Geum.ru

Удк 372. 4 (477) “1917–1920” Галина Черненко реформування національного змісту початкової освіти в україні (1917–1920 рр.)

Вид материалаДокументы

Содержание


1920 гг.), проанализированы учебные программы для начальных заведений.
The article revealed the problem of reforming the national content of primary education in Ukraine (1917
Аналіз останніх досліджень і публікацій
Мета статті полягає у висвітленні змісту початкової освіти та аналізі навчальних програмах у період 1917–1920 рр. Виклад основно
Подобный материал:
УДК 372.4 (477) “1917–1920”

Галина Черненко


РЕФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗМІСТУ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ (1917–1920 РР.)


У статті розкрита проблема реформування національного змісту початкової освіти в Україні (1917–1920 рр.), проаналізовані навчальні програми для початкових закладів.

Ключові слова: система шкільної освіти, початкова школа, зміст освіти, навчальні програми.


В статье раскрыта проблема реформирования национального содержания начального образования в Украине (1917– 1920 гг.), проанализированы учебные программы для начальных заведений.

Ключевые слова: система школьного образования, начальная школа, содержание образования, учебные программы.


The article revealed the problem of reforming the national content of primary education in Ukraine (1917–1920 gg.), analyzed the curricula for primary schools.

Key words: system of education, primary schools, educational content, educational programs.


Постановка проблеми. Розбудова української держави, інтеграція і глобалізація соціальних, економічних та культурних процесів на сьогодні вимагають кардинального оновлення національної освіти України. Тому назріла потреба конструктивно-критичного і творчого осмислення позитивного навчально-виховного досвіду минулого, що збагатить сучасну педагогіку новими фактами й теоретичними положеннями.

Об’єктивний історико-педагогічний аналіз теорії і практики початкової освіти та подальше творче використання його результатів з урахуванням нових вимог і можливостей держави дадуть змогу якісно оновити й удосконалити програмно-методичне забезпечення навчально-виховного процесу в сучасній початковій школі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз історико-педагогічних досліджень дає підстави стверджувати, що різноманітні аспекти освітніх проблем на початку ХХ ст., а також в період 1917–1920 рр. знайшли відображення в працях науковців Л.Березівської, А.Бондаря, В.Василенка, Т.Васьковича, М.Гриценка, П.Дроб’язка, І.Зайченка, Д.Мазохи, Н.Побірченко, С.Сисоєвої, О.Сухомлинської, Б.Ступарика, А.Черкашина, М.Ярмаченка, Г.Ясницького та ін. Їхні дослідження мають узагальнюючий характер, де в комплексі розкриваються проблеми освітньої політики, загального шкільництва, розбудови національної освіти, ідеї української національної школи, оригінальність і самобутність української концепції та моделі загальної освіти, діяльність педагогів та громадських діячів.

У історичних працях Н.Агафонової, В.Богуславської, Н.Ротар, А.Пижика, Ю.Телячого розкрито діяльність українських урядів, подано історичний аналіз проблеми розвитку загальної освіти в період 1917–1920 рр., висвітлено особливості будівництва єдиної трудової школи, частково розглянута й проблема початкової освіти.

Праці сучасних українських вчених, зокрема: Т.Завгородньої, Л.Дерев’яної, В.Пилипчука, В.Рака подають значний обсяг інформації про проблеми змісту, форм та методів навчально-виховного процесу, формування творчих здібностей, розвиток активності та самостійності учнів загальноосвітньої школи в тому числі й початкової у досліджуваний період.

Важливість розв’язання цієї проблеми для реформування сучасної початкової освіти зумовило вибір теми статті. Мета статті полягає у висвітленні змісту початкової освіти та аналізі навчальних програмах у період 1917–1920 рр.

Виклад основного матеріалу. У становленні нової системи початкової освіти важливе місце займало реформування її змісту. Саме в цей період відбувалися прогресивні підходи до створення навчальних планів та програм початкової школи в Україні. Початкова школа повинна була чітко усвідомити, якими знаннями, навичками та уміннями повинен володіти учень на першому ступені освіти з кожного предмета, в кожному класі. Такі чіткі уявлення могли дати лише ґрунтовно розроблені навчальні плани та програми. Тому особлива увага зосереджувалася на змісті освіти та надзвичайно актуальним було питання розробки навчальних планів і програм для початкових закладів.

