Актуальні питання співробітництва України та Європейського Союзу

Вид материала

Документы

Содержание Римські договори Маастрихтський договір Основоположні договори Органи Європейського Союзу і Європейських Спільнот European Parliament Амстердамський договір Ніццький договір 2. Рада Європейського Союзу 3. Європейська Комісія 4. Суд Європейських Спільнот (забезпечує законність) 2. Україна – ЄС: хронологія двосторонніх відносин 3. Угода про партнерство та співробітництво УПС було укладено на початковий період у десять років з можливістю продовження її дії. УПС План дій Україна – ЄС, Порядок денний асоціації Україна – ЄС Пріоритети Порядку денного асоціації на 2010 рік Переговори щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС Переговорний процес щодо створення зони вільної торгівлі Україна-ЄС Надання Україні перспективи членства в ЄС Співробітництво між Україною та ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки Представництво Європейської Комісії в Україні ... Полное содержание

Подобный материал:

• Яка основна мета адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу?, 6.85kb.
• Адаптація законодавства, 124.89kb.
• Онавчої влади та місцевого самоврядування в контексті європейського вибору України,, 44.03kb.
• Указ президента україни про Програму інтеграції України до Європейського Союзу, 14.47kb.
• Робоча домовленість щодо встановлення оперативного співробітництва між Адміністрацією, 81.15kb.
• Стан І перспективи посилення співробітництва україни І європейського союзу у сфері, 391.23kb.
• Індикативна програма на 2007-2010 рр. Зміст, 664.3kb.
• Президента україни, 18.84kb.
• Програма інтеграції України до Європейського Союзу, 4763.67kb.
• План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ план дій європейського, 130.74kb.

Актуальні питання співробітництва України та Європейського Союзу


Ви будете вивчати:

• структуру та склад інституцій Європейського Союзу;
  
• хронологію двосторонніх відносин Україна – ЄС;
  
• правову основу відносин між Україною та ЄС;
  
• поточний стан співробітництва Україна - ЄС та перспективу на майбутнє.
  

Мета:

• підвищення рівня професійних знань працівників органів державної податкової служби;
  
• вивчення нормативної бази, яка допоможе розглянути актуальні питання співробітництва України та Європейського Союзу;
  
• підвищення поінформованості про Європейський Союз, його установ та програм.
  

Після вивчення теми слухач зможе:

• визначити основні завдання та структуру основних інституцій Європейського Союзу;
  
• охарактеризувати хронологію двосторонніх відносин Україна – ЄС;
  
• охарактеризувати поточний стан співробітництва Україна – ЄС та перспективу на майбутнє.
  

Контроль:

• тести для самоконтролю.
  

Література до модуля:

1. «Договір про Європейський Союз» від 07.02.1992 (Маастрихтський Трактат)
   
2. «Договір про заснування Європейської Співтовариства» від 21.03.1957
   
3. «Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною» від 14.06.1994 (Закон Верховної Ради України від 10 листопада 1994 р. № 237)
   
4. Указ Президента від 11.06.1998 № 615/98 "Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу"
   
5. Кравчук І.В., Парапан М.В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2004.-320с.
   

Зміст:

1. Інституції Європейського Союзу
   
2. Україна – ЄС: хронологія двосторонніх відносин
   
3. Угода про партнерство та співробітництво
   
4. Поточний стан співробітництва та перспектива на майбутнє
   

Ключові слова до теми:

• Європейський Союз-унікальне об’єднання країн Європи, які через створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики й діяльності мають на меті забезпечити безперервне економічне зростання, соціальний розвиток і згуртованість країн-учасниць.
  

• Паризький договір - договір про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі; перший з чотирьох основоположних договорів ЄС Підписаний в Парижі 18 квітня 1951 року, набув чинності 23 липня 1952 року, втратив чинність 23 липня 2002 року

• Римські договори - два основоположні євроінтеграційні договори, підписані в Римі 25 березня 1957 року: Договір про заснування Європейської економічної спільноти і Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії. Договори підписали країни-засновниці – Бельгія, Італія, Люксембурґ, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина та Франція. Після перейменування Європейської економічної спільноти на Європейську Спільноту, згідно з Договором про Європейський Союз, відповідний Римський договір почали називати “Договором про заснування Європейської Спільноти”, і коли говорять “Римський договір”, в однині, найчастіше розуміють саме його.
  
