План: Детермінанти злочинності. Види зв язків у кримінологічній детермінізації. Причинність в кримінології, її особливості
| Вид материала | Документы |
- Тема №4 Поняття причин І умов злочинності в кримінології, 54.54kb.
- Тема №1 Поняття, предмет, методи та система кримінології, 76.7kb.
- Тема №2. Історія становлення кримінології та її сучасний стан в Україні, 19.87kb.
- України Головне управління юстиції у Полтавській області Особливості правового регулювання, 381.55kb.
- Дипломна робота на тему: Глобалізація світогосподарських зв’язків, 1844.31kb.
- Навчальна програма з дисципліни "рекреаційно-оздоровча робота" для підготовки магістрів, 142.58kb.
- Міністерство освіти України, 413.6kb.
- План: Вступ. Сутність кредиту. Види І форми кредиту. Роль кредитуу відтворенні валового, 16.99kb.
- План: Вступ. Сутність кредиту. Види І форми кредиту. Роль кредитуу відтворенні валового, 359.53kb.
- План Особливості інтер'єру при проведенні ділової бесіди Особливості жіночого ділового, 226.95kb.
ТЕМА 3. ПРИЧИНИ ТА УМОВИ ЗЛОЧИННОСТІ.
План:
1. Детермінанти злочинності. Види зв язків у кримінологічній детермінізації.
2. Причинність в кримінології, її особливості.
3. Причини злочинності, їх класифікація.
Монографії, посібники, лекції
Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. – М., 1980.
Антонян Ю.М., Голубев В.П., Кудряков Ю.Н. Изнасилование: причины и предупреждение.-М., 1990.
Бунче М. Причинности. – М., 1962.
Власов В.С. Причин ы и условия преступности в СССР. – Ярославль, 1987.
Гаррисон М. Любовь, секс и СПИД. – Вильнюс, 1996.
Гришаев П.И. Структура полной причины преступности. Классификация причин и условий преступности: Лекция. – М.: ВЮЗИ, 1984.
Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика. Поведение. Ответственность. 2-е изд.-М., 1989.
Комплексное изучение системы воздейсвия на преступность. / Под ред. В.В. Орехова и др. – Л., 1978.
Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии.- М., 1968.
Кудрявцев В.Н. Причин ы правонарушений .-М., 1976.
Кудрявцев В.Н., Бородин С.В., Нерсесянц В.С. Социальные отклонения. 2-е изд..-М., 1989.
Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации. / Под ред. В.Н. Кузнецовой. – М., 1984.
Лебедев С.Я. Антиобщественные традиции, обычаи и их влияние на преступность.-Омск, 1989.
Лунеев В.В. Мотивация преступного поведения.-М., 1991.
Мошак Г.Г. Преступление в семье: истоки и профилактика.-Кишинев, 1989.
Намоконов В.А. Преступное поведение: детерминизм и ответственность.-Владивосток, 1989.
Парнюк М.А. Принцип детерминизма в системе материалистической диалектики. - К., 1972.
Пьянство и преступность: история, проблем ы / И.П. Лановенко, А.Я. Светлов и др.: Отв. ред. И.П. Лановенко. – К., 1989.
Чарыков Х.М. Учение о факторах преступности (социологическая школа в науке уголовного права). – М., 1910.
Юридическая конфликтология // Под ред. В.Н.Кудрявцева. М., 1995.
Наукові статті, тези, рецензії
Антонян Ю.М. Преступность пожилых людей // Сов. государство и право.-1991.- № 11.- С.67-73.
Власов В.М. О следственных ошибках как условиях, способствующих совершению преступлений (постановка вопроса) // Актуальные проблемы криминологии и исправительно-трудового права.-М., 1990. С.69-73.
Гилинский Я.И. Проблема причинности в криминологической науке. / Сов. государство и право. – 1986. - № 8.
Долгова А.И. Вазимодействие и причинность в криминологии. // Вопрос ы борьбы с преступностью. - 1981. – Вып. 34.
Кузнецова Н.Ф., Остроумов С.С. Методологические проблемы криминологии. // Изв. вузов. Правоведение. – 1973. - № 3.
Литвак О.М. Про причини зростання злочинності та умови, що цьому сприяють: Деякі концептуальні положення. // Віче. - 1997.- № 11. С.57-65.
Намоконов В.А. О проблеме изучения причин преступности. // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1984. - № 44.
