Пашка Серія «митна справа в україні»

Вид материала

Кодекс

Содержание Стаття 391. Види постанов у справі про порушення митних правил 2) про накладення адміністративного стягнення Справа про порушення митних правил розглядається суддею одноособово. Глава 61. ОСКАРЖЕННЯ ПОСТАНОВ У СПРАВАХ ПРО ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ. ВНЕСЕННЯ НА ПОСТАНОВИ ПОДАННЯ ПРОКУРОРА За результатами перевірки суд або митний орган приймає одне з таких рішень Підставами для скасування постанови про накладення стягнення або про припинення провадження у справі про порушення митних правил Винне (навмисне або з необережності) Дія або бездіяльність

Подобный материал:

• Кир Булычев «Пашка-троглодит», 35.65kb.
• До уваги авторів журналу «митна справа»!, 615.07kb.
• Характеристика правил переміщення товарів та інших, 208.05kb.
• Законодавче та нормативне спрощення процедур митного контролю та митного оформлення, 97.75kb.
• Правила прийому Київського національного торговельно-економічного університету, 626.04kb.
• Л. В. Ярмол свобода віросповідання: юридичне забезпечення в україні (загальнотеоретичне, 3703.22kb.
• Сербіна Ю. В. Конфліктність електорального процесу в Україні як показник демократичності, 132.82kb.
• Навчальна програма навчальної дисципліни " митна логістика" Напрям: 0502 "Менеджмент", 202.2kb.
• Перелік публікацій кафедри “Банківська справа” за 2007 рік, 82.26kb.
• Тематичний план лекцій з модуля №1(для вітчизняних та іноземних студентів), 226.2kb.

Стаття 391. Види постанов у справі про порушення митних правил

У справі про порушення митних правил митний орган або суд (суддя), що розглядає справу, виносить одну з таких постанов:

1) про проведення додаткової перевірки;

2) про накладення адміністративного стягнення;

3) про закриття провадження у справі;

4) про порушення кримінальної справи про контрабанду.

У постанові про проведення додаткової перевірки зазначаються конкретні суб'єкти, завдання та строки перевірки. Ці дії не повинні порушувати права особи, шкодити господарській діяльності юридичної особи.


Розгляд справи про порушення митних правил закінчується винесенням одного з наступних підсумкових рішень:

1) про проведення додаткової перевірки,

2) про накладення адміністративного стягнення,

3) про закриття провадження у справі,

4)про порушення кримінальної справи.

Всі ці рішення приймаються на підставі внутрішнього переконання органу, який розглядає справу про порушення митних правил, в залежності від фактичних обставин конкретної справи.

Так, рішення про проведення додаткової перевірки приймається у тих випадках, коли встановлені не всі обставини, що входять до предмету доказування по даній справі, коли його елементи не підтверджені доказами, коли протокол складено недбало, допущено помилки, необумовлені виправлення і т.п. У постанові про проведення додаткової перевірки зазначаються конкретні суб’єкти, завдання (конкретні дії, які необхідно провести митному органу для усунення неповноти, як то : допитати осіб, зібрати докази, визначити вартість товарів) та строки перевірки. Отримавши матеріал для додаткової перевірки, посадова особа митного органу зобов’язана усунути допущені порушення і повторно направити справу на повторний розгляд з урахуванням двухмісячного строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по суті означає, що вчинення порушення митних правил особою, яка притягається до відповідальності, доведено в повному обсязі, підтверджується зібраними у справі доказами, у тому числі і поясненнями самого порушника, що особа винна у вчиненні порушення митних правил і і до неї має застосуватися санкція, передбачена у конкретній статті Митного кодексу. Постанова про накладення адміністративного стягнення констатує, що конкретна особа вчинила протиправне, винне (умисне або з необережності) діяння, що посягає на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України, тобто порушення митних правил (ст. 319 цього Кодексу) і має нести за це передбачену законом відповідальність.

