Geum.ru

Тема Методи психологічної підготовки

Вид материалаДокументы

Содержание


Фаза наростання продуктивності
Фаза стійкої найкращої продуктивності
Період оптимальної працездатності
Фаза падіння продуктивності
Подобный материал:
1   2   3
Тема 6.2. Практика роботи психолога по забезпеченню вартової служби

П. 1. Морально-психологічне забезпечення МПЗ служби

П 2. Прийоми і способи регуляції психофізіологічного стану


Під час організації підготовки особистого складу до несення вартової служби, посадові особи зобов'язані враховувати деякі правила, пов'язані із психологічними особливостями несення бойового чергування й вартової служби. Серед факторів, що впливають на психологічне самопочуття військовослужбовців, на їхню працездатність і успішність виконання обов'язків по службі, слід назвати вплив циклічності на психіку військовослужбовців. Психологи давно виявили вплив геомагнітних і гравітаційних полів на самопочуття людей. Поряд з довгими біоритмами (12-літній, річний, фізичний (23 дня), емоційний (28 днів), інтелектуальний (33 дня), тижневий і інші — усього більш 300) існують і так звані короткі біоритми, циклічність яких коливається протягом доби, а їх періоди становлять 4-6 годин. Протягом доби працездатність людини п'ять раз досягає максимуму й п'ять раз знижується до певного мінімуму. «Підйоми» припадають на 5 годин, 11, 16, 20 і 24, а «спади» фіксуються близько 2,9, 14, 18, 22 годин.

Більшість порушень, наприклад сон на посту, доводиться саме на час дії циклів «спаду». Тому необхідно стежити, щоб військовослужбовці щораз заступали у варту, на бойове чергування в різні зміни.

Крім того, встановлено, що для прийому їжі теж існують свій найбільш сприятливий годинник — 0, 5, 10, 15 і 19 годин. У варті доцільно надати військовослужбовцем можливість для приймання їжі й у нічний час — приблизно з 0 до 2 і з 4 до 5 годин.

Психічні навантаження на військовослужбовців в ході несення бойового чергування у значній мірі пов'язані з необхідністю підтримки певного рівня мобілізованості психічних сил. Даний стан — стан психічної готовності — розглядається як мотиваційно-вольовий стан психіки, що забезпечує актуалізацію професійної підготовленості в процесі переходу від очікування екстреного сигналу, час вступу якого не визначений, до активних бойових дій.

Стан готовності має індивідуальний характер і пов'язаний з особливістю протікання психічних процесів, що визначають рівень психічної напруженості військовослужбовця. Знаходження в такому стані протягом тривалого часу може, у свою чергу, викликати негативні стани:

• стан «фрустрації», коли нормативні вимоги перевищують професійно-бойові можливості військовослужбовця;

• стан «монотонії», коли в результаті одноманітної діяльності, «ненасиченого» інтересу звужується обсяг уваги й психічна напруга різка зменшується;

• стан «звичності», коли знижується емоційність очікуваного події (виникнення бойових дій), а саме воно здається людині малоймовірним;

• стан «утоми, стомлення» як результат виснаження фізичних і психічних ресурсів людини під впливом тривалого перевантаження, психічної напруги.

Психічні стани військовослужбовців у процесі несення служби тісно пов'язані з його працездатністю. Саме працездатність розкриває фізіологічний стан організму — м'язів, органів, нервової системи, забезпеченість енергією, яка може реалізовуватися в конкретних продуктах діяльності.

Процес витрати енергії в ході діяльності веде до стомлення — фізіологічному стану, що перешкоджає ефективної діяльності. Розрізняють фізичне, сенсорне, розумове й емоційне стомлення. Залишкові явища стомлення нерідко проявляються наступного дня або протягом більш тривалого часу. Стан перевтоми, пов'язаний з неефективністю періоду відновлення, має різні ступені виразності, кожної з яких повинні відповідати свої корекційно-профілактичні заходи: відпочинок на природі, відпустка, заняття фізкультурою, упорядкування сну, лікування у фахівців і т.д.

