Пашка Серія «митна справа в україні»
| Вид материала | Кодекс |
- Кир Булычев «Пашка-троглодит», 35.65kb.
- До уваги авторів журналу «митна справа»!, 615.07kb.
- Характеристика правил переміщення товарів та інших, 208.05kb.
- Законодавче та нормативне спрощення процедур митного контролю та митного оформлення, 97.75kb.
- Правила прийому Київського національного торговельно-економічного університету, 626.04kb.
- Л. В. Ярмол свобода віросповідання: юридичне забезпечення в україні (загальнотеоретичне, 3703.22kb.
- Сербіна Ю. В. Конфліктність електорального процесу в Україні як показник демократичності, 132.82kb.
- Навчальна програма навчальної дисципліни " митна логістика" Напрям: 0502 "Менеджмент", 202.2kb.
- Перелік публікацій кафедри “Банківська справа” за 2007 рік, 82.26kb.
- Тематичний план лекцій з модуля №1(для вітчизняних та іноземних студентів), 226.2kb.
Стаття 318. Переміщення товарів під негласним контролем
З метою виявлення та притягнення до відповідальності осіб, причетних до контрабандних операцій, а також з метою вилучення товарів, що незаконно переміщуються через митний кордон України, таке переміщення товарів може здійснюватися під контролем і оперативним наглядом правоохоронних органів.
Порядок проведення переміщення товарів під негласним контролем визначається цим Кодексом і відповідним нормативно-правовим актом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі митної справи, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в справах охорони державного кордону України, погодженим з Генеральною прокуратурою України та Міністерством юстиції України.
Частиною 1 статті 318 Митного кодексу України передбачено, що: “… з метою виявлення та притягнення до відповідальності осіб, причетних до контрабандних операцій, а також з метою вилучення товарів, що незаконно переміщуються через митний кордон України, таке переміщення товарів може здійснюватися під контролем і оперативним наглядом правоохоронних органів…”.
Слід зазначити, що правоохоронний статус митних органів законодавчо не закріплений ні старою, ні новою редакціями Митного кодексу України. Іншими законодавчими актами України це питання також не врегульоване.
Чи не єдиним законодавчим актом, у якому митні органи згадуються у якості правоохоронних, є Закон України від 23.12.1993 № 3781-XII “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”. Зважаючи на те, що згаданим законом нормативно врегульовуються окремі правові питання, які митної справи безпосередньо не стосуються, вважати митні органи правоохоронними тільки на підставі пункту 1 статті 2 згаданого закону не є можливим.
Крім того, негласний контроль за переміщенням товарів є однією з форм оперативно-розшукової діяльності. Згідно закону України від 18.02.1992 № 2135-XII “Про оперативно-розшукову діяльність” митні органи не є суб’єктами оперативно-розшукової діяльності.
Зважаючи на викладене, митні органи України не мають законних підстав для здійснення негласного контролю за переміщенням товарів.
Частиною 2 статті 318 Митного кодексу України передбачено, що: “… Порядок проведення переміщення товарів під негласним контролем визначається цим Кодексом і відповідним нормативно-правовим актом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі митної справи, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в справах охорони державного кордону України, погодженим з Генеральною прокуратурою України та Міністерством юстиції України …”.
В той же час статтею 8 (Права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність) Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” передбачено, що: “… Оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності при наявності передбачених статтею 6 цього Закону підстав надається право:
2) проводити контрольну та оперативну закупівлю та постачання товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь. Порядок проведення оперативної закупівлі та контрольованого постачання визначається нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, Служби безпеки України, погодженими з Генеральною прокуратурою України та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України …”.
Зважаючи на викладене, правоохоронні органи України для проведення відповідних заходів вочевидь мають згаданий Порядок проведення оперативної закупівлі та контрольованого постачання товарів, предметів та речовин, який може стати основою для підготовки Порядку негласного контролю за переміщення товарів, передбаченого статтею 318 Митного кодексу України.
Зважаючи на те, що митні органи, як вже згадувалось вище, не мають права на проведення негласного контролю, основними виконавцями у підготовці вищезазначеного порядку мають стати Служба безпеки та Міністерство внутрішніх справ України.
Для підвищення ефективності в напрямку боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил вважається за доцільне інформування окремих оперативних підрозділів митниць з боку правоохоронних органів в обсязі, що стосується їх повякденної діяльності.