Закриття провадження у справі має місце тоді, коли:

1)відсутні подія і склад порушення митних правил;

2)у разі недосягнення особою, яка вчинила порушення митних правил шістнадцятирічного віку;

3) коли порушення митних правил вчинено у стані неосудності, в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

4)у зв’язку з виданням акту амністії, якщо він усуває застосування стягнення за порушення митних правил;

5)у разі скасування акта, який встановлює відповідальність за порушення митних правил;

6) у разі закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 328 Митного кодексу;

7)у разі наявності по тому самому факту щодо особи, яка притягається до відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи;

8) у разі смерті особи, що притягається до відповідальності. Оскільки порушення митних правил є адміністративним правопорушенням (ст.319 Митного кодексу), то вирішуючи питання про закриття провадження у справі цілком логічно застосувати ст. 247 Кодексу України про адміністративну відповідальність , яка містить вичерпний перелік обставин, що виключають провадження у справі. Застосовуючи ст. 247 Кодексу України про адміністративну відповідальність, орган, який розглядає справу, керується ст. 357 цього Кодексу, відповідно до якої провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним – відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Окремий вид самостійних обставин, за яких справу має бути закрито, встановлює ст. 321 цього Кодексу. Так, вчинення правопорушень, передбачених статтями 331,332,348-350 цього Кодексу, внаслідок аварії або дії непереборної сили, що підтверджується відповідними документами, не тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом.

За загальним правилом, сплин двохмісячного терміну виключає відповідальність за порушення митних правил. Викладене не стосується конфіскації товарів за ч.3 ст. 322 цього Кодексу, які підлягають конфіскації, незалежно від часу вчинення або виявлення правопорушення (ч.3 ст. 328).

Адміністративна відповідальність за порушення, передбачені Митним кодексом, настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність (ч. 2ст.319). Підставою для порушення кримінальної справи про контрабанду є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, передбаченого ст. 201, 305 КК України.

Вивчення судової практики показує, що у 100 % кримінальних справ про контрабанду, які порушені митними органами, складалися протоколи про порушення митних правил. Це свідчить про те, що практично у всіх кримінальних справах про контрабанду безпосереднім приводом до їх порушення є виявлення ознак контрабанди у ході специфічної діяльності митних органів – митного контролю. Однак можливі і інші приводи до порушення кримінальної справи, які означені у ст. 94 КПК.

Відповідно до змін до КПК України, внесених Законом України від 21 червня 2001 року, обмежено право суду на порушення кримінальної кримінальної справи, у тому числі і про контрабанду. Однак коментована стаття покладає на нього обов’язок вирішити питання про порушення кримінальної справи. Вказані зміни не торкнулися і ст. 97 КПК, відповідно до якої суд залишається одним із суб’єктів, які зобов’язані порушити кримінальну справу.

Тому у разі, якщо органом, який розглядає справу про порушення митних правил, буде винесено постанову про порушення кримінальної справи, вона повинна бути направлена разом з матеріалами справи для проведення дізнання компетентному митному органу, а після цього- в СБУ для проведення досудового слідства (ст.112 КПК). Зміст постанови про порушення кримінальної справи регламентує ст. 130 КПК. З моменту винесення постанови про порушення кримінальної справи про контрабанду розпочинаються кримінально-процесуальні відносини на підставі норм КПК.


Стаття 392. Особливості розгляду судом справ про порушення митних правил


Справа про порушення митних правил розглядається суддею одноособово.

У справі про порушення митних правил суд (суддя) виносить одну з постанов, передбачених частиною першою статті 391 цього Кодексу.

У разі, якщо за результатами перевірки законності та обгрунтованості постанови суду у справі про порушення митних правил ця постанова буде скасована, а справа закрита, або стягнення за порушення митних правил буде змінено, конфісковані товари, транспортні засоби, сума штрафу або її відповідна частина повертаються особі, яка притягалася до відповідальності, або її представникові. Якщо конфісковані товари, транспортні засоби неможливо повернути в натурі, повертається їхня вартість за вирахуванням сум належних податків і зборів за ставками, що діяли на день конфіскації. Повернення грошових коштів, зазначених у цій частині, здійснюється органами Державного казначейства України з Державного бюджету України.


Розгляд судом справ про порушення митних правил має свої особливості:

По-перше, справа про порушення митних правил розглядається суддею одноособово.

По-друге, учасником судового розгляду справи може бути представник митного органу, який заздалегідь повинен бути повідомлений про час і місце судового розгляду.

