Geum.ru

Хавронюк Микола Іванович удк 343 (4: 447) кримінальне закон

Вид материалаЗакон

Содержание


Список опублікованих автором
3. Підручники, навчальні посібники
4. Коментарі до законів, довідники
5. Статті, тези виступів, в яких додатково відбиті
Подобный материал:
1   2   3   4

Розділ 3 "Особлива частина кримінальних кодексів держав континентальної Європи" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Загальна характеристика Особливої частини кримінальних кодексів" насамперед розглянуто структуру КК відповідних держав. Звернуто увагу на структуру Особливої частини КК Білорусі, яка з погляду вчення про об'єкт злочину близька до ідеальної, на переваги триступеневого поділу Особливої частини ("розділ – підрозділ (глава) – стаття (параграф)"), застосованого у КК багатьох держав Європи, а також на таку ваду деяких з них, як відсутність назв статей. Проаналізовано особливості визначення ознак злочинних діянь у диспозиціях законодавчих приписів. Серед таких особливостей, зокрема, те, що законодавці окремих держав: виходять із теорії покарання діяча, а не з теорії покарання діяння (Болгарія, Литва, Польща та ін.); надають перевагу описовим диспозиціям, уникаючи частого застосування оціночних ознак та бланкетних статей (Литва, Молдова, Польща, Голландія, Італія); обтяжуючі та особливо обтяжуючі ознаки, як правило, викладають в окремих пунктах (Білорусь, Естонія, Молдова, Росія); після вживання терміну, роз'яснення якого міститься в іншому параграфі КК, вказують номер цього параграфу – з метою підкреслити, в якому саме значенні має застосовуватись той чи інший термін (Австрія, ФРН). Розглянуто особливості визначення санкцій за злочинні діяння, серед яких: визначення окремих санкцій за готування до відповідного злочинного діяння і замах на нього (Польща, Швейцарія); надзвичайна суворість санкцій за найбільш небезпечні злочини (проти життя, здоров'я і волі людини тощо) та відносна м’якість санкцій за інші злочинні діяння (Молдова, Іспанія, Норвегія, Франція, ФРН, Швеція); вельми широкі межі санкцій або не визначення у санкціях нижніх та/або верхніх меж покарань як данина "довіри до суддів" (Литва, Польща, Голландія, Швейцарія); наявність типових санкцій (Естонія, Молдова, Бельгія, Голландія, Сан-Марино), можливість пропорційного збільшення чи зменшення відповідних меж тих чи інших покарань (Австрія, Бельгія, Голландія, Іспанія, Норвегія, Сан-Марино).

У підрозділі 3.2. "Групи злочинних діянь, які у кримінальних кодексах України та інших держав Європи виділяються в окремі розділи (глави) з певними особливостями" проаналізовано положення КК європейських держав щодо відповідальності за злочинні діяння: проти особи; проти власності, комп’ютерні, господарські та екологічні злочинні діяння; проти безпеки і здоров’я населення, громадського порядку та моральності; у публічній сфері – злочинні діяння проти безпеки держави, проти порядку управління, проти правосуддя, службові (посадові) та військові, а також злочинні діяння проти міжнародного правопорядку. Показано, що названі злочинні діяння передбачені більшістю зазначених КК. З іншого боку, їх визначення в цих КК має значні особливості, які повинні враховуватися у контексті подальшої гармонізації та удосконалення національного кримінального законодавства. Охарактеризовано найбільш принципові, поширені і цікаві із вказаних особливостей.

У підрозділі 3.3. "Групи злочинних діянь, які у Кримінальному кодексі України не виділяються в окремі розділи (не згадуються)", докладно, у необхідних випадках паралельно з аналізом положень актів міжнародного та загальноєвропейського законодавства, проаналізовано положення відповідних КК, якими встановлена відповідальність за злочинні діяння: проти сім’ї та дітей; проти майбутнього життя; пов'язані з клонуванням та іншими генетичними маніпуляціями; пов'язані з порнографією і проституцією; проти честі та гідності особи; проти таємниці; проти достовірності юридичних фактів і відносин (посягання на громадську довіру); проти культурної спадщини; проти інтересів служби у комерційних організаціях; що посягають на відносини з іноземними державами; терористичного характеру; інші: що вчинюються на морі, проти порядку забезпечення призову і мобілізації та проти альтернативної служби, дуель, жебрання і комерціалізація пороку, злочинні діяння, що вчинюються служителями культу.

