10. Сільське господарство та його вплив на довкілля
| Вид материала | Документы |
- Иків, які впливають на природні компоненти довкілля (забруднення, туризм, транспорт,, 21.71kb.
- Сільське господарство України, 166.58kb.
- А сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство, 2896.39kb.
- Реферат на тему, 137.15kb.
- Оцінка рівня екологічності товарів І мотивація його підвищення, 287.01kb.
- Сільське господарство, 1675.54kb.
- Удк 504. 054: 477. 81 Клименко М. О., д с. г н., професор, Борщевська І. М., асистент, 82.13kb.
- «сільське господарство україни першої чверті ХХ століття та його науково-освітнє забезпечення, 169.24kb.
- Програма підтримки малого підприємництва в гусятинському районі, 587.9kb.
- Паспорт спеціальності 08. 00. 02 – Світове господарство І міжнародні економічні відносини, 23.47kb.
12.2. Заходи щодо зменшення впливу транспорту на довкілля
Транспорт являється основним забруднювачем атмосферного повітря
Київської області. Тенденція збільшення транспортних засобів в населення в останні роки призводить до утворення великої кількості заторів на дорогах та як наслідок загазованості.
Заходи, щодо зменшення негативного впливу на довкілля:
- вживаються заходи по поліпшенню якості вітчизняного автомобільного палива, росте випуск високооктанового бензину заводами. Однак імпорт етилированих бензинів зберігається. У результаті в атмосферу від автотранспорту надходить менше свинцю;
- існуюче законодавство не дозволяє обмежити ввіз в країну старих автомобілів з низькими експлуатаційними характеристиками , і кількість іномарок з більшим терміном служби, що не відповідають нормам державних стандартів;
- в останні роки, незважаючи на ріст числа автомобілів, в області намітилася тенденція стабілізації обсягів викидів шкідливих речовин. Основні фактори, що дозволяють підтримувати таку ситуацію впровадження католітичних нейтролізаторів газів, що відробили; запровадження в дію обов`язкового екологічного сертифікування автомобілів, що належать юридичним особам; істотне поліпшення палива на АЗС.
З метою зниження забруднення навколишнього середовища триває переведення підприємств дорожнього господарства з рідкого палива на газ. Приймаються міри для поліпшення екологічної ситуації в районах розміщення асвальтобетонних заводів і вдосконалюються мазутні пальники.
12.3. Використання альтернативних видів палива
Одним з приорітетних альтернативних видів палива для автотранспорту є природній газ.
Стиснутий до 200 атмосфер природний газ як моторне паливо має низку важливих переваг порівняно з бензиновим і дизельним. Серед них цілий набір чудових екологічних достоїнств — на сьогодні він є найчистішим альтернативним паливом для транспортних засобів. Досить сказати, що у вихлопі двигуна, котрий працює на газі, маса канцерогенів у 10, а іноді й у 100 разів менша, аніж в інших видах палива. Особливо небезпечним є дизельне — воно складне за вмістом, і вихлопні гази при його спалюванні містять понад 40 сполук. Серед них можна знайти канцерогени, мутаногени і речовини, котрі порушують функції ендокринної системи, викликають респіраторні захворювання.
На даний момент частка використання стиснутого газа як палива на автомобілях порівняно до бензину мізерна, але зважаючи на нові Європейські стандарти можна вважати що в майбутньому альтернативне паливо посяде одне з перших місць.
Ріпак, як сировина для виробництва безпечного для навколишнього середовища біологічного пального
Європейські країни (ЄС) закуповують 47% витратної енергії, 75% з яких у вигляді нафти. Прогнози на майбутнє говорять про щорічне збільшення імпорту на 1,9%.
Сучасне пальне складає неабияку небезпеку для оточуючого середовища. Варто лише згадати про парниковий ефект, що виник у результаті збільшення СО2 в атмосфері. Його концентрація збільшується щорічно на 1,5•10-3 %/год. і в 2050 році вдвічі перевищить концентрацію СО2 в доіндустріальний період. Крім того, сірка, яка міститься в дизельному паливі, призводить до утворення великої кількості оксидів, котрі зумовлюють зникнення лісів. Розвинені країни гостро поставили проблему сірки, вбачаючи вирішення її необхідним для зменшення навантаження і збереження родючості удобрюваних сільськогосподарських угідь.