Розділ ХVІІІ ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НИХ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОСІБ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ПРОВАДЖЕННІ В СПРАВАХ ПРО ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ
Глава 56. Загальні положення
Стаття 319. Поняття адміністративного правопорушення
Порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність.
Стаття, що коментується Митним кодексом дає легальне визначення порушення митних правил як основи адміністративної відповідальності. У ній зроблена спроба виділення найбільш істотних характеристик правопорушення, що визнається порушенням митних правил. Вказується, зокрема, на те, що це «протиправна, винна (умисне або необережне) дія або бездіяльність, за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність». Однак, в чому специфічна особливість цього правопорушення на відміну від інших протиправних діянь (що визнаються, зокрема, дисциплінарними проступками або злочинами), в статті не вказується. У результаті на практиці виникають значні труднощі при кваліфікації конкретних протиправних діянь, особливо в тих випадках, коли вони посягають на суспільні відносини, що охороняються не тільки заходами адміністративного впливу, але і кримінальним законом.
Головною соціальною ознакою порушення митних правил є міра його суспільної небезпеки. Об'єктивний характер змісту поняття «суспільна небезпека» обумовлює необхідність оцінки цієї категорії не тільки з точки зору законодавства , але і через посредство етимологічного аналізу слів «суспільство», «небезпека», «шкода», тобто за допомогою виявлення реальних ознак, що визначають зміст і об'єм цього поняття. З цієї точки зору будь-які правопорушення, дезорганизующие встановлений порядок суспільних відносин, або що заподіюють збиток тому або іншому суспільному інтересу, є шкідливими для існуючого суспільного ладу загалом, або в окремих його ланках, і тим, самим в своїй cукупності створюють ще більш відчутну загрозу небезпеки для існуючого ладу, його міцності, його подальшого зміцнення і розвитку. Іншими словами, суспільна небезпека не може зводитися лише до посягання на найважливіші суспільні відносини, що складають основу існуючого державного і суспільного ладу. Вона полягає в загрозі спричинення шкоди значно більш широкому колу суспільних відносин, що визначають соціально-економічну і нравственну фізіономію суспільства, і тому регульованих і охороняюмих правовими нормами. Інакше кажучи, суспільна небезпека має об'єктивний характер і тому діяння може бути суспільно небезпечним і в тому випадку, якщо воно не заборонене нормою права. Тим більше воно буде суспільно небезпечним, якщо посягає на суспільні відносини, що охороняються правовими нормами, оскільки за допомогою правових норм держава регулює найбільш важливі для нього суспільні відносини.
Крім суспільної небезпеки соціально-правову суть порушення митних правил характеризують також протиправность і винність. Противоправность це юридичне вираження суспільної небезпеки адміністративної провини. Суть її полягає в тому, що конкретне суспільно небезпечне діяння признається порушенням митних правил тільки в тому випадку, коли воно передбачено чинним митним законодавством.
Наступна істотна ознака порушення митних правил, його винність, характеризує психічне відношення правопорушника вчиненого ним діяння і його наслідкам. Винність є найважливішою ознакою одного з елементів складу порушення митних правил, без якої конкретне діяння не може бути кваліфіковане як правопорушення.
Під складом порушення митних правил розуміється встановлена в адміністративно-правових нормах відповідних статей цього Кодексу сукупність ознак, які визначають суспільну небезпеку, винність і протиправность діяння, яке тягне за собою застосування адміністративно-правових санкцій, і відрізняють це діяння від інших видів правопорушень. Будучи юридичною категорією, склад розкриває соціальний зміст і юридичну значущість діяння, можливого застосування заходів адміністративної відповідальності.
Склад порушення включає в себе ознаки, що характеризують зовнішній акт поведінки особи, його спрямованість і наслідки, і ознаки, що характеризує самого правопорушника і його психічне відношення до вчиненого. Відповідно цьому 'ознаки складу порушення митних правил об'єднуються в чотири групи (елементи), що характеризують:
а) об'єкт порушення митних правил;
б) об'єктивну сторону порушення митних правил;
в) суб'єкт порушення митних правил;
г) суб'єктивну сторону порушення митних правил.
