Лекція тема: Петриківський розпис як вид декоративно-прикладного мистецтва

Вид материала

Лекція

Содержание Український декоративний розпис – як вид народного мистецтва. Найбільшим центром українського декоративного живопису, де склалася своя школа, є се­ло Петриківка Одним з найяскравіших представників прославленої петриківської школи декоративного розпису є Федір Панко Історія розвитку петриківського декоративного розпису. 2.3. Декоративний розпис виробів із дерева. 3. Методика виконання петриківського розпису. 3.2. Основи композиції у петриківському розписі. 3.3. Традиційні мотиви розпису.

Подобный материал:

• Тема: Роль декоративно-прикладного мистецтва в естетичному, моральному та професійному, 551.31kb.
• Правила прийому Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва, 281.36kb.
• Міністерство освіти І науки України Київський державний інститут декоративно прикладного, 220.89kb.
• Методика навчання дітей самостійного складання орнаментальних композицій за традиційними, 65.92kb.
• Київський державний інститут декоративно прикладного мистецтва І дизайну імені Михайла, 53.49kb.
• Київський державний інститут декоративно прикладного мистецтва І дизайну імені Михайла, 55.86kb.
• Чернігівський державний педагогічний університет імені, 76.86kb.
• Основы истории декоративно-прикладного искусства, 15.6kb.
• Г. М. Єрменчук-Гручман – майстер декоративно прикладного мистецтва Хмельниччини, 356.03kb.
• Методика проектування І виготовлення комплекту доріжки І серветок у техніці вишиванням, 133.45kb.

ЛЕКЦІЯ 7.


ТЕМА: Петриківський розпис як вид декоративно-прикладного мистецтва


ПЛАН.

1. Український декоративний розпис – як вид народного мистецтва.
   
2. Історія розвитку петриківського декоративного розпису.
   

2.1. Настінний розпис.

2.2. Мальовки.

2.3. Декоративний розпис виробів із дерева.

3. Методика виконання петриківського розпису.

3.1. Основні елементи петриківського розпису та прийоми їх виконання.

3.2. Основи композиції у петриківському розписі.

3.3. Традиційні мотиви розпису.


ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. 
   Кириченко М.А. Український народний декоративний розпис: Навч. Посіб. – К.: Знання-Прес, 2006. – 228 с.
   
2. Ружицький В.А., Малиніна А.О. Основи петриківського розпису: Навчально-методичний посібник. – Харків.: Скорпіон, 2003. – 48 с.
   
3. Гура Л.П., Гоголь Л.Є., Ісупова Н.М. Прикрась свій дім. – К.: Техніка, 1990.
   
4. Антонович Е.А., Проців В.І., Свид С.П. Художні техніки в школі. – К.: ВІПОЛ, 1997.
   
5. Українське народне мистецтво / Автори упорядники Б.С. Бутнік-Сіверський, В.Г. Нагай, В.П. Самойлович. – К., 1967.
   
6. Мельник Володимир. Декоративний розпис на уроках образотворчого мистецтва. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. – 64 с.
   
7. Глухенька Н. Татьяна Пата. – К: Мистецтво, 1973.
   
8. Кара-Васильєва Тетяна, Чегусова Зоя. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках «великого стилю». – К.: Либідь, 2005. – 280 с., іл.
   

Додаткова:

1. Н.Глухенькая. Петриковка./ Юный художник №9, 1984. – с. 45-47.

2. Ю. Смолій. Надія Білокінь. Петриківське малювання / Народне мистецтво №1-2, 1999. – с. 22-23

3. Ю. Смолій. Петриківський цвіт на Володимирській гірці./ Народне мистецтво №1-2, 2001. – с. 16-19

4. О. Соколенко. Завітайте до Соколенків./ Народне мистецтво №1-2, 2002. – с. 26-27

5. Глухенька Н. Пошуки неповторної краси / Образотворче мистецтво, №3, - 1974.
   

1. УКРАЇНСЬКИЙ ДЕКОРАТИВНИЙ РОЗПИС – ЯК ВИД НАРОДНОГО МИСТЕЦТВА.
   

Декоративний розпис — це один з видів декоративно-прикладного мистецтва, що передбачає сюжетні зображення й орнаменти, які створюються засобами живопису на стінах та інших частинах архітектурних споруд, а також на ужиткових предметах. Останнім часом декоративний розпис ви­конують також на папері, полотні, картоні й експонують на художніх виставках як твори станково­го мистецтва.

Твори декоративного розпису виконують олійними, темперними, гуашевими, акварельними фарбами та керамічними барвниками з подальшим випалюванням у керамічних печах.

Декоративний розпис є традиційними видом мистецтва, який здавна поширений в Україні. Він і в наші дні займає чільне місце у творчості народних художників.

Ще в часи розквіту Київської Русі народні майстри прикрашали декоративним розписом ін­тер'єри та екстер'єри будівель, хат, житла князів та знаті, предмети домашнього вжитку, дитячі іг­рашки, зброю, музичні інструменти тощо.

Протягом багатьох століть у різних регіонах України формувалися місцеві школи декоратив­ного розпису зі своїм характером виконання орнаментальних мотивів, здебільшого рослинних: кві­тів, дерев, стебел, плодів тощо. Чимало майстрів малюють у своїх композиціях звірів, птахів, лю­дей, пейзажі та складні композиції, у яких різні орнаментальні мотиви поєднуються із зображенням тварин та людей. Звірі, птахи, рослини, квіти є своєрідними: як реальними, так і народженими тво­рчою уявою та фантазією народних художників.

Найбільшим центром українського декоративного живопису, де склалася своя школа, є се­ло Петриківка, що на Дніпропетровщині. Малюнки петриківських майстринь і майстрів — це імпровізації виконані легко та віртуозно, переважно на білому фоні. Художники використовують саморобні пензлі, анілінові, акварельні, темперні або гуашеві фарби, розведені на яєчному жовтку. Петриківський розпис широко відомий не тільки в нашій країні, але і далеко за її межами.

У чому ж полягають основні прийоми виконання малюнка і засоби, завдяки яким досягається емо­ційна виразність цих творів? Визначний композиційний принцип будь-якого твору — організація прос­тору. Щодо петриківського розпису, то варто наголосити, що саме організація простору відіграє тут го­ловну роль, але в жодному випадку не його механічне заповнення. У творах кращих майстрів петриків­ського розпису біле тло набуває змістовності й активності. Воно трактується як один із засобів худож­ньої виразності, значення якого далеко не обмежується функцією підсвічування фарби та підсилення її форми і звучності. То, власне кажучи, білий колір, у якому стебла і листки, квіти і пуп'янки саме «проз­рівають», а не просто нанизуються на умовну лінію схеми. Звідси й та дивовижна технічна пружність «вазонів», «бігунців», «букетів», що аж випромінюють життєву силу, без будь-якого натуралізму вира­жаючи своєю красою глибокі ідеї постійного руху природи, суть вічних процесів відтворення. Компо­зиціям класичного петриківського розпису притаманна рівновага, масштабність мотивів стосовно сусі­дніх елементів і цілого аркуша, чіткий ладовий інтервал (а не поступова, ледь помітна розтяжка) у наро­станні розмірів окремих елементів, що нагадує акордові співзвуччя у народній діатонічній музиці. Важ­лива роль належить гармонійному контрастові. Гостре чергується з округлим, пряма лінія — із хвиляс­тою, великі елементи — із дрібними тощо, основні барви спектра зіставляються з додатковими.

