Автор у хронологічній послідовності зібрав І упорядкував документи про події в Закерзонні у 40-х роках XX ст. Показано, хто був винний у винищенні українського населення. Наведено історію цього регіону

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34

Документ 78

НЕНАВИСТЬ ЧИ БАНДИТИЗМ?

Таємно

Секретар Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України Тов. Коротченко Київ

ЗВІТНИЙ ЛИСТ про евакуацію українського населення з Польщі та про політичні настрої станом на 6 квітня 1945 року

(...)

2. Політичні настрої

У всіх повітах, охоплених евакуацією українського населення, зареєстровано численні випадки прояву явної ворожості між поляками і українцями, які перетворюються у масовий терор щодо українського населення.

Польсько-українська ненависть має історичне коріння. Її розпалювали впродовж довгих років уряди шляхетської і капіталістичної Польщі. Після окупації польської держави німцями ненависть між поляками і українцями використали фашисти і розпалили її ще більше, надавши можливість українцям користуватися деякими привілеями, репресуючи окремих поляків перёсе- ленням їх з місця на місце і передачею нерухомості (будинків) українцям.

Коли після визволення до влади прийшли поляки, ненависть до українців посилилась. Польські банди нападають на села, вбивають і вирізають населення, палять будинки, грабують майно. Ось приклади:

7 березня ц. р. о 10 годині ранку польське населення з кількох сіл у Саноцькому повіті напало на село Лубно. Нападники діяли дуже організовано, приїхали на возах і зі зброєю. Пограбоване

майно завантажили на 400—500 возів, забрали худобу, коней тощо і виїхали. У селі мешкало кілька польських родин. Перед нападом на польських будинках з'явились таблички з написами: «Польський будинок». До цих будинків бандити не заходили.

Є дані, що поляки у Саноцькому повіті мають багато зброї, блискавично формують банди, навіть проводять заняття у лісах. Деякі поляки твердять: «Мусимо готуватися до боротьби з більшовикамиу поки не закінчилась війна з Гітлером».

Уночі на 3 березня ц. р. банда АК приблизно з 200 осіб напала на українське село Коштови (гміна Дубецко Перемишльського повіту). Пограбувала населення, забрала худобу, майно і домашній інвентар. Вони вивели на площу п'ятьох українців — Спиридона Дончака, Йосифа Ковяка, Максима Стефанюка, Василя Дончака, Петра Сковришка — і публічно їх розстріляли. Бандити заявили: «Робимо з українцями так, як вони з нами роблять на сході».

Ані в польському середовищі, ні в українському ніхто не веде політичної роботи, яка розрядила б ненависть. Узагалі нема жодної політично-виховної праці, тільки різноманітні реакційні елементи розвивають всебічну контрреволюційну агітацію.

Останнім часом посилилися напади поляків на українців. Переслідувані втікають із села і просять про негайне переселення в Україну. Це явище особливо спостерігається у Перемишльському, Любачівському і Ярославському повітах. Протягом 5—6 місяців з цих трьох повітів до евакуації зголосилось тільки 12 872 господарства, а в березні були заяви від 27 465 господарств. Інакша ситуація у Леському повіті. Тут нема натиску з боку поляків, не збільшується кількість заяв (українці не хочуть виїжджати). (...)

Переселенням в Україну чинять опір спільно ОУНівці і АКівці. Перші говорять, що справа кордонів ще не є остаточно вирішена, хочуть утримати терени, заселені українцями, і виганяють звідти поляків. Озиваються старі мрії — боротьба за «Самостійну Україну». Другі — аківці — хочуть зберегти для поміщиків робочу силу як базу для капіталістичної експлуатації. І перші, і другі застосовують масовий терор до переселюваних українців, вбивають і грабують.

Маємо дані, що повітовий і гмінний апарат міліції був засмічений реакційно-кримінальними елементами, які під час частих

виїздів на село під приводом боротьби з бандами займаються грабежами — і то виключно евакуйованого з Польщі українського населення.

25 березня ц. р. міліція у Грубешівському повіті поїхала ловити банду, яка пограбувала село Крилів. Однак вона заїхала до Чернічина і Відловиць, пограбувала кілька господарств і вбила 8 українців.

