Geum.ru

Село Березна Володарського району Київської області

Вид материалаДокументы

Содержание


Володарського району Київської області
Село Рачки
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Село Петрашівка

Володарського району Київської області


Село розташоване на р.Рось, за 12 км від райцентру селища Володарки в північно-західному напрямку і за 50 км від міста Біла Церква. Село з”єднане асфальтною дорогою з районним центром, через який має безпосередній зв”язок з містами Білою Церквою, Києвом.

Село Петрашівка розташоване поруч села Гайворон. Постановою Київського облвиконкому від 5.02.1959 року воно входило до Гайворонської сільської ради. В даний час село Петрашівка є адміністративним центром, на території якого знаходиться Петрашівська сільська рада.

Чисельність населення – 250 чоловік

Територія – 128 га

Поштовве відділення –Петрашівське

Поштовий індекс – 09312

Код АМТС - 8-04469

Адреса ради - 09312, с.Петрашівка

Володарського району

Київської області

Архівних документів про час заснування села не збереглося, але на основі усних переказів, назв окремих місць біля села можна встановити, що Петрашівка належить до найдавніших поселень, які було засновано за часів Київської Русі.

С.Петрашівка зазнала нашестя монголо-татар. 1240 р. поселення було повністю знищене, а частина уцілілого населення розбіглася по лісах і ярах. Один з небагатьох уцілілих людей – Петро Шевка, поселився на території теперішньої Петрашівки. Як гадають, від цього прізвища і імена й пішла назва села Петрашівки.

В 14 столітті землі України захопили литовські феодали, які увійшли до складу Литовської держави. На півдні України після розпаду Золотої орди утворилося Кримське ханство, яке спочатку було васалом Литовського князівства, а в кінці 15 століття стало васалом Туреччини Кримські татари разом з турками почали напад на землі Південно-Західної частини Київщини. Вони грабували населення, забирали його в полон і продавали в рабство. Це стало причиною спустощення нашого краю.

В 16 столітті, коли Литва остаточно об”єдналася з ПольщеюЮ на землі нашого краю проникли польські феодали. Магнати Вишневецькі, Браницькі, Збаразькі захопили землі Південно-Західної Русі, в т.ч. і землі Петрашівки.

Архівні дані 17-18 століття зберегли мало повідомлень про село Петрашівку. Проте відомості Похилевича („Сказання о населенных местностях Киевской губернии за 1864 год”) дають нам відомості про те, що селом на той час все ще володіли польські поміщики. Село Петрашівка розташувалося на лівій стороні річки Березянки, у 3-х верстах нижче Антонова. Жителів було 701 чоловік православної віри. Кримсько-католичеському віроісповіданню належало лише сімейство поміщика Вишневецького. У 1785 році Михайло Вишневецький продав Петрашівку графу Висловському. А той, 1792 року, перепродав село Адаму Єзерському. З 1834 року Петрашівка разом з селом Токарівкою і 2581 десятинами землі належала Іосифу Адамовичу Страшинському, який доводився чоловіком дочці Єзерського. Селяни обкладалися панщиною 3 дні на тиждень або 156 днів на рік. Робочий день літом і зимою продовжувався від сходу і до заходу сонця. Праця на панщині обліковувалася в Інвентарній книзі. Крім облікованих робіт в Інвентарній книзі обліковувалися по 12 днів шарваркових. До загальних селянських повинностей зараховувалася оранка поля, відведеного для забезпечення народного продовольства з повною уборкою з нього хліба і обмолотом, а також ремонт гребель, мостів, чатей маєтку, поштових і комерційних шляхів і т.і.

Поміщик мав право судити своїх селян за найменші провини, піддавати жорстоким покаранням.

1855 року, в розгар Кримської війни в Сквирському повіті Київської губернії, до якого належало село Петрашівка, виник бунт селян. Центром бунту стало село село Березна. Серед населення розповсюдилися слухи, що цар видав Указ про звільнення селян від кріпосної залежності. Цей Указ, буцімто, приховують від селян.

Бунт селян продовжувався декілька днів. Але почувши вистріли в сусідньому селі, селяни призупинили повстання.

Реформа 1861 року нічого не принесла селянам. За поміщиками залишилося більше половини найкращих земель, селянські ж землі були розкидані по схилах ярів. На той час в селі нараховувалося 170 дворів з кількістю жителів – 978. В селі нараховувалося 1400 десятин землі, з яких 693 десятих належало поміщикам.