Ступінь стомлення суб'єктивно відбивається психікою як утома. Це психічний стан людини, що перешкоджає реалізації працездатності в конкретні продукти діяльності. У дослідженнях військових психологів встановлено, що протягом усього періоду несення служби рівень працездатності, що визначає ефективність діяльності, підданий значним коливанням. Виділяються, принаймні, три фази, пов'язані з різним рівнем працездатності й продуктивності діяльності'.

1) фаза наростання продуктивності;

2) фаза стійкої найкращої продуктивності;

3) фаза падіння продуктивності.

Фаза наростання продуктивності пов'язана з так званим процесом впрацьовування людини в діяльність і її умови. Даний процес можна розділити на два періоди: період грубого й період тонкого впрацьовування. Процес впрацьовування характеризується звиканням особового складу до обстановки несення служби, «перебудовою» психіки на робочий лад. Приблизна тривалість впрацьовування — 10-15 хвилин, але в різних людей воно відбувається по-різному й залежить від багатьох факторів: психофізіологічних особливостей, мотивації, психічного стану, сформованості професійних умінь і навичок і т.п. Відмінність у часі зв'язане також і з тим, який аналізатор є ведучим для фахівця тієї або іншої професії.

Наприклад, адаптація слуху відбувається протягом однієї хвилини, нюху — 3-5 хвилин, а зору — 30-40 хвилин. На цій фазі можливі значні коливання (до 40%) продуктивності праці, точності операцій, якості роботи.

Фаза стійкої найкращої продуктивності відрізняється найвищими показниками роботи, позитивними емоціями й відсутністю ознак стомлення. Енергетичні витрати організму встигають повністю компенсуватися. На цій фазі виділяють два періоди: період оптимальної працездатності і період повної компенсації стомлення.

Період оптимальної працездатності характеризується високою й стійкою продуктивністю праці, позитивними емоціями.

У період повної компенсації спостерігаються перші ознаки утоми, необхідності в окремі моменти більш ретельного зосередження уваги на діях, що виконуються і операціях, однак ефективність діяльності залишається на рівні нормативних вимог. Співвідношення періодів і їх загальний час залежать від багатьох факторів: від запасу енергетичних ресурсів, тобто витривалості, військової майстерності, стану здоров'я, режиму харчування, складності розв'язуваних завдань, злагодженості розрахунків і т.д. Дана фаза займає основну частину робочого циклу (не менш 50% робочого часу).

Фаза падіння продуктивності характеризується дією досить сильного наростання стомлення. Військовослужбовець вже не може компенсувати стомлення повністю. Дана фаза складається з декількох періодів.

У період нестійкої компенсації починають позначатися наслідки стомлення, вольовим зусиллям уже не вдається підтримувати високий рівень продуктивності праці, точно й вчасно реагувати на зміну обстановки. Усе яскравіше проявляються ознаки стомлення й почуття втоми.

У період прогресивного зниження ефективності діяльності відбуваються значні зрушення у функціональному стані організму. Стомлення швидке наростає, збільшується кількість помилок, таких як порушення послідовності роботи, пропуск операції або дії, неправильні розв'язки, збій у діях і т.п.

Період кінцевого пориву може спостерігатися за 20-30 хвилин до кінця несення служби й виражатися в підвищенні ефективності бойової діяльності. Таке підвищення дієздатності пов'язане з поліпшенням настрою військовослужбовця напередодні закінчення бойового чергування, служби у варті, з мобілізацією, що залишилися енергетичних ресурсів.

З урахуванням наведеної динаміки повинні плануватися профілактичні заходи щодо попередження негативних станів і зривів у діяльності.

1. Планування й організація ергономічних умов, що сприяють збереженню оптимального рівня працездатності особового складу (освітленість, колір, температурний режим, обладнання робочого місця, усунення зайвого шуму й т.п.). Установлено, що червоний, помаранчевий кольори збуджуючи діють на емоційну сферу людини, підвищують артеріальний тиск, підсилюють мускульну напругу, збільшують частоту подиху й пульс. Зелений, блакитний, синій і фіолетовий кольори, навпаки заспокоюють.

