Geum.ru

Хавронюк Микола Іванович удк 343 (4: 447) кримінальне закон

Вид материалаЗакон
Подобный материал:
1   2   3   4

У підрозділі 2.1. "Загальна характеристика Загальної частини кримінальних кодексів" показано структуру Загальної частини відповідних КК, здійснено порівняння обсягу останньої у різних КК. Зазначено, що в окремі частини КК деяких європейських держав виділено положення про кримінальні проступки (Голландія, Іспанія, Італія, Норвегія) і про військові злочини (Норвегія, Польща).


У підрозділі 2.2. "Дія кримінального закону. Екстрадиція" проаналізовано, порівняно з положеннями статей 4–9 КК України, особливості дії КК різних європейських держав в часі з урахуванням принципів ультраактивності та ретроактивності, у просторі – принципів територіальності й екстериторіальності, принципу громадянства, універсального і реального принципів, і особливості визначення у КК деяких європейських держав правових наслідків засудження особи за межами країни. На відміну від КК України, у КК багатьох інших держав зазначені принципи визначені більш конкретно. Так, прямо визнаються вчиненими на території відповідної держави злочинні діяння, вчинені, наприклад: у межах територіальних вод або повітряного простору даної держави; на її континентальному шельфі й у виключній економічній зоні; на судні даної держави; у резиденції її дипломатичних і консульських місій. Показано, що екстрадиція, крім КК України, регламентується лише у семи із проаналізованих КК (при цьому обсяг "екстрадиційної номенклатури" в них значно відрізняється), що можна пояснити заміною інституту екстрадиції у межах ЄС інститутом так званого "ордеру на арешт", а також комплексним міжгалузевим характером інституту екстрадиції.

У підрозділі 2.3. "Злочинне діяння" передусім дано характеристику злочинного діяння (це поняття у багатьох КК є синонімом вживаного у міжнародних актах поняття "кримінальне правопорушення" і використовується як родове для понять "злочин", "кримінальний проступок", "кримінальне порушення"). Показано, що у КК більшості європейських держав, на відміну від КК України, дається лише формальне визначення злочину (злочинного діяння), як діяння, передбаченого кримінальним законом, або ж не міститься жодної відповідної дефініції. Проте це не означає, що у доктрині цих держав заперечується матеріальна ознака, тобто соціальна шкідливість злочинного діяння. Щодо класифікації злочинних діянь застосовуються різні підходи, за яких виділяються тільки злочини: певних категорій (Білорусь, Болгарія, Молдова, Росія, Україна) чи без їх категоризації (Данія, Фінляндія і Швеція), або: злочини і кримінально карані порушення (Албанія); злочини, проступки і порушення (Бельгія, Франція і Швейцарія); злочини і проступки (решта держав, при цьому у КК Естонії, Іспанії, Литви, Сан-Марино здійснена категоризація злочинів; у Польщі відповідальність за кримінальні проступки передбачена окремим законом). Отже загалом простежується тенденція до виділення різних груп злочинних діянь, переважно злочинів і проступків. У більшості держав кримінально-правове значення класифікації злочинних діянь полягає у визначенні: караності готування до злочинного діяння і замаху на нього, давності, караності співучасті тощо. У деяких КК злочинні діяння класифікуються і за іншими критеріями: на умисні і неумисні, політичні і неполітичні тощо. Звернуто увагу на тенденцію, згідно з якою, крім відомих КК України діянь, які закон визнає такими, що не є злочинами, у КК багатьох держав Європи до не-злочинів віднесено багато інших: казус; помилка; патологічне сп'яніння; непереборна сила; дії, вчинені у стані афекту, крім передбачених законом випадків; згода чи прохання потерпілого та деякі інші діяння, що виключають протиправність; дії певного характеру, вчинені на шкоду родичам, тощо.

