Кобзар єднає Україну – Шевченківські березини на Черкащині
| Вид материала | Документы |
- Переможці конкурсної програми можуть відзначатися призами партнерів тф «Відкрий Україну!», 111.57kb.
- У конкурсній програмі 3-го тф «Відкрий Україну!» (2008), 908.32kb.
- А як ми ставимось до, 115.87kb.
- Постанова від 30 червня 2010 р. N 521 Київ, 18.65kb.
- Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека, 415.58kb.
- Указ Президента України від 18 червня 1994 р. N 319/94 [В текст внесено зміни Указом, 27.44kb.
- Сторони стосовно недоцільності застосування антидемпінгових заходів щодо імпорту, 206.12kb.
- Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України І транзитного проїзду через, 180.51kb.
- Розвиток освіти на Черкащині, 140.08kb.
- Про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну Постанова Правління Національного, 111.22kb.
Кобзар єднає Україну» – Шевченківські березини на Черкащині»
Т. Г.Шевченко! Досить було однієї людини,
щоб врятувати цілий народ, цілу націю.
(Остап Вишня)
Сторінками біографії поета
Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії у родині Григорія Шевченка та Катерини Бойко. Його батьки були кріпаками магната Василя Енгельгардта. Наступного року родина переїздить до Кирилівки (нині село Шевченкове Звенигородського району).
Уже з раннього дитинства Тарас виявив хист до малювання і у віці 8-ми років батько віддає його в школу до дячка-вчителя Павла Рубана.
1823 р. помирає мати Тараса, а через два роки помирає і батько. Залишившись сиротою, він спершу жив у дячка Павла (де пас свині, працював разом з наймитами), згодом був школярем-попихачем у дяка П. Богорського (де майже голодував), далі у лисянського диякона-живописця великими відрами носив воду з річки та розтирав фарби. З 1827 р. наймитував у кирилівського священника Г. Кошиця.
З ранніх років Тарас цікавився народною творчістю, у дяків він навчився читати і писати, здібності хлопця до малювання помітив маляр з села Хлипнівці, але Тарасу було вже чотирнадцять років і його зробили козачком Енгельгардта. У той час молодий Шевченко вперше закохався в дівчину Оксану. Їх родичі та знайомі були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть старшого віку, але надії були марними. Восени 1829 р. разом з панською обслугою підліток виїздить до Вільна. Розлука була несподівана і довга, усе своє подальше життя Шевченко буде з ніжністю згадувати ту дівчину, яку колись кохав. Помітивши у хлопця хист до малярства, Енгельгардт віддав Тараса вчитися до досвідченого майстра (можливо, Яна Рустемаса).
1831 р. Шевченко приїздить до Петербурга, а вже наступного року Енгельгардт законтрактував свого талановитого кріпака на чотири роки Ширяєву – різних живописних справ майстру. Через 5 років у складі артілі майстра молодий Шевченко розписує театр у Петербурзі.
У цьому місті він знайомиться з Іваном Сошенком, Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. Друзі не можуть змиритися з тим, що Тарас Григорович перебуває в кріпацтві.
У лютому 1837 р. Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. У квітні 1837 р. Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців – за ці гроші й було викуплено майбутнього Кобзаря з кріпацтва, а 25 квітня 1838 р. Йому була вручена Жуковським відпускна.
Коли Шевченка було офіційно зараховано «стороннім учнем» до Академії мистецтв, він з великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї – швидко здобуває знання. У січні 1839 р. Тараса зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а вже у квітні – нагородили срібною медаллю II ступеня за малюнок з натури. 1840 р. Шевченка нагороджено срібною медаллю II ступеня за картину олійними фарбами «Хлопчик-жебрак дає хліб собаці».
Шевченко – поет
Одночасно митця захоплює літературна творчість: він пише баладу «Причинна» (1837 р.), поему «Катерина» (1838 р.), елегію «На вічну пам'ять Котляревському», «До Основ'яненка» (1839 р.). 1840 р. побачила світ збірка творів Шевченка «Кобзар». 1841 р. вийшов альманах «Ластівка», де були твори Шевченка: «Причинна», «На вічну пам'ять Котляревському», «Тече вода в синє море...».
Шевченко – художник
У вересні 1841 р. Шевченка відзначено третьою срібною медаллю II ступеня за картину «Циганка-ворожка».
З під його пензля народжуються малюнки «Козацький бенкет» (1838 р.), «Натурниця» (1840 р.), низка портретів, малюнки до художніх творів: «Марія» (до поеми «Полтава», 1840 р.), «Зустріч Тараса Бульби з синами» (до повісті «Тарас Бульба», 1842 р.)... Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами «Катерина» (1842 р.). У вересні 1843 р. Тарас Григорович відвідує рідну Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, виконує малюнок «Хата батьків Т. Г. Шевченка в с. Кирилівці». На Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів «Живописна Україна».