2. Організація оптимального режиму праці й відпочинку в процесі несення служби. Наприклад, у ході бойового чергування найчастіше спостерігається дуже слабке навантаження на певні групи м'язів. Регулярне й тривале недовантаження м'язів викликає рухове голодування — своєрідне захворювання (гіподинамію). Це явище характерне, насамперед, для представників операторських спеціальностей і проявляється в млявості людини, апатії, небажанні рухатися, швидкої стомлюваності, зниженні фізичної сили й витривалості.

Крім того, тривале перебування людини в закритих приміщеннях, підземних спорудженнях викликає так звану сенсорну депривацію. В ізоляції людина, втрачаючи звичні подразники, відчуває сенсорний голод, дія якого проявляється в зниженні працездатності, погіршенні уваги, пам'яті, мислення, виникненні ілюзій. Нейтралізація цих негативних явищ вимагає особливої уваги з боку психолога.

3. Психологічна освіта, спрямована на роз'яснення умов і особливостей несення вартової служби, впливу даних умов на психіку людини, показ психологічної природи труднощів діяльності й можливих помилок. Важливо роз'ясняти військовослужбовцям можливі способи профілактики втоми, не допускати її хронічних форм. Дане явище виникає навіть при відсутності реального стомлення, стає свого роду професійним обтяженням.

4. Забезпечення оптимальної системи взаємодії військовослужбовців при несенні служби, добір і розміщення по змінах і постам з урахуванням їх психологічної сумісності.

5. Проведення в період підготовки до несення служби групових психологічних тренінгів. Навчальним матеріалом для тренінгу є можливі бойові ситуації. Задається, як правило, лише основний напрямок подій, а учасники повинні визначити алгоритм рішення завдання. Моделювання бойових ситуацій покликане не тільки актуалізувати професійні якості військовослужбовців для дій у цих ситуаціях, але й викликати в них подібні з «бойовими» психічні стани. Створювані тим самим емоційно насичені елементи майбутньої діяльності стають визначним засобом подолання можливих негативних психічних станів.

6. Ефективним засобом попередження негативних станів, мобілізації сил на успішне виконання бойового завдання є оволодіння методиками психічної саморегуляції. Психічна саморегуляція — це властивість організму, яка визначається як регуляція різних станів, процесів і дій, здійснюваних самим організмом за допомогою психічної активності.


П.2. Прийоми і способи регуляції психофізіологічного стану

У кожної людини є свій набір прийомів виходу з важких ситуацій. Ці прийоми припускають нерефлексивне застосування методів психічної саморегуляції, підтримки необхідного в цей момент психічного стану. Так, деякі військовослужбовці для підтримки пильності у варті на пості застосовують своєрідну тактику пересування по маршруту — через кожні чотири кроки оглядатися по черзі через праве й ліве плече. Багато знають, що ходьба в темпі 140-150 кроків у хвилину створює бадьоре самопочуття й гарний настрій, а чергування темпу кроку від уповільненого до прискореного в різному ритмі по 10-12 кроків підсилює зібраність, загострює увагу. Для боротьби зі сном широко застосовуються пощипування шкіри рук, елементи самомасажу голови, інші психофізіологічні приймання самовпливу, що активує.

Необхідність освоєння прийомів психічної саморегуляції обумовлена можливістю для військовослужбовців з їхньою допомогою попереджати різні психосоматичні розлади (порушення сну, зниження апетиту, падіння працездатності, наростання слабості, підвищення артеріального тиску), невротичні розлади й навіть органічні захворювання (гастрит, виразкова хвороба, вегето-судинна дистонія та ін.). Такі розлади є результатом виснаження внутрішніх енергетичних ресурсів людини внаслідок нервової напруги й фізичної перевтоми, що викликані особливими умовами несення служби у варті.

Здатність до освоєння прийомів психічної саморегуляції обумовлюється особливостями нервово-психічної сфери людини. Так, численними дослідженнями встановлене, що фізіологічні процеси, що протікають в організмі, опосередковані психічною енергією. Завдання людини — «направити» цю енергію, використовуючи образно-емоційні конструкти, у потрібному напрямку. Тому освоїти прийоми психічної саморегуляції легше людям з «художнім» типом нервової системи, складніше — тем, у кого логічний склад розуму. Регулюючий вплив прийомів психічної саморегуляції здійснюється по типу «збудження (мобілізація) — заспокоєння (релаксація)».