Всі вказані елементи складу порушення митних правил являють собою нерозривну єдність. Наявність цих елементів суворо обов'язкова для кваліфікації конкретного діяння як порушення митних правил. Якщо хоч би один з них відсутній або не відповідає тим властивостям, які передбачені відповідною статтею МКУ, то вказане діяння не є порушенням митних правил.
Вирішуючи питання про застосування до особи адміністративної відповідальності за вчинення порушення митних правил, потрібно мати на увазі, що це правопорушення має багато спільних меж з таким небезпечним правопорушенням, як злочин. Зумовлене це тим, що об'єкти посягання цих правопорушень співпадають. Тому надзвичайно важливо, щоб при кваліфікації конкретного діяння враховувавалась вся сукупність обставин, що характеризують склад правопорушення: зокрема, особливості об'єкта посягання, особистість правопорушника, форму його провини, наслідку протиправного діяння. Тільки в цьому випадку можливо правильно визначити міру суспільної небезпеки конкретного діяння і відповідно кваліфікувати його або як порушення митних правил, або як злочин.
Стаття 320. Відповідальність за порушення митних правил
Відповідальність за порушення митних правил встановлюється цим Кодексом.
Суб’єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а також посадові особи підприємств.
Притягнення до відповідальності за порушення митних правил не звільняє зазначених осіб від обов’язку сплати мита та інших податків і зборів.
Відповідальність за вчинення порушення митних правил встановлюється тільки МКУ і тільки за ті правопорушення, які ним передбачені. Перелік порушень митних правил є вичерпним.
Суб’єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, яким на момент вчинення правопорушення виповнилось 16 років. Встановлення певного мінімального віку, по досягненні якого особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності і піддана адміністративному стягненню, пов'язане з фізіологічним принципом поступового формування здатності людини усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними і розуміти суспільну небезпеку протиправних діянь, що вчиняються нею. Вік має важливе значення для визначення кола осіб, на яких розповсюджується дія Митного Кодексу, встановлення умов його застосування.
Вік, з якого можливе настання адміністративної відповідальності, повинен обчислюватися з моменту вчинення адміністративного порушення, тобто відповідальність може наступити тільки в тому випадку, якщо 16 років виконалося особі саме до моменту здійснення протиправного діяння, а не до часу розгляду питання про притягнення її до адміністративної відповідальності.
Суб’єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути і посадові особи підприємств. Під посадовими особами у відповідних статтях КУАП признаються працівники, що знаходяться на державній або суспільній службі і займаючі посади, пов'язані із здійсненням організаційно-владних, адміністративно-управлінських функцій, внаслідок яких виникають певні правові наслідки для осіб і організацій, яким вони адресовані. Щоб визначити коло цих осіб, необхідно звернутися до аналізу чинного законодавства, яке визначає правовий статус працівників органів державної виконавчої влади, адміністрації державних установ і підприємств, а також органів управління (адміністрації), громадських організацій (об'єднань). Ретельний аналіз цього законодавства свідчить про те, що термін «посадова особа» застосовується до всіх працівників, які наділені хоч би деякими управлінськими і розпорядливими повноваженнями по організації роботи інших осіб. Це можуть бути функції по керівництву трудовим колективом в повному обсязі; по організації праці і виробництва в конкретному підрозділі підприємства або фірми; по контролю і перевірці виконання яких-небудь рішень або актів; прийому, звільненню і переведенню на іншу роботу співробітників відповідної організації; застосуванню заходів заохочення або стягнення і т.п. Всі ці функції мають одну спільну межу: в них реалізовуються владні повноваження в процесі здійснення соціального управління в широкому значенні цього слова. Причому, реалізація цих повноважень виступає в форму видання певних владних розпоряджень (актів управління),, направлених на організацію роботи і поведінки інших осіб. У процесі виконання таких владних розпоряджень (актів) між керівником (посадовою особою) і підлеглим (адресатом владного розпорядження) встановлюється певний правовий зв'язок, який зумовлює виникнення відповідних правових наслідків: прав і обов'язків працівників-виконавців, зобов'язаних виконати владні розпорядження посадових осіб. Іншими словами, посадові особи виступають як організатори повсякденної роботи службового персоналу і інших працівників різних державних органів, установ, підприємств і організацій. Вони зосереджують в своїх руках розпорядження значними матеріальними, фінансовими і трудовими ресурсами, здійснюють важливі організаційно-управлінські функції і саме внаслідок цього наділяються владними повноваженнями і несуть підвищену відповідальність за результати своєї службової діяльності.