Влітку 1917 р. Товариство Шкільної освіти розробило “План єдиної школи”, а на другому Всеукраїнському Учительському з’їзді (1917 р.) цей план був розглянутий і ухвалений. Для реалізації рішень з’їзду створювалися предметні комісії, до складу яких увійшли відомі на той час педагоги Г.Александровський, О.Астряб, Л. Балінська, І.Бєлінський, С.Берзин, Л.Білецький, О.Богданович, А.Боремович, С.Галаневич, С.Гарнич-Гарницький, Н.Григор’єв, С.Гродецький, А.Демська, Л.Добропольський, О.Дорошевич, В.Дурдуківський, О.Іконникова, Л. Коваленко, Г.Ковальський, В.Левицький, О.Левицький, М.Левитський, А. Лобода, Т.Лубенець, Н.Мірза-Авак’янц, О.Омшанський, С.Русова, А. Синявський, М.Сімашкевич, П.Харченко, Г.Холодний, П.Холодний, М.Чернявська, Л.Чикаленко, Н.Шульгіна та ін., які, починаючи з 1917 р. розпочали планомірну й цілеспрямовану розробку планів і програм для єдиної загальноосвітньої української національної школи [1].

У розробці змісту освіти для нової української школи педагоги та науковці виходили з принципових положень про те, що зміст освіти – це система наукових знань про природу, людину і суспільство, спрямованих на підготовку інтелектуально і духовно розвиненої особистості; зміст освіти зумовлений метою і завданнями виховання, повинен забезпечувати нерозривний зв’язок навчання з життям, теорії з практикою, ґрунтуватися на національній основі, відображаючи специфіку й особливості історичних, соціально-політичних, культурних, філософських, релігійних та інших факторів життя українського народу, знаходячи свій вияв у навчанні рідною мовою. Водночас зміст освіти повинен забезпечувати ґрунтовні знання про наукові, культурні та інші здобутки всіх народів світу. Навчальний матеріал повинен бути доступним для учнів конкретної вікової категорії, максимально сприяти формуванню наукового світогляду, інтелектуальних, духовних, морально-естетичних якостей особистості.

На другому Всеукраїнському Учительському З’їзді свої думки щодо вивчення навчальних предметів у початковій школі висловили такі науковці та педагоги, як О.Дорошкевич, І.Чопівський, К.Мірза-Авек’янц, А.Юхимчук та ін. Так, О. Дорошкевич вказував на те, що “українська мова повинна бути центральним предметом навчання” [1, с. 23]. І.Чопівський виклав свої думки щодо художнього виховання. Він відзначав, що “художнє виховання мусить проводитися вже з перших років навчання. Треба використовувати й розвивати національне розуміння рідної природи, комбінації простих ліній, національний узор, національний колір, національний краєвид, малюнок, чуття краси окружної природи” [1, с. 24]. Педагог К.Мірза-Авек’янц вважала, що головним завданням нової української школи повинен бути розвиток активності та творчості дитини і радила вводити до програм історію рідного краю. А.Юхимчук пропонував розробляти програми з предметів музика та співи [1, с. 17].

Зміст навчання в початковій школі, починаючи з 1917 р. був таким: діти навчалися грамоті рідною мовою, вивчали арифметичні дії з усіма числами (дроби вивчалися як пропедевтичний курс). Крім вивчення цих предметів, з учнями проводилися бесіди на теми з навколишнього життя та природи. За період навчання діти накопичували чимало знань на основі природознавчих наук, історії та географії. 3 4-го року діти вивчали й російську мову. В початковій школі вивчалися також музика та співи, малювання, проводилися заняття з фізичних вправ [4, с. 67-68].

Слід зазначити, що шкільним секторам дозволялося складати та розробляти свої плани та програми. Враховуючи думки та поради педагогів і науковців, почалася подальша планомірна праця над розробкою та вдосконаленням планів і програм для початкових закладів.

Розробка програм з окремих предметів, що входили в курс початкової школи, вимагала великих творчих зусиль багатьох видатних українських педагогів (А.Алиськевич, В.Зубрицький, А.Крушельницький, В.Пачовський та ін.). Щоб зрозуміти, наскільки ця творча праця була нелегкою, досить навести той факт, що обговорення програм з окремих предметів відбулося на майже 200 засіданнях – предметних і спільних комісій. При чому всі вони проводилися під головуванням П.Холодного, з метою додержання можливої єдності та певного співвідношення між окремими програмами [3, с. 74].

