Інформаційне повідомлення про позачерговий 43 з’їзд Комуністичної партії України
| Вид материала | Документы |
- Закон україни, 2652.18kb.
- Виклик часу І компартія україни доповідь першого секретаря Компартії України, 804.78kb.
- Інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції відповідно до статті, 17.24kb.
- Перше інформаційне повідомлення про міжнародну науково-практичну конференцію, 62.14kb.
- Програма комуністичної партії україни комуністична партія України, приймаючи Програму,, 628.47kb.
- Прес-служба Міністерства закордонних справ України, 19.27kb.
- Інформаційне повідомлення про семінар, 37.45kb.
- 1. Вступне слово, 219.9kb.
- «про кооперацію», 17.13kb.
- Верховна Рада України прийняла низку закон, 345.9kb.
Відкриваючи трудящим очі на суть того, що відбувається в країні, ми разом з тим повинні згуртувати свідомих, чесних громадян на основі нашої Програми врятування економіки України.
Насамперед у розумінні того, що вихід із соціально-економічної безвиході, куди загнала нашу країну реставрація капіталізму, існує. З цією метою ще 21 жовтня наша партія подала до Верховної Ради Комплекс першочергових заходів, розрахований на врятування України від національної катастрофи.
Наша програма реалістична й науково обгрунтована.
Ця програма принципово відрізняється від антикризових заходів, пропонованих буржуазними партіями, відразу в трьох відношеннях:
— по-перше, якщо її буде реалізовано, за вихід з кризи заплатять олігархи, а не трудовий народ;
— по-друге, іноземний імперіалізм не зможе остаточно закабалити Україну економічно, скориставшись її важким становищем;
— по-третє, програма орієнтована на першочергову підтримку виробництва, а не фінансово-банківської сфери.
Перше, до чого ми закликаємо трудящих: покласти край спробам влади і далі нищити вітчизняну економіку виписаними із-за кордону неоліберальними «панацеями».
Продовження приватизації, на якій наполягає правлячий режим, в умовах різкого падіння ціни основних виробничих фондів означає дармову роздачу олігархам залишків загальнонародного надбання. Це злочин, скоєний з корисливих мотивів.
Ми переконані і повинні переконати в цьому найманих працівників, що слід не продовжувати приватизацію, а навпаки, негайно націоналізувати стратегічні галузі вітчизняної економіки, повернути державі контроль над видобутком енергоносіїв. Це забезпечить енергетичну безпеку країни.
Злочином було б і зняття мораторію на торгівлю землею сільськогосподарського призначення, на чому вперто наполягає Ющенко. В умовах катастрофічної кризи цінні українські чорноземи ще швидше, ніж в іншій ситуації, будуть за безцінь скуплені пройдисвітами, в першу чергу іноземними.
Реалізація нашої програми врятування країни і народу можлива тільки за однієї умови: якщо ми зуміємо переконати й організувати на боротьбу проти режиму маси.
Другою вимогою нашої програми врятування народу є вимога до Верховної Ради негайно перейти до системи індикативного планування і регулювання економіки.
Третя вимога. Трудящі повинні примусити буржуазну державу зажадати від олігархів повернути в країну приховані за кордоном мільярди. Підкреслюю: не вмовляти, а примусити їх це зробити!
Четверта. Необхідно прийняти законодавчу норму, яка передбачала б, що підприємства, хазяї яких звільняють робітників або порушують узяті на себе соціальні зобов’язання, передаються у власність трудових колективів.
П’ята. Трудящі повинні примусити державну владу взяти під жорсткий контроль кредитно-фінансову політику комерційних банків. Для цього потрібно:
— посилити роль регулюючих органів (НБУ, Державної комісії регулювання ринків фінансових послуг, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку);
— гарантувати повернення всіх вкладів населення;
— законодавчо встановити, що валютні кредити розраховуються й повертаються відповідно до офіційного курсу Національного банку на момент підписання кредитного договору;
— на час економічної кризи заборонити банкам вилучення майна, яке знаходиться під заставою;
— наростити капітал державних банків;
— встановити п’ятивідсоткову стелю на кредитні ставки для вітчизняних підприємств і забезпечити доступність таких кредитів.
Шоста. Вимогою народу до влади має бути забезпечення національної продовольчої безпеки. А для цього — запровадити державну монополію на вивезення зерна за межі України і гарантувати державне замовлення на 50% валової продукції сільського господарства. Створений зерновий фонд повинен виконати роль стабілізаційного резерву країни.
Сьома. Вимогою народу має бути — не допустити втрати Україною статусу індустріальної держави, зокрема — втрати таких галузей, як авіабудування, ракетобудування, верстатобудування і сільськогосподарське машинобудування, галузей оборонно-промислового комплексу.
Для вирішення цього завдання дуже важливо забезпечити реальне стратегічне партнерство з Росією та іншими країнами СНД, інтенсифікувати з ними економічне співробітництво й кооперацію у виробничій та науково-технічній сфері.
