Тематичнийпланкурс у тема Релігієзнавство як гуманітарна наука. Тема Релігія в її сутності, структурі та функціях
| Вид материала | Книга |
- Тематичний план по видах занять з курсу "релігієзнавство" Спеціальність "Маркетинг",, 54.72kb.
- 1. Релігієзнавство як наука, 42.02kb.
- Релігія як суспільне явище, 334.6kb.
- Тематичний план для самостійного вивчення релігійна свідомість І проблеми сучасної, 1071.53kb.
- Робоча навчальна програма з дисципліни " релігієзнавство" (за вимогами кредитно-модульної, 428.17kb.
- Тема зп-213П, 712.07kb.
- 1 11 Тема 2 12 тема 3 13 Тема 4 14 Тема 5 15 Тема 6 17 Тема 7 20 Тема 8 22 Тема, 284.17kb.
- Питання на залік з дисципліни “Релігієзнавство”, 170.29kb.
- Вопросы теории, практики и методики изучения, 1714.38kb.
- Структурно-модульна схема Вивчення дисципліни “Релігієзнавство”, 180.98kb.
Л І Т Е Р А Т У Р А
Академічне релігієзнавство. Підручник за ред. А.Колодного. – К., 2000. –Тема 25.
Державно-церковні відносини в Україні: регіональні аспекти.- Хмельницький, 2003.
Релігія і Церква в Подільському регіоні.- Хмельницький, 2002.
Релігія і Церква років незалежності України. – К.-Дрогобич, 2004.
Павлов С. та ін. Географія релігій. – К., 1998.
Колодний А. Конфесійна карта України // Релігійна панорама. – 2003. – № 2.
Таблиця змін мережі релігійних організацій України ( 1995 – 2005 рр.) // Релігійна панорама. – 2006. – № 2.
Колодний А. Регіональна карта релігійної мережі України // Релігійна панорама. – 2003. – №№ 3-5.
Дудар Н., Филипович Л. Нові релігійні течії України.-К., 2000.
Григорьева Л. Религии “нового века”. – М., 2002.
Нові релігії України. – К., 2004.
ЗАВДАННЯ І ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
- Яких змін зазнала релігійна карта України протягом нашої історії?
- Які конфесійні показники характеризують нинішню релігійну карту України?
- Як розмістилися нові релігійні течії на карті України і чому саме так?
- В яких регіонах України користуються найбільшим впливом історичні церкви і чим це зумовлено?
- Які причини поширення в Україні нових релігійних течій?
- Які тенденції характеризують нинішнє конфесійне життя України?
Т Е С Т И
Перший. Які з названих нижче конфесій не існували в
Україні до 90-х років минулого століття взагалі?
1. Іслам. 6. Греко-католицизм.
2. Ламаїзм. 7 Ошізм.
3. Інокентіївці. 8. Буддисти.
4. Рунвірівці. 9. Іудеї.
. 5. Баптисти. 10. Новоапостольці.
Другий. Які течії належать до неоорієналізму?
1. РУНВіра. 5.Віра бахаї.
2. Свідомість Крішни. 6. Дзен-буддизм.
3. Церква саєнтології. 7. Мормонство.
4. Сахаджа-Йога. 8. Бабізм.
Третій. Назвіть ареал найбільшого поширення греко-
католицизму в Україні?
1. Поділля. 4. Крим. 7.Закарпаття.
2. Полісся. 5. Волинь. 8. Донеччина.
3. Південь. 6. Галичина. 9. Подніпров’я.
Четвертий. Яка із протестантських течій в Україні є найбільшою?
1. Баптизм. 3.Англіканство. 5. П’ятидесятництво.
2. Адвентизм. 4.Реформатство. 6. Харизматизм.
П’ятий. Що сприяє тому, що мають незначне поширення в
західному регіоні України нові релігійні течії?
1.Місіонери не заїздять в цей регіон.
2.Місцеві закони забороняють тут їх діяльність.
3.Висока включеність традиційних вірувань
в національну свідомість і культуру.
4.Вони вже тут існують ще з дорадянських часів.
5.Вони зустрічають тут фізичну протидію своєму
поширенню.
6. Зарубіжні релігійні центри не зацікавлені в цьому
регіоні.
Шостий. Який відсоток становлять нині в України громади нових
релігійних течій?
1. 1%. 2. 0,3%. 3. 3,5%. 4. 10,2%. 5. 5,2%.