Шевченко – драматург
Захоплюючись театром, Шевченко пробував свої сили і в драматургії: 1842 р. з'явився уривок з п'єси «Никита Гайдай» (російською мовою) та поема «Слепая». 1843 р. Шевченко завершив драму «Назар Стодоля». 1844 р. в Петербурзі окремим виданням вийшла поема «Гамалія».
Перший приїзд на Україну
19 травня 1843 р. Шевченко разом з Гребінкою їде на Україну, де багато подорожує, у Києві виконує кілька малюнків історичних пам'яток, знайомиться з М. Максимовичем, П. Кулішем, Сенчило-Стефановським, О. Капністом, П. Лукашевичем, відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. Згодом зустрічає Ганну Закревську, в яку закохується і присвячує вірш «Г. З.».
У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск «Живописной України», до якого увійшли офорти: «У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Старости», «Судня рада». У березні 1845 р. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, отримавши звання "некласного художника".
Другий приїзд на Україну
У квітні 1845 р. Шевченко приїздить на Україну, щоб постійно тут жити і працювати. За дорученням Київської Археологічної комісії замальовує історичні пам'ятки (на Звенигородщині, у Густинському монастирі, у Переяславі). Завершені твори 1843-1845 р.р. Шевченко об'єднав у альбом «Три літа».
Незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії. У грудні тяжко хворий Шевченко їде до Переяслава, де пише «Заповіт». Згодом Тарас знайомиться з членами Кирило-Мефодіївського товариства: Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом. Подорожує по Поділлю й Волині, збирає перекази і пісні та описує історичні пам'ятки.
Арешт і заслання
Наприкінці березня 1847 р. розпочались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 р. на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва. В нього відібрали збірку «Три літа». 17 квітня 1847 р. його привезли до Петербурга і ув'язнили в казематі «Третього відділу», тут він створює цикл поезій "В казематі". Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом «Три літа» і Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, з забороною писати й малювати. 8 червня 1847 р. його доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті «Близнецы». Шевченко пише нові вірши: «Думи мої, думи мої...», «Згадайте, братія моя...», поеми «Княжна», «Сон», «Москалева криниця», поезії «N. N.» ( «Мені тринадцятий минало»), «Іржавець», «Полякам», «А. О. Козачковському». У кінці 1847 р. він відновлює листування з друзями й знайомими, зближується з багатьма польськими засланцями: Фішером, Завадським, Крулікевичем, Вернером. У першій половині 1848 р. в Орській Фортеці Шевченко написав чотири твори: «А нумо знову віршувати», «У бога за дверми лежала сокира», «Варнак», «Ой гляну я, подивлюся...».
У березні 1848 р. Шевченко, як художник Аральської описової експедиції, малює «Пожежа в степу», «Джангисагач», «Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар'ї», «Урочище Раїм з заходу», «Укріплення Раїм», «Спорядження шхун», «Пристань на Сирдар'ї».
23 квітня 1850 р. Шевченка заарештували за доносом офіцера Ісаєва, під час обшуку було знайдено листа Левицького про симпатії молоді до Шевченка. Поета відправили в Орськ, згодом перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Знову почалася жорстока муштра, за ним встановили посилений нагляд. Тут поет читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріплення, листувався із знайомими, малював.
1857 р., завдяки клопотанню друзів, його звільнили з заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести «Щоденник». 2 серпня 1857 р. він відбув з Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою художник малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, він довідався, що йому заборонено в'їзд до обох столиць. Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньому Новгороді. За зиму 1857-1858 р.р. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у «Більшу книжку» свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава».
Одержавши дозвіл на проживання в столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.
27 березня Шевченко прибув до Петербурга. Тут востаннє закохується в 19-річну Лукерію Полусмак та й ці почуття не принесли поету щастя. Йому так і не вдалося створити родину, про яку так мріяв усе життя. Він жив спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні.
Як художник, Тарас Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. В жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії.
1856 р. почали з'являтися в пресі переклади деяких його творів. На початку 1859 р. вийшла збірка «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко».
Третій, і на жаль, останній, приїзд на Україну
У травні 1859 р. Шевченко одержав дозвіл виїхати на Україну. За поетом встановили суворий таємний нагляд. Він кілька днів жив у рідній Кирилівці, де побачився зі своїми рідними. В цей період він написав чимало поезій та малюнків, мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату біля Дніпра й оселитися на Україні. Проте і цим планам Тараса Григоровича здійснитися не судилося.
