Фонова та безеквівалентна лексика як засіб формування у поліетномовних учнів лінгвонародознавчої компетенції

Вид материала

Документы

Содержание Безеквівалентна лексика Пасхальне яйце Ліплянка - Хворостянка Зіньківка Люла Путилівка Черепання (для паління, не- (велика за (зроблена в (глиняна люлька). велика за розміром розмірами). м. Таким чином, українське слово віл, яке у російській та болгарській мовах

Подобный материал:

• Формування комунікативної компетенції учнів через впровадження технології групової, 141.07kb.
• Опис досвіду, 213.81kb.
• Урок правознавства 9 клас Тема: дотримання норм права як засіб збереження життя І здоров’я, 123.22kb.
• План роботи Теоретична частина, 43.9kb.
• Соціокультурний компонент перекладацької компетенції, 229.52kb.
• Інтерактивні технології у навчанні німецької мови, 90.98kb.
• Проектна діяльність як засіб формування життєвих компетентностей молодших школярів, 32.03kb.
• Ас проводиться з метою формування в учнів навичок спілкування з однолітками та формування, 112.7kb.
• Формування креативності учнів у процесі виконання ними навчальних завдань на уроках, 53.81kb.
• Йбутнє, на розв’язання проблем нового століття, розвиток ключових компетенцій учнів,, 332.19kb.

ФОНОВА ТА БЕЗЕКВІВАЛЕНТНА ЛЕКСИКА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ У ПОЛІЕТНОМОВНИХ УЧНІВ ЛІНГВОНАРОДОЗНАВЧОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ

(Рідні джерела. - 2003. -№2. – С. 19-22)


На сучасному етапі розвитку шкільної освіти однією із основних цілей навчання української мови є формування комунікативного мовлення, тобто умінь спілкуватися українською мовою, необхідних для майбутньої діяльності у всіх сферах суспільного життя.

Особливо важливим це є для тих регіонів України, де живуть представники різних етносів і зумовлено необхідністю гармонізації взаєморозуміння та взаємодії усіх етносів поліетнічної держави.

Ці народи живуть на одній території, вони зберегли свою мову і мають доволі розмаїту етнокультуру. У свою чергу мова кожної етнічної спільноти так чи інакше відбиває етнокультурні, народно-психологічні й міфологічні уявлення та переживання, тобто менталітет етносу як національну специфіку людського світосприйняття.

Водночас рідна мова і культура – лише частина духовного світу людини, яка проживає за межами своєї етнічної батьківщини в Україні, серед носіїв різних мов і пов’язана з ними виробничими соціокультурними та іншими відносинами. Така багатомірна взаємодія передбачає знання і розуміння культури, особливостей менталітету як української нації, так й інших народностей і національних груп, що становлять єдиний народ України. Адже процеси державотворення потребують збереження цілісності нації, об’єднання зусиль усіх громадян України незалежно від національної приналежності.

Оскільки володіння мовою належить до соціально-культурної інтелектуальної діяльності, то саме у “Державних стандартах 12-річної середньої загальноосвітньої школи”, крім основних змістових ліній навчання (комунікативної і лінгвістичної) має місце і лінгвонародознавча. При цьому використовується термін “лінгвонародознавство”, а не “країнознавство” – з одного боку, щоб підкреслити мовний аспект роботи, а з іншого боку – щоб не виключати із загального розгляду ті етнічні групи, які не мають у сучасному світі країни, з якою вони пов’язують своє походження (наприклад, кримські татари, караїми, цигани та деякі інші).

Введення лінгвонародознавчої лінії змісту мовного курсу говорить про необхідність формування в учнів лінгвонародознавчої компетенції, яка передбачає володіння особливостями мовленнєвої та немовленнєвої (міміка, жести, що супроводжують висловлювання) поведінки носіїв мови в певних ситуаціях спілкування, тобто сформованість в учнів цілісної системи про національно-культурні особливості країни, що дозволяє асоціювати з мовною одиницею ту ж інформацію, що і носій мови, і досягати у такий спосіб повноцінної комунікації /6, 37-48/.

Маємо визнати, що це новий для нас напрямок роботи з мови, тому належним чином ще не з’ясовані теоретичні та прикладні аспекти зазначеної проблеми. Йдеться про те, щоб використовувати саме мовний метеріал – лексику та граматику – для формування, розширення уявлення про народ, його історію, культуру, звичаї. Ідея розуміння культур за допомогою лінгвоспецифічних слів є, безумовно, плідною для шкільного навчання мов, зокрема, для наповнення лінгвонародознавчої лінії змісту мовних курсів.