Під час революції 1905-1907 рр. селяни знову вимагали розподілу всієї поміщицької землі, але їх мрії і на початку 20 століття не здійснилися. Багато селян були змушені шукати.

Кращої долі в далеких краях Поволжжя, Сибіру, Далекого Сходу, Канаді, США, в країнах Латинської Америки.

Жовтневі події 1917 року в Петрограді селяни зустріли з надією Першими органами нової влади на місцях були ревкоми. Головою ревкому обрали Дячука Івана Григоровича, секретарем – Тимченка Антона Мироновича. Ревком керував розподілом поміщицьких земель між селянами, організовував збір податків налагоджував роботу шкіл і лікарень, роз”яснював політику нової влади, боровся з бандитами.

В квітні 1920 року в село вступили війська панської Польщі, але недовго довелося їм господарювати. Перша кінна Армія під командуванням С.М.Будьонного прорвавши фронт під м.Умань, продовжувала наступ на Житомир. На початку червня 1920 року в Шевському яру, неподалік села, відбувся запеклий бій з білополяками. Петрашівку було визволено.

Відділ роботи на селі Київського комітету КП (б) у липні 1920 року звернувся до селян із закликом: „Засновуйте комітети незалежних селян”. І такий комітет було створено в Петрашівці на чолі з Оксаком Іваном Івановичем. Комітет проводив виховну роботу серед бідноти, допомогав зміцненню місцевої ради.

З кожним роком населення Петрашівки почало збільшуватися. 1926 року в селі налічувалося 275 дворів з населенням 1149 душ і селянство селянство розпочало пошуки нових шляхів розвитку господарств.

1927 року в Петрашівці з бідняцьких господарств створили товариство спільного обробітку землі. Перший рік існування було важко: не вистачало коней, реманенту. На другий рік придбали 4 коней, 2 плуги, 2 культиватори, 2 комплекти борін і 1 воза.

Восени 1929 року в Петрашівці створили сільськогосподарську артіль (колгосп) Йому дали назву імені Т.Г.Шевченка. Частина бідняцько-середняцьких господарств залишилася поза колгоспом і вступила туди лише 1932-1932 рр.

Внаслідок грубих порушень при створенні колгоспів, дощове літо 1932 року, слаба організація праці, великі втрати зерна при уборці врожаю, населення села Петрашівки весною 1933 року пережило великі труднощі, пов”язані з відсутністю відсутність харчування. Більшість селян голодала, почастішали вигадки смерті від голоду. Протягом 1932-1933 років з голоду померло селян.

1.09.1939 року фашистська Німеччина напала на Польщу. Буржуазно-поміщицький уряд віддав наказ Червоній Армії перейти польсько-радянський кордон, щоб взяти під захист життя народів Західної України та Західної Білорусії. В цей час багато громадян села було мобілізовано в Червону Армію. Вони брали участь у визволенні однокровних своїх братів.

В кінці листопада 1939 року, в період радянсько-фінського військового конфлікту багато громадян села брало участь у розгромі фінської воячини.

22 червня фашистська Німеччина напала й на нашу країну. Чоловіки села були мобілізовані на захист Вітчизни. В Петрашівці залишилися лише жінки, діти та пристарілі.

З 17 листопада село було окуповане німцями. Вони вивезли на каторжні роботи в Німеччину 35 хлопців і дівчат, з якої не повернулися Іван Тихонович Оксак, Катерина Шинкарук, Іван Петрович Кременецький. Вони загинули в концлагерях.

Роки окупації були чорними днями для жителів села. Фашисти примушували людей працювати від зорі до зорі. Однак колгоспники села Пархоменко А.П., Шкраба Н., Оксак П.Г. систематично надавали допомогу партизанам, які діяли в сусідніх лісах.

31 грудня 1943 року село було звільнене від окупантів. Перемога на фронтах Великої Вітчизняної війни нашої Армії стала стимулом для трудового піднесення в тилу. Селяни працювали з бажанням як скоріше остаточно розгромити ворога. З фронтів приходили все втішніші вісті, але приходили й похоронки на батька, сина, чоловіка, коханого. Всього не повернулося з фронтів війни 34 чоловіків.

