Geum.ru

Кі здатні модернізувати зміст своєї діяльності шляхом критичного, творчого її удосконалення, використання досягнень науки І перспективного педагогічного досвіду

Вид материалаДокументы

Содержание


Творча самостійність
Високий рівень самоорганізації
Подобный материал:
Модернізація змісту та структури науково-методичної роботи з педагогічними кадрами – вимога часу


У сучасній школі зросла потреба в учителях, які здатні модернізувати зміст своєї діяльності шляхом критичного, творчого її удосконалення, використання досягнень науки і перспективного педагогічного досвіду. Тому організація науково-методичної роботи є одним із основних напрямів діяльності керівників освітніх закладів. Вирішити проблему методологічної переорієнтації процесу навчання та виховання на розвиток особистості учня, формування його життєво важливих компетентностей можна тільки шляхом підвищення ефективності праці кожного педагога, якнайповнішого використання його потенціальних творчих можливостей. Як зробити так, щоб кожен педагог працював ефективно, тобто щоб кожен з них став продуктивним педагогом? Звичайно, потрібен новий погляд на структуру і зміст науково - методичної роботи з педагогічними кадрами. Завдання методичної служби – моделювати і створювати умови для самореалізації та вдосконалення особистості перш за все педагога ( а потім і учня) в умовах переходу від традиційних форм організації навчальної діяльності до розвивальних, проблемних. При такому підході кожний керівник навчально-го закладу, кожний педагог мали б можливість якомога повніше розкрити свої здібності, набути навичок дослідницької діяльності, розвивати ініціативу та творчість, використовувати досвід, наукові дослідження колег.

Педагогічна праця вже від самих витоків має творчий і дослідницький характер, а методична робота має бути життєвою потребою кожного окремого педагога й, водночас, обов’язковою вимогою, найважливішою умовою забезпечення ефективного функціонування і розвитку школи. Але тільки та методична робота, яка організована на наукових засадах, може забезпечити підтримання належної професійної форми як кожного з її учасників, так і колективу в цілому, забезпечити адекватну реакцію на всі інноваційні процеси, що відбуваються і в освіті, і в суспільстві в цілому. Сьогодення вимагає творчого учителя, учителя-дослідника, який піднімається на вершину педагогічної майстерності, учителя, який прагне до цієї вершини, але подолати яку, мабуть, нікому не вдалося, бо межі росту, удосконалення немає. Тому науково-методична робота сьогодні набуває нових елементів. В її структурі має виявлятися вся сукупність умов розвитку особистості педагога та досягнення акмеологічного рівня його професіона-лізму.

Практика показує, що позитивне педагогічне середовище складається тоді, коли педагогічні працівники зацікавлені в колективному пошуку вирішення проблем. В такій колективній діяльності, спрямованій на вирішення спільної для всіх педагогів закладу проблеми, кожен з них організовує свою власну діяльність, аналізує її результативність, ступінь її впливу на спільний результат. Тому сьогодні такого важливого значення набуває організація діяльності педколективу над єдиною методичною проблемою на науковій основі. Глибоке вивчення теоретичних основ проблеми всіма членами колективу, моніторингові дослідження рівня готовності кожного із його членів до пошукової, дослідницької роботи ( а робота над ЕМП – це і є пошук, дослідження), озброєння кожного педагога необхідними для цього знаннями і уміннями та навичками, створення реальної творчої атмосфери в колективі – це якраз і є умовою і запорукою успішності і продуктивності кожного педагога і колективу в цілому.

Один із секретів педагогічної творчості полягає в тому, щоб пробудити в учителеві інтерес до пошуку, аналізу власної роботи. В.О.Сухомлинський зазначав: „Якщо ви хочете, щоб педагогічна праця давала учителеві насолоду, щоб повсякденне проведення уроків не перетворювалося на нудну, одноманітну повинність, виведіть кожного вчителя на щасливу стежку дослідника”. Чому таке важливе значення має саме зараз дослідницько - експериментальна діяльність педагога? Справа в тім, що педагогічна теорія в нинішньому її стані переосмислення та перебудови, безумовно, не може цілком забезпечити відповідний рівень практичного використання наукових положень. Звичайно, не кожного дня учитель сідає за письмовий стіл і займається науковою діяльністю. Проте справжній педагог вибудовує власну освітню концепцію, розробляє відповідно до неї особисту програму роботи зі свого предмета для кожного класу, систематично здійснює пошук, основою якого є дослідницькі уміння, набуті у процесі цілеспрямованої методичної роботи та самоосвіти. Зрозуміло, що формування цих умінь – процес складний і тривалий, він не виникає й не розвивається спонтанно, а потребує ґрунтовної теоретичної підготовки, вивчення наукових робіт із психології, соціології, педагогіки і, звичайно, з навчального предмета.

