9. Законодавча база
| Вид материала | Закон |
- Структура Плану Рахунків. Тема Власний капітал підприємства закон, 25.87kb.
- Питання до заліку та виконання контрольних робіт з Соціального страхування, 91.97kb.
- Закону України " Про ефективне використання паливно-енергетичних ресурсів", 269.93kb.
- Завдання на карантин з дисципліни «Управління якістю» Студенту потрібно самостійно, 31.26kb.
- Законодавча база стосовно розвитку науки, 240.44kb.
- Законодавча нормативна база освітньої діяльності з профілактики правопорушень серед, 206.92kb.
- Пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в частині створення сприятливих, 51.26kb.
- Міністерство освіти І науки україни державна акредитацій на комісія україни, 1087.49kb.
- Реферат на тему: Законодавча база рекламної діяльності в Україні, 130.41kb.
- Законодавча база україни як стимул впровадження інформаційних технологій в органи місцевого, 103.54kb.
 Міністерство юстиції України Головне управління юстиції у Полтавській області   м. Полтава – 2009 рік |
З М І С Т
1. Вступ……………………………………………..……………...............
2. Посвідчення заповітів…………………………………………..……..
3. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна…….…….….….
4. Накладення заборони на відчуження нерухомого майна….….....
5. Засвідчення справжності підпису на документах…………….…...
6. Видача дублікатів документів……………………………………….
7. Засвідчення правильності копій документів та витягів з них……...
8. Посвідчення довіреностей, прирівнюваних до нотаріально посвідчених………………………………………………………….….…
9. Законодавча база………………………………………………….……
10. Зразки документів………………………………………………………
1. Вступ
Даний методичний посібник призначений для посадових, службових осіб органів місцевого самоврядування (далі – посадові особи) та має на меті звернути увагу вказаним посадовим особам на помилки, які мають місце при веденні діловодства, вчиненні окремих видів нотаріальних дій.
Методичний посібник доводиться до відома та для врахування у практичній діяльності, а також з метою запобігання порушень чинного законодавства.
Ефективність управління в системі місцевого самоврядування обумовлює результативність діяльності всієї системи. Для того, щоб місцеве самоврядування посіло чільне місце в системі публічної влади, а діяльність місцевих рад та їх виконавчих комітеті була ефективна й результативна, необхідна чітка організація їхньої роботи в межах чинного законодавства.
Сучасна посадова особа органів місцевого самоврядування – це людина, яка володіє і загальними основами державного управління, і специфічними знаннями, вміннями й навичками в галузі місцевого самоврядування, стратегії управління, управління персоналом тощо.
У процесі виконання своїх функцій посадові особи органів місцевого самоврядування вступають у взаємостосунки з широким колом осіб – колегами, підлеглими, керівниками, відвідувачами, громадянами, які приходять на прийом. Щоб працювати з людьми, вони повинні мати багато специфічних особистісних рис, що підсилюють довіру та повагу з боку тих, з ким вони безпосередньо контактують.
Відповідно до п. п. 5 п. «б» ч. 1 ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованими повноваженнями, які відносяться до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, зокрема є вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх компетенції, реєстрація актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад).
Також слід зазначити, що ст. 37 Закону України «Про нотаріат» передбачено вчинення нотаріальних дій у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадовими особами органів місцевого самоврядування.
Нотаріальні дії в органах місцевого самоврядування вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного виконавчого комітету покладено вчинення цих дій.
У своїй діяльності посадові особи здійснюють свої професійні обов’язки відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених та інших чинних нормативно-правових актів, сприяють фізичним та юридичним особам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснюють права й обов’язки, попереджати про наслідки нотаріальних дій, що вчиняються для того, щоб юридична необізнаність не могла їм зашкодити, зберігають в таємниці відомості, одержані ними у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій, відмовляють у вчиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України або чинним міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Органи місцевого самоврядування – є основою народовладдя будь-якої держави.
