Методичні рекомендації з питань ведення нотаріального діловодства, посвідчення довіреностей та заповітів

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 ... 25

ЩОДО ПОСВІДЧЕННЯ ДОВІРЕНОСТЕЙ

Деякі неузгодженості та прогалини в сучасному законодавстві створюють проблеми при його застосуванні у практичній діяльності. З метою уникнення помилок та порушень при посвідченні довіреностей, формування єдиної нотаріальної практики при вчиненні такої нотаріальної дії, вважаємо за необхідне провести це узагальнення.

В даному узагальненні звернемо увагу на помилки, які найчастіше допускалися посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних рад (далі – посадові особи) при посвідченні довіреностей, на порядок їх реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку, скасування, видачу дублікатів довіреностей.

Цивільний кодекс України, зокрема стаття 244, визначає довіреність, як письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Як зазначено у ст. 244 ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Укладення договору доручення передує видачі довіреності. Оскільки Цивільним кодексом не передбачена обов’язкова письмова форма для чинності договору доручення, можна говорити про можливість укладання такого правочину і в усній формі.

Трапляються випадки, коли посадові особи без дотримання вище зазначених вимог посвідчуючи довіреності не цікавляться наявністю такого (навіть усного) договору та не відображають це у тексті довіреності.

Як свідчить практика, посадовими особами області посвідчуються довіреності на керування, користування автомобілями, а також довіреності на розпорядження автотранспортом з правом керування.

Слід нагадати, що діючий Цивільний кодекс України передбачає самостійні види договорів: договір управління майном (глава 70 ЦК України), оренди транспортного засобу (глава 58 ЦК України), позички (глава 60 ЦК України). Саме зміст цих договорів необхідно роз’яснювати зацікавленим особам, що звертаються за оформленням довіреностей «на керування автотранспортом». Крім цього відповідно до ст.237, ст.1003 Цивільного кодексу України довіреність повинна містити повноваження на вчинення конкретних юридичних дій. Отже, «керування автомобілем» не є юридичною дією, за своїм змістом – користування чужою річчю.

Є непоодинокі випадки, коли посадовими особами області посвідчуються довіреності в яких не вказана дата її вчинення.

Потрібно зазначити, що відповідно до ст. 247 Цивільного кодексу України довіреність в якій не зазначена дата її вчинення, є нікчемною.

Відповідно до Цивільного кодексу України посвідчення довіреностей на укладення договору дарування має деякі особливості. Так ст. 720 Цивільного кодексу України передбачено, що довіреність на укладення договору дарування, в якій не вказано імені обдаровуваного, є нікчемною.

Однак посадовими особами області без врахування зазначених особливостей посвідчуються довіреності на укладення договорів дарування, в яких не вказуються ім’я обдаровуваного. При цьому слід зазначити, що відповідно до ст. 28 Цивільного кодексу України, ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Посадові особи області посвідчуючи довіреності на розпорядження майном, в текстах цих довіреностей зазначають вчинення таких юридичних дій, як прийняття спадщини або відмова від неї.

Звертаємо увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 1269 Цивільного кодексу України не допускається прийняття заяв про прийняття спадщини, про відмову від неї або заяв про їх відкликання складених від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей. Отже, аналіз норми чинного законодавства примушує дійти висновку, щодо обмеження у наданні представникові вчинення вище вказаних юридичних дій.

Трапляються поодинокі випадки, коли до посадових осіб за вчиненням нотаріальної дії звертаються фізичні особи – підприємці.

Фізична особа – підприємець не належить до юридичних осіб, тому при укладенні правочинів за її участю нотаріус має керуватись вимогами статті 43 Закону України «Про нотаріат», тобто встановлювати особу громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії.

Оскільки оформлюваний документ цікавить довірителя не просто як громадянина, а як громадянина-підприємця, і передані за довіреністю повноваження стосуються саме здійснення таким громадянином підприємницької діяльності, вважаємо за можливе зазначати у тексті документа також і про правовий статус довірителя як фізичної особи – підприємця.

У відповідності до статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб.