Висновки

У висновках підведені підсумки дослідження, вказано на доцільність подальших наукових розвідок компаративного характеру, у т.ч. у напрямах, визначених в дисертації, та сформульовано пропозиції щодо удосконалення структури КК України у контексті його гармонізації з міжнародним, загальноєвропейським та національним кримінальним законодавством інших держав Європи. Згідно з висновками до розділів та загальними висновками обґрунтовано зокрема таке:

– дуалізм національного кримінального законодавства європейських держав негативно впливає на його гармонізацію, а декодифікація, що має вияв у прийнятті сотень чи навіть тисяч законів і підзаконних актів, що містять кримінально-правові положення, є небезпечним явищем з точки зору політики протидії злочинності;

– у правовій системі України необхідно переоцінити значення судового тлумачення кримінального закону як важливого джерела права;

– під час удосконалення можуть бути запозичені конкретні положення конституцій європейських держав Конституції та КК України (щодо: екстрадиції; прийняття кримінального кодексу і будь-яких змін до нього у парламенті лише кваліфікованою більшістю голосів; охорони прав потерпілих; визначення змісту деяких видів покарань; обмеження прав ув'язненої особи; імунітету від кримінальної відповідальності тощо);

– необхідною є гармонізація кримінального законодавства України із законодавством, розробленим у межах РЄ, ЄС, ООН, з урахуванням принципів і традицій національної правової системи;

– під час подальшого удосконалення кримінального законодавства України доцільно врахувати певні положення КК європейських держав щодо дії кримінального закону в часі та просторі, розробити та прийняти в Україні окремий закон "Про екстрадицію". Запропоновано його приблизну структуру;

– більшість КК держав Західної Європи конкретніше визначають суспільно небезпечні (шкідливі) діяння, ніж це зроблено у КК України. Так, у багатьох з цих кодексів злочинним діянням: визнається лише діяння, вчинене умисно, діяння ж, вчинене через необережність, – лише у випадку, коли є пряма вказівка на це у законі; визнається тільки дія, бездіяльність же – лише у певних випадках; визнається замах на злочинне діяння лише у випадках, прямо передбачених законом і, як правило, не визнається замах на проступок чи порушення; не визнається готування до злочинного діяння взагалі або до визначених злочинних діянь; визнаються деякі види співучасті лише у разі, якщо це прямо передбачено тією чи іншою статтею Особливої частини, а співучасть у проступках або незначне пособництво не караються; фактично не визнається діяння, що заподіяло певну шкоду конкретним особам, якщо останні не вважають за можливе (не бажають) подавати скаргу;

– виходячи із перелічених положень, за допомогою яких звужується загальний обсяг криміналізованих діянь, сформульовано пропозиції щодо доповнення КК України нормами про підстави кримінальної відповідальності за: суспільно небезпечну винну бездіяльність (ч. 3 ст. 11); діяння, що полягають в порушенні певного обов'язку, який може покладатися лише на осіб відповідного віку (ч. 3 ст. 22); діяння, вчинені тільки через необережність (ч. 1 ст. 25) або зі складеною формою вини (ст. 251); діяння, вчинені щодо осіб, які наділені спеціальними ознаками (ч. 4 ст. 24); провокацію злочину службовою особою (ст. 431);

– запропоновано викласти ч. 2 ст. 14 КК України у новій редакції, яка б передбачила, що готування до злочину невеликої чи середньої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності, а до тяжкого чи особливо тяжкого злочину тягне за собою кримінальну відповідальність тільки у випадках, передбачених в Особливій частині цього КК, і доповнити Особливу частину КК України відповідними статтями-примітками, а статтю 15 КК України – частиною 4, згідно з якою замах на злочин невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності;

– з метою остаточного вирішення проблеми адміністративної і дисциплінарної преюдиції у КК України можливо використати досвід Латвії, у КК якої окремим злочинним діянням у певних випадках визнаються вчинені повторно тотожні порушення закону;

– необхідно розмежувати у КК України кримінально-правові наслідки вчинення злочинів для осіб, які вчинили їх у віці 14–16, 16–18, 18–21 рік, а також звузити перелік злочинів, за які несуть кримінальну відповідальність діти у віці від 14 до 16 років;

– посилання у ч. 6 ст. 27 КК України лише на дві статті є недостатнім, адже й інші, крім статей 198 і 396, статті КК України передбачають відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування (статті 209, 256). Тому зазначене посилання необхідно, як у КК Латвії, замінити більш загальним формулюванням;

– положення ст. 28 і статей 143, 255–258, 260 КК України, які визначають ознаки злочинної організації, необхідно належно узгодити між собою;

– з метою вирішення питання про можливість визначення їх у КК України необхідно більш глибоко дослідити визначені у КК європейських держав загальні та спеціальні специфічні обставини, що виключають злочинність діяння;

– згода (прохання) потерпілого може стосуватися лише обмеженого кола діянь. За КК окремих держав Європи вона виключає злочинність лише: зараження ВІЛ-інфекцією (КК Росії), заподіяння тілесного ушкодження чи шкоди здоров’ю (КК Австрії і Норвегії), у т.ч. під час спортивного двобою чи ігри (КК Сан-Марино), заподіяння тілесного ушкодження або майнової шкоди (КК ФРН), будь-якого насильства (КК Італії і Швеції), вбивства (КК Сан-Марино);

– термін "позбавлення волі" не узгоджений з положеннями Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому натомість має використовуватися термін "ув'язнення" (як у КК багатьох європейських держав);