Восьма. Потрібно негайно відновити державний контроль над цінами на продовольчі товари, предмети першої необхідності й ліки, сформувати єдину тарифну сітку на житлово-комунальні, а також на транспортні послуги.
Дев’ята. Обов’язковою передумовою успішного виходу з кризи є перегляд усіх нерівноправних міжнародних угод, що регламентують зовнішньоекономічну діяльність України.
Насамперед це стосується дискримінаційних для вітчизняного товаровиробника умов, на яких Україна була втягнута до Світової організації торгівлі. Істеричні заклики буржуазних політиків «купувати українське» залишаться демагогією доти, доки це не буде вигідно споживачеві.
Необхідно також відмовитися від чергового траншу Міжнародного валютного фонду. Кредитна кабала МВФ і торговий диктат СОТ — це підрив народного суверенітету і права наших громадян самим визначати пріоритети політичного і соціально-економічного розвитку країни.
Нарешті, десята. Потрібно відновити систему соціального захисту населення, яка включає якісні і безплатні вищу освіту, медичне обслуговування і гарантії усіх соціальних пільг.
Товариші!
Хотів би підкреслити, що дана антикризова програма побудована з урахуванням міжнародного досвіду виходу з криз і враховує визначальні тенденції в розвитку глобального світу в наступний період.
Здійснення цих, перехідних на шляху до соціалістичних реформувань, заходів — єдиний шанс вивести країну з кризи й гарантувати її стабільний довгостроковий розвиток. Питання стоїть руба — або народ примусить буржуазну державу здійснювати зазначену соціально-економічну політику в інтересах трудящої більшості населення, або нас чекає колапс національної економіки, вимирання народу і кінець України як суверенної держави.
Виконання антикризової програми КПУ — єдиний шлях
відвернення національної катастрофи
Чи можна забезпечити успішну реалізацію соціально-економічної програми виходу України з кризи, пропонованої суспільству комуністами?
Зрозуміло, так — за підтримки, при боротьбі більшості народу, в першу чергу знедолених мас!
Однак ми повинні ясно усвідомлювати, що насамперед треба вивести країну з політичного піке, в яке її кинули конкуруючі між собою олігархічні клани.
Ми, комуністи, бачимо причини сьогоднішньої політичної вакханалії в тому, що після приходу до влади націоналістичного ставленика Заходу Ющенка українські олігархи одержали широкий доступ до зовнішніх позик. Влазячи в борги до світового фінансового капіталу, вони сподівалися, розпродаючи й грабуючи народні багатства, що грошовий потік із Заходу не висохне. Ця політика оплачувалася щедрими комісійними та посадами.
Але світова економічна криза розвіяла ці корисливі ілюзії. Епоха «дешевих грошей» закінчилася, і українська олігархія опинилася в кредитній пастці. Звичайно, вона хоче зберегти свої капітали й самозберегтися як особлива соціальна група, урізуючи зарплати й пенсії, викидаючи робітників на вулицю, погіршуючи умови їхньої праці, позбавляючи житла, придумуючи нові непосильні побори. При цьому між олігархічними кланами й партіями розгорнулася сьогодні, як ніколи раніше, запекла боротьба за важелі управління державою.
У цій звіриній «боротьбі за виживання» змішалися інтереси великого капіталу, амбіції партійних лідерів і найманого політичного менеджменту. Водночас триває гарячковий пошук формату політичної змови олігархів.
Восени нинішнього року ситуація стала просто абсурдною. Парламент виявився непрацездатним, правляча коаліція в складі БЮТ і НУНС де-юре перестала існувати. Така ситуація була вигідна тільки Ющенку й тим, хто стоїть за ним. Не маючи шансів знову перемогти на всенародних виборах, вони гарячково шукають можливість продовжити своє правління, встановивши націоналістичну диктатуру під приводом боротьби з економічною кризою і політичним хаосом. Параліч парламенту і вихід олігархічних партій за правові рамки потрібні їм як повітря.
Для того щоб не допустити розвитку подій за таким сценарієм, наша фракція у Верховній Раді підтримала кандидатуру В.Литвина при виборах спікера. Ми проголосували не за «коаліцію трьох», а проти олігархів усіх політичних мастей, які влаштували міжусобну сутичку замість того, щоб витягувати суспільство з кризового зашморгу. Ми проголосували за свій народ, який потребує роботи законодавчої влади, політичної стабілізації, рішучої боротьби з кризою, а не буржуйських воєн «до останнього трудящого».
Про це, про причини нашого голосування за В.Литвина як спікера, ми повинні широко інформувати трудящих. Як інформувати і про те, що ми, комуністи, чудово усвідомлюємо, що являє собою горезвісна «коаліція трьох», які реакційні сили за нею стоять і як її учасники збираються «піклуватися» про свою «демократію» за рахунок інтересів людини праці.