У зв’язку із вищенаведеним та для покращення виконання посадовими особами своїх професійних обов’язків відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України та інших чинних нормативно-правових актів, відділом нотаріату Головного управління юстиції у Полтавській області були підготовлені нижченаведені методичні рекомендації.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю. У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняють посадові особи органів місцевого самоврядування.
У населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові особи органів місцевого самоврядування вчиняють наступні нотаріальні дії:
- вживають заходів щодо охорони спадкового майна;
- накладають та знімають заборону відчуження нерухомого майна (житлового будинку, квартири, садового будинку, гаража, земельної ділянки та іншого нерухомого майна);
- посвідчують заповіти;
- засвідчують правильність копій документів і виписок із них;
- засвідчують справжність підпису на документах.
Крім того, посадові особи органів місцевого самоврядування відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про нотаріат» посвідчують довіреності, прирівнювані до нотаріально посвідчених (довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів, посвідчені уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування), крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреності на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування та розпорядження транспортними засобами.
Посадові особи органів місцевого самоврядування не мають права оформлювати документи, призначені для дії за кордоном.
- Посвідчення заповітів
У зв’язку із численними новелами в Цивільному кодексі України пропонуємо розглянути деякий тематичний матеріал щодо поняття заповіту, його форми та змісту, тощо.
Спочатку розглянемо загальні положення поняття спадкування.
Отже, спадкування – це перехід майна померлого до інших осіб. Спадкове право – це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб.
Спадкування є загальним (універсальним) правонаступництвом, оскільки права та обов’язки померлого переходять до спадкоємців одночасно як єдине ціле. Спадкоємець не може прийняти лише частину прав, а від інших відмовитися. Це – безпосереднє правонаступництво, оскільки спадкоємці одержують права та обов'язки безпосередньо після померлого на підставі акта прийняття спадщини.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадкування за заповітом є одним з видів спадкування і регулюється гл.85 ЦК. Воно ставиться на перше місце, оскільки найбільше відображає волевиявлення спадкодавця.
Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Діє принцип свободи заповіту. Він означає, що заповідач має право заповідати належне йому майно будь-якій особі.
Форма заповіту – заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст.207 ЦК. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст.1251-1252 ЦК (ст. 1247 ЦК).
Стаття 1253 ЦК допускає посвідчення заповіту при свідках – на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених п. 3 ч. 2 ст. 1248 і ст. 1252 ЦК, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов’язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.
Свідками не можуть бути: а) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; б) спадкоємці за заповітом; в) члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; г) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. До тексту заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК).
Заповідач має низку прав, що входять до права на заповіт:
1) право заповідача на призначення спадкоємців – заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У такому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах (ст. 1245 ЦК);
2) право заповідача на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом – заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов’язки, що можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (ст. 1236 ЦК);
3) право заповідача на заповідальний відказ — заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.
4) право заповідача на покладення на спадкоємця інших обов’язків – заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети (ст. 1240 ЦК).
5) право заповідача на підпризначення спадкоємця – заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме останню або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті. Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, передбачена у ст.1222 ЦК (ст. 1244 ЦК);
6) право заповідача на встановлення сервітуту в заповіті – спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (ст. 1246 ЦК);
7) право заповідача на скасування та зміну заповіту – заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт або внести до нього зміни.
Заповіт є односторонньою угодою, правові наслідки якого настають лише після смерті заповідача. Оскільки при житті спадкодавця складений ним заповіт не покладає на нього будь-яких правових обов'язків стосовно спадкоємців і не створює будь-яких прав для останніх, заповідач вправі в будь-який час його скасувати або змінити.
Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який складено пізніше, скасовує попередній повністю або у тій частині, у якій він йому суперечить.
Кожний новий заповіт скасовує попередній і не поновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не поновлюється, крім випадків, встановлених ст. ст. 225, 231 ЦК.
Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому ЦК для посвідчення заповіту (ст. 1254 ЦК).
Спеціальні правила передбачені для двох видів заповіту:
1) заповіт з умовою – заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, одержання освіти тощо). Умова, зазначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.