У залежності від конкретного змісту управлінських функцій і характеру повноважень посадових осіб, серед них можна виділити: керівників; відповідальних (ведучих) фахівців і представників адміністративної влади.
Керівники це посадові особи, основний зміст роботи яких полягає в тому, щоб направляти і керувати роботою безпосередньо підлеглих ним працівників: фахівців, виконавців, представників допоміжно-технічного персоналу і т.п. Правовою основою службової діяльності керівників є положення про відповідні органи, їх структурні підрозділи і посадові інструкції.
На відміну від керівників, відповідальні (ведучі) фахівці здійснюють керівництво не цілісними об'єктами або їх структурними підрозділами, а виконанням певних специфічних функцій (наприклад, інженерно-технічне забезпечення виробництва, кадрове забезпечення, планово-фінансова діяльність і т.п.). Головне в змісті діяльності цієї категорії посадових осіб полягає в тому, що вони від імені і за дорученням відповідних органів управління, установ або підприємств особисто керують здійсненням спеціальних функцій і готують для керівництва проекти управлінських рішень по цих функціях або самі, в межах наданих їм повноважень, і за дорученням керівників ухвалюють такі рішення.
Нарешті, ще однією специфічною категорією посадових осіб є представники адміністративної влади. Основною відмінною рисою, що виділяє їх з інших посадових осіб, є те, що вони мають право постійно або тимчасово ухвалювати рішення або давати розпорядження відносно осіб, що не знаходяться у них в службовому підкоренні. До числа таких посадових осіб можуть бути віднесені, зокрема, працівники міліції, прокуратури, оперативний склад служби безпеки, представники різних контрольно-наглядових органів, державних інспекцій і т.п.
Згідно з п.30 ст.1 цього Кодексу, посадові особи підприємств – це керівники та інші працівники підприємств (резиденти та нерезиденти), які в силу постійно або тимчасово виконуваних ними трудових (службових) обов”язків відповідають за виконання вимог, встановлених цим Кодексом, законами та іншими нормативно-правовими актами України, а також міжнародними договорами України з питань митної справи, укладеними в установленому законом порядку.
Протиправна поведінка посадової особи може заподіяти значно більшу шкоду, ніж адміністративна провина звичайного громадянина. Тому в конкретних статтях Митного Кодексу, в які як можливі суб'єкти відповідальність названі як громадянин, так і посадова особа, штрафні санкції, що застосовуються до посадових осіб, встановлюються в підвищеному розмірі по відношенню до штрафу, що накладається на громадянина.
Посадові особи притягуються до адміністративної відповідальності тільки при наявності їх провини в здійсненні правопорушення. Провина, як елемент суб'єктивної сторони проступків, що вчиняються посадовими особами, виражається, як правило, в формі необережність. Однак в окремих випадках можливо і умисне здійснення посадовою особою адміністративної провини, коли правопорушник свідомо допускає настання певних шкідливих наслідків, хоч і не бажає їх настання (непрямий намір).
За вчинення порушення митних правил, не пов'язаного з виконанням службових обов'язків, посадові особи несуть адміністративну відповідальність на загальних основах. При цьому порядок накладення адміністративних стягнень на посадових осіб не відрізняється від загального порядку їх накладення, що застосовується до всіх фізичних осіб.
Іноземці, особи без громадянства, що знаходяться на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України.
Поняття «іноземець» і «особа без громадянства» сформульовані в Законі України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 року. Іноземцями признаються особи, що перебувають в громадянстві іноземної держави і що не є громадянами України. Особи без громадянства це особи, які взагалі не перебувають в громадянстві якої-небудь держави.
Згідно ст. 26 Конституції України іноземці, особи без громадянства, що перебувають на території України на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті ж самі обов'язки, що і громадяни України, за виключеннями, встановленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України (зокрема, вони не мають виборчих прав, не несуть військового обов'язку, не можуть бути суддями, прокурорами, народними депутатами і т.п.)..
За порушення вимог закону, що виразилося у вчиненні порушення митних правил, іноземці і особи без громадянства можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності на рівних підставах з громадянами України і користуватися при цьому відповідними способами захисту своїх прав і свобод (подача скарги до вищестоящого органу по лінії підлеглості, звернення до прокурора, судове оскарження неправомірних дій, що порушують права і свободи людини і громадянина).