Сьомий. Визначіть чинники, які сприяють поширенню
нетрадиційної релігійності в Україні.
1. Втрата традиційними церквами свого авторитету в очах
народу.
2 .Втрата громадською думкою ролі важеля контролю за
характером релігійності особи.
3. Сприяння з боку держави поширенню нетрадиційної
релігійності.
4. Духовна денаціоналізація за умов соціалістичного
буття.
5. Духовний вакуум, який утворився з крахом
марксистсько-ленінського світорозуміння.
6. Значна подібність поширюваних у нас неорелігій з
традиційними.
7. Ці релігійні течії існували у нас в минулому.
8. Сприяння розвитку нетрадиційності з боку національно
орієнтованих демократичних сил.
9. Зумовлена урбанізацією втрата (руйнація) тісних
зв’язків поколінь, сімейних зв’язків.
Т Е М А Т И К А Р Е Ф Е Р А Т І В
1. Конфесійна карта України тоталітарної доби.
2. Зміна конфесійної карти України за роки незалежності.
3. Тенденції конфесійних змін в незалежній Україні.
4. Характер розміщення на карті України основних конфесій.
5. Основні складові релігійної конфігурації України.
6. Причини поширення в Україні неорелігій.
7. Основні типи нових релігій в Україні.
8. Тенденції неорелігійного процесу в Україні.
Тема ХІ. СВОБОДА СОВІСТІ: СУТНІСТЬ І ПРАВОВЕ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.
1. Сутність і багатоаспектність свободи совісті. 2. Міжнародні стандарти свободи совісті. 3. Правові засади релігійного життя України.
1. Сутність і багатоаспектність свободи совісті. Свобода совісті передбачає можливість вільного, за велінням власної совісті, без якихось зовнішніх спонук вибору світоглядних орієнтацій і насамперед вибору релігійності чи нерелігійності. Свобода релігії передбачає свободу мати релігію, вільно її сповідувати і водночас відправляти релігійні культи, поширювати релігійні переконання, виховувати в них своїх дітей. Проте свобода релігії не тотожна свободі віровизнань. В радянські часи, незважаючи на значні обмеження, свобода релігії все ж була наявною, але при цьому діяльність багатьох конфесій знаходилася поза законом. То ж відсутньою була можливість вільного вибору віровизнань, а відтак і можливість вільної зміни своєї конфесійності, свободи віросповідань. Отже, свобода віровизнань або конфесійної належності – це право людини на безперешкодний, відповідний її власній совісті вибір і сповідування будь-якої релігії і дотримання її обрядів.
Свобода совісті включає право сповідувати будь-яку релігію одноособово чи разом із своїми одновірцями. Останнє передбачає свободу об’єднань віруючих, тобто утворення релігійних організацій свободу церкви. Як вище зазначалося, будь-яка релігійна система включає як складовий елемент релігійну діяльність – культову і позакультову. То ж релігія не матиме повної свободи свого буття без права на свободу релігійної діяльності.
Свобода совісті – це атрибут особистості, а відтак її прийняття суспільством – це визнання цінності і духовного суверенітету останньої. Але якщо у філософському аспекті свобода совісті включає внутрішню здатність особистості вільно самовизначатися в світоглядах, приймати релігію і діяти за її установками і нормами, то в правовому аспекті, як це відзначає дослідник М.Бабій, її характеризує сукупність тих юридичних норм, що визначають межі і можливості практичної реалізації особистістю свого права на свободу совісті. Скажемо дещо по-іншому. Право регулює не процес світоглядного вибору особистості, вибору нею релігії, а лише ті дії, вчинки і поведінку, які з цього вибору витікають, тобто зовнішні форми вияву релігійності.
Релігієзнавчий аспект свободи совісті передбачає право знання особистістю особливостей великого різноманіття релігій і вибору однієї з них як своєї. Якщо для богослова є лише одна істинна релігія – це його, а решта – єресі, то релігієзнавець прагне дати об’єктивні, повні, незаангажовані й неупереджені знання про всі конфесії. Цим самим він ставить їх в один ряд перед вибираючою для себе одну з них особистістю.