Умова, зазначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства. Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало (ст. 1242 ЦК);
2) заповіт подружжя – подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складання спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.
За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.
У разі смерті одного з подружжя нотаріус (посадова особа) накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя (ст. 1243 ЦК).
Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.
Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між ними тлумачення здійснюється судом відповідно до ст. 213 ЦК.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Законом передбачене право на обов’язкову частку в спадщині. В інтересах неповнолітніх і непрацездатних спадкоємців закон обмежує свободу заповіту, передбачаючи коло обов’язкових спадкоємців. Згідно зі ст. 1241 ЦК неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, що перейшли до неї як до спадкоємця.
Таким чином, ЦК містить багато суттєвих новел щодо заповіту. За останнім не тільки можуть передаватися майнові права та обов’язки, у ньому можуть міститися також особисті розпорядження заповідача. Передбачена можливість складання подружжям спільного заповіту, право на складання заповіту з умовою. Істотно новими є положення ЦК щодо форми заповіту.
Порядок посвідчення заповіту
Звертаємо ще раз Вашу увагу, що нотаріальні дії (у тому числі посвідчення заповітів, довіреностей, засвідчення справжності підпису, видача дублікатів нотаріально посвідчених документів) у виконавчих комітетах вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної ради покладено вчинення цих дій. А тому, у випадку, якщо заповіт буде посвідчено іншою особою, яка не має цих повноважень, то у випадку спору між спадкоємцями такий заповіт може бути визнано недійсним, оскільки згідно вимог статті 1257 Цивільного кодексу України «заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним».
В той же час, якщо відмітку на заповіті про його дійсність буде зроблено особою, яка не має права вчиняти нотаріальні дії, це дає підставу вважати, що посадова особа виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальні дії надала доступ до нотаріально посвідчених документів сторонній особі, чим порушила таємницю вчинення цих дій. А згідно статті 8 Закону України «Про нотаріат», особи, винні в порушенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України.
Просимо також звернути увагу, що у відповідності зі статтею 9 Закону «Про нотаріат» посадова особа виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, їх та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім’я та від імені працівників даного виконавчого комітету. Посадові особи не вправі вчиняти нотаріальні дії також на ім’я і від імені даного виконавчого комітету. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються державною нотаріальною конторою, приватним нотаріусом чи у будь-якому виконавчому комітеті іншої сільської, селищної, міської ради.
Для посвідчення заповіту заповідач повинен з’явитися в приміщенні виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради особисто. В окремих випадках, коли громадянин не може з’явитися в зазначене приміщення, нотаріальна дія може бути вчинена поза вказаним приміщенням.
Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням виконавчого комітету, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії (на дому, в лікарні, на підприємстві, установі, організації та ін.) із зазначенням адреси, а також причини цього (наприклад: «У зв’язку з хворобою заповідача заповіт посвідчено за адресою: село Артемівка Чутівського району Полтавської області, вул. Леніна, 3»).
При вчиненні нотаріальних дій посадові особи виконавчих комітетів встановлюють особу громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії.
Встановлення особи здійснюється за паспортом або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи). Посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів.
Коли за громадянина, який внаслідок фізичної вади, хвороби, або з інших поважних причин не може підписати заповіт (але може його прочитати вголос), підписується інший громадянин, посадова особа виконавчого комітету встановлює особу громадянина, який підписався. Коли заповідач не може прочитати заповіт вголос (у зв’язку з неписьменністю, з сліпотою тощо) заповіт повинен бути посвідчений ще й у присутності двох свідків.
При з’ясуванні дієздатності заповідача посадова особа виконавчого комітету вимагає документ, в якому вказано вік заповідача.
Якщо у посадової особи виконавчого комітету є підстави вважати, що заповідач внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, чи внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами ставить свою сім’ю в тяжке матеріальне становище, а відомостей про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною немає, посадова особа виконавчого комітету відкладає посвідчення заповіту і з’ясовує, чи є рішення суду про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною.