Далі зазначено, що у КК Білорусі, Болгарії, Латвії, Польщі, Росії, Австрії, ФРН, Швейцарії суб’єктом злочину є тільки фізична особа. Юридична особа може бути суб’єктом злочину відповідно до КК Албанії, Литви, Молдови, Бельгії, Данії, Голландії, Норвегії, Фінляндії, Франції та ін. Стосовно мінімального віку, з якого настає кримінальна відповідальність фізичної особи, підходи у різних державах Європи відрізняються різноманітністю – від 7-річного віку у Швейцарії до 18-річного в Іспанії. Характерно, що схожі на визначений у ч. 2 ст. 22 КК України, але більш вузькі, переліки злочинних діянь, за вчинення яких відповідальність неповнолітніх настає з певного зниженого віку, існують тільки у КК Білорусі, Росії, Литві, Молдови, Польщі й України. Поняття неосудності є відомим для КК практично усіх європейських держав. Відмінність же полягає переважно у змісті її медичного та юридичного критеріїв. Дефініція неосудності у КК європейських держав певною мірою є залежною від дефініції злочинного діяння, а саме від того, є вона матеріальною чи формальною: в останньому випадку до характеристики інтелектуальної ознаки юридичного критерію неосудності не включаються положення про усвідомлення суспільної небезпеки діяння; різноманітністю відрізняється також законодавчий опис медичного критерію неосудності, що обумовлено різними доктринальними підходами до цього питання. Неосудність особи виключає застосування до неї покарання (у КК Італії і Норвегії визначено – крім випадків свідомого приведення себе у стан неосудності), але не заходів безпеки. Більшості проаналізованих КК (крім Австрії, Молдови, Болгарії) відоме поняття обмеженої (зменшеної) осудності, яка зазвичай розглядається як підстава для пом'якшення покарання; відмінність полягає у тому, що КК Іспанії, Італії, Франції, Швейцарії, Швеції дозволяють суду пом’якшити покарання на свій розсуд, а КК Сан-Марино, Фінляндії й ФРН визначають для цього випадку спеціальні правила пом'якшення покарання. Питання про кримінальну відповідальність особи за злочинне діяння, вчинене в стані сп’яніння, яке викликало зниження розумової здатності, у КК Албанії, Данії, Іспанії, Італії, Литви, Норвегії, Фінляндії, Швеції та ін. вирішено за принципом диференціації: коли стан сп’яніння є випадковим, суд визнає це обставиною, яка пом’якшує відповідальність, а коли особа умисно призвела себе у такий стан з метою вчинення злочинного діяння – обставиною, яка обтяжує відповідальність.

Показано, що у КК держав Європи (крім України і Білорусі) поняття вини не визначається. Хоча більшість з них визнають такі форми вини, як умисел і необережність (у деяких КК злочинні діяння поділяються на умисні і неумисні), визначення цих форм або взагалі немає, або воно дещо відрізняється від того, яке дається у КК України; певна різноманітність стосується і видів умислу та необережності (у КК ФРН передбачені такі види умислу, як навмисність, прямий умисел і евентуальний умисел), іноді ці види взагалі не виділяються; у КК Італії і Франції як окрема форма вини визначена претеритенційність – вихід за межі наміру. Розглянуто питання про складену форму вини, коли психічне ставлення до діяння і до наслідків характеризується різними формами вини або різними видами умислу, показано, що це питання регулюється у більшості проаналізованих КК. Акцентовано на тому, що, на відміну від КК України, згідно з КК більшості інших держав Європи діяння, вчинене через необережність, карається тільки у випадках, передбачених в їх Особливій частині (згідно з КК Італії і Сан-Марино це не стосується проступків, які караються незалежно від того, вчинені вони умисно чи неумисно); має місце й інший, також прийнятний підхід: у диспозиціях практично всіх статей КК Білорусі і Голландії прямо вказується на форму вини, з якою те чи інше злочинне діяння може бути вчинене.