– спільними для усіх проаналізованих КК рисами системи покарань є: поділ покарань на такі, що пов'язані з обмеженням волі, та інші; наявність таких видів покарань, як ув'язнення і штраф. КК багатьох держав Європи поділяють усі покарання на основні і додаткові. Визначається також широка система заходів безпеки. КК Білорусі, Латвії, Росії і Франції, так само як і КК України, ті заходи, що в інших державах зазвичай відносять до "заходів безпеки", іменують додатковими покараннями;

– у ч. 2 ст. 63 КК України слова "від одного" слід замінити словами "від шести місяців", оскільки строк арешту – покарання, пов'язаного з ув'язненням особи і за режимом відбування суміжного з позбавленням волі – за КК України не може перевищувати 6 місяців (отже, позбавити особу волі на строк від 6 місяців до одного року виявляється неможливим);

– КК окремих європейських держав передбачені специфічні види покарань, невідомі КК України, зокрема: арешт у вихідні дні, домашній арешт (Албанія, Італія, Іспанія, Сан-Марино); ув'язнення "у режимі напівволі", штрафо-дні, закриття закладу, належного засудженому (Франція); судовий осуд (Сан-Марино); заборона наближатися до потерпілого, його родичів чи інших осіб та спілкуватися з ними (Іспанія). Зміст цих покарань та практика їх застосування підлягають більш уважному вивченню з тим, щоб не повторити помилок, вже зроблених законодавцями інших держав;

– у більшості європейських держав покарання, пов’язані з обмеженням волі, в інтересах уникнення соціальної дезадаптації засудженого застосовуються у виключних випадках. Тому сформульовано пропозиції щодо змін до ч. 3 ст. 60 КК України, які б обмежили застосування арешту;

– штраф є найбільш поширеним видом покарання; загалом існує тенденція до запровадження "скандинавської системи грошових штрафів", яка ґрунтується на "денних ставках" і доходах засудженого та враховує його життєвий рівень і тому в Європі визнається найбільш справедливою. Запропоновано визначити у частинах 2 і 3 ст. 53 КК України "українську систему грошових штрафів" і сформульовані відповідні пропозиції. Вказано на доцільність врахування досвіду Іспанії і Латвії щодо застосування штрафу у кратному розмірі заподіяної шкоди і розстрочки штрафу;

– повна конфіскація майна як вид покарання скасована у багатьох європейських державах через те, що вона не має чітких меж, отже не відповідає вимогам щодо призначення домірного покарання. Тому цей вид покарання треба трансформувати, як це і зроблено у цих державах, у два інших: 1) конфіскацію майна, здобутого злочинним шляхом (а також похідного від нього, тобто нажитого шляхом його використання); 2) спеціальну конфіскацію. При конфіскації майна у першу чергу треба враховувати інтереси потерпілого. Запропоновано редакцію нової ст. 591 "Спеціальна конфіскація" та відповідні інші зміни до КК України;

– існуючі в Європі міграційні проблеми актуалізують визначення видворення за межі країни іноземців як додаткового покарання. Запропоновано редакцію нової ст. 581 "Видворення за межі країни" та відповідні інші зміни до КК України;

– у багатьох державах Європи окремим видом покарання (або заходів безпеки) визнається опублікування вироку, яке має каральний, виховний та превентивний ефект. Запропоновано редакцію нової ст. 531 "Оприлюднення вироку суду" та відповідні інші зміни до КК України;

– запропоновано зміни до статей 51 і 54 КК України з метою визначення такого нового виду покарання, як позбавлення державної нагороди, спеціальної пенсії, стипендії чи доплати, наукового ступеня, вченого і академічного звання. Крім зарубіжного досвіду, ця пропозиція обґрунтовується тим, що отримання державної нагороди, спеціальної пенсії, стипендії чи доплати, присвоєння наукового ступеня, вченого і академічного звання є можливими внаслідок вчинення злочину (наприклад, пов’язаного з хабарництвом чи зловживанням службовими повноваженнями), і абсурдними виглядали б виплата вказаних пенсій, стипендій і доплат особам, які їх не заслуговують, носіння такими особами почесних звань та інших державних нагород, вчених і академічних звань;

– згідно з КК багатьох інших держав Європи призначене (і не виконане) покарання замінюється іншим, як правило більш суворим видом покарання, – на відміну від встановлення відповідальності за злісне ухилення від відбування цих видів покарань, як це передбачено КК України. Адже питання про заміну покарання не потребує досудового розслідування і може бути вирішене в судовому засіданні. Запропоновано більш ретельно вивчити цей досвід;

– з метою посилення карального та виправного ефекту такого заходу, як звільнення від покарання з випробуванням запропоновано внести зміни до статей 52, 76, 77 КК України;

– у КК багатьох держав Європи існують специфічні, але проникнуті справедливістю та милосердям правила призначення покарання і обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. Вказано на доцільність їх більш поглибленого аналізу з метою можливого врахування під час подальшого удосконалення КК України;

– перевага "двоколійної" системи правових наслідків злочинного (протиправного) діяння полягає у тому, що вона дозволяє, зокрема: а) застосовувати заходи безпеки (спеціальну конфіскацію, обмеження певних прав тощо) щодо осіб, до яких в силу певних причин не можуть бути застосовані покарання, але які є небезпечними для суспільства; б) зробити більш гуманною кримінально-правову політику за рахунок застосування заходів безпеки замість покарання або поряд з м’яким покаранням у випадках, коли це можливо. Визначено спільні та відмінні риси покарань і заходів безпеки;