Вважаємо, що довіреність від імені фізичної особи – підприємця повинна скріплюватися печаткою цього підприємця.

Особливу увагу при посвідченні довіреностей слід приділяти вимогам, відповідно до яких строк дії довіреності зазначається літерами, оскільки трапляються випадки посвідчення довіреностей в яких строк дії зазначений цифрами.

Потрібно також звернути увагу посадових осіб на те, що Цивільний кодекс України дає визначення строку, яким є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, та терміну, яким є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ст. 251). Однак без дотримання зазначених вимог посвідчуються довіреності з таким формулюванням: «Довіреність видана строком дії до третього серпня дві тисячі шостого року», «Довіреність видана терміном на два роки», що є невірним. Правильним буде таке формулювання: «Довіреність видана терміном дії до третього серпня дві тисячі шостого року», «Довіреність видана строком на два роки».

Відповідно до вимог ст. 247 Цивільного кодексу України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

При підготовці узагальнення встановлено, що мають місце випадки, коли посвідчуються довіреності на термін дії, що перевищує три роки, в тому числі безтермінові.

На сьогоднішній день не має підстав у відмові в посвідчені довіреності на невизначений термін.

Проте з практичної точки зору у посадових осіб будуть виникати ускладнення при зберіганні довіреностей, виданих на великий або на невизначений строк.

Виходом може стати, наприклад, включення до номенклатури справ щодо нотаріально посвідчених довіреностей з терміном дії до їх припинення. При цьому термін зберігання може бути встановлений як: «доки не мине потреба». Крім цього, для зручності та у разі необхідності подальшого пошуку посадовою особою примірника такої довіреності доцільно вказувати в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій в графі «зміст нотаріальної дії» строк дії посвідченої нотаріусом довіреності. Наприклад: «Посвідчено довіреність, чинність дії якої зберігається до її припинення».

Слід зазначити, що у відповідності до Цивільного кодексу України представник зобов’язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Проте у відповідності до статті 240 Цивільного кодексу України представник може передати свої повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку представляє (замісника).

Представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передано відповідні повноваження.

Посвідчуючи довіреність у порядку передоручення, поряд із звичними вимогами (строки та повноваження передоручення не можуть перевищувати межі основної довіреності; у довіреності, виданій у порядку передоручення, зазначаються прізвище, ім’я та по батькові і місце проживання осіб, тощо) слід враховувати новели Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зокрема щодо роз’яснення представнику довірителя вимоги ст. 240 ЦК України.

Чинне законодавство забороняє передоручення, наступне після вже вчиненого передоручення.

Однак є випадки, коли у довіреності, виданій в порядку передоручення, повноваження замісника перевищують повноваження представника, а також надано право заміснику ще раз передоручити це право.

Також слід зазначити, що при посвідченні довіреностей в порядку передоручення на підставі основної довіреності, у якій строк дії не зазначений, потрібно роз’яснювати зміст ст.ст. 247, 248 Цивільного кодексу України.

Іноді посадові особи при посвідченні довіреностей поза приміщеннями державних нотаріальних контор чи робочим місцем приватних нотаріусів не дотримуються вимог п.8 Інструкції, відповідно до якої при вчиненні нотаріальної дії поза приміщенням сільської/селищної ради, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії (удома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи та ін.) із зазначенням адреси, а також причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями.

Як свідчить практика посадовими особами області в переважній більшості випадків не дотримуються вимоги п.16 Інструкції.

Відповідно до вище вказаних вимог, дописки і виправлення повинні бути застережені нотаріусом перед підписом відповідних осіб (сторін правочинів та інших осіб, які підписали правочин) і повторені в кінці посвідчувального напису.

Однак переважна більшість посадових осіб дописки і виправлення застерігає після посвідчувального напису.

Усі нотаріальні дії, вчинені посадовими особами, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій.

Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі, позначається на документах, що видаються нотаріусом, чи в посвідчувальних написах.

У реєстр для реєстрації нотаріальних дій вноситься запис про вже вчинену нотаріальну дію саме після підписання нотаріусом документа та проставлення на ньому печатки.