Павлодский Е.А. Корреляционный анализ причин правонарушений. // Сов. государство и право. – 1987. - № 2.
Раска Э. Социальные источники насилия // Ученые записи Тартуского университета. Вып.859. 1989. -С.3-19.
Рахимов Т.Г., Аубакиров Е.Х. Мотивация преступления и коррекция преступного поведения // Убеждение и принуждение в борьбе с преступностью. Алма-Ата, 1989. - С.62-99.
Романова Л.И. Социальный паразитизм как тормоз общественного прогреса // Современные проблемы уголовного права и криминологии. Владивосток, 1991. - С.71-84.
Сахаров А.В. Методологические вопросы изучения социальной обусловлености преступности. // Влияние социальн ых условий на преступность. – М., 1983.
1. Детермінанти злочинності. Види зв язків у кримінологічній детермінізації.
Детермінанти злочинності – конкретні фактори (обставини), які породжують явище, обумовлюють його.
Види зв язків у кримінологічній детермінології:
1. Причина – Явище (причина) за певних умов породжує інше явище (наслідок).
2. Яка обумовлює – Явище (умова), яка формує причину або створює можливість її дії.
3. Функціональна – Взаємозв язок явищ, коли за змінами значення одного з них (перемінної) однозначно змінюється значення іншої (функція).
2. Причинність в кримінології, її особливості.
Причинність – один з видів зв язку речей і явищ, де зв язок такий, що визначає факт породження якогось явища, процесу.
Ознаки :
1. причина породжує наслідок;
2. причина завжди передує у часі наслідку;
3. наслідок не може бути причиною цієї ж самої причини;
4. дія однієї і тої ж причини в одних і тих же умовах завжди породжує один і той же наслідок;
5. причина не зводиться до наслідку, а наслідок не повторює причину.
3. Причини злочинності, їх класифікація.
Загальна схема причин злочинності.
Причини злочинності – сукупність взаємопов язаних чинників, що обумовлюють її існування.
Класифікація причин злочинності :
І. За соціальною природою:
- корінні причини;
- некорінні причини;
ІІ. За масштабом:
- причини всієї злочинності як особливого соціального явища;
- причини різних груп злочинів та інших структурних підрозділів;
- причини конкретного злочину.
ІІІ. За територіальною поширеністю:
- причини злочинності в державному масштабі;
- причини злочинності в різних регіонах, областях, містах;
- причини злочинності в конкретному населеному пункті (місто, регіон, село) і на окремому об єкті.
ІУ. За часовою поширеністю:
- причини, що діють постійно;
- причини, що діють тимчасово;
У. За спрямованістю, механізмом їх дій:
- ті, що детермінують несприятливе моральне формування особи;
- ті, що пов язані з умовами і ситуаціями, які сприяють, полегшують і навіть провокують прояв антисоціальних поглядів і спонукань у конкретному злочинному посяганні.
УІ.
- об єктивні;
- суб єтивні.
УІІ. За змістом:
- політичні;
- економічні;
- ідеологічні;
- соціально-психологічні;
- організаційно-управлінські;
- технічні;
- правові.
ТЕМА 4 КРИМІНОЛОГІЧНЕ ВЧЕННЯ ПРО ОСОБУ ЗЛОЧИНЦЯ.
План:
1. Особа злочинця: поняття і структура
2. Класифікація злочинців.
3. Типи злочинців.
4. Соціалізація індивіда і формування особи злочинця.
Монографії, посібники, лекції
Абельцев С.Н. Личность преступника и проблем ы криминального насилия. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000
Антонян Ю.М., Еникеев М.И., Эминов В.Е. Психология преступника и расследование преступлений.-М., 1996.
Антонян Ю.М. Преступная жестокость.-М., 1994.
Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология.-М., 1991.
Антонян Ю.М., Блувштейм Ю.Д. Методы моделирования в изучении преступности и преступного поведения.-М., 1974.
Антонян Ю.М. Социальная среда и формирование личности преступника: Учеб. пособие.- М., 1975.
Ательцев С.Н. Личность преступника и проблем ы криминологического анализа. – М., 2000.
Арсеньева М.И. и др. Изучение личности несовершеннолетних и деятельность по ее предупреждению.-М., 1990.
Бондаренко В.Г., Каретников И.В. Характеристика лиц, содержащихся в лечебно-трудовых профилакториях.-М., 1991.
Бурлаков В.Н. Личность преступника как объект профилактической деятельности органов внутренних дел.-СПб., 1995.