Деякі суди розглядають справи про порушення митних правил з обов’язковою участю прокурора.

Суддя проводить підготовку справи до судового розгляду, в ході якої з’ясовує наступні питання:

1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;

2)чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про порушення митних правил;

3)чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді, про час та місце її розгляду;

4)чи витребувано необхідні додаткові матеріали (Ст.376 цього Кодексу),чи підлягають задоволенню заявлені клопотання учасників розгляду (ст. 278 Кодексу України про адміністративну відповідальність).

Суд розглядає справу з дотриманням процедури, передбаченої ст.279 Кодексу України про адміністративну відповідальність.

Розглядаючи справу про порушення митних правил, суд зобов’язаний встановити всі елементи предмету доказування в цих справах, а саме: чи було вчинено порушення митних правил, у чому саме воно полягає ( час, місце, спосіб та інші обставини), чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності за вчинене, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, який її розмір, чи є підстави для передачі матеріалів для розгляду трудовим колективом за місцем роботи порушника та всі інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. (ст. 280 Кодексу України про адміністративну відповідальність).

У ході судового розгляду заслуховуються особи, які беруть участь у справі, досліджуються докази. Доказами у справі про порушення митних правил є документи, які складалися в ході митного огляду, митного оформлення, (протокол про порушення митних правил, протокол опитування, акт митного огляду, митна декларація тощо), пояснення особи, яка притягається до відповідальності, пояснення свідків, висновок експерта, речові докази, письмові докази.

У справі про порушення митних правил суддя виносить одну з постанов, передбачених ст.391 Митного кодексу. В постанові повинно бути зазначено прізвище судді, який розглядав справу, дату розгляду, відомості про особу, щодо якої розглядається справа, викладення обставин так, як вони були встановлені в ході судового розгляду, зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, прийняте по справі рішення, вирішення питання про відшкодування витрат, понесених у справі, про долю речових доказів (ст.238 Кодексу України про адміністративну відповідальність).

Суди практикують ведення протоколу, в якому фіксують весь хід судового розгляду справи про порушення митних правил.

Основною особливістю розгляду судом справи про порушення митних правил є те, що він реалізує в ході розгляду специфічну, притаманну тільки йому як органу судової влади функцію по здійсненню правосуддя (ч.2 ст.1 Закону України “Про судоустрій України”).

Постанова по справі про порушення митних правил не є остаточною і може бути скаржена особою, щодо якої її винесено або її представником (ст. 393 цього Кодексу). У разі скасування цієї постанови і закриття справи (п.3 ст. 394 цього Кодексу), або зміни стягнення за порушення митних правил (п.4 ст. 394 цього Кодексу) конфісковані товари, транспортні засоби, сума штрафу або її відповідна частина повинні бути повернені особі, яка притягалася до відповідальності, або її представникові. Якщо неможливо повернути конфісковані товари, транспортні засоби в натурі в натурі, то повертається їх вартість за вирахуванням сум податків і зборів за ставками, що діяли на день конфіскації. Повернення грошових коштів здійснюється органами Державного казначейства України з Державного бюджету України.


Глава 61. ОСКАРЖЕННЯ ПОСТАНОВ У СПРАВАХ ПРО ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ. ВНЕСЕННЯ НА ПОСТАНОВИ ПОДАННЯ ПРОКУРОРА


Стаття 393. Оскарження постанов у справах про порушення митних правил

Постанова у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, або представником такої особи.

Скарга на постанову митниці регіонального підпорядкування може бути подана до відповідної регіональної митниці або до місцевого суду за місцезнаходженням митниці, яка винесла постанову.

Постанова регіональної митниці по скарзі на постанову підпорядкованої їй митниці може бути оскаржена до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи або до місцевого суду за місцезнаходженням цієї регіональної митниці.

Постанова регіональної митниці, митниці центрального підпорядкування може бути оскаржена до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи або до місцевого суду за місцезнаходженням відповідної регіональної митниці, митниці.

Якщо у випадках, зазначених у частинах другій, третій та четвертій цієї статті, постанова митного органу одночасно оскаржується до митного органу вищого рівня та до суду і суд приймає скаргу до розгляду, розгляд аналогічної скарги митним органом вищого рівня припиняється.