Перші навчальні плани були складені тимчасово на 1918/1919 навчальний рік. За навчальним планом у початкових класах вивчали такі предмети: Закон Божий (по 2 год. на тиждень у кожному класі), рідна мова і письмо (1–2 класи – 12 год. на тиждень, 3–4 класи – 10 год.), російська мова (3–4 класи – 3 год. на тиждень), арифметика (1–2 класи – 6 год., 3–4 класи – 4 год.), співи (по 2 год. у кожному класі). Такі предмети, як географія, природознавство, історія України мали характер “пропедевтичного” курсу і їх починали вивчати з третього року навчання (географія – по 3 год., історія України та природознавство – по 2 год. на тиждень).

Такий підхід до вивчення зазначених предметів, на думку тогочасних педагогів, був недосконалим. Проаналізувавши даний план, Я.Чепіга у праці “Тимчасові програми для нижчих початкових шкіл на 1918–19 н.р. (критичний нарис)” зробив висновок, що така програма не відповідала ні потребам часу, ні природним особливостям дитини [5, с. 291]. Архівні матеріали, зокрема “Листування з повітовими відділами освіти...”[6], засвідчують, що за цими програмами все таки проводилося навчання у початкових школах. Про це свідчить “Прохання Острозької повітової управи до департаменту шкільної освіти” надіслати 35 примірників тимчасових програм, оскільки 130 уже надісланих не вистачило для всіх шкіл повіту [6, с. 76].

У результаті подальшої праці комісії Товариства Шкільної Освіти тимчасові програми були вдосконалені. Їх новизною було: запровадження в початкову школу вивчення наочної геометрії та фізичної культури (руханки) і зняття російської мови.

У 1919 р. вийшов “Проект єдиної школи в Україні”, в якому детально аналізувалися плани та програми вивчення навчальних дисциплін, але який, нажаль, не був повністю реалізований у навчально-виховному процесі початкових закладів.

Програма перших чотирьох років складалася з предметів, що охоплювали якнайбільше матеріалу, з “яким діти приходили до школи” [2, с. 6]. Цей матеріал використовувався на уроках з рідної мови, арифметики, історії, географії, природознавства.

Що стосувалося вивчення рідної мови, то на 1-й і 2-й роки навчання було відведено по 10 год. на тиждень, бо, крім завдань з рідної мови, згідно з програмою, проводилися бесіди з природознавства, географії, історії, малювання. У 3-му та 4-му класах, де на ці предмети (крім малювання) виділялися окремі години, на рідну мову було відведено по 8 год. на тиждень [2].

У першому класі програма з предмета рідної мови і письма передбачала підготовчі бесіди, навчання читання за букварем, бесіди на теми з життя, що оточувало дитину, бесіди за картинами, перекази прочитаного за допомогою запитань учителя, списування з книги, відповіді на окремі запитання. При читанні, письмі та бесідах діти малювали, ліпили, моделювали.

На другому році навчання програмою пропонувалося вивчення дитячих пісень, приказок, прислів’їв. Наголошувалося на необхідності збагачення запасу слів та вміння будувати фрази; спроби складання листів, елементарних усних і письмових творів, списування з дошки та книги.

У третьому класі програма передбачала бесіди з більш складнішим змістом, ніж у попередніх двох; читання та переказ художніх творів (переважно оповідань), складання творів (усних і письмових) на теми з навколишнього середовища, вивчення простих речень, понять про частини мови, детальніше вивчення іменника, прикметника, дієслова, засвоєння правил правопису.

У четвертому класі в контексті вивчення простого речення, рекомендувалося ознайомлювати учнів з іншими частинами мови, продовжувати читання художніх творів з їх переказом, вивченням напам’ять; проводити виховні бесіди, проводити усні й письмові твори на вільні теми, зокрема за картинами, малюнками та ін. Наголошувалося на необхідності добору для переказів, бесід тем, які б збуджували цікавість і любов дітей до рідної природи, історії, культури, національного побуту, звичаїв, викликали б у них повагу до національних героїв і діячів. Також застерігалося про недопущення перевантаження учнів механічним читанням і письмом, та рекомендувалося вчителям пояснювати учням значення кожного слова, широко використовувати наочність [2, c. 28].

Програма з математики була складена так, щоб упродовж усього навчання у початковій школі здійснювався послідовний розвиток поняття про число та операції з ним. У перших двох класах на математику відводилося по 6 год. на тиждень, а в 3-му і 4-му класах – 4 год.

Предмет математики повинен був забезпечувати учнів умінням добре і свідомо рахувати, оперувати цілими числами, розв’язувати різноманітні задачі, пов’язані з життям, ознайомлювати з основними геометричними формами та їх властивостями, мірами довжини, ваги, квадратними й кубічними одиницями, грішми та ін.