7 березня ц. р. в селі Луків (Леський повіт) міліціонер Мар- чинський тяжко побив українця Антона Лемшу. (...)

13 березня два польських міліціонери із села Кровиця Голо- довська (Любачівський повіт) пограбували українців, які переселялись: Івана Мацевка, Михайла Мацевка, Івана Каркута. Пограбоване майно відібрали і повернули власникам.

Польські власті, яким повідомили про ці злочини, жодних заходів не вживали.

З. Кримінальна діяльність АК

Триває і постійно розширюється. Тільки у березні 1945 року згідно з неповними даними (повного обліку ми не вели, тож подібних випадків, безсумнівно, більше) АКівці здійснили такі злочини:

Спалено українських господарств — 959

Пограбовано українських господарств — 500

Вбито і поранено українців — 925

Захоплено коней — 500

Захоплено корів — 520

Здійснено замахів на наших працівників — 5

Уночі на 24 лютого ц.р. в селах Жуків і Свидники (Грубешівського повіту) банда приблизно з ЗО осіб пограбувала 40 українських господарств, забравши 29 коней, 32 корови, 27 свиней, 20 возів, домашнє майно і харчі. Також побили людей.

28 лютого ц.р. з Богучиць (Грубешівського повіту) колона переселенців переміщувалась у напрямку станції Замость. На дорозі Богучиці—Горишів на колону напала бандитська група, яка забрала 5 коней, 3 корів і багато різних речей.

У перші дні березня в селах Бабиці і Батичі (Перемишльський повіт) вбили пробощів Івана Сороковича і Анатоля Сембратовсь- кого, замордували їхні родини, пограбували майно.

Уночі на 4 березня в селі Уйковичі (Перемишльський повіт) банда вбила 11 українців. Забрала майно і худобу.

Тієї самої ночі банда приблизно з 20 осіб напала на село Бахів (Перемишльський повіт), спалила 18 українських господарств, пограбувала майно і худобу, вбила 4 осіб.

Наступної ночі те саме село атакувала невідома банда, спалила 40 українських і польських господарств разом з худобою й усім майном.

5 березня о 5 годині ранку в селі Лубно (Саноцького повіту) банда з 8 осіб у мундирах Війська Польського, озброєна автоматами і гвинтівками, арештувала українців Максима Андруса, Григорія Воловника, Семена Бровка, Павла Трояна і Богдана Дороць- кого. Цілий день їх тримали у підвалі, увечері, зв'язавши руки, вивели і вкинули у Сян.

березня о 5 годині ранку до того самого села увірвалась банда приблизно із 150 осіб у військових мундирах і цивільному одязі, озброєна гвинтівками й автоматами. Банда відкрила вогонь, вбивали тих, хто втікав. Є дуже багато жертв серед українського населення. Пораненого в обидві руки Пошковського припалювали залізом, врешті йому в уста вставили шматок розпеченого заліза.
березня на групу переселенців, що їхали з Тератина до Холма, напала банда і захопила до 6 возів з майном і 7 осіб: Сергія Лит- винчука, Василя Кінджерського, Ольгу Кінджерську, Павла Лібу- са, Адама Базелюка і двох інших. Невідомо, що з ними сталося. Всі бандити були у військових мундирах.

Уночі на 10 березня ц.р. в селі Гдешин (Грубешівського повіту) пограбовано 8 українських господарств, викрадено 4 коней, 6 корів, 5 свиней, забрано 3 вози та інші речі.

У Білгорайському повіті бандити паралізували дві гміни — Кульновську і Кірилівську. У березні тут зафіксовано 17 масових пограбувань українського населення. Вбито 150 осіб, спалено багато господарств, пограбовано майно.

25 березня вдень на село Крилів (Грубешівський повіт) напала банда, яка вбила на місці 18 українців, а 50 захопила у ліс. Що з ними сталося, невідомо.