Постанова спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи у справі про порушення митних правил, а також його постанова по скарзі на постанову іншого митного органу у такій справі можуть бути оскаржені до місцевого суду за місцезнаходженням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи.

Скарга на постанову митного органу подається протягом десяти днів з дати вручення заінтересованій особі копії постанови у справі або повідомлення про прийняте рішення. У разі пропуску цього строку з поважних причин він за заявою заінтересованої особи може бути поновлений відповідно регіональною митницею, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи або судом.

Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил та внесення подання прокурором на постанову визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами.


Право на оскарження постанови в справі про адміністративні правопорушення є однією з найбільш важливих гарантій захисту прав особистості, що залучається до адміністративної відповідальності (ст. 287 КпАП України). Це — форма перевірки законності й обґрунтованості прийнятого у справі рішення, найбільш швидкого виправлення помилок, виявлення недоліків в роботі органів, які розглядають справи про адміністративні правопорушення.

Конституція України значно розширила можливість судового оскарження. У ст. 55 Основного закону України відзначено. що "...права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дії або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб...".

Варто підкреслити положення ст. 125 Конституції України, у якому закріплено, що відповідно до закону "... діють апеляційні і місцеві суди". Ця стаття була докладно розкрита в законі "Про судоустрій України". У ст. 22 цього закону вказується, що "...місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає карні і цивільні справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами в сфері державного керування і місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції в сфері військового керування, розгляд яких здійснюють військові суди. Проте слід зазначити, що відповідно до р. VII закону "Про судоустрій України", у "Заключних перехідних положеннях" п.16: "...до утворення системи адміністративних судів відповідно до дійсного Закону розгляд справ, віднесених до підсудності адміністративних місцевих судів, здійснюють місцеві загальні суди, а, справ, що ставляться до підсудності адміністративних апеляційних судів і Вищого адміністративного суду України, — відповідні загальні апеляційні суди і ка­саційний суд України, у порядку, установленому процесуальним законом, шляхом введення спеціалізації судів по розгляду справ адміністративної юрисдикції, в тому числі утворення судових колегій по справах зазначеної юрисдикції, до введення в дію процесуального закону регулюючий порядок розгляду справ даної юрисдикції відповідно до дійсного закону. Формування системи адміністративних судів здійснюється протягом трьох років".

Чинним законодавством судам надано право розглядати скарги на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень.

Законні інтереси особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, потерпілого або неповнолітнього чи особи, яка через свої фізичні або психічні вади не здатна сама здійснювати свої права, у суді можуть представляти батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники, адвокати. Прокурор має право звернутися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян.

Об'єктом судового оскарження є постанови митного органу про накладення будь-якого виду адміністративного стягнення, передбаченого ст. 322 цього Кодексу.

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 01.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні право­суддя» наголосив, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Кон­ституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі у прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку (Постанови Пленуму Вер­ховного Суду України в цивільних справах // Бюл. зако­нодавства і юрид. практики України- 1999.— № 5.— С. 71).

Скаргу на постанову про накладення адміністратив­ного стягнення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а в разі, якщо постанова про даний вид адміністративного стягнення була попередньо оскаржена до вищестоящого органу (вищестоящої служ­бової особи) - протягом десяти днів з дня прийняття останнім рішення по скарзі. У разі пропуску цього стро­ку з поважних причин він може бути поновлений судом за заявою особи, щодо якої винесено постанову (Поста­нови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Пра­вові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ // Бюл. законодавства і юрид. практи­ки України.— 1998.— № 8.— С. 51).

Згідно Закону України „Про звернення громадян”, Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб. 

Скарга на постанову в справі про адміністративне пра­вопорушення поряд з даними про заявника (особа, до якої застосовано стягнення, потерпілий) повинна містити: на­йменування органу (службової особи), дії якого оскаржу­ються; дату винесення постанови; виклад обставин, яки­ми заявник обґрунтовує свої заперечення, та докази, що стверджують їх.