Трудящим треба роз’яснювати й те, що зняття блокади парламенту — необхідна, але недостатня умова відвернення національної катастрофи. Загроза реакційної диктатури, як і раніше, залишається вкрай гострою.
Очевидно також, що олігархи, які окупували Верховну Раду, не збираються на ділі захищати народ від кризи. У них зовсім інша мета: застрахувати власні надприбутки від загроз, які їм несе криза. А зробити це можливо тільки за рахунок трудящих.
Тому трудящі повинні знати, розуміти, що будь-які «антикризові заходи», запропоновані буржуазними парламентськими партіями, будуть просто піаром, у кращому випадку — популістським «латанням дір» в економіці й соціальній сфері, в гіршому — новим пограбуванням бідних багатими. Причому зовсім незалежно від того, яка із цих політичних сил ініціює такі заходи — БЮТ, НУНС, Партія регіонів чи блок Литвина. Адже соціальна природа в них спільна — олігархічна. І в умовах кризи вони знаходяться з народом і з комуністами по різні боки барикад. Втім, як і завжди.
Усією своєю роботою в масах ми повинні підкреслювати, що тільки антикризова програма КПУ виражає інтереси трудової більшості наших громадян, тобто національні інтереси України. Тому зупинити подальше сповзання країни до економічного хаосу й соціальної безвиході може лише одне: якщо трудящі підтримають КПУ, вирвуть із рук буржуазії та її партій політичну ініціативу й зажадають здійснити програму комуністів у повному обсязі. Іншого шляху до виходу з кризи і врятування трудящих просто немає й бути не може.
Ось чому ми негайно повинні звернутися за підтримкою своїх пропозицій не до хазяїв високих кабінетів, а до жителів пролетарських кварталів. Позапарламентські форми боротьби висуваються сьогодні на перший план. Спираючись на підтримку трудящих, комуністи готові взяти на себе всю повноту відповідальності за долю України.
Ми маємо достатній організаційний та інтелектуальний ресурс для того, щоб переконати більшість народу в правильності наших пропозицій, організувати його боротьбу й поставити владу перед вибором: або вона виконує ультимативні вимоги народу, або звільняє місце для тих, хто хоче й може це зробити.
Якщо в 2004 (як і в 1991-у) році буржуазія обманом змогла підняти значні сили населення на боротьбу за свої корисливі інтереси, то нам тим більше слід це зробити в боротьбі за справедливу, чесну справу абсолютної більшості людей.
Комуністичному руху — нове дихання!
Морально-політичне банкрутство влади в поєднанні з негараздами кризи сприяє розвитку в масовій свідомості не тільки занепадництва, депресії, анархії, а й двох тенденцій — реакційної і прогресивної.
Перша пов’язана з посиленням у певних верствах політично неграмотного населення настроїв і запитів на «сильну руку», здатну одним махом розв’язати всі проблеми. Цинічне маніпулювання громадською думкою, нехтування інтересами народу, продажність буржуазних політиків і засобів масової інформації дискредитували саму ідею демократії. Але дехто ще вірить, що з допомогою виборів можна одержати чесну й патріотичну владу.
Саме ці суспільні настрої намагаються сьогодні експлуатувати «оранжеві» політичні банкрути для того, щоб утриматися при владі. Із середовища націоналістів дедалі частіше лунають заклики «навести порядок у країні». Ті, хто називає себе демократами й лібералами, нарікають на відсутність «сильного лідера». Просто кажучи, фюрера. Вони з цією метою й героїзували нацистських пособників — «фюрерів» ОУН–УПА.
Не відстають від націоналістів і соціал-популісти. Вони спекулюють на невдоволенні дрібнобуржуазних верств, постраждалих від економічної кризи. Загроза повного розорення зробила дрібних буржуа ласими на обіцянки «залізною рукою» приборкати кризу й примусити олігархів поділитися. Така риторика знаходить підтримку і серед частини безробітних, кількість яких неухильно зростає.
Не будемо забувати також про те, що олігархічні партії, які публічно декларують нібито свою антиоранжеву спрямованість, використовують критику Ющенка для того, щоб перехоплювати соціально-політичні ініціативи комуністів, використовувати наші гасла й підпорядковувати впливу буржуазії трудящих півдня і сходу.
Такою є перша небезпечна тенденція в масових настроях.
А друга, позитивна з точки зору інтересів народу і країни, тенденція проявляється в тому, що в суспільстві зростає усвідомлення того, що змінювати потрібно не вождів, а його буржуазні підвалини. Стихійні спалахи народного невдоволення ще не набули характеру масового антикапіталістичного руху, але різке погіршення становища трудящих змушує їх дедалі частіше звертати погляди в наш бік. І тут на нас, комуністів, лягає величезна відповідальність і надзвичайно важке завдання. При цьому важливо виходити ось із чого.