Завдання адміністрації навчальних закладів, методичної служби на всіх рівнях – домогтися, щоб педагогічним кредо кожного учителя стало: учень – суб’єкт навчання, який оволодіває метазнаннями (проміжними, тими, що змінюються, перетворюються в часі і просторі), набуває ключових життєво - важливих компетенцій, формує в собі готовність до самоосвіти впродовж усього життя. Це означає, що вчитель повинен утверджувати суб’єкт- суб’єктні взаємини, вирізнятися своєю толерантністю, високим рівнем емпатії, бути сучасним педагогом-технологом, тобто користуватися тими методами і прийомами, які створюють ситуацію успіху учня, бути професіоналом високого класу, знавцем свого предмету. Зрозуміло, що і для керівників, і для педагогів таке завдання дуже не просте. Але без цих якостей, характерних для кожного педагога, домогтися проголошених цілей неможливо. Тому й потрібно методичну роботу спрямувати саме на розвиток названих якостей і домогтися, щоб кожен педагог зрозумів, що участь у методичній роботі – це його професійний обов’язок .

Окремо слід зупинитися на такому понятті, як методична культура педагога. Це – вища форма його активності, творчої самостійності, стимул і умова вдосконалення навчально-виховного процесу, передумова виникнення нових ідей у педагогічній науці та практиці. Це не тільки глибокі знання, але й майстерність, мистецтво, індивідуальність, уміння пояснити, зацікавити наукою, озброїти учнів практичними навичками. Які ж риси властиві учителеві з високим рівнем методичної культури? Розглянемо їх:

1. Творча самостійність ( ініціатива, прагнення до пізнавальної діяльності, нестандартний підхід до справи, активна пошукова діяльність, спрямованість на постановку й розв’язування науково-методичних проблем, налаштованість інтелекту на творче мислення).

2. Високий рівень самоорганізації в підготовці до занять (наполегливість, працездатність, організованість, відповідальність).

3. Працелюбність і старанність під час самопідготовки, самонавчання, само формування; дисциплінованість і послідовність у реалізації обраної технології навчання.

4. Цілеспрямованість у досягненні своєї мети, твердість і доказовість у відстоюванні власних переконань.

5. Потреба в самовихованні, формуванні досвіду духовного і професійного самовдосконалення.

Компоненти методичної культури педагога:
  • науковий світогляд;
  • загальнонаукова і фахова ерудиція;
  • глибокі психолого-педагогічні знання;
  • глибокі знання в галузі викладання навчального предмета, методик виховання;
  • відчуття нового;
  • творче мислення;
  • потреба у самовдосконаленні.

Із вищезазначеного можна зробити висновок, що методична культура формується паралельно з майстерністю, мистецтвом викладання, спілкування, але суть її полягає в узагальненні, осмисленні особистого педагогічного досвіду й переходу на вищий рівень професіоналізму.

Сучасна освіта неможлива без упровадження інноваційних форм і методів, які роблять педагогічний процес більш якісним, а, отже, і більш продуктивним. Основою інноваційної педагогіки є твердження, що людина саморозвивається, якщо все пропускає через самоусвідомлення і свою душу. Тому важливо домогтися розуміння кожним педагогом, що засвоєння і використання сучасних методів навчання здійснюється в режимі саморозвитку учителя. А головним результатом цього процесу є його здатність до побудови власної педагогічної діяльності.

Сьогодні кожен керівник навчального закладу знає, що за формою методична робота може бути колективною, груповою та індивідуальною. І, звичайно, для забезпечення систематичної практичної допомоги кожному педагогові слід використовувати всі ці форми. Проте, і практичний досвід, і сучасні теоретичні дослідження дійшли висновку про те, що методичну роботу необхідно перебудувати так, щоб вона була зорієнтована на особистість педагога. Тому перевагу в системі науково-методичної роботи слід віддавати індивідуальним формам і методам організації діяльності.