За вимогою ЄС у 1980 році була створена організація "Євробіодизель" (GEIE), яка зайняла одне із провідних місць в "енергетичній мережі" і вирішує питання виробництва палива з рослинних олій. Розвиток напряму з вирощування олійних як джерела палива отримало високу оцінку на ринку енергетичних ресурсів. Розвиток "енергетичної системи" за допомогою олійних дає унікальну можливість для історичної трансформації європейського сільського господарства з виробника продуктів харчування у виробника палива. Останнє характеризується високою конкурентоспроможністю на європейському ринку і, що дуже важливо, безпечністю для оточуючого середовища.
Ріпак вважається однією із найважливіших (після пальми та сої) олійною культурою в світі, яка являється джерелом одержання рослинного масла. За останні 20 років за значенням і поширенням він випередив арахіс, зерна бавовни і навіть, не так дивно, соняшник. Цьому посприяло виведення сортів, які містять мало ерукової кислоти та глюкозинолатів. У Канаді сорти ріпаку, що задовольняють вимогам за вмістом цих речовин, називаються канола. Канадська Асоціаця Канола має торгову марку, яка включає сорти ріпаку, які містять не більше 2% ерукової кислоти (С 22:1) у олії. Згідно з європейськими стандартами, вміст усіх глюкозинолатів не повинен перевищувати 20 мкмоль/г. Варто відмітити досить вигідне співвідношення між споживаною і вироблюваною енергією рослинами ріпаку (табл. 12.7.).
Порівняльний енергетичний баланс різних рослин
Таблиця 12.7.
| Енергетичний еквівалент, ГДж/га | Вид сировини | ||||
| ріпак | Цукрові буряки | пшениця | Кукурудза | картопля | |
| Споживання енергії | 27,8 | 97,8 | 56,1 | 53,7 | 84,1 |
| Виробництво енергвії | 62,7 | 159,8 | 64,2 | 68,9 | 87,5 |
| Співвідношення | 1:2,25 | 1:1,63 | 1:1,14 | 1:1,28 | 1:1,04 |
* Примітка- без соломи
За даними ФАО (1995), посівні площі під ріпаком у світі щороку сягають 22-24 млн. га. Понад дві третини його виробництва (70%) сконцентровано в Китаї, Індії й Канаді — по 5,6-6,1 млн. га. Великі площі під ріпак відведено також у США, Австралії, Новій Зеландії, країнах Західної Європи, Польщі. Загалом 28 країн світу вважають ріпак основною олійною культурою. Як європейська олійна культура набув істотного поширення в середині ХІХ століття. Нині його посіви на європейському континенті сягають 3,3-3,5 млн. га. До Західної України він був завезений з Німеччини, причому на початку минулого століття його посіви за площею значно перевищували посіви соняшнику.
Значне збільшення виробництва насіння ріпаку зумовлене широким спектром використання олії для продовольчих потреб, а макухи (шроту), як концентрованого кормового білка, для годівлі сільськогосподарських тварин. Інтерес до цієї культури викликаний також великою необхідністю в одержанні олії з високим вмістом ерукової кислоти для промислових (технічних, хімічних) потреб.
У Лісостепу України ріпак є поряд із соняшником і соєю основною олійною і білковою культурою. Як промислову культуру його почали інтенсивно впроваджувати лише останніми десятиріччями. Площа під ним зросла до 100 тис. га, а урожайність становила в середньому 15 ц/га. Окремі господарства отримують 30-35 ц/га насіння. У структурі посівних площ він займає 0,3-0,5% (табл. 19.6)
Незначні обсяги виробництва товарного насіння ріпаку зумовлені відсутністю державної системи заготівлі, матеріально-технічної бази, добрив, високоефективних пестицидів, техніки для вирощування, збирання і очистки урожаю, відсутністю переробної промисловості. Розрахунки свідчать, що площі посіву ріпаку в найближчі роки можна збільшити у 6—8 разів і довести до 500 тис. га і більше, а врожайність товарного насіння збільшити до 24—26 ц/га. Це дозволить виробляти 380—400 тис. т олії, 500—600 тис. т концентрованого кормового білка, який за протеїном у 8—10 разів перевищує комбікорми.