Головним носієм соціалістичної свідомості сьогодні, як і в ХХ столітті, є промисловий пролетаріат, — наймані робітники. У цьому соціальному середовищі нам і треба працювати, щоб на пролетаріат змогли орієнтуватися всі інші верстви трудящих. Про це чітко заявив 42 з’їзд нашої партії.
Серед робітників уже зростає розуміння того, що за свої права потрібно боротися, причому робити це не поодинці, а спільними зусиллями. Завдання комуністів — не тільки прискорити даний процес, а формувати в пролетаріату саме соціалістичну свідомість, тобто розуміння того, що треба боротися не проти окремих хазяїв, а проти капіталізму, за соціалізм.
Необхідно враховувати, що буржуазія спорудила невидимі, але потужні бар’єри на шляху класового дозрівання робітників. Сьогодні їх солідарність у кращому разі визначається межами окремої галузі. Такий ізоляціонізм стає ефективною зброєю в руках олігархів та їхніх прислужників. Вони одержують можливість діяти за принципом «поділяй і пануй», утверджуючи своє панування в умовах численних соціальних та внутрікласових розколів у стані робітничого класу, погрозами або підкупом, дезінформацією й розкладанням роз’єднуючи робітників.
Це стосується не тільки працівників різних галузей. Роз’єднаність виникає навіть у рамках одного трудового колективу. Звідси — штрейкбрехерство, угодовство з власником, нездатність спільно протистояти зростаючій експлуатації й беззаконню.
Виправити існуюче становище ми можемо тільки в тому разі, якщо знайдемо і впровадимо нові форми нашої роботи з освіти й організації боротьби робітничого класу.
Однією з таких форм може стати створення мережі трудових рад. До них увійдуть делегати від трудових колективів різних підприємств, розташованих на території району, міста, області. Змові влади й олігархів таким чином буде протипоставлено консолідацію робітників та їхнє міжгалузеве солідарне об’єднання.
За це ми й повинні зараз агітувати трудящих усюди.
Економічна криза руба поставила перед кожним робітником питання про те, як захистити свої насущні інтереси — роботу, зарплату, житло і т.д. Наш обов’язок — переконати пролетарів, що це можливо тільки в разі особистої участі у класовій боротьбі.
Робити цю боротьбу могутнім фактором пролетарської політики треба і шляхом копіткої конструктивної роботи комуністів у профспілках. Її слід вести скрізь усередині профспілок. Як, наприклад, вдається нашим товаришам із Дніпропетровської області на заводах «Дніпропрес», ДМЗ ім. Петровського і деяких інших.
Там, де це необхідно, комуністи повинні ставити перед робітниками питання про заміну профспілкових босів, які їх зрадили, новими лідерами, здатними протистояти тиску хазяїв підприємств і буржуазної держави.
Робітники не повинні більше миритися з таким станом справ у профспілковому русі країни в цілому, коли його фактично приручено двома буржуазними партіями. БЮТ контролює незалежні профспілки, маючи їхнього представника у своєму парламентському списку, Партія регіонів осідлала профспілки офіційні. Профспілки повинні захищати інтереси робітників, а не олігархів!
Роботу в трудових колективах за цих умов нам потрібно націлити і на введення на підприємствах явочним порядком виробничої демократії — організації страйкових комітетів та їх перетворення на знаряддя робітничого контролю над виробництвом і збутом продукції, над витратою фінансів. Давайте нагадаємо собі й робітникам, що навіть буржуазна Конституція України дозволяє страйки.
Питання про участь у класовій боротьбі гостро стоїть і перед іншими верствами трудящих. Все це створює об’єктивні передумови переходу дрібнобуржуазних верств трудящих на позиції пролетаріату.
У такій ситуації партія повинна різко активізувати всю свою масово-політичну роботу в пролетарському середовищі. Залучати в співчуваючі, а найсвідоміших і до лав нових членів партії. Надзавдання, яке ми перед собою ставимо, — залучити до масової боротьби кожного мислячого робітника, інженера, службовця, вчителя, фермера. Особливо важливо розгорнути активну роботу в молодіжному середовищі. Адже радикалізація молоді в умовах кризи йтиме потроєними темпами і, як показує досвід історії, це нерідко використовують у своїх інтересах націоналісти, псевдосоціалісти, анархісти.
Усім парторганізаціям слід підтримати ініціативу Ради Організації ветеранів України, яка вирішила на своєму недавньому пленумі створити при кожній ветеранській організації штаб з боротьби із кризою. Озброєні багатющим досвідом, члени Організації ветеранів можуть багато в чому допомогти парторганізаціям на місцях. Але нам не чекати треба, а ініціативно діяти спільно.
Ще один важливий напрям нашої роботи — створення знизу «паралельних» органів місцевого самоврядування, готових не тільки контролювати й оприлюднювати дії влади, а й на вимогу населення конструктивно брати участь в управлінні своїм регіоном, містом, селом в інтересах трудящої більшості.