Існують випадки, коли посадовими особами посвідчуються довіреності в котрих не зазначено порядкового номера нотаріальної дії.

Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, має право в будь-який час її скасувати, а особа, якій довіреність видана, може відмовитися від неї.

До дій довірителя, що свідчать про скасування довіреності, можна віднести і просте усне повідомлення представника, і певні дії, наприклад, передачу через нотаріуса заяви про скасування довіреності, та/або знищення екземпляру довіреності, який перебував у представника.

Єдиного стандарту щодо форми заяви про скасування довіреності досі не має. При вирішенні цього питання слід виходити з того, що довіреність є одностороннім правочином, а отже і її скасування є одностороннім правочином, якому логічно було б придати нотаріальну форму. У відповідності до статті 214 Цивільного кодексу України відмова від правочину вчиняється в такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

У зв’язку із цим було б доцільно нотаріально засвідчувати справжність підпису особи на заяві про скасування нотаріально посвідченої довіреності.

Нотаріус, завідувач державним нотаріальним архівом, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської рад при одержані заяви про скасування довіреності робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, виконавчому комітеті сільської, селищної, міської рад відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіреності, що є у неї, то напис про скасування довіреності робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою додається до примірника, що зберігається у справах нотаріуса, в державному нотаріальному архіві.

Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Дане повідомлення може бути оформлено посадовою особою шляхом передавання відповідної заяви.

Заяви подаються нотаріусу належним чином оформленими не менш ніж у двох примірниках, один з яких передається поштою зі зворотним повідомленням або особисто адресатам під розписку.

На прохання особи, що подала заяву, їй видається свідоцтво про передання заяви.

У свідоцтві викладається зміст одержаної на заяву відповіді або те, що відповідь у встановлений у заяві строк не надійшла.

Слід зазначити, що посадовими особами неправильно скасовуються довіреності на підставі заяви, посадовими особами на довіреностях не зроблені відмітки про їх скасування, а лише долучено заяви про скасування даних довіреностей.

В ході проведення узагальнення встановлено випадки, коли посадові особи не дуже чітко розуміють коли і кому можна видавати дублікати довіреностей.

У відповідності до статті 53 Закону України «Про нотаріат» передбачено видачу дубліката нотаріального документа у разі його втрати.

Згідно з процедурою видачі дубліката втраченого документа передує подання письмової заяви особами, які перелічені у ч. 2 ст. 8 Закону України «Про нотаріат». Цими особами вважаються: громадяни та юридичні особи за дорученням яких та щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

Вказаний перелік громадян і юридичних осіб є вичерпним – ні закон, ні Інструкція не дають тлумачення щодо визначення вказаних осіб.

«За дорученням яких вчинювалися нотаріальні дії» означає, що по дублікат довіреності може звернутися, наприклад, громадянин, від імені якого видавалася довіреність у порядку передоручення, або представник юридичної особи, від імені якої видавалась довіреність, тощо.

«Щодо яких вчинювались нотаріальні дії» не дає підстав для видачі дубліката довіреності представникові, на ім’я якого було видано довіреність.

В силу довіреності у представника не виникає жодних обов’язків (зобов’язань) перед особою, яка видала довіреність.

Сам довіритель у даному виді правочину і є особою, в інтересах якої вчинено дану нотаріальну дію, і особою, «щодо якої» її вчинено.

Втрата представником екземпляру довіреності не позбавляє заінтересовану особу (довірителя) можливості оформити нову довіреність або звернутися до нотаріуса по дублікат документа безпосередньо – тим самим вона підтверджує повноваження свого представника.

В письмовій заяві на видачу дубліката необхідно зазначати:

- відомості про документ;

- час його видачі;

- коли, де і за яких обставин документ втрачений;

- безпосередньо прохання про видачу замість втраченого документа його дублікат.

Ця заява реєструється в Журналі вхідної кореспонденції відповідно до Правил нотаріального діловодства. В даній заяві нотаріус встановлює особу заявника.