Так, головна колірна гама класичного петриківського розпису — червоно-зелена, а побічна — жовто-синя. Засоби виразності дуже лаконічні, зате використовуються вони на повну силу. Лише з двох-трьох першоелементів (лінія, відтиск, пляма) утворюється різноманіття мотивів, хоч у кожній окремій роботі їхня кількість також обмежена. Та жива імпровізація дає незліченну кількість варіантів.

Одним з найяскравіших представників прославленої петриківської школи декоративного розпису є Федір Панко — художник талановитий і самобутній. Народився він у селі Петриківка. З дитинства художник спостерігав красу південного степу й чарівність та неповторність народного ми­стецтва розпису. Докладно вивчивши традиційний петриківський розпис, майстер не обмежився лише традиційними елементами, він пильно вивчає в натурі різноманітні рослини та квіти й створює нові орнаментальні мотиви: колоски різних злаків, квіти соняшника, гороху, хміль, пухнасту голівку куль­баби тощо. Беручи з натури форми реальних птахів — павича, півня або фазана, він інколи поєднує окремі елементи і створює образ казкової жар-птиці. Митець захоплюється скромною й непомітною сивою зозулею й часто малює її на гілочці з ягодами червоної калини — символом дівочої краси.

Про здатність автора образотворчими засобами створювати складні психологічні сюжети промов­ляє серія живописних панно, виконаних темперою на картоні, об'єднаних загальною темою «Легенда про петриківську вишню». Цікаво простежити, як вдало здійснює свій задум митець, використовуючи емоційний вплив кольорів у цій серії. Вони то гармонійно спокійні, тональні в сцені побачення закоха­них, то тривожні, контрастні в картині, присвяченій рокам лихоліття. А на останньому, заключному, панно серії, на синьому, спокійно-величному тлі неба зображена біло-червона петриківська вишня, що виросла на могилі закоханих. Вона стоїть, наче стародавнє дерево життя, наче символ перемоги над смертю. Таке образне висвітлення теми — безумовно, нове явище в мистецтві петриківців.

Цікавим явищем у творчості художника є розмаїття дерев'яного посуду, розпис якого продов­жив традиції стародавнього петриківського мистецтва і разом з тим був новим і сучасним. Це таріл­ки, декоровані орнаментом, ложки, блюдо з писанками тощо. Слід зауважити цікаві технічні пошу­ки майстра в цій галузі: тут ужито й підлаковий розпис, і розпис темперою без лаку, і спеціальний лак для столового посуду. Із часом Федір Панко все більше захоплювався творчістю Тара­са Шевченка, Олеся Гончара, українськими піснями, легендами, фольклором.

Він виконав два портрети Т. Шевченка: на першому зобразив великого кобзара у шапці та ко­жусі на тлі червоних квітів, а на другому — у вишитій сорочці серед розквітлих соняшників. Панно «Гайдамаки» написане в червоній гамі на тлі червоного дерева. У холодній зеленкуватій тональнос­ті виконане панно «Реве та стогне Дніпр широкий» — своєрідний зразок декоративного краєвиду. Цікавим за пластичністю та ритмікою є декоративне панно «Журавлі та соняшники». У ліричному ключі розкриті поетичні образи жінок із поеми Кобзаря «Лілея» і «Тополя». Портретами Т. Шевченка, органічно пов'язаними із квітковим орнаментом, майстер оздобив декоративну вазу й таріль із дерева. Кілька декоративних ваз Федір Панко розписав за сюжетами Шевченкових вір­шів — «Тече вода з-під явора», «Сичі в гаю перекликались» тощо. Навіть бандуру художник розпи­сав за улюбленим сюжетом багатьох поетичних творів Т. Шевченка — «Зозулі на калині». Ф. Панко спробував використати петриківський розпис для оформлення інтер'єрів, а також інших архітекту­рних споруд.

Цілу плеяду майстрів декоративного розпису, із творчою діяльністю яких пов'язаний новий етап розвитку народного мистецтва України, виховала заслужений майстер народної творчості Тетяна Пата. Вона збагатила традиційний петриківський орнамент новими оригінальними компо­зиціями та своєрідним колористичним рішенням. До когорти її учнів належать народний художник Марфа Тимченко, заслужений майстер народної творчості Федір Панко, Віра Павленко, Гали­на Павленко-Черниченко. Кожен з них має свій почерк, своє творче кредо.

Життєрадісність, краса та ліризм, художня виразність характеризує твори майстрів Київщини Анни Собачко-Шостак, Параски Власенко. Для творчості Анни Собачко-Шостак характерна не­вичерпна фантазія при створенні складних орнаментальних композицій, у яких серед розкішних квітів зображені птахи, риби, фантастичні істоти, що органічно вплетені' в рослинний орнамент.

Український декоративний розпис набув розвитку й розквіту і в наш час.

Характерною рисою петриківського розпису є те, що весь малюнок розпису, ніби розгорнутий на площині стіни, аркуша паперу чи декоративної тарілки, має поверхневе зображення. При цьому лінії стебел і гілок не перетинаються між собою, а багато елементів розпису (квіти, листя, ягоди тощо) мають силуетне зображення, що само собою підкреслює декоративне зображення розпису. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшого контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти — в анфас.

Виконуючи пстриківські розписи, пензель, тримають трьома пальцями перпендикулярно до поверхні, що розписується. Це забезпечує вільний мазок від себе, від тонкої лінії до потовщення, тобто, починаючи з кінчика пензля і закінчуючи натиском на його основі. При виконанні розписів використовують палець, паличку та інші засоби.

Педагоги і художники, що працюють у цьому жанрі, знаходять нову тематику, нові орнамента­льні мотиви, творчо наслідуючи художні традиції минулого. Але «... Усе нове базується на старому, асоціюючись із ним, невідоме — на відомому, складне — на тому, що вже стало зрозумілим. Недо­тримання цього старого і незаперечного правила педагогіки має надзвичайно неприємні для вчите­ля (і, звичайно, для учнів) наслідки — втрату інтересу до предмета...» (Я. М. Яковлев. «Методика і техніка уроку в школі»). Тепер декоративний розпис використовують в екстер'єрі та інтер'єрі, у фа­рфоровій, текстильній і поліграфічній промисловості, створюють оригінальні станкові декоративні панно, широко застосовують в ужитковому декоративно-прикладному мистецтві.