Доведено необачність законодавців тих держав, які у своїх КК не визначили поняття готування і замаху на злочинне діяння і тим самим створили складнощі для судової практики. У різних КК перелік підготовчих дій є або вичерпним, або відкритим (що має значення при різних підходах до визначення меж судової дискреції). Проаналізовано різні підходи щодо криміналізації готування, за яких у відповідних КК: готування кримінально караним діянням взагалі не визнається (Албанія, Бельгія, Данія, Італія); в Особливій частині визначається, готування до яких саме злочинів є караним, хоча у Загальній частині про готування не згадується (Естонія, Австрія, Швейцарія); прямо визначається, що готування є караним тільки у випадках, передбачених законом (Болгарія, Польща, Іспанія, Норвегія, Фінляндія, ФРН, Швеція); встановлюється кримінальна відповідальність за готування лише до найбільш тяжких злочинів (Латвія, Литва, Росія, Голландія) або до усіх злочинів, крім злочинів невеликої тяжкості (Україна). Існують й особливості криміналізації замаху на злочинне діяння. Не карається замах: на кримінальний проступок (Латвія, Італія); на проступок, за винятком замаху на проступок проти особи чи майна (Іспанія); на незначний злочин (Норвегія); на злочин, за вчинення якого передбачене менш суворе покарання, ніж тюремне ув’язнення (Данія). Згідно з деякими іншими КК, тільки у випадках, коли це прямо передбачено ними, карається замах: на проступок (Франція, ФРН); на порушення (Швейцарія); на злочин (Фінляндія). Особливих відмінностей в інституті добровільної відмови від доведення злочинного діяння до кінця немає. Між тим, КК багатьох держав Європи передбачають особливості покарання при незакінченому злочинному діянні. Вони спрямовані на спонукання суб’єкта до припинення злочинних дій і полягають у тому, що порівняно з покаранням за закінчене злочинне діяння суд може: у разі готування – пом'якшити (Швеція) чи зменшити (Голландія) покарання, а у разі замаху на злочинне діяння: пом’якшити (Естонія, Бельгія, Данія, Норвегія, Фінляндія, ФРН, Швейцарія, Швеція) чи особливо пом’якшити покарання (Австрія); знизити покарання менше мінімуму, встановленого законом, або призначити більш м’яке покарання (Албанія); зменшити покарання (Італія, Сан-Марино), крім випадків, коли за замах передбачене спеціальне покарання (Іспанія); зменшити основне покарання (Голландія); у разі негодного замаху: застосувати надзвичайне пом’якшення покарання і навіть відмовитися від нього (Польща); призначити покарання на свій розсуд, будучи зв’язаним лише його мінімальним розміром, або звільнити особу від покарання (Швейцарія); відмовитися від покарання або пом’якшити його на свій розсуд (ФРН, Австрія).

Зазначено, що у більшості вивчених КК поняття співучасті у злочинному діянні не визначається і загалом інститут співучасті є менш розробленим, ніж у КК України. У КК Данії співучастю визнаються лише підбурювання і пособництво. Натомість, КК Сан-Марино визнає співучастю участь осіб будь-яким способом у вчиненні умисного злочину і відрізняє від неї співпричинення – об'єктивно взаємопов'язаної поведінки кількох осіб, яка обумовила наявність неумисного злочину (аналогічний підхід у КК Італії). Що стосується видів співучасників, то лише КК Албанії, Білорусі, Латвії, Литви, Молдови, Росії, України, Фінляндії виділяють виконавця, організатора, підбурювача і пособника. В інших державах існують такі підходи: до співучасників не відноситься організатор (Болгарія, Польща, Швейцарія, ФРН); як співучасники згадуються підбурювач, організатор, ініціатор, керівник, особа, яка схилила до вчинення злочину підлеглу чи залежну особу, посередній виконавець (Італія); виділяються лише виконавці (учасники, основні учасники) і співучасники (Бельгія, Голландія, Іспанія, Франція); не виділяється жодних таких видів, але ретельно визначається зміст опосередкованого вчинення злочину (Сан-Марино). Особливості покарання співучасників полягають у тому, що, як правило, співучасть у злочинному діянні карається менш суворо, ніж його виконання, а співучасть у кримінальних проступках за деякими КК взагалі не карається. Схожі з визначеними у КК України форми співучасті згадуються тільки у КК Білорусі, Молдови, Росії. КК Литви визнає лише групу співучасників, організовану групу і злочинне об'єднання, КК Албанії – змову, а також збройну банду і злочинну організацію як специфічні форми змови. Характерно, що у більшості інших КК форми співучасті не визначаються, проте в Особливій частині багатьох з них встановлена відповідальність за організацію відповідних злочинних об'єднань та участь в них (Австрія, Бельгія, Голландія, Данія, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція). Чіткого визначення поняття і видів причетності до злочину немає у жодному з проаналізованих КК, хоча у багатьох з них передбачені підстави відповідальності за приховування злочину (Албанія, Латвія, Молдова, Україна, Австрія, Іспанія, Сан-Марино, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція), неповідомлення про злочин (Естонія, Латвія, Литва, Сан-Марино, Швеція) і за потурання злочину (Австрія, ФРН), – у цих випадках йдеться, як правило, про злочини певного характеру.