• Маастрихтський договір - також відомий як Договір про Європейський Союз (Договір про ЄС, ДЄС), проклав шлях до поглиблення європейської інтеграції, зокрема, через внесення до Римського договору Економічного та монетарного союзу. ДЄС запровадив також назву “Європейський Союз”; останній об’єднав наднаціональну Спільноту і два міждержавних “ стовпи” політичної співпраці: спільну зовнішню та безпекову політику і співпрацю в галузі правосуддя та внутрішніх справ. Крім того, ДЄС запровадив посаду європейського омбудсмена, Комітет регіонів, процедуру спільного ухвалювання рішень, а також розширив сферу застосування процедури голосування кваліфікованою більшістю. Підписаний в Маастрихті 7 лютого 1992 року, ДЄС набрав чинності 1 листопада 1993 року.
  
• TАСІС - програма Європейського Союзу на допомогу новим незалежним державам Східної Європи і Центральної Азії (колишні республіки Радянського Союзу, крім країн Балтії) в перехідний період. Розпочалася 1991 року; до 2003 року включала і Монголію. Сприяє передаванню знань і умінь; фінансує різноманітні проекти з надання консультативної допомоги, професійної виучки, допомоги у створення правової та нормативної бази, налагодження партнерських стосунків, створення нових і реорганізації наявних інститутів. Програма “ТАСІС” фінансує проекти в різних сферах, а саме: інституційна, правова і адміністративна реформа; розвиток приватного сектора і підтримка економічного розвитку; пом’якшення соціальних наслідків перехідного періоду; охорона довкілля та керування природними ресурсами; розвиток села та ядерна безпека.
  

1. Інституції Європейського Союзу
   

Європейський Союз — союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз від 07.02.1992 (Маастрихтський Трактат), і діючим з листопада 1993 р.


Мета ЄС - створення економічного союзу (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці), монетарного (валюта ECU, від 1999 року — Євро) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.

Члени Європейського Союзу (ЄС): Австрія • Бельгія • Болгарія • Велика Британія • Греція • Данія • Естонія • Ірландія • Іспанія • Італія • Кіпр • Латвія • Литва • Люксембург • Мальта • Нідерланди • Німеччина • Польща • Португалія • Румунія • Словаччина • Словенія • Угорщина • Фінляндія • Франція • Чехія • Швеція

Основоположні договори (Founding treaties) — чотири основні договори, на яких базується європейська інтеграція:

1. Договір про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі (Паризький договір)

2. Договір про заснування Європейської економічної спільноти (див. «Римські договори»)

3. Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії (див. «Римські договори»)

4. Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір).

Основоположні договори зазнали численних змін і доповнень, які вносились за допомогою нових договорів (Амстердамський договір, Єдиний Європейський Акт, Ніццький договір). Зміни договорів здійснюються шляхом скликання міжурядових конференцій. Нова європейська Конституція об'єднує всі договори в єдиний текст основного закону. Конституційний договір покликаний спростити правовий доробок Спільноти шляхом заміни всіх попередніх договорів єдиним, узагальнення законодавчої процедури, зменшення правових інструментів та уточнення повноважень Союзу. Серед головних нововведень Конституції – юридичний статус ЄС; запровадження посади президента Європейської Ради та міністра закордонних справ ЄС; включення до самого договору Хартії основних прав, яка, таким чином, стає обов’язковою до виконання; вдосконалення інституційної структури; подальше обмеження застосування права вето за ухвалювання рішень; залучення до ухвалювання рішень в ЄС національних парламентів тощо.

Відповідно до статті 7 "Договіру про заснування Європейської Співтовариства" від 21.03.1957 завдання, доручені Співтовариству, виконують такі інституції: Європейський парламент, Європейська Комісія, Рада, Суд ЕС та Рахункова палата. Кожній інституції належить діяти в межах повноважень, що їх їй надає цей Договір.

Органи Європейського Союзу і Європейських Спільнот

Європейська Комісія	Рада Європейського Союзу	Європейський парламент	Суд Європейських Спільнот
законотворча ініціатива виконання бюджету спостерігає за виконанням європейських законів та бюджетів	вирішує законодавчі та бюджетні питання заключає міжнародні договори	вирішує законодавчі та бюджетні питання контролює Комісію	забезпечує одноманітність у інтерпретації європейських законів

1.Європейський Парламент (обирається народами держав-членів)

Європейський Парламент (англ. European Parliament) — одна з п'яти інституцій Європейського Союзу, асамблея представників його населення. Станом на 2009 рік кількість місць в парламенті складає 732, які обираються кожні 5 років прямим загальним голосуванням; ці місця розподілені між країнами-членами відповідно до чисельності населення. Місце проведення засідань:

• Страсбург - для щомісячних засідань;
  
• Брюссель - для засідань комітетів;
  
• Люксембург - головний секретаріат.
  