Якщо таке рішення судом не виносилось, посадова особа виконавчого комітету повідомляє про своє припущення одну з осіб чи один з органів, які можуть звернутись до суду з заявою про визнання цієї особи недієздатною або обмежено дієздатною.
Документи, які підтверджують право власності на майно щодо якого потрібно посвідчити заповіт, пред’являти не обов’язково. Але для того, щоб не допустити зазначення в заповіті будь-яких неточностей, неясностей, рекомендуємо такі документи в заповідачів витребувати для огляду.
Заповідач має право подати свій проект заповіту, але якщо цей документ викладений неправильно чи неграмотно, посадова особа виконавчого комітету пропонує заповідачу виправити проект заповіту або скласти новий. На прохання особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, документ може бути складений посадовою особою виконавчого комітету.
Заповіти подаються посадовій особі виконавчого комітету не менш, ніж у двох примірниках, один з яких залишається у виконавчому комітеті на зберіганні.
Посадові особи виконавчих комітетів, зобов’язані роз’яснити громадянам зміст і значення поданих ними проектів заповітів і перевірити, чи відповідає їх зміст вимогам закону.
Якщо заповідач бажає розпорядитися кількома видами свого майна з зазначенням кількох спадкоємців, то для цього немає необхідності складати на кожний вид майна (або для кожного спадкоємця) окремий заповіт. Достатньо в одному заповіті від імені одного заповідача окремими пунктами розписати яке саме майно і кому він бажає залишити.
Якщо все ж таки заповідач наполягає на посвідченні кількох заповітів, то просимо уважно до цього віднестися, тому, що на практиці часто доводилося зустрічатися з такою ситуацією. В один день від імені одного заповідача посвідчено два заповіти: наприклад – перший за реєстровим № 9 на користь сина на право на земельну частку (пай), другий – за реєстровим № 10 на «все своє майно» на користь дружини. Посадова особа виконавчого комітету, після смерті заповідача, робить відмітки про чинність обох заповітів. Але ж згідно статті 1254 Цивільного кодексу України заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Будь-які пояснення і розмови, що ці заповіти посвідчені в один день, недоречні, оскільки згідно вимог тієї ж статті заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт і ніяких обмежень, що заповідач не може скасувати чи змінити заповіт протягом одного дня немає, так само як немає виключень для заповітів посвідчених в один день.
Не зайве буде також мати на увазі, що якщо особа, на користь якої посвідчено заповіт, помре до відкриття спадщини (раніше від заповідача), а заповідач не складе нового заповіту, то частка померлого раніше за заповідача спадкоємця, яку він міг би успадкувати, буде спадкуватися на загальних підставах спадкоємцями за законом. Наприклад: у заповідача є двоє дітей і дружина. Він заповів все належне йому майно синові і дочці в рівних частках. Син помер до відкриття спадщини (раніше від заповідача). Заповідач нового заповіту не складав. Після смерті заповідача майно буде спадкуватися так: дочка успадкує ½ частку майна за заповітом, а іншу ½ частку, на яку було складено заповіт на користь сина, що помер раніше, мають право успадкувати: дружина заповідача, дочка на яку посвідчено заповіт, та діти померлого сина, якщо вони є.
Такої ситуації можна було б уникнути, якби заповідач склав після смерті сина новий заповіт, або у своєму заповіті на користь дочки та сина підпризначив спадкоємця. Згідно статті 1244 Цивільного кодексу України заповідач має право призначити іншого спадкоємця за заповітом на випадок, якщо спадкоємець зазначений у заповіті помре до відкриття спащини (раніше від самого заповідача), не прийме її, або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування.