В середині 1944 року повернувся з фронту через інвалідність Іщук Петро Олексійович, здібний, енергійний організатор, якого й було обрано головою колгоспу. Незважаючи на великі післявоєнні труднощі, селяни проявляли масовий героїзм у праці та у відбудові колгоспного господарства.

50-ті роки господарство зросло. Післявоєнну п”ятирічку було перевиконано. На кінець 1950 рік 20 століття в селі налічувалося 155 колгоспних дворів з населенням 501 чоловік. Працездатних з них було 82 чоловіки і 165 жінок. Підлітків – 55, непрацездатних жінок – 56.

Рільничих бригад в колгоспі нараховувалося 4, в яких працювало 226 чоловік. Доярок у колгоспі було 4, телятниць – 1, свинарів – 5, скотарів – 8, конюхів – 5, птичниць – 2, пасічників – 1. Всього в тваринницькому секторі працювало 34 чоловіки, налічувалося 253 голови ВРХ.

В 50-ті роки значно зросла культура села, працювало 2 клуби, бібліотека, було організовано гуртки художньої самодіяльності; розпочалося будівництво нових хат.

5.02.1959 року сталося об”єднання колгоспів с.Петрашівки і с.Гайворона в один колгосп на території Гайворона. Колгосп отримав назву „Маяк”. Об”єднання колгоспів зміцнило фінансово-економічну спроможність господарства, дало змогу краще використовувати техніку для потреб господарства, механізувати сільськогосподарські роботи. Цього ж року було об”єднано і сільські ради на чолі з Омельченком Данилом Івановичем.

В 60-ті роки колгосп „Маяк” стає великим господарством з достатньо розвиненим рівнем механізації основних сільськогосподарських робіт. Таі найтяжчі роботи, як посів, збирання хліба були повністю механізовані, а колгоспники одержували на трудодні багато хліба і чимало грошей.

В наступне десятиліття колгосп вступив як економічно і фінансово сильне господарство, але не мав ще достатньої кількості приміщень для худоби і добротного Будинку культури. Дитячі садки знаходилися в непристосованих приміщеннях. Не було і приміщення для контори, магазинів, не вистачало електроенергії (сучасних)

Поступово село підключили до державної мережі електроенергії, збудовано добротні цегельні приміщення для худоби, приміщення громадського призначення , медпункт. Наприкінці 60-х років збудовано великий двоповерховий Будинок культури, нові дитсадки і ясла.

У 70-ті роки змінилося керівництво колгоспу „Маяк”. Головою колгоспу призначили тов.Чернишенка, який попрацював лише рік. 13.05.1972 головою правління було обрано Паламарчука М.А. Перестановка кадрів не сприяла подальшому зміцненню колгоспу. 1973 року до нього приєднали ще й господарство Біліївського колгоспу ім.Фрунзе. Поступово одне з найбільших господарств району стає постійним боржником держбюджету. Тоді і виникла потреба у реорганізації управління господарством. Його поділили на 3 відділки. Керуючим 1 відділком (с.Гайворон) було призначено Присяжнюка М.С. Керуючим 2 відділком (с.Петрашівка) – Бондара П.К., 3 відділком (с.Біліївка) – Осипчука В.

В ці роки також було центра – ліквідовано систему управлінням господарством, створено одну контору, єдине планування.

У 70-ті роки по відділку № 2 (Петрашівка) було збудовано критий тіч, корівник на 100 голів, склад для міндобрив, закінчено дорогу, під”їздну дорогу до ферм, проведено реконструкцію свинарника і корівника, силосну бетонну траншею.

У 80-ті роки господарство зробило певний крок вперед, продовжуючи збирати досить сталі врожаї, завершуючи капітальне будівництво. В Петрашівці побудували установку по виготовленню трав”яного борошна та гранул, заасфальтували 1000 кв.м току, побудували будинок для механізаторів. Проте в нових умовах перебудови в господарстві спостерігалися збої. Врожаї зернових наприкінці 80-х років знизилися, тваринництво перетворилося на збиткове, збиткове, занепала соціальна сфера, перестав давати продукцію цегельний завод.

За вимогою жителів села Біліївки в липні 1988 року колгосп розкуркулився.

І лише зміни, що сталися в 90-ті роки 20 століття, забезпечили новий підхід взаємовідносин між владою і колективним господарством, який являє собою подолання бюрократичних бар”єрів та зменшення податкового тиску.

