Тема: Визвольна боротьба українського народу у 1917-1920

Вид материала

Документы

Подобный материал:

•    Історія українського народу містить в собі багато славних подій. До них належить, 113.67kb.
• Тема: Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої середини, 92.4kb.
• Тема Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої середини, 179.02kb.
• Збройна боротьба українського народу за Державність І 1917-1923 рр не увінчалась бажаним, 155.85kb.
• Національно-визвольна війна українського народу середини 17 ст. – 18. 11 2009, 83.35kb.
• Національно-визвольна війна українського народу середини XVII століття, 52.47kb.
• Прийнятий: Затверджено: Постановою №6 Радою Українського Народу Установчих Зборів Українського, 368.33kb.
• Пеліновська Марина Петрівна, вчитель історії вищої кваліфікаційної категорії, вчитель, 545.36kb.
• Національно-визвольна війна українського народу середини X vιΙ століття, 97.37kb.
• Видатними подіями в історії України й Росії, а також в усій європейській історії, були, 100.04kb.

Тема: "Визвольна боротьба українського народу у 1917-1920

роках: Центральна Рада, Гетьманат, Директорiя УНР, ЗУНР".


В лютому 1917 року в Росiйськiй iмперiї вибухнула революцiя. Самодержавство впало, до влади прийшов Тимчасовий уряд.

З такої ситуацiї в Росiї скористалася Україна, яка, крiм соцiальних домагань, на перший план поставила нацiо­­­нально-полiтичнi вимоги, що потребувало для їх впровадження в життя певного осередку, який об'єднав би усi українськi сили.

Таким рушiйним чинником, владною структурою, що спричинила­­­ся до вiдродження української державностi, стала створена 7 бе­­­резня 1917 року Центральна Рада - всеукраїнський загальногромад­­­ський орган i координацiйний центр. Головою Ради було обрано доб­­­ре вiдомого, авторитетного дiяча, видатного iсторика, професора Михайла Грушевського.

Свою державотворчу дiяльнiсть Центральна Рада розпочала з вiдозви "До українського народу", в якiй закликала зберiгати спокiй, вибирати людей на всi посади, творити нове, вiльне життя.

Важливою подiєю цього перiоду було скликання Центральною Ра­­­дою Всеукраїнського нацiонального конгресу (6-10 квiтня 1917 ро­­­ку), який по сутi був українськими установчими зборами, котрi пе­­­ретворили Центральну Раду на революцiйний парламент. Пiсля з'їзду Центральна Рада обрала зi свого складу виконавчий орган ­­­Комiтет, який згодом названо Малою Радою.

Проте в дiяльностi Центральної Ради були неабиякi труднощi. Найголовнiшим ускладненням було те, що до домагань Центральної Ра­­­ди автономiї України Тимчасовий Уряд Росiї поставився негативно, а бiльшовики українськi прагнення автономiї назвали як "удар в спину революцiї".

Про ставлення до Тимчасового Уряду Центральна Рада заявила своїм Першим Унiверсалом (10 червня 1917 року). Цим актом з'ясо­­­вувалась автономiя України, заявлялось також, що тiльки Українськi установчi збори мають право схвалювати закони в Українi. Послiдовно за цим створюється виконавчий орган - Гене­­­ральний секретарiат Центральної Ради. Вiн негайно приступив до виконання своїх завдань керування країною i по пiдготовцi Українських установчих зборiв.

Нова ситуацiя в України примусила Тимчасовий Уряд змiнити своє ставлення до неї. До Києва приїздить на переговори сам Ке­­­ренський. Вони закiнчилися взаємним визнанням мiж Центральною Ра­­­дою i Тимчасовим Урядом. Перша погодилася не вживати нiяких за­­­ходiв для здiйснення автономiї України, поповнити свiй склад представниками нацiональних меншостей, а останнiй висловився за фiнансування Центральної Ради, впровадження при Тимчасовому Урядi посади комiсара з українських справ та за українiзацiю вiйсько­­­вих частин. Цi рiшення було проголошено Другим Унiверсалом (2 липня 1917 року).