Його завдання полягає у тому, щоб брати участь у прийнятті пропозицій Європейської Комісії, пропонуючи зміни і доповнення й залучаючи Ради ЄС до переговорів щодо змісту остаточних варіантів документів.

Управління діяльністю парламенту здійснює Бюро, до складу якого входить Президент та 14 Віце-президентів. Бюро ЄП виконує адміністративні та організаційні функції. Крім цього, існує Конференція голів, яка складається з Голови ЄП та лідерів політичних груп. Конференція голів є політичною установою ЄП, яка готує порядок денний та інші документи для роботи ЄП, а також склад парламентських комітетів. В рамках ЄП функціонує 17 комітетів, яким допомагають підкомітети та тимчасові комітети.

Парламент виконує такі основні функції:

• разом з Радою, бере участь у законодавчому процесі через численні процедури (процедура спільного ухвалювання рішень, процедура співпраці, узгодження, консультативний висновок тощо);

• контролює діяльність інституцій Союзу, затверджуючи склад Комісії (та через право висловлювати їй вотум недовіри), а також через письмові й усні запити, які він може адресувати Комісії та Раді;

• поділяє з Радою бюджетні повноваження, а саме: ухвалює річний бюджет та контролює його виконання. ЄП здійснює попередню роботу щодо підготовки проекту бюджету. Бюджет не вступає в силу без підпису Голови ЄП. Крім того, ЄП може відхилити проект бюджету, якщо він вважає, що бюджет не відповідає потребам Європейського Союзу. В такому разі процедура починається з початку.

Європарламент також призначає омбудсмена, уповноваженого розглядати скарги від громадян Союзу з приводу порушень у діяльності інституцій та органів Спільноти. Зрештою, Парламент може створювати тимчасові комітети з розслідування, чиї повноваження не обмежуються вивченням діяльності інституцій Спільноти, а можуть поширюватись і на дії членів із впровадження політики Спільноти.

Амстердамський договір спростив законодавчий процес, фактично скасувавши процедуру співпраці (її ще використовують при розв’язанні деяких питань, що належать до розділу “Економічний та монетарний союз”) і значно розширивши сферу застосування процедури спільного ухвалювання рішень.

Ніццький договір (набрав чинності 1 лютого 2003 року), своєю чергою, додав Парламентові ваги в законотворчому процесі, ще більше розширивши сферу застосування спільного ухвалювання рішень і надавши йому право звертатися до Суду Європейських Спільнот на тих самих умовах, що й інші інституції.

З огляду на розширення Союзу, Ніццький договір збільшив граничну кількість місць у Парламенті до 732 (Амстердамський договір передбачав не більше ніж 700 депутатів); нове правило набрало чинності для нового складу Європарламенту після виборів у червні 2004 року.


2. Рада Європейського Союзу (представляє уряди держав-членів)

Головний орган ухвалювання рішень у Європейському Союзі.

Повноваження Європейської Ради:

• встановлює пріоритети;
  
• визначає політичний курс та надає нового імпульсу його розвитку;
  

• розв’язує спірні питання, які виявилися занадто складними для Ради Міністрів.
  

Згідно з статті 203 "Договір про заснування Європейської Спільноти" від 21.03.1957 до її складу входять по одному міністрові від кожної країни Союзу. Залежно від порядку денного, збираються міністри закордонних справ (Рада з загальних справ та зовнішніх відносин), економіки й фінансів (Екофін), сільського господарства тощо — загалом 9 конфігурацій Ради. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання. Деякі конфігурації Ради збираються раз на місяць; інші — раз на півроку. Попри те, що склад Ради міністрів змінюється, це єдина інституція. Керівництво в Раді здійснює країна-президент, яка змінюється щопівроку. Над підготуванням рішень Ради працюють близько 250 робочих груп і комітетів; вони виконують технічну роботу і передають документи в Комітет постійних представників, який здійснює політичну підготовку рішень. Організаційну роботу виконує генеральний секретаріат на чолі з генеральним секретарем Ради. Амстердамський договір зробив генерального секретаря Ради водночас і “Верховним представником” з питань спільної зовнішньої та безпекової політики, відтак роботою секретаріату опікується здебільшого його заступник.

