Тематичний план для самостійного вивчення релігійна свідомість І проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі
| Вид материала | Документы |
- Взаємодія політики, 59.84kb.
- Тематичний план курсу. 1 Етичні проблеми в медицині І системі сучасної гуманітарної, 44.78kb.
- Організація самостійного навчання студентів у вищій школі, 130.71kb.
- Заявка про участь, 58.09kb.
- План Зміст, мета та завдання соціальної політики. Зв’язок соціальної політики як навчальної, 333.85kb.
- План План Вступ 3 Взаємозвязок політики й моралі в історії. 5 Спільне в політиці, 201.52kb.
- Перелік питань для самостійного вивчення та розподіл часу самостійної роботи, 29.96kb.
- Робочий тематичний план навчальної дисципліни Теорії масової культури для слухачів, 48.04kb.
- Міністерство аграрної політики україни аграрний коледж управління І права пдаа регіональна, 720.45kb.
- Програми професійного спрямування «Управління персоналом І економіки праці», 2757.25kb.
I. ПРОГРАМА КУРСУ “РЕЛІГІЄЗНАВСТВО”
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН. ЛЕКЦІЇ
Для груп 5361 пз; 3157 тз – 6г.
ТЕМА I.
Релігія як предмет наукового дослідження і феномен духовної культури.
- 1. Релігієзнавство як наука, його історичний розвиток. Релігія як суспільне явище, її структура та функції. (2г).
ТЕМА II.
Історичні типи релігій.
II. 1. Первісні, національні, світові та нетрадиційні релігії. (2г).
ТЕМА III.
Релігія і церква в історії та культурі України.
(для груп 1427з,1417з, 1418з, 3447з, 5361 пз – тема для самост. вивчення)
III. 1. Історія і сучасний стан релігійних віровчень та конфесій в Україні. Поняття свободи совісті та конституційно-правові умови її забезпечення в Україні.(2г).
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ
1. Релігійна свідомість і проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі.
1. Місце і роль релігії в духовній культурі людства.
2. Взаємовплив релігії та науки в історичному контексті.
3. Сучасний стан взаємовідносин науки і релігії.
4. Філософія, наука і релігія – спільні риси і взаємодія.
5. Спільне і відмінне між нормами релігії та права.
6. Вплив релігії на суспільні процеси, політичні процеси.
2. Особливості віровчення і культів сучасних національних релігій Сходу.
1. Основні джерела пізніх національних релігій.
2. Роль релігійної свідомості в суспільному житті народів Сходу.
3. Пізні національні релігії Індії – індуїзм, джайнізм, сикхізм.
4. Іудаїзм як національна релігія і культурне джерело єврейського народу.
5. Особливість національних релігій Китаю – конфуціанства і даосизму, їх роль у культурному житті.
6. Специфіка синтоїзму як національної релігії Японії.
3. Течії та напрями в сучасному буддизмі.
1.Хінаяна та махаяна як основні напрями буддизму, їх специфіка.
2.Характеристика буддизму варджаняни.
3.Синтетичні напрями буддизму (індо-буддизм, дао-буддизм, чань-буддизм).
4.Особливість напряму “дзен” як японського варіанту буддизму.
5.Виникнення та сучасний стан ламаїзму.
4. Становлення і сутність основних напрямів християнства.
1. Основні причини виникнення католицького і православного напрямів.
2. Спільні та відмінні риси католицького та православного віровчення, богослужіння та ієрархії.
3. Причини реформації, вчення М.Лютера.
4. Поширення протестантизму в Європі та його основні напрями.
5. Іслам в сучасному світі, характеристика основних напрямів.
1. Основні напрями ісламу – суннізм та шиїзм.
2. Суфізм як специфічний мусульманський напрям.
3. Роль релігії в державній системі мусульман.
4. Мусульманські суспільно-політичні рухи: ісламський фундаменталізм, ісламський екстремізм, ісламський тероризм.
5. Причини посилення ролі мусульманства в економічному, політичному і духовному житті сучасного Сходу.
6. Історія розвитку церкви в Україні після введення християнства.
1. Основні релігійні діячі раннього християнства на Русі.