За складом жирних кислот розрізняють наступні типи сортів ріпаку: Примітка:
++ — звичайний сорт з традиційним вмістом ерукової кислоти, багатий на глюкозінолат;
0/00 — сорт з низьким вмістом ерукової кислоти та глюкозинолату;
000— сорт з низьким вмістом лінолевої кислоти;
Е-тип — сорт з підвищеним вмістом ерукової кислоти;
0-тип — сорт з підвищеним вмістом масляних кислот;
Згідно з європейським стандартом (ЄС) сорти 00 містять менш як 20 мікромоль/г глюкозинолатів. Сорт 0 відповідає малому вмісту ерукової кислоти і високому вмісту глюкозинолатів. Поняття "промисловий сорт" відповідає будь-якому сорту з високим вмістом ерукової кислоти.
В Інституті хрестоцвітих культур створено такі сорти озимого ріпаку, як Тисьменицький, Іванна і Свєта. Вони занесені до Державного реєстру рослин, і їх висівають в 13 областях України та в п'яти країнах СНД. Ці перші "00" сорти, безерукові, низькоглюкозинолатні, забезпечують урожайність насіння 33-35 ц/га з вмістом олії 45%. Сорти ярого ріпака Оріон та Микитинецький двонульові, з урожайністю 24-26 ц/га, вмістом олії — 43%. Іншими словами, сорти озимого і ярого ріпаку відповідають світовим стандартам.
Олія, вироблена з вітчизняних сортів ріпаку, за вмістом основних жирних кислот прирівнюється до маслинової і придатна для використання безпосередньо в їжу, для виготовлення маргарину, майонезу, кулінарних жирів та інших високоякісних продуктів харчування.
Олія використовується як харчова для салатів а також для виготовлення маргарину. Всі харчові олії з ріпаку користуються широким попитом у покупців завдяки низькому вмісту насичених жирних кислот.
Ріпаковий корм містить близько 40% протеїну, що знаходиться на рівні кращих високопоживних рослинних протеїнів. Для моногастритої дієти він має кращий амінокислотний баланс ніж соєвий корм. Із насіння традиційних сортів одержується корм з вмістом більш як 100 мікромоль/г глюкозинолатів. Продукти гідролізу глюкозинолатів хрестоцвітих овочів придають їм характерний смак і їдкість гірчиці. Деякі з продуктів гідролізу токсичні або антипоживні. Частина похідних продуктів глюкозинолатів понижують смакові якості корму, а значить і бажання тварин вживати його. Саме тому корм з ріпаку обмежено застосовується для годівлі великої рогатої худоби і має низьку цінність. Корм із високоякісного насіння ріпаку, які містять мало глюкозинолатів, може використовуватись як добавка у всі види кормів для тварин без обмежень.
Один гектар ріпаку дає при відповідній технології вирощування 20 т зелених кормів, 20 т зелених добрив, 100 кг меду, 3,0—3,5 т насіння, 13 ц олії, 16 ц макухи, 500 кг паперу. Макуха (шрот) 00-сортів, що містить 37% протеїну, може використовуватися в будь-якій кормосуміші для тварин, може заміняти соєвий та соняшниковий шрот. У 1 кг макухи ріпака міститься 14-16 г незамінних амінокислот, зокрема лізину (в зерні ячменю, вівса, кукурудзи і пшениці — 5 г). Використання нехарчової олії ріпаку зараз широко вивчається у різних галузях промисловості, особливо тоді, коли є загроза ризику попадання олії у воду і проникнення її у ґрунтові води.
Олія з високоерукових сортів використовуються для виробництва змащувальних матеріалів з високою стійкістю: гідравлічні мастила, змащувальні, охолоджуючі змащувальні, антикорозійні, для змащування пилових ланцюгів та пил, адгезійні, масла для видалення іржі, біодизельне паливо, пилезатримуючі масла в приміщеннях для зберігання зерна, моторне і трансмісійне масла, масла для м'яких мастил. У найближчому майбутньому більшість мінеральних масел можуть бути замінені рослинними.
Крім того з олії ріпаку одержують гліцерин, метиловий ефір, жирні кислоти, з яких виготовляють кислоти, мила, спирти, сульфати, ефіри та аміни. Масло ріпаку може конкурувати з іншими рослинними оліями та тваринними жирами, які використовують для технічних цілей.