Головне, що потрібно сьогодні комуністам для успіху, — це єдність дій, політична воля й максимальна ефективність використання тих організаційних і кадрових можливостей, які є в нашому розпорядженні. Діяти треба обдумано, відповідально, ініціативно. У ході подій ми повинні оволодіти новими формами роботи. Успішні дії в ім’я захисту трудящих від катастрофічних проявів кризи дають історичний шанс зміцнити соціальну базу й вплив партії. Ми не маємо права ним не скористатися. Тому необхідно зробити все можливе для того, щоб прискорити виконання стратегічної вимоги 42 з’їзду про модернізацію КПУ.
Насамперед необхідно організувати всебічну пропаганду наших пропозицій, спрямованих на подолання кризи. Трудящі повинні усвідомити, що іншого шляху захисту їхніх інтересів, крім того, що пропонують комуністи, сьогодні немає й бути не може. А можливості для того, щоб переконати їх у цьому, в нас є. Причому чималі. Лише газет ми розповсюджуємо близько 2 млн примірників. Як вони впливають на формування пролетарської свідомості? Це питання треба обговорити в кожній місцевій парторганізації.
Першорядну увагу слід звертати на індивідуальну роботу з людьми. У зв’язку з цим вважаю дуже перспективним створення історичних, політичних і дискусійних клубів, кінолекторіїв, тематичних інтернет-форумів, розвиток клубної роботи.
Ми зобов’язані органічно поєднувати пропаганду з агітацією. Головне, що
повинні усвідомити люди: не можна чекати милостей від реакційного режиму, потрібно брати свою долю у власні руки.
Цю агітацію слід вести з урахуванням політичної обстановки й соціальної та регіональної специфіки тих верств трудящих, на які вона спрямована. Не можна говорити однаковою мовою з робітником і дрібним підприємцем, учителем і державним службовцем, пенсіонером і студентом, жителем заходу і сходу, міста і села. Однак жодна з таких груп не повинна залишатися без охоплення нашою агітацією.
Щоб налагодити таку роботу, кожній парторганізації треба мати картину ситуації в найбільших трудових колективах, а свою роботу в них — активізувати.
Звичайно, всі наші агітаційно-пропагандистські зусилля повинні мати вихід на практичні дії трудящих із захисту своїх інтересів. Завдання всіх парторганізацій, кожного комуніста — подавати трудовим колективам конкретну підтримку при підготовці й проведенні страйків та акцій протесту, допомагати відстоювати свої права в судах тощо. Облік цієї допомоги повинен бути обов’язковим, як і висвітлення наших нових форм боротьби в місцевій і загальнопартійній пресі для того, щоб нагромаджувати й поширювати досвід.
Акції протесту проти наступу капіталу на права трудящих в умовах кризи в грудні нинішнього — січні 2009 року необхідно провести в областях, а через місяць — у всеукраїнському масштабі.
Сьогодні як ніколи актуально звучать слова Леніна: «Агітація серед робітників полягає в тому, що соціал-демократи беруть участь в усіх стихійних проявах боротьби робітничого класу, в усіх сутичках робітників з капіталістами... Наше завдання — злити свою діяльність з практичними, побутовими питаннями робітничого життя, допомагати робітникам розбиратися в цих питаннях, звертати увагу робітників на найважливіші зловживання, допомагати їм формулювати точніше і практичніше свої вимоги до хазяїв, розвивати в робітниках свідомість своєї солідарності, свідомість спільних інтересів...» (Ленін В.І. Повне зібр. тв., т.2, с.427).
При цьому ми зобов’язані бути попереду мас, а не плестися в хвості. Потужний соціальний вибух можливий уже в лютому–березні наступного року. Трудящі повинні знати, що тільки комуністи відстоюють їх інтереси послідовно і до кінця.
У міру наростання соціальної напруженості в суспільстві ми повинні сприяти тому, щоб класовий протест переходив від суто економічних вимог до політичних, щоб для пролетарських мас став актуальним заклик до Всеукраїнського страйку, спрямованого на радикальну зміну державного курсу.
Ні кроку назад у боротьбі проти націоналізму!
І ще про одне, шановні учасники Пленуму!
Вирішуючи першочергові завдання щодо захисту трудящих від кризи й організації їх протидії наступу олігархічного капіталу, в жодному разі не можна ослаблювати боротьбу проти націоналізму, фашизації України та її втягування до Північноатлантичного альянсу.
Саме з допомогою насадження націоналізму, а по суті нацизму, шляхом фашизації суспільства правлячий режим намагається придушити класову боротьбу пролетаріату.
Ми, комуністи, повинні знати самі й донести до кожної чесної людини, що перемога в боротьбі проти цих сил і політики є необхідною умовою не тільки якнайшвидшого виходу країни з надзвичайно важкої економічної кризи, а й умовою майбутньої неминучої перемоги соціалізму.