2. Міжнародні стандарти свободи совісті. Свобода совісті має різні свої виміри. Насамперед це залежить від того, які відносини складаються між державою і церквою. Виділяються три основні типи державно-церковних відносин. Два з них – крайні. Якщо перший поєднує державу і церкву, підпорядковує релігійні організації інтересам держави (цезаропапізм) або державні інституції церкві (папоцезаризм), ототожнюючи тією чи іншою мірою світську і духовну влади (теократія), то третій тип відокремлює державу і церкву, забезпечує їх взаємне невтручання і толерантність відносин, вільне існування будь-якої релігійної течії чи організації. Прикладом першого типу можуть бути Ватикан, Іран, ряд інших мусульманських країн, Греція тощо, то типовим прикладом третього типу є США, де свободі відправлення релігій наданий широкий законодавчий захист. Навіть невеличка релігійна течія тут має такі ж права, як і велика церковна спільнота. Близькою до цього типу державно-церковних відносин є нині Україна.
Більшість країн світу в наш час мають проміжну модель державно-церковних відносин. Але якщо в одних країнах відокремлення церкви від держави стосується на рівних всіх конфесій, то в деяких інших характерною є підтримка державою окремих конфесій (церков). Так, в Німеччині нині є десь біля 15 релігій і церков, спеціальний статус яких дозволяє їм одержувати певні державні дотації, звільнення від податків.
Окрім власного законодавства, що регулює в кожній країні держвно-церковні відносини і регламентує свободу релігії й віровизнань, є цілий ряд міжнародних правових документів, зорієнтованих на гарантування свободи релігії. Насамперед це “Загальна Декларація прав людини”, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1948 році. Документ, окрім іншого, урівняв людей у правах незалежно від того, яку релігію вони сповідують, дав їм право свободи совісті, “свободу сповідувати свою релігію чи переконання як одноосібно, так і разом з іншими, публічно або приватно в ученні, богослужінні та здійсненні релігійних і ритуальних обрядів”. Декларація наголосила на необхідності взаєморозуміння, терпимості і дружби між людьми, незалежно від їх релігійної належності. Свобода людини може бути обмеженою включно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку, загального добробуту. В Міжнародному Пакті ООН про громадянські і політичні права (1976 рік) повторяються положення Декларації, але більш конкретизовано. Тут знову засуджується примус при виборі релігії. До мотивів обмеження сповідання релігії відносить шкоду здоров’ю, порушення суспільної безпеки, виступи на користь релігійної ненависті. Наголошено на праві меншин “сповідувати свою релігію і виконувати її обряди”. Стаття 19 Пакту дає право кожній людині “шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір”.
Особливо важливим міжнародним правовим документом в забезпеченні свободи релігії є “Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії і переконань” Генеральної Асамблеї ООН від 25 листопада 1981 року. Виходячи з того, що релігія для її сповідників є “одним з основних елементів розуміння ним життя”, що свобода релігії сприяє досягненню загального миру, соціальної справедливості та дружби між народами і ліквідації ідеологій та практики колоніалізму й расової дискримінації, документ наголошує на необхідності всім країнам – членам ООН найшвидше ліквідувати будь-яку дискримінацію на грунті релігії, бо ж вона є “образою гідності людської особистості”. “Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати релігію чи переконання на свій вибір”. В статті 6 Декларації чітко перераховані ті свободи, які в сукупності розкривають свободу совісті. В 1992 році ООН прийняла також “Декларацію про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин”.
В унісон з документами ООН звучать основні положення про свободу совісті і віросповідання Ради Європи, інших європейських інституцій та ОБСЄ, зокрема “Європейська Конвенція з прав людини” (1950 р.), “Паризька Хартія для Європи” (1990 рік), Рекомендація Ради Європи 1396 “Релігія та демократія” (1999 рік) та ін.
3. Правові засади релігійного життя в Україні, державно-церковних відносин регламентовані Законом “Про свободу совісті і релігійні організації”, прийнятим Верховною Радою в квітні 1991 року і доповнений деякими змінами в наступні роки. Документ відповідає загалом міжнародним правовим нормам свободи релігії і віровизнань.. Він не лише гарантує свободу совісті у всьому спектрі її складових, але й значно деталізує положення про рівність громадян незалежно від їх ставлення до релігії, відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави і школи від церкви. Закон наголошує на світськості державної освіти, але надає право релігійним організаціям відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати свої навчальні заклади. Держава бере на себе зобов’язання поважати традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Закон розписує статус різних релігійних організацій (громад, управлінь, монастирів, братств, місій, духовних навчальних закладів) як юридичних осіб і розкриває принципи їх реєстрації державою або припинення їх діяльності. Окрім названих міжнародними документам причин для закриття, український Закон фіксує такою також “систематичне порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів”, “спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов’язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій” (ст.16). Закон чітко виписує майнове право релігійних спільнот, їх права і обов’язки, що пов’язані із свободою віросповідання, правове забезпечення трудової діяльності в релігійних організаціях та ін.