15 липня поблизу с. Прохоровки його заарештували, і хоч згодом звільнили, але наказали виїхати до Петербурга.
7 вересня 1859 р. поет прибув до північної столиці. На початку 1860 р. вийшов друком «Кобзар», двома накладами – альманах «Хата» з дев'ятьма новими поезіями Шевченка, об'єднаними під редакційною назвою «Кобзарський гостинець».
2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 р. Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його «Букварь южнорусский».
На початку 1861 р. поет почував себе дедалі гірше. 13 січня він одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу «Основа», де на перших десяти сторінках вміщено його поезії під назвою «Кобзар». У рецензії «Современника» на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. В своєму останньому вірші «Чи не покинуть нам, небого» поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.
Остання дорога до Канева – місця вічного спочинку
10 березня 1861 р. о 5 годині 30 хвилин ранку Тарас Григорович Шевченко помер. Над його домовиною в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами.
Похоронили поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Друзі Шевченка одразу ж почали клопотати, щоб виконати поетів заповіт і поховати його на Україні.
26 квітня 1861 р. домовину з тілом поета поїздом повезли до Москви.
На Україну труну везли кіньми.
До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав "Кременчуг".
8 травня (22 травня за новим стилем) пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій горі, Кобзар знайшов нарешті свій вічний спочинок.
Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.
Лiтературознавцi про значення творчостi Шевченка
Тараса Шевченка не випадково визнано фундатором новоï украïнськоï лiтератури. Хоча деякi тенденцiï ïï розвитку вже можна було побачити в окремих творах деяких письменникiв, саме Шевченко перетворив украïнську лiтературу на явище лiтератури всесвiтньоï, його творчий генiй нiби подолав звичнi кордони. Саме в ній найповнiше розвинулися засади, що згодом стали провiдними для передових украïнських (i не лише украïнських) письменникiв другоï половини ХIХ – початку ХХ столiть: народнiсть i реалiзм, що розкривали справжнє життя в усiй його повнотi та багатогранностi.
Постать Великого Кобзаря украïнського народу надихала не лише письменникiв, йому та його лiтературним образам присвячували своï твори такi вiдомi композитори, як М. Лисенко та Г. Майборода, такi художники, як I. Рєпiн та I. Крамськой. Що вже казати про iнших письменникiв та лiтературознавцiв!
«Вiн – поет цiлковито народний, такий, якого ми не можемо назвати у себе...», – писав про Шевченка видатний російський критик М. О. Добролюбов. За висловом П. Грабовського, Шевченко «зробив літературу великою справою життя i вказав ïй єдино достойний шлях служіння батькiвщинi». Цим шляхом прямували найвидатнiшi украïнськi письменники наступного поколiння – Марко Вовчок, Панас Мирний, Iван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка та iншi. Майже всi вони вважали Шевченка своїм учителем.
Росiйськi письменники-демократи Чернишевський, Тургенєв i Некрасов також згадували про вплив творчості Шевченка на свою. На думку М. Горького, Шевченко «поглянув на життя народу оком поета i провидця». Його наступникiв приваблювала i громадська позицiя Шевченка, надихав його особистий приклад. «Я не знаю, – писав Iван Франко про твори Шевченка, написанi в умовах полiцейського нагляду, – нi в однiй європейськiй лiтературi подiбноï поезiï, написаноï за подiбних обставин». «Всюди, де вiн тiльки бачив гнiт i безправ'я, приниження людини, хай було це на волзькому пароплавi, чи в азiатських пустелях, чи грiзним стогоном докочувалося iз кавказьких гiр, – всюди зло i неправда викликали вибух поетового протесту, i щоразу вiн був готовий стати до бою з насильством i злом», – вiдзначав Олесь Гончар.
Та не лише iдейнi та етичнi засади творчостi Тараса Шевченка приваблювали лiтературознавцiв та письменникiв. Ось що пише про нього у додатку-спогадi до Празького видання «Кобзаря» I. Тургенєв: на його думку, повернувшися iз заслання Шевченко «замислювався над тим, щоб створити щось нове, незвичайне, що тільки йому одному пiд силу, а саме: поему такою мовою, яка була б однаково зрозумiла росiянину i малоросу...». Так, тут вже йдеться про художні та стилiстичнi особливостi творчостi Тараса Шевченка. Його постать вiдiгравала важливу iсторичну роль не лише у розвитку лiтератури, а й у розвитку лiтературноï мови. Вiн заклав ту ïï структуру, яка зберiглася донинi, як основа сучасноï украïнськоï мови. Склад словника i граматичний лад (у тому числi синтаксис) стали нормою i зразком для письменникiв, театральних дiячiв i навiть преси. Це була жива народна мова, що грунтувалася на полтавсько-киïвському дiалектi, збагачена й iншомовними, з росiйськими включно, висловами, наразi коли потребувалася передача фiлософських або полiтичних понять. Можна згадати i про слова, створенi самим Шевченком, якi органiчно ввiйшли у сучасну лексику, наприклад, «передмова» (уперше використано у поемi «Гайдамаки»). Досить докладно стилiстичнi особливостi творiв Шевченка розглянуто у поета та лiтературознавця М.Рильського в «Поетицi Шевченка».