Тому ніяких «тимчасових перемир’їв» з «оранжево-коричневим» націоналізмом, укладених під приводом «консолідації суспільних зусиль для подолання кризи», у нас і у свідомих пролетарів бути не повинно.
Шановні учасники Пленуму! На завершення своєї доповіді хочу попросити вас висловити власні міркування про форми й методи нашої роботи в умовах кризи й поділитися нагромадженим досвідом. Впевнений, що колективний розум партії зуміє виробити таку стратегію й тактику, яка приведе нас до перемоги.
Про соціально-економічну ситуацію
в Україні і завдання партійних організацій
щодо захисту прав трудящих
Постанова об’єднаного Пленуму ЦК і ЦКК КПУ 13 грудня 2008 року
Фінансово-економічна криза, яка почалася в цитаделі капіталізму – Сполучених Штатах Америки й охопила весь світ, підтвердила неспроможність капіталістичної системи, банкрутство її ліберальних моделей, ідеології глобалізму й однополярного світу. Націонал-олігархічна влада в Україні не зуміла не тільки відвернути, а й навіть хоча б ослабити руйнівний вплив кризи, котра особливо боляче вдарила як по економіці країни, так і по життєвих інтересах і становищу трудящих.
Це є закономірним результатом антинародної політики буржуазного режиму, який продовжує злочинну приватизацію, бездумну лібералізацію цін і тарифів, дезорганізацію управління і втягнув Україну у Світову організацію торгівлі на вкрай невигідних для вітчизняних товаровиробників умовах.
У підсумку на межі розвалу опинилися металургія й хімічна промисловість, різко скорочується виробництво машинобудівних підприємств. Зупинений інвестиційний процес. У скрутному становищі опинилися трудівники села, хоч вони в цьому році зібрали високий урожай.
Галопує інфляція, яка за 11 місяців досягла майже 20%. Ціни на продукти харчування зросли на 23,2%, у тому числі на м’ясо і м’ясопродукти – на 33,5%, плата за житло – на 34,5%, за гарячу воду й опалення – на 25%, за водопостачання – на 39%, за каналізацію – на 43,7%. Для багатьох громадян, насамперед пенсіонерів та інвалідів, стають недоступними ліки, медикаменти, амбулаторні послуги.
Влада цинічно перекладає на трудящих тягар труднощів, викликаних кризою та бездарною політикою самої влади. Заморожуються заробітна плата й пенсії при збереженні прибутків вітчизняних і зарубіжних мільйонерів та мільярдерів. Саме на такі цілі направляються кредити Міжнародного валютного фонду в обсязі 16,5 млрд доларів, які не тільки небезпечно посилюють кредитну залежність України, а й ставлять як її фінансову систему, так і економічне життя в цілому під жорсткий контроль міжнародних фінансових структур. Цьому сприяє і хаос, в якому опинилася банківська система країни в результаті некваліфікованих рішень Національного банку України і втручання в його діяльність президента.
Найболючішим наслідком фінансово-економічної кризи стали катастрофічне зростання безробіття, повальне зубожіння широких верств населення. Десятки тисяч трудящих залишилися без роботи, змушені працювати неповний робочий тиждень, багатьох із них хазяї підприємств змушують іти в так звані неоплачувані відпустки.
На ситуацію в економіці, у всіх сферах суспільного життя вкрай негативно впливає довгострокова й глибока політична криза, викликана запеклою боротьбою кримінально-олігархічних кланів за владу, за переділ награбованих багатств і доступ до засобів масового впливу на свідомість населення. В Україні з боку пануючого режиму стало системою порушення Конституції, законів, прав і свобод громадян. Виникла реальна загроза встановлення в країні націоналістичної диктатури, фашизації правлячого режиму і суспільства. Внаслідок цього тривалий час була дезорганізована робота Верховної Ради України, чим фактично був заблокований законотворчий процес. Країна вступає в новий, 2009 рік, не маючи Державного бюджету.
Пленум відзначає, що режим В.Ющенка замість реальних заходів щодо виведення країни з кризи проводить істеричні кампанії, мета яких – відвернути увагу співвітчизників від тих гострих проблем і труднощів у соціально-економічній сфері, з якими вони щодня стикаються.
Режим маніакально нав’язує суспільству націоналістичну ідеологію. Йдеться, насамперед, про його намагання добитися визнання світовим співтовариством голоду 1932–1933 рр. «геноцидом українського народу», а також про героїзацію пособників фашистів – бойовиків ОУН–УПА. Триває нагнітання антикомуністичного психозу й русофобської істерії.
В.Ющенко та його прибічники, насамперед керівники зовнішньополітичного й оборонного відомств, незважаючи на волю переважної більшості нашого народу, прагнуть будь-що втягнути Україну в НАТО, закріпити її на антиросійських позиціях як маріонетку Північноатлантичного альянсу, слухняного виконавця наказів заокеанських хазяїв.