У цьому плані, перш за все, на нашу думку, необхідно дібрати та проаналізувати так звані лінгвоспецифічні слова, у яких відзеркалюється духовна та матеріальна культура народу. Розуміння саме таких лінгвоспецифічних одиниць становить певну частину фонових знань учнів, що визначається як “двостороннє знання слів-реалій тим, хто говорить, та тим, хто слухає, і яке є основою мовного спілкування” /1, 498./.

Такі лексичні одиниці Є. Верещагін і В. Костомаров назвали лексикою з країнознавчим культурним компонентом /5, 68./. Серед слів з культурним компонентом, як зазначають названі вчені, є безеквівалентна та фонова лексика.

Безеквівалентна лексика – це слова, які неможливо семантизувати за допомогою простого перекладу. Будучи складовою частиною кожної лексичної системи, безеквівалентна лексика у концентрованому вигляді фіксує своєрідність світосприйняття окремого національно-культурного колективу. Наприклад, укр. галушка (різаний або рваний шматочок прісного тіста, зварений на воді або молоці); писанка (розмальоване великоднє куряче або декоративне, звичайне дерев’яне яйце); мазанка (людське житло, зроблена з глини, сирцевої цегли та хмизу, обмазаного глиною); плахта (жіночий одяг замість спідниці з шерстяної тканини); рос. парка (зимовий верхній одяг з оленини або собачатини); верюга (простирадло з бавовни); изба (селянське житло переважно з ялинових або соснових колод); самовар (водонагріваючий, для чаю, посуд); свора (бичовка на якій водять собак); болг. баница (пиріг з бринзою); дънест (широкі селянські штани особливого покрою); кавърма ( національне м’ясне блюдо).

Як бачимо безеквівалентні слова з’являються у мові разом із появою етнічно значущого об’єкта в культурі певного соціуму. Для виділення таких слів із загального лексичного складу, як правило, у ролі індикатора потрібна інша мова. Бо хоч понятійний світ різних національних спільнот майже однаковий, але мовна система кожного етнічного об’єднання кодує одні і тіж самі поняття по-своєму, на основі власного досвіду. А розбіжності між мовами найчастіше прявляються при їх зіставному вивченні. У свою чергу, виявлені відмінні особливості мовних систем, які містять інформацію про національну ментальність, характеризуються категорією безеквівалентності.

Безеквівалентна лексика має внутрішнє розшарування на власне слова-реалії та означальні слова-реалії /3, 5-6./. Проаналізуємо ці слова на прикладах української лексики.

Так, до власне слів-реалій належать лексеми, які вказують на характеристику історичного життя, дають етноспецифічне пояснення й усвідомлення світу, називають конкретні предмети матеріальної та духовної культури соціуму. Наприклад, запаска (чотирьохкутний шмат грубої вовняної тканини з зав’язками на верхніх кутах); пшонина (одна зернина пшона); конюшинище (поле, що було під конюшиною або засіяне нею); вівсянка (вівсяна солома); дерга (товсте і шорстке сукно ткане з овечої вовни та пофарбоване у чорний або червоний колір).

Лексичні одиниці, які походять від власне слів-реалій і містять у собі характеристику етнічно важливого стану, дії та ознаки самих реалій лінгвісти виділяють як означальні слова- реалії. Наприклад, знедолений, настовбурчений, дошкулявий; скубти, кортіти, квилити, бентежити, вовтузитися, вщухати, глузувати; обмаль, горілиць, нишком, жужмом, осторонь та інші.

Згадані слова- реалії можуть вступати між собою у гіпонімічні відносини. У зв’язку з цим виділяються ще й гіпонімічні слова-реалії тобто лексеми, у значенні яких родове поняття розшаровується на ряд видових. Наприклад:

Пасхальне яйце

Крашанка - Писанка -

(пофарбоване куряче яйце, (розмальоване великоднє куряче

призначене для великодніх свят). або декоративне дерев’яне яйце).


Мазанка

Ліплянка - Хворостянка -

(хата-мазанка з глини та (земляна хата, зроблена з хмизу

обліпленого глиною хмизу). обмазаного глиною).