Новою правовою базою порозумiння Центральної Ради з Тимчасо­­­вим Урядом мав стати Статут вищого управлiння України, але Тимча­­­совий Уряд цей статут вiдкинув. Натомнiсть 4 серпня 1917 року вiн вiд себе видає "Тимчасову iнструкцiю Генеральному секретарiатовi Тимчасового Уряду". Ця iнструкцiя по сутi перекреслювала усi київськi домовленостi. В нiй Центральна Рада згадувалась побiжно, Генеральний секретарiат визнавався виключно мiсцевим органом Тим­­­часового уряду. Про те, що секретарiат є вищим виконавчим орга­­­ном автономної України, в iнструкцiї не було сказано жодного сло­­­ва. Правочиннiсть Генерального секретарiату поширювалася лише на п'ять з дев'яти українських губернiй, з його складу вилучалися секретарства вiйськових, продовольчих, судових справ, шляхiв спо­­­лучення, пошт i телеграфiв, вiн лишався прерогативи призначення на державнi посади. Словом, уся Iнструкцiя була нi що iнше, як безсоромне i цинiчне бажання покiнчити з революцiйними здобутка­­­ми в Українi.

7 листопада 1917 року владу в Росiї захопили бiльшовики. Тимчасовий уряд упав. Українська Центральна Рада бiльшовицького перевороту не визнала й осудила його. Дiйшло до зiткнення її при­­­хильникiв з противниками нового ладу.

У важких обставинах Центральна Рада почала органiзацiю вла­­­ди на територiї України, закликала населення до спокою, порядку i пiдпорядкування законнiй адмiнiстрацiї.

Падiння Тимчасового Уряду прискорило полiтичну дезiнтег­­­рацiю Росiї, привело до появи там регiональних урядiв та проголо­­­шення автономних державних утворень. Не залишалася осторонь i Україна.

20 листопада 1917 року Центральна Рада видала Третiй Унiвер­­­сал. Ним проголошувалася Українська Народна Республiка (УНР), визначалася її територiя у федеративному зв'язку з Росiйською дер­­­жавою(щоб не шокувати росiйське населення великих мiст).

Третiм Унiверсалом проголошувалися також демократичнi прин­­­ципи: свобода слова, друку, вiровизнання, зборiв, страйкiв, недо­­­торканiсть особи, скасування кари смертi, амнiстiя, скасування права приватної власностi на землю. Вона ставала власнiстю всьо­­­го народу i надавалася без викупу. Було встановлено 8-годинний робочий день, нацiональнi меншостi одержували нацiональну авто­­­номiю. Унiверсал оголосив загальнi принципи передбачених змiн, якi згодом закрiплено окремими законами Української Народної Респуб­­­лiки. Вони замiняли закони Росiйської iмперiї щодо верховної дер­­­жавної влади, адмiнiстрацiї тощо.

З поваленням Тимчасового уряду та невизнанням бiльшовицької влади господарями в Українi залишилися Центральна Рада i її Гене­­­ральний секретарiат, який перебрав всю повноту влади, призначив адмiнiстрацiю, розпочав реформування суспiльства.

Своєю демократичною полiтикою, утриманням порядку Українська Народна Республiка привернула увагу iнших держав, якi визнали уряд УНР. Прихильно поставилися до України й iншi держави Антанти.

Поганi вiдносини були з Росiєю, яка втручалася у внутрiшнi справи України. В груднi 1917 року почалася українсько-бiльшо­­­вицька вiйна, яка з перервами тривала до кiнця листопада 1921 ро­­­ку.

Вiйну проти Української Народної Республiки бiльшовики про­­­водили вiд iменi створеної 25 грудня 1917 року "Республiки Рад" i призначеного 30 грудня цього ж року "робiтничо-селянського уряду" - Народного секретарiату. З усiх кiнцiв на УНР почався наступ бiльшовицьких вiйськ.

На жаль, боронитися вiд навали бiльшовикiв було нiчим. Адже частина українських лiдерiв, за винятком С. Петлюри, заслiплених соцiалiстичними iдеями вважали за непотрiбне, навiть за шкiдливе, створення власної армiї. У той час В. Винниченко - заступник го­­­лови Центральної Ради писав: "Не своєї армiї нам, соцiал-демокра­­­там i всiм щирим демократам треба, а знищення всяких постiйних армiй". Згiдно III Унiверсалу незалежну Україну мала захищати не народна армiя, а народна мiлiцiя. З цiєї причини справа створен­­­ня збройних сил на усiх етапах визвольної боротьби українського народу розгорталась стихiйно i повiльно.

6 лютого 1918 року бiльшовицькi частини вступили в Київ. Уряд Української Народної Республiки, державнi установи були ева­­­куйованi.

За цих умов єдиним порятунком вiд бiльшовицької навали був мир iз Центральними державами, зокрема з Австро-Угорщиною та Нiмеччиною.