Заміна мінеральних масел на рослинні викликана екологічними проблемами. Ріпакова олія біологічно швидко розкладається і не несе в собі загрози для водоймищ: у ґрунті вона через 7 діб розкладається на 95% (мінеральне масло тільки на 16%).
Пальне одержують після видалення з олії гліцерину, який закоксовує форсунки паливної системи двигуна. Його ще називають ріпак-метилефіром (РМЕ). У країнах, які не мають власних запасів нафтопродуктів, взялись за спроби замінити дизельне пальне на РМЕ. До вирішення цих проектів включилися всесвітньо відомі фірми і компанії. У 1992 році французька компанія "Рено" випробувала новий автомобільний двигун, що працює на РМЕ. Оснащений ним автомобіль "Рено-21" пройшов 19 тис. км, показавши високу швидкість й економічність (витрата пального — 4 л на 100 км). Американська фірма "Нертон" також випробовує нові двигуни на пальному з ріпаку. В Бельгії й Нідерландах уже 80-85% громадського транспорту працює на біологічному пальному. Перша в Австрії фабрика комерційного виробництва біодизельного пального потужністю 500 т на рік була відкрита 1985 року. Через п’ять років його випуск зріс уже до 20 000 т. За даними Британської асоціації біопалив та олій (ВАВFО), 1995 року виробництво біодизельного пального в Європі сягало 327 000 т, а в найближчому майбутньому має зрости до 625 тис. т.
Ріпакова олія як біопаливо може використовуватися у вигляді чистої олії холодного пресування та етерифікованої. У першому випадку пальне підходить до двигунів з вихровою камерою, дообладнаних додатковою апаратурою для вприскування олії. На етерифікованій олії можуть працювати звичайні двигуни без переобладнання. Втрата потужності двигуна після переведення його на біопаливо становить лише 5-10%. Виробництво (переетерифікація) біодизеля включає в себе такі основні процеси (рис. 19.5).
Одержану після пресування олію очищають від побічних продуктів, фосфатидів, надмірної вологи, проводячи часткове рафінування (гідратацію, лужне рафінування і відбілювання). На етапі етерифікації, який проходить при безперервному переміщуванні з обігріванням, за допомогою надмірного введення метанолу одержують потрібний продукт — РМЕ і як побічний — гліцерин, який, до речі, має досить пристойну ціну, чим дозволяє знизити загальні затрати на виробництво основного продукту.
Раніше РМЕ використовували, як пальне для двигунів. За розробками останніх років рекомендується здійснити ще кілька технологічних операцій. У ході додаткових заходів (очищення, дистиляції і кондиціювання) РМЕ звільняють.
13. Державне управління у сфері охорони навколишнього природного середовища
13.1. Екологічна політика України
Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду. Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких таенергоємних технологій. Низький рівень екологічної свідомостісуспільства призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.
Головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля є:
- застаріла технологія виробництва та обладнання;
- високий рівень концентрації промислових об'єктів;
- несприятлива структура промислового виробництва з високою
- концентрацією екологічно небезпечних виробництв;
- відсутність належних природоохоронних систем;
- відсутність належного правового та економічного механізмів;
- відсутність належного контролю за охороною довкілля.
Серед промислових об'єктів одним з основних забруднювачів атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики. У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві найважливіші проблеми: забруднення атмосфери повітря і забруднення земель. Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузях народного господарства. Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомні станції - Чорнобильська АЕС. У шести областях України розташовані регіональні підприємства УкрДО "Радон" з переробки та зберігання радіоактивних відходів. Україна належить до країн з дуже розвинутим використанням джерел іонізуючого випромінювання.
Сільське господарство України - найбільш трудомістка галузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал. У сільськогосподарському виробництві щороку використовуються понад 10,9 млрд. куб.м води. Якщо Україна в Європі займає 5,7% території, то її сільськогосподарські угіддя - 18,9%, а рілля - 26,9 %. Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу в Україні є безгосподарське ставлення до землі, недосконалі техніка і технологія обробітку землі, повсюдне недотримання сівозмін і ін. Якісний стан овсюдне недотримання сівозмін і ін. Якісний стан земельного фонду погіршується. Використання у великій кількості мінеральних добрив, пестицидів ускладнює екологічну ситуацію в Україні.
Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь, значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані гази автомобілів, паливно-мастильні матеріали, пари шкідливих речовин.
Через великі обсяги використання пального автотранспорт забруднює навколишнє середовище токсичними компонентами: 25% - солями свинцю; 50% - оксидом вуглецю. Основні забруднювачі залізничного транспорту – це відпрацьовані гази тепловозів, фенол, аерозолі, сміття. Морський транспорт забруднює море відходами харчування, сміттям, нафтою.
В Україні інтенсивно відбуваються процеси урбанізації. Їх негативними
наслідками є:
1) концентрація і навантаження промислових об'єктів на обмеженій
території;
2) несприятлива територіально-планувальна структура міст;
3) другорядність проблем містобудування;
4) руйнування природного середовища великих міст.
Система водопровідно-каналізаційного господарства нині перебуває в кризовому екологічному стані з таких причин:
- водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійного покриття;
- понад 17% води не відповідають вимогам стандарту;
- не мають централізованих систем каналізації;
- промислові підприємства скидають у водойми шкідливі речовини.
Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація поклала Україну в число країн з найбільшими високими абсолютними обсягами утворення відходів. Недостатні норми адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення правил збирання, зберігання, транспортування промислових відходів.
Існуючи рівень утилізації відходів вторинних ресурсів не впливає на
поліпшення стану довкілля.
Військова діяльність та конверсія військово-промислового комплексу. Геополітичне розташування України на Європейському континенті історично зумовило роль і місце її території, а також військово-економічного потенціалу в проектах і програмах реалізації військових доктрин.
Щоденна військова діяльність негативно впливає на довкілля. Екологічний стан може погіршитися у ході проведення широкомасштабної військової реформи, ліквідації ракетно-ядерної зброї та хімічної зброї.
Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Пд. Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю. З метою забезпечення населення та народного господарства необхідною кількістю води в Україні з збудовано 1087 водосховищ. Для екосистем водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.
До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, важкі метали.
Основними причинами забруднення вод України є:
- скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод у водні об'єкти;
- надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин;
- ерозія ґрунтів на водозабірній площі.
Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд з щорічним забрудненням басейну органічними речовинами, завдає забруднення біогенними речовинами. Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони та відтворення водних ресурсів.
Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустимі співвідношення площ ріллі, природих кормових угідь, що негативно впливає на стійкість агроландшафту.
Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через забруднення ґрунтів викидами промисловості та використання засобів хімізації. Ситуація з забрудненням території ускладнилася після аварії на Чорнобильській АЕС.
Мінерально-сировинна база є основою виробництва понад 90% продукції важкої промисловості. На частку мінерально-сировинного комплексу припадає третина виробничих фондів.
Основною метою екологічної політики області, як і в цілому в державі, є забезпечення конституційного права громадян на безпечне навколишнє природне середовище. Тому інтеграція екологічної політики в усі напрями діяльності є обов’язковою умовою переходу до екологічно збалансованого розвитку держави, коли розвиток країни, структура економічного зростання, матеріального виробництва та споживання функціонує в межах здатності природних екосистем відновлюватися, поглинати забруднення та підтримувати життєдіяльність теперішнього і майбутніх поколінь.
Екологічна політика спрямована на стабілізацію і поліпшення екологічного стану Київської області, охорону, раціональне використання й відтворення усіх видів природних ресурсів шляхом:
- утвердження екологічної політики як інтегрованого чинника соціально-економічного розвитку держави, з метою переходу до екологічно збалансованого розвитку;
- формування і впровадження екологічно збалансованої системи природокористування, зміни нераціональних моделей виробництва і споживання, екологічно-інноваційної модернізації економіки України;
- поліпшення екологічного стану річок, зокрема басейну Дніпра, та якості питної води;
- стабілізація та поліпшення екологічної ситуації в містах та промислових центрах;
- збереження біотичної та ландшафтної різноманітності, розвитку природно-заповідної справи;
- комплексного використання природних ресурсів;
- реалізації заходів щодо зменшення негативного впливу глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки країни, розширення участі України у міжнародному співробітництві.