Geum.ru

Імовірнісне моделювання структури виробничої програми підприємства водопостачання володимир Полуянов

Вид материалаДокументы

Содержание


Постановка проблеми.
Аналіз досліджень і публікацій.
Метою даної статті
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   22


ІІІ. Оцінка позичальника в залежності від рівня організації бази під кредитний проект. У даній групі показників рекомендується оцінювати наявність перспективного бізнес-плану (ТЕО) з усіма необхідними розділами (10 балів); зважати на відсутність бізнес-плану (-10 балів); враховувати наявність контрактів на реалізацію планових обсягів продукції у відношенні до обсягів її виготовлення (від 40 до -10 балів); давати оцінку обсягу реалізації продукції на експорт і т. ін.

ІV. Оцінка позичальника залежно:
  • від умов діючої кредитної угоди по виконанню зобов`язань (періодичність погашення кредиту, кредитної лінії (від 30 до 10 балів), періодичність сплати відсотків (від 30 до 10 балів);
  • від умов оплати у контрактах на реалізацію продукції або послуг (від 50 до 30 балів);
  • наявність виробничих приміщень (15 балів);

- залежність від сезонних поставок і пов`язана з цим неритмічність реалізації товарів (-10 балів);

- наявність власного ліквідного майна, окрім того, що надане в заставу, залежно від вартості (від 10 до 70 балів).

V. Оцінка ділових якостей керівника (досвід роботи на даному підприємстві, позитивний досвід роботи з даним банком, термін керівництва підприємством).

VІ. Оцінка позичальника залежно від структури статутного фонду

Бали


1) Розмір сплаченого статутного фонду (з урахуванням індексації):



- 20-50% від суми кредиту
5

- 50-100% від суми кредиту
10

2) Наявність перспективної програми діяльності фірми
5


VІІ. Оцінка позичальника в залежності від балансових показників.
Бали

1) Коефіцієнт абсолютної ліквідності:



- менше 0,2
0

- 0,2-0,25
5

- більше 0,25
10

2) Коефіцієнт загальної ліквідності:



- менше 1,0
0

- 1,0-2,0
5

- 2,0-2,5
10

- більше 2,5

0

3) Коефіцієнт фінансової незалежності:



- менше 0,2
0

- 0,2

5

- більше 0,2
10

4) Питома вага власних обігових коштів у валюті балансу:



- менше 0
-10

- менше 30%
0

- 30%
5

- більше 30% 10



5) Коефіцієнт маневреності власних коштів:



- менше 0,5
0

- 0,5
5

- більше 0,5
10


Кожний банк для себе самостійно може обрати систему показників, за якими оцінюватиме позичальника, але загальний механізм визначення фінансових показників діяльності суб`єкта господарювання повинен дотримуватися.

Як уже відмічалося, залежно від кількості набраних балів позичальника відносять до одного з п`яти (або трьох) класів.

Так, наприклад, позичальники АКБ „Промінвестбанк”, що належать до першого класу („А”), як правило, мають пільги при кредитуванні. Перш за все це пріоритетне становище організації відносно виділення кредитних ресурсів, а також можливість вибору найбільш ефективної форми кредитування для даного позичальника на основі чинного положення НБУ „Про кредитування” – бланкового кредиту, кредитної лінії або кредитування з використанням єдиного рахунка (контокорента). Варто на практиці використовувати і традиційні форми пільг – заниження відсоткової ставки за кредит, скорочення звітності, яку надають до банку. Окрім того, для таких організацій може бути зменшено кількість перевірок цільового використання кредиту.

Загалом процес визначення кредитоспроможності позичальника у значній мірі, на нашу думку, є творчим, а не механічним. Для досягнення позитивного результату кредитний працівник повинен пам`ятати про головну мету процесу оцінки кредитоспроможності позичальника – оцінка кредитного ризику і виявлення джерел повернення основної суми боргу і відсотків за використання кредиту, а не аналіз фінансового стану клієнта як такого.

Зрозуміло, що в сучасних умовах діяльності комерційні банки повинні зосереджувати основну увагу на оцінці ймовірності кредитних ризиків за фінансовими показниками діяльності позичальників, адже для цього є всі можливості. Так, розроблені підходи до економіко-математичного моделювання стратегії кредитного ризику [9], які дозволяють оцінити ступінь ризику, проте за певних причин не під силу багатьом банківським установам.