Люлька

Зіньківка Люла Путилівка Черепання

(для паління, не- (велика за (зроблена в (глиняна люлька).

велика за розміром розмірами). м. Путилові).

з короткою шийкою).

Отже, як бачимо, лексична безеквівалентність є категоріальною ознакою, бо:

1. вона притаманна всім без винятку мовам і на лексичному рівні втілюється у:
   

а) специфічних словах, які номінують предмети матеріального і духовного життя національно-культурного колективу та

б) у словах, які етнічно особливо сегментують об’єктивну дійсність (в одному слові може відбуватися звуження або розширення поняття);

2.ця категорія має у різних мовах однакові параметральні характеристики - структурує на лексичному рівні досвід національно-культурного колективу.

Як бачимо, без знання слів безеквівалентної лексики у їхньому не лише власне мовному, а й народознавчому змісті важко до кінця зрозуміти носіїв будь-якої мови.

Розглянемо це на прикладі художніх текстів українських класиків, які вивчаються за шкільною програмою. Наприклад, у Г. Квітки-Основ’яненка: «Настя стала роздавати із скрині усе добро, яке було: … чи плахточку, чи запасочку, чи сорочку, чи хусточку, чи що-небудь, роздавала вбогим дівчатам та сиротам…». У Панаса Мирного: «Ось підвелася одна молодиця у чорній дерзі, підперезана червоною крайкою…».

Подібними специфічними словами насичені численні приказки та прислів’я: «Скочила з пенька плахта рябенька», «Кожух та свита - та й душа сита», «Гуляй, душа, без кунтуша».

Отож, безеквівалентні слова є скарбницею для здобуття знань про країну, культуру і побут народу, мова якого вивчається. Тому, на нашу думку, у навчанні мови необхідно враховувати те, що слова «відображають і передають спосіб життя та спосіб мислення, характерні для певного суспільства (чи мовної спільноти) і являють собою безцінні ключі до розуміння культури» /4, 18. /.

Паралельно із безеквівалентною лексикою необхідно згадати численні слова щоденного вжитку, які в умовах традиційного способу буття набувають додаткових змістових і естетичних нашарувань. Мається на увазі близькі до безеквівалентних слова, які збігаються у декількох мовах своїми денотатами (тобто об’єктивним змістом), але не збігаються за своїми коннотатами (тобто емоційно-естетичними асоціаціями). Такі слова належать до фонової лексики (конотативної).

Прикладами фонової лексики можуть послужити лексичні одиниці української мови, які характеризують вола за різними ознаками:

1. за кольором - барна (темно-сірий віл), бокшій (чорний або сірий з білими боками), диман (темно-коричневий), залізняк (темно-червоної масті), кешель (рябий), ляшок (пісочного кольору);
   
2. за формою ріг – герун (з короткими і тупими рогами), кешуля (із загнутими назад рогами), козій (роги розходяться у різні сторони щей закручені), козирьок (роги розходяться майже горизонтально), шуляк (віл з опущеними рогами);
   
3. за розмірами – гостяк (худий віл, якого важко відгодувати);
   
4. за бровами – брова (віл з чорними бровами);
   
5. за формою шиї – пригористий (з добре виділеною шиєю, на яку легко накидається ярмо);
   
6. за ногами – кодій (віл з товстими ногами);
   
7. за чистотою хутра – мерха (брудний віл);
   
8. за ходою – блиндарь (віл з кривими ногами), швейнога (віл, у якого задні ноги у колінах чіпляються одна за одну), шмалко (назва вола з швидкою ходою);
   
9. за поведінкою – бадя (лінивий віл); віник (віл, який часто махає хвостом), каплун (хитрий віл) та інші.
   

Таким чином, українське слово віл, яке у російській та болгарській мовах

відповідає слову вол, припускає досить роздріблену сегментацію поняття. А це, у свою чергу, говорить про те, що використання вола у господарській діяьності українців визначило появу значної кількості диференційованих найменувань. Навіть сама людина в українській етнокультурі може характеризуватися за своїм ставленням або схожістю до волів, наприклад, волопас (той, хто пасе волів), забильняк (1. зайвий віл у чумаків, 2. зайва людина), пропий-воли (чумак, який пропив воли), волистий (подібний до вола), волоокий (людина, яка має випуклі очі).