2. Особливість православ’я та його історичного поступу на українських землях.
3. Автокефальна православна церква: виникнення і розвиток.
4. Християнські церкви України в контексті міжконфесійного конфлікту.
5. Нетрадиційні релігії на території України.
Перелік базових підручників з релігієзнавства.
- Академічне релігієзнавство / За ред А. Колодного. – К., 2000.
- Ерышев А.А. Религиоведение. – К., 1999, 2001.
- Васильев Л.С. История религий Востока. – М.,1983.
- Історія релігії в Україні: Навч.пос. / За ред. А.М.Колодного; П.Л. Яроцького. – К., 1999.
- История религии :учебн.пос. в 2-х т. / под ред. И.Н.Яблокова. – М., 2002.
- Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. – К., 2002.
- Релігієзнавство/ За ред. Бублика С.А – К., 1999.
- Релігієзнавство: підручник / За ред. М.М.Заковича. – К., 2000.
- Релігієзнавство: підручник / За ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. – К., 2000.
- Ходькова Л.П. Релігієзнавство: навч. пос. – Львів, 2000.
ТЕМА I. Лекція 1. Релігієзнавство як наука, його історичний розвиток.
Релігія як суспільне явище, її структура та функції.
Релігієзнавство – філософська дисципліна, яка вивчає сутність релігії як соціального і духовно-культурного феномену, причини її виникнення, еволюції взаємодії з іншими суспільними явищами, яка розглядає погляди, навчання, теорію про релігію, її роль у життєдіяльності суспільства і людини. Зв’язок релігієзнавства з іншими суспільними науками.
Основні типи інтерпретації релігії (богослів’я, ідеалістичні, матеріалістичні, наукові). Релігія – форма суспільної свідомості, яка фантастично відображує пануючі над людиною сили природи і суспільства. Віра у надприродне. Феномен віри. Психологічні, гноасеологічні та соціальні корені релігії, особливості їх проявлення на різних етапах розвитку суспільства. Проблема походження релігії та еволюції. Перетворення її у відносно самостійну сферу життя класового суспільства.
Елементи і структура релігії. Релігійна свідомість, її специфіка. Особливості релігійної віри. Релігійна діяльність. Релігійні організації та релігійний культ. Функції і роль релігії у житті людини.
Взаємодія релігії з іншими суспільними явищами. Вплив релігії на економічні, політичні, правові, державні, класові, національні та інші відносини. Зміна місця та функції релігії в суспільстві в процесі секуляризації.
Мета вивчення: Ознайомитись з проблематикою курсу, його особливостями та призначенням; ознайомитись з різними точками зору на природу релігії.
Провідна ідея: Уявлення про зміст, мету і завдання курсу, які спираються на сучасні досягнення науки і мають світський характер; уявлення про потойбічний світ у різних культурах, які спираються на відпрацьовані у даний час ідеали.
Основні поняття теми: Релігієзнавство, релігія, структура релігії, сутність, Бог, богослів’я, підсвідоме, культ, ритуал.
ПЛАН.
- Предмет та завдання курсу релігієзнавства.
- Основні концепції релігієзнавства.
- Поняття релігії.
- Структура та функції релігії.
1. ПРЕДМЕТ ТА ЗАВДАННЯ КУРСУ “РЕЛІГІЄЗНАВСТВО”
Релігія – це складне соціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв’язок з розвитком суспільства – певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов’язаний з іншим. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.
У релігієзнавстві виділяються два важливі напрями, або розділи, – теоретичний та історичний. Теоретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне релігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому взаємозв’язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.
Релігієзнавство становить цілісну систему філософських, соціологічних, психологічних та історичних знань про релігію, її виникнення, розвиток і соціальні функції, про побудову релігійного комплексу, сутність релігії як одного з проявів людської духовності. Багатоплановість проблематики релігієзнавства як системи наукових знань зумовлює складну його структуру, що має два важливих напрямки дослідження релігії - теоретичний та історичний.