Стаття 321. Особливості відповідальності за деякі види порушень митних правил
Вчинення правопорушень, передбачених статтями 331, 332, 348-350 цього кодексу, внаслідок аварії або дії непереборної сили, що підтверджується відповідними документами, не тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом.
Диспозиція даної статті містить вичепний перелік порушень митних правил, при вчиненні яких, за умови аварії чи дії непереборної сили, адміністративна відповідальність не наступає.
Положення статті діють при наданні документів, виданих компетентними органами, які підтверджують, що порушення митних правил сталося внаслідок аварії або дії непереборної сили.
Стаття 322. Види стягнень за порушення митних правил
За порушення митних праил можуть бути накладені такі стягнення:
1) попередження;
2) штраф;
3) конфіскація товарів-безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленними сховищами (тайниками), що використовувались для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовувались для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.
Система адміністративних стягнень, передбачених в статті, що коментується, включає в себе різні по характеру і правовим наслідкам санкції, що дозволяє використати їх диференційно, з урахуванням характеру вчиненого порушення митних правил, особистості правопорушника. У тексті стаття ці санкції співвіднесені між собою і розташовані в залежності від наростання суворості стягнення від найбільш легкого (попередження) до самого серйозного – конфіскації.
Кожна стаття глави 57 «Види порушень митних правил і відповідальність»містить чіткі вказівки на міру стягнення, яка підлягає застосуванню за вчинення передбаченої нею провини. Орган, що розглядає справу про порушення митних правил може призначити тільки те адміністративне стягнення, яке вказане в санкції статті.
Стаття 323. Основні і додаткови види стягнення.
Попередження або штраф можуть застосовуватися тільки як основний вид стягнення за вчинене правопорушення.
Конфіскація товарів – безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленними сховищами (тайниками), що використовувались для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовувались для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України, може застосовуватися як основний і як додатковий вид стягнення.
За одне і те саме порушення митних правил може накладатися тільки основне або основне і додаткове стягнення. Якщо статтею, якою встановлюється відповідальність за порушення митних правил, передбачається основне і додаткове стягнення, застосування лише додаткового стягнення без основного не допускається, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.328 цього Кодексу.
Попередження або штраф можуть застосовуватися тільки як основний вид стягнення за вчинене правопорушення, передбачене всіми статтями Митного кодексу, за винятком ст.341.
Конфіскація товарів – безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленними сховищами (тайниками), що використовувались для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовувались для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України, може застосовуватися як основний вид стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст.ст.336, 339, 340, 341, 348, 349, 350, 351, 352, 353 цього Кодексу.
Застосування двох основних видов стягнення (штраф с конфіскацією) не допускається.
Конфіскація товарів – безпосередніх предметів порушення митних правил може застосовуватися як додатковий вид стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст.345 цього Кодексу.
Стаття 324. Попередження
Попередження як стягнення за порушення митних правил є офіційним попередженням правопорушника стосовно недопустимості таких діянь у майбутньому. Рішення про попередження приймається керівником митного органу або його заступником у формі постанови про накладення адміністративного стягнення відповідно до статті 391 цього Кодексу. Постанова оголошується правопорушникові.
Попередження, як один з видів адміністративного стягнення, застосовується переважно до осіб, винних в здійсненні незначних, не представляючої великої суспільної небезпеки проступків. Зміст попередження полягає в офіційному, від імені держави, засудженні і осуді протиправного діяння правопорушника органом адміністративної юрисдикції і в попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій надалі. Оскільки попередження саме м'яке адміністративне стягнення, воно не торкається майнові і інші права порушника. Застосовується попередження лише в тому випадку, коли воно передбачене в санкції статті.
Попередження одне з основних адміністративних стягнень.. При наявності альтернативи в санкції статті воно застосовується тільки в тих випадках, коли особа, що характеризується позитивно, вперше вчинила порушення митних правил, за яке недоцільно застосовувати більш суворе стягнення. Причому перераховані умови лише в комплексі можуть дати підставу застосувати попередження, а не штраф або інше адміністративне стягнення, передбачене санкцією відповідної статті МКУ.