Поштовх для сепаратного миру дали бiльшовики, якi в груднi 1917 року пiдписали угоду про перемир'я з Нiмеччиною, Австро-Угорщиною та Болгарiєю. Проте переговори українського уря­­­ду у справi миру були безуспiшними тому, що Австро-Угорщина не погоджувалась на передачу Галичини та Буковини Українi, вимагала офiцiйного проголошення незалежностi України. Цей акт Українська Народна Республiка здiйснила своїм 4-м Унiверсалом, який 22 сiчня 1918 року проголосив державну самостiйнiсть Української Народної Республiки i став легальною основою для суверенної української держави. Згiдно 4-го Унiверсалу виконавчий орган, замiсть Гене­­­рального секретарiату, дiстав назву Ради Народних Мiнiстрiв, го­­­ловним завданням якої мало бути укладення миру з Центральними державами.

Розвиваючи зовнiшньополiтичну дiяльнiсть уряд Української Народної Республiки направив свою делегацiю в Брест на мирнi пе­­­реговори з Центральними державами. 9 лютого 1918 року мiж УНР та Нiмеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною i Болгарiєю був пiдписа­­­ний Брестський мир. Цим миром союз чотирьох держав визнавав Українську Народну Республiку як самостiйну державу, визначав захiдний кордон України, встановив з нею дипломатичнi стосунки, вiдрегулював обмiн вiйськовополоненими, справу сплати коштiв вiйни, а також господарськi зносини i взаємний обмiн товарами то­­­що.

Пiсля пiдписання Брестського договору уряд Української На­­­родної Республiки звернувся до нiмецького уряду з проханням про вiйськову допомогу.

Однак з самого початку її надання дiйшло до конфлiкту з нiмецькими вiйськовими чинниками. Нiмцi втручалися в внутрiшнi справи української держави. 28 квiтня на засiданнi Центральної Ради вони у брутальнiй формi спробували арештувати двох ук­­­раїнських мiнiстрiв.

29 квiтня 1918 року - останнiй день, коли внаслiдок проголо­­­шення П. Скоропадського гетьманом України українська державнiсть у формi Української Народної Республiки, на першому етапi виз­­­вольної боротьби українського народу, перестала iснувати. До най­­­важливiших причин, що зумовили кiнцеву поразку Центральної Ради, належать:

- складнiсть полiтичної i економiчної обстановки в Українi;

- загальна слабкiсть українського нацiонально-визвольного руху;

- непослiдовнiсть i нерiшучiсть Центральної Ради в рiзних сферах суспiльно-полiтичної дiяльностi;

- агресiя Росiї проти Української Народної Республiки та деякi iншi.

Гетьманський переворот значною мiрою перервав процес розвит­­­ку української революцiї.

Доба Гетьманату тривала 7 з половиною мiсяцiв. Час був не­­­легкий. Гетьманський уряд дiстав тяжку спадщину: селянство чека­­­ло на безплатну передачу помiщицької землi та лiквiдацiю помiщицьких господарств. Гетьманська влада цього питання не вирiшила. Дiсталася Гетьманату i iнша спадщина - "каральнi заго­­­ни", якi з'явилися з нiмецькою окупацiєю, але вiдповiдальнiсть за них спадала на Гетьманат.

Гетьман Скоропадський практично забрав собi виконавчу владу. Всi закони, виданi Українською Центральною Радою, скасовувалися, назву Українська Народна Республiка замiнено новою - Українська держава. Устрiй держави, мiнiстерств та адмiнiстрацiї наслiдував систему, що iснувала за царату. Оскiльки бiльшiсть українських дiчiв рiзко негативно поставилися до гетьманської держави, то при формуваннi кабiнету Скоропадський звернувся до людей, не пов'яза­­­них з українським рухом, що дало пiдстави звинувачувати його в прихильностi до Росiї.

Але незважаючи на цi та iншi негативнi прояви Гетьманат мав чималi досягнення на багатьох дiлянках дiяльностi:

- по-перше, за Гетьманату в Українi було вiдновлено дiйовий адмiнiстративний апарат;

- по-друге, Гетьманат значно посилив увагу до зовнiшньої полiтики;

- по-третє, деякi успiхи були досягнутi в галузi культури.

Разом з цим на Гетьманатi Скоропадського великим тягарем висiли фатальнi прорахунки, а саме: залежнiсть вiд нiмцiв та маєтних класiв, прихильнiсть до Росiї, реакцiйна полiтика щодо селянства тощо.