Філософський, соціологічний і психологічний аспекти вивчення релігії становлять теоретичний напрямок, головним у якому виступає філософія релігії, оскільки розкриває онтологію та гносеологію релігії. Основними проблемами філософського вивчення релігії є питання про її сутність, гносеологічну природу релігійної свідомості, її структуру та особливості змісту, характер релігійного відображення, формування релігійних понять, символів, образів тощо.
Як соціальний феномен, складник суспільних відносин вивчає релігію соціологія. Важливими проблемами соціологічного аналізу релігії є з'ясування соціальних причин її виникнення, існування та відтворення, її місця в соціальній системі у її внутрішній структурі, її соціальних функцій та ролі в конкретному суспільстві. Причому наукове вивчення релігії передбачає не лише загальносоціологічний аналіз релігійних феноменів, а й конкретно-емпіричне дослідження релігійності, культової поведінки послідовників конфесій в окремих регіонах тощо.
Оскільки релігія впливає насамперед на психіку особи, створюючи в ній певну систему емоційно-інтелектуальних образів, стереотипів і норм поведінки, то важливе місце в тих дослідженнях відводиться психологічному аспекту /психології релігії/, які передбачають вивчення почуттів, настроїв, емоцій, переживань у релігійній свідомості, внутрішніх психічних процесів, стану та властивостей віруючої особи.
Цілісну систему наукового осмислення релігійного феномена допомагає скласти історичне вивчення релігії. Зокрема, історичне релігієзнавство досліджує історію виникнення і розвитку релігій в усій повноті їхніх історичних зв'язків. Насправді, щоб проаналізувати сучасну релігію в усій складності її елементів, необхідно знати історичний процес їхнього розвитку: перехід від первісних форм релігії через полідемонізм до політеїзму, а потім і до монотеїзму; від родових культів до племінних і національних і, нарешті, до світових релігій. Проблемами історичного релігієзнавства є також порівняльна історія церков, історія релігійних рухів, церкви як інституту тощо.
Релігієзнавство як самостійна дисципліна недавно з'явилась в учбових планах вузів. Його мета: підвищити рівень гуманітарної освіти, особливого морального виховання молоді через розкриття історії і сутності релігії, її місця в системі духовної культури, в житті суспільства взагалі; дати характеристику релігій, які поширені на території України і тим самим сприяти досягненню міжцерковної, міжконфесійної, громадянської злагоди в суспільстві.
Релігієзнавство допомагає краще зрозуміти духовний світ релігійної і нерелігійної людини. Необхідно мати на увазі й те, що більшість сучасного населення світу - віруючі. Для них релігія не просто сукупність уявлень про світ і не просто світогляд. Це й конкретна моральна програма, і певний вид повсякденної діяльності, душевного стану, почуттів та роздумів.
Релігія тісно пов'язана з правом і потребує знань конституційно-правових принципів свободи совісті, вміння практичного вирішення питань, направлених на надання державою гарантій рівноправності громадян, незалежно від їхнього ставлення до релігії.
Вагомою є значимість релігієзнавства для розуміння мистецтва. Без знання його, скажімо, важко зрозуміти церковні музику і співи, літературу і образотворче мистецтво, адже вони часто спираються на біблійні сюжети і образи. Культові споруди, як правило, є кращим із того, що створено архітекторами.
Знання про релігію - це також своєрідний засіб здобуття свободи власного духу. За допомогою релігієзнавства людина усвідомлює своє "я", набуває інтелектуальної розкутості. Воно дає такі відомості, які не дає і не може дати в такому обсязі жодна інша галузь знань.
2. ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
Об'єктом дослідження релігієзнавства є релігія - складне явище духовного життя суспільства, яке виникло в непростих умовах становлення людства, створення ним цивілізації. Відбулося це внаслідок дії різних причин, а не якоїсь однієї. Релігія соціальна за своєю природою, пов'язана з життям суспільства.
Релігія як важливе явище суспільного життя приковує до себе увагу багатьох науковців. В сучасному суспільстві існує розмаїття релігієзнавчих концепцій, кожна з яких має право на самостійне існування.