Міжнародному авторитету України, інтересам її безпеки, боєздатності й боєготовності вітчизняних Збройних сил серйозної шкоди завдала позиція, зайнята правлячим режимом під час недавніх подій у Кавказькому регіоні, – підтримка грузинської агресії проти народу Південної Осетії, оснащення армії Грузії сучасною бойовою технікою та озброєнням.
Пленум ЦК Компартії України відзначає, що комуністи були, є і будуть в авангарді боротьби трудящих за свої конституційні права. За 11 місяців поточного року з ініціативи Компартії України відбулися багатотисячні акції протесту всеукраїнського й місцевого характеру проти вступу України в НАТО, проти приїзду натовських емісарів в Україну, проти натовських навчань на її території. Компартія України ініціювала весняні протестні акції проти підвищення цін на комунальні послуги, проїзд у громадському транспорті тощо. Багатолюдними були осінні протестні акції під керівництвом комуністів із гаслами: «Геть Ющенка та олігархів! Трудящим – гідне життя!»
Але при очевидному полівінні суспільства й активізації протестних настроїв значна частина населення не охоплена впливом Компартії України. Частина партійних комітетів і первинних партійних організацій не встигають стежити за настроями людей, тому роботу з організації протестного руху трудящих щодо захисту їхніх конституційних прав ведуть безініціативно й мляво.
Сьогодні дедалі частіше проводяться акції з локальними вимогами, яких у партійних комітетах не помічають. Така самозаспокоєність у керівництві ряду місцевих організацій протягом останнього часу значно ослабила їх роль у керівництві народними виступами. Зниження активності в діяльності партійних організацій ряду регіонів призводить до того, що протестну хвилю ініціюють інші політичні партії і громадські об’єднання, з’являється реальна загроза витіснення місцевих комуністів із лідерства в протестному русі.
Пленум відзначає, що рівень самоорганізації й солідарності людей найманої праці продовжує залишатися невисоким. Потужного, добре організованого робітничого руху поки що немає: робітничий клас роз’єднаний і деморалізований. Більшість профспілкових лідерів замість захисту прав трудящих орієнтуються на олігархів, на хазяїв та адміністрацію підприємств.
Враховуючи ситуацію, яка склалася в суспільстві, Пленум Центрального Комітету Компартії України постановляє:
1. Вважати за необхідне зосередити зусилля партійних організацій, усіх членів партії на роз’ясненні населенню причин глибокої кризи, в якій опинилася Україна.
2. Кримському рескому, обкомам, Київському і Севастопольському міськкомам Компартії України у своїй агітаційно-масовій роботі акцентувати увагу на тому, що:
– так звані антикризові заходи, запропоновані Кабінетом Міністрів і Президентом України, не забезпечують виходу України із кризи. Їх здійснення призведе до ще більшого зубожіння трудящих, зростання безробіття, підвищення рівня злочинності;
– всі зусилля уряду повинні бути зосереджені на радикальному поліпшенні ситуації в реальному секторі вітчизняної економіки, насамперед у металургійній, хімічній галузях, машинобудуванні, агропромисловому секторі.
Невідкладним завданням ЦК Компартії України та її фракції у Верховній Раді України є реалізація Програми національного порятунку, запропонованої 42 з’їздом Компартії України, і її найважливішої складової – внесеного на розгляд парламенту фракцією комуністів Комплексу першочергових заходів, здатних захистити Україну від загальнонаціональної катастрофи.
З цією метою фракція комуністів у Верховній Раді України докладе зусиль для якнайшвидшого прийняття таких законів та урядових рішень:
– про негайне повернення в Україну золотого запасу, переміщеного на зберігання в зарубіжні банки;
– про зміцнення керівництва Національного банку України спеціалістами, здатними стабілізувати ситуацію в банківській сфері;
– про введення монополії на виробництво спирту, лікеро-горілчаних і тютюнових виробів;
– про мораторій на підвищення в 2009 році цін і тарифів на житлово-комунальні, транспортні послуги та послуги зв’язку;
– про націоналізацію як підставу для повернення у власність держави стратегічно важливих підприємств і галузей, насамперед тих, де допускається масове звільнення працівників і не виконуються соціальні зобов’язання.
Не допустити чергової приватизації стратегічних підприємств, при цьому виходити з того, що ефективно працюючі стратегічні підприємства і галузі, які знаходяться у власності держави, є важливою гарантією її незалежності і суверенітету.
3. Пленум ЦК схвалює рішення Президії ЦК КПУ і фракції комуністів щодо розблокування роботи Верховної Ради на противагу президенту, олігархічним групам, які намагаються знищити парламентаризм у країні і встановити націонал-фашистську диктатуру в Україні.