2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПЕТРИКІВСЬКОГО ДЕКОРАТИВНОГО РОЗПИСУ.
   

2.1. НАСТІННИЙ РОЗПИС.

Настінні розписи — це живописні зображення, ви­конані безпосередньо на стіні й пов'язані з ахітектурою. Настінні розписи мають форми влас­не розписів, мозаїки, панно. Розписи бувають тематичні й орнаментальні, виконуються технікою фрески, темпери, клеєвого, силікатного та воскового живопису із застосуван­ням синтетичних матеріалів.

Ще на ранніх стадіях розвитку людина прикрашала роз­писами своє житло. Настінні розписи відомі ще в Стародав­ньому Єгипті (3—1 тис. до н. є.), Урарту (1 тис. до н. є.), Індії (VI—VII ст. н. є.), Середній Азії (VII—VIII ст. н. є.) та інших країнах світу.

Наші далекі пращури займалися окрім господарської ді­яльності ще й мистецтвом, зокрема декоративним розписом. Свої вироблені традиції вони передавали із покоління в по­коління, і багато чого дійшло до нас в узорах рушників, пи­санок, кераміки, розпису жител. Варто ознайомитись зі зразками трипільської (V—II тис. років до н. є.) культури, яку близько 100 років тому було відкрито вченими. Ми маємо достатню кількість публікацій про мистецтво тієї до­би, головним чином про розпис кераміки та жител. За слова­ми науковця М. Шуня, модельки трипільських хат, знай­дені під час розкопок, вказують, що хати розмальовувалися і зовні, і з середини, цей звичай зберігся в українських селах і досі. Але слід визнати, що п'ять тисяч років тому трипільці малювали свої хати естетично досконало і барвистіше. Тепер мистецтво стало приватніше, інтимніше. За "трипілля" мис­тецтво було всеосяжніпіе, декоративніше, розраховане на "більші площі й дальші в відстані сприйняття". В середині хати вражала око трипільська піч із лежанкою, милувала зір розмальованим комином і розписаною керамікою. Після трипільської доби декоративний розпис продовжував існува­ти. Є свідчення, що язичницькі й князівські будівлі розпису­валися розкішними орнаментами, як на дереві, так і на муро­ваних стінах.

На території України цей вид монументального мис­тецтва як різновид народного декоративного мистецтва відо­мий з часів Київської Русі. Із XVI ст. в настінному розписі вже виразно проявляються риси національної самобутності (Онуфріївська церква в с. Лаврові та церква Святого Духа в с. Потеличах на Львівщині). У XVII ст. настінним розписом було оздоблено церкви Воздвиження та Святого Юра в Дрого­бичі, Троїцький собор Густинського монастиря на Слобожан­щині. У XVIII — на початку XIX ст. настінні розписи збага­чувалися місцевою тематикою, українським типажем.

Оригінальними настінними розписами прикрашено сті­ни Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври.

Найпоширенішим видом народного декоративного ма­лювання був настінний розпис селянських хат, комор і дея­ких надвірних споруд.

Відомо, що народний настінний розпис набув особливого поширення в Україні в останні десятиліття XIX — першій третині XX ст. Про розписування селянських будівель в Україні ми знаємо з пісень, художньої та етнографічної літератури. Відомості про розписані житла знаходимо в повісті М. В. Гоголя "Ніч перед різдвом". Так, вікна хати коваля Вакули були об­ведені червоною фарбою, а на дверях зображені "козаки на конях із люльками в зубах". Т. Г. Шевченко в поемі "Марина" (1848) дає опис хатнього настінного розпису орнаментального характеру. І. Ю. Рєпін у книзі "Далеке близьке" описує інтер'єр української хати, бачений ним у 1861 р. в с. Пристені Ку-п'янського повіту: біла стіна розписана яскравими фарбами.

У настінних народних розписах, як і в щирій задушев­ній пісні, народ передавав своє світосприймання, свої мрії, настрої. Оздоблені розписами селянські будівлі мали вигляд чарівних казкових картин. Розцвічуючи святковими візе­рунками своє житло щороку (а то й двічі на рік), працелюбні талановиті жінки втілювали в них свої заповітні мри, сподівання. Вони надавали елементам розпису певного сим­волічного значення, наповнювали їх виразним змістом. Роз­мальована красива хата завжди була гордістю господині. Народні майстрині розписували будівлі кольоровими глина­ми, крейдою, сажею та саморобними рослинними фарбами, які виготовляли з листя, кори, квітів, ягід. Пізніше в настінному розписі використовували дешеві анілінові барв­ники. Для міцності в них додавали клейстер із борошна.

Орнаментальний настінний розпис був найбільше поши­рений у селах південних, південно-східних і південно-за­хідних областей, менше — в центральному регіоні, що охоп­лює території нинішніх Київської і Черкаської областей. Роз­глянемо уважно тематичну композицію Марії Приимаченко "Сидить баба на печі, пряде куделицю" (мал. ). Основну ува­гу привертає образне зображення інтер'єру сільської хати, де­коративний розпис дзеркала комина, стін, печі, на якій сидить баба і пряде куделицю, інтер'єру, поєднаних з барвистим ліжком і подушками. У композиції глядача приваблює бабин котик, який розлігся на стільці біля відер і кухля, його спокій тривожать дві миші. А ліворуч біля печі художниця нама­лювала бабині знаряддя праці: рогачі, кочерги тощо.

Народна художниця, лауреат Національної премії Украї­ни імені Т. Г. Шевченка Марія Приймаченко, всебічно знаю­чи побут, звичаї свого народу, у своїй картині в доступній формі зобразила типовий розпис інтер'єру селянської хати рідної Київщини.

Кожна господиня оздоблювала розписом інтер'єр і екс­тер'єр власної оселі, вкладаючи творчу працю й думку.

На картині "Рідна хата моя" художник М. Кириченко зоб­разив типову селянську хату Білоцерківщини (мал. ); на мал. показано її інтер'єр, який добре закарбувався в пам'яті художника.

У більшій частині Полтавщини і Чернігівщини та в північних областях України настінний розпис не прижився.

У кожній місцевості протягом тривалого часу виробляли­ся свої прийоми й технічні засоби зовнішнього і внутрішньо­го оздоблення інтер'єру й екстер'єру сільських будівель, і за­лежно від цього поступово створювався усталений характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяні щедрою укра­їнською природою і багатою фантазією народних майстрів.

Орнамент народних настінних розписів і оздоблення ін­тер'єру та екстер'єру хат і господарчих будівель в окремих районах мають виразні особливості. Так, на Поділлі стіни хати, орієнтовані на північ і захід, розписували переважно рослинним геометричним орнаментом жовтими і червони­ми глинами, а розпис центральної частини тісно пов'язува­ли з архітектурою будівлі, її конструкцією. Орнаменти роз­пису хат мали багато спільного з орнаментикою килимів і вишивок (мал. ).

Зовні будівлі оздоблювали орнаментальними кольорови­ми фризами, розміщеними під стріхою вздовж центральної стіни. На цій же стіні малювали орнаментальні смуги довко­ла дверей і вікон, а в окремих областях зображали квіти на простінках між вікнами У деяких районах середньої смуги України, особливо на Уманщині, було поширене декорування причілкової стіни на межі з центральною кольоровими вертикальними смуга­ми та рослинними елементами. Останнім часом на Віннич­чині, Черкащині, Одещині та в інших місцевостях оздоблю­ються і пілястри.

Внутрішні розписи хат зазвичай багатші та різнома­нітніші від зовнішніх. Головним місцем для розписів і компо­зиційним центром оздобленого інтер'єру був комин печі (мал. ). Його розписували навіть сюжетними сценками.

Важливу роль в інтер'єрі української хати відігравала запільна стіна. На ній малювали "килим", адже його не міг придбати простий селянин. Розписували також сволоки, простінки між вікнами на центральній стіні, іноді розмальо­вували фризом смугу над вікнами на центральній і при­чілковій стінах, а в деяких областях і стелю.

На Вінниччині, Одещині й Дніпропетровщині розмальо­вують не лише печі, а й грубки і навіть пічні заслінки.

Сільські малювальниці з особливою любов'ю прикраша­ли інтер'єр та екстер'єр житла зображенням чарівних квітів, ягід калини, фантастичних птахів. Усе цвіло в їхніх різноманітних розписах. Одні композиції побудовані на зоб­раженні великої квітки, обрамленої довкола дрібними орна­ментальними мотивами (такі розписи здебільшого розміщу­вались на комині), інші — за принципом горизонтального "бігунця" фризом обрамляли сволок, а вертикальні компо­зиції прикрашали двері та вікна. Були й розписи, побудо­вані за принципом килимкової сюжетної композиції. Різні за композицією орнаментальні настінні розписи хат підкрес­лювали характерні риси відповідної місцевості, розкривали творчу індивідуальність народного майстра, увиразнювали конструкцію житлової чи господарської споруди.

Орнаменти селянських настінних розписів видаються жвавішими і безпосереднішими від створюваних про­фесіональними художниками. Вони за своєю суттю ближчі до природи.

Настінні розписи початку XX ст. на Хмельниччині та Вінниччині вражають декоративністю композиційного вирі­шення, гармонійністю й легкістю кольорів, а особливо великим розміром кожного елементу орнаменту (до метра зав­вишки; одна квітка займала весь комин або простінок вели­кої площини).

Розписи Дніпропетровщини менші за розміром і в межах кожної композиції мають значно більше дрібних деталей. Заповнення великої площини досягалося ритмічним і бага­торазовим повторенням одного й того самого мотиву. Харак­терним для Дніпропетровщини є і те, що в одному орнаменті можна побачити поряд і декоративне, і реалістичне зобра­ження рослини. Цей прийом спостерігаємо в розписах хат Петриківки, Могильова — в трактуванні малюнка листків.

Слід зазначити, що сучасні настінні розписи в кожній місцевості теж мають свої особливості. Наприклад, якщо в розписах Хмельниччини переважає рослинний дещо геомет-ризований крупний орнамент у біло-червоно-коричневій гамі на темно-сірому або чорному тлі, то розписи Вінниччи­ни складніші за орнаментальною композицією, різноманіт­ніші за мотивами і виконувались не на темному, а переваж­но на світло-сірому тлі, що давало змогу за допомогою білої фарби зробити малюнок легким, контур — тоншим, орнамент — ажурнішим.

На Вінниччині у напрямку із заходу на південний схід роз­писи змінюються: тло яснішає, орнамент набуває вишуканості.

Зростання декоративності розписів, збереження та по­дальший розвиток локальних традицій і справжній розквіт індивідуальної творчості народних майстринь можна про­слідкувати, вивчаючи декоративні розписи Вінниччини, Уманщини та інших регіонів.

Так, у 20-х роках XX ст. на Вінниччині серед численних народних майстринь настінного розпису почесне місце посіла Ганна Бабченко з с. Студеного Чечельницького райо­ну, твори якої виконані в сталій традиції народного декора­тивного мистецтва Вінниччини виразним індивідуальним почерком.

Орнаментальний мотив "квітки у вазоні" характерний для всієї Уманщини. Проте народні майстрині творчо підхо­дять до настінного розпису. Якщо в с. Городецькому розпи­си виконують на яскраво підсиненому тлі в стриманій хо­лоднуватій гамі, у якій теж переважає синій колір, то в розписах с. Дмитрушок переважають коричневий, жовтий і зе­лений кольори, а тло завжди біле (мал. ).

Цікаво проаналізувати творчі варіанти "вазонів" Уман­щини 20-х років XX ст.:

1. основні композиційні схеми "вазонів" (мал. );
   
2. варіанти верхівок "вазонів" (мал. );
   
3. варіанти основи "вазонів" (мал. );
   
4. варіанти стилізації квітів, ягід, листя, птахів та інших декоративних елементів (мал. ).
   

Близькі до подільських і черкаських настінні розписи Кіровоградської, Херсонської областей, але тут чим далі на південь, тим менше орнаментальне навантаження.

Народні майстри настінного розпису продовжують і роз­вивають місцеві традиції, виявляють конструктивні особли­вості будівель, творячи при цьому нові декоративні компо­зиції в межах місцевих прийомів, дуже різноманітних за стилем (мал. ).

Поряд із настінними розписами з 30-х років XX ст. в Украї­ні поширювалось і декорування інтер'єру та екстер'єру рель­єфним орнаментом усе тих же "вазонів із квіткою", з тими са­мими стильовими ознаками настінного розпису.

У довоєнні 30-ті—40-ві роки стінопис набирає нових мас­штабів і набуває нових форм: він прикрашає не лише жит­лові, а й адміністративні приміщення. Так, петриківська майстриня Т. Я. Пата разом із Г. К. Пилипенко-Ісаєвою ще до війни виконали сімнадцять настінних розписів в ауди­торіях Київського художнього інституту, а з Г. І. Павленко-Черниченко розписали інтер'єр бібліотеки Музею російсько­го мистецтва в Києві.

У 1937 р. Т. Я. Пата, Н. А. Білокінь та А. І. Павленко бра­ли участь в оформленні українського павільйону на Всесоюзній сільськогосподарській виставці.

У 1939 р. Т. Я. Пата розписала магазин кустарних виро­бів у Москві. У 1939—1940 рр. на Всесоюзній сільськогоспо­дарській виставці працювали П. І. Глущенко, Г. І. Павлен-ко-Черниченко й А. К. Пилипенко-Ісаєва, П. І. Власенко Після Великої Вітчизняної війни народні майстри стіно­пису взялися відновлювати народне мистецтво.

У обпаленому війною м. Переяславі-Хмельницькому на будинках для вдів воїнів, загиблих на фронтах Великої Віт­чизняної війни, з'явилися петриківські розписи, які вико­нала народна майстриня П. І. Глущенко. Віра Павленко ра­зом з художницею Лідією Митяєвою розписали барвистим орнаментом фасади ресторанів "Весна" і "Літо" на території Виставки досягнень народного господарства України.

У 1951 р. за дорученням Академії архітектури України П. І. Глущенко разом із Марфою Тимченко і сестрами Гали­ною та Вірою Павленко прикрасили розписом виставковий павільйон до Декади української літератури і мистецтва в Москві.

Народна художниця України Марфа Тимченко розписала салони і каюти на пароплавах "Шевченко", "Гоголь" та ін.

На початку XX ст. окремі народні умільці розписува­ли інтер'єр та екстер'єр хати на замовлення не лише в своїх, а й у сусідніх селах. Ця традиція продовжувалася й пізніше (оздоблення в'їздів у населені пункти (мал. ), автобусних зупинок на транспортних магістралях (мал. ), житлових подвір'їв (мал. ), інтер'єру та екстер'єру веранд дитячих садків тощо). Гостра потреба в настінному розписі породила мальовку — виконані на окремому аркуші паперу елементи того самого настінного розпису.




Мал. 1. Розпис печі. 1958 р. (с. Оленівка Одеської області)





Мал. 2. М. Приймаченко. Сидить баба на печі, пряде куделицю




Мал. 3. М. Кириченко. Рідна хата моя

(с.Томилівка Білоцерківського району, Київщина)





Мал. 4. М. Кириченко. Інтер'єр житла. Початок XX ст.

(с.Томилівка Біло­церківського району, Київщина)




Мал. 5. Житловий комплекс. Кінець ХІХ — початок XX ст. (с. Цибулів-ка колишнього Кам'янець-Подільського повіту Подільської губернії, тепер Кам'янець-Подільського району Хмельницької області)




Мал. 6. Інтер'єр житла. Кінець ХІХ — початок XX ст. (с. Сказинці колиш­нього Могилівського повіту Подільської губернії, тепер Могилів-Подільського району Вінницької області)






Мал. 7. "Бігунки". Настінний розпис у хаті (с. Петриківка Царичансько району Дніпропетровської області).






Мал. 8. Розпис хати вздовж попід стріхою. 1920—1921 рр.

(с. Козаче Звенигородського повіту, Київщина)



Мал. 9. Розпис комина в хаті Мазура. 1924 р.

(с. Воєводчинці Могилівського повіту, Поділля). Малюнок Г.Вербицького




Мал. 10. Розпис печі. 1962 р. (с. Пере-ьоти Балтського району Одеської області).

Малюнок Г.Вербицького за фотографією В. Самойловича




Мал. 11. Вазон із пуп’янками. Розпис в хаті на стіні. 1922 р. (с. Дмитрушки, Уманщина)




Мал. 12. Вазон із птахами. Розпис у хаті на стіні. 1923 р. (с. юродецьке, Уман­щина)




Мал. 13. Вазон з рожею в завершенні. Розпис в хаті на стіні. 1922 р. (с. Зінь-ків, Поділля)





Мал. 14. Основні композиційні схеми

побудови "вазонів". Поч. 1920-х рр. (Черкащина)




Мал. 15. Варіанти верхівок "вазонів"




Мал. 16. Варіанти основи "вазонів". Поч. 1920-х рр. (Черкащина)




Мал. 17. Найбільш уживані елементи декоративних розписів Черкащи­ни, Уманщини


2.2. МАЛЬОВКИ.

Мальовка — декоративний малюнок на тонкому папері, виконаний аніліновими фарбами — "манійками", що прийшов на зміну настінному розпису в оформленні інтер'єру хати (мал. ).

З кінця XIX ст., відколи винайдено яскраві анілінові барвники, майстрині настінного розпису починають малю­вати не на стінах, а на паперових аркушах-мальовках від­повідного розміру та формату. Ці паперові прикраси — кві­ти в овалі, вазони-букети, стрічки-фризи, прямокутні ки­лимки — наклеювали на стіни, дотримуючись традиційних правил оздоблення хатнього інтер'єру (на комині та сволоці, над вікнами та полом). На мальовки був великий попит, оскільки їх легко було перевозити, замінювати новими. їх можна було придбати на будь-який смак на ярмарках.

Як прикрашали мальовками інтер'єр приміщень, розпо­відає народна художниця України, лауреат Державної пре­мії імені Т. Г. Шевченка Марфа Тимченко у своїй компози­ції "Я з мамою прикрашали мальовками хату, кімнату до свята Пасхи" (мал. ).

З початку XX ст. відомим центром виготовлення мальо­вок стає с. Петриківка Дніпропетровської області. Петриків-ці розчиняли анілінові барвники в яєчному жовтку, молоці, природному вишневому клеї, а малювали саморобним пенз­ликом із котячої шерсті.

Творча біографія відомої народної художниці з Петриківки Тетяни Пати починалася з мальовок, які вона виконувала ще в 1914—1915 рр. (мал. ). Авторами цікавих, складних та соковитих мальовок стали також Надія Білокінь, Віра Пав­ленко, Векла Кучеренко, Віра Клименко та ін. (мал. ).

Пізніше народні майстри, працюючи на окремому арку­ші паперу, почали поступово відходити від імітації мотивів настінних розписів, усе більше зважали не так на місце, де має висіти мальовка, як на розміри та формат паперового аркуша. Так у мальовці з'являлися елементи станковизму, а настінний розпис поступово "відокремлювався" від стіни і, набуваючи принципово нових мистецьких рис, перетво­рювався на станковий декоративний розпис.

Водночас із мальовками в багатьох місцевостях України народжуються і витинанки, тобто декоративні вирізки з ко­льорового паперу.

Цікаві витинанки народних майстрів із с. Петриківки В. Вовка (мал. ), Я. Пилипенко, Н. Тимошенко, П. Глущенко, творчі роботи яких вирізняються індивідуальною манерою виконання, але за мотивами, загальною компо­зиційною побудовою не відходять від місцевих художніх традицій.

Традиції народного мистецтва продовжують молоді май­стри декоративного розпису. Серед них — Оксана Горбенко, яка не лише створює мальовки сама, а й передає свої вміння учням, бере участь у художніх виставках (мал. ).






Мал. 1. Я. Поліщук. Рушник мальований






Мал. 2. Мальовка. 1908 р. (с. Личково, Катеринославщина)






Мал. 3. Мальовка. 1926 р. Мал. 4. П. Глущенко. Птах у квітах

(с. Буслинів, Поділля)




Мал. 5. М.Тимченко. Я з мамою прикрашали мальовками хату,







кімнату до свята Пасхи


















Мал. 7. В. Клименко. Квітка-ягода






Мал. 8. В. Клименко. Квітка






Мал. 9. В. Клименко. Качки з квітами



Мал. 10. В. Клименко. Декоративний малюнок




Мал. 11. В. Вовк. Вазон з квіткою та птахами. Витинанка











Мал. 12. О. Горбенко. Осінні пе­реливи Мал. 13. О. Горбенко. Весняний мотив









Мал. 14. О. Горбенко. Зимові ві­зерунки Мал. 15. О. Горбенко. Зимові мелодії


2.3. ДЕКОРАТИВНИЙ РОЗПИС ВИРОБІВ ІЗ ДЕРЕВА.

Декоративний розпис виробів із дерева (скринь, мисників, віялок, саней, дерев'яного посуду, іграшок та ін.) початок свого розвитку бере з настінного розпису дерев'яних культових споруд, пошире­ного з давніх часів.

Із давніх-давен відоме бажання людини прикрасити своє житло, предмети побуту, зробити їх не просто зручними, а ще й красивими. Фантазія і працьовиті руки народних умільців створювали речі, які красою, естетичним смаком і технікою виконання й сьогодні дарують нам радість.

За багато століть народом створено велику і надзвичайно різноманітну художню спадщину. Все, що вдалося зберегти з декоративного розпису, становить безцінну скарбницю на­родного мистецтва. Незначну частину декоративного розпи­су, що вціліла, становлять настінні розписи по дереву олійними фарбами в церквах, наприклад у церкві Воздвиження в м. Дрогобичі (близько 1636 р.), розпис плафона в церкві с. Четва Закарпатської області (1753 р.).

Більшість уцілілих декоративних розписів, зібраних в останні роки, становлять розписи на дерев'яних предметах: меблях, знаряддях праці, предметах домашнього вжитку, музичних інструментах, — оздоблених олійними фарбами або яєчною темперою.

Особливо цікаві розписи скринь, які були своєрідними родинними реліквіями, що передавалися з покоління в по­коління і свідчили про достаток родини.

Розписи скринь XIX — початку XX ст. мають яскраві міс­цеві риси.

У Київському музеї українського народного декоратив­ного мистецтва зберігається цікава скриня з Київщини, ви­готовлена у XVIII ст., на передній темно-зеленій стінці якої зображено в центрі "козака Мамая" з бандурою, а зліва і справа від нього — два великих вазони з пишними жовтими й червоними квітами (мал. ).

Чернігівські скрині, здебільшого чорного або темно-синьо­го кольору, оздоблені великими білими, жовтими, червоними квітами в медальйонах та ґронами у вигляді бігунців.

Полтавські скрині, як і чернігівські, ритмічно розписані по темному тлу орнаментом з великих яскравих квітів.

Скрині з Дніпропетровщини переважно соковитого зеле­ного або жовтого кольору, оздоблені різноманітними дрібни­ми квітами (мал. ).

Скрині з західних областей України масивніші від наддні­прянських, розписані переважно дрібним орнаментом, заком-понованим у рамки, що виявляють їхні форми (мал. ). Гу­цульські скрині подібні до столів і декоровані контурним ге­ометричним орнаментом, у межах якого площини розмаль­овано коричневою, чорною, вохристою, іноді білою фарба­ми, які лише виявляють різьблений орнамент.

Значного поширення в народному побуті набув розписа­ний дерев'яний посуд, особливо тарілки для хліба, які вирізували у XVIII ст. вручну, а з кінця XIX ст. виточували на токарному верстаті. Тарілки здебільшого були круглої або овальної форми, що зумовлювало і композицію розпису. У найдавніших розписах тарілок уся центральна частина де­коративної композиції заповнювалась, а довкола вимальо­вувались додаткові дрібніші мотиви. У пізніших розписах тарілок став обов'язковим орнамент на вінцях, урівноваже­ний із центральною частиною декору. Оздоблювали тарілки для хліба переважно квітковими узорами, композиціями з птахів серед квітів і ягід, а також риби, ножа, виделки, зеле­них огірків тощо. Декоративно розписані тарілки прикра­шали святковий стіл, а в будні, разом з розписаним миснич-ком, були окрасою інтер'єру (мал. ).

Досить поширеним у XVII — на поч. XIX ст. був розпис олійними фарбами різьблених деталей саней і возів. Пізнішепоруч із геометричним і рослинним орнаментом трапляють­ся зображення риб, птахів і коней. З появою автотранспорту гужовий вид транспорту поступово зникає, натомість з'яв­ляються інші реалії й інші види розписів.

Значний внесок у розвиток декоративного розпису по де­реву зробили народні майстри з с. Петриківки Дніпропет­ровської області О. Пікуш (мал. ), Г. Ісаєва, М. Шишаць-ка, Н. Шулик, Я. Клюпа.

У середині 1930-х років сестри В. і Г. Павленко та М. Тим-ченко почали розписувати олійними фарбами без ґрунтовки невеличкі дерев'яні коробочки різних форм. Ці розписи бу­ли неякісні. Відродилися декоративні розписи після Вели­кої Вітчизняної війни, але вже на новій технічній основі. Це був підлаковий розпис на чорному тлі, виконуваний пет-риківськими майстрами на Київському експериментально­му кераміко-художньому заводі (мал. ).

1958 р. в с. Петриківці відкрився цех підлакового розпису при фабриці "Дружба", і петриківці, очолювані Ф. Панком, звернулись до місцевих традицій, стали успішно створюва­ти розписи шкатулок, пудрениць, папок для адресів не на чорному, а на вохристому або соковито-зеленому тлі.

Народні майстри повернулися до розпису дерев'яних та­рілок, виготовлених на токарному верстаті. Виконання роз­пису безпосередньо по дереву олійними фарбами, покриття малюнка поверх фарби прозорим лаком надають виробам ори­гінальності й чарівності.

У творах мистецтва чудово проявляється фактура дерева, дзвінкішими за кольорами і якіснішими стають розпи­си, зберігаються традиції славного петриківського розпису (мал. ).

Народні майстри з різних регіонів часто розписували різноманітні дерев'яні вироби великими декоративними композиціями (гілки калини з ягодами, квіти і птахи), дося­гаючи певних успіхів. Так, художниця З. Мосійчук із Жито­мирщини закріплювала розписи на пресованій дерев'яній масі поліефірним лаком, який надавав її композиціям особ­ливої глибини і соковитості кольору, не кажучи вже про їхню незвичайну довговічність. Народні майстри створюють різноманітні за формою вироби з дерева, починаючи з побутових предметів (бра­слетів, топірців, кухонних дощечок, ложок тощо) і до склад­них композицій з фігурок птахів, звірів, людей, оздоблених декоративним розписом (мал. ).




Мал. 1. Мисник. Дерево, олія






Мал. 2. О. Пікуш. Посуд






Мал. 3. Скриня. Дерево, олія. XVIII ст. (Київщина)











Мал. 4. Скриня. Дерево, олія. XIX ст. (Катеринославщина)


Мал. 5. Скриня. Дерево, олія. По­чаток XX ст.

(с. Колодрібка Заліщицького району Тернопільської об­ласті)









Мал. 6. Тарілка для хліба. Де­рево, олія. Мал. 7. О. Пікуш. Блюдо. Дере­во, розпис

Кінець XIX ст. (Пол­тавщина)






Мал. 8. М. Тимченко, І. Скицюк. Шкатулка. Дерево. Підлаковии роз­пис









Мал. 9. М. Тимчеико. Коробочка туалетна Мал. 10. М. Тимченко, І. Скицюк. "Птахи"

Декоративна та­рілка. Дерево, олія, лак






Мал. 11. В. Павленко. Шкатулка




Мал. 12. М. Тимченко. Шкатулки. Підлаковий розпис






Мал. 13.





Мал. 14. І.Сабельнікова. Кухонний набір





Мал. 15. О. Горобенко. Кухонна дощечка






Мал. 16. Кухонна дощечка


3. МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ.


3.1. ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ ТА ПРИЙОМИ ЇХ ВИКОНАННЯ.

Щоб оволодіти технікою декоративного розпису, потрібно йти від самого найпростішого до складнішого.

Для тренувальних вправ потрібно мати звичайну гуаш, яка на палітрі розводиться водою до густини сметани, цупкий папір (краще ватман або напівватман). Пензлик повинен бути максимально насиченим фарбою і заправлятися об дно палітри тільки за шерстю.

«Зернятко» є основним елементом народного петриківського розпису. Виконуючи першу вправу «Зернятко до себе» (додаток А) і тримаючи насичений фарбою пензлик двома пальцями майже вертикально, кладемо мазок до себе, починаючи від лінії-павутинки і поступово натискуючи з протягом до примакування п'яткою. При виконанні другої вправи, тримати потрібно пензлик двома пальцями з нахилом близько 70 і класти "зернятка" вже від себе один біля одного майже впритул способом примакування з невеликим протягом. Поправляти «зернятка» не потрібно, воші повинні виконуватися вільно одним рухом. Рука при цьому як правило, опирається мізинцем об папір.

Дуже цінною вправою, що розвиває тактильні відчуття, впевненість руки та окомір, є виконання «кривеньких зерняток», вигнутих вліво та вправо, вверх та вниз. Виконувати ці «зернятка» починати краще зверху, примакуючи «зернятка» симетрично. Роблячи «кривенькі зернятка» вусиками вниз, починати від тоненької лінії знизу і вигинати їх у той чи інший бік. Коли мазки «зернятко» покладені по обидва боки стеблини вістрями назовні, зображення нагадує колосок.

«Кривенькі зернятка» згруповані у динамічні пучечки виконуються з найбільшого «зернятка», нижче кладуться менші, далі - ще менші, які ніби вистрілюють з однієї точки. Коли виробляються необхідні навички у виконанні типу «зерняток», можна приступати до зображення із них декоративних мотивів: «пустих» та «повних» горішків, квітів, пуп'янків, бутонів, ягід, листочків тощо.

При цьому нагадуємо: ніколи не поспішайте і не переходьте до виконання наступної вправи, доки не виробите належних навичок при виконанні попередніх.

Горішок - це мазок, який утворюється з двох «кривеньких зерняток». Із «пустих» горішків можна скомбінувати потрійні горішки, що нагадують ліщинові. Щоб отримати "повний" горішок спочатку виконується «пустий» горішок , потім усередині послідовно зліва і справа такі ж «кривенькі зернятка», але менші (починаються трохи нижче) (додаток А ).

Для виконання ажурних листочків тоненькими лініями назначається каркас листочка, на кінчиках прожилок покладаються кінцеві «зернятка»: з'єднуються зернятками крайні точки листочка з прочином до середини (додаток Б). Наступною вправою є виконання звичайних листочків: спочатку вільним мазком визначається величина листочка та його напрямок, потім із зовнішнього боку покладаються «зернятка»-зубці (додаток Б). Також, відштовхуючись від реальних природних форм листочків, можна створювати декоративні мотиви такі, як стилізоване листя винограду, калини, інших рослин (додаток Б).

Із «пустих» горішків можна виконати безліч різноманітних квітів-пуп'янків, бутонів. Розквітлу квітку із «повних» горішків потрібно виконувати послідовно (додаток В).

Деталі у цих квітах проробляються імпровізаційним шляхом, що сприяє виробленню фантазії, творчої уяви, впевненості. Найдрібніші деталі проробляються в останню чергу.

Декоративний розпис, як і сама природа, безмежна у своїй різноманітності. Змінивши форму мазка чи кількість елементів - одержуємо різні модифікації квітів. Розквітлі квіти із «повних» горішків виконуються шляхом перекриття одного кольору іншим (додаток Г).

Доки не виробляться окомір, впевненість рухів руки, необхідні композиційні навички, образна уява, доцільно легенькими дотиками олівця визначати місце, величин}', напрямок головних елементів. Де потрібно, покладаються, як тло, кольорові плями, які потім перекриваються іншими елементами.

Копіюючи готові зразки, доцільно вносити свої зміни, доповнення, підбираючи інший колорит тощо. Кожний декоративний мотив, кожна робота повинні бути оригінальними, неповторними, графічно виразними.

Наступною вправою є орнаментальні мотиви форм, що призначені для заповнення пустих площин, переважно зовнішніх країв композиції, а також тих , що входять в композиції петриківського розпису, зокрема «букета». Це переважно пуп'янки, бутони, ягоди, динамічні «зернятка» та інше (додаток Д).

Для роботи «перехідним мазком» потрібні акварельні пензлики різних розмірів, найкращі з яких - колонкові. Метою наступної вправи є навчитися робити «перехідний мазок», який виконується одним пензлем, але двома фарбами. На пензлик набирають темну фарбу (зелену), потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону (яскраво-жовту). Роблять перший мазок: спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з'являється темніший відтінок, який вкінці мазка набирає певної сили темної фарби, що була першою, натискуючи корпусом пензля і закінчують видовжений мазок (додаток Е).

Потім знову повторюють весь процес для нового мазка. У такий спосіб малюють другий листок, де кожний перехідний мазок складається з червоної (першої) та жовтої (другої) фарби, а в розтяжці, при переході від першої до другої - оранжевий (додаток Е). Останнє завдання вправи -поєднати різні кольори перехідного мазка в одному листку. Такі необхідні для створення композицій елементи, як листки, бажано вирішувати різноманітно (додаток Е).

Також корисно оволодіти технікою перехідного мазка у малюванні квітки темперними фарбами. В основі ніжного тону фарби, які беруть на пензлик першою, є біла, або яскраво-жовта. Потім на кінчик пензля набирають фарбу темного тону (чисту). Темпера чіткіше підкреслює розтяжку кольору, зображення стає рельєфним, рухливим (додаток Ж).

Тому закінчені станкові роботи (не тренувальні) краще виконувати темперою, яка не тьмяніє при висиханні, зберігає свіжість, барвистість. Коли немає готової темпери, її можна приготувати самому, розводячи звичайну акварель (краще з тюбиків) не водою, а яєчним жовтком, зрідженим оцтом.


3.2. ОСНОВИ КОМПОЗИЦІЇ У ПЕТРИКІВСЬКОМУ РОЗПИСІ.

Після того, як буде засвоєно і зафіксовано в зоровій уяві кілька десятків декоративних мотивів, можна приступати до складання композицій, головними з яких є «бігунець», «букет», «килимок» та тематичне панно. На початковому етапі найкраще звернутись до творів визначних майстрів петриківського розпису, спробувати зробити копії з їхніх робіт. Ці вправи допоможуть у майбутній творчій роботі по оформленню різних речей побуту.

Щоб самому створювати орнамент, необхідно знати деякі закономірності, правила побудови композицій. При складанні комппозиції розпису найважливішим є правильне визначення доцільного розміру динаміки, форми та напрямку всіх головних елементів декору, які повинні утворювати оптично урівноважену як за формою, так і за кольором гармонійну цілісність. У центрі композиції завжди найбільші елементи (переважно квіти), які з'єднані плавною хвилястою лінією-стебельцем. Пусті місця заповнюються листочками відповідної форми. Чим ближче до країв тим елементи дрібніші, які проробляються, як уже говоррілося, імпровізаційним шляхом.

Композиція - розміщення, співвідношення зображувальних елементів, в даному випадку - рослинних, у певному порядку.


3.3. ТРАДИЦІЙНІ МОТИВИ РОЗПИСУ.

Найпростішою елементарною композицією є стрічкова, так званий в народі «бігунець», що будується на основі чергування рівномірного, ритмічного повторення основного елемента.

У кожному з наведених у додатку варіантів стрічкового орнаменту можна виділити окремі основні мотиви, що становлять основу цих малюнків: широке багатозубчасте та пірчасте листя, листя з білими (червоними) ягідками, грона ягід, квітка. Водночас у цих так званих «бігунцях» ритм закладено і в повторенні поворотів цих елементів та їх кольоровому вирішенні. Таким чином «бігунець» досить динамічний цікавий орнамент, в якому відсутні випадковість або навмисність.

Найпростіший «бігунець» виконується таким чином. Кожний «пуп'янок» роблять із «повних горішків» розміщених на однаковій відстані, але нахилені в різні сторони. Готові елементи сполучають тоненькою хвилястою лінією. Потім пензликом наносять пірчасте листя обабіч хвилястої сполучної лінії.

Розпис «бігунця» починають з послідовного виконання основних елементів композиції, наприклад, ажурного листя, з маленьких краплеподібних мазків, розташовуючи їх на однаковій відстані один від одного. Після цього замальовують середину листка, сполучають листки хвилястою лінією і доповнюють композицію легкими невимушеними мазками - «кривенькими зернятками», утворюючи ними пірчасті листки, билинки (додаток 3).

Поступово виконують інші варіанти «бігунців», можна намалювати новий «бігунець», що складається з трипелюсткових квіток. Квіти сполучають легкою хвилястою лінією, обабіч якої розташовують листки з довгими вусиками. Необхідно навчитися виконувати цю вправу легко, невимушено.

Наступний «бігунець» повторює попередню вправу, додаючи в кожну пелюстку по два мазки - «зернятка». Під вусиками кожної квітки малюють «зернятка», розташовуючи їх симетрично до центра. Утворюється зовсім нова квітка. Обабіч хвилястої лінії наносять пірчасте листя, витягуючи вусик кожного «кривенького зернятка» (додаток К).

Основою таких орнаментів є ритм. Мета завдання - засвоїти стрічковий орнамент. При цьому слід пам'ятати про співвідношення складових елементів композиції, намагатися працювати без попереднього малюнка.

Асиметрична врівноважена композиція є також типовим прикладом петриківського розпису (додаток К). На наведеному прикладі центральним, основним елементом композиції є велика квітка. Разом з тим за допомогою таких другорядних елементів, як декоративні мотиви розпису малих форм, широке і пірчасте листя, композиція врівноважується.

На основі композиції вітальної листівки слід спробувати створити свої варіанти. Змінюючи форми рослинних елементів, їх кольорове вирішення. Необхідно звертати увагу на розмір усіх складових частин композиції, їх співвідношення, а також урівноваженість кольорів. Мета завдання - добитися рівноваги в композиціях.

Наступна орнаментальна композиція (додатки М, Н) будується на основі квадрата та його діагоналей, які є віссю симетрії. У центрі, на місці перетину діагоналей малюють основне зображення, потім, підкреслюючи діагональну будову, симетрично від квітки розташовують листки та інші допоміжні елементи: пуп'янки, билинки тощо. Дві квітки, розташовані у взаємно протилежних кутах симетрично від лінії центрального зображення, урівноважують композицію, підкреслюючи її закінченість. Цей орнамент є прикладом динамічної симетрії. Такий тип композиції можна застосувати для оформлення книжок, заставок в альбом, а також для вишивання серветок для святкового столу тощо.

Для оздоблення інтер'єру, створення декоративних панно петриківські майстри використовують композицію українського вишиваного рушника (додаток Л). Такі композиції дають уявлення про поєднання стрічкового орнаменту і симетричних мотивів. У даному випадку в прямокутну рамку, яку утворює «бігунець», вписується стрічковий мотив з трьох квітів з симетричним розташуванням і пишний букет. Зверніть увагу, що складові частини «рушникової» композиції можуть бути використані як окремі самостійні мотиви для оздоблення речей побуту. Мета завдання - на основі цих мотивів, після ретельної обробки деталей, копіювання, зробити нові декоративні панно зі своїми улюбленими рослинними елементами, колоритом.

Вітальну листівку можна намалювати і на кольоровому фоні. Композицію «Квіти на зеленому фоні» будують не на основі центрального зображення. Адже на одному стеблі можуть бути різні за формою і кольором квіти, листочки тощо. У даному випадку - це три пишні квітки, які виходять із одного стебельця. Зверніть увагу на те, як форма кожного листочка підкреслює положення основних елементів - квітів. Уважно придивившись, неважко побачити, що вся рослинна композиція вмішується в овал.

Мета завдання - на основі цієї композиції виконати кілька листівок на площинах різного кольору.

Володіючи технікою традиційного народного розпису можна створювати різні тематичні декоративні панно. При створенні декоративних панно потрібно виявляти художні здібності, зокрема, по декору, розвинену фантазію, творчу уяву, усидливість та силу волі. Також для творчої роботи потрібна постійна практика, вивчення творів народного мистецтва в музеях, на виставках.