Гилязев Ф.Г. Вина и криминогенное поведение личности: уголовно-правовые, криминологические и социально-психологические черты.-М., 1991.
Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. – М., 1981.
Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика. Поведение. Ответственность. 2-е изд.-М., 1989.
Звечаровский И.Э. Уголовно-правовые нормы, поощряющие посткриминальное поведение личности.-Иркутск, 1991.
Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения.-Горький, 1974.
Костенко А.Н. Криминальный произвол: социопсихология воли и сознание преступника.-Киев, 1990.
Кузнецов Б.Н. Региональная специфика контингента лиц, ведущих паразитический образ жизни.-Хабаровск, 1990.
Леонгард К. Акцентуированные личности.-К.: Вища школа.1981.
Личность преступника (уголовно-правовое и криминологическое исследование).- Изд-во Казанск. ун-та, 1972.
Личность преступника: методы изучения и проблемы воздействия.- М., 1986.
Платонов К.К. О системе психологии. – М., 1972.
Тарасов К.Е., Черненко Е.К. Социальная детерминированность биологии человека. – М., 1979.
Теоретические проблемы учения о личности преступника. – М., 1979.
Типология личности преступника и индивидуальные предупреждение преступлений (Сборник наук. трудов).-М., 1979.
Цветков П.П. Исследования личности обвиняемого (на предварительном следствии и в суде первой инстанции).-Изд-во Ленингр. Ун-та, 1973.
Ходжамбердыев А.И. и др. Опасные преступники.-Ашхабад, 1981.
Чучаев А.И. Личность преступника и вопросы наказания.-М., 1990.
Шестаков Д.А. Семейная криминология.-СПб., 1996.
Яковлев А.М. Теория криминологии и социальная профилактика. – М., 1985.
Наукові статті, тези, рецензії
Антонян Ю.М. Основные черты теории и личности преступника в криминологии. // Сов. государство и право.- 1984. - № 3.
Безопасность и здоровье нации / Отв. ред. А.И.Долгова.-М., 1996.
Блувштейн Ю.Д. Понятие личности . // Сов. государсво. – 1979. - № 8.
Иванов М. Свобода воли в преступном поведении // Законность.-1993.-№ 10.-С.37-40.
Криминологические проблемы преступного поведения // Отв. ред. Антонян Ю.М.-.М, 1991.
Личность преступника и исполнение уголовных наказаний / Отв. ред. Ю.М.Антонян.-М., 1991.
Личность преступника и вопросы исправления и перевоспитания осужденных / Отв. ред. Ю.М.Антонян.-М., 1990.
Личность преступников и индивидуальное воздействие на них / Отв. ред. Ю.М.Антонян.-М., 1989.
Литвак О., Зелінський А. Кримінальна психологія: сучасне становище і перспективи // Право України.-1998.-№ 6.
Наследование биологическое и социально е. // Коммунист, 1983. - № 14.
Опыт длящегося криминологического изучения личности во взаимодействии с социальной средой / Под ред. А.И.Долговой.-М., 1992.
Сахаров А.Б. Актуальн ые вопросы учения о личности преступника. // Теоретические проблем ы учения о личности преступника. – М., 1979.
Сексуальные преступники / Под ред. Ю.М.Антоняна.-М.. 1992.
Скрябнев Г. Бомж: социально-правовой и психологический портрет // Сов. юстиция.-1993.- № 23.-С.24-26.
Сафиуллин Н. Преступник - жертва. Социологический анализ // Российская юстиция._1996.-№ 6.-С.40-41.
Теоретические проблемы учения о личности преступника: Сб. науч. трудов // Под ред. Г.М.Миньковского.-М., 1979.
1. Особа злочинця: поняття і структура
Особа, яка вчинила злочин (особа злочинця) - це сукупність соціально значимих властивостей, ознак, зв язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.
Структура особи злочинця:
І. Кримінально-правова характеристика:
1. Ступінь тяжкості вчиненого злочину;
2. Наявність минулих судимостей;
3.Загальний або спеціальній рецедив;
4. Форма вини;
5. Спрямованість злочинного посягання;
6. Одиничний, або груповий характер посягання;
7. Мотивація злочинної поведінки;
8. Місце і роль у вчиненні злочину;
9. Вчинення декількох однорідних або різнорідних злочинів;
ІІ. Соціально-демографічний характер.