Слід зазначити, що за програмою з математики в першому класі учні вивчали перший десяток; нумерації і дії з круглими десятками, нумерації до 100 і дії до 20, таблиці додавання та віднімання, ознайомлювалися з частинами (1/2, 1/3, 1/4), з мірами (аршин, сажень, година, карбованець та ін.) [2].

У другому класі вивчались дії в межах 100, таблиці всіх дій, нумерації до 1000, дроби з одноцифровими знаменниками. Учні вчилися розв’язувати задачі з двоцифровими числами, ознайомлювалися з годинником, важелем. Також із другого року навчання вводилося вивчення наочної геометрії (1 год. на тиждень). Діти ознайомлювалися з кубом, призмою, колом, кулею, кругом, з кутами та сторонами, висотою та перпендикуляром, діагоналями та діаметром цих тіл.

Програма з математики для 3-го класу складалася з вивчення дій у межах 1000, нумерації чисел до мільйона, дій з усіма числами. Вивчались дроби, де дії здійснювалися на основі логічних міркувань і висновків (поділ на частини відрізка, круга, квадрата). Вивчення наочної геометрії на третьому році навчання становило 1 год. на тиждень. Здійснювалося ознайомлення з призмою (прямокутною та многокутною), кутами (гострим, прямим, тупим), чотирикутником, пірамідою [2].

У 4-му класі відбувалася систематизація матеріалу, вивченого протягом перших років навчання, зверталась увага на вироблення в учнів умінь розв’язувати задачі різних типів на всі дії, перевіряти результати дій, простежувати зміну результату від зміни компонентів дії. Що стосувалося вивчення наочної геометрії (1 год.), то учнів ознайомлювали з тілами обертання (сфера, конус, куля), колом (хорда, дотична, дуга), обчисленнями площ та об’ємів цих тіл, учили малювати графіки та діаграми [2].

У початкову школу було введено “предмет про природу” з метою ознайомлення учнів з явищами природи, навколишнім середовищем. У перших двох класах предмети з природознавства та географії не виділялися в окремі уроки, а відповідний матеріал вивчався на уроках рідної мови. Надалі ці предмети відокремлюються, і в 3–4-му класах на кожен з них було відведено по 2 год. на тиждень. Для полегшення роботи вчителя програми складалися з урахуванням пір року (весна, літо, осінь, зима).

У перші два роки навчання на уроках рідної мови (крім навчання грамоти) дітей ознайомлювали з природою рідного краю, яке відбувалося безпосередньо на екскурсіях (до річки, в ліс, сад, на луг, поле та ін.). У програмі зазначалося, що такі екскурсії повинні проходити впродовж усього навчання у різні пори року, щоб діти могли спостерігати за змінами в природі, порівнювати, зіставляти, робити висновки, висловлювати свої враження і т. д. Саме екскурсія вважалася кращим засобом для ознайомлення дітей з природою, для розвитку в них уваги, вміння “дивитися й бачити” [2, c. 28].

З третього року навчання, як вже зазначалося, природознавство та географія були виділені в окремі предмети, оскільки вони мали одну мету –виховання, то в 3-му класі їх вивчали в поєднанні (разом), що й було передбачено програмою.

На перших етапах навчання проводилися записи щоденних спостережень за опадами, хмарністю, вітром і температурою повітря. Вивчення предметів природознавства і географії в 3-му класі мало на меті ознайомлення учнів з небесними тілами (сонце, місяць, зірки, сузір’я); з природними явищами (буря, вітер, дощ, сніг та ін.). Учні повинні були також навчитися визначати масштаб місцевості, малювати плани і карти, ознайомлюватися з будовою земної кори (ґрунт, пісок, глина, вода). Згідно з програмою в 3-му класі відводилося місце і на сільськогосподарські роботи (копання лопатою в саду (на городі), посадка та догляд рослин, збирання овочів та насіння і т. д.).

У 4-му класі природознавство та географія вивчалися окремо. На уроках з природознавства учні ознайомлювалися з будовою людського тіла, призначенням та роботою окремих органів, порівнювали організм людини з організмом тварин, вивчали більш детально будову тварин (шкіра, кістки, органи та ін.). У програмі подавалися практичні вправи до курсу природознавства.