У світовій банківській практиці та науковій літературі існує низка підходів до управління кредитним ризиком. Але, разом з тим, основна проблема полягає в тому, що наукові доробки потребують адаптації або модифікації, яка б враховувала особливості сучасного стану вітчизняної економіки. Так, зокрема, у світовій практиці аналізу кредитного ризику практично не враховується юридичний чинник, який є досить суттєвим для вітчизняних комерційних банків у сучасних умовах [8].

Для кількісної оцінки ступеня кредитного ризику західними банками широко використовуються класифікаційні моделі, найбільш відомими з яких є Z-модель Альтмана і модель нагляду за кредитами Чессера. Але ці моделі відповідають умовам розвинутої ринкової економіки. Для умов перехідної економіки України необхідно розробити адекватні моделі, які враховували б, зокрема, галузеві особливості позичальників та строки кредитування.

Проблеми вдосконалення управління кредитним ризиком пов’язані з розбудовою адекватних економіко-математичних методів і належать до інтенсивно опрацьовуваних, однак постійно змінювані умови господарювання вимагають корекції в підходах до вирішення цих питань і проблем, ставлять нові завдання.

Тож за таких обставин не варто залишати поза увагою і розробку нових підходів до вивчення людського фактора, який є однією з найсерйозніших перешкод. Співробітники банку, відповідальні за конкретний кредит, можуть не доповідати про тривожні сигнали, боячись піддатися критиці за те, що вони створили для банку складну ситуацію. Більше того, досвід показує, що дуже часто кредитні ризики, навіть після того, як вони були виявлені і призвели до проблемних кредитів, виявляються більш негативними, ніж гадали співробітники кредитного відділу. Таким чином, втрачається дорогоцінний час. Але ситуація може бути ще гіршою, якщо керівництво банку, знаючи про виникнення проблем, приховує їх і одночасно намагається компенсувати збитки за ними наданням нових ризикових кредитів.

На нашу думку, поряд із вищенаведеним (людським) фактором, який потрібно враховувати при управлінні кредитними ризиками, а також із системою оцінки кредитоспроможності позичальника за фінансовими показниками, варто відстежувати і нефінансові тривожні сигнали виникнення ризикових (проблемних) кредитів. Слід звернути увагу на такі нефінансові сигнали:
  1. припинення контактів позичальника з працівниками банку, а також необґрунтовані затримки в одержанні від клієнта фінансової звітності, особливо тоді, коли кредитна угода містить умову, яка вимагає надання інформації протягом певного проміжку часу. Пояснення клієнтів про причини затримки уже є першими ознаками проблемності кредиту [1];
  2. несприятливі зміни цін на акції клієнта, різкі зміни у планах його діяльності, очікувані радикальні зміни у складі керівництва компанії або несприятливі тенденції розвитку на ринку позичальника [2].

Висновки. Аналіз основних сучасних методичних підходів до оцінки кредитоспроможності позичальника як одного з основних напрямків управління кредитними ризиками показав, що всі вони здебільшого спрямовані на вдосконалення та розширення системи фінансових характеристик та показників діяльності господарюючих суб'єктів, за якими оцінюється ймовірність виникнення ризикового кредиту.

Однак, незалежно від того, є ознаки появи кредитного ризику фінансовими чи нефінансовими, вони повинні насторожувати відповідні відділи банків. Чим раніше будуть вони виявлені, тим більше банк матиме часу для збору необхідної інформації і розробку стратегії врятування кредиту.

Враховуючи набутий досвід управління кредитними ризиками, кожному комерційному банку для досягнення успіху у вирішенні поставлених завдань варто впровадити ефективну, суттєву нову систему управління ризиками:
  • розробити процедуру виявлення, моніторингу та контролю ризиків банківської діяльності;
  • впроваджувати існуючі та розробляти самостійно моделі кількісної оцінки ризиків;
  • проводити роботу, спрямовану на підготовку кваліфікованих спеціалістів з питань ризик-менеджменту.

Саме таке коло окреслених напрямків повинно стати предметом досліджень подальшого вдосконалення системи управління кредитними ризиками.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Бубенко І. Управління кредитно-фінансової організації на прикладі КБ „Приватбанк” // Банківська справа. – 2000 р. - № 2.
  2. Вітлінський В., Наконечний Я., Пернарівський О. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська справа. – 2000 р. - № 1.
  3. Вітлінський В., Великоіваненко Г., Наконечний Я., Пернарівський О. Поглиблений кількісний аналіз кредитоспроможності позичальника як засіб зниження кредитного ризику// Банківська справа. - 1998. - №6. - С.45-49.