Однак, просимо уважно віднестися до посвідчення таких заповітів і не плутати підпризначення спадкоємця з ситуацією, коли заповідач бажає зазначити у заповіті таке: «заповідаю свій будинок синові Іванову Петру Григоровичу, а після смерті сина – онукові Іванову Семену Петровичу». З такого формулювання неможливо встановити, яка ж була воля заповідача – підпризначити спадкоємця чи заповідач бажає, щоб після його смерті будинок залишився синові, а після смерті сина останній залишив його лише онукові заповідача. Якщо заповідач має на увазі саме це, то потрібно йому роз’яснити, що розпорядитися таким чином своїм майном він не може, тому що це буде порушенням закону. Оскільки, якщо син прийме спадщину, він стане власником цього будинку і така воля заповідача обмежуватиме його у праві власності на цей будинок, а Цивільний кодекс України передбачає, що «ніхто не може бути обмежений у здійсненні права власності». Тобто, ставши власником успадкованого будинку, син має право особисто вирішувати як розпорядитися цим будинокм в подальшому (продати, подарувати) і кому його залишити у спадок.
Текст нотаріально посвідчуваних заповітів, заяв, повинні бути написані ясно і чітко, числа і строки, які стосуються змісту посвідчуваних заповітів, мають бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб – без скорочень і з зазначенням їх адреси, а в необхідних випадках – номерів їх рахунку в установах банків. Прізвища, імена та по батькові громадян повинні бути написані в документі повністю.
У текстах заповітів виправлення, дописки (приписки) зазвичай не допускаються, але якщо все ж таки потрібно зробити такі дописки (приписки) і виправлення, то вони повинні бути застережені посадовою особою перед підписом заповідача і повторені в кінці посвідчувального напису. При цьому виправлення мають бути зроблені так, щоб все помилково написане, а потім закреслене, можна було прочитати. Наприклад, якщо в тексті заповіту слова «предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку» виправлено на слова «жилий будинок», то виправлення слід застережити так: «Закреслені слова: «предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку» не читати, написаному «жилий будинок» вірити». Це виправлення повинно бути підписано заповідачем (або іншою особою, яка на прохання заповідача підписала заповіт) у присутності посадової особи виконавчого комітету і повторене в кінці посвідчувального напису перед підписом вказаної посадової особи.
Нотаріальне посвідчення заповітів здійснюється шляхом вчинення посвідчувальних написів на цьому заповіті, який підписується посадовою особою з прикладенням гербової печатки виконавчого комітету ради.
Текст посвідчувального напису може бути надрукований на друкарській машинці або написаний чорнилом від руки ясно, чітко, без підчисток, вільні місця повинні бути прокреслені, дописки та інші виправлення – застережені.
Для вчинення посвідчувальних написів можуть застосовуватися штампи з текстом відповідного напису.
Посвідчувальний напис на заповіті вміщується після підпису громадянина на тій же сторінці чи на звороті документа.
Посвідчувальний напис може бути розміщений як на лицьовому, так і на зворотному боці заповіту (довіреності). Якщо посвідчувальний напис не вміщується на відповідному документі, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа аркуші паперу. У цьому випадку аркуші, на яких викладено текст документа, і аркуш з посвідчувальним написом прошнуровуються і пронумеровуються, кількість аркушів завіряється підписом посадової особи виконавчого комітету з прикладенням гербової печатки виконавчого комітету ради.
Заповіти, посвідчені посадовими особами виконавчих комітетів, записуються до алфавітної книги обліку заповітів.
Інформація щодо посвідченого заповіту подається до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (його філій на місцях) в день посвідчення цього заповіту у вигляді заяви встановленого зразка.
Витяг зі Спадкового реєстру щодо внесення відомостей про реєстрацію посвідчення заповіту, який надійде від Державного підприємства «Інформаційний центр» долучається до примірнику заповіту, якого він стосується, що призначений для зберігання у виконавчому комітеті.
Згідно статті 1254 Цивільного кодексу України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт або внести до нього зміни. У випадку одержання посадовою особою виконавчого комітету заяви про скасування заповіту, так само як і одержання нового заповіту, який відміняє чи змінює раніше посвідчений заповіт, посадова особа робить про це відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, в алфавітній книзі обліку заповітів і відповідний напис на примірнику заповіту, який зберігається у виконавчому комітеті. При цьому текст примірника заповіту, який зберігається в справах виконавчого комітету перекреслюється однією косою рискою червоного кольору з лівого нижнього кутка аркуша в правий верхній куток аркуша.