Аналіз питання про регламентацію множинності злочинних діянь демонструє, що такі її види, як повторність, сукупність і рецидив виділяються лише у КК Білорусі, Латвії й України. КК Болгарії, Литви, Молдови, Росії, Бельгії, Іспанії, Італії, Сан-Марино, Франції, Швейцарії визнають тільки сукупність і рецидив, Естонії і ФРН – сукупність і неодноразовість, Польщі – тільки сукупність, а Голландії і Данії – тільки рецидив. Отже, найбільш часто регламентується такий вид множинності, як сукупність. Характерно, що у багатьох з цих КК про множинність йдеться у розділах, що регламентують призначення покарання.

Звернуто увагу на те, що всупереч вживаній назві обставин, що виключають злочинність діяння, у багатьох випадках, визначених КК європейських держав, вони не виключають злочинність діяння, а лише зменшують вину і відповідно пом'якшують покарання або створюють підстави для звільнення від покарання (вибачаючи обставини), а інколи взагалі не впливають на кримінальну відповідальність і покарання. У деяких КК (Естонії, Голландії, ФРН) розрізняються обставини, що виключають вину (виключають застосування покарання, але не виключають застосування інших кримінально-правових заходів), та обставини, що виключають протиправність (ні покарання, ні інші заходи застосовані бути не можуть). Проаналізовано особливості регламентації необхідної оборони, затримання особи, що вчинила злочинне діяння, крайньої необхідності. Вказано на існування як загальних (передбачених Загальною частиною), так і спеціальних (передбачених Особливою частиною КК) відповідних обставин. Наведено їх повний перелік. Однією зі спеціальних обставин, що виключають злочинність діяння, і яка недостатньо регламентована у кримінальному законодавстві усіх держав, є вчинення діяння у відповідь на провокацію.

У підрозділі 2.4. "Правові наслідки злочинного (протиправного) діяння" передусім проаналізовано поняття покарання та його мета, як вони визначені у КК європейських держав. Спільним для більшості постсоціалістичних держав, а також Австрії є те, що метою покарання визнаються загальне і спеціальне попередження, а крім того: кара, виправлення засудженого (Україна); поновлення соціальної справедливості, виправлення засудженого (Білорусь, Молдова, Росія); кара (Латвія); кара, відняття чи обмеження можливостей засудженої особи вчинити нові злочинні діяння, гарантування принципу справедливості (Литва); виправлення і перевиховання засудженого, виховання інших членів суспільства (Болгарія); виховання та потреби у сфері формування правової свідомості суспільства (Польща). На відміну від цього в інших державах метою покарання визначені: ресоціалізація (Швеція); перевиховання і соціальна реабілітація засудженого (Іспанія, Швейцарія); перевиховання засудженого (Італія); виправлення, соціальна і професійна реадаптація засудженого (Франція); ресоціалізація засудженого (ФРН). На визначення в законі мети покарання впливає прихильність законодавців відповідних держав до "одноколійної" (тільки покарання) чи "двоколійної" (покарання і заходи безпеки) системи правових наслідків злочинного (протиправного) діяння, а на таку прихильність – тяжіння до постулатів теорії неокласичної школи кримінального права або теорії нового соціального захисту.

Здійснено аналіз передбачених КК європейських держав системи покарань та особливостей їх конкретних видів. Виявлено, що у КК багатьох держав існує поділ покарань на основні і додаткові. Разом з тим, є й інші класифікації, зокрема поширені такі, що враховують класифікацію злочинних діянь. Як найсуворіший вид покарання у різних КК визначені: смертна кара (Білорусь, Росія); ув'язнення на строк до 21 року (Норвегія), до 35 років (Сан-Марино) або до 40 років (Іспанія); довічне ув'язнення (інші КК). Проаналізовано три існуючі підходи щодо заміни покарань внаслідок ухилення від них чи неможливості їх виконання з інших причин: 1) встановлення кримінальної відповідальності за ухилення від покарання; 2) заміна невиконаних покарань більш тяжкими; 3) змішаний підхід.