ЩОДО ПОСВІДЧЕННЯ ЗАПОВІТІВ

У зв’язку із численними новелами в Цивільному кодексі України пропонуємо розглянути деякий тематичний матеріал щодо поняття заповіту, його форми та змісту, тощо.

Спочатку розглянемо загальні положення поняття спадкування.

Отже, cпадкування виникло разом з виникненням цивілізації і буде існувати, поки буде цивілізація. Засобом спадкування люди з давніх давен намагалися в такий спосіб полегшити існування своїм нащадкам після своєї смерті, піклування і турбота за яких завжди була і є властивою людям.

Спадкування – це перехід майна померлого до інших осіб. Спадкове право – це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб.

Спадкування є загальним (універсальним) правонаступництвом, оскільки права та обов’язки померлого переходять до спадкоємців одночасно як єдине ціле. Спадкоємець не може прийняти лише частину прав, а від інших відмовитися. Це – безпосереднє правонаступництво, оскільки спадкоємці одержують права та обов'язки безпосередньо після померлого на підставі акта прийняття спадщини.

Спадкування регулює книга шоста ЦК. Порядок здійснення прав спадкоємців регулюється також Законом України «Про нотаріат». У судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування».

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадкування за заповітом є одним з видів спадкування і регулюється гл.85 ЦК. Воно ставиться на перше місце, оскільки найбільше відображає волевиявлення спадкодавця.

Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Діє принцип свободи заповіту. Він означає, що заповідач має право заповідати належне йому майно будь-якій особі.

Форма заповіту – заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст.207 ЦК. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст.1251-1252 ЦК (ст. 1247 ЦК).

Стаття 1253 ЦК допускає посвідчення заповіту при свідках – на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених п. 3 ч. 2 ст. 1248 і ст. 1252 ЦК, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов’язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.

Свідками не можуть бути: а) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; б) спадкоємці за заповітом; в) члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; г) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. До тексту заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК).

Заповідач має низку прав, що входять до права на заповіт:

1) право заповідача на призначення спадкоємців – заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У такому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах (ст. 1245 ЦК);

2) право заповідача на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом – заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов’язки, що можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (ст. 1236 ЦК);

3) право заповідача на заповідальний відказ — заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

4) право заповідача на покладення на спадкоємця інших обов’язків – заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети (ст. 1240 ЦК).

5) право заповідача на підпризначення спадкоємця – заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме останню або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті. Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, передбачена у ст.1222 ЦК (ст. 1244 ЦК);

6) право заповідача на встановлення сервітуту в заповіті – спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (ст. 1246 ЦК);

7) право заповідача на скасування та зміну заповіту – заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт або внести до нього зміни.

Заповіт є односторонньою угодою, правові наслідки якого настають лише після смерті заповідача. Оскільки при житті спадкодавця складений ним заповіт не покладає на нього будь-яких правових обов'язків стосовно спадкоємців і не створює будь-яких прав для останніх, заповідач вправі в будь-який час його скасувати або змінити

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який складено пізніше, скасовує попередній повністю або у тій частині, у якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не поновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не поновлюється, крім випадків, встановлених ст. ст. 225, 231 ЦК.

Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому ЦК для посвідчення заповіту (ст. 1254 ЦК).

Спеціальні правила передбачені для двох видів заповіту:

1) заповіт з умовою – заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, одержання освіти тощо). Умова, зазначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.

Умова, зазначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства. Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало (ст. 1242 ЦК);

2) заповіт подружжя – подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складання спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя (ст. 1243 ЦК).

Новелами ЦК є правила стосовно таємниці заповіту, його тлумачення та недійсності, передбачені у ст. ст. 1255-1257 ЦК.

Таємниця заповіту – нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між ними тлумачення здійснюється судом відповідно до ст. 213 ЦК.

Недійсність заповіту – заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Законом передбачене право на обов’язкову частку в спадщині. В інтересах неповнолітніх і непрацездатних спадкоємців закон обмежує свободу заповіту, передбачаючи коло обов’язкових спадкоємців. Згідно зі ст. 1241 ЦК неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, що перейшли до неї як до спадкоємця.