Якщо заповідач подасть примірник заповіту, який знаходиться у нього, то відповідний напис про скасування чи зміну заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою (якщо заповіт скасовано заявою) приєднується до примірника, який зберігається у виконавчому комітеті відповідної ради.
Справжність підпису на заяві про скасування заповіту повинна бути нотаріально засвідченою.
Слід звернути увагу, що скасування заповіту можливе лише заповідачем особисто за заявою або шляхом складання нового заповіту. Не можна вважати скасуванням заповіту те, що заповідач знищив свій примірник заповіту. У цьому випадку, спадкоємці за заповітом мають право після смерті заповідача отримати дублікат заповіту і успадкувати майно.
3. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна
Вжиття заходів щодо охорони спадкового досить рідко зустрічається як у діяльності органів місцевого самоврядування, так і державних нотаріусів.
Після смерті спадкоємця іноді виникає необхідність вжити заходів щодо охорони спадкового майна в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів чи держави. На практиці найчастіше вчинення такої дії виникає, коли спадкоємці не проживали разом зі спадкодавцем, або коли між ними і тими спадкоємцями, які проживали разом зі спадкодавцем, виникли неприязні стосунки. Необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна може виникнути і втому разі, коли спадкоємцями є малолітні та неповнолітні діти.
Таким чином, метою вжиття заходів щодо охорони спадкового майна є забезпечення його збереження, а також запобігання можливому його псуванню, загибелі чи розкраданню.
Між днем смерті спадкодавця і днем, коли буде встановлено всіх спадкоємців, минає певний час. Саме на цей строк і необхідно вжити заходів до охорони майна, тобто до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо в цей термін її не прийняли, то щодо закінчення строку, протягом якого може бути прийнята спадщина, тобто шести місяців.
Нотаріус чи посадова, службова особа за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або виконавця заповіту, або з власної ініціативи вживає заходів щодо охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або територіальних громад. Ці заходи вживаються ними безпосередньо або шляхом надання доручення іншому державному нотаріусу чи посадовим особам органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням майна.
Доручення нотаріусів або посадових осіб органів місцевого самоврядування та повідомлення спадкоємців, виконавців заповіту про наявність майна, яке залишилось після померлих, реєструється в книзі обліку заяв про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме.
Заходи щодо охорони спадкового майна нотаріус або посадова особа органів місцевого самоврядування вживає не пізніше наступного дня з дати надходження доручення або заяви про наявність спадкового майна, яке потребує охорони.
Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме — місце знаходження майна або його основної частини.
Після смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які навчалися в навчальних закладах, що знаходяться поза постійним місцем їхнього проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони постійно проживали до призову на строкову військову службу або до вступу до відповідного навчального закладу.
Нотаріус або посадова особа органів місцевого самоврядування, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язані повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких їм відоме, зокрема, шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.
У разі призначення спадкодавцем виконавця заповіту заходи щодо повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини вживаються виконавцем заповіту.
Для охорони спадкового майна нотаріус або посадова особа органів місцевого самоврядування проводять опис спадкового майна, призначають його охоронця та передають майно йому на зберігання.
Опис спадкового майна провадиться за участі зацікавлених осіб, якщо вони того бажають, і не менше як двох свідків. Присутність виконавця заповіту під час здійснення опису спадкового майна обов'язкова.
В акті опису мають бути зазначені:
- дата надходження доручення або заяви (повідомлення) про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;
- дата проведення опису;
- прізвища, імена, по батькові і адреси осіб, які беруть участь в описі;
- прізвище, ім'я, по батькові спадкодавця;
- час його смерті і місце знаходження майна, що описується;
- чи було опечатане приміщення до прибуття нотаріуса і ким;
- чи не були порушені пломба або печатка;
- докладна характеристика (назва, розмір, номер, рік випуску, колір, сорт тощо) і оцінка кожного з перерахованих у ньому предметів та відсоток їхнього зношення.