Окремі положення, пов’язані із свободою релігії і релігійної діяльності, є в інших українських правових документах, зокрема в “Кодексі законів про працю України”, “Кодексі про шлюб та сім’ю України”, Законі України про альтернативну (невійськову) службу, Законі України про освіту, Кримінальному кодексі України та ін. Узагальнюючою фіксацією свободи буття релігії в Україні є стаття 35 нашої Конституції: “Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань”.
Україна протягом своєї історії мала шість моделей державно-церковних відносин, у формуванні яких помітну роль відігравали історичні і національні традиції, співвідношення в країні політичних сил, реальний стан самих суб’єктів відносин – церкви і держави, зовнішній фактор. Попередниками нинішньої моделі були києво-руська (Х – XIV ст.ст.), могилянська і козацька (ХVII ст.), синодальна (XVIII-поч. ХХ ст.) і радянська.(1918 – 1990 роки). Ознаками сучасної української моделі державно-церковних відносин є: світський характер і демократизм держави; відокремленість церкви від держави і забезпечення останньою повної свободи буття релігії і церкви, відвернення спроб політизації релігійного життя; світськість державної освіти; закріплення правового статусу релігійних організацій шляхом визнання їх юридичною особою; рівність всіх релігійних організацій, віруючих і невіруючих; утвердження толерантності міжконфесійних і міжцерковних відносин; сприяння держави релігійним організаціям у їх соціально-значимій діяльності, включенню в громадське життя.
Опанування матеріалом цієї теми передбачає обов’язкове конспектування студентом названих вище міжнародних і українських правових документів.
Л І Т Е Р А Т У Р А
Свобода совісті та віросповідань. Міжнародні та українські правові документи. Упорядник М.Бабій. – К., 2006.
Академічне релігієзнавство. Підручник за ред. А.Колодного. – К.2000.- Теми 24, 30.
Бабій М.Ю. С в о б о д а с о в і с т і. – К., 1994.
Моделі державно-церковних відносин Західної Європи і США. – К.,1996.
Свобода віровизнань. Церква і Держава в Україні.- К., 1996.
Релігійна свобода: історичне підгрунтя, правові основи і реаліїї сьогодення. – К., 1998.
Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії. –К., 1999.
Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив у сфері свободи совісті. – К., 2000.
Релігійна свобода: мас-медіа, школа і церква як суспільні фактори утвердження. – К., 2001.
Релігійна свобода: свобода релігії і національна ідентичність. – К.,
2002.
Релігійна свобода: уроки минулого і проблеми сьогодення. – К., 2003.
Релігійна свобода: функціонування релігії в умовах свободи її буття. – К., 2004.
Релігійна свобода: міжконфесійні відносини в умовах суспільно-політичних трансформацій в Україні. – К., 2005.
Мораль. – Релігія. – Освіта. Наук. збірник. – К., 2005.
ЗАВДАННЯ І ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
- Розкрийте зміст філософського, правознавчого і релігієзнавчого витлумачення свободи совісті.
- Які поняття конкретизують зміст свободи совісті?
- Які міжнародні правові документи і як гарантують свободу совісті і віровизнань?
- Які правові документи забезпечують свободу релігійного життя в демократичній Україні?
- Які ознаки характеризують нинішню українську модель церковно-державних відносин?
Т Е С Т И
Перший. Які категорії розкривають повноту свободи релігії?
1.Свобода совісті. 4.Свобода релігійної діяльності.
2.Свобода в релігії. 5.Свобода Церкви, релігійної організації.
3.Свобода творчості. .6.Свобода віросповідань.
Другий. Що із перерахованого не є складовою свободи совісті?
1.Свобода релігії. 4.Свобода реєстрації релігійних громад.
2.Свобода віровизнань. 5.Свобода лише традиційних релігій.
3.Свобода в релігії. 6.Свобода Церкви, релігійних організацій.
Третій. Порушення яких положень згідно “Загальної декларації прав
людини” ООН дає підставу обмежувати свободу релігії?
1. Повага до прав і свобод інших
2. Задоволення справедливих вимог моралі.
3. Забезпечення віросповідною літературою.
4. Обов’язкова участь в обрядах.
5. Присутність на обрядах лише дорослих.
6. Забезпечення громадського порядку.