Таким чином, ЦК містить багато суттєвих новел щодо заповіту. За останнім не тільки можуть передаватися майнові права та обов’язки, у ньому можуть міститися також особисті розпорядження заповідача. Передбачена можливість складання подружжям спільного заповіту, право на складання заповіту з умовою. Істотно новими є положення ЦК щодо форми заповіту.

Порядок посвідчення заповіту

Звертаємо ще раз Вашу увагу, що нотаріальні дії (у тому числі посвідчення заповітів, довіреностей, засвідчення справжності підпису, видача дублікатів нотаріально посвідчених документів) у виконавчих комітетах вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної ради покладено вчинення цих дій. А тому, у випадку, якщо заповіт буде посвідчено іншою особою, яка не має цих повноважень, то у випадку спору між спадкоємцями такий заповіт може бути визнано недійсним, оскільки згідно вимог статті 1257 Цивільного кодексу України «заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним».

В той же час, якщо відмітку на заповіті про його дійсність буде зроблено особою, яка немає права вчиняти нотаріальні дії, це дає підставу вважати, що посадова особа виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальні дії надала доступ до нотаріально посвідчених документів сторонній особі, чим порушила таємницю вчинення цих дій. А згідно статті 8 Закону України «Про нотаріат», особи, винні в порушенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України.

Просимо також звернути увагу, що у відповідності зі статтею 9 Закону «Про нотаріат» посадова особа виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, їх та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім’я та від імені працівників даного виконавчого комітету. Посадові особи виконавчих комітетів не вправі вчиняти нотаріальні дії також на ім’я і від імені даного виконавчого комітету. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються державною нотаріальною конторою, приватним нотаріусом чи у будь-якому виконавчому комітеті іншої сільської, селищної, міської ради.

Для посвідчення заповіту заповідач повинен з’явитися в приміщенні виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради особисто. В окремих випадках, коли громадянин не може з’явитися в зазначене приміщення, нотаріальна дія може бути вчинена поза вказаним приміщенням.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням виконавчого комітету, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії (на дому, в лікарні, на підприємстві, установі, організації та ін.) із зазначенням адреси, а також причини цього (наприклад: «У зв’язку з хворобою заповідача заповіт посвідчено за адресою: село Жовтневе Тернопільського району Тернопільської області, вул. Шкільна, 3»).

При вчиненні нотаріальних дій посадові особи виконавчих комітетів встановлюють особу громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії.

Встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина (паспорт громадянина України, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення водія, довідка про звільнення з місць позбавлення волі та ін.).

Коли за громадянина, який внаслідок фізичної вади, хвороби, або з інших поважних причин не може підписати заповіт (але може його прочитати вголос), підписується інший громадянин, посадова особа виконавчого комітету встановлює особу громадянина, який підписався. Коли заповідач не може прочитати заповіт вголос (у зв’язку з неписьменністю, з сліпотою тощо) заповіт повинен бути посвідчений ще й у присутності двох свідків.

При з’ясуванні дієздатності заповідача посадова особа виконавчого комітету вимагає документ, в якому вказано вік заповідача.

Якщо у посадової особи виконавчого комітету є підстави вважати, що заповідач внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, чи внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами ставить свою сім’ю в тяжке матеріальне становище, а відомостей про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною немає, посадова особа виконавчого комітету відкладає посвідчення заповіту і з’ясовує, чи є рішення суду про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною.

Якщо таке рішення судом не виносилось, посадова особа виконавчого комітету повідомляє про своє припущення одну з осіб чи один з органів, які можуть звернутись до суду з заявою про визнання цієї особи недієздатною або обмежено дієздатною.

Документи, які підтверджують право власності на майно щодо якого потрібно посвідчити заповіт пред’являти не обов’язково. Але для того, щоб не допустити зазначення в заповіті будь-яких неточностей, неясності рекомендуємо такі документи в заповідачів вимагати для огляду.