4. Комплексна програма розвитку банківської системи України на 2003-2005 роки.

5. Кот Л. Л. Механізм регулювання діяльності кредитних установ // Фінанси України. - № 12. – С. 114-122.

6. Кот Л. Л. Банківський кредит у трансформаційній економіці: Питання теорії, методології, практики. – К.: Знання України, 2003. – 93 с.

7. Потійко Ю.А. Аналіз кредитоспроможності підприємств в умовах ринкових відносин // Фінанси України. – 2001, – №1. – С. 118-123.

8. Пернарівський О. Оцінка кредитоспроможності позичальника // Фінанси України. - 1999. - №1. - С.19-22.

9. Потійко Ю.А. Аналіз кредитоспроможності підприємств в умовах ринкових відносин // Фінанси України. – 2001, – №1. – С. 118-123.

10. Примостка Л. О, Фінансовий менеджмент банку: навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 280 с.


Іпотечний кредит як засіб довгострокового фінансування промислових підприємств


Ольга Бассова,

викладач кафедри фінансів Миколаївської філії Відкритого

Міжнародного університету розвитку людини "Україна"


Досліджено сучасну вітчизняну систему промислового іпотечного кредитування та можливості створення й розвитку промислової іпотеки в Україні в умовах перехідної економіки. Автор доводить, що серйозною перешкодою в практичному застосуванні іпотеки є недосконалість законодавчо-правової бази, відсутність збалансованого і відпрацьованого механізму іпотечного кредитування. Це обумовлює високий ступінь ризику, невпевненість потенційних інвесторів у надійності своїх вкладень і гальмує розвиток реального сектора української економіки.


Постановка проблеми. Вирішення проблем фінансового і кредитного стимулювання економічного росту України є надзвичайно важливим у ринкових умовах господарювання. Надійною основою господарства України є функціонування конкурентоспроможних та високоефективних підприємств. Для цього потрібне залучення нових джерел фінансування розвитку промисловості на новій технічній і технологічній базі, однак у самих промислових підприємств вільних коштів для реалізації великих інвестиційних проектів немає, а залучення іноземного капіталу поки що є незначним у порівнянні з виробничим потенціалом держави. За цих умов особливого значення набуває фінансування реального сектора економіки та збільшення його капіталу за рахунок іпотеки, котра забезпечує стабільне зростання доходів у різних галузях економіки.

Система іпотеки, як особливий фінансово-кредитний регулятор та інструмент гарантування повернення авансованих коштів, створює умови для залучення інвестицій у виробництво для проведення подальших структурних змін в економіці і прискореного розвитку пріоритетних галузей промисловості. Однак разом з такою привабливістю іпотеки практичного впровадження іпотечного механізму фінансування підприємств в Україні не відбувалося.

Аналіз досліджень і публікацій. Однак проблеми розвитку іпотечного ринку як найважливішої складової усієї фінансово-кредитної системи через об'єктивні історичні обставини вивчені недостатньо. Вагомий внесок у розробку деяких проблем іпотечного кредитування останнім часом внесли передусім економісти далекого зарубіжжя, зокрема Д.Джонсон, М.Левін, Л. Міхаел, К. Сірманс, Дж.Шерман, М.Шнайдерман, Р.Страйк, І.Телгарський, М.Равіс, Дж.Фрідман, Н.Ордуей. Окремі питання висвітлені й у працях науковців України та інших країн СНД: В.Кудрявцева, Н.Косарєвої, А.Іванова, В.Іванова, С. Кручка [4], І. Цупора [6, 7] та інших.

Метою даної статті є дослідження сучасної системи промислового іпотечного кредитування та можливості створення й розвитку промислової іпотеки в Україні в умовах перехідної економіки.

Фінансування діяльності підприємства за рахунок іпотечного кредиту в даний час є одним з найбільш привабливих способів. Це обумовлено декількома факторами:

- можливістю довгострокового кредитування оборотних коштів під низькі відсотки;

- для застави не потрібно вилучати кошти з обороту;

- не ускладнюється процедура одержання кредиту.

Таким чином, іпотечний кредит служить для підприємства інструментом формування довгострокових пасивів.

Формування довгострокових джерел фінансування діяльності підприємства відбувається в даний час в основному за рахунок власних коштів: статутного капіталу, нерозподіленого прибутку, амортизаційних відрахувань, спеціалізованих грошових фондів. Механізм іпотечного кредитування дає підприємству додаткові можливості залучення досить дешевих оборотних коштів на тривалий термін.