Вивчення географії в 4-му класі мало на меті загальне ознайомлення дітей з географією України, а також на доступних прикладах навчити розуміти географічну карту й за спостереженнями явищ природи пояснювати головні питання математичної і фізичної географії [2, c. 14]. Згідно з програмою, учні 4-го класу на уроках географії повинні були отримати знання про столицю України – Київ, про міста (Одесу, Катеринослав, Крим), про річки (Дніпро, Дністер, Десна, Дон), про моря (Чорне, Азовське), про кліматичні умови (рівнина, низовина, гори, корисні копалини та ін.). Також приділялася увага вивченню кількості населення в Україні; ознайомленню з вірою, мовою, одягом, побутом і культурою українців. Щоб діти мали уявлення про народне життя їм розповідалося про торгівлю в Україні (на суші й на морі); про владу в Україні (Верховна Рада, суд, земство, самоврядування, адміністрація) [2].

Історію в початкових класах вивчали як розуміння зв’язку між сучасним та минулим життям. Учні повинні були відчувати культурний зв’язок із життям тих людей, які жили раніше. Бесіди історичного змісту проводилися вже з першого року навчання на уроках рідної мови (історичні події, пісні, звичаї та ін.). З 3-го класу історія України була відокремлена як предмет і на його вивчення відведено по 2 год. на тиждень.

У програмі з курсу історії України відмічалося, що знання з історії повинні подаватися шляхом бесід, колективного читання історичних оповідань, ознайомлення з народними поетичними творами. Великого значення при вивченні історії України надавалося екскурсіям. Увесь матеріал для вивчення був поділений так: 3-й рік навчання – історія України до гетьманських часів; 4-й рік навчання – історія України від гетьманства до нових часів.

У 3-му класі на перших уроках дітей ознайомлювали з явищами доісторичної доби (старокам’яна, новокам’яна, бронзова, олов’яна та їх побут). На таких уроках тогочасне життя порівнювалося з минулим, накопичувалися знання з історії України. Учні також повинні були усвідомити, хто такі українці, звідки походять, як жили до прийняття християнства, що таке татарська доба, як українці боронили свою землю та ін.

У 4-му класі, згідно з програмою, курс історії розпочинався з доби перебування України під владою Польщі і закінчувався початком ХХ ст. – періодом нового національного відродження і боротьби українського народу за свою державність. Бажано було також звертати увагу учнів “на художні багатства рідного краю” – зацікавлювати вишивками, мережками, старовинним одягом, посудом, різьбою та ін. [2, c. 55].

Зазначимо, що хоч початкова школа на початку ХХ століття й проголошувалася світською та її особливістю було введення до програми предмета Закону Божого. “Діти повинні стати свідомими маленькими християнами, збагатити свій моральний світогляд відповідно християнській науці” [2, c. 58].

Закон Божий вивчався на початку навчання у школі. У 1–2-их класах відводилося по 1/2 год. щотижня, 3–4-их – по 2 год. У першому класі проводилися елементарні бесіди про Бога і людину, про початок світу, його створення. Давалися відомості про церкву, образи (ікони), храми, церковні свята (Різдво Христове, Стрітення, Вознесіння Христове та ін.).

На другому році навчання продовжувалось вивчення тем, що й на першому, але з більш поглибленим характером. З 2-го класу вивчалися й молитви (“вранішня”, “вечірня”, молитва Богородиці, молитва за батьківщину, за живих і мертвих та ін.) [2, c. 59].

Третій і четвертий роки навчання Закону Божого передбачали ознайомлення зі Старим та Новим Завітами (вивчення життя святих, історії церкви, початкові відомості про службу Божу, церковні обряди та звичаї). Головне завдання у вивченні Закону Божого в початковій школі полягало в тому, щоб “діти виходили з класу (церкви), повні морального почуття” [2, c. 59]. Закон Божий пропонували вивчати за бажанням батьків та дітей.

Що стосувалося навчання малювання, то слід зазначити, що, згідно з програмою, цей предмет в усіх чотирьох класах не виділявся в окремі години. Малювання проводилося на всіх уроках. Загальноосвітнє значення малювання полягало в тому, щоб виховати в учнів волю та творчі здібності, дати їм можливість відтворювати свої почуття на малюнках. На першому ступені вчителі не впроваджували техніку малювання, воно було “вільним” [2, c. 60].