– за критерієм співвідношення з покараннями при їх призначенні слід виділити заходи безпеки, які: 1) призначаються замість покарання – щодо осіб, до яких покарання не може бути призначене (примусові заходи медичного і виховного характеру) або 2) поряд з покаранням (обмеження певних прав); 3) можуть призначатися як замість покарання, так і поряд з ним (спеціальна конфіскація, примусове лікування тощо);

– у КК України доцільно відмовитись від термінів "зняття судимості" та "погашення судимості" і замінити їх термінами "реабілітація за рішенням суду" і "реабілітація за законом", а також законодавчо регламентувати питання реєстрації судимості;

– помітною у законодавстві багатьох держав Західної та Центральної Європи є тенденція до визначення особливостей кримінально-правового статусу, покарання та інших правових наслідків злочинного (протиправного) діяння щодо різних категорій осіб (неповнолітніх і молоді, інвалідів, рецидивістів, службових (посадових) осіб, військовослужбовців, іноземців тощо);

– у контексті сучасної гендерної політики слід внести зміни до статей 57, 60, 61, 79, 89, 172 КК України і визначити особливості кримінальної відповідальності та покарання для чоловіків, які в умовах неповної сім’ї виховують дитину певного віку або дитину-інваліда;

– підстави кримінальної відповідальності за злочини, вчинені шляхом службових зловживань, мають бути уніфікованими. Сформульовано пропозиції щодо визначення особливостей кримінальної відповідальності за умисне вчинення злочину службовою особою з використанням влади чи службового становища (пункт 5 примітки до ст. 364 КК України);

– в Україні наразі немає необхідності у запровадженні стосовно юридичних осіб саме кримінальної відповідальності. Запропоновано визначити у спеціальному законодавчому акті підстави та умови адміністративної відповідальності юридичних осіб;

– імунітет від кримінальної відповідальності є окремою підставою для припинення кримінального переслідування. Запропоновано доповнити КК України новою ст. 491 "Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з наявністю імунітету від кримінальної відповідальності";

– жодний із проаналізованих КК європейських держав не визначає правил запобігання "кумулятивного ефекту" – збігу кількох обставин, кожна з яких виключає застосування якогось виду покарання стосовно даної особи. Питання про заборону застосування до певних категорій осіб тих чи інших покарань підлягає додатковому аналізу і розв’язанню шляхом створення механізму заміни певних видів покарань іншими покараннями;

– у КК України треба визначити принципи кримінального права: законності; рівності громадян перед законом; вини; справедливості; індивідуалізації покарання; особистого характеру кримінальної відповідальності; гуманізму; невідворотності кримінально-правових наслідків. Сформульовано редакції відповідних статей;

– запропоновано доповнити КК України новими статтями 22 "Правила кваліфікації злочинів", 251 "Невинне заподіяння шкоди (випадок)", 253 "Вина потерпілого" і сформульовано їх редакції;

– запропоновано у КК України (ст. 252) визначити поняття і правові наслідки таких видів помилок: а) нездоланної (пробачної) фактичної; б) здоланної (непробачної) фактичної; в) нездоланної (пробачної) юридичної; г) здоланної (непробачної) юридичної; д) помилки щодо перебування особи у стані крайньої необхідності чи затримання нею особи, яка вчинила злочин;

– запропоновано безпосередньо у КК України визначити перелік справ приватного обвинувачення, значно розширивши його порівняно з переліком таких справ, що містить чинний Кримінально-процесуальний кодекс України, а також суб'єктні і часові межі переслідування у зазначених справах;

– у КК України доцільно регламентувати кримінально-правову реституцію як особливий вид правових наслідків злочинного (протиправного) діяння;

– доцільно створити Словник кримінально-правових термінів як окрему статтю у розділі І або як окремий розділ І-І чи розділ ХVI Загальної частини КК України. У ньому треба дати визначення специфічних понять, що повинні мати однакове правове значення для застосування всіх норм Загальної й Особливої частин КК України або їхніх окремих розділів;

– у контексті визначення ознак злочинних діянь у диспозиціях законодавчих приписів під час удосконалення КК України слід врахувати досвід: Литви і Польщі – щодо караності діяча, а не діяння; Литви, Молдови, Польщі, Італії та ін. – щодо надання переваги описовим диспозиціям; Австрії і ФРН – щодо уніфікації термінології, за яким після вживання певного терміну у дужках робиться відсилання до параграфу, в якому цей термін визначений; Білорусі, Естонії, Молдови, Росії та ін. – щодо уніфікованого формулювання кваліфікуючих ознак. Відсутність назв статей є вадою багатьох проаналізованих КК;

– запропоновано упорядкувати у КК України санкції, визначивши відповідні вісім ступенів покарання у виді позбавлення волі на певний строк і чотири ступеня усіх інших видів покарань, а також побудувати типові санкції. Запропоновано нову відповідну редакцію статті 12 КК України;