Крім тероризування українського населення, були також напади на наших працівників. Ось приклади:

Уночі на 25 лютого в селі Степановичі (Грубешівський повіт) банда приблизно з 20 осіб із кулеметом і автоматами здійснила напад на будинок українця Ткачука, у якому перебував референт у справах переселень тов. Тринченко. Під час двогодинної стрілянини вбито господаря дому Ткачука, а також сержанта військ НКВД Щупака і польських міліціонерів — Макуха і Матийця, які були охоронцями референта.

Уночі на 3 березня банда приблизно з 200 осіб напала на село Каштави (Перемишльський повіт). Бандити впіймали уповноваженого в справах переселень Шкляра, забрали у нього пістолет, автомат, гранату, особисті речі й гроші. Хотіли його розстріляти, але на прохання міліціонерів командир банди звільнив його. (...)

У березні до Любачівського повіту направлена частина Війська Польського для боротьби з бандами УПА. Замість того, щоб воювати з бандами, вона спалила три українських села, розстріляла приблизно 150 осіб українського населення, забрала приблизно 500 коней і корів, конфіскувала все майно погорільців, яке було врятоване від вогню.

Незважаючи на те, що таких випадків є багато, боротьбу з бандитизмом ніхто не веде. Ми вже подали Польському Тимчасовому Уряду кілька відповідних листів (копія одного з них у додатку) з проханням про ліквідацію бандитських формувань і створення нормальних умов для евакуації українського населення. На жаль, Польський Уряд на це не реагує. Про поточні події регулярно інформуємо посла СРСР у Польщі тов. Лебедева.

Заступник Народного Комісара внутрішніх справ СРСР Полковник Державної Безпеки (—) Кальненко

м. Люблін, 10 квітня 1945 р. № 0056

Archiwum Ь. KCKP(b)U. -F.1.- Ор. 23. - Spr. 1469. - Ark. 62-76.

Документ 79

ТЕРОР AK

Таємно

Секретар Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України Тов. Д. С. Коротченко м. Київ

ЗВІТНИЙ ЛИСТ про евакуацію українського населення з Польщі і політичні настрої станом на 25 квітня 1945 р.

(...)

2. Політичні настрої

Ненависть між поляками і українцями зростає з кожним днем. У всіх повітах Польщі, охоплених евакуацією населення, зафіксовано масові підпали українських сіл, грабунки і вбивства українського населення.

Ставлення українського населення до евакуації в принципі є добрим, за винятком Любачівського, Ярославського, Перемишльського, Леського повітів і частково Грубешівського й Томашівсь- кого, у яких населення не хоче виїжджати. У цих повітах більшість становлять українці, з якими бандерівці проводили і надалі проводять антипереселенську роботу. Є навіть випадки, що забороняють переселення під загрозою репресій.

У лютому і березні 1945 року бандитські формування АК масово підпалювали українські села, грабували і вбивали населення. Внаслідок цих дій значно збільшилось надходження заяв на евакуацію. У лютому і березні 1945 року в Любачівському, Ярославському і Перемишльському повітах подали заяви 27 590 родин, тоді як протягом попередніх 5 місяців їх надійшло тільки 12 872 заяви.

У квітні кількість АКівських нападів зменшилась, і тому населення під різними приводами утримується від виїздів, а часто навіть забирає подані заяви. Населення з Любачівського, Ярославсь

кого і Перемишльського повітів виїжджає під натиском банд, щоб урятувати життя і рухоме майно.

У Леському повіті напади польських націоналістичних банд не загрожують, тут є дуже багато банд УПА, і весь повіт не переселяється. Подібна ситуація спостерігається у південно-східних і східних гмінах Грубешівського і Томашівського повітів.

У новостворених повітах — Горлицькому, Новосондецькому, Яслівському, де підлягає переселенню 60 800 осіб, живуть головним чином русини, так звані лемки, які є лояльними щодо Радянського Союзу і висловлюють бажання переселитись. Багато лемків пішло і продовжує йти добровольцями до Червоної Армії. Протягом короткого часу праці Переселенських комісій з цих трьох повітів надійшли заяви з проханням про виїзд від 3 560 родин, тобто 14 600 осіб, що становить 24% загальної кількості русинів і українців на цій території. Антипереселенську пропаганду ведуть тільки священики і куркулі.