7. Безпека державних кордонів.
Четвертий. З якою метою Закон України обмежує свободу релігії?
1.Для охорони громадського порядку.
2.Для недопущення обмежень прав людини.
3.Для охорони життя і здоров’я громадян.
4.З метою забезпечення суспільної моралі.
5.Для задоволення громадської думки.
6.Для охорони громадської безпеки.
7.Для підпорядкування церкви державі.
8.Для недопущення поширення неорелігій.
П’ятий. Що із перерахованого нижче має в Україні статус юридичної
особи?
1. Віруючий. 4.Релігійні місії.
2. Церква. 5.Релігійні братства.
3.Монастирі. 6.Релігійні громади, парафії.
7.Закордонні центри конфесій.
Шостий. Коли може бути припинена в Україні діяльність релігійної
організації?
1. У зв’язку з її реорганізацією.
2. У зв’язку з порушенням Закону про свободу совісті.
3. У зв’язку з невідповідністю її вчення Священному писанню.
4. У зв’язку з її самоліквідацією.
5. Із-за негативних інформацій про неї в пресі.
6. Із-за негативної щодо неї громадської думки.
7. Із-за вимог традиційних церков закрити її.
8. У зв’язку з відсутністю офіційної реєстрації.
Сьомий. В якому році Верховна Рада прийняла Закон про свободу совісті?
1. 1991. 3. 1990. 5. 2000.
2. 1994. 4. 1998. 6. 2003.
Т Е М А Т И К А Р Е Ф Е Р А Т І В
1. Свобода совісті і її структурні елементи.
2. Специфіка філософського, правознавчого і релігієзнавчого розуміння свободи совісті.
3. Свобода релігії і свобода віровизнань: спільне і відмінне.
4. Історичні моделі державно-церковних відносин.
5. Українські моделі державно-церковних відносин.
6. Толерантність як принцип міжконфесійних відносин.
7. Міжнародне правове забезпечення свободи совісті і віровизнань.
8. Правові гарантії свободи буття релігії в демократичній Україні.
ПОНЯТІЙНИЙ СЛОВНИК
до текстового матеріалу курсу “Релігієзнавство”
АБСОЛЮТ –безумовне, незалежне від будь-чого Начало.
АВТОХТОННИЙ – корінний, наявний давно.
АНТИКЛЕРИКАЛІЗМ – антицерковний.
АНТИНОМІЧНИЙ – суперечливий.
АНТИТРИНІТАРІЇ – течія, яка не визнає триєдність Бога.
АНТРОПОМОРФІЗМ – подібний людині, наділений її якостями.
АТЕЇЗМ – безбожність, вільне від Бога життя.
ДІАЛОГІЧНІСТЬ – виявлення двох думок, точок зору.
ДВОВІР’Я – поєднання двох вір, зокрема язичництва і християнства.
ДЕЇЗМ – визнання Бога як творця, але не промислителя
ДЕМІУРГ – творяще Начало.
ДЕРЖАВА – орган політичної влади.
ДЕТЕРМІНАНТИ – те, що визначає, зумовлює.
ДХАРМА – багатозначиме поняття: вчення Будди; правило, прояв закону; причина, вища реальність.
ЕЙДЕТИКА – інтелектуальна інтуїція, трансцендентна умоосягаюча форма, утаємничене пізнання.
ЕКСПЛІКАЦІЯ – коротке роз’яснення (оцінка) чогось.
ЕМПІРИЧНЕ – грунтується на конкретних данних, данних досвіду
ЕТНОС – спільнота людей у вигляді роду, племені, народності, нації.
ЗООМОРФІЗМ – приписування тваринних властивостей.
ІМАНЕНТНИЙ –внутрішньо властивий, притаманний.
ІНДИФЕРЕНТНИЙ – байдужий до чогось.
ІНДИВІДУАЛІЗМ – самопротиставлення себе іншим, уособиствлений.
ІНСТИТУЦІЯ – установа, заклад, організація.
ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ – оформлення в організації, спільноти.
ІСТОРІОСОФІЯ – вчення про закономірності історії.
ІНТРОВЕРТНИЙ – спрямований всередину, на себе.
ІНТРОСПЕКЦІЯ – самоспостереження.
ІНТИМНІСТЬ – глибока особистністність.
ІНТЕГРАЦІЯ – зближення, поєднання.
ІНТУЇЦІЯ – здогадливість, прийняття якихось висновків без обгрунтування їх досвідом.