Заповідач має право подати свій проект заповіту, але якщо цей документ викладений неправильно чи неграмотно, посадова особа виконавчого комітету пропонує заповідачу виправити проект заповіту або скласти новий. На прохання особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, документ може бути складений посадовою особою виконавчого комітету.

Заповіти подаються посадовій особі виконавчого комітету не менш, ніж у двох примірниках, один з яких залишається у виконавчому комітеті на зберігання.

Посадові особи виконавчих комітетів, зобов’язані роз’яснити громадянам зміст і значення поданих ними проектів заповітів і перевірити, чи відповідає їх зміст вимогам закону.

Якщо заповідач бажає розпорядитися кількома видами свого майна з зазначенням кількох спадкоємців, то для цього немає необхідності складати на кожний вид майна (або для кожного спадкоємця) окремий заповіт. Достатньо в одному заповіті від імені одного заповідача окремими пунктами розписати яке саме майно і кому він бажає залишити.

Якщо все ж таки заповідач наполягає на посвідченні кількох заповітів, то просимо уважно до цього віднестися. Тому, що на практиці часто доводилося зустрічатися з такою ситуацією. В один день від імені одного заповідача посвідчено два заповіти: наприклад – перший за реєстровим № 9 в користь сина на право на земельну частку (пай), другий – за реєстровим № 10 на «все своє майно» в користь дружини. Посадова особа виконавчого комітету, після смерті заповідача, робить відмітки про чинність обох заповітів. Але ж згідно статті 1254 Цивільного кодексу України «заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить». Будь-які пояснення і розмови, що ці заповіти посвідчені в один день, недоречні, оскільки згідно вимог тієї ж статті «заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт» і ніяких обмежень, що заповідач не може скасувати чи змінити заповіт протягом одного дня немає, так само як немає виключень для заповітів посвідчених в один день.

Не зайве буде також мати на увазі, що якщо особа, на користь якої посвідчено заповіт помре до відкриття спадщини (раніше від заповідача), а заповідач не складе нового заповіту, то частка померлого раніше за заповідача спадкоємця, яку він міг би успадкувати, буде спадкуватися на загальних підставах спадкоємцями за законом. Наприклад: у заповідача є двоє дітей і дружина. Він заповів все належне йому майно синові і дочці в рівних частках. Син помер до відкриття спадщини (раніше від заповідача). Заповідач нового заповіту не складав. Після смерті заповідача майно буде спадкувати так: дочка успадкує ½ частку майна за заповітом, а ½ частку, на яку було посвідчено заповіт в користь сина, що помер раніше, мають право успадкувати: дружина заповідача, дочка на яку посвідчено заповіт, та діти померлого сина, якщо вони є.

Такої ситуації можна було б уникнути, якби заповідач склав після смерті сина новий заповіт, або у своєму заповіті на користь дочки та сина підпризначив спадкоємця. Згідно статті 1244 Цивільного кодексу України заповідач має право призначити іншого спадкоємця за заповітом на випадок, якщо спадкоємець зазначений у заповіті помре до відкриття спащини (раніше від самого заповідача), не прийме її, або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування.

Однак, просимо уважно віднестися до посвідчення таких заповітів і не плутати підпризначення спадкоємця з ситуацією, коли заповідач бажає зазначити у заповіті таке: «заповідаю свій будинок синові Іванову Петру Григоровичу, а після смерті сина – онукові Іванову Семену Петровичу». З такого формулювання неможливо встановити, яка ж була воля заповідача – підпризначити спадкоємця чи заповідач бажає, щоб після його смерті будинок залишився синові, а після смерті сина останній залишив його лише онукові заповідача. Якщо заповідач має на увазі саме це, то потрібно йому роз’яснити, що розпорядитися таким чином своїм майном він не може, тому що це буде порушенням закону. Оскільки, якщо син прийме спадщину, він стане власником цього будинку і така воля заповідача обмежуватиме його у праві власності на цей будинок, а Цивільний кодекс України передбачає, що «ніхто не може бути обмежений у здійсненні права власності». Тобто, ставши власником успадкованого будинку, син має право особисто вирішувати як розпорядитися цим будинокм в подальшому (продати, подарувати) і кому його залишити у спадок.