В літературі містяться різні пояснення того, чим зумовлюється релігія. Богослови вважають її даром Бога, засобом їхнього зв'язку з Всевишнім. Науковці /залежно від світоглядних і методологічних засад/ по-різному трактують її походження. Для одних з них релігія зумовлена міфами, для других страхом перед різними силами природи, для третіх - вона започатковується загальноприйнятими цінностями. Кожне з тлумачень релігії як явища культури доповнює, збагачує інші. Нині немає єдиного тлумачення цього поняття, їх близько 200 і кількість їх дедалі зростає. Все ж слід мати на увазі таке визначення: релігія - світогляд і світовідчуття, а також відповідна поведінка і специфічні дії /культ/, які ґрунтуються на вірі у існування Бога чи богів, священного, тобто тієї чи іншої різновидності надприродного.
Релігієзнавство як наукове дослідження релігії було започатковано у XIX ст. для об'єктивного вивчення релігійних явищ, їхнього соціально-історичного розвитку, соціальної ролі церковних інститутів тощо, дослідження, не пов'язаного з якоюсь богословською доктриною чи конфесією, політичною партією. Від кінця XIX ст. суспільні науки /історія, філософія, етнографія, лінгвістика/ нагромадили значний фактологічний і теоретичний матеріал про релігію, її виникнення та еволюцію, характер у різних народів. Усе це було використано для побудови теоретичних концептуальних визначень сутності релігії на основі розуму та науки.
У сучасному суспільстві існує розмаїття релігієзнавчих концепцій, найпоширенішими з яких можна вважати об'єктивно і суб'єктивно - ідеалістичні матеріалістичну, а також натуралістичну і соціологічну.
Вихідним принципом об'єктивно-ідеалістичної концепції при поясненні релігії є визнання існування надістотного джерела: Бога, "Абсолюту", "трансцедентного", "світового духу". На ґрунті визнання надістотного і над природного джерела теологи та ідеалісти зводять питання про існування і сутність релігії до питання про існування і сутність Бога. В обґрунтуванні буття Бога тут характерні дві тенденції - раціоналістична та ірраціоналістична.
До першої належить неотомізм, назва якого походить від імені середньовічного богослова Фоми Аквінського, який акцентує увагу на наявності у християнському одкровенні істин, якими можна оволодіти за допомогою розуму; та істин, які виходять за межі пізнавальних можливостей людини. Перші досліджуються за допомогою пізнання реальних речей і явищ, що оточують людину. Другі пізнаються лише через одкровення Бога за допомогою церкви.
Сучасний неотомізм трактує світ як реальне створіння Бога, його необхідно прийняти відповідно до властивих йому внутрішніх законів. Наука - нижчий вид знання, релігія - вищий. Наука, філософія та релігія вивчають одну й ту саму проблему, тільки на різних рівнях: розум, наука охоплюють лише сферу зовнішнього досвіду, а релігія володіє абсолютною істиною.
Ірраціоналістичне обґрунтування віри у Бога представлено протестантською "неортодоксальною" школою, що нерідко називають "діалектичною теологією" і "теологією кризи". Значним представником цієї школи був Карл Барт, який, на противагу вченню томізму, доводив, що існування Бога не можна виявити за допомогою розуму. Барт вважав, що віра - не суб'єктивний стан людини, а те, що йде від Бога і надається людині через одкровення.
Початок суб'єктивістської традиції у теології пов'язується з вченням Фрідріха Шлейєрмахера /німецького протестантського богослова/ який розглядав вивчення релігії як індивідуально-психологічного феномена, як певного стану людської свідомості та людських переживань. Послідовна форма суб'єктивізму характерна і для поглядів американського філософа-прагматиста У.Джемса та американського психолога Гордона Олпорта.
Певним ступенем в розвитку матеріалістичних поглядів є марксистська релігієзнавча концепція. Марксизм доводить, що неістинне відображення світу в релігійних віруваннях - це не лише незнання законів природи, а є відображенням певних соціальних умов життєдіяльності людини. Реальні сили, які панують над ними, відображаються в релігійній свідомості у де формованому вигляді і виступають як сили неземні, понад природні.