1. Стать;
2. Вік;
3. Освіта;
4. Матеріальні умови;
5. Род занять;
6. Сімейний стан;
7. Соціальне положення;
8. Спеціальність;
9. Соціальні ролі та статуси;
10. Наявність або відсутність постійного місця проживання;
11. Громадянство.
ІІІ. Морально-психологічна характеристика:
1. Інтелект;
2. Здатності, навички, звички;
3. Вольові якості;
4. Емоційні якості;
5. Установки;
6. Інтереси;
7. Цінності, орієнтації, погляди;
8. Відношення до норм права і моралі;
9. Потреби;
10. Обираємі способи задоволення потреб;
11. Вживання наркотичних речовин і спиртних напоїв.
2. Класифікація злочинців.
Класифікація злочинців – це розподіл статистичної сукупності на групи за певними чіткими ознаками.
1. За демографічними ознаками:
а) за даними про стан особи на момент вчинення злочину;
2. За ознаками соціального статусу;
3. За ознаками місця проживання і часу:
а) за характером антисоціальної спрямованості особи, яка вчинила злочин;
4. За ознаками інтенсивності та характеру злочинної діяльності;
5. За тяжкістю вчинених злочинів;
3. Типи злочинців.
Тип злочинця – збірний образ, який містить найбільш суттєві ознаки з усієї маси проявлених у всій сукупності конкретних злочинів.
І. За характером антисуспільної спрямованості особи:
а) з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ;
б) з корисливо-егоїстичною мотивацією пов язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості і чесної праці;
в) з індивідуально-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов язків;
г) з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки, що проявляється у вчиненні необережних злочинів.
ІІ. За глибиною стійкості соціальності особи:
а) послідовно-криміногенний тип;
б) ситуативно-криміногенний тип;
в) ситуативний тип.
Можливі типології злочинців і за іншими критеріями.
4. Соціалізація індивіда і формування особи злочинця.
Соціалізація індивіда і формування особи злочинця:
І. Соціалізація :
Поступовий вплив, що здійснюється на людину суспільством, з метою прищеплення їй поглядів, навичок, правил поведінки, вигідних і бажаних для суспільства. Під її впливом має сформулюватись соціально корисна, з точки зору інтересів суспільства, поведінка. Саме у процесі соціалізації індивід стає особистістю. Розрізняють три етапи цього процесу:
- первинна соціалізація – соціалізація дитини;
- проміжна соціалізація – соціалізація підлітка;
- цілісна соціалізація (перехід від юнацтва до зрілості – від 17-18 років до 23-25 років).
ІІ. Десоціалізація :
Процес, протилежний соціалізації. Результатом неправильної або недостатньої соціалізації є формування особи злочинця.
Формування особи злочинця – це закріплення в поведінці індивіда дій, що відхиляються від вимог правових норм, правил моралі, та інших приписів соціально-схвальної поведінки.
ІІІ. Ресоціалізація:
Це продовження процесу соціалізації індивіда після скоєння ним злочину.
При призначенні покарання злочинцю суд виходить із того, що репресивний захід повинен бути доцільним, тобто усувати недоліки соціалізації.
Цей процес передбачає як виявлення дефектів особи, так і застосування тих заходів, які поповнили б соціалізацію і допомогли сформувати суспільно-корисні навички поведінки.
ТЕМА 5. МЕХАНІЗМ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ.
Поняття і загальна характеристика механізму злочинної поведінки.
2. Мотивація злочину.
3. Планування злочину.
4. Ситуація, її види і роль у вчиненні злочину.
5. Жертва злочину: поняття і класифікація.
6. Поняття і види віктимологічних ситуацій.
Монографії, посібники, лекції
Антонян Ю.М. Социальная среда и формирование личности преступника: Уч. пособие. - М., 1975.
Антонян Ю.М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступления.-М., 1973.
Абрумова А.Г. Предупреждение самоубийств: изучение и проведение предупредительн ых мер . -М., 1980.
Бафрия Ежи. Проблемы криминологии: Диалектика криминологической ситуации (Пер. с польск).-М.: Юрид. лит., 1983.
Бурданова В.С., Быков В.М. Виктимологические аспекты криминалистики.-Ташкент, 1981.
Волков В.С. Мотивы преступлений: уголовно-правовые и социально-психологические исследования.- Казань, 1983.
Гоголева Л.Л., Женунтий В.И., Цибуленко Т.Д. Вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность: Виктимологический аспект: Уч. пособие. – К., 1991.
Джекебаев У.З. Мотивация преступления и уголовная ответственность.-Алма-Ата: Наука, 1987.
Джужа О.М., Мойсеєв Є.М. Проблеми кримінальної віктимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарний аспекти). – К., 1998.
Джужа О.М., Мойсеєв Є.М. Проблеми потерпілого від злочину. – Київ, 1998.
Здравом ы слов Н.Г. Потребности. Интересы. Ценности. – М., 1986.
Костенко А.Н. Принцип отражения в криминологии: (Психологический механизм криминального поведения).-Киев: Наук. думка, 1986.
Криминальная полиция советует, как не стать жертвой преступления. / Пер. с нем.-К., 1992.
Криминальная мотивация / Отв. ред. Кудрявцев В.Н.-М.: Наука, 1986.
Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии (О структуре индивидуального преступного поведения).-М.: Юрид. лит., 1968.
Лунев В.В. Пределы поведения: Мотивация, прогнозирование, профилактика.-М., 1980.
Механизм преступного поведения. – М., 1981.
Минская В.С., Чечель П.И. Виктимологические факторы и механизм преступного поведения.-Иркутск, 1988.
Намоканов В.А. Преступное поведение: детерминизм и ответственность-Владивокавказ: Изд-во Дальневосточн. Ун-та, 1989.
Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности.-Киев: Наук. думка, 1985.
Палубинский В.Н. Виктимологические аспекты профилактики преступлений. – М., 1980.
Потерпевший от преступлений: уголовно-правовые, уголовно-процессуальные, криминологические и психологические аспекты. – Тарту, 1987.
Правовые вопросы борьбы с преступностью. – Томск, 1985.
Преступность и культура. / Под ред. докт. юрид. наук, проф. А.И. Долговой. – М.: Криминологическая Ассоциация, 1999. – 160 с.
Ривман Д.В. Виктимологические фактор ы и профилактика преступлений. – Л., 1975.
Ривман Д.В., Устинов В.С. Виктимология . – СПб.: Изд-во Юридический центр Пресс , 2000. – 332 с.
Романов В.В. Основы криминальной виктимологии. – Минск, 1980.
Сливка С.С. Самозахист населення: Моральний аспект. / Львів. ун-т внутрішніх справ.-Львів: Каменяр, 1996.
Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты.- М.: Юрид. лит., 1974.
Тарарухин А.И. Установление мотива и квалификация преступления.- К., 1977.
Туляков В.О. Віктимологія (соціальні та кримінологічні проблеми). – Одеса, 2000.
Флоря К.Н. Назначение наказания с учетом причин совершения преступления.-Кишинев, 1980.
Франк Л.В. Виктимология и виктимность. Об одном направлении в теории и практике борьбы с преступностью.-Душанбе, 1972.
Центров Е.Е. Криминологическое учение о потерпевшем. – М., 1988.
Шибутиани Т. Социальная психология. – М., 1969.
Яковлев А.М. Индивидуальная профилактика преступного поведения: (Социально-психологический аспект)-Горький, 1977.
Наукові статті, тези, рецензіі
Веселуха В. Виникнення, розвиток та сучасні проблеми кримінологічної віктимології. // Право України.-1999.-№ 6.
Волженкин Б.Д. Детерминистическая концепция преступного поведения. // Сов. государство и право.-1971.-№ 2.
Джужа О.М., Мойсеєв Є.М. Попередження провокуючої (віктимної) поведінки потерпілого. // Проблеми кримінальної віктимології. – Київ, 1994.
Миньковский Г.М. Особенности криминогенной обстановки в быстроразвивающихся городах и проблемы безопасности граждан. Поблемы обеспечения личной безопасности граждан.-М., 1995, С.22-32.
Некоторые рекомендации по мерам личной безопасности гражданам, пребывающих в незнакомом городе // Борьба с преступностью за рубежом.-1993.-№ 5.
Смидович С.Г. Самоубийства в зеркало исследований. // Социолог. исслед. – М., 1990. - № 4.
Франк Л.В. Некотор ые теоретические вопросы становления советской виктимологии . // Потерпевший от преступления. - Владивосток, 1974.
Хол ыст Б. Факторы, формирующие виктимность. // Вопросы борьбы с преступностью. – 1984. - № 41 . – С. 74-80.
1. Поняття і загальна характеристика механізму злочинної поведінки.