Оцінка описаних предметів (з урахуванням їхнього зношення) провадиться нотаріусом або посадовою особою органів місцевого самоврядування та особами, які брали участь в описі спадкового майна, а житлових будинків — виходячи з відновної чи страхової (у місцевостях, де інвентаризація не проведена) оцінок.
У разі незгоди з оцінкою спадкоємці вправі запросити фахівця — експерта або оцінювача, оплата праці яких здійснюється спадкоємцями.
На кожній сторінці акта опису підбивається підсумок кількості речей (предметів) та їхньої вартості, а по закінченні опису — загальний підсумок кількості речей (предметів) і їхньої вартості.
До акта опису включається все майно, наявне в будинку (квартирі) померлого. Заяви сусідів та інших осіб про належність їм окремих речей заносяться до акта опису, а зацікавленим особам роз'яснюється порядок звернення до суду з позовом про виключення цього майна з акта опису.
Якщо проведення опису переривається або триває кілька днів, приміщення щоразу опечатується нотаріусом або посадовою особою органів місцевого самоврядування. В акті опису робиться запис про причини і час припинення опису і його відновлення, а також про стан пломб і печаток при наступному розпечатуванні приміщення.
У кінці акта опису зазначається прізвище, ім'я, по батькові, рік народження охоронця, якому передано на зберігання майно, найменування документа, що посвідчує його особу, номер, дата видачі, найменування установи, що видала документ, міс проживання цієї особи.
Охоронцем спадкового майна може бути призначено осіб з числа спадкоємців, опікунів над майном осіб, визнаних безвісно відсутніми або місце перебування яких невідоме, або інших осіб, визначених спадкоємцями. За наявності виконавця заповіту він призначається охоронцем усього спадкового майна, як заповіданого, так і не заповіданого. За бажанням спадкоємців за законом) у разі наявності виконавця заповіту посадова особа може призначити охоронцем майна, що спадкується за законом, із числа інших осіб.
Акт опису складається не менше, ніж у трьох примірниках. Усі примірники підписуються нотаріусом (посадовою особою), зацікавленими особами, свідками та охоронцем, якому передано на зберігання спадкове майно. Оди примірник акта опису видається охоронцеві спадкового майна.
Якщо вжити заходів щодо охорони спадкового майна неможливо (спадкоємці або інші особи, які проживали зі спадкодавцем, заперечують проти опису, не пред'являють майна для опису, майно вивезене тощо), то нотаріус складає акт і повідомляє про це зацікавлених осіб, а за необхідних випадків - фінансовий орган або прокурора.
У випадку, якщо під час опису спадкового майна виявляться речі, що у зв'язку зі зношенням не мають жодної цінності, нотаріус або посадова особа органі місцевого самоврядування за згодою спадкоємців або фінансового органу, якщо опис провадиться без участі спадкоємців, не включають до акта опису такі речі, а за окремим описом передають їх для знищення або на заготівельну базу утильсировини.
Якщо серед спадкового майна виявляться продукти харчування, нотаріус, посадова особа органів місцевого самоврядування передають їх спадкоємцям. Якщо опис провадиться без участі спадкоємців, то продукти довгострокового терміну зберігання передаються відповідним організаціям для реалізації. Передача провадиться за окремим актом, що підписує, крім нотаріуса чи посадової особи органів місцевого самоврядування та свідків, спадкоємець або представник організації, яким передані продукти.
Грошові суми та цінні папери, що залишилися після померлого, за проханням спадкоємців чи інших зацікавлених осіб за окремим описом здаються не пізніше наступного після проведення опису дня на депозит нотаріуса, де перебувають до видачі спадкоємцям або передачі відповідному фінансово органу у разі визнання спадщини відумерлою та переходу майна у власність територіальної громади.