Також, згідно Закону України „Про звернення громадян”, звернення повинно дотримуватися наступних вимог:

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

Письмове звернення повинно бути підписано заявником із зазначенням дати.

Якщо скарга не відповідає необхідним для її правиль­ного вирішення вимогам, то застосовуються правила ст. 139 ЦПК. Суддя може відмовити у прийнятті скарги тільки з підстав, зазначених у ст. 136 ЦПК.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.06.1988 р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» пропущення встановленого десятиден­ного строку оскарження постанови не може бути підста­вою для відмови у прийнятті скарги. У зв'язку з тим, що зазначений строк є процесуальним, скарга і документи, подані після його закінчення, відповідно до ст. 85 ЦПК залишаються без розгляду, якщо суд не знайде підстав для його поновлення (Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах // Бюл. законодавства і юрид. практики України.—1999.— № 5.— С. 72).

Особа, яка оскаржила постанову про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Подання у встановлений строк скарги зупиняє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду скарги, за винятком постанов про за­стосування таких стягнень, як попередження і адмініст­ративний арешт, а також у разі накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного право­порушення (ст. 291 КпАП).

Відповідно до ст. 291 КпАП ухвала судді про зупинення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення постановляється суддею при підготов­ці справи до судового розгляду і направляється органу чи службовій особі негайно.

Заявник повинен пред'явити докази, які стверджу­ють наявність обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність за адміністративне порушення, ступінь вини заявника, його майновий стан тощо. Зокрема, слід додати до справи документи про майновий стан особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про склад її сім'ї тощо.

Скарги на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень повинні бути розглянуті не пізніше як у десятиденний строк з дня її надходження. У цей строк має бути проведена і підготовка цивільної справи до судового розгляду.

Скарга розглядається суддею з викликом заявника скарги. Заявниками можуть бути особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, чи потерпілий - особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Щодо представника органу чи службової особи, поста­нови яких оскаржуються, то закон не зобов'язує їх ви­кликати в судове засідання по кожній справі. Проте суд­дя повинен повідомляти їх про ту чи іншу справу, яка розглядається.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання не перешкоджає розгляду справи. Однак суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, щодо яких немає відомостей про вручення їм повісток. Суд може відкласти розгляд справи і в тому випадку, коли в судове засідання не з'явився будь-хто з учасників процесу, які Повідомлені у встановленому порядку про час і місце судового засідання, з причин, визнаних судом поважними (ст. 172 ЦПК).

Скарги на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень розглядаються у відкритому судовому засіданні суддею одноособове за загальними правилами цивільного судочинства.

Рішення по скарзі повинно відповідати загальним вимогам, а за змістом — і ст. 203 ЦПК.

Якщо дії органу чи службової особи щодо застосування адміністративного стягнення є законними і обгрунтованими, суд залишає постанову без змін, а скаргу — без задоволення.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.06.1988 р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» зазначено, що при відмові у задоволенні скарги і залишенні без зміни постанови про накладення штрафу суд не виносить рішення про стягнення штрафу із заявника, оскільки в силу ст. 308 КпАП несплачений протягом 15 днів штраф стягується із заробітної плати, іншого заробітку, пенсії або стипендії порушника, а за відсутності цих видів доходів чи неможливості стягнути його з інших причин виконання провадиться виконавцем шляхом звернення стягнення на майно порушника на підставі постанови органу (посадової особи), який її виніс (Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивіль­них справах /1 Бюл. законодавства і юрид. практики України.— 1999.— № 5.— С. 73).

У разі скасування постанови і закриття провадження у справі з підстав, зазначених у ст. 247 КпАП, указано в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.06.1988 р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопору­шення», повернення стягнутих сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, скасування інших обмежень провадиться на підставі цього ж рішення.

Шкода, заподіяна громадянину незаконним накладен­ням адміністративного стягнення у вигляді адміністра­тивного арешту або виправних робіт чи штрафу, відшко­довується державою відповідно до ст. 443 ЦК та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, по­переднього слідства, прокуратури і суду».

Рішення суду по скарзі на постанову у справі про адміністративне правопорушення є остаточним і оскаржен­ню в касаційному порядку не підлягає. Його можна опротестувати в порядку нагляду на загальних підставах.