Методи й прийомів психічної саморегуляції.

1. Аутогенне тренування (АТ) — система вправ для досягнення стану аутогенного занурення, у якім відкривається можливість впливати за допомогою образних уявлень, що підкріплюються словесними впливами, на вегетативну нервову систему й через неї — на функціонування внутрішніх органів. Лікувальна дія АТ пов'язана з м'язовим розслабленням за рахунок довільної зміни тонусу м'язів, використанням активної ролі уявлень, розумових образів і словесним самонавіянням, виконуваними в особливому стані занурення, коли сугестивність підвищена. Сеанси самонавіяння можна проводити в будь-який час 3-4 рази в день, використовуючи для цього тихе приміщення з неяскравим висвітленням.

З метою попередження можливих негативних станів, що викликані факторами невизначеності, новизни, раптовості, можуть проводитися ідеомоторні тренування. Це ефективний засіб професійної й психологічної підготовки фахівців. Основою ідеомоторних тренувань є «уявне програвання» своїх дій у різних ситуаціях. Причому уявний образ рухів обов'язково пов'язаний з м'язово-суглобним почуттям, тобто з фізичними рухами. Ідеомоторна дія повинна бути презентовано настільки ясно, що військовослужбовець буде мимоволі робити рухи. У якості змісту для «програвання» своїх дій беруться реальні типові ситуації зі спеціального банку психологічних паспортів можливих бойових ситуацій.

Управляючи уявою, вартовий може подумки представити можливий розвиток ситуації на посту й наслідки тих або інших дій. Наприклад:

«А що якщо за рогом порушник? - Виходить, треба перед поворотом відійти на 2-3 м від стіни й зосередитися...» Це дозволяє попередити несприятливий результат і бути готовим до несподіванок.

2. Мобілізуючий і заспокійливий подих. В арсеналі протистресових засобів особливе значення має правильний подих. Розрізняють два види подиху: верхнє (ключичне) і нижнє (черевне). Правильно поставлений подих збільшує ступінь оксигенації крові, втягує в дихальний акт усі поверхи легенів, масажує внутрішні органі.

Заспокійливий тип подиху (черевний подих з відносно коротким вдихом і довгим видихом з наступною затримкою) використовується для нейтралізації надлишкового порушення після конфліктних, стресових ситуацій, зняття нервово-психічної напруги й відновлення психічної рівноваги.

Мобілізуючий тип подиху (ключичний подих із вдихом середньої величини, деякою затримкою подиху й різким видихом) допомагає подолати сонливість, стомлення, пов'язані з монотонною роботою, і мобілізує увагу. Такий тип подиху позитивно впливає на серцево-судинну систему, травні органі, підвищує функціональні можливості організму, визначає його загальний тонус і бадьорий стан.

3. Регуляція м'язового тонусу (релаксація). Релаксація — це стан спокою, розслабленості, що виникає у людини внаслідок зняття напруги після сильних переживань або фізичних зусиль.

Фізіологічна основа релаксації.

Кожна негативна емоція має своє «представництво» у м'язах, що становлять до 40% від маси тіла. При нервово-емоційному порушенні головний мозок посилає на периферію підвищений потік інформації у вигляді нервових імпульсів, створюючи перенапругу м'язів і викликаючи виникнення м'язових затисків. Чим напруженіше м'яза, тим більше пропріоцептивної імпульсації надходить назад у головний мозок, створюючи, у свою чергу, у ньому вогнища підвищеної збудливості. Оскільки між психікою й тілом існує тісний взаємозв'язок, м'язове розслаблення приводить до Зниження нервово-психічного порушення.

Оволодіння саморозслабленням базується на зіставленні відчуттів, тобто коли м'яз перебуває в напруженому стані й у розслабленому. Кожна вправа складається із двох фаз — напруги (після глибокого вдиху) і різкого розслаблення (після видиху). Завдання полягає в усвідомленні й запам'ятовуванні стану розслабленого м'яза, яке надалі легко викликається.

