвиток.

Необхідно залучати дітей до прекрасного і розвивати в них бажання відтворювати прекрасне.

2. При визначенні обсягу теми слід ураховувати вік дітей, загальний рівень їхньої підготовленості, умов проживання (місто, село) і характерні особливості рідного краю (ліс, гори, річки, озера).

Треба навчити дітей вибирати при малюванні опорні об'єкти, які дозволяють концентрувати увагу на головному і допомагають визначити змістовий центр майбутньої композиції. Педагог повинен попередньо вибрати джерело інформації для ознайомлення дітей з тим колом предметів і явищ, яке передбачене обсягом теми (навколишня дійсність, твір образотворчого мистецтва, художня література, діафільми), визначити форми організації процесу ознайомлення (екскурсія, прогулянка, творча гра, трудова діяльність), відібрати методи ознайомлення (спостереження, обстеження, бесіда, розповідь).

Творчому заняттю повинні передувати підготовчі заняття, які у своїй сукупності спрямовані на накопичення уявлень з вибраної теми : на вирішення навчальних завдань: оволодіння засобами обстеження об'єктів зображення, ознайомлення з елементами образотворчої грамоти, удосконалення техніки зображення та ін. Кількість таких підготовчих занять визначається змістом теми і ступенем підготовленості дітей до її творчого втілення. Якщо мета зрозуміла, то підготовчий період складається з двох-трьох занять, під час яких діти знайомляться із зовнішніми ознаками того чи Іншого птаха і послідовністю його зображення, опановують засоби виявлення змістового центру композиції (на даному прикладі засобом кольору) і передачі руху (розміщення птаха по діагоналі у висхідному чи низхідному напрямку), закріплюють раніше засвоєні засоби композиційної виразності (ритм повторів і чергування); удосконалюють засоби роботи кольоровими олівцями або фарбами.

Не треба проводити багато підготовчих занять, оскільки в дітей може зникнути інтерес до теми. Скороченню підготовчого періоду сприяє встановлення змістовного взаємозв'язку між попередніми і наступними творчими завданнями. Наприклад, у циклі творчих завдань «Золота осінь», «Добрий день, школо!», «Свято врожаю» є багато спільних об'єктів, уявлення про які можуть бути сформовані в дітей у процесі підготовки до першого з цих завдань, а при підготовці до двох інших завдань більше часу приділяється вивченню нових об'єктів.

Малювання з натури не тільки є основною умовою зорової оцінки й відображення ознак об'єктів, але й сприяє розвитку зорової пам'яті. На основі зорової пам'яті вдосконалюється художній задум, породжуються асоціації, без яких неможливі образне сприйняття та образне мислення. Тому при навчанні малювання необхідно цілеспрямовано формувати в дітей зорову пам'ять.

Крім уже названого способу малювання, існують способи малювання за пам'яттю і за уявою.

Малювання за пам'яттю - це відображення будь-якого об'єкта в тому стані, у якому знаходився цей об'єкт під час його зорового сприйняття в минулому. Практика проведення уроків малювання за пам'яттю полягає у вільному запам'ятовуванні характерних ознак предмета та наступному зображенні. Дітям демонструють будь-який об'єкт і пропонують запам'ятати окремі його ознаки: колір, розміщення деталей, їхню форму та ін. Потім об'єкт закривають і діти відтворюють ознаки, які запам'ятали. Подібні заняття краще проводити у вигляді гри, змагання «Хто краще і більше запам'ятає?».

У подальшому малювання за пам'яттю ускладнюється: пропонується запам'ятати найбільше ознак, збільшується час від безпосереднього сприйняття до малювання побаченого - від кількох годин до декількох діб.

Малювання за уявою - це відтворення будь-якого об'єкта в довільному положенні. Воно базується на безпосередньому запам'ятовуванні того, що мало емоційний вплив (наприклад, святковий ранок, екскурсія), або на сприйманні об'єктів, які виділяються своїми якостями: незвичністю форми, новизною, яскравістю, величиною і т. ін. Малювання за уявою полягає у відтворенні побачених об'єктів у різних просторових положеннях, що створює можливість для різноманітних імпровізацій. Слід враховувати, що діти звичайно запам'ятовують об'єкт у тому просторовому положенні, у якому його показав на занятті педагог. Таким вони його потім і відтворюють у різних образотворчих ситуаціях, що обмежує можливості варіювання композиційними рішеннями. Тому на заняттях необхідно спрямовувати діяльність дітей не тільки на більш чи менш точне відтворення об'єкта, що запам'ятався (на першому етапі ця вимога є обов'язковою умовою), але й на зміну його положення в просторі.

Малювання за уявою та за пам'яттю має важливе значення для розвитку творчості і обов'язково має бути присутнім у діяльності учнів. Але слід пам'ятати, що не можна створити повноцінний художній образ без практичного досвіду і теоретичних знань, що їх учні набули на уроках малювання з натури.

У підготовчий період необхідно закріплювати засоби зображення, які засвоюються дітьми на тому чи іншому етапі навчання. Оволодіння засобами зображення та їх удосконалення - найважливіша умова готовності дитини не тільки до наступної образотворчої діяльності, але й до виконання в подальшому більш складних творчих завдань. Як зазначала Е.О. Фльоріна, ускладнення творчих завдань прямо пропорційне закріпленню і росту навчальних досягнень.