Копію рішення у цих справах суд повинен надіслати органу чи службовій особі, постанова яких оскаржува­лася.


Стаття 394. Перевірка законності та обґрунтованості постанови митного органу


Законність та обґрунтованість постанови митного органу у справі про порушення митних правил можуть бути перевірені судом або митним органом вищого рівня у зв’язку з поданням скарги, поданням прокурора.

За результатами перевірки суд або митний орган приймає одне з таких рішень:

1. про залишення постанови без змін, а скарги або подання без задоволення;
   
2. про скасування постанови і надіслання справи на новий розгляд;
   
3. про скасування постанови та закриття справи;
   
4. про зміну заходу стягнення в межах передбаченої відповідальності за відповідне порушення митних правил, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
   

Рішення, зазначені у частині другій цієї статті, приймаються митними органами шляхом винесення постанов.

Копія рішення по скарзі або поданню прокурора на постанову у справі про порушення митних правил протягом трьох днів надсилається особі, стосовно якої її винесено. Про результати розгляду подання повідомляється прокуророві.

У разі скасування постанови митного органу по справі про порушення митних правил сума штрафів повертаються особам, які притягалися до відповідальності або уповноваженим ними особам з Державного бюджету України органами Державного казначейства України за поданням митних органів.


Принцип законності є найважливішим принципом митного права і характеризується як режим відповідності суспільних відносин, що виникають у сфері митної справи, законом і підзаконним актом держави, як режим, атмосфера взаємодії, відносин держави й громадянина.

Принцип законності виступає одночасно і як принцип діяльності митних органів (він закріплен у п.3. ст.4 МК України) і як принцип яким неухильно керуються посадові особи митних органів при винесенні постанови у справі про порушення митних правил.

Законність постанови митного органу забезпечується тим, що постанова за своїм змістом заснована на незаперечних доказах, які досліджуються у ході розгляду справи (ст.252 Кп АП), а за формою і характером прийнятих рішень відповідає вимогам Конституції України, митного законодавства й інших нормативних актів.

Законною може бути постанова, що ґрунтується на встановленій істині та на правильному розв’язанні справи.

Під обґрунтованістю вироку розуміють відповідність висновків, викладених у постанові, фактичним обставинам справи, фактам, що мали місце в дійсності і встановленим сукупністю достовірних доказів у справі.

Перевірка законності постанови митного органу у справі може бути перевірена судом або митним органом вищого рівня у зв’язку з поданням скарги, поданням прокурора і дозволяє підвищити відповідальність за ухвалення рішень, сприяє їх законності й обґрунтованості.

Суд або митний орган вищого рівня при перевірці законності та обґрунтованості постанови митного рішення вирішують наступні завдання:

а) не допустити виконання незаконної, необґрунтованої та несправедливої постанови митного органу;

б) швидко виправити допущенні помилки та порушення;

в) забезпечити захист та реалізацію прав та законних інтересів осіб, які беруть участь у проводженні у справі (ст.365 цього Кодексу);

г) сприяти однаковому розумінню та застосуванню законів у галузі митної справи.

Перелік рішень, які приймає суд або митний орган за результатом перевірки наведено у частині другій цієї статті і він є вичерпуючий, але слід мати на увазі, що при зміні заходу стягнення не має права погіршувати становище особи, що притягується до відповідальності.

Якщо законність та обґрунтованість постанови митного органу перевіряються після того, як такі перевірки були проведені митними органами вищого рівня, то відповідно залишаються в силі або скасовуються рішення митних органів, прийняті за результатами перевірок. Рішення по скаргах приймаються митними органами шляхом винесення постанови.

Рішення місцевого суду по скарзі на постанову в справі про адміністративне правопорушення є остаточним і оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

За наслідками перевірки особі, щодо якої виносилась постанова, що перевірялася, або прокуророві, яким внесено подання, протягом трьох днів надсилається письмове повідомлення про прийняте рішення.

У разі скасування постанови митного органу сплачені суми штрафів повертаються особам, які притягалися до відповідальності. При їх поверненні виконавчий збір не сплачується.