4. Пленум ЦК підтримує ініціативи, висловлені делегацією Компартії України на XIII з’їзді Компартії Російської Федерації:
– про проведення в м. Києві конференції СКП–КПРС для розробки узгодженої альтернативної програми виходу з кризи й мінімізації її наслідків;
– про проведення найближчим часом засідання Виконкому СКП–КПРС для обговорення форм і методів політичної і пропагандистської роботи партійних організацій у масах в обстановці, що склалася у країнах СНД.
Пленум ЦК доручає Президії ЦК здійснити необхідні для цього організаційні заходи.
5. Пленум ЦК надає першорядного значення посиленню роботи партійних організацій у масах з метою організації революційної класової боротьби за владу трудящих, за соціалізм, боротьби трудящих за свої права. Необхідно створювати робітничі страйкові комітети на підприємствах, завдання яких – захищати заводи й фабрики від розграбування, не допускати скорочення робітників і фахівців, встановлювати робітничий контроль за вирішенням найважливіших питань життя трудових колективів.
З метою належної організації протестних акцій партійним комітетам необхідно:
– здійснювати постійний моніторинг «больових точок» на кожному підприємстві і в галузі (невиплата зарплати, її затримка, відправлення у вимушені неоплачувані відпустки, робота неповний робочий день, порушення колдоговорів тощо), у кожному населеному пункті (робота ЖКГ, системи охорони здоров’я, постачання ліками, ситуація в школах, дитячих садках, незаконне будівництво та ін.);
– для підтримки наростаючого невдоволення і стихійних акцій протесту завершити створення мобільних груп прямої соціальної дії, які, з одного боку, можуть привнести організованість у стихійний протест, з другого, – визначити роль і підкреслити увагу Компартії до потреб знедолених, захисту конституційних прав усіх трудящих;
– активізувати діяльність щодо організації в грудні 2008 року радикальних протестних акцій в областях. Вважати за необхідне в умовах подальшого загострення фінансово-економічної кризи проведення в кінці січня – лютому 2009 року Всеукраїнської акції протесту щодо захисту прав трудящих. Наполегливо продовжувати протидіяти злочинним планам В.Ющенка втягнути Україну в НАТО всупереч волі переважної більшості нашого народу;
– фракції комуністів у Верховній Раді України, комуністам-депутатам рад усіх рівнів активно протистояти наступу буржуазії і владних структур на права трудящих, посилити організаційний і агітаційно-пропагандистський вплив на процес підготовки та проведення акцій протесту й народного опору, дієвіше використовувати засоби масової інформації, громадські слухання, сходи громадян, конференції, круглі столи, публічні виступи для відстоювання інтересів трудового народу;
– розгорнути роботу ідеологічних структур партії щодо пропаганди цілей і завдань протестного руху. Акцентувати увагу трудящих на основних положеннях Комплексу першочергових заходів антикризової програми комуністів та їхніх діях із втілення у життя заходів, спрямованих на захист прав трудящих. Показувати на конкретних прикладах, що не може бути поліпшення становища людини без активної боротьби за свої права, за владу народу, за соціалізм;
– використовувати на практиці комплекс юридичних, організаційних та агітаційно-пропагандистських заходів впливу на владу й хазяїв підприємств, які допустили ущемлення прав людини праці. Створити ефективну систему юридичного захисту організаторів і активістів протестних акцій від репресивних дій влади;
– разом з ветеранськими організаціями усіх рівнів, іншими громадськими організаціями лівого спрямування розробити комплекс заходів щодо соціального захисту їхніх представників. Підтримати ініціативу Організації ветеранів України щодо створення при відповідній раді ветеранів або відповідному повноважному органі місцевої влади ветеранських антикризових координаційних штабів;
– вжити реальних заходів щодо посилення впливу нашої партії у профспілках. Вважати профспілковий рух необхідною школою оволодіння трудящими колективними формами боротьби за свої права. У зв’язку з цим необхідно працюючим комуністам і співчуваючим взяти участь у роботі профспілкових організацій усіх рівнів для активізації та радикалізації профспілкового руху. Добиватися висунення до керівництва профспілковими організаціями авторитетних лідерів із числа активістів протестних виступів.
6. Президії ЦК, Кримському рескому, обкомам, Київському і Севастопольському міськкомам Компартії України разом з іншими патріотичними політичними та громадськими силами рішуче посилити протидію фашизації суспільства. З цією метою партійним організаціям активізувати роботу антифашистських комітетів на місцях.
7. Враховуючи прагнення президента встановити в Україні авторитарний режим, його бажання нав’язати з цією метою перегляд Конституції України й достроково розпустити парламент, партійним організаціям зберігати постійну готовність до будь-якого повороту подій.
8. Партійним комітетам і первинним партійним організаціям разом з організаціями ветеранів України ініціювати створення на місцях комісій зі встановлення шкоди, завданої громадянам і народному господарству України після 1991 року.
* * *
Пленум Центрального Комітету Компартії України заявляє, що в цей критичний час наша партія готова взяти на себе управління країною й відповідальність за виведення її з кризи.