Згідно натуралістичної концепції, релігія породжується внутрішніми потребами людського організму, його фізіологічними процесами. Один з варіантів натуралістичного пояснення релігії створив З.Фрейд, лікар-психолог. Він спробував застосувати до тлумачення суспільних явищ, в тому числі релігії, свій психоаналітичний метод лікування нервових і психічних хвороб. Фрейд стверджував, що ці хвороби мають корені звичайно в придушених ще з дитинства сексуальних прагненнях. Ці ж придушені прагнення бачив він і в образах релігійної фантазії відсталих народів: розглядав їх як еротичні символи. За Фрейдом, релігійні уявлення — це ілюзії, що випливають з бажань людини. Релігія визначається як загальнолюдський нав'язливий невроз".
Синтез соціологічного підходу з психоаналітичним поклав в основу свого вчення представник сучасного неофрейдизму Еріх Фромм. Він пояснює потребу людини у релігії екзистенціальним конфліктом між душею і тілом. Тіло є часткою природи, а розум підіймається над природою. Людина постійно прагне вирішити проблему „розколу” між тілом і душею, але ніколи не зможе її вирішити. На цьому ґрунті у людини виникає потреба у вірі та релігії. Фромм пропагує релігію без Бога, у центрі якої є людина.
Спробу підійти до релігії як до явища суспільного життя було зроблено соціологічною школою Еміля Дюркгейма у Франції. Ще в 90-х роках XIX ст. Дюркгейм в своїх книгах доводив, що суспільство - це особлива реальність, яка має свої закони, що їх не можна звести ні до законів природи, ні до законів індивідуальної психології людини. Релігія, по Дюркгейму, - це теж явище соціальної, а не індивідуальної психології. В релігії діють колективні уявлення, абсолютно відмінні від уявлень, які народжуються з індивідуального досвіду людини. В релігії суспільство обожнює самого себе. Різні типи суспільної структури породжують і різні типи релігії.
3. ПОНЯТТЯ РЕЛІГІЇ
Ні у стародавньому світі, ні у період середньовіччя поняття "релігія" широко не вживалося. Тоді народи Європи користувалися лише назвами конкретних релігійних вірувань - конфуціанство, індуїзм, буддизм, християнство, мусульманство та ін. і лише в добу Відродження, після того, як в Європі склалися належні умови для формування духовного життя, з'являється термін "релігія". Він набуває широкого вжитку в мовах європейських народів і застосовується для характеристики релігійних явищ незалежно від їхніх конфесійних особливостей.
Релігія - це своєрідне осмислення, упорядкування повсякденності, що має давню історичну традицію. Вона пропонує людям певне пояснення виникнення світу, суспільства, людини, а зрештою, - всього живого і неживого. Для цього релігія і відстоює певну систему духовних авторитетів, правил і законів буття, вчить людей бачити світ у єдності, чуттєво його освоювати, виходячи передусім із факту реальності існування надприродного. Положення про надприродне /божество, духів, ангелів, душі та ін./ - наріжне в релігії. З ним пов'язані й основні елементи релігії: уявлення, почуття, культ, релігійні організації. Кожен з них підпорядкований звеличенню Бога.
Релігія – це феномен духовної культури, що виражає віру людини в надприродне начало – джерело буття всього існуючого, яке є для неї засобом спілкування з навколишнім світом, його осягнення та пізнання. Термін "релігія" – латинського походження, в перекладі він означає „благочестя, святиня, предмет культу”. З цього випливає, що тут ми маємо справу з явищем, яке відноситься до чогось вищого, святого, надприродного. Це явище абсолютне, має загальну назву Бога або Божества. Щодо того, від якого саме слова цей термін походить, між дослідниками немає згоди. У давній літературі це слово тлумачилося як "пошана", "богобоязливість". Такі християнські авторитети, як Єронім, Августин, пояснювали його як "зв'язок". Є й інші етимологічні тлумачення цього терміна. Прагнення з’ясувати витоки і сутність релігії , її риси зумовило виникнення релігієзнавства. Якщо теологія (богослів’я) – це погляд на релігію зсередини, з позиції самої релігії, базується на релігійній вірі; релігієзнавство намагається порівняти різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів в історичному розвитку. Богословському підходові до релігії протистоїть філософський метод розуміння релігії (“погляд ззовні”). Філософія прагне з’ясувати загальні принципи та закономірності явищ, процесів дійсності, пізнати їх сутність. Вона дотримується критичного підходу до всього, у тому числі і до релігії; на відміну від теології нічого не бере на віру. Філософія прагне з’ясувати, наскільки міцні людські погляди і переконання. Філософський аналіз релігії домінував з XVII – до сер. XIX ст., коли поряд з теологічним та філософським починає формуватися науковий підхід. Наука ж вивчає релігію як одну із сторін суспільного життя у взаємозв’язках та взаємодії з іншими галузями: як формується релігія, як певні релігійні системи пояснюють світ, які цінності, норми та моделі поведінки вони формують у людей, як діють релігійні організації, які функції релігії в суспільстві.
4. СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ РЕЛІГІЇ
Релігія є складною структурою, яка складається з релігійної свідомості, культової діяльності та релігійної організації.
Більшість релігієзнавців вважає, що сутність релігії слід шукати в сфері релігійної свідомості, пов’язуючи релігію з вірою, оскільки поняття “віруюча людина” – це людина, для якої властива релігійна свідомість. Віра – це елемент людської свідомості, особливістю якої є бездоказове визнання істинності релігійного вчення, існування надприродних сил, Абсолюту. Віра у надприродне є головною ознакою будь-якої релігії. Предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи, поняття, теорії, надприродне, яке, за твердженням віруючих, не підпорядковане законам навколишнього світу. Релігійна людина вірує у винятковий характер надприродних істот або сил, не застосовуючи до них звичайні критерії емпіричної вірогідності. Але не всі гіпотези стають предметом віри. Активне емоційне та оціночне особисте ставлення до нього охоплює вольовий процес, виявляється у поведінці особистості. Віра як складова акту вольового вибору відображає стверджувальну силу духу. Вона служить людині в мобілізації її духовних та фізичних сил у проблематичних ситуаціях: за браком інформації, відсутності логічних доказів, через сумніви. Деякі вчені тлумачать релігійну віру переважно як інтелектуальний феномен, акцентуючи на змістовому характері релігійних уявлень. Релігія, на їх погляд, є переважно міфологічною системою, а формування релігійної свідомості починається із зародження релігійних уявлень, які постають у чуттєво-зорових образах. Їх джерелом є природа, суспільство, людина. На основі цих образів формуються розумові конструкції: поняття, судження, висновки. Релігійна свідомість (ідеї, уявлення, почуття) становить все те, що релігія може сказати про саму себе. До неї належать міфи, концепції, ідеї, теорії, уявлення про надприродне, а також догмати, зміст священних книг, легенд, молитов тощо. Релігійні почуття є індикатором щирості релігійних вірувань.
Інша складова релігії – це релігійний культ: реалізація віри у діях груп людей. Культова система є сукупністю певних обрядів, які виражають особливості релігійного культу. Обряд – це сукупність символічних індивідуальних або колективних дій, зумовлених звичаями, традиціями соціальної спільноти, що символізують певні ідеї, норми, ідеали та уявлення, і спрямовані на встановлення певних взаємовідносин людини з надприродними об’єктами. Важливою ознакою обряду є його символічний характер, головний елементи якого – знак (рухи, які мають певне смислове навантаження) і символ (умовне позначення змісту предмета, явища). Знак і символ мають аналогічну структуру, яка передбачає: матеріальну форму, позначений предмет, певне значення або зміст. Обряд теж можна розглядати як різновид символу, мета якого полягає не у самих діях, а в ідеальному змісті, втіленому в ньому. Молитва – словесне звертання людини до об’єкту своєї віри, є частиною релігійного культу. Третя складова релігії – релігійні організації - об’єднання віруючих на основі спільних вірувань та інтересів щодо відправлення релігійних культових дій. Важливою метою рел. організацій є вплив на їх членів, формування у них відповідної мети, цінностей, ідеалів. Реалізація цілей досягається виробленням систематизованого віровчення, формування системи його захисту та виправдання, здійсненням та керівництвом культовою діяльністю, контролем та здійсненням санкцій щодо виконання релігійних норм, підтримкою зв’язків зі світськими організаціями, державним апаратом. Відомо чотири основні типи релігійних організацій: церква, секта, харизматичний культ та деномінація. Церква – релігійна організація зі складною, суворо централізованою та ієрархізованою системою взаємодії священнослужителів і віруючих. Її основні функції – вироблення, збереження та передача релігійної інформації, організація, координація релігійної діяльності, контроль за поведінкою людей. Секти – течії, об’єднання віруючих, опозиційні щодо певних релігій. Виникають внаслідок відокремлення від церкви частини віруючих та священнослужителів. Харизматичний культ – різновид секти, учасники якої вважають, що завдяки дотриманню певного морально-етичного кодексу і ритуальних приписів вони отримають харизму – особливу силу, божий дар. Деномінація – перехідний тип релігійної організації, який залежно від характеру виникнення та спрямованості еволюції має риси церкви або секти.