У довiдниках зi свiтовоï лiтератури iснує навiть окреме визначення –«шевченкiвський вірш», тобто деякi стилiстичнi особливостi творчостi Тараса Григоровича стали знахiдкою не лише для вiтчизняних митцiв, а й поетiв iнших лiтератур. Це поняття узагальнює метро-ритмiчнi форми органiзацiï вiрша на основi народно-пiсенноï лiрики, причому виразнiсть досягається через переходи вiд одного метру до iншого. Бiльше того, використання рiзних вiршованих форм усерединi однiєï композицiï, вперше введене Шевченком, стало основою поетичноï технiки лiтератури ХХ сторiччя.
Отже, цiлком справедливим i природним є той факт, що твори великого Кобзаря були перекладенi майже всiма мовами свiту. I досi лiтературознавцi вивчають, а письменники творчо використовують спадщину украïнського народного поета Тараса Шевченка.
Для генiïв не iснує дати смертi... Онук гайдамаки, кріпацький син став основоположником нової української літератури і літературної мови України. «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві вселюдської культури. Десять років він страждав під ігом російської солдатчини, а для свободи Росії зробив більше, аніж десять переможних армій...» – писав про нього Іван Франко.
Мабуть, жоден із великих поетів світу не вистраждав так важко свободи як вищого Божого дару і не зміг сказати так відчайдушно за живих, за мертвих і за ненароджених: «Бодай ті діти не росли, Тебе Святого не гнівили, Що у неволі народились І стид на Тебе понесли». На такому ж рівні і жадоба правди: «Нехай же серце плаче, просить Святої правди на землі».
Шевченкова правда на землі не просто антонім кривди. Вона завжди йде від «Духу Істини, якого світ не хоче прийняти». Шевченкова мати – це свята мати, освячена ореолом Марії... Шевченкова дума — це розмова з Богом...
Зайвим було б казати, що Шевченкова любов іде від Євангельського джерела, як всетворяша сила життя...
Нині Шевченка «всі люблять»; його заведено любити. Відомо, що особисто Тараса Шевченка любили ще за життя. Але любов до його імені, яке стало символізувати душу українського народу, то інше запитання. Не будемо говорити про тих, кому Шевченко залишив свій біль і свій заповіт. Феномен Тараса Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам'ять.
Тарас Григорович Шевченко у нас більше, ніж великий поет – він національний пророк і мученик, розіп'ятий і воскреслий.
Шевченко і світ
Світова слава Т. Шевченка зростає разом зі славою його народу. Поруч з «Кобзарем» по земній кулі крокують пам'ять, любов і шана.
Твори великого українського поета відомі сьогодні в багатьох країнах світу. Їх перекладено мовами понад ста народів, вони стали однією із дорогоцінних перлин у скарбниці світової культури. Планетарна слава народного поета проаналізована в працях і оцінках 62 славістів 25 країн світу.
Виявом палкої любові людей світу до Т.Г. Шевченка є біля 1000, споруджених на його честь, пам'ятників. Вони стоять не лише на березі рідного Славутича, а й на березі Москви-ріки, Потомаку й Сени. У вигляді погруддя на півкруглому постаменті в 1881 році встановлено перший пам’ятник Кобзарю в Казахстані, на півострові Мангишлак, де поет відбував своє покарання. А в Україні перший пам’ятник з’явився 1899 року у садибі меценатки Христі Алчевської у Харкові.
В дні святкування Шевченківських дат на могилі Т.Г.Шевченка на Тарасовій горі у Каневі збираються люди із різних країн світу. Їдуть вклонитися його праху та покласти квіти до ніг поета представники різних національностей і в інші дні. Не заростає людська стежина пам’яті і до його рідних місць: сіл Моринці, Шевченкове, Будище Звенигородського району.
Щороку в Україні відзначаються Шевченкові дні. Традиційно, найголовніші із заходів відбуваються на Черкащині.