Це сприяє розвитку всіх напрямків бізнесу, створює можливості для пладної співпраці з потенційними інвесторами, партнерами по бізнесу як в межах району, так і далеко за його кордонами.

Сьогодні на території Петрашівськи створено колективне сільськогосподарське підприємство СТОВ „Єдність” , виробничий напрям якого вирощування зернових культур, цукрових буряків.

Визначною землячкою селян є Познанська Марія Авакумівна, відома українська поетеса. Після закінчення школи вона працювала в колгоспі. 1937 року склала іспити до Білоцерківського педагогічного технікуму. Але її навчання несподівано обірвала війна. Чотири довгих роки Марія Авакумівна працювала в тилу, внесла свою скромну допомогу в загальну пере могу над ворогом.

З книжечки „Мій квітник”почалася її літературна біографія. Пізніше вийшли з друку збірки її віршів „На рідній землі”, „Тьотя Паша”, „Маленьким друзям”, „Кольори”, „Дуровська залізниця”, „У нашому садочку”, „Жоржини цвітуть”, „Зелена повінь”, „Колос наливається” та інші.


Село Рачки

Володарського району Київської області


Село Рачки Володарського району Київської області розташоване на правому березі річки Рось. Віддаль до райцентру селища Володарки 2 км, а до залізничної станції м.Біла Церква знаходиться на віддалі 42 км. Вздовж берега річки тянуться луки. Село з півдня оточена лісом. До Рачківської сільської ради входять села Рачки і Ратуш.

Чисельність населення становить – 364 чоловік

Територія: Рачки – 83 га та Ратуш – 10 га

Поштовий індекс - 09351

Код АМТС - 8-04469

Телефон - 5-88-38

На території села знаходиться сільська рада.

Адреса ради – 09351, вул.Леніна

с. Рачки

Володарського району

Київської області.

На природні багатства село бідне. Є поклади каменю, піску, глини.

Дізнатися про те, в якому році виникло село неможливо, тому що в селі не збереглося ніяких пам’яток.

За переказом старого селянина Шевчука Григорія Яковича на території села було багато лісів. В лісах росли дуби. В цих лісах поселився жити селянин-кріпак. Жив він в курені, а тому від цього виникло в селі прізвище Коренюки. Живилися раками. Пізніше почалось заселення селянами-бобилями. Спочатку село складалося з 34 господарів. Річка Рось була велика. По ній сплавляли дуби і це місце називається Пристань. Ця назва збереглася і досі.

Ратуш складався з 3 хат. Жили лісник, курятник, була корчма. Став був великий, в ньому виловлювалася риба і раки. В селі Рачки було чотири корчми.

Селяни були кріпаками. В 1900 році жителів в селі було 587 чоловік. Землі було 1031 десятина.

Пан Запольський мав в своєму володінні 723 десятини землі. Заводів в селі не було. Населення займалося розведенням свиней і овець. Було багато ткачів, що виготовляли домотканне сукно.

Після смерті пана Запольського його земля була продана. Частину землі було продано селянам, а частину пану Козіцькому.

Перед Жовтневою революцією пан Козіцький втік, а земля перейшла до рук селян. Селяни працювали в пана, наймалися до чужих панів. Ліс, яким володів пан Козіцький, називається ще й досі ліс „козіцького”.

Село далеко знаходилося від промислових центрів, про нього майже було не відомо.

Революційні події в селі не відбувалися. Земля, якою користувався пан Козіцький в кількості 200 десятин в с.Рачки (він мав володіння і в селі Лобачів, і в Оратові, а також сільські експлуататори Ящук Федір, який мав 46 га. Наумчук Матвій, який мав 28 га. З приходом Жовтневої революції земля була від них відібрана і передана до рук селян.

В 1917 році в селі створено орган радянської влади – ревком, який займався питанням розподілу поміщицької землі.

В 1918 році було створено комітет бідноти. Організаторами їх були Паталах Купріян Гаврилович, Кіндзельський Домінік Андрійович, членом президії цього комітету був Кавецький Олександр Григорович.

Комітети бідноти займалися також розподілом землі. В 1929-1930 роках проведено колективізацію. Під тиском керівників села шляхом насильницького, примусового методу.

Село першим закінчило соціальну колективізацію. Лише Чорний Оксень Тодотович до 1936 року був поза колгоспом. Спочатку ввійшло в склад колгоспу 34 господарства із 176, а потім і всі.