Звичайно, що багато антиукраїнських аспектiв дiй гетьман­­­ського уряду посилили опозицiйний український рух. I в той час, коли Скоропадський призначив новий кабiнет, що майже повнiстю складався з росiйських монархiстiв, i проголосив акт федерацiї з Росiєю, опозицiя утворила альтернативний уряд Директорiю, яка вiдкрито проголосила виступ проти нього.

Розпочався третiй етап визвольної боротьби українського на­­­роду, коли з 14 грудня 1918 року Директорiя стала перетворювати­­­ся з повстанського комiтету на державний чинник - уряд но­­­вовiдродженої Української Народної Республiки.

Становище нової влади було дуже тяжке. Українська Народна Республiка з усiх бокiв була оточена ворогами. В самому керiвництвi не було певної думки - нi полiтичної, нi соцiальної. Бiльшiсть його стояла за радянську платформу, за союз з бiльшови­­­ками проти Антанти (В. Винниченко, В. Чехiвський, М. Шаповал). Друга частина, яку пiдтримував С. Петлюра, була за спiльну дiю уряду з Антантою проти бiльшовикiв.

Незважаючи на такi складнi умови керiвництву вiдновленої Української Народної Республiки вдалося здiйснити певнi кроки по розбудовi української державностi.

По-перше, був схвалений акт злуки Української Народної Рес­­­публiки з Захiдно-Українською Народною Республiкою, яка офiцiйно була проголошена 13 листопада 1918 року. Днем злуки ЗУНР з УНР є 22 сiчня. Цей день святкується як День соборностi України.

На жаль, спроба воз'єднання двох українських держав була приречена залишитися декларацiєю. Час був надто короткий, та й обставини не сприяли органiзацiї. Були також розходження у полiтичних мiркуваннях.

По-друге, Українська Народна Республiка встановила диплома­­­тичнi зв'язки з державами Антанти, що пiдтверджувало мiжнародний статус української державностi.

По-третє, уряд УНР видав декларацiю (26 грудня 1918 року), в якiй оголошувалося про те, що вiн намагатиметься встановити ба­­­ланс мiж революцiйними реформами й порядком.

В-четвертих, опираючись на вiйська, Директорiя органiзувала збройний захист Української Народної Республiки.

Незважаючи на цi, та деякi iншi успiшнi кроки по розбудовi української державностi Українська Народна Республiка доби Дирек­­­торiї, продовжувачка УНР доби Центральної Ради, в червнi 1920 ро­­­ку пiд тиском зовнiшнiх факторiв закiнчила своє iснування.

Загибелi Української Народної Республiки сприяли також ряд внутрiшнiх причин:

- по-перше, вiдсутнiсть необхiдного полiтичного i державно­­­го досвiду у керiвникiв української революцiї;

- по-друге, низький рiвень розвитку нацiональної, а зрештою, i полiтичної свiдомостi широких українських мас, розумiння необ­­­хiдностi власної держави.

В цiлому визвольна боротьба українського народу у 1917 ­­­1920 роках - видатна подiя в iсторiї України. Проголошення Української Народної Республiки знаменувало вiдродження ук­­­раїнської державностi у ХХ столiттi, вiдродження нацiї. За час УНР виросла нацiональна свiдомiсть українського народу, укрiпи­­­лась соборнiсть, виросло бажання мати свiй державний устрiй: "в своїй хатi своя правда i сила, i воля".

Як писав М. Грушевський, недаремно пролилась кров..., коли вона принесла чи закрiпила духовне визволення нашого народу вiд найтяжчого й найшкiдливiшого ярма, яке може бути: добровiльно прийнятого духовного чи морального закрiпачення...".

Проте маємо i один iз гiрких iсторичних урокiв доби виз­­­вольної боротьби українського народу у 1917-1920 роках, який пе­­­реконливо, зокрема, доводить таке:

- вирiшення проблем загально державного характеру переважно залежить вiд того, наскiльки керiвництву країни вдається гар­­­монiйно поєднати розв'язання наболiлих соцiальних, нацiональних i полiтичних проблем;

- доля державностi в значнiй мiрi залежить вiд умiння рiзних полiтичних сил знаходити консенсус у вирiшеннi своїх суперечок;

- для створення i збереження суверенної держави необхiдно мати достатньо чисельну боєздатну армiю.

Нинi, коли наш народ прагне побудувати сильну, демократичну державу, злагода в суспiльствi, нагальне вирiшення соцiальних проблем, захист територiальної цiлiсностi i незалежностi України є першочерговими завданнями сьогоденного українського державотво­­­рення.


Керівник заняття

_________________________