І керівники навчальних закладів повинні прагнути до того, щоб кожен з педагогічних працівників мав свою програму самовдосконалення, постійно займався самоосвітою й отримував методичну допомогу від адміністрації.

Що значить надавати методичну допомогу, методичну підтримку в умовах переорієнтації на індивідуальні форми роботи? Це, перш за все, виявлення кращих педагогічних можливостей кожного педагога засобами діагностики, методичного моніторингу. Тут доцільно також підкреслити думку про те , що і внутрішньошкільний контроль втратив (і хочеться вірити, що назавжди) характер „голого” адміністрування. І сьогоднішній керівник, якщо він достатньо компетентний в частині управлінської діяльності, повинен сприяти тому, щоб ВШК мав методичне спрямування, і грамотно впроваджувати само- і взаємоконтроль, моніторингові дослідження (як м’яку форму контролю), замінюючи ними жорсткий адміністративний контроль, який, до речі, практично не сприяє особистісному зростанню педагога. Зміна вектора внутрішньошкільного контролю залежить не тільки від рівня управлінської компетентності, а й від управлінської культури, стилю управління. Жодна людина не може творчо розвиватися у жорстких рамках адміністративного контролю, розвиток можливий тільки у творчості, у дії. Людина саморозвивається, якщо все пропускає через самоусвідомлення і свою душу. Це і є основою інноваційної педагогіки. Таким чином, ми прийшли до висновку, що найефективнішою формою здобуття педагогами нових знань є самоосвіта, а найкращою умовою формування необхідних умінь і навичок, творчого розвитку – організація творчої діяльності. Проте , самоосвіта педагогів - це процес керований, і її організація і ефективність багато в чому залежить від управлінських умінь і навичок керівників навчальних закладів. Тут важливо усвідомити, що тільки на діагностичній, моніторинговій основі можливо забезпечити цілеспрямовану і результативну самоосвітню діяльність педагогів.

Однією з найефективніших форм індивідуальної методичної роботи є проведення методичних консультацій з найрізноманітніших актуальних питань організації як власної діяльності педагогів, так і організації НВП, підвищення його продуктивності. Надання конкретної консультативної допомоги педагогам повинно здійснюватись як на основі отриманої управлінської інформації про стан справ у будь-якій підструктурі, так і за індивідуальним запитом педагогів.

Серед сучасних і ефективних форм і видів методичної роботи, які сьогодні у нас ще використовуються дуже мало, - засідання „круглих столів” з обміну досвідом та обговорення актуальних питань викладання навчальних предметів, тренінги з відпрацювання конкретних методик і педагогічних технік викладання, майстер-класи, метою яких є вдосконалення освітньої, наукової та професійної підготовки педагогів, забезпечення практичного оволодіння новими вміннями й навичками навчання та виховання школярів, постійне збагачення їхнього досвіду у процесі формування власної системи діяльності ( наприклад, майстер-клас з виготовлення та застосування дидактичних матеріалів, тестових завдань, з розробки різних етапів уроків різних типів, з розв’язування проблемних задач тощо); випуск методичних бюлетенів, творчі групи, робота в яких допомагає кожному глибоко усвідомити сутність нових методичних ідей, їх роль в особистому досвіді, здійснити експериментальну перевірку розроблених проектів, моделей; підготовка статей для фахових видань (як індивідуально, так і групами педагогів), рольові ігри, методичні сесії, фестивалі, естафети, ярмарки, ринги, панорами методичних навичок, консиліуми, олімпіад, мозковий штурм, огляди-конкурси, проектування, коли, отримавши завдання, учасники мають знайти найкращий варіант утілення ідеї. Все це не базові організаційні форми методичної роботи, тому їх називають нетрадиційними. Нетрадиційні форми методичної роботи спрямовані на максимальну активізацію практичної діяльності педагогів. Вони в більшій мірі, ніж традиційні, розширюють можливості методичної роботи, роблять її динамічною, активно-творчою. Нарешті, вони носять інноваційний характер, у процесі їх використання впроваджуються інтерактивні методи і прийоми.

Ми не претендуємо на те, що на сьогоднішньому семінарі продемонструємо багато таких форм роботи (це неможливо), але те, що найкраще освоєно колективом закладу, - до вашої уваги.