У проаналізованих архівних документах, зокрема в “Протоколах засідань комісій по захисту дітей...”, знаходимо матеріали про роботу Полтавського відділу Наросвіти, де подано план навчання малювання у початковій школі. Він включав: вільне малювання; малювання за спостереженнями; швидке малювання з натури, з уяви, бачених сюжетів; малювання творів-композицій; малювання фарбами; відображення малюнком явищ природи; колективне малювання крейдою на шкільній дошці [7, арк. 35]. Полтавським відділом Наросвіти було також подано й програму з праці для початкових шкіл. Вона передбачала такі завдання: ліплення різних предметів із глини, забивання цвяхів, пиляння дерева, виготовлення кошиків, вирізування та випалювання малюнків на дошках та ін. [8, арк. 22].

У початкових класах обов’язковим було вивчення й співів. У програмі зазначалося, що співи мають велике значення для розвитку духовної природи дитини, впливають на розвиток її музичних здібностей, прищеплюють їм естетичний смак і почуття, розвивають силу волі в напрямі до добра, злагоди [2, с. 63].

Співи вивчалися починаючи з 1-го класу по 2 год. на тиждень. У 1-му та 2-му класах навчання співів проводилося з голосу вчителя, “по слуху”; пісні були простими за своєю музичною структурою. Репертуар пісень передбачав: пісні з елементами рухів – маршові (“Чижик, чижик”, “Січ іде” та ін.); пісні з іграми й танцями (“Мак”, “Я коза-дереза”, “А ми просо сіяли”, “Вийшли в поле косарі”); драматизація зі співами (“Колобок”, “Журавель”); пісні “настрою”, пов’язані з класними розмовами (колискові, родинні, історичні); пісні, пов’язані з етнографією (колядки, щедрівки, веснянки); церковні пісні (“Отче наш”, “Царю небесний”).

Щодо програми навчання співів у 3-му і 4-му класах, то вона передбачала вивчення нотного співу (назви нот, їх звучання, написання). Вивчений матеріал закріплювався практично, співом пісень. У програмі подавався перелік збірників пісень та підручників, якими могли користуватися вчителі.

На фізичне виховання (руханку) програмою відводилося по 2 год. щотижня в кожному класі. Передбачалося, що “руханка розвивала тілесними вправами здоров’я, силу і красу тіла, виховувала вольові якості, рухливість, витривалість, рішучість” [2, с. 64]. Тому дитячі народні ігри, танці, вправи, мандрівки, праця на верстатах, рукоділля повинні були ввійти в школу, одначе детально розробленої програми з фізичного виховання в той час ще не було. У “Наказі про основні початки шкільної роботи” відмічалося, що у навчальний план кожна школа, враховуючи думки їх працівників, може вносити ті чи інші дисципліни, але цим самим не повинна порушувати обов’язкових програм для всіх шкіл [9, арк.. 2].

Стан початкового навчання, починаючи з 1920 року передбачав зміну всього навчального процесу. Наркомос здійснював активний пошук найбільш ефективної системи навчання, намагався пробуджувати творчість педагогів при складанні навчальних програм і планів. Враховуючи, що складовою частиною навчального процесу в початкових школах була виховна робота, яка мала на меті формування свідомого й активного будівника нового суспільства, почав здійснюватися перехід від предметної системи навчання до так званої “комплексної”.

Висновки. Таким чином, переконуємося, що в період 1917–1920 рр. відбувалося реформування змісту початкової освіти, який ґрунтувався на національній основі, відображав специфіку й особливості історичних, соціально-політичних та інших факторів життя українського народу.


ЛІТЕРАТУРА
  1. Другий Всеукраїнський Учительський З’їзд. Тези докладів, дебати, постанови. – К.: Видання Українського Товариства Шкільної Освіти. Друкарня Укр. Центральної Ради, 1917. – 39 с.
  2. Проект єдиної школи на Україні. – Кам’янець-Подільський. Накл. Міністерства народної освіти, 1919. – Кн. 1: Основна школа. – 172 с.
  3. Сірополко С. Єдина школа / Степан Сірополко // Учитель. – 1924. – № 4. – С. 73-77.
  4. Хроніка. Освітні справи // ВУШ. – 1917. – № 2. – С. 68-69, С. 113-115.
  5. Чепіга Я.Ф. Тимчасові програми (критичний нарис) / Я.Ф. Чепіга // ВУШ. – 1918/1919. – № 5. – С. 291-295.
  6. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ), ф. 166, оп. 1, спр. 322, арк. 76.
  7. ЦДАВОВУ, ф.166, оп. 1, спр. 957, арк. 20, 27, 35.
  8. Там само, спр. 387, арк. 10, 22.
  9. Там само, ф. 2201, оп. 1, спр. 683, арк. 2, 62, 101.