Отже, велика кількість лексичних одиниць, за допомогою яких мовний код фіксує різні оцінні харахтеристики, вказує на можливість його присутності в житті етносу й одночасно визначає своєрідність української лексичної системи.

Фонові лексичні одиниці виділяються із загального лексичного складу під час зіставлення з лексичною системою іншої мови. Той факт, що в іншій мові існує лексичний еквівалент якого-небудь слова, зовсім не означає однозначності взятих для зіставлення слів. Найважливішими в таких словах виявляються позалінгвістичні плани, які можна зіставити. Наприклад, українське слово колиска, російське слово люлька, і болгарське слово люлка мають спільне лексичне значення. Проте навколо кожного з цих слів є свій ореол ознак, пов’язаних з предметом, названим цим словом. Схематично це можна зобразити так:


Укр. “колиска” Рос. “люлька” Болг.”люлка”




Лексичне значення

Невелике ліжко для спання і колисання дитини


Фон Фон Фон

1. Підвішене на мотузках. 1. Стоячий предмет. 1. Носиться за

мотузках до сволока. плечима матері.

2. Луб’яний кошик з 2. Переважно зроблене 2. Велика торба. дерев’яним дном. з дерева. з шерстяної тканини.

3. Дерев’яна рама з 3. Дерев’яний предмет 3. Велика домоткана

підвішеним до неї на округлих ніжках. торба із зав’язками

полотняним мішком. на краях.

Отже, фонові, це такі слова, лексичні фони яких містять своєрідні національно-культурні компоненти, що надають денотату особливої предметно-кваліфікативної чи функціональної характеристики. Критеріями виділення таких слів лінгвісти вважають: /Верещагін Є., ВолошинаА., Маслова В., Шмельов Д./

1. Детальніша сегментація однією лексичною одиницею, у порівнянні з лексичною одиницею іншої мови, об’єктивної дійсності:
   

а) лексична характеристика людини за її професією, родом занять притаманна не тільки українському соціуму. Однак, саме для української етнокультури характерне визначення сімейно-родових взаємин безпосередньо через рід занять або походження старшого чоловіка у сім’ї (діда, батька). Наприклад, війтенко (син війтів), золотаренко (син золотаря-майстра), бондарівна (донька бондаря), бондаренчиха (дружина сина бондаря);

б) лексична характеристика сімейно-родових стосунків, які складаються у людському суспільстві, переносяться етнічною свідомістю українців на світ живої та неживої природи. Наприклад, ятлиня (дитя дятла), громовеня (маленький грім або дитя грома), сішненко (лютий – син січня).

2. Відбиття у лексичній системі особливостей етнічної психічної будови, тобто наявність у мові великої кількості лексичних одиниць із емоційним, експресивним додатком до основного значення. Наприклад, пика-личко, кінь-шкапа, черевички-шкарбани.

Як бачимо, поняття фонової лексики теоретично надзвичайно складне, неоднозначне, але пізнання такої лексики школярами – органічна потреба у задоволенні духовних, культурних запитів, вдосконаленні внутрішнього світу і приведення його до гармонії із зовнішнім.

Таким чином, безеквівалентна і фонова лексика мають спільну ознаку, що єднає їх в окрему групу лексем, які мають різною мірою виражену специфічну етнокультурознавчу семантику. І не так уже важливо, чи ця семантика охоплює усе лексичне значення слова, як у безеквівалентних словах, чи виходить за межі фіксованих у словниках значень, як у фоновій лексиці. Головним є наявність цієї семантики, яка відіграє дуже важливу роль у формуванні в поліетномовних учнів лінгвонародознавчої компетенції під час навчання української мови як державної, що забезпечить відкритість до інших культур, передусім – української та тих етносів, що живуть поруч.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Сов. Энц., 1966. – 608 с.

2. Гудзик І. Проблеми мовної освіти в Україні. Освітній науково-методичний журнал., 2002, № 4, С.4-8.
   
3. Волошина А.В. Безеквівалентна і фонова лексика у східнослов’янських мовах: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня канд. філ. наук: 10.02.17., Кіровоград - 2001 – С. 5-6.
   

5. Вежбицкая А. Понимание культур через посредство ключевых слов. – М.: Языки славянской культуры. – 2001. – 288 с.

4. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура: Лингвострановедение в
   

преподавании русского языка как иностранного. – М.: Рус. яз, 1976.- 248 с.

5. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. – К.: Ленвіт, 1999. – 320с.