Продемонстровано, що пробація, залежно від того, з якої теоретичної концепції (неокласицизму чи нового соціального захисту) виходить законодавець тієї чи іншої держави, може розглядатися як окремий вид покарання або як спеціальний режим виконання деяких видів покарань, і доведено, що в Україні аналог пробації – звільнення від відбування покарання з випробуванням є "ерзац-покаранням". Охарактеризовано особливості інституту пробації за законодавством деяких держав Європи, а також узагальнено вимоги й обов'язки, що пред'являються (покладаються на особу) під час пробації.

Досліджено схожі риси й особливості визначення у КК різних європейських держав загальних засад призначення покарання, обсяг яких залежить від ступеня довіри суспільства до суду (що обумовлений зокрема рівнем корупції у судах) і національних традицій щодо визначення меж судової дискреції. Класифікувавши їх за змістом, виділено передбачені різними КК правила призначення покарання: 1) загальні, у т.ч. правила щодо врахування обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання; 2) за замах на злочин і готування до злочину; 3) за співучасть у злочині; 4) за сукупністю злочинів; 5) за сукупністю вироків; 6) більш м’якого покарання, ніж передбачено законом; 7) окремим категоріям осіб (неповнолітнім, рецидивістам, визнаним обмежено осудними тощо). Проаналізовано переліки обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання та особливості їх врахування судом, і виявлено підходи, за якими: відповідні переліки є вельми широкими (Росія, Литва, Австрія, Швеція, Фінляндія та ін.); таких переліків взагалі не існує (Болгарія і Бельгія); немає переліку обставин, що обтяжують покарання (Швейцарія); навпаки, немає переліку обставин, що його пом'якшують (Франція). Визначено особливості призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене законом, які обумовлені, як правило, наявністю чи відсутністю певних пом'якшуючих та обтяжуючих обставин і "угодою про визнання вини" (Молдова та ін.). Ці особливості стосуються, зокрема, прямого визначення в законі пропорцій, згідно з якими зменшуються межі покарання, а також (у Польщі, Австрії та ін.) не тільки пом'якшення, а й – за певних умов – надзвичайного пом'якшення покарання. КК Іспанії, Італії і Сан-Марино визначають ступені покарання і надають суду можливість призначити покарання не лише меншого, а й більшого ступеня. У деяких КК (Болгарії, Польщі, Австрії, Італії) існують спеціальні (передбачені в Особливій частині КК) види пом'якшення покарання.

Показано, що більшість держав Західної та Центральної Європи у своїй кримінальній політиці дотримується дуалізму покарань і заходів безпеки, і цей їх досвід в останні десятиріччя запозичений Естонією, Литвою, Польщею, частково Білоруссю, Молдовою і Росією. Проаналізовано види заходів безпеки, відмінність їх від покарань, мету їх застосування і доведено, що одностайності щодо найменування заходів безпеки та їх вичерпного переліку немає. Усі заходи безпеки, передбачені проаналізованими КК, класифіковано за критерієм їх змістовного збігу з тими правовими наслідками протиправного діяння, які КК певних держав визнає покараннями, і виділено заходи безпеки, які змістовно: 1) збігаються з деякими покараннями (обмеження певних прав, спеціальна конфіскація, вислання іноземців, оприлюднення вироку тощо); 2) відрізняються від покарань (примусові заходи медичного і виховного характеру, примусова реституція, нагляд за небезпечними особами).

Визначено, що КК деяких держав Європи (Болгарії, Сан-Марино, Швейцарії, Франції) замість поняття "зняття (погашення) судимості", яке є юридичною фікцією, оперують поняттям "реабілітація", а КК інших держав (Естонії, Австрії, Голландії, Данії, Норвегії, Швеції) взагалі не містять інституту судимості чи реабілітації. Проаналізовано особливості регулювання погашення та зняття судимості (реабілітації по праву та реабілітації судом) у КК Білорусі, Латвії, Литви, Молдови, Росії, Болгарії, Польщі, Іспанії, Сан-Марино, Франції, Швейцарії.