3. Ворожа діяльність АКівців

Кількість банд і їх склад збільшуються з кожним днем. (...) Протягом квітня, за неповними даними, відзначено такі наслідки

терору стосовно українського населення:

Спалено господарств — 180

Пограбовано господарств — 139
Вбитих і поранених серед цивільного населення — 620
Пограбовано:

Коней — 7

Корів - 139

Здійснено нападів на наших працівників — 8

Ось характерні методи діяльності банд:

У перші дні квітня грубешівський уповноважений відіслав зі станції Гвоздово до станції Угнів транспорт переселенців, який конвоювали 10 солдатів ВП. Банда АК розібрала рейки, пограбувала майно 28 родин, забрала 3 коней, 18 корів і 4 людини. Що зробили з людьми — невідомо. Польські солдати не чинили опору діям банди, відповідно ніхто їх не чіпав.

10 квітня у селах Лазів, Бистре, Кустрава і Камінка (Білгорай- ський повіт) бандити забрали 84 корови, ЗО коней, багато харчів і домашнього майна.

Уночі на 10 квітня ц. р. (Перемишльський повіт) банда приблизно з 200 осіб спалила близько 150 господарств, вбила понад 100 осіб, пограбувала худобу і все майно мешканців.

Уночі на 18 квітня ц. р. в гмінах Піскоровиці й Сенява банда «аківців» спалила ЗО українських господарств, вбила 500 осіб, пограбувала багато худоби, майна і харчів.

Уночі на 20 квітня ц. р. в селі Черниє [Чернічин?] у Гру- бешівському повіті банда пограбувала 19 родин, забравши 15 корів, 10 коней, багато харчів і домашнє майно.

Подібні випадки були і в багатьох інших повітах.

Уночі на 23 березня у селі Гродек (Грубешівський повіт) банда з 20 осіб напала на будинок, у якому перебували наші референти Кошук, Осперовська, Колодько і 3 солдати НКВД. Під час понад- годинного обміну вогнем був убитий солдат Шадрін.

27 березня ц.р. на дорозі Добужек—Тишівці були обстріляні під час їзди возом сержант Єрмаков і боєць Орєхов, які охороняли наших референтів у селі Добужек. Єрмаков був убитий, а Орєхов поранений.

2 квітня з Жукова до Завалля у Грубешівському повіті виїхали референт Дорошенко, командир взводу НКВД сержант Борисов і солдат Хаванов. Що з ними сталося, невідомо. На місце жоден не доїхав.

Уночі на 2 квітня в селі Дрогаєво (Перемишльського повіту) невідома банда напала на будинок, у якому перебували референт Омельченко і три солдати. Протягом чотирьох годин обстрілювали будинок і кидали гранати. Дім був цегляний, бандити не змогли його здобути і над ранок відійшли.

У Перемишльському повіті було ще чотири напади на наших референтів. Забрали документи, підготовлені для евакуації 75 господарств із села Середнє; 105 на першому етапі і 76 на другому з села Гнатковичі і 117 господарств із села Тречиця. У цій ситуації референти у гмінах Сенява і Адамів мусили перервати свою працю.

Маємо дані, що органи міліції і безпеки Польщі засмічуються реакційно-кримінальним елементом, який замість боротьби з злочинністю сам бере участь у пограбуваннях, організовує склади зброї і набоїв.

У кінці березня в Малицях (Грубешівський повіт) група міліціонерів із заступником повітового коменданта громадської

безпеки Кравченком і заступником повітового коменданта міліції поручником Шелестом на чолі, перебуваючи під впливом алкоголю, жорстоко замордувала українців Прокопа Семенюка, Петра Семенюка і Теодора Семенюка.

Того самого дня у селі Модринець та сама група міліціонерів обстріляла з автоматів, а потім затримала нашого референта Омельченка. Після перевірки документів один з міліціонерів назвав Омельченка бандитом і побив його.

Уночі на 1 квітня у селі Вйонзовниця (Ярославського повіту) банда вбила 13 українців і пограбувала їхнє майно. У злочині брали участь заступник гмінного коменданта міліції Юзеф Ліхолат і міліціонери Юзеф Крук, Владислав Крук, Юзеф Свінський і Зби- шек Скошаровський. 12 квітня злочинці були заарештовані. (...)