Релігія як компонент соціальної системи виконує в ній декілька взаємопов’язаних функцій. Вони, як і її роль та місце в суспільстві соціально обумовлені. Якщо функції релігії – це способи її дії в суспільстві, то роль релігії є сумарним результатом, наслідком виконання релігією функцій. Компенсаційна функція – одна з найважливіших, забезпечує процес розв’язання життєво важливих суперечностей і проблем людського буття. Релігія психологічно компенсує обмеженість, безсилля, залежність людей від об’єктивних умов існування, наповнює новим змістом життя. Світоглядна ф-ція виявляється в тому, що релігія як система світосприйняття задає крайові критерії, які сприяють осмисленню навколишнього світу, місця людини в ньому, цілей і сенсу життя. Релігійний світогляд передбачає орієнтацію на “головну проблему життя людини”, “ідеальний стан”, зумовлює особливості вирішення цієї проблеми. Регулятивна функція полягає у здатності релігії через систему норм, приписів, канонів регулювати стосунки, поведінку, вчинки, дії віруючих. Комутативна функція реалізується через спілкування віруючих у межах релігійних спільнот і поза ними. Релігійна комунікація – процес взаємодії, спілкування, релігійної соціалізації, передачі, обміну, засвоєння релігійної інформації, закріплення зв’язків між віруючими. Комунікативна ф-я виявляється у спілкування віруючих з Богом та між собою. Культуроформуюча ф-ція реалізується у впливі релігії на розвиток писемності, книгодрукування, мистецтва, збереження цінностей релігійної культури, передачу досвіду від покоління до покоління. Інтегруючо-дезінтегруюча ф-ція охоплює організаційні можливості й здатність релігії забезпечувати безконфліктний зв’язок, певну злагоду, солідарність, згуртованість суспільства, релігійних громад, або навпаки – роз’єднувати людей, спричиняти конфлікти між віруючими. Терапевтична функція відображає психологічні можливості релігії у знятті негативних наслідків життєвих стресових ситуацій, збереженні внутрішнього спокою, душевної рівноваги та ін.
Завдання для самоперевірки і самоаналізу:
- Охарактеризуйте зв’язок релігієзнавства з іншими соціально-гуманітарними науками.
- В чому полягає мета сучасного релігієзнавства?
- Що відрізняє релігієзнавство від наукового атеїзму?
- Які завдання ставить для себе сучасне релігієзнавство?
- Визначити сутність та призначення теоретичної частини курсу “Релігієзнавство”.
- Наведіть докази в необхідності вивчення курсу.
- Які психічні особливості людини створюють передумови для виникнення релігійної віри?
- У чому різниця натуралістичного та соціологічного підходів у розумінні природи релігії?
- Які спільні риси і різниця між релігійною духовністю, моральними та естетичними цінностями, філософським світоглядом?
Література
- Академічне релігієзнавство / За ред А. Колодного.– К., 2000.
- Ерышев А.А. Религиоведение. – К., 1999, 2001.
- История религии :учебн.пос. в 2-х т. / под ред. И.Н.Яблокова. – М., 2002.
- Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. – К., 2002.
- Релігієзнавство/ За ред. Бублика С.А – К., 1999.
- Релігієзнавство: підручник / За ред. М.М. Заковича. – К., 2000.
- Релігієзнавство: підручник / За ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. – К., 2000.