Стаття 395. Підстави для скасування або зміни постанови про накладення стягнення за порушення митних правил


Підставами для скасування постанови про накладення стягнення або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є :

1. відсутність у діях особи , яка притягується до відповідальності , ознак
   

порушення митних правил;

2. необ'єктивність або неповнота провадження у справі або необ'єктивність її розгляду ;
   
3. невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи;
   
4. винесення постанови неправомочною особою, безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, а також інше обмеження прав учасників провадження у справі про порушення митних правил та її розгляду, якщо таке обмеження зашкодило всебічному розгляду справи таі вплинуло або могло вплинути на винесення обґрунтованої постанови за результатами її розгляду;
   
5. неправильна або неповна кваліфікація вчиненого правопорушення;
   
6. накладення стягнення, не передбаченого цим Кодексом.
   

Підставами для скасування чи зміни постанови про накладення стягнення або про припинення провадження у справі про порушення митних правил можуть бути визнані й інші визначені законами обставини.


За наявності підстав, зазначених у статті, постанова у справі про порушення митних правил може бути скасована або змінена.

У диспозиції статті 395 МК України зазначені підстави для скасування постанови про накладення стягнення або зміни постанови про накладення стягнення про порушення митних правил. Порушення митних правил зазначене в ст.319 цього Кодексу. Кваліфікуючими ознаками є:

Протиправність. Протиправність визначається як формальна ознака правопорушення, передбачає її адміністративну відповідальність за порушення митних правил. Є по своїй природі суб'єктивним відображенням, її законодавчою оцінкою закріпленою у адміністративному законодавстві.

Винне (навмисне або з необережності) - Провина відноситься до суб'єктивної сторони правопорушення, як відомо суб'єктивна сторона – це внутрішня сторона як злочину так і іншого правопорушення тобто психічна діяльність особи, що відображає відношення її свідомості і волі до вчиненого нею протиправного діяння і його наслідкам.

Провина особи – це основна , обов'язкова ознака всякого складу правопорушення . Таким чином вина це - психічне відношення особи до вчиненого нею протиправної дії або бездіяльності і їхнім наслідкам у формі наміру або з необережності. Дане визначення провини є науковим узагальненням найбільш характерних ознак. властивій будь-якій формі провини . Провина виступає обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони правопорушення і нерозривно зв'язана з його об'єктивними ознаками . Вона найбільше втілює в собі ознаки об'єкта й об'єктивної сторони відображаючи при цьому свідомість і волю правопорушника, що виступають основним важелем , що визначають характер і форми поведінки людини в кожнім конкретному випадку. Тому в природі взагалі не існує провини абстрактної , відірвоної від конкретної протиправної дії чі бездіяльності.. Слід також зазначити , що провина має соціальну сутність, включаючи в себе дві складові якими є - форма і ступінь провини. У нашому випадку форма провини це сполучення певних ознак (елементів ) свідомості і волі правопорушника - дії або бездіяльності. Дані ознаки міститися в ст. ст. 10,11 КпАП України . Це узагальнені законодавцем поняття , що лише взагалі характеризують відношення особи до вчиненого нею правопорушенню і його наслідкам. Аналіз законодавчого визначення навмисної провини дозволяє виділити в якості її складових три відмінні риси (ознаки) , що характеризують психічне відношення особи до зробленої ним провини і її наслідкам . Це усвідомлення особою суспільної шкідливості своєї провини, передбачення її суспільної шкідливості, бажання настання таких наслідків або свідоме їх допущення. Перші дві особливості (свідомість і передбачення) складають інтелектуальну ознаку психологічної діяльності особи, а третя (бажання або свідоме допущення наслідків – його вольова ознака (момент). Різне сполучення інтелектуальних і вольових ознак лежить в основі розмежування наміру на непрямий і прямій .

Зупиняясь на “необережності” і її видах слід зазначити , що протиправна самовпевненість як і інші види провини так само характеризуються двома ознаками – інтелектуальним і вольовим.

Дія або бездіяльність -дію варто визначити як активну і свідому протиправну поведінку . Дії так само розділяються на прості і складні . У залежності від характеру впливу на об'єкт правопорушення дії можна підрозділити на фізичні й інформаційні .