– статтю 115 КК України доцільно доповнити частиною 3, в якій визначити особливо кваліфікований вид вбивства – вбивство, вчинене за сукупності двох чи більше ознак, передбачених частиною 2 ст. 115 КК України, за яке встановити більш суворе покарання, ніж передбачене чинною ч. 2 ст. 115, а також статтями 112, 348, 379, 400, 443, ч. 2 ст. 438 і ч. 4 ст. 404. У санкції ч. 3 ст. 115 передбачити позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі без права засудженого клопотати про умовно-дострокове звільнення від покарання у виді довічного позбавлення волі в порядку помилування, доки він відбуде не менше 30 років позбавлення волі;

– під час подальшого удосконалення КК України слід звернути увагу на положення КК європейських держав, які: обтяжуючими вбивство обставинами, крім передба­чених ч. 2 ст. 115 КК України, визнають також й інші (наприклад, вбивство власної матері чи батька або особи, яка завідомо для винного перебувала в безпорадному стані, або поєднане з викраденням людини, або вчинене з мотивів національної, расової, релігійної ворожнечі, або з метою використання органів чи тканин трупа); встановлюють відповідальність за вбивство людини на її прохання або із співчуття до неї, за участь у бійці, і не лише за доведення до самогубства, а й за схиляння до самогубства і за надання допомоги при самогубстві; чітко розмежовують примушування до давання органів чи тканин для трансплантації і власне порушення порядку проведення трансплантації тощо;

– в окремій статті Особливої частини КК України доцільно встановити відповідальність за примушування – вимагання від людини вчинення незаконних дій або утримання від вчинення законних дій чи іншої поведінки відповідно до вказівок винного із застосуванням психічного насильства щодо потерпілого чи його близьких, – з огляду на суспільну небезпечність та поширеність такого діяння проти волі людини. Водночас з метою зниження загального рівня казуальності КК України треба виключити: із деяких статей його Особливої частини ознаки, що характеризують злочини, як вчинені із застосуванням примушування (примусу); деякі статті КК України чи їх відповідні положення або узгодити їх з новою статтею, як такою, що передбачатиме більш загальний склад злочину;

– доцільно переглянути положення статей 155 і 156 КК України, які допускають можливість притягнення особи у віці від 16 до 18 років до кримінальної відповідальності за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, і за вчинення розпусних дій щодо особи такого ж віку;

– у ст. 161 КК України слід розширити перелік конкретних ознак, за якими може здійснюватися дискримінація, посилити відповідальність за дискримінацію, що спричинила тяжкі наслідки;

– у КК України доцільно визначити поняття викрадення і узгодити з ним диспозиції статей 146, 188, 234, 262, 297, 308, 312–313, 357, 362, 410, 432, 444 цього КК;

– треба більш ретельно вивчити досвід європейських держав, у КК яких: визначено єдині для усіх статей відповідних розділів Особливої частини розміри майнової шкоди – «значної», «великої» тощо; окремою нормою передбачено відповідальність за кишенькову крадіжку; угон транспортних засобів розглядається як злочинне діяння проти власності; визначено особливості кримінальної відповідальності за крадіжку речі, яка перебуває у спільній власності винного та іншої особи; виділено страхове шахрайство та махлярство як різновиди шахрайства, а вимагання за конкретними ознаками відрізняється від шантажу; система господарських злочинних діянь та злочинних діянь проти фінансової системи є набагато більш складною, ніж у КК України;

– ознаками злочинних діянь, пов’язаних зі створенням небезпеки, за КК Литви, Австрії, Франції та ін. не є реальна шкода, і у випадках заподіяння смерті особи, тілесних ушкоджень тощо кваліфікація здійснюється за статтею, яка передбачає таку шкоду і, відповідно, більш тяжке покарання. За такого підходу відпадає потреба в оснащенні конструкції десятків складів злочинів, що передбачають відповідальність за порушення тих чи інших правил безпеки, цілою низкою кваліфікуючих ознак. Це суттєво зменшує обсяг Особливої частини КК і врешті-решт спрощує його застосування. Немаловажною є і диференціація покарання за заподіяння реальної шкоди і за створення небезпеки її заподіяння (у КК України чимало статей передбачають однакове покарання за це);

– не можна прирівнювати до смерті людини будь-які інші наслідки фізичного, а тим більше майнового, організаційного тощо характеру, у т.ч. такі, як завдання кільком особам середньої тяжкості тілесних ушкоджень, велика майнова шкода або перерва у забезпеченні споживачів послугами зв'язку (див. ст. 188, 236, ч. 2 ст. 245, ч. 2 ст. 270, ч. 3 ст. 292, ч. 2 ст. 414 КК України);

– у статтях КК України, що встановлюють відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень, знищення та пошкодження майна, погрозу вбивством, погрозу знищення майна, захоплення заручника слід визначити як обтяжуючу обставину вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілою особою службового, професійного чи громадського обов’язку. Натомість, виключити із КК України статті 345, 346, 347, 349, 350, 352, 377, 378, 398, 399, 405;