Питання про регламентацію звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання у КК відповідних держав розглянуто окремо щодо загальних і щодо спеціальних видів такого звільнення. Звернуто увагу на те, що звільнення від кримінальної відповідальності як інститут кримінального права відображене лише у КК Білорусі, Латвії, Литви, Молдови, Росії, України, Болгарії. КК інших європейських держав регламентують або тільки звільнення від покарання та його відбування (Естонія, Польща, Фінляндія, Франція, ФРН), або, поряд з останнім, припинення кримінального переслідування (погашення кримінальної відповідальності, погашення злочину). Припинення кримінального переслідування є можливим у більшості держав лише у випадках смерті винного, закінчення строків давності такого переслідування, відмови від скарги у справах приватного обвинувачення, рідше – у випадках амністії і помилування (Албанія, Австрія, Іспанія, Сан-Марино, Швейцарія, Швеція), "кримінально-правової угоди" (Голландія, Італія). При цьому кримінальне переслідування особи на підставі акту амністії може бути припинене ще до її засудження тільки за законодавством Білорусі, Молдови, Росії, Болгарії, Італії і Сан-Марино, в решті ж держав за актом амністії дозволяється звільнити особу тільки від покарання. Неординарними є такі передбачені КК Литви, Молдови, Австрії, Голландії, Італії, ФРН загальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності (припинення переслідування): наявність імунітету, передбаченого законом; наявність не менше двох передбачених законом пом’якшуючих обставин, якщо відсутні обтяжуючі обставини; умовне звільнення з передачею на поруки, поєднаною із заставою, – а також загальні підстави звільнення від покарання або заміни покарання більш м’яким: надзвичайні обставини, які здатні потягнути особливо тяжкі наслідки для засудженого чи його сім’ї (стихійне лихо, тяжка хвороба чи смерть єдиного працездатного члена сім’ї тощо); згода особи, яка вчинила злочин невеликої тяжкості на ґрунті алкоголізму, наркоманії чи токсикоманії, лікуватися від цих захворювань. Специфікою Особливої частини КК Польщі, Австрії, Бельгії, Іспанії, Сан-Марино, ФРН та Швейцарії є багатоманітність спеціальних видів звільнення від покарання, умовою яких є різні види діяльного каяття, певна поведінка потерпілого, помилка винного, інші виняткові обставини.

У підрозділі 2.5. "Особливості покарання та інших правових наслідків вчинення злочинного (протиправного) діяння стосовно окремих категорій осіб" доведено, що у сфері ювенальної юстиції законодавці європейських держав, як правило, керуються положеннями відповідних актів міжнародного та загальноєвропейського законодавства, а підходи до визначення особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх у КК постсоціалістичних держав та у КК інших держав Європи мають відмінності, які стосуються загальних засад такої відповідальності, видів покарань, що застосовуються до неповнолітніх, та порядку їх призначення, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання і його відбування, переліку і підстав застосування примусових заходів виховного характеру, строків погашення судимості тощо. Досліджено особливості кримінально-правового статусу жінок й осіб, які піклуються про малолітніх дітей, службових (посадових) осіб, військовослужбовців, іноземців, деяких інших категорій (інвалідів, непрацездатних осіб, осіб з певними захворюваннями, безробітних тощо), й особливості правових наслідків вчинення ними злочинного (протиправного) діяння, як вони визначені у КК держав Європи, звернуто увагу на соціальну обумовленість цих особливостей. Охарактеризовано визначені у КК європейських держав особливості зазначених наслідків щодо рецидивістів, звичних і професійних злочинців. Проаналізовано питання кримінальної відповідальності та покарання юридичних осіб за законодавством європейських держав, визначено фактори, які вплинули на прагнення законодавців цих держав її встановити, і перспективи кримінальної відповідальності юридичних осіб в Україні. Розглянуто положення КК деяких держав Європи, які, враховуючи особливості регламентації авторського права (зокрема, право автора на таємницю авторства, на псевдонім тощо), визначають підстави кримінальної відповідальності редакторів, видавців та інших представників ЗМІ у випадках, коли їх відповідальність фактично носить (за термінологією цивільного права) солідарний або субсидіарний (додатковий) характер, і положення КК ФРН та ін., згідно з якими певні діяння, вчинені членами парламентів за відповідних обставин (під час виступу у парламенті, голосування тощо), не визнаються кримінально-караними.