Застосування попередження, рівно як і іншого адміністративного стягнення, спричиняє для правопорушника відповідні правові наслідки. Крім того, належним образом оформлене попередження набуває значення преюдициального факту, що важливо для притягнення до відповідальності і визначення стягнення відносно осіб, що здійснило повторно однорідне порушення митних правил.
Попередження оформляється письмово шляхом винесення постанови органом (посадовою особою), що розглядає справу.
Стаття 325. Штраф
Штраф є грошовим стягненням, що накладається на осіб за порушення митних правил у випадках і межах, встановлених цим Кодексом .
Штраф являє собою стягнення майнового характеру, яке виражається в отриманні з порушника і направленні в прибуток держави певної суми грошових коштів. У адміністративно-юрисдикционной практиці штраф є домінуючою формою адміністративної відповідальності, оскільки він передбачений як єдина або альтернативна міра стягнення за більшість адміністративних проступків.
Штраф це міра впливу на свідомість правопорушника шляхом ущемлення його майнових інтересів. Штраф, як адміністративне стягнення за вчинення порушення митних правил може застосовуватися як основне покарання.
Цим Кодексом встановлений мінімальний та максимальний розмір штрафів, що застосовуються, фіксуючи їх з визначенням верхнього і нижнього рівнів. Це дає можливість диференціювати стягнення, що накладаються, виходячи з характеру вчиненого порушення, обставин, що характеризують особу правопорушника, форми і міру його провини і т.п. Крім того, розмір штрафу встановлюється в залежності від суб'єкта адміністративної відповідальності (громадяни, посадові особи).
Штраф обчислюється у величині кратній розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на день скоєння правопорушення.
Стаття 326 Конфіскація
Конфіскація як стягнення за порушення митних правил полягає в примусовому вилученні товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 322 цього Кодексу, і безоплатній передачі їх у власність держави.
Конфіскація товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 322 цього Кодексу, застосовується незалежно від того, чи є ці товари, транспортні засоби власністю особи, яка вчинила правопорушення.
Конфіскація може бути застосована виключно за рішенням суду у випадаках, обсязі та порядку, що визначаються цим Кодексом та іншими законами України.
Конфіскація, як адміністративне стягнення, складається в примусовому вилученні і безвідплатному оберненні у власність держави предметів - безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленними сховищами (тайниками), що використовувались для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовувались для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.
При цьому треба розумити, що під транспортними засобами, що використовувались правопорушником для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України слід розумити будь-які засоби авіаційного, водного, залізничного, автомобільного транспорту (в тому числі гужевий транспорт, велосипед), за винятком транспортних засобів, що використуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України по чітко встановленим маршрутам та рейсам, що здійснюються відповідно до встановленого розкладу руху на підставі міждержавних (міжвідомчих) угод про транспортне сполучення.
Як адміністративне стягнення конфіскація може встановлюватися тільки законом і призначатися лише у випадках, прямо передбачених у відповідних статтях МКУ.
Конфіскація може бути призначена в якості як додаткового, так і основного стягнення, і може бути призначена тільки судом.
Відповідно до чинного законодавства постанови про конфіскацію приводяться у виконання державними виконавцями.
Стаття 327 Забезпечення законності у разі застосування стягнень до порушників митних правил.
Стягнення за порушення митних правил не може бути застосовано інакше, як на підставі та в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
Додержання авимог законодавства у разі застосування стягнень за порушення митних правил забезпечується здійсненням систематичного контролю з боку митних органів вищього рівня та їх посадових осіб, права оскарження та інших встановлених законодавством України заходів.
Стаття 1 Конституції України проголосила Україну як демократична правова держава, для якого характерне визнання пріоритету прав і свобод людини і громадянина, взаємна відповідальність держави і особистості. Звідси виникає зміст поняття «законність» в значенні точного і неухильного виконання вимог законів і заснованих на них інших правових актів з урахуванням безумовного верховенства закону. У зв'язку з цим необхідно підкреслити особливу значемість норм статті, що коментується для всіх органів, уповноважених застосовувати заходи адміністративної відповідальності незалежно від характеру і об'єму їх повноважень.
Ніхто не може бути підданий мірі адміністративного впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на основах і в порядку, встановлених законодавством.