Срібло і монетарні метали (золото та метали ірідієво-платинової групи) у будь-якому вигляді та стані, іноземна валюта і виражені в іноземній валюті або монетарних металах платіжні документи та інші пери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати тощо), вироби зі срібла і монетарних металів, коштовного каміння, а також коштовне каміння і перли за проханням спадкоємців чи інших зацікавлених осіб передаються на зберігання до відповідної банківської установи не пізніше наступного після проведення
Однак, нотаріус може зберігати спадкове майно на депозиті нотаріуса чи у банку за рахунок спадкоємців або інших зацікавлених осіб. Зазначені цінності, прийняті на зберігання нотаріусом, реєструються в книзі у цінностей.
Якщо в складі описаного майна виявляться цінні рукописи, літературні праці, листи, що мають історичне або наукове значення, ці документи за окремим описом передаються на відповідальне зберігання спадкоємцям чи іншим особам, або відповідним установам (інституту, музею тощо). За неможливості передати перераховане на відповідальне зберігання нотаріус або посадова особа органів місцевого самоврядування опечатують документи або сховище з документами.
Виявлені у складі майна померлого вибухові речовини і засоби вибуху, боєприпаси, зброя, спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівливої дії (газові пістолети, револьвери і патрони до них), передаються до органу внутрішніх справ за окремим описом.
У випадку виявлення у складі спадкового майна об’єктів, що перебувають на державному обліку як пам’ятки історії і культури, нотаріус або посадова особа органів місцевого самоврядування повідомляють про це відповідні органи охорони пам'яток історії та культури.
У разі виключення спадкового майна з акта опису на останньому робиться спеціальний напис, у якому за підписом нотаріуса, а також інших осіб, які підписали акт опису, вказується перелік вилучених предметів. Цей напис скріплюється печаткою нотаріуса чи посадової особи органу місцевого самоврядування.
Якщо у складі спадщини є майно, що потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту, на підставі заяви зацікавленої особи (наприклад, представника територіальної громади), після пред'явлення свідоцтва про смерть спадкодавця укладає договір на управління спадщиною.
На підставі заяви зацікавленої особи про відкриття спадщини та договору на управління спадщиною нотаріус заводить спадкову справу.
Договір на управління спадщиною не реєструється в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, а заноситься до книги обліку таких договорів.
У разі надходження до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяви спадкоємців про прийняття спадщини, про відмову від спадщини на користь інших спадкоємців, про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна тощо, нотаріус повідомляє особу, з якою укладений договір на управління спадщиною, про припинення дії договору.
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття укладений договір діє до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою.
Нотаріус або посадова особа органів місцевого самоврядування попереджають охоронця та інших осіб, яким передано на зберігання спадкове майно, про кримінальну відповідальність у разі розтрати або його приховування, а також про матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду.
Охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини спадкоємцями, а якщо її не прийнято — до закінчення строку, встановленого цивільним законодавством України для прийняття спадщини.
Однак, охорона спадкового майна може тривати після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо до нотаріуса надійде заява про згоду на прийняття спадщини від осіб, для яких право спадкування виникає у разі неприйняття спадщини іншими спадкоємцями (частина третя статті 1270 Цивільного кодексу України), і якщо до спливу встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини залишилося менше трьох місяців.
У цьому разі охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини всіма особами, згаданими в абзаці другому цього пункту, а якщо вона ними не прийнята — до спливу трьох місяців з дня надходження від будь-кого з цих осіб заяви про згоду прийняти спадщину, якщо частина шестимісячного строку, що залишилась для прийняття спадщини, менше трьох місяців.
Заходи з охорони спадкового майна припиняє нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, які їх вживали. Якщо місце відкриття спадщини і місце вжиття заходів до охорони спадкового майна різні, про припинення охорони спадкового майна попередньо повідомляється нотаріус за місцем відкриття спадщини.
Про припинення охорони спадкового майна нотаріус за місцем відкриття спадщини попередньо повідомляє спадкоємців та виконавця заповіту.
Слід зауважити, що з припиненням заходів щодо охорони спадкового майна повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, вираженої в заповіті.