– участь України у міжнародних договорах вимагає розширення у КК України переліку службових злочинів корупційного характеру та інших спеціальних службових злочинів;

– кримінальну відповідальність за злочини проти військової служби, вчинені у воєнний час чи у бойовій обстановці, слід визначити спеціальним законом України, який діяв би тільки з початком воєнного часу, а встановлений у розділі ХІХ КК України перелік військових злочинів переглянути, залишивши лише ті, що не мають аналогів серед загальнокримінальних злочинів;

– в Особливій частині КК України доцільно виокремити і визначити злочини: проти сім'ї та дітей; проти майбутнього (ненародженого) життя; пов'язані з генетичними маніпуляціями; пов'язані з порнографією і проституцією; проти недоторканності приватного життя особи; проти громадської довіри; проти культурної спадщини; проти інтересів служби у комерційних й інших організаціях; що посягають на відносини з іншими державами; проти порядку забезпечення призову і мобілізації та проти альтернативної служби; терористичного характеру;

– необхідності у криміналізації наклепу і образи в Україні немає. Для протидії цим діянням достатньо існуючих цивільно-правових засобів. Також немає необхідності у криміналізації проституції. Водночас слід підтримати посилення відповідальності за експлуатацію проституції третіми особами;

– у КК України треба криміналізувати пропонування предметів дитячої порнографії, надання доступу до них, а ввезення, виготовлення, переміщення, збут і розповсюдження предметів, які є дитячою порнографією, визнати обставинами, що обтяжують незаконні дії з такими предметами;

– запропоновано поділити Загальну й Особливу частини КК України на розділи, підрозділи, відділи та статті, при цьому виділити деякі нові та по новому сконструювати окремі вже існуючі інститути кримінального законодавства.


Список опублікованих автором

праць за темою дисертації


1. Монографії

1. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації: Монографія. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 1048 с.

2. Хавронюк М.І. Сучасне загальноєвропейське кримінальне законодавство: проблеми гармонізації: Монографія. – К.: Істина, 2005. – 264 с.

3. Хавронюк М.І. Історія кримінального права європейських країн: Монографія. – К.: Істина, 2006. – 192 с.


2. Статті у наукових фахових виданнях ВАК України

1. Хавронюк М. Работоргівля в Україні: чи здатне чинне законодавство ефективно протидіяти їй? // Підприємництво, господарство і право. – 1999. – № 3. – С. 23-31.

2. Хавронюк М. Підприємницьке шпигунство і розголошення комерційної таємниці: юридичний аналіз складів злочинів, питання удосконалення відповідальності // Підприємництво, господарство і право. – 1999. – № 9. – С. 14-21.

3. Хавронюк М. Щодо відповідності санкцій кримінально-правових норм суспільній небезпеці діянь // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. – № 1. – С. 101-109.

4. Хавронюк М.І. До питання про Словник кримінально-правових термінів у Кримінальному кодексі України // Часопис Київського університету права. – 2002. – № 3. – С. 57-64.

5. Хавронюк М. Вітчизняне законодавство: поняття та види правопорушень // Наше право. – 2003. – № 2. – С. 25-36.

6. Хавронюк М. Деякі проблеми встановлення вини // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 2. – С. 79-86.

7. Хавронюк М. Злочини зі складною виною у Кримінальному кодексі України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 3. – С. 9-17.

8. Хавронюк М.І. Дещо про мету, мотив і спрямованість суспільно небезпечного діяння // Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України. – 2004. – № 2 (2). Додаток 2. – С. 58-64.

9. Хавронюк М.І. Деякі проблеми визначення суб’єкта злочину за Кримінальним кодексом України // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – 2004. – № 9. – С. 134-140.

10. Хавронюк М. Поняття злочинного діяння за законодавством європейських країн // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С. 112-117.

11. Хавронюк М.І. Комп’ютерні злочинні діяння за законодавством європейських держав // Наше право. – 2005. – № 1. – С. 66-71.

12. Хавронюк М. Інститут юридичної та фактичної помилки у кримінальних законах європейських держав // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. – № 1. – С. 218-223.

13. Хавронюк М.І. Приватне обвинувачення і примирення за кримінальним законодавством України та інших держав Європи // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 3. – С. 120-126.

14. Хавронюк М. Біблійні джерела сучасного кримінального законодавства // Часопис Київського університету права. – 2005. – № 2. – С. 142-149.

15. Хавронюк М. Взаємний вплив кримінальних законів європейських держав: історична розвідка // Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України. Серія юридична. – 2005. – № 2. – С. 72-79.

16. Хавронюк М. Види кримінальних покарань: досвід європейських держав // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 3. – С. 95-102.

17. Хавронюк М. Загальні положення кримінального права, що містяться у конституціях держав Європи // Наше право. – 2005. – № 3. – С. 25-33.

18. Хавронюк М. Загальні службові злочинні діяння: особливості їх визначення у кримінальних законах європейських держав // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 4. – С. 124-128.

19. Хавронюк М. Злочинні діяння проти життя людини за законодавством європейських держав // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 4. – С. 109-118.