Держава яка головує повинна:

• готувати та вести всі засідання;
  
• розробляти прийняті узгоджувальні варіанти та практичні рішення проблем, які знаходяться у віданні Ради;
  
• намагатися забезпечити безперервність та послідовність в ухваленні рішень.
  

Рада може звернутися до Комісії з запитом провести будь-які дослідження, що їх Рада вважає за потрібні заради досягнення спільної мети, та подати належні пропозиції (стаття 208 "Договір про заснування Європейської Спільноти").

Раді належить кваліфікованою більшістю визначити заробітну плату, утримання та пенсії Голови та членів Комісії та Голови Суду, суддів, генеральних адвокатів та секретаря, а також членів і секретаря Суду першої інстанції. Їй належить також, знову кваліфікованою більшістю, визначати будь-які платежі, що їх належить робити замість винагороди (стаття 210 "Договір про заснування Європейської Спільноти").

Рішення в Раді ухвалюються голосуванням міністрів з держав-членів. Залежно від питання, що розглядається, застосовується один з трьох видів голосування: проста більшість (для процедурних питань); кваліфікована більшість (коли кожна країна має визначену “вагу” голосу) – застосовується за розгляду питань внутрішнього ринку, економічних справ і торгівлі; одностайне рішення – застосовується, зокрема, за розгляду питань про вступ нових членів, оподаткування, проблем СЗБП і правосуддя та внутрішніх справ.

 

3. Європейська Комісія (рушійна сила)

Унікальна інституція ЄС, що не має аналогів у національних системах урядування.

Європейську комісію часто представляють як виконавчий орган ЄС, хоч насправді вона має обмежені повноваження та можливості втілювати політику ЄС. Точніше роль Комісії відбиває неформальна назва «двигун європейської інтеграції». І не лише тому, що в рамках повноважень першого стовпа вона має майже виняткове право на законодавчу ініціативу, але також і через її історію, склад, культуру й радше європейський, ніж національний світогляд. Крім того, Комісія наглядає за тим, щоб не порушувались угоди, і традиційно захищає інтереси малих держав-членів.

Функції Комісії:

• законодавча ініціатива;
  
• нагляд за дотриманням угод;
  
• втілення в життя політики Союзу та міжнародних торговельних відносин.
  

Стаття 211 "Договір про заснування Європейської Спільноти" встановлює повноваження ЄК. Умовно її повноваження можна поділити на чотири види: законотворчі, адміністративні, виконавчі та судові. Відповідно до записаного в угодах Комісія має:

• розробляти й пропонувати законодавчі акти;

• керувати запровадженням політики Спільноти;

• розпоряджатися бюджетом;

• підтримувати зовнішні відносини;

• наглядати за дотриманням законів Спільноти;

• вказувати шляхи та перспективи розвитку.

Комісія складається з незалежних комісарів - по одному від кожної країни-члена (винятком є великі країни – Франція, Німеччина, Іспанія, Італія, Велика Британія,які мають по два комісара), разом з президентом і п’ятьма віце-президентами. Комісари не є представниками держав-членів. Комісію призначають на п’ятирічний термін за згоди країн-членів, рішення про її призначання ухвалює Європейський Парламент. Комісії допомагає в роботі адміністрація, до якої входять генеральні директорати та генеральний секретаріат. Раді, у складі голів держав чи урядів, належить кваліфікованою більшістю номінувати особу, що її має намір призначити на посаду Голови Комісії. Номінацію належить схвалити Європейському Парламентові (стаття 214 "Договір про заснування Європейської Спільноти"). Раді належить кваліфікованою більшістю за згодою з номінантом на посаду Голови ухвалити розроблений згідно з пропозиціями кожної держави-члена список інших осіб, що їх Рада має намір призначити на посаду членів Комісії.

Існує чотири організаційні рівні ЄК: комісари, генеральна директори, директори та керівники відділів. Кожний комісар відповідає за певну сферу діяльності ЄК. Він має свій службовий персонал, який також називається кабінетом. До складу кабінету входить від шести до двадцяти осіб. Генеральні директорати здійснюють загальне адміністрування в певній сфері. Внутрішня структура Генеральних директоратів є наступною. Генеральний директор очолює Генеральний директорат. Наступною ланкою є Директорати, за загальним правилом від чотирьох до шести, які очолюються директорами. Вони, в свою чергу, є підзвітними Генеральному директору. Останньою ланкою є відділи, які очолюються керівниками відділів та які є підзвітними директору. Окрім Генеральних директоратів, існують Загальні служби, які в своїй більшості здійснюють допоміжні функції.