Г. М. Єрменчук-Гручман – майстер декоративно прикладного мистецтва Хмельниччини

Вид материала

Документы

Содержание РОЗДІЛ II. Життєві етапи становлення художниці Г.М. Єрменчук-Гручман РОЗДІЛ IV. Виставкова діяльність мисткині Об’єкт дослідження Мета роботи Об'єкт, предмет і мета дослідження зумовили необхідність виконання таких наукових завдань Практичне значення роботи РОЗДІЛ I. Українське народне декоративне мистецтво Розділ ii Розділ iii 3.2 Рослинні орнаментальні мотиви та кольорова гама 3.3 Тваринні орнаментальні мотиви та кольорова гама 3.4 Сюжетно - тематичні композиції 3.5 Друкарська графіка та ліногравюра 3.6 Кольорова гама Розділ iv

Подобный материал:

• Правила прийому Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва, 281.36kb.
• Тема: Роль декоративно-прикладного мистецтва в естетичному, моральному та професійному, 551.31kb.
• Міністерство освіти І науки України Київський державний інститут декоративно прикладного, 220.89kb.
• Методика навчання дітей самостійного складання орнаментальних композицій за традиційними, 65.92kb.
• Київський державний інститут декоративно прикладного мистецтва І дизайну імені Михайла, 55.86kb.
• Київський державний інститут декоративно прикладного мистецтва І дизайну імені Михайла, 53.49kb.
• Основы истории декоративно-прикладного искусства, 15.6kb.
• Методика проектування І виготовлення комплекту доріжки І серветок у техніці вишиванням, 133.45kb.
• Тести з предметів художньо-естетичного циклу, 108.15kb.
• Методика І послідовність виготовлення виробу. І. V. Розділ. Методика викладання декоративно-прикладного, 306.93kb.

Г. М. Єрменчук-Гручман – майстер декоративно прикладного мистецтва Хмельниччини


Автор роботи: Музика А.Ю

Науковий керівник: Молотай Ю.Г

Хмельницьке територіальне відділення Малої Академії наук України

Волочиське районне наукове товариство

Волочиський навчально-виховний комплекс, 10 клас

М. Волочиськ


ЗМІСТ


ВСТУП ……………………………………………………………………………….…...3

РОЗДІЛ I. Українське народне декоративне мистецтво..........................................6

1.1 Особливості декоративного розпису...........................................................................6

РОЗДІЛ II. Життєві етапи становлення художниці Г.М. Єрменчук-Гручман ....8

РОЗДІЛ III. Тематика та особливості творчості мисткині.........................……..10

3.1 Аналіз художнього доробку художниці..................................................................10

3.2 Рослинні орнаментальні мотиви................................................................................12

3.3 Тваринні орнаментальні мотиви ………………….................................................14

3.4 Сюжетно - тематичні композиції...............................................................................17

3.5 Друкарська графіка та ліногравюра...........................................................................20

3.6 Кольорова гама у творчості Г.М.Єрменчук-Гручман……………………………..21

РОЗДІЛ IV. Виставкова діяльність мисткині............................................................23

Висновки ……………………………………………………………………..………....25

Список використаних джерел ………………………………………………………..27

Додатки..............................................................................................................................29


ВСТУП

Наш час позначений небувалим зростанням інтересу до проблем вітчизняної історії, витоків національної культури, до непересічних досягнень минулого. Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці сьогодення.

В умовах духовного відродження українського народу та розбудови незалежної української держави зростає роль та значення національних традицій, зокрема в декоративно-прикладному мистецтві як культуротворчому засобі.

Українське народне декоративне мистецтво – це величезний світ духовної і матеріальної спадщини етносу, набуток художніх ідей численних поколінь народу, дорогоцінна скарбниця, що живить сьогодні професійно-мистецьку творчість. Унікальна своєрідність українського декоративно-прикладного мистецтва сформувалась під впливом конкретних природних, етнопсихологічних, соціально-історичних, економічних та інших умов. Вона складається із сумарних художніх відмін і внесків багатьох історико-етнокультурних регіонів та територій етнографічних груп. Вивчення характерних рис художнього життя окремого регіону важливе для висвітлення мистецьких процесів України.

Поділля славиться великими талантами, умільцями, які своїм розумом, душею і серцем вбирають в себе неповторну красу і велич, передають їх у своїх творіннях, прославляючи на весь світ високе мистецтво.

Хмельниччина – це унікальне природно-економічне та соціокультурне середовище, це край самобутньої культури, витоки якої сягають далеко в глибину віків. Культура нашого краю, яка має міцні та славні культурно-мистецькі традиції, – це могутнє животворне джерело української національної культури.

Славетна земля Хмельниччини багата не тільки прекрасними краєвидами, але й талановитими людьми. В усі часи її краса надихала на творення художніх виробів. Саме творчість майстрів декоративно-прикладного мистецтва робить наш край


самобутнім та неповторним, адже їхні художні вироби – це скарб нашого народу, який передає його світле і чисте світосприйняття, багатство духовно-естетичного світу. Споконвіку захоплюючі витвори майстрів декоративного розпису були переконливими виразниками національної ідеї, оберегами історичної пам’яті і залишаються такими у наш час. До таких талантів належить і викладач Волочиської школи мистецтв, член Національної спілки художників України, майстер народної творчості України Г.М.Єрменчук-Гручман. Діяльність митця багатогранна: займається декоративним розписом, графікою, керамікою, вишивкою, вчитель-наставник, який з великою любов’ю, терпеливо передає секрети майстерності своїм учням.

Актуальність наукової роботи полягає у спробі всебічно дослідити художній доробок, розкрити та проаналізувати творчу діяльность місцевої художниці Г.М.Єрменчук-Гручман. На нашу думку, вивчення обраної теми дозволить виразніше простежити мистецькі особливості її діяльності, визначити творчий внесок, які є невід’ємною часткою культурно-мистецького потенціалу області, а також і нашої країни.

Об’єкт дослідження – мистецько-творча діяльність художниці.

Предметом наукового дослідження є передусім художнє мислення Г.М.Єрменчук-Гручман, розкриття самобутності творчості майстра, становлення її естетичних поглядів, новаторський внесок у розробку жанрів декоративно - прикладного мистецтва, втілення нею у своїх художніх доробках української народної тематики.

Мета роботи полягає у виявленні і розкритті образотворчих, стилістичних та світоглядних засад творчості на основі дослідження художнього доробку Г.М.Єрменчук-Гручман.

Об'єкт, предмет і мета дослідження зумовили необхідність виконання таких наукових завдань:

1. окреслити найважливіші етапи творчої біографії художника;

2. виявити сутнісні особливості творчості;

3. розглянути основну тематику та образно-стильові риси;

4. охарактеризувати графічні та образно-символічні прийоми художниці.

Основними методами дослідження є біографічний (основні етапи і події життя художниці), емпірично-аналітичний (мистецтвознавчий аналіз доробку майстра), що дозволяє всебічно розглянути художню творчість Г.М.Єрменчук-Гручман, враховуючи особливості її творчої індивідуальності. Нами врахований набуток вітчизняних учених, зокрема, Щербаківського В., Кари-Васильєвої Т. Наукова новизна. У науковій роботі зроблено спробу різнобічно і комплексно дослідити творчість Г.М.Єрменчук-Гручман, що є вагомим внеском у культурну спадщину нашого краю, України.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані вчителями, викладачами образотворчого та декоративно -прикладного мистецтва загальноосвітніх, художніх шкіл, шкіл мистецтва.


РОЗДІЛ I. Українське народне декоративне мистецтво


1.1 Особливості розвитку декоративного розпису

Яскравою сторінкою увійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Поділлі, Буковині. Споконвіку це мистецтво облагороджувало і меблі в селянській хаті – мальований мисник, скриню і посуд, і віконницю, і кінські дуги, сани чи воза, прялку, дитячу колиску й іграшку, а то навіть ложку, решето, віялку...

Поволі, з плином часу, мальовані картини перейшли з побілених стін, деревини та каменю на чисте поле білого аркуша, в 1930-х роках почали і в 1940-1950-х роках остаточно перетворилися у станковий декоративний розпис, що має самостійне художнє значення. Відтак почалася ціла епоха декоративного живопису.

Поштовхом начебто звичайному, а насправді вишуканому мистецтву простолюддя дали народні малярі. Насамперед цьому сприяли відомі народні майстрині з с. Веселинівки Баришівського району на Київщині Ганна Собачко-Шостак і Параска Власенко, твори яких із часом усе більше набували завершеності в малюнку, гармонійності кольорів, декоративності.

У 1919 році на Першій виставці селянського мистецтва разом із Г. Собачко –Шостак виступили народні митці П.Власенко, В.Довгошия, Є.Повстяний та ін. Роботи цих майстрів мали величезний успіх не лише на батьківщині, а й за кордоном – у Берліні, Празі, Лондоні, Парижі (1922-1927р.р). Творчі контакти народних майстрів України з художниками-професіоналами сприяли розквіту станкового декоративного розпису.

У 1936 р. на Республіканській виставці українського народного мистецтва поряд із П. Власенко та Г. Собачко-Шостак цікаві за сюжетами твори демонстрували майстрині Київщини Марія Приймаченко та Катерина Білокур, народні майстри із с.Петрівки Дніпропетровської області, що стало одним з найвідоміших центрів, що здавна уславився своєрідним мистецтвом розпису на Україні, Тетяна Пата, Марфа Тимченко, Василь Вовк, сестри Віра і Галина Павленко, Поліна Глущенко, Надія Білокінь та ін.

В Україні виникли цілі школи декоративного розпису – Поділля і Подніпров’я, Прикарпаття і Слобожанщина зі своїм характером виконання орнаментальних мотивів, здебільшого рослинних: квітів, дерев, стебел, плодів тощо. Чимало майстрів малюють у своїх композиціях звірів, птахів, людей, пейзажі та складні композиції, у яких різні орнаментальні мотиви поєднуються із зображенням тварин та людей. Звірі, птахи, рослини, квіти є своєрідними: як реальними, так і народженими творчою уявою та фантазією народних художників.

Поєднуючи в собі загальнонаціональні риси, кожен мистецький твір водночас відтворює особливості тієї частини України, де він зроблений. Кожна місцевість і навіть окремі села мають своє художнє обличчя, свої особисті традиції, техніку виконання, улюблену гаму кольорів та ліній, узагальнені образи природи. За кольором, усталеним характером орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і, мабуть, ще щедрішою фантазією народних майстрів, способом розподілу його на виробах завжди можна визначити місце виготовлення.

Розписом займалися тільки жінки. І у тому була своя символіка, оскільки саме жінка дає життя. А живопис - символ єдності космосу та життя людини у всіх його виявах.


РОЗДІЛ II


Життєві етапи становлення художниці Г.М.Єрменчук-Гручман


В даній науковій роботі досліджується творчий доробок викладача Волочиської школи мистецтв, члена Національної спілки художників України, майстра народної творчості України Г.М.Єрменчук-Гручман [див. дод. А] – людини талановитої і щасливої. Адже вона живе у світі краси, в який закохана змалку, в чарівному казковому світі барв, який прагне передати у своїх картинах. За визначенням естетичної науки: творчість – це діяльність, що породжує якісно нове, чого ніколи раніше не було. Будь-яка творчість передбачає досконале вміння робити щось, знати закони певного ремесла. Це вміння виступає як своєрідний трамплін для творчості, сприяє накопиченню творчого досвіду.

Художній талант завжди обумовлений наявністю природної обдарованості людини, він є безпосереднім результатом певних нахилів до художньої діяльності. Для того, щоб зрозуміти, де, коли, звідки почався у нашої мисткині потяг до декоративного розпису, який потім переріс у самодостатню художню творчість, добре було б згадати про її родове і духовне коріння.

Як творча індивідуальність художниця почала формуватися з дитинства, що пройшло у Ганни в теплі та любові. В роду Ганни Михайлівни і по батьковій, і по маминій лінії добре знались на різних ремеслах. Кожен з членів сім’ї був професіонал в окремій галуззі. Бабка, як називала Ганна свою бабусю, була майстринею на всі руки. Художниця згадує, як вони з бабусею ткали верети, різні полотна, вимащували хату глиною. Малювати Ганна Михайлівна любила змалечку.

Подовгу милувалася бабусиними мальвами і півнями, коли та, підмастивши глиною хату, піч, долівку, розмальовувала їх усіма кольорами райдуги. Там, на Кам’янеччині, так робили жінки у кожній хаті, та найкраще виходило у найвправніших. Серед таких була і бабуся, яку було б грішно не наслідувати. Вона навчила дівчинку ліпити посуд та висукати нитку. Також вони з бабкою любили виготовляти лялечки-іграшки, якими потім забавлялась наша майбутня художниця.

Дуже любив свою онучку дідусь. Він грав на багатьох музичних інструментах, любив співати пісні-гаївки. Захоплення музикою передав своїй онуці. Дід,

володіючи технікою лозоплетіння, виготовляв кошики, скриньки, з соломи – брилі, капелюхи, яким не було зносу. У своїх роботах він залишав натуральний колір.

Справжній скарб вишивки створила і мати. Чудовий казковий світ вишивання настільки заполонив Ганну Михайлівну, що, вишиваючи спочатку хрестиком рушники, серветки, простирадла, скатертини, прилучилася і до вишивання килимів, що теж передалось від матері. Сьогодні в мисткині велика колекція вишивок з різними малюнками, на яких вона відтворила власні ідеї, почуття, емоції.

Батько, закоханий у театр, з задоволенням грав на сцені аматорського театру на Тернопільщині. Любив читати, а тому зібрав велику бібліотеку, якою пізніше користувались усі члени родини.

В атмосфері любові до мистецтва проходили дитинство та юність художниці.

Отож питання для вибору шляху після закінчення школи не стояло. Навчалася у

Косівському технікумі народних промислів ім.В.І.Касіяна Івано-Франківської області і освоїла спеціальність художньої обробки кераміки. Потім поглиблювала знання і шліфувала майстерність в Українській академії друкарств ім. І. Федорова (художня графіка) у місті Львові та в Народному університеті пропаганди пам’яток історії та культури. Для того, щоб краще зрозуміти мистецькі пошуки Г.М.Єрменчук-Гручман, варто звернутись до творчого методу її вчителів. Великий вплив на становлення Ганни Михайлівни мали викладачі Анастасія Коб’юк, Микола Колос та Микола Таранов. Студентські роки залишилися позаду. Під час проходження практики на Васильківському заводі художньої кераміки жадоба знань і пошуку не покидала її, наповнювала душу, будні і свята.

Отже, генетична пам’ять предків стала в нагоді майбутній художниці, наділивши її творчими задатками. Гарно про це пише М.Слабошпицький:

«...пам’ять стає енергією, енергія породжує думку, думка переходить у слово, камінь чи барви, чи ажурне плетиво, які ввібрали у себе і пам’ять, і енергію, і думку, і душу, щоб випромінювати їх багатьом людям і будити в них зустрічний рух пам’яті, енергії й думки ».


РОЗДІЛ III

Тематика та особливості творчості мисткині

3.1 Аналіз художнього доробку художниці

Г. М. Єрменчук-Гручман - одна із найяскравіших представників сучасної мистецької еліти Хмельниччини. Оволодіння таїнами декоративного розпису відбувалося протягом багатьох років наполегливої праці. Шукаючи свій напрям у мистецтві, художниця пройшла довгий шлях, пробуючи свої сили в різних видах образотворчості. І знайшла його, базуючись на традиціях народного мистецтва у декоративному розписі. ЇЇ роботи вирізняються довершеністю, виразною художньою мовою, особливим мистецьким почерком, який передає чітко означену, безкомпромісну життєву позицію автора. Безпосередність, барвистість, особлива образність народного мистецтва близькі внутрішньому світу Ганни Михайлівни, відповідають особливостям її сприйняття і творчості, такої ж яскравої і щирої. Декоративні розписи мисткині захоплюють і зачаровують душу своєю красою, гармонією і лаконізмом, вони пробуджують любов до природи, інтерес до рідної культури. У зверненні до народного мистецтва вона справедливо бачить спосіб розвитку уяви, формування художнього смаку, естетичного відношення до дійсності.

Основою мистецтва художниці є три складові: природа, яку вона вважає невичерпною криницею для будь-якого митця, класична традиція високого мистецтва та традиція мистецтва народного. Мисткиню захоплює творче осмислення народного традиційного мистецтва з позицій професійного митця, яке стало для неї творчим простором.

Як художниця, Ганна Михайлівна, безумовно, виросла на ґрунті народної культури. Проте, форма та щільне заповнення площини орнаментальними елементами у творах майстрині, безперечно, пов’язані з косівським декоративним

розписом, для котрого існують усталені традиції технології та розпису, якими досконало володіє мисткиня. Традиція, на основі якої імпровізує Г. М. Єрменчук-Гручман, дозволяє їй виявити свою унікальність та самобутність. Твори художниці логічно продовжують тематичну лінію народних розписів. У її творчості можна виділити кілька груп орнаментальних мотивів:

- з рослинним і геометричним орнаментом;

- з зооморфічними (тваринними) мотивами;

- з зображенням жанрових сценок.

Ганна Михайлівна створила сотні оригінальних квіткових композицій на папері, картоні, спільною рисою яких є витонченість малюнку, відчуття ритму, композиційна та колористична довершеність. Рослинні мотиви пов’язані з загальними традиціями українського рослинного візерунка із зображенням квітів, вазонів, гілочок, листочків тощо, де чітко простежуються національно та етнографічні особливості.

Але найчудовіше – сюжетні розписи, що зображують тварин і людей у навколишньому світі. Саме вони відображають спостереження художниці, її ставлення до подій, передають філософію світосприйняття. Всі зображення стилізовані, з чітко виділеним центром композиції. що доповнюється дрібнішими деталями, які надають роботам завершеності та урізноманітнюють їх по сюжету. Виділяє художниця його за допомогою форми, пропорції, кольору. Більшість робіт виконані у контрастній кольоровій гамі, такі як: «Соняшник», «Пташка», «Взяв би я бандуру». У роботах «Горді сусіди», «Два баранці» переважає зближена кольорова гама. В деяких картинах наявні елементи косівської кераміки («Несе Галя воду»). Розпис контрастний до фону, наприклад, «Взяв би я бандуру». Характерною особливістю декоративних розписів майстрині є те, що їм притаманний графічний характер. Колористичні особливості декору мисткині полягають у характерному поєднанні світло-бежевого, зеленого, жовтого та коричневого кольорів з широкою

гамою тональних відтінків, ясних і темних.

Вдивляючись у живописні композиції художниці, потрапляєш у поетичний, музичний світ, побудований гармонічно і ясно. Вона зуміла створити оригінальні декоративні розписи, які відрізняються незвичайністю орнаменту і кольору. Кожен твір художниці – це виспівана пісня, її поезія в чудовому розмаїтті співзвучних кольорів, де оживають глибоко філософські сюжетно-тематичні декоративні композиції.

Фантазія майстрині не має обмежень, в кожному новому творі вона прагне розкрити духовну красу людини, любов до життя, мовою кольорів розповідає про радість і добро. Вона приділяє значну увагу звичайним побутовим речам, які красномовно ілюструють кожен творчий задум і нагадують український народний лубок.

Як у барвистому вінку кожна косиця по-своєму красива та приваблива, так і творчість Г. М. Єрменчук-Гручман цікава і цінна. І мимоволі спадають на думку слова: "Щасливий той, в кому душа не мовчить, коли бачить красу, - красу природи, людини і людських справ на Землі. А ще щасливий, хто сам творить красиве".


3.2 Рослинні орнаментальні мотиви та кольорова гама

Вивчаючи декоративний розпис Ганни Михайлівни, стає зрозуміло, що все багатство природи вдруге оживає на її полотнах, завжди живих, яскравих, оптимістичних. Образи квітково-рослинних мотивів орнаменту запозичено у природи. Мотиви декоративного розпису авторка обирає традиційні: квіти і трави, але рослинні орнаменти на її картинах, написаних на картоні гуашшю і акрилом, отримали нове втілення.

Найчастіше в композиціях зустрічаємо різноманітне листя, соняшник. Серед квітів є такі, що в природі не існують, які народжені творчою уявою автора. Вони в більшості випадків симетричні і складаються з багатьох деталей. Орнаментальний

мотив «квітки» у «вазоні» [див.:12] характерний і для творчості Г. М. Єрменчук-Гручман.

Привертає увагу полотно «Соняшник» [див. дод. Б], де зображення вазона характеризується цілісністю композиції та її елементів, синтезом їхнього узагальнення та деталізації, унікальністю та неповторністю. У мистецтві дерево – символ невичерпного життя та безсмертя. Самі ж мотиви "дерева життя" ("райського дерева", дерева - "гильця") не мають в собі нічого натуралістичного чи реалістичного, але як в цілому, так і в деталях є чистим витвором фантазії з певними абстрактними оздобами тощо. Таким чином, це "дерево життя" є не природним, але надприродним, святим, таким, що має

магічну силу приносити щастя, відвертати нечисть, всяку зловорожу силу. Це - своєрідний образ вигаданого дерева, що стоїть десь у Бога в раю, якого ніхто не

бачив, але яке має бути надзвичайно гарним і чудодійним. Тому й кожне зображення цього дерева повинно бути найбільш фантастичним, а через те й найбільш магічно дієвим. Дерево життя символізує безперервне відновлення природи, образ Божої мудрості.

Обов’язковим у цій композиції є горщик або ваза, що ототожнюється із землею, яка є початком і завершенням життя на ній. Також горщик символізує певне місце, на якому росте дерево. Мисткиня зобразила його у вигляді квітки.

Зображення «вазона» на полотні має три умовні частини. Верхня частина символізує сферу богів. Вона завжди чітко виділена. Середня – життя людей і всього сущого на землі. На погляд мисткині, квітка символізує людину. Нижня – коріння, тобто основу і початок світу. Він дуже цікавий за своїми будовою та кольором, має глибокий зміст. За характером геометричних і рослинних елементів «вазон» можна віднести до однієї з трьох основних груп:

• геометричні
  
• рослинні геометризовані
  
• рослинні
  

«Вазон», зображений художницею, відносимо до рослинно-геометризованої групи.

Йому притаманна дзеркальна симетрія. Характерне композиційне вирішення твору майстрині – заповнення прямокутного аркуша рослинними елементами.

Вигаданий художницею соняшник постає у всій примхливості своєї дивовижної краси, який зображено площинно, без світла і тіні, повторюються одні і ті ж форми листків і пелюсток. Яскраво-жовта голівка квітки світиться на чорному тлі, неначе маленьке сонце. Художниця симетрично розташувала квіти навколо тоненього стовбура. Своєрідні листочки ростуть парами. Кожна квітка, листочок, збагачені творчою фантазією автора, несуть народну мудрість, талант, досконалу естетику.

Декоративне зображення перетворює звичайну річ на витвір мистецтва, часто надає їй ще й символічного значення. Напрочуд пластичні форми пелюсток і листочків, феєрична гама кольорів створюють враження казковості.

Соняшник здавен сиволізував багатство сімейних зв’язків. Це одна велика родина, кожна зернина з якого - зародження життя на землі. Його зображення символізує сонце, світло, радість, заздрощі, тобто всі ті стосунки і почуття, які є невід’ємною часткою сімейного життя.


3.3 Тваринні орнаментальні мотиви та кольорова гама

Будова фігур тварин підпорядковується системі композиційних правил. Фігури тварин будуються на геометричній чи рослинній основі. Зображення тварин символізують інстинктивне життя, плодючість, достаток, матеріальність. Часто зовнішність збігається із силами природних дій, стихій і зовнішністю людини.

Цікава композиція - «Горді сусіди» [див. дод. В] - горизонтальне прямокутне полотно, на якому зображено двох півнів, що повернуті головами один до одного – традиційна, дуже давня композиція народного мистецтва. Складається враження що півні ніби "танцюють", їхні рухи ритмічні, чіткі. Вони неначе розуміють, що на них дивиться багато людей, а тому обоє артистів-півнів хизуються перед глядачами, створюють святковий настрій, змушують захоплюватися ними, їхніми легкими рухами. Груди півників прикрашені символами [див.:10] – колами, розетками, крапками, розташованими по колу. Крапки розкидані на грудях півнів цілком вільно, поза всяким порядком і симетрією.Це стародавній орнамент, що означає символічне зображення зерна, що проростає.В цьому символі закладена ідея плодючості полів, а також людей.

Композиційно твір зосереджений на півнях, які «підтримуються» великими квітами, зображеними у формі містка. Вражають і незвичні кольори, якими художниця зображує півнів, - жовті, червонясті, зеленкуваті. Колір у її роботах несе основне змістове навантаження, через нього вона передає свої думки, настрій.

Саме півень, відважний ватажок, веде нас у чарівний світ народних уявлень, легенд, оповідей. Образ півня в традиції українського світогляду непересічний [див.:1]. У народних уявленнях він багатозначний, часто навіть парадоксальний. Півень – гордовитий красень і чепурун, бравий командир і відважний ватажок. Хоробрий і доблесний воїн, але й часто задеркуватий хвалько. Півень – справний хазяїн, щедрий і привітний господар. Він енергійний і життєрадісний, надійний охоронець і пильний сторож. У цьому його життєва сила та міць. Півень - образ воскресіння,

який своїм криком пробуджує людину від духовного сну. Він є також противником нечистої сили, бо після його ранкового співу вся нечисть зникає з лиця землі. Ще півень символізує короноване панство не царської крові.

У декоративних розписах, вишивках, гончарстві, виробах склярів та різьбярів образ півня – один з найулюбленіших.

Оригінальною є робота «Два баранці» [див. дод. Г], яка створена за мотивами казки про двох баранців, що зустрілись на містку. В художниці своє бачення народної казки. Мисткиня відтворила головних персонажів у вигляді зооморфної декоративної композиції, в зелено-коричневій кольоровій гамі, що перекликається з косівською керамікою.

Баранців на містку відтворено стилізовано. Композиція складається з передньої частини, в якій декоративно згруповано груди, шию, голову, закручені роги, які майстриня відтворює у вигляді равликів. Великі тулуби тварин створено у геометричному орнаменті. В їх зображені проглядається вербове віття, буйне

розмаїття української природи. Баранці зустрілись на містку, що нагадує нам українську ткану доріжку. Один з них, гордо піднявши голову, показує свою впертість, а інший – опустив голову і тим самим визнає силу іншого. Баран - символ чоловічого начала, творчої енергії, оновлення, сонячної сили; благополуччя, багатства, ситості, достойності; баранячі роги - емблема земної рослинності, її пробудження і розквіту весною; водночас баран - символ глупоти, нерозумної, впертої людини.

Баранці зображені на тлі декоративно-стилізованих квітів, що характерно для українських орнаментальних композицій, котрі почасто зустрічаються в різних роботах майстрині.

Так само в народному віруванні повно легенд і про птахів. Птаство в фольклорних творах завжди антропоморфується, розуміє людську мову й розмовляє. Анімалістичну тему в декоративному розписі доповнюють зображення птахів.

Птах - одночасно символ щастя, польоту, мрії; смутку, журби та роздумів. Також птаха вважають символом долі, сім'ї, любові, весільним оберегом, покровителе дітей та жінок. Образ птаха – споконвічне уособлення добра та щастя.

Він символізує прагнення народу жити в мирі, злагоді та любові. Тому, напевно, в картинах декоративного розпису і зображують різних птахів.

Образ казкового птаха присутній у більшості робіт мисткині – чарівний декоративний, що органічно вплітається у тканину декоративного розпису, становлячи єдине ціле. Вона зображує найчастіше одну чи дві пташки.

Незмінним мотивом в орнаментуванні є парне зображення птахів, що в народному мистецтві уособлюють кохання, щастя. Двоє птахів – то сім’я.

Живо і виразно зобразила художниця півника і курочку на «Весняних переспівах» [див. дод. Д]. Композиція виконана графічно. Вони зображені не тільки в різних положеннях, але й кожен з них живе та діє відносно свого характеру. Курочка зосереджено розглядає та оберігає яйця, а півник з цікавістю спостерігає за тим, що відбувається. Композиція динамічна. Всі елементи полотна зображено в жовто-блакитниних кольорах. Птахи ніби підсвічені весняним сонцем. З цієї картини видно, що птахи у художниці стилізовані.

Серед композиційних систем, створених Ганною Михайлівною, характерним є полотно - «Пташка» [див. дод. Ж]. В центрі картини декоративно-стилізоване зображення птаха, що народжене фантазією художниці. На паперовому полі квітково-рослинного узору виблискує птах, що гордовито випнув шию ніби пишається собою і навколишнім пишноцвіттям. Оперення передається видовженими, прекрасно укладеними орнаментальними елементами, що нагадують пелюстки квітки або листочки. Казкового птаха художниця зобразила теплими, ахроматичними кольорами на чорному фоні. Цей фон підсилює зображення і птах, що виглядає справжнім царем. Використання таких кольорів додає картині ліризму та співучості. Ця композиція асиметрична. Декоративний птах не позбавлений правдоподобності. Як красиво він розпустив свій, у незвичайних поєднаннях яскравих фарб, ошатний хвіст. Яскрава корона на голові, орнаменти грудок та крилець із хвилястих ліній. У зображенні птахів художниця дотримується певної схеми: їх завжди зображує в профіль, орієнтованими вправо.

Всі прояви життя – людський, тваринний, рослинний світи – мали у народній свідомості своє символічне містичне значення. Найбільш поетичними серед них є рослинний та пташиний світи, як надзвичайно красиві і романтичні аспекти природи. Птахи і рослини тісно поєднані між собою, доповнюють один одного, тому й зображували їх люди, як правило, поряд.

Отже, підсумовуючи вище сказане, слід зазначити, що зображення птахів в декоративно-прикладному мистецтві спирається на тісний зв'язок людського суспільства з рослинно-пташинним світом і покликане нагадувати людям про це, даруючи одночасно радість, добро і красу.


3.4 Сюжетно - тематичні композиції

Народна поетична творчість є початком мистецтва слова, життєдайним джерелом творчого натхнення для письменників, композиторів, художників.

Мисткиня, поступово удосконалюючи свою майстерність, переходить від стилізованого рослинного орнаменту і до жанрових композицій.

Образ заквітчаної дівчини представлений в роботах Г.М.Єрменчук-Гручман.

Закоханість в українське декоративне мистецтво та в українську пісенну творчість простежується на картині «Несе Галя воду» [див. дод. З]. Вiд народної творчостi художниця запозичує увесь антураж i манеру картинно - урочистої побудови композицiї. У центрі яскравої і привабливої композиції – українська дівчина, що несе повні відра води.

Вона зображена на тлi розкішних квітів, навколишнього буйноцвіття, що

підкреслює багатство і пишність української природи, яка у художниці стилізована.

Iз цим тлом гармонiйно узгоджено колiр обличчя i рук. Дiвчина в задумi трохи схилила голову, її спокiйнi карi очi лагiдно дивляться на глядача. М'який жест рук свiдомо має дещо манiрний характер — художниця тим самим нiби привертає увагу до їхньої краси., В святковому одязі дівчини, вирізняється особливим кроєм, що простежується геометричний орнамент. Вовняна плахта, легко зібрана в поясі і донизу розширена, надає силуету дзвоноподібної форми. Рукава та низ спідниці прикрашені хвилястими лініями, що не мають ні початку, ні кінця, символізуючи безкінечність і ритмічність руху. На голові дівчини вінок, який займав особливе місце в убранні українських дівчат. Він прикрашений червоними, жовтими та зеленими стрічками. Кожній з них притаманна певна символіка: жовті стрічки – символ сонця; зелені – символ краси і молодості; червоні - символ душевності, щирості. Саме краса народного вбрання безпосередньо стає об'єктом уваги. Чіткість

і простота ліній, локальність кольорів при складній композиції роблять декоративні компоненти доступними для сприйняття. Розписні елементи рослинного орнаменту

та дівчина в українському вбранні утворюють єдину композицію, єдину гармонію кольору.

Полотно приваблює майстерністю виконання. У ньому виразно звучить замилування красою молодостi, висловлене художницею зi зворушливою безпосереднiстю.

В Україні зацікавленість ілюструванням творів Лесі Українки ніколи не згасала. Навпаки, як і народні майстри, так і художники-професіонали черпали і черпають нині живодайну енергію для пластичної мови саме з ліричного слова поетеси. Полотно «Світанки й мереживо казкове» [див. дод. К], на наш погляд, може бути ілюстрацією до твору Лесі Українки «Лісова пісня».У цій жанровій композиції сюжетну сценку скомпоновано в декоративному орнаменті, який підтримує і доповнює її, створює національний колорит. Для неї, як і для більшості творів декоративного мистецтва, характерна вільна симетрія, композиційна

врівноваженість, що досягається ритмічним чергуванням кольорів. Композиція до «Лісової пісні» виписана майстром на чорному тлі насиченим темно-синім кольором. Прочитання полотна «Світанки й мереживо казкове» почнемо з антропоморфної й зооморфної композиції, в якій майстер в осередді казкових квітів та фантастичних птахів профільно вибудовує постаті молодих хлопця та дівчини, що сидять, притулившись спинами один до одного. Натхненну гру парубка на сопілці захоплено слухає юнка. Голови молодих людей заквітчено вінками. Стилізовані квіти та птахи надають полотну таємничості, загадковості.

Художниця зовсім не випадково звертається до образів головних героїв драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Із характером Мавки її споріднює замилування внутрішньою свободою - звільненістю від усякого роду людських стереотипів та почуття органічного зв'язку із життям природи. Маємо тут, по суті, образну персоніфікацію внутрішнього «я» самої художниці - митця, яка мислить себе часточкою рідної землі та її культури.

У своїй творчості звертається до епосу українських народних дум. Її хвилюють образи народних співців – кобзарів. Образ бандуриста на полотні «Взяв

би я бандуру» [див. дод. Л] нагадує народного героя - козака Мамая, котрий є одним із найпопулярніших в Україні образів козака-лицаря, якого називають космогонічним уособленням українського народу загалом. [див.:14] Перші відомі зразки козака Мамая сягають ранньої доби Козаччини. Символ став популярним і влучним глибинним образом, що оповіді про козака Мамая можна зустріти серед народних легенд, переказів, примовок. Та чи не найкраще його образ відтворений у народному живописі.

Атрибути-символи картини доповнюють і підсилюють значення центральної постаті композиції —бандуриста, який самотньо сидить на землі, підібравши ноги, і задумливо перебирає струни бандури. На його статус вказує, передусім, ритуальна поза і зачіска. Кругла поголена голова з хвацько закрученим за вухо «оселедцем», довгі вуса, чорні брови, карі очі, тонкий ніс, рум'яні щоки — перед нами постає

портрет красеня-молодця, яким він склався в народній уяві. Одягнений у полотняну сорочку зі стоячим коміром, на якій мало прикрас, лише пояс, котрим підперезаний козак-бандурист. Комір розстебнутий, бо бандурист спочиває. Штани широкі, східного крою, зовні схожі на великий мішок. У позі бандуриста, в усьому настрої картини є щось поважно-урочисте, спокійне.

Образ Козака-Мамая лишається в етнічній свідомості українців ідеальним символом-архетипом волі й невмирущости. Його лицарський дух відкриває нам таїну стійкости України. Суть цього одкровення в єдності духовної й військової сили, мудрости й дієвости.

Чільне місце займає бандура, що символізує надзвичайну пісенність і добру, лагідну вдачу народу, його мрійливість, непереборну віру в перемогу. У часи козацького лицарства вона була найбільш поширеним музичним інструментом. Бандуристи не залишали її, маючи за "дружину вірну". Музичні інструменти на картинах ще з кінця XIX cт. привернули увагу етнографів, музикознавців як цінне джерело вивчення музичної культури нашого народу.


3.5 Друкарська графіка та ліногравюра

Поряд з декоративним розписом Г.М. Єрменчук-Гручман в досконалості володіє також й таким видом мистецтва як друкована графіка.

Листівки – оригінальний вид творчості, що користується популярністю серед креативно мислячих особистостей.

«Поділля. Великодня листівка» [див. дод. М] відноситься до друкарської графіки. Характеризується вишуканими і символічними орнаментальними мотивами – геометричними та рослинними. Поєднання цих орнаментів дає цікавий художній ефект. В центрі листівки - писанка, на якій зображено дерево життя. У вигляді дерева уявлявся стрижень світобудови, навколо якого встановлювалась рівновага протилежностей. Мисткиня світове дерево зобразила не натурально, а стилізовано, тобто спрощено, узагальнено. У своєму зображенні вона дотрималась обов'язкового поділу на три яруси по вертикалі та дотримання чіткої системи правої і лівої сторін. Нижня частина - коріння, що входить під землю, відтворено у вигляді квітки. Середній ярус уособлює землю, реальний світ, світ сьогодення. Верхня частина Світового дерева піднімається у безмежну височінь - до Бога. Дерево життя - це і дерево роду, де кожна квіточка позначає якогось родича, а всі разом - втілення родоводу певної людини. Священне дерево життя є символом матері-природи. Характерно, що зображення богині-берегині, "дерева життя" [див.:12], так само як і символіка червоного кольору, збереглись і мають ритуальне значення. По краю писанка оздоблена орнаментальним рослинним візерунком із стилізованими квітами, рослинами. Її змальовано у теракотовому кольорі - кольорі випаленої глини.

Мотив дерева-квітки протягом часу зазнавав модифікації і щоразу інтерпретувався залежно від смаків і уявлень народної майстрині.

Особливу прихильність мисткиня виявляє до анімалістичних мотивів, створюючи своєрідні образи риб, птахів, тварин, в яких закодовує роздуми над сутністю речей та явищ.

Привертає увагу ліногравюра «Чепорушечка» [див. дод. Н]. Це вертикально видовжена робота із зображенням качечки. Динамічній конструкції фігурки качечки відповідає колоритний розпис - помальована у зелений колір. Це монохромна композиція. Пір’ячко мисткиня зобразила у вигляді стилізованих листочків, що надають «головній героїні» полотна пишності та довершеності. Таке враження, що качечка, яка танцює, зараз зістрибне з полотна. Танцюючи, вона "чепуриться", і від того, напевне, назва роботи.


3.6 Кольорова гама

Колір як провідний засіб виразності декоративного розпису, основний композиційний елемент, що організує форму, активізує її, надає логічної завершеності.

Колір у творах декоративно-прикладного мистецтва має неоднакову міру застосування. Якщо в прикладних творах його роль другорядна, зводиться переважно до відповідного забарвлення матеріалу, то в декоративних творах різноманітні колірні поєднання відіграють важливу роль у композиції.

Значення кольору тісно пов’язане із культурною традицією, що сформувалася та існує протягом багатьох століть у різних народів. Сучасна кольорова символіка ґрунтується на асоціативності кодових принципів і містить відповідні символи з геральдики, теології, психолого-емоційні поняття, поетичні метафори тощо.


Важливу роль у творах народного мистецтва відіграє колір, емоційна виразність якого залежить від природи краю, від звичаїв, вірувань. Недарма кажуть про легкі і важкі кольори, печальні і радісні, урочисто-святкові і стримані і т.д.

З кольором пов’язане і сприйняття простору, розміру. Майстер або має природне відчуття кольорів, або навчається законам колористики: адже йому необхідно знати, що безкінечна різноманітність кольорів, їх тонів і відтінків базується на комбінаціях лише трьох основних кольорів – червоного, жовтого і синього, що кольори мають властивість сприйматися як теплі (жовтий, червоний, оранжевий) або холодні (синьо-зелений, синьо-фіалковий).

Колір стає головною зброєю Г.М.Єрменчук-Гручман він пронизує кожний сантиметр її аркушів, розлітаючись міріадами бризок-мазків по їхній поверхні.

У своїх роботах майстриня найчастіше використовує жовту, червону, зелену фарби. Інколи в розписи художниця вводить і синій колір.

Кожний колір впливає на наше сприйняття предметів і навколишнього простору. Знаючи, що означає кожен колір зокрема і в поєданні з іншими можна "прочитати" частково зашифровану мудрість мистецтва. Таким чином, кожний колір у творчості Г.М.Єрменчук-Гручман має свої властивості:

Жовтий - звеселяючий, сяючий колір. Виражає сонце, світло, радість, багатство.

Оранжовий - випромінюючий, теплий, схвильований колір. Виражає спеку, енергію, радість, теплоту.

Зелений - скромний, спокійний, м'який. Виражає природу, спокій, молодість, надію, розквіт, юність.

Чорний - темний, важкий. Виражає темряву.

Червоний - палаючий, збуджений колір. Виражає динамізм.

Білий - легкий, свіжий, прохолодний, сліпучий. Виражає чистоту, невинність, світло.

Синій - серйозний, свіжий, віддаляючий. Виражає нескінченність, сум, холодність, вірність.

У таблиці наведена система кольорової символіки декоративного мистецтва, що простежується у роботах Г.М.Єрменчук-Гручман [див. дод.П ] :


РОЗДІЛ IV

4.1 Виставкова діяльність мисткині

• Перша велика роботи Ганни Михайлівни – сервіз “Весняний”, де були чудово розписані плесканці, куманець, тарілі, вишиті рушники та чудові писанки. За короткий творчий шлях майстриня досягла надзвичайно багато.
  
• Так, 1989 року в м.Косів експонувалася виставка її дипломних робіт із 18 предметів (кераміка).
  
• А цілком серйозне визнання до Ганни Єрменчук –Гручман приходить в 1994 році, коли її запрошують до Хмельницького краєзнавчого музею, де вона організовує свою другу персональну виставку. Там було представлено 20 робіт декоративного розпису, 5 графічних робіт (лі норит), сервіз із розписаною керамікою, два вишиті рушники та три писанки. Виставка пройшла з великим успіхом.
  
• Її твори експонувалися на Всеукраїнській художній виставці “Мальовнича Україна”, яка проходила у м.Миколаїв. Там експонувалося три декоративних розписи молодої майстрині.
  
• В м.Київ на Всеукраїнській художній виставці експонувався набір для млинців із семи предметів (кераміка).
  
• У 1994 році було організовано персональну виставку “Рукотворне диво” Г.Єрменчук-Гручман у Тернопільському краєзнавчому музеї.
  
• Представлено 61 роботу (декоративний розпис, графіка, кераміка, вишивка).
  
• Її персональна виставка була в 1995 році у Волочиському районному музеї.
  
• У творчому заліку Г.Єрменчук-Гручман дев’ять Всеукраїнських художніх виставок, чотири регіональних.
  
• У 2000 році Ганна Єрменчук-Гручман побувала на виставці “Мистецтво – дітям”, що у м.Київ, яка проходила в Українському домі. Друге місце серед
  

дитячої творчості зайняли юні художники з м.Волочиська.

• Г.Єрменчук-Гручман 20 грудня 2000 року на засіданні пленуму Національної Спілки художників України в м.Київ прийнято до Національної Спілки художників України.
  
• Учасниця Всеукраїнського симпозіуму підсумкової виставки виробів народного мистецтва "Суботів-2010", що відбувся 10 вересня 2010 року в національному історико-культурному заповіднику "Чигирин".
  
• Протягом 2005-2010 років бере участь у Міжнародному пленирі живопису «Колорит» ім. Володимира Волонського.
  
• Кожного року до Дня незалежності у м.Хмельницькому проводить майстер-класи.
  
• У 2006 році – персональна виставка, про котру телеканал «Поділля – Центр» зняв передачу.
  
• У 2006-2009 роки - звіт творчих колективів Хмельницької області, де експонувались творчі роботи.
  
• У 2007 році – виставка-ярмарок образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва «Барви рідного краю
  
• У 2008 році – Всеукраїнська осіння виставка у м.Одеса .Весняна виставка та Різдвяна виставка у м.Києві ,де експонувались роботи художниці.
  
• У 2008-2009 роки – Великодня виставка ярмарка «Український дім» м.Київ експонувалися роботи і майстер-класи по писанкарстві та декоративному розписі.
  

Отже, починаючи з 1989 року, Ганна Михайлівна бере участь у місцевих, обласних, республіканських виставках, де експонуються її твори, а в останні роки - і її учнів. Це нам говорить про надзвичайну працездатність митця, що постійно творить, не втрачаючи ні однієї вільної хвилини.


Висновки


Г.М. Єрменчук - Гручман – майстер народного декоративного живопису. Нею створена значна кількість мистецьких робіт різних жанрів – графіка, розпис кераміки, ліногравюра. Її роботи відзначаються простотою форми і доцільним розміщенням орнаменту, що носить яскраво індивідуальний характер. Вона втілює в своїх картинах поезію, філософію й відчуття краси народу, до якого належить.

У науковій роботі досліджувалося використання образно-стильових рис українського орнаменту у декоративному розписі у творчому доробку майстрині, а також проводилася класифікація мотивів. Встановлено, що мисткиня у своїх розписах зберегла давні елементи й мотиви косівського декоративного розпису, збагативши їх ускладненням побудови, декоративністю подач. В її картинах дзвенить, співає Україна, це прочитується як в образно-фольклорному мисленні художниці, так і в її палітрі.

Твори художниці свідчать про те, що за ними стоїть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Це ніби згусток емоційних вражень і від казок, і від легенд, і від самого життя. Процес її творчості являє собою феномен дивовижного сплаву конкретного мислення, інтуїції та фантазії.

Всі роботи майстрині поєднує вишукана кольорова гама, ясний ритм побудови, лаконізм графічної мови, виразність та водночас неймовірна ніжність, щирість та безпосередність.

Пишність орнаменту, соковитість барв, неординарна манера виконання стали своєрідною візиткою Ганни Михайлівни. Також установилися чіткі схеми, на основі яких з елементів та мотивів будувалися композиції. Розписи художниці, окрім орнаментального, носять і сюжетний характер.

Розглядаючи орнаментику робіт насамперед бачимо різновидність технік, за допомогою яких майстер виводить елементи та мотиви.

Рослинний орнамент та зооморфні зображення будує за допомогою традиційних елементів та мотивів, але вже частіше художниця використовує нові елементи й мотиви з власними інтерпретаціями, що має цікаве вирішення будови силуету й характеру. Зооморфні зображення також доповнюють композиції рослинного характеру та сюжетні композиції, наприклад робота «Світанки й мереживо казкове». Окрему цікаву типологічну групу складають сюжетні композиції.

Малює Ганна Михайлівна на папері, картоні технікою акварелі, вживає гуаш, темперу з олією. Тло в більшості робіт біле та чорне. Лінії малюнка насичені, широкі. Колорит розписів художниці різноманітний, завжди насичений, переважають відтінки фарб жовтої, червоної, зеленої. Інколи в розписи художниця вводить і синій колір. Мисткиня винайшла спосіб нанесення на полотно найтонших цівок кольору, що створює дивовижне мереживо, завдяки якому добивається неймовірного світіння й мерехтіння кольору.

Г.М.Єрменчук-Гручман домагається, щоб її твори були близькі і зрозумілі глядачам, щоб їхній зміст був чітко визначений і не потребував пояснення. Хвилює в картинах і те, що в них яскраво виражені глибоконаціональні риси. Її мистецтво зігріте великою любов'ю, пройняте правдивістю і щирістю, воно йде від серця, від народної мудрості, від знання життя.

Якось відомий філософ-культуролог Ілля Рейдерман назвав живопис, котрий став деякою проміжною ланкою між культурою народною (фольклорною) та професійною, третьою культурою. І зазначив, що ті люди, яким вдалося перевести традиції на новий лад, стають справжніми народними художниками.

Отже, Ганна Михайлівна, яка з великим смаком поєднала свій розпис з народною творчістю, і є тим самим народним майстром.


Використана література


1.Антонович.А.,Захарчук-Чугай Р.В.,Станкевич М.С. Декоративно-прикладне

мистецтво: Посібник для студентів педагогічних інститутів. -Львів: Світ, 1992. - 272 с.

2. Банфі Антоніо. Філософія мистецтва. – М.: Мистецтво,1989.

3. Білокур К.В.- К.: Мистецтво, 1959.

4. Воропай Олекса. Звичаї нашого народу.-К.,1991

5. Ганжа П. Таємниці українського рукомесла .- К.: Мистецтво,1996

6. Гринюк М.М. Декоративний народний розпис в нтерє'рі гуцульської хати (середина ХХ - кінець ХХ століття): Дис. ... канд. мистецтвознавства. - Львів, 1997. - 182 с.

7. Гурська А. Мова та граматика українського орнаменту: Навчальний посібник. - К.: Альтернатива, 2003.- 144 с.

8. Дацюк Я.. Прийшла до неї любов // Народне мистецтво. - 1999. - 1-2. - С.40-43.

9. Джуранюк Ю. Творчий дует Трушиків // Народне мистецтво. - 2004. - 1-2. - С.22-23.

10. Дмитренко М. Українські символи. – К.:Редакція часопису «Народознавство» , 1994.

11. Журнали: „Українознавство”, „Дивослово”, „Рідні джерела”.

12. Кара-Васильєва Т., Чегусова З. Декоративне мистецтво України ХХ століття: У пошуках "великого стилю". - К.: Либідь, 2005. - 280 с.

13. Килимник Степан . Український рік.-К .,1994.

14. Кононенко П. Українознавство. – К., 1996.

15. Кононенко П. Українознавство – наука самопізнання українського народу. // 30. Українознавство. – К., 2002. – №1–2. – С. 29.

16. Кононенко П., Кононенко Т. Феномен української мови. – К., 2000.

17. Курилич М. Гуцульський орнамент. - К.: ЛК Мейкер, УВЦ, 2001. - 126 с.

18. Мисюк . Народне мистецтво. - 2005. - 3-4. - С.18-19.

19. Мотиль Р. Художні особливості декору української димленої кераміки // Народознавчі зошити. - 1999. - 2. - С.212-223.

20. Наулко В.І. та ін. Культура і побут населення України. – К., 1993

21. Сакович .В. Народні художні традиції в українській художній промисловості. - К.: Наукова думка, 1975. - 181 с.

22. Селвачов М.Р. Лексикон української орнаментики (конографія, номінація, стилістика, типологія): Навчальний посібник. - К.: Редакція вісника "АНТ", 2005. - 399 c.

23. Семчишин М. Тисяча років української культури. – К., 1993.

24. Слободян О.О. Гончарські осередки та майстри Гуцульщини. - Львв, 2001. - Т.VI. - C.417-435.

25. Соломченко О.Г. Народні таланти Прикарпаття: Книга-альбом. - К.: Мистецтво, 1967. - 53 с.

26. Огієнко І.І. Українська культура.- К., 1991.

27. Українська художня культура. – К., 1996.

28. Українська культура: історія і сучасність. – Львів, 1994.

29. Щербак В. Сучасна українська майоліка. - К.: Наукова думка, 1974. - 192 с.16

30. Щербаківський Вадим. Українське мистецтво.- К.,1995