ІРРАЦІОНАЛІЗМ – позасвідомий, позарозумовий.
КОГНІТИВНИЙ – пізнаваний, обгрунтований знанням.
КОНФЕСІЯ – релігійна течія, напрямок, організація.
КОНЦЕПЦІЯ – система поглядів, теоретичних висновків.
КОРДОЦЕНТРИЗМ – вчення, що виводить істину із серця, приписує останньому почуття, розум.
КАРМА – закон зумовленості, відплати, визначеності.
ЛОГІКА – наука про закони мислення.
ЛОГІЧНИЙ – такий, що грунтується на законах логіки.
ЛЮДИНОМІРНІСТЬ – зорієнтованість на людину, її інтереси, життєдіяльність.
МЕЛАНХОЛІЯ – настрій смутку, пригніченості.
МЕТОДОЛОГІЯ – сукупність методів пізнання, прийомів дослідження.
МІСТИКА – віра в існування чогось потаємного, незбагненного, нез’ясованого.
МІФ – символічні уявлення про світ, оповіді про давніх богів.
МІФІЧНИЙ – пов’язаний з міфами, вигаданий.
МІТРАЇЗМ – релігійна концепція бога Мітри, яка поширювалася в 1 тисячолітті в багатьох азіатських країн, а потім конкурувала з християнством.
МОКША – усвідомлення того, що душа людини є частиною божественної душі, а відтак прагнення позбутися земного існування.
МОНОФІЗИТСТВО – визнання лише божественної (а не людської) природи Ісуса Христа.
ОБ’ЄКТИВНИЙ – існуючий поза свідомістю, людиною, якимсь творцем.
ОБ’ЄКТ – предмет думки, діяльної спрямованості.
ПЛЮРАЛІЗМ – наявність множинності суджень, думок.
ПОЛІКОНФЕСІЙНИЙ – наявність багатьох релігійних течій, богословських вчень тощо.
ПСИХОЛОГІЯ – наука про закономірності, розвиток і форми психічної діяльності.
ПРАГМАТИЗМ – визнання істинними практично значимих, корисних знань і цінностей.
ПРАКТИЦИЗМ – зручна, корислива діловитість.
ПРИНЦИП – основні, визначальні правила мислення і діяльності.
РЕІНКАРНАЦІЯ – вчення про переселення душ.
РЕФЛЕКСІЯ – осмислення людиною власних дій, самоаналіз, самопізнання.
САКРАЛІЗАЦІЯ – зростання і наповнення чогось релігійним змістом.
СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ – зростання світськості, звільнення від впливів релігії.
СВІТОГЛЯД – система уявлень, поглядів на світ і місце людини в ньому.
САНСАРА – уявлення про зміну станів душі.
СИНКРЕТИЗМ – нерозчленованість, поєднаність чогось, інколи суперечливого.
СИМВОЛІЗМ – умовне позначення, подання чогось таким, що не потребує доказів.
СКЕПТИЦИЗМ – теорія, яка піддає щось сумнівам.
СИНТЕЗ – поєднання, вивчення чогось в цілісності.
СОЦІУМ – людське суспільство.
СОЦІНІАНИ – релігійна течія часів Реформації, що відзначається прихованим деїзмом, визнанням розуму, запереченням багатьох догматів і обрядів християнства.
СОЦІОМЕТРІЯ – вчення про міжособистнісні відносини
СУБСТАНЦІЯ - незмінна основа існуючого, сутність чогось.
СУБ’ЄКТ – широке поняття: особа, спільнота, суспільство в цілому, що здійснюють діяльність, освоюють світ.
СУБ’ЄКТИВІЗМ – позиція ігнорування об’єктивних законів.
СУБ’ЄКТИВНЕ – притаманне суб’єкту або похідне від його діяльності.
ТЕЇЗМ – вірування, що пов’язують все з Богом як творцем і промислителем.
ТРАНСЦЕНДЕНТНЕ – визнання наявності чогось непізнаваного, утаємниченого і потойбічного, що лежить за межами людського буття.
УТИЛІТАРНИЙ – вживаний, практично корисний.
УОСОБИСТВЛЕННЯ – наділення чогось людськими властивостями.
ФЕНОМЕН – певне явище, інколи – незвичайне, рідкісне
ФЕНОМЕНОЛОГІЯ – вчення про феномени свідомості в їх відношення до об’єкту.
ЧЕРНЕЦТВО – спосіб життя у формі зречення від світу, життєвих благ та задоволень (аскеза).