У березні протягом дня у селі Задембці (Грубешівського повіту) поляки побили і пограбували Петра Шведа і Антона Романчука, які готувались до евакуації з Польщі. Заступник уповноваженого Грубешівського району Колесник звернувся у цій справі до районного представника польської сторони Дашкевича, який замість того, щоб намагатись повернути пограбоване майно, іронічно пояснив: «Радянська влада грабує поляків, які повертаються до країни, то тут поляки відшкодовують втрати на українцях, які повертаються».

Польська влада вислала на територію повіту каральну частину Війська Польського під командуванням підполковника Шопінсь- кого, який замість боротьби з бандами спалив Новий і Старий Любінці, пограбував худобу і майно з 700 господарств. Населення втекло до лісу. (...)

Для розгрому бандитських формувань у Польщі потрібні значні операції, бо польська влада н& спроможна ліквідувати ці банди.

Заступник Народного комісара внутрішніх справ Української РСР (—)Кальненко

Київ, 8 травня 1945 р. № 560/сн

Archiwum Ь. KCKP(b)U. - F.1.- Ор. 23. - Spr. 1471. - Ark. 51-61.

[Подальшого звіту не публікуємо, бо це — монотонний перелік, у якому змінюються тільки місце злочину, кількість і прізвища жертв.]

Документ 80

ЗВІТ ДЛЯ ХРУЩОВА

10 жовтня 1945 р.

Таємно

Голова Ради Народних Комісарів УРСР Тов. Хрущов Нікіта Сергеевич

Про грабунки і переслідування українського населення польським населенням у Польщі.

Українське населення, репатрійоване з Польщі до Тернопільської області на підставі Любельського договору, а особливо населення, яке прибувало у жовтні, приїжджало переважно зовсім без майна, без документів, а часто без одягу і взуття.

25 і 26 вересня 1945 року прибуло до нашої області п'ять транспортів, у яких було приблизно 400 родин з околиць Санока. Більш як половина з них не має документів про передачу майна і посівів, менше ніж третина має корів, а менше ніж чверть — коней. Прибульці розказують, що місцева польська влада забрала в них увесь урожай, худобу і коней, а потім, погрожуючи зброєю, змусила йти пішки до найближчої залізничної станції.

Переселенці інформують:

«Коли у наших селах перебувала Червона Армія, поляки так не знущались, а після її відходу солдати обшукують господарства, забирають, що хочуть, а нас виганяють голими і босими», — розповів Михайло Федорович Зджеба з Перемишльського повіту, нині мешканець села Дорохів (район Струсова).

«По дорозі на станцію я зустрів польського міліціонера, який спочатку відібрав у мене останнього коня, потім почав відбирати корову, яку вели дружина і 9-річний син. Хлопець хотів відігнати корову, тоді міліціонер застрелив його з гвинтівки, і ось я приїхав з тим, у чому стою», — розповів Вовелюк, колишній мешканець Перемишльського повіту, а нині села Дорохів (район Струсова).

Розказали переселенці з околиць Санока — М. Ф. Хомичек, М. А. Штельма, І. М. Модзик, М. М. Модзик, А. В. Богуш, які нині проживають у Збаразькому районі:

«До нас пришили польські солдати, зігнали всіх мешканців на збори і наказали протягом двох годин вибратись із села. Стояли і стежили, щоб ми не брали ні худоби, ні коней, з хат можна було брати тільки білизну. Усе село йшло на залізничну станцію пішки, понад 50 кілометрів».

Переселенці приїхали без документів, без евакуаційних карт і без будь-яких речей. Кажуть, що на польській території їхали навіть на дахах товарних вагонів.