Воля держави, направлена на припинення протиправних дій, виражена досить чітко, бо застосування до особи адміністративної відповідальності можливе тільки на основах, встановлених в законі. Якщо такі основи відсутні або якщо провина особи в здійсненні діяння по цих основах не доведена, особа не може бути піддана якій-небудь мірі адміністративного стягнення.
Таке ж важливе значення для захисту прав громадян, що підозрюються в здійсненні порушення митних правил, має і ст. 58 Конституції України, згідно з якою ніхто не може відповідати за діяння, яке в момент його здійснення не признавалося правопорушенням. Більш того якщо навіть особа вчинила адміністративне порушення, але після його здійснення відповідальність за нього пом'якшена або усунена, то застосовується новий закон, що звільняє правопорушників від відповідальності або пом'якшує її. Цей висновок безпосередньо витікає з ч.1 ст.58 Конституції, яка свідчить, що закони і інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або виключають відповідальність особи.
З конституційних положень про рівність всіх перед законом (ст. 24 Конституції), про право кожного захищати свої права і свободи всіма способами, не забороненими законом, в тому числі шляхом звертання до суду (ст. 55 Конституції), про право кожного на отримання кваліфікованої юридичної допомоги (ст. 59 Конституції) і інш витікає принцип рівності перед законом. Крім того, принципове значення для провадження у справах про ПМП мають положення ст. 62 Конституції України про презумпцію невинності і про те, що обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинність, а сумніви у винності осіб тлумачаться на його користь; і положення ст. 61 Конституції України про те, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного вигляду за одне і те ж правопорушення. Рівним образом це відноситься і до застосування положення ст. 63 Конституції України про те, що ніхто не зобов'язаний і не несе відповідальності за відмову свідчити або давати пояснення відносно себе, членів своєї сім'ї або близьких родичів, коло яких визначається законом.
Важливим правилом є те, що міра впливу до винного в здійсненні порушення митних правил може бути застосована, по-перше, тільки уповноваженим на те органом або посадовою особою і, по-друге, в межах встановлених законом повноважень.
Нарешті, забезпечення законності полягає в обов'язку вищестоящого (в порядку підлеглості) органу (посадової особи) здійснювати контроль за діяльністю підлеглих йому органів і осіб, уповноважених застосовувати заходи адміністративної відповідальності а також праві особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, оскаржити накладене стягнення в судовому порядку, а також подати скаргу у вищестоящий в порядку підлеглості орган (посадовій особі).
Таким чином, законодавством створено цілісну систему заходів, направлених на забезпечення законності при застосуванні стягнень у справах про порушення митних правил до осіб, що здійснили порушення, і в той же час на виключення неправомірних порушень їх прав і законних інтересів.
Стаття 328 Строки накладення адміністративного стягнення
Адміністративні стягнення у вигляді попередження, штрафу можуть бути накладені не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні-два місяці з дня його виявлення.
У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях правопорушника ознак порушення митних правил, стягнення у вигляді попередження, штрафу може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття.
Предмети, зазначені у пункті 3 статті 322 цього Кодексу, підлягяють конфіскації незалежно від часу виявлення порушення митних правил.
Дана стаття визначає строки для притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення порушення митних правил іі застосування адміністративного впливу, тобто терміни, після закінчення яких можливість накладення адміністративного стягнення виключається.
За загальним правилом, строкі для притягнення до адміністративної відповідальності не може перевищувати двох місяців (включно п”ятнадцятиденний термін розгляду справи) при адміністративному основному стягненні у вигляді попередження, штрафу. Встановлення такого порівняно невеликого терміну для накладення адміністративного стягнення викликане тим, що ефективність заходів, що застосовуються за здійснення порушення митних правил, зростає, якщо призначення і виконання цих заходів максимально наближені до моменту здійснення правопорушення, і вони проводяться оперативно.
Для більшості адміністративних проступків моментом, з якого починається перебіг строку давності, є день здійснення правопорушення. Разом з тим для так званих проступків, що тривають, дата початку відліку двомісячного терміну наступає з моменту його виявлення.
Строки притягнення до адміністративної відповідальності обчислюються добами та місяцями. При обчисленні строків не беруться до уваги той день, від якого починається строк. При цьому строк завершується в 24 години останньої доби встановленого терміну.
Конфіскація товарів-безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленними сховищами (тайниками), що використовувались для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовувались для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України, застосовується незалежно від часу вчинення або виявлення порушення митних правил.