В 1930 році у Володарці на зльоті Кавецький Олександр Григорович доповідав про закінчення колективізації. З організацією колгоспу появилися передові люди – це Марчук Явдоха, Яремчук Ганна Адамівна, Шамко Марія Герасимівна, Кавецький Антон Григорович, Діденчук Олександр Іванович і багато інших.

Головою колгоспу працював Діденчук Олександр Іванович. На той час землі в колгоспі було 204 га. Земля оброблялась вручну. Жодної сільськогосподарської машини в колгоспі не було.

Партійна організація в колгоспі не була створена. Перші комуністи села: Кавецький Олександр Григорович і Безоглюк Григор Пилипович, які були прийняті в члени партії в 1938 році при Володарському МТС.

Комсомольська організація була створена в 1927 році. Перші комсомольці – Ковальський Віктор Йосипович, Мельник Петро Степанович, Марчук Петро Іванович, Шамко Марина Іванівна.

Голодомор 1932-1933 років також позначився в нашому селі. Під час голодомору померло 178 чоловік. Виявлено фамілії і імена тільки 50 чоловіки. Репресованих і реабілітованих історією в селі Рачки виявлено 5 чоловік.

Безоглюк Андрій Кирилович – 1828 р. реабілітований 1993 р.

Діденчук Павло Михайлович – 1902 р. реабілітований 1993 р.

Кавецький Іван Григорович - 1896 р. реабілітований 1993 р.

Лісовська Філя Францівна - 1908 р. реабілітований 1989 р.

Фролов Олександр Степанович – 1925 р. реабілітований 1998 р.

Три реабілітовані поховані в селі, а двох невідомо де.

В селі є один пам”ятник поставлено на кладовищі і два обеліски загиблим воїнам-односельцям.Встановлено хрест і меморіальна дошка на місці масового поховання жертв голодомору 1932-1933 років.

На початку Великої Вітчизняної війни всі колгоспні будинки були спалені, а худоба була евакуйована в глиб країни.

Жорстоко розправлялися німецькі окупанти з жителями села. За найменші провини населення каралося. Відправляли в Німеччину на каторгу. Було забрано 15 осіб.

Партизанський загін був створений на території села і діяв не тільки в селі, а також на території Лобачева. Створений був у лісництві. Учасником партизанського загону був Кавецький Олександр Григорович. В сім”ї Діденчук Марії Пилипівни переховувався поранений партизан, який помер через 7 суток. Партизани шкодили німцям. Вони затримували вивозку хліба з села, не давали своєчасно проводити обмолот хліба і інше. З фронтів війни до села надійшли похоронки на 59 односельчан.

Після Великої Вітчизняної війни населення приступило до мирного життя. Скоро відбудовано зруйноване сільське господарство. В колгоспі побудовано електростанцію, млин, свинарник для відгодівлі свиней. Розпочато будівництво клубу. В селі є фельдшерсько-акушерський пункт.

Добробут трудящих зріс. В післявоєнні роки побудовано 25 хат. Хати будуються великі, красиві, частина з них цегляні. В селі появилося багато велосипедів, мотоциклів, є легкові машини.

В селі числиться населення на 1.01.1963 р.- 660 чоловік. З них жінок – 375, чоловіків – 285. Дворів на цей час – 220.

Всього працювало в колгоспі на той час 164 колгоспники. З них 79 чоловіків і 85 жінок. В галузі науки і культури працювало 4 чоловіки. В адміністративному апараті – 2 чоловіки, в медицині – 2. В селі виникли нові професії – трактористи, комбайнери, шофери, електрики, спеціалісти сільського господарства. Національний склад населення – українці.

Раніше колгосп називався „П П”ятирічка”, а пізніше – „Жовтень”.

В 1960 році колгосп був приєднаний до села Матвіїха і називався „Ленінський шлях”, а з 1962 року колгосп був роз”єднаний і почав називатися „Жовтень”.

Всього земельних угідь в колгоспі було 1348 га. Орної землі 836,4 га, сіножатей – 63 га. Лісів – 188 га. Вигони і пасовища 14,1 га. Присадибні участки 71 га, багаторічні насадження – 9 га, чагарники – 25 га.

В колгоспі вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо, картоплю, цукрові буряки. За деякий період почали вирощувати кукурудзу. В 1967 році колгосп приєднали до колгоспу ім. ХУШ партз”їзду.

До 1917 року були майже всі не письменні, лише 4-5 чоловік. Мали освіту за початкову школу. До 1917 року в селі школи не було. Селяни наймали хату-читальню і навчали дітей. Але відвідували школу діти більш заможніх селян. Вчителів в селі не було, наймали з других сіл.

Після Жовтневої революції розпочато будівництво школи. Школа побудована в 1926 році. На даний час школа в нас не працює. Діти сіл Рачки і Ратуш навчаються у Володарській середній школі.

До 1917 року в селі не було ніяких культурно-освітніх закладів, лише працювала церква, яка була побудована силами селян в 1912 році. В 1956 церква згоріла.

На даний час працює клуб, бібліотек. Працюють гуртки художньої самодіяльності. Село повністю електрофіковано, є радіо в кожній хаті, проведені телефони. В кожній хаті є телевізори. В селі є 20 легкових машин різних марок, 3 трактори, 3 грузових машини. Також є мотоцикли, мопеди.

Колгосп розпався і в 2000 році була утворена спілка „Оксамит”.

В 2006 році було утворено ТОВ Володарські „Шампіньйони”, диретор Панков В.І. А засновником являється Ювченко Андрій Глібович. В селі землі орендує ПП Агрофірма „Рачки” – керівник Диба Віктор Іванович а також приватний підприємець Баляс Олена Павлівна (пилорама), приватний підприємець Вірченко Юрій Іванович (виготовлення меблів).

Село частково газифіковане на половину у 2004 році.

Навчальних закладів в селі немає ніяких.

З відомих людей в нашому селі жив, а потім переїхав у Київ професор Кіндзельський Леонід Петрович, який народився 5 серпня 1932 року в селянській родині. Батько - Петро Андрійович, був сільським ковалем, мати – Ганна Микитівна, рядова колгоспниця. В сім”ї зростало четверо дітей, Льоня – наймолодший.

Після закінчення Володарської середньої школи Леонід вступив до Київського військово-медичного училища, яке закінчив в 1953 році.

Три роки служив за фахом в армії на території Австрії. В 1956 році став студентом Київського медичного інституту. Навчання в інституті поєднував з роботою в лікувальних закладах. Після закінчення у 1962 році медичного інституту з відзнакою одержав призначення на наукову роботу в Київський науково дослідний інститут гематології і переливання крові, де в 1966 році захистив дисертацію на наукове звання кандидата технічних наук.

З 1967 року Л.П.Кіндзельський був переведений в Київський МДІ експерементальної та клінічної анкетології, де його було обрано старшим науковим співробітником. З 1971 року він працював на посаді старшого наукового співробітника в Київському науково-дослідному рентгенологічному та онкологічному інституті, де з 1973 року по 1986 рік очолював лабораторію променевої паталогії та експериментальної терапії. В 1977 році він захистив дисертацію на науковий ступінь доктора медичних наук, а в 1981 році йому присвоєно звання професора.

В КНДРОІ вчений створює першу в Україні клунуку систематичних пухлинних захворювань. Водночас з 1978 року по 1986 рік є заступником директора з наукової роботи, перебуваючи в той час на посаді головного радіолога МОЗ України.

Професор Л.Кіндзельський - видатний онколог-радіолог України і світу, автор понад 350 наукових праць і низок винаходів. Під його керівництвом виконано 30 кандидатських та 3 докторські десертації.

За наукові досягнення у вивченні онкозахворювань у 1976 році Л.Кіндзельського було нагороджено орденом „Знак пошани”, а за участь у ліквідації аварії на ЧАЕС в грудні 1986 року було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. За підсумками 1995 року наукова громадськість світу визнала професора Л.П.Кіндзельського „Лікарем року – найкращим онкологом світу”. Ім’я Леоніда Петровича було занесено у видану в США енциклопедію „500 кращих лікарів світу”. Міжнародним автобіографічним інститутом 1996 року він був визнаний „Людиною ХХ століття” (вручено диплом Честі).

Талановитий лікар і вчений Л.Кіндзельський був мужньою людиною. Через значне опромінення під час виконання службових обов”язків у найбільш небезпечний період після вибуху на ЧАЕС Леонід Петрович багато років нездужав. Проте продовжував активно працювати, керуючи надзвичайно складною і відповідальною клінікою. Прикро, але його спіткала хвороба з кола патології, з якою він наполегливо боровся.

19 квітня 1999 року лікар пішов з життя.