20. Хавронюк М. Правила кваліфікації злочинних діянь: досвід Молдови, Іспанії etc. // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 5. – С. 133-134.

21. Хавронюк М. Кримінальна відповідальність за хабарництво: європейський досвід // Право України. – 2005. – № 6. – С. 117-120.

22. Хавронюк М. Принципи кримінального права (досвід держав Європи) // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. – № 2. – С. 200-204.

23. Хавронюк М. Діяння проти життя та здоров’я ненародженої людини мають бути криміналізовані // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 10. – С. 124-128.

24. Хавронюк М.І. Особливості визначення санкцій у кримінальних законах європейських держав // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя Незалежності України. – 2005. – Вип. 2. – С. 13-22.

25. Хавронюк М. Загальноєвропейське кримінальне законодавство: деякі сучасні риси // Життя і право. – 2005. – № 6–7. – С. 60-64.

26. Хавронюк М.І. Кримінальні кодекси європейських держав про поняття покарання та його мету // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – 2005. – № 10. – С. 150-158.

27. Хавронюк М.І. Особливості кримінальної відповідальності вищих посадових осіб, суддів та інших чиновників: конституційний досвід європейських держав з республіканською формою правління // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 2. – С. 110-117.

28. Хавронюк М. Кримінально-правова реституція (за законодавством України та деяких інших європейських держав) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. Вип. 42. – Л., 2006. – С. 302–307,

у т.ч. статті, опубліковані у співавторстві:

29. Мельник М., Хавронюк М. Правові та організаційні заходи протидії корупції: зарубіжний досвід // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К., 1998. – № 4. – С. 119-134.

30. Хавронюк М., Дячук С. Проблемні питання застосування у кримінальному праві принципу зворотної дії нормативно-правового акту // Підприємництво, господарство і право. – 1999. – № 11. – С. 36-43.

31. Хавронюк М.І., Мельник М.І. Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально-правовий аспект) // Право України. – 2000. – № 4. – С. 59-64.

32. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Реформування кримінального законодавства України: стан, тенденції та перспективи // Правова держава. Випуск 12. – К., 2001. – С. 494-503.

33. Хавронюк М., Корольова Н. Віддієслівні іменники у Кримінальному кодексі України: значення правильного з’ясування їхнього змісту для кваліфікації злочинів // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 4. – С. 94-97.


3. Підручники, навчальні посібники

1. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.) / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с. [С. 40-57, 236-251].

2. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник (Ю.В. Александров, ОО. Дудоров, В.А. Клименко та ін.) / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с. [С. 25-36, 77-88, 421-434, 612-626].

3. Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва. Навч. посібник / За ред. Хавронюка М.І. – К.: Атіка, 2001. – 608 с. [С. 3-110, 190-193, 307-328, 348-360, 508-522, 533-583].

4. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина (посібник для підготовки до іспитів) / За заг. ред. Клименка В.А. – К.: Атіка, 2003. – 288 с. [С. 26-38, 182-200].

5. Хавронюк М.І. Дисциплінарні правопорушення і дисциплінарна відповідальність: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2003. – 240 с.

6. Рабинович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина. Навч. посібник. – К.: Атіка, 2004. – 464 с. [С. 26-37, 79-91, 117-453].

7. Основи правознавства: Підруч. для учнів 9-го класу загальноосвіт. навч. закладів / Журавський В.С., Лінецький С.В., Мельник М.І. та ін. / Наук. ред. Мельник М.І., Хавронюк М.І. – К.: Юридична думка, 2004. – 440 с. [С. 55-68, 97-152, 181-196, 285-291, 293-299, 315-316, 319, 344-349, 377-380, 386-392, 399-407, 422-423].

4. Коментарі до законів, довідники

1. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2005. – 1064 с. [С. 16-51, 162–183, 223-247, 278-279, 291-297, 304-331, 357-360, 391-399, 468-475, 751-796, 808-809, 829-831, 880-883, 891-893, 905-1019, 1025-1061].

2. Хавронюк М.І. Категорії злочинів і санкції Особливої частини КК України: наукові дослідження та деякі висновки. В кн.: Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника. – К.: А.С.К., 2001. – 304 с.

3. Військові злочини: Коментар законодавства / М.І. Хавронюк, С.І. Дячук, М.І. Мельник. – К.: А.С.К., 2003. – 272 с. [С. 3-265].

4. Мельник М.І., Редька А.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Закону України "Про боротьбу з корупцією" / За ред. М.І. Мельника. – К.: Атіка, 2003. – 320 с. [С. 197-224].

5. Хавронюк М.І. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина. – 2-ге вид. – К.: А.С.К., 2003. – 384 с.

6. Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 504 с.

7. Судово-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Упоряд. і автор передмови М.І. Хавронюк. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 550 с.


5. Статті, тези виступів, в яких додатково відбиті

наукові результати дослідження

1. Хавронюк Н. Законодательная техника инкриминирования серьезных нарушений международного гуманитарного права по законодательству Украины // Пресечение военных преступлений на национальном и международном уровне. М-лы рег. конф. МККК. – М., 2000. – С. 64-67.