Влада готує ряд заходів, присвячених дню народження
і вшанування пам’яті Т.Г. Шевченка
Підготовча частина передбачає створення виставок, оновлення експозицій в музеях обласного центру та районів; проведення: вечорів, лекцій, наукових конференцій, бесід, круглих столів, літературних читань і семінарів, оглядів в будинках культури, клубах, бібліотеках; тематичних уроків Кобзаря у школах; обласної виставки образотворчого мистецтва учнів шкіл естетичного виховання; обласного конкурсу читців-аматорів; обласного фестивалю рушників та виставки сувенірної продукції; обласного конкурсу кобзарського мистецтва; обласного літературно-мистецького свята «Вінок Кобзареві» (м. Звенигородка).
Також відбудеться Шевченківське літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній, новій»;
- участь черкаських школярів у проведенні Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості «Об’єднаймося ж, брати мої»;
- обласні дитячий конкурс «Тарасові джерела» (с. Шевченкове) і конкурс юних поетів «Тарасовими шляхами» (м. Черкаси);
- обласний мистецький фестиваль «Садок вишневий біля хати» (м. Городище).
До річниці народження Великого Кобзаря проводитимуться творчі звіти колективів міст та районів області (м. Черкаси);
- урочистості у Черкаському академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. Т.Г. Шевченка;
- Урок Шевченка у ВУЗах, школах та дошкільних закладах; урочисті заходи у закладах, організаціях та підприємствах, що носять ім’я поета.
Масово організовуватимуться урочисті заходи безпосередньо у місцях, що пов’язані із народженням та місцем поховання Тараса Шевченка.
Зокрема, в урочистостях на території музею Тараса Шевченка в м. Каневі передбачається участь офіційних осіб та делегацій з 15 районів області;
- покладання вінків до могили Кобзаря; огляд оновленої експозиції та виставок музею; засідання Шевченківського комітету; вручення Національної премії України імені Тараса Шевченка.
- на території Нижнього парку заповідника планується влаштувати виставку сувенірної продукції та містечко майстрів.
Буде забезпечено роботу пунктів громадського харчування.
Працюватиме й постійно діюча ярмарка «Канівська торговиця» за участі товаровиробників сільськогосподарської продукції та творчих колективів районів. Свої послуги надаватиме й туристичний комплекс «Авто-Ріка».
Наступним відповідальним центром проведення заходів є Звенигородський район.
За участі делегацій з 5 районів та представників обласного центру (заступники голови облдержадміністрації та обласної ради) тут передбачається:
- у с. Моринці – покладання квітів до монументу «Матері і дитини»;
- огляд експозицій меморіальних об’єктів – хат Якима Бойка і Копія, виставки портретів Тараса Шевченка із колекції музею «Кобзаря», м. Черкаси.
У с. Шевченкове відбудеться покладання квітів до пам’ятника Т.Г.Шевченку, могил батька та матері поета. Демонструватиметься тут оновлена експозиція творів Кобзаря з фондів Національного музею Тараса Шевченка, м. Київ.
До 198-ї річниці від дня народження Т.Г.Шевченка Черкаський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка презентує чергову частину започаткованого минулого року амбітного проекту – поетичної тетралогії "Тарас" Богдана Стельмаха. Прем’єра вистави "Тарас. Слова" відбудеться 9 та 10 березня о 18 год. 30 хв. у приміщенні театру.
Управлінням культури облдержадміністрації розроблено й План заходів із підготовки та відзначення 200-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка. Вони включають в себе традиційні районні та обласні заходи, підсумкові огляди яких здійснюються у 2013-2014 роках. Серед нових заходів:
- літературно-мистецька естафета «Шевченковими шляхами Черкащини»;
- Всеукраїнський фестиваль Шевченківських театрів;
- творчий звіт аматорських та творчих колективів України та зарубіжжя;
- Міжнародна виставка оригінальних творів Т.Г.Шевченка.
Складовою частиною з підготовки та відзначення 200-річного ювілею є завершення робіт на об’єктах:
- Шевченківського національного заповідника (господарчий корпус, Нижній парк, водозабір та інших.);
- Успенського собору;
- автомобільної дороги від Успенського собору до підніжжя Тарасової гори;
- будівництво готельно-ресторанного комплексу «Хата Кобзаря»;
- завершення будівництва Канівського міського Будинку культури та опрацювання питання щодо створення у ньому Шевченківського культурного центру;
- реконструкція Канівської районної лікарні та районного будинку культури; будівництво пам’ятника Т.Г.Шевченку в селищі Вільшана Городищенського району;
- проведення благоустрою об’єктів соціальної інфраструктури міста, району та області.