Знижувати м'язовий тонус можна за допомогою самонавіяння — особливим образом побудованих словесних формул, а також за допомогою самомасажу й впливу на біологічно активні точки.

Практика самомасажу базується на тому, що деякі ділянки шкіри відрізняються великою активністю, високим рівнем обмінних процесів і особливим біоелектричним режимом. Тому вплив на них дозволяє стабілізувати центральну нервову систему.

Сама більша концентрація біологічно активних точок перебуває на шкірі вух, зовнішньої й внутрішньої поверхнях кистей рук, підошвах ніг, обличчі, шиї й під волоссям голови. Тому в інтересах гармонізації діяльності всіх життєво важливих органів і придбання «щита» від стресу рекомендується по декілька разів у день робити легкий масаж даних ділянок (перед цим обов'язково умитися холодною водою й помити руки).

4. На базі релаксаційних вправ в умовах несення служби у варті військовослужбовцями може здійснюватися самоконтроль функціонального стану. Це приймання використовується головним чином у ході виконання завдання й ґрунтується на використанні навички постановки самому собі низки питань, що ставляться до основних параметрам функціонального стану, з метою надання впливу на цей стан.

Перша група питань стосується самоконтролю м'язового тонусу. Наприклад: «Чи не скований я? Де м'язові затиски? Чи не сильно стискаю зброю?» Виявивши скутість, людина вживає заходів по релаксації відповідних м'язів.

Друга група питань ставиться до контролю міміки й пантоміміки: «Чи не стиснуті щелепи? Чи не втягнута голова в плечі?» Після цього здійснюється відповідний самовплив.

Третя група питань стосується контролю ритму подиху й частоти серцевих скорочень: «Чи немає прискореного, поверхневого подиху? Чи не колотиться серце?» Після цього рекомендується зробити два-три глибокі вдихи із тривалим видихом і перейти на ритмічний черевний подих.

5. Перед- і післясонне самонавіяння. Особливістю прийомів в порівнянні зі звичайним самонавіянням є використання не спеціальне викликуваного стану аутогенного занурення, а природно виникаючих станів, що супроводжують фізіологічний сон на його початкової й завершальної стадіях. Перед сном військовослужбовець формулює відповідно до правил побудови самонавіяння одну з найбільш актуальних майбутніх проблем (наприклад, зняти надмірне, хвилювання перед відповідальним етапом, зняти утому й т.п.), а потім у міру занурення в сон на фоні виникаючого дрімотного стану вводить у підсвідомість формулами самонавіяння інформацію про те, що сон і можливі сновидіння будуть сприяти вирішенню сформульованої проблеми. Після пробудження, не виходячи із сонного стану, він закріплює цю установку в стверджувальній формі.

Даний прийом дозволяє підвищити суб'єктивну впевненість в успіху відчуттям того, що внутрішня робота в напрямку мети йде безупинно, у тому числі й у період сну.

6. Сприяння оптимальній адаптації психіки чатового до обстановки на посту (наприклад, переорієнтація психіки чатового на робочий ритм на етапі нестійкої компенсації в моменти зниження її дієздатності, що викликаються добовим ритмом діяльності людини. ВНОЧІ з 1 до 3 години майже в усіх людей спостерігається зниження психічної активності. Для тих, хто комплектує склад варти, слід не ставити на пост у ці години солдата з нестійкою психікою, особливо тих, хто відчуває вплив суїцидальних думок. У ці зміни мають йти воїни із стійкою психікою, з міцними переконаннями, оптимістів).

Як підняти тонус психіки вартового перед відправленням його на пост? Слід доброзичливо звертатися до кожного вартового, проявити до них водночас як людяність, так і вимогливість; нагадувати, що він іде на пост не відбувати час, а охороняти те, що належить армії та народу України, свій рідний Дім; уночі перед заступанням вартовим давати можливість випити склянку гарячого чаю, порадити перемотати онучі.

Такі деякі методи психологічної роботи, що дозволяють оптимізувати психологічні характеристики військовослужбовців, що забезпечують їхню високу психологічну готовність до виконання різних завдань військової діяльності й підтримуючі їхнє психологічне здоров'я.