2. Хавронюк М.І. Нотатки до реформи кримінального законодавства // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. М-ли міжн. наук. конф. – К., 2000. – С. 223-226.

3. Хавронюк Н.И. Об усовершенствовании категориального аппарата уголовного закона (на примере Уголовных кодексов Украины и России) // Вестник научных трудов Нижнекамского филиала Московского гуманитарно-экономического института. Вып. 2. Ч. 1. – Нижнекамск: НКФ МГЭИ, 2000. – С. 51-54.

4. Хавронюк М. Врахування факторів криміналізації діянь в законотворчій діяльності (на прикладі складу злочину "Торгівля людьми") // Вісник Запорізького державного університету (юридичні науки). – 2001. – № 1. – С. 68-76.

5. Хавронюк М. Кримінальна відповідальність як гарантія реалізації прав та свобод людини і громадянина // Проблеми державного будівництва в України. Вип. 7. Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України. – К.: МІЛП, 2001. – С. 74-79.

6. Хавронюк М.І. Конвенція про правопорушення та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна / Юридична енциклопедія: В 6 т. Т. 3.– К.: Укр. енцикл., 2001. – С. 241-242.

7. Хавронюк М.І. Терор / Юридична енциклопедія: В 6 т. Т. 6. – К.: Вид-во "Українська енциклопедія" імені М.П. Бажана, 2004. – С. 47.

8. Хавронюк М.І. Тероризм / Юридична енциклопедія: В 6 т. Т. 6. – К.: Вид-во "Українська енциклопедія" імені М.П. Бажана, 2004. – С. 47-50.

9. Хавронюк М.І. Шпигунство / Юридична енциклопедія: В 6 т. Т. 6. – К.: Вид-во "Українська енциклопедія" імені М.П. Бажана, 2004. – С. 445.

10. Хавронюк М.І. Кримінальний кодекс України: удосконалення триває? // Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства). М-ли наук.-практ. конф. – Л.: Львівський інститут внутрішніх справ, 2003. – С. 7-13.

11. Хавронюк М.І. Відповідальність за злочинні діяння проти інтересів служби у комерційних організаціях: досвід європейських держав // Держава та регіони. Серія: Право. – 2004. – № 2. – С. 59-63.

12. Хавронюк М. Законодавчі ініціативи і кримінальний закон // Наукові записки. Збірник наукових статей. – Х.: ХЕПУ, 2004. – С. 122-127.

13. Хавронюк Н. Поводы, причины, условия и способы криминализации общественно опасных деяний // Уголовное право: стратегия развития в ХХІ веке // М-лы межд. науч.- практ. конф. – М.: МГЮА, 2004. – С. 447-453.

14. Хавронюк М. Діяльність Парламенту України щодо удосконалення кримінальної відповідальності за податкові злочини // М-ли щорічної конф. Асоціації правників України. – К.: Еліт-Прінт, 2004. – С. 178-185.

15. Хавронюк М. Випробування українського кримінального законодавства на "європейськість" // Віче. – 2005. – № 3. – С. 56-62.

16. Хавронюк М.І. Конституції європейських держав як джерела кримінального законодавства // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2005. – № 12. – С. 53-91.

17. Хавронюк Н. Соотношение преступлений и других правонарушений (на примере законодательства Украины) // Соотношение преступлений и иных правонарушений: современные проблемы: М-лы IV междунар. науч.-практ. конф. – М.: ЛексЭст, 2005. – С. 610-622.

18. Хавронюк Н. Непреступления и квазипреступления в УК Украины // Уголовное право: стратегия развития в ХХІ веке: М-лы ІІ межд. науч.-практ. конф. – М.: ТК Велби, Проспект, 2005. – С. 286-289.

19. Хавронюк М.І. Положення про покарання у конституціях європейських держав // Держава та регіони. Серія: Право. – 2005. – № 1. – С. 153-161.

20. Хавронюк М.І. Кримінально-правові засоби протидії організованій злочинній діяльності: досвід зарубіжних країн і законодавчі пропозиції для України // Кримінальне право України. – 2006. – № 1. – С. 84-99.

21. Хавронюк М.І. Оцінка законодавчих пропозицій щодо змін до розділу VІІ Особливої частини КК України "Злочини у сфері господарської діяльності" // Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності: М-ли наук.-практ. конф. – Х.: Кроссроуд, 2006. – С. 18-23.

22. Хавронюк М.І. Визначення поняття "злочинна організація" у кримінальних кодексах України та інших держав Європи // Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості. М-ли міжн. наук.-практ. конф. – Л.: Львівський юридичний інститут МВС України, 2005. – С. 30-36.

23. Хавронюк М.І. Перспективи розвитку Загальної частини КК України // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. М-ли міжн. наук.-практ. конф. – Л.: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2006. – С. 122-125.

24. Хавронюк Н.И. Конституционные основы уголовного права: континентальная Европа // Системность в уголовном праве. М-лы ІІ Российского Конгресса уголовного права. 31 мая – 1 июня 2007 г. – С. 451-454.