У підрозділі 2.6. "Положення Загальної частини кримінальних кодексів держав континентальної Європи, які не мають аналогів у Кримінальному кодексі України", здійснено аналіз системи принципів кримінального права, як вона визначена у КК Білорусі, Литви, Росії, а також аналіз конкретного змісту цих принципів у КК названих та інших держав. Розглянуто визначені у КК Білорусі і Молдови загальні положення про кримінальну відповідальність, і вказано на те, що КК більшості інших європейських держав поняття "кримінальна відповідальність" взагалі не використовують. Як аргумент на користь позиції деяких українських вчених про необхідність визначення безпосередньо у КК України правил кваліфікації злочинів, наведено приклади законодавчого врегулювання цього питання, зокрема у Молдові та Іспанії. Звернуто увагу на те, яким чином КК Латвії, Молдови, Болгарії, Італії, Білорусі і Росії регламентують питання про невинне заподіяння шкоди (випадок). Вказано на прагнення законодавців більшості європейських держав законодавчо врегулювати правові наслідки помилки. Встановлено, що є КК, які регламентують: юридичну і фактичну помилки (Білорусь, Болгарія, Австрія, Іспанія); юридичну помилку і негодний замах (Естонія, Польща, Сан-Марино, Швейцарія, Франція, ФРН); тільки негодний замах (Литва). Тільки фактичну помилку щодо обставин, які виключають злочинність діяння, визначають КК України і Швеції. Правові наслідки зазначених помилок у КК різних держав дещо відрізняються. Відзначено, що обопільна вина як інститут кримінального права не виділяється у жодному з проаналізованих кодексів, проте згідно з КК Болгарії, Польщі, Італії, Норвегії, Сан-Марино, ФРН і Швейцарії цей інститут фактично діє у справах про злочинні діяння проти честі і гідності; продемонстровано, що обопільна вина може існувати не лише у таких справах і аргументовано необхідність запровадження у КК України положення про обопільну вину. Вказано на існуючу у Білорусі, Литви, Болгарії, Польщі, Австрії, Данії, Голландії, Іспанії, Італії, Норвегії, Сан-Марино, Франції, ФРН, Швейцарії, Швеції тенденцію до визначення безпосередньо у КК переліків злочинних діянь приватного обвинувачення. Перелік таких справ становить, як правило, кілька десятків: від 26 у КК Литви до 72 у КК Італії. Крім зазначеного переліку, у багатьох з цих КК детально регламентуються спеціальні умови та підстави кримінальної відповідальності за злочинні діяння у справах приватного обвинувачення (коло суб'єктів подання скарги, граничні строки її подання, умови відклику, ситуації, коли потерпілий вимагає сатисфакції не від усіх співучасників злочинного діяння тощо). Розглянуто положення законодавства європейських держав щодо примирення (медіації) і доведено, що вони ґрунтуються на актах загальноєвропейського законодавства. Примирення за своїми умовами, порядком здійснення, а також масштабами регламентації значно відрізняється від звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого ст. 46 КК України. Є правові системи, де посередництво між жертвою і правопорушником регулюється: Кримінально-процесуальним кодексом та/або КК (Австрія, Бельгія, Польща, Фінляндія, Франція, ФРН); лише автономним законом про посередництво (Норвегія). Продемонстровано, що кримінально-правова реституція, яка також значною мірою ґрунтується на актах загальноєвропейського законодавства, у КК деяких держав (Польща, Бельгія, Іспанія, Італія, Сан-Марино, Швеція) детально регламентується як спеціальний кримінально-правовий захід, додатковий до "двоколійної" системи покарань і заходів безпеки. Показано, яку увагу, виходячи з принципу правової визначеності та необхідності гармонізації кримінального законодавства, приділяють законодавці більшості держав Європи роз’ясненню термінів кримінального закону.