Бездіяльність це пасивна форма поведінки людини яка знаходить свій вираз в нездійсненні нею конкретної дії , що вона повинна була і могла зробити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії по своїх соціальних і юридичних властивостях тобто воно містить суспільну шкідливість , є усвідомленим і вольовим актом поведінки людини, відрізняючись зовнішньою, фізичною стороною . Таким чином дія чи бездіяльність – це вольові вчинки людини , що представляють собою психофізичну єдність зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психічної) сторін її поведінки . Вольовий зміст дії чи бездіяльності відноситься до об'єктивної сторони правопорушення .

Пункти 2, 3 статі засновані на загальноправових принципах усебічного повного й об'єктивного дослідження обставин справи, що дозволяє з'ясувати істину в справі і дати їй правильну юридичну оцінку (принцип “Об'єктивності”). З метою встановлення істини необхідно застосувати всі передбачені законодавством засоби для всебічного , повного й об'єктивного дослідження обставин справи., вивчити ті обставини які обтяжують відповідальність за правопорушення, а так само обставини які пом”якшують відповідальність. Істина в даному випадку повинна розглядатися як ідентичне такому поняттю як “факт”. Фактичні дані які встановлюють обставини об'єктивної дійсності є не що інше як докази . Однак ці дані будуть мати значення тільки якщо вони дотримуються двох умов – належати до справи і мати значення для неї в силу того , що вони встановлюють, або виключають обставини які підлягають доведенню з метою правильного рішення в справі, по друге фактичні дані повинні виявлятися та закріплюватись тільки в встановленому законом порядку . Не можуть служити доказами фактичні дані , джерело яких невідоме, оскільки невідоме джерело не передбачається можливим перевірити.

В ст. 368 МК України визначені органи уповноважені розглядати справу про порушення митних правил. Вимоги ст. 268 КпАПП України визначають права особи притягнутої до адміністративної відповідальності. Такими правами є: знайомиться з матеріалами справи; давати пояснення; представляти докази; заявляти клопотання; користуватися допомогою адвоката; виступати рідною мовою і т.п. Недотримання зазначених вимог так само може послужити скасуванню постанови по справі.

Обов'язковими також є вимоги зазначені в ст. 389 МК України “Термін розгляду справи про ПМП”; ст. 390 МК Україну “Присутність при розгляді справи особи притягнутої до відповідальності за ПМП”; а так само невідповідність виду постанови у справі про ПМП зазначених в ст. 391 МК України . Таких видів чотири і даний переліки є вичерпним . Винесення постанови яка невідповідае викладеним у даній статті також може привести до скасування постанов по справах про ПМП .

Під класифікацією правопорушень варто розуміти їх поділ на групи залежно від визначеного критерію . Так у залежності від форми провини правопорушення можна розділити на навмисні і необережні , у залежності від ступеня скоєння правопорушення поділяються на закінчені і триваючі. Дана проблема вже обговорювалася раніше.

Стаття 322 МК України містить вичерпнить перелік стягнень. До них відноситься- попередження, штраф, конфіскація товарів. Ст.323 цього Кодексу відносить попередження і штраф до основних видів стягнення, конфіскація застосовується як основний так і додатковий вид стягнення. Застосування тих або інших стягнень не передбачених митним кодексом може так само привести до скасування постанов .

Частиною другої ст. 395 МК України передбачені також й інші визначені законами обставини які можуть послужити скасуванням або змінам постанови про накладення стягнення або про припинення провадження в справі про ПМП .Так недотримання посадовими особами митного органу вимог ст. 373 цього Кодексу надалі при винесенні постанови може привести до його скасування. Що повною мірою відноситься і до осіб уповноважених виносити постанови по справах про ПМП


Стаття 396. Строки розгляду митним органом вищого рівня скарги або подання прокурора на постанову митного органу


Скарга і подання прокурора у справі про порушення митних правил розглядається правомочними посадовими особами у десятиденний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлене законом.


Розгляд скарг має здійснюватися у встановлені строки. Законодавцем встановлено єдиний строк розгляду скарги і подання прокурора у справі про порушення митних правил протягом десяти днів з дня їх надходження, однак законом може бути встановлено продовження термінів розгляду.