Текст нотаріально посвідчуваних заповітів, заяв, повинні бути написані ясно і чітко, числа і строки, які стосуються змісту посвідчуваних заповітів, мають бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб – без скорочень і з зазначенням їх адреси, а в необхідних випадках – номерів їх рахунку в установах банків. Прізвища, імена та по батькові громадян повинні бути написані в документі повністю.

У текстах заповітів виправлення, дописки (приписки) зазвичай не допускаються, якщо все ж таки потрібно зробити такі дописки (приписки) і виправлення, то вони повинні бути застережені посадовою особою виконавчого комітету перед підписом заповідача і повторені в кінці посвідчувального напису. При цьому виправлення мають бути зроблені так, щоб все помилково написане, а потім закреслене, можна було прочитати. Наприклад, якщо в тексті заповіту слова «предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку» виправлено на слова «жилий будинок», то виправлення слід застережити так: «Закреслені слова: «предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку» не читати, написаному «жилий будинок» вірити». Це виправлення повинно бути підписано заповідачем (або іншою особою, яка на прохання заповідача підписала заповіт) у присутності посадової особи виконавчого комітету і повторене в кінці посвідчувального напису перед підписом вказаної посадової особи.

Нотаріальне посвідчення заповітів здійснюється шляхом вчинення посвідчувальних написів на цьому заповіті, який підписується посадовою особою виконавчого комітету з прикладенням гербової печатки виконавчого комітету ради.

Текст посвідчувального напису може бути надрукований на друкарській машинці або написаний чорнилом від руки ясно, чітко, без підчисток, вільні місця повинні бути прокреслені, дописки та інші виправлення – застережені.

Для вчинення посвідчувальних написів можуть застосовуватися штампи з текстом відповідного напису.

Посвідчувальний напис на заповіті вміщується після підпису громадянина на тій же сторінці чи на звороті документа.

Якщо посвідчувальний напис не вміщується на відповідному документі, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа аркуші паперу. У цьому випадку аркуші, на яких викладено текст документа, і аркуш з посвідчувальним написом прошнуровуються і пронумеровуються, кількість аркушів завіряється підписом посадової особи виконавчого комітету з прикладенням гербової печатки виконавчого комітету ради.

Заповіти, посвідчені посадовими особами виконавчих комітетів, записуються до алфавітної книги обліку заповітів.

Інформація щодо посвідченого заповіту подається до Державного інформаційного центру Міністерства юстиції України в день посвідчення цього заповіту у вигляді заяви встановленого зразка.

Витяг з Спадкового реєстру щодо внесення відомостей про реєстрацію посвідчення заповіту, який надійде від Державного інформаційного центру долучається до примірнику заповіту, якого він стосується, що призначений для зберігання в виконавчому комітеті.

Згідно статті 1254 Цивільного кодексу України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт або внести до нього зміни. У випадку одержання посадовою особою виконавчого комітету заяви про скасування заповіту, так само як і одержання нового заповіту, який відміняє чи змінює раніше посвідчений заповіт, посадова особа виконавчого комітету робить про це відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, в алфавітній книзі обліку заповітів і відповідний напис на примірнику заповіту, який зберігається у виконавчому комітеті. При цьому текст примірника заповіту, який зберігається в справах виконавчого комітету перекреслюється однією косою рискою червоного кольору з лівого нижнього кутка аркуша в правий верхній куток аркуша.

Якщо заповідач подасть примірник заповіту, який знаходиться у нього, то відповідний напис про скасування чи зміну заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою (якщо заповіт скасовано заявою) приєднується до примірника, який зберігається у виконавчому комітеті відповідної ради.

Справжність підпису на заяві про скасування заповіту повинна бути нотаріально засвідченою.

Просимо звернути увагу, що скасування заповіту можливе лише заповідачем особисто за заявою або шляхом складання нового заповіту. Не можна вважати скасуванням заповіту те, що заповідач знищив свій примірник заповіту. У цьому випадку, спадкоємці за заповітом мають право після смерті заповідача отримати дублікат заповіту і успадкувати майно.