26 вересня 1945 року на станцію Дедернівка Тернопільської області прибув транспорт українського населення. У присутності чергового 2-ї Львівської дільниці Державної залізниці інженера- майора товариша Размадзе і представника уряду УРСР у справах евакуації тов. Чарука прибульці заявили:

«0 2 годині ночі наше село Дудинці біля Санока оточило з усіх боків Військо Польське. Випустивши ракети, військо почало стріляти з автоматів. Загорілися будинки. Забрали худобу, усе, що було в будинках, харчі, збіжжя. Вбили 23 особи. Наказали, щоб усі українці протягом двох годин покинули село, прямували на станцію з метою виїзду в Україну». Було складено протокол (копія у додатку).

Таких і подібних переслідувань з боку польського населення у Польщі і грабунків переселеного до нашої області українського населення було дуже багато. У додатку пересилаю копію звіту уповноваженого уряду УРСР у справах евакуації польських громадян з території УРСР Чортківського району — тов. Чарука і копію протоколу про переслідування українського населення села Дудинці у гміні Санок.

Секретар Тернопільського обкому КП(б)У (—) Компанієць

Погоджено: (—) підпис нерозбірливий

[Під текстом резолюція машинописом: тов. Мануїльському Д. 3.

тов. Старченко В. Ф. тов. Варшавському Б. Й. (-) Н.Хрущов і дописано від руки:

Передано 22.Х. (—) підпис нерозбірливий.]

Архів колишнього ЦК КП(б)У. - Ф. 1. - On. 23. - Cnp. 1469. - Арк. 285у 286. Переклад з російської.

Документ 81

РАПОРТ ДЛЯ СТАЛІНА

Голова Ради Народних Комісарів Союзу РСР Товариш С т а л і н Й. В.

Стосується реалізації договору між урядом Української РСР і Польським Комітетом національного визволення про евакуацію українського населення з Польщі і польських громадян з УРСР.

[с. 6—7] Головний Представник уряду УРСР з нашого боку інформує, що польські націоналістичні організації на західних теренах УРСР агітують польських громадян проти евакуації, про що свідчать такі факти:

У Самборі більшість оголошень (про евакуацію), повішених на стовпах і будинках, була зірвана у ту саму ніч і приклеєна догори ногами. У Золочеві на всіх оголошеннях приклеїли інформацію, написану польською і польськими літерами, такого змісту: «Оголошення про добровільну евакуацію польського і єврейського населення є недійсними».

Польська нелегальна націоналістична газета у Львові «Слово Польське» в №63 від 22 жовтня 1944 року писала так: «На нараді у Москві Миколайчик не погодився на лінію Керзона. Польський Комітет національного визволення складається з самих жидів, а Осубка-Моравський — це ворог польського народу. Всім цим Комітетом керує Булганін разом з НКВД».

Головний Представник уряду УРСР з нашого боку також інформує, що польські націоналісти агітують польське населення західних областей УРСР проти евакуації, поширюючи фальшиві антирадянські плітки:

«Більшовики Вам брешуть, вони посадять Вас у вагони і вивезуть у Сибір.

Після перемоги над Німеччиною відразу почнеться війна між Радянським Союзом, Англією і Америкою, і кордони Польщі мусять бути пересунуті до Дніпра.

Львів — це одвічне польське місто і польським залишиться.

Польська Держава не може існувати без Дрогобича, і Лондон ніколи не погодиться на залишення Дрогобицького воєводства більшовикам.

Люблінський Репатріаційний договір не має правової сили, бо його не підписав Сталін. (...)

[с. 8] У Польщі трапляються випадки примушування і навіть вбивств стосовно людей, які хочуть переселитись до УРСР. Так, у селі Красне (Влодавський повіт, Польща) ЗО жовтня 1944 року банда АК приблизно із 75 осіб напала на селян, які зібрались у будинку Пахути на розмову про переселення з представником гмінного уповноваженого уряду УРСР у справах евакуації. Серед 11 зібраних у будинку осіб 1 особа була поранена, а 8 убито, у тому числі гмінний референт Головного уповноваженого уряду УРСР тов. Тарасов. (...)

Голова Ради Народних Комісарів УРСР (—) М. Хрущов

Київ, 21.XI. 1944 р.

Архів колишнього ЦК КП(б)У. - Ф. 1. - On. 23. - Спр. 790. - Арк. 223-236.

Blog

Содержание