Накопичення перших уявлень та оволодіння художніми засобами зображення відбуваються в контексті формування естетичного ставлення до об'єкта, який сприймається та відображується. Важливе й відповідальне завдання вчителя - навчити дітей бачити красу світу, захоплюватися барвами природи, химерними формами рослин, квітами, блакитним небом, палітрою творчості народних майстрів. Поетичне слово, органічно вплетене в процес безпосереднього сприйняття, робить його більш яскравим, сприяє образному баченню навколишньої дійсності.

Період виникнення задуму. Оточуючий дитину предметний світ багатий та різнобарвний. Однак не всі предмети, які сприймаються органами чуттів і зафіксовані на образотворчому полі, можуть стати художніми і нести певну інформацію. Тому при уточненні майбутнього сюжету необхідно виходити з вибраного дитиною задуму і в доброзичливій формі (якщо є в цьому необхідність) допомогти їй визначити головне в композиції і підпорядкувати все це певній сюжетній лінії. Не слід при цьому прагнути до перенасиченості композиції різноманітністю образів, щоб не втратити змістовну лінію і не знизити якість зображення.

Відбору змістовності та виражальної сторони задуму значною мірою сприяє назва твору. Дитині важко на перших етапах залучення до творчості образно висловити свою думку. Тому вчитель допомагає їй встановити зв'язок між змістом задуму і, наприклад, вивченим напам'ять або прослуханим віршем (піснею, загадкою і т.ін.). Назву дають на основі найбільш характерного фрагмента композиції, наприклад, «Рушничок», «Мамина хустина».

Обмірковування змісту майбутнього малюнка та його назви може бути своєрідним домашнім завданням, яке діти разом з батьками виконують напередодні реалізації творчого задуму. Назва і зміст малюнка уточнюються на занятті, у вступній його частині. У бесіді з двома-трьома дітьми вчитель своїм схваленням або підказками орієнтує дітей на оригінальне, індивідуальне вирішення теми.

Період реалізації задуму. Активне ставлення до дійсності в процесі її відображення виявляється не тільки у вибірковому ставленні до предметів і явищ світу, але й у виборі та використанні тих багатих художніх засобів, якими володіє мистецтво. Видатний педагог Є.А. Фльоріна так пише про вимоги до творів мистецтва для дітей: «Мистецтво для дітей має бути багатим, різноманітним за змістом, за тим відчуттям, яке воно викликає, а також за художньою виразністю. Одноманітність тематики, жанрів і прийомів виконання гальмує загальний і естетичний розвиток дитини».

У дитячій творчості часто виникає суперечність між радісним, цікавим, інколи хвилюючим сприйняттям навколишнього світу та певними можливостями художнього відображення цих почуттів. Тому в процесі реалізації творчого завдання вчитель повинен допомагати дитині знайти ті засоби, які найбільшою мірою відповідають її можливостям і задуму. Можливе створення проблемної ситуації: «Як краще розмістити аркуш?» або «Яким кольором треба намалювати узор вітальної листівки, щоб було зрозуміло, який настрій ти хочеш подарувати мамі? ».

Особливості художньої мови визначаються специфікою мистецтва, про що відомий учений П.В. Симонов говорить так: «Найголовніше в моделях науки - це інформація про те, що становить собою модельоване явище. Найголовніше в моделях мистецтва - це інформація про те, чим є явище, яке ми моделюємо, для нас мистецтво втілює ставлення людини до відтворених явищ, але категорія ставлення можлива тільки в координатах бажаного чи небажаного. Поза цими координатами психологічний факт ставлення неможливий, його просто немає».

Для молодших школярів дуже характерне активне ставлення до відображуваних подій. Можна спостерігати навіть, як деякі діти, малюючи, «озвучують» зображувані дії. Захопленість учнів змістом своїх малюнків, активне виявлення особистого ставлення до зображуваних персонажів - усе це робить дитячі роботи більш виразними. Не випадково багато хто з художників звертається до дитячої творчості, як до невичерпного джерела щирості, безпосередності, художньої виразності.

Головне, що засвоюють діти, - важливість зацікавленого спостереження. Адже перш ніж рука торкнеться аркуша, щось має вразити, сподобатися, яскраво запам'ятатися. Для художника важливо вчасно помітити в житті нове і цінне, не побачене іншими.

Досвід спілкування з рідною природою, накопичений у першому класі, й надалі збагачується, але слід звертати увагу і на красу рукотворну, яка оточує нас всюди: вдома, на вулицях рідного міста чи села, у театрах, музеях, школі.

Активне керівництво творчим процесом учнів є необхідним на перших етапах його формування. Поступово, у міру накопичення життєвого і творчого досвіду (у 5-7 класах), учитель спонукає дітей до самостійності, свідомих творчих проявів.

Для успішного керівництва творчістю дітей важливе значення мають постійний аналіз та оцінка якісних і кількісних показників їхньої діяльності.

Під