Видача дубліката заповіту

У разі втрати заповіту, посвідченого посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів видається дублікат втраченого документа.

Дублікат видається лише після смерті заповідача. На підтвердження факту смерті заповідача посадовій особі виконавчого комітету подається свідоцтво про смерть. А тому, не можна видавати дублікат заповіту особі, котра цей заповіт склала, і за життя звернулася з проханням про видачу його дубліката. В такому випадку потрібно роз’яснити цьому заповідачу, що дублікат його заповіту після смерті цього заповідача можуть отримати спадкоємці, вказані у заповіті, або порекомендувати посвідчити новий заповіт.

Дублікат видається вказаним у заповіті спадкоємцям, а у разі смерті спадкоємців, які були вказані в заповіті, дублікат може бути виданий їх спадкоємцям після подачі ними свідоцтв про смерть заповідача і померлого спадкоємця.

Прохання про видачу дубліката заповіту подається спадкоємцями письмово у вигляді заяви. Посадова особа виконавчого комітету встановлює особу заявника, перевіряє факт смерті заповідача по свідоцтву про смерть, перевіряє справжність підпису заявника, про що робить відмітку на заяві з проханням видати дублікат заповіту. Заява реєструється в журналі реєстрації вхідної кореспонденції і зберігається протягом 3 років в справах виконавчого комітету. Для цього потрібно завести окремий наряд (папку) для зберігання заяв про видачу дублікатів нотаріально посвідчених заповітів.

Дублікат заповіту повинен містити весь текст посвідченого заповіту. На дублікаті робиться відмітка про те, що він має силу оригіналу, і вчиняється посвідчувальний напис. Видача дубліката документа є нотаріальною дією, а тому робиться відповідний запис в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і за видачу дубліката стягується державне мито.

Дублікат заповіту виготовляється лише в одному примірнику, який після реєстрації в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій видається заявнику.

Про видачу дубліката посадова особа виконавчого комітету робить відмітку на примірнику заповіту, який зберігається в наряді (справі) виконавчого комітету.

Відповідно до вимог Положення Про Спадковий реєстр відомості про виданий дублікат заповіту підлягають обов’язковій реєстрації у Спадковому реєстрі.

В З І Р Ц І

ДОДАТКИ

до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій

посадовими особами виконавчих комітетів сільських,

селищних, міських Рад народних депутатів

Посвідчувальний напис на заповіті

«_____» ____________ 20_______ року цей заповіт посвідчено мною, _______________________, _____________________ виконавчого комітету

(прізвище та ініціали) (посада)

_______________________________________ ради Тернопільського району

(найменування сільської, селищної, міської)

Тернопільської області.

Заповіт підписано гр. ____________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові заповідача)

у моїй присутності . Особу заповідача встановлено, дієздатність його (її) перевірено.

Зареєстровано в реєстрі за № ______

Стягнуто державного мита: ________

__________________

(займана посада)

Печатка Підпис

Посвідчувальний напис на заповіті

від імені особи, яка не може підписатись власноручно внаслідок

фізичної вади, хвороби або з якихось інших причин

«_____» ____________ 20_______ року цей заповіт посвідчено мною, _______________________, _____________________ виконавчого комітету

(прізвище та ініціали) (посада)

_____________________________________ ради Тернопільського району

(найменування сільської, селищної, міської)

Тернопільської області.

У зв’язку з ______________________________________________________

(причина, з якої заповідач не зміг підписатись власноручно)

гр. _________________________________ на його (її) особисте прохання

(прізвище, ім’я, по батькові заповідача)

і в моїй присутності заповіт підписано гр. ___________________________

(прізвище, ім’я, по батькові )

Особу заповідача встановлено, дієздатність його (її) перевірено.

Особу гр. __________________________________ встановлено.

(прізвище та ініціали особи, яка підписала заповіт)

Зареєстровано в реєстрі за № ______

Стягнуто державного мита: ________

__________________

(займана посада)

Печатка Підпис

Blog

Методичні рекомендації з питань ведення нотаріального діловодства, посвідчення довіреностей та заповітів