Об'єктом іпотеки в такій ситуації може виступати саме підприємство як єдиний майновий комплекс, що має рухоме і нерухоме майно. У даних умовах можна вести мову про виникнення промислового іпотечного ринку. На цьому сегменті ринку іпотечних кредитів діють кілька суб'єктів.

Однак промисловий іпотечний ринок може функціонувати не тільки на основі одноступінчатої моделі, але і на основі двоступінчастої. У цьому випадку між інвесторами і банками-кредиторами як гарантійні центри, як правило, виступають іпотечні дилери, що можуть формувати довгострокові інвестиційні пули, а потім перерозподіляти їх поміж банками, отримуючи заставні або іпотечні облігації. Додатковими функціями іпотечних дилерів може стати створення іпотечного реєстратора.

При формуванні іпотечних фондів банки можуть використовувати заставні. На вторинному ринку такі заставні можуть обертатися кількома способами. По-перше, вони можуть продаватися цілком, по-друге, під заставну може бути продане право на пайову участь в іпотечному кредиті, що дозволяє інвесторові одержувати свою частку суми кредиту, яка повертається, і відсотків за нього. По-третє, заставні або окремі права на пайову участь можуть бути консолідовані в пули, на основі яких можуть бути випущені пайові інструменти, забезпечені іпотечними кредитами.

Ліквідність цих інструментів забезпечується додатковими гарантіями закладеного майна і можливою державною підтримкою. На базі пайових інструментів можливий випуск векселів або облігацій. Таким чином, може бути сформований не тільки первинний промисловий іпотечний ринок, але і ринок вторинний, на якому іпотечні цінні папери зможуть обертатися і приносити додатковий доход своїм власникам.

Промислова іпотека, на наш погляд, повинна ґрунтуватися на таких умовах і передумовах:

- формування первинного і вторинного промислових іпотечних ринків;

- надання банками довгострокових кредитів (на 5-15 років) на інвестиції у фізичні (реальні), а також в оборотні і нематеріальні активи;

- однією з обов'язкових умов промислового іпотечного кредиту повинно бути укладання договору страхування відповідальності за невиконання зобов'язань перед кредитором і договору про майнове страхування на весь термін дії кредитного договору.

Використання іпотечного кредитування має в промисловій сфері досить серйозні перспективи. Його потенціал у тому, що підприємства мають потребу в оборотних коштах. Крім цього, виникаюча конкурентна боротьба змушує керівництво підприємств постійно вишукувати ресурси на технічну модернізацію і переозброєння. Найбільш перспективними напрямками кредитування є інвестиції в основний капітал і витрати на капітальний ремонт, а також у приріст запасів матеріальних оборотних коштів.

Як показує експертний аналіз балансової і ринкової вартості підприємств, у даний час спостерігається явне перевищення балансової вартості над ринковою. Отже, при видачі іпотечного кредиту повинна передувати ринкова оцінка незалежним оцінювачем вартості підприємства як майнового господарського комплексу. Саме ця оцінка і повинна бути покладена в основу визначення суми передбачуваного промислового іпотечного кредиту.

Іпотечне кредитування є економічно привабливим і для держави, і для підприємств реального сектора економіки. У цьому випадку іпотека може бути використана:

- як механізм створення і залучення додаткових коштів для підтримки і розвитку матеріального виробництва;

- як додатковий інструмент забезпечення і стимулювання обороту і перерозподілу майна в тому випадку, коли інші способи (наприклад, купівля-продаж) юридично неможливі або економічно недоцільні;

- для створення багаторівневого фіктивного капіталу у вигляді заставних, похідних іпотечних цінних паперів та ін.

Майнові інтереси заставників-підприємств спрямовані на максимізацію обсягу залучених дешевих фінансових ресурсів на одиницю оцінної вартості закладеної нерухомості. З іншого боку, суспільство в особі держави зацікавлено в розумній капіталізації національного нерухомого майна, у прискоренні обороту вкладеного капіталу, у ліквідації розриву між фінансовим і виробничим капіталами, у неінфляційних методах підтримки виробництва, а також у поповненні доходної частини державного бюджету.

Договір іпотеки є по суті довгостроковою програмою погоджених зусиль учасників договору по задоволенню взаємовигідних інтересів. Іншими словами, іпотечне кредитування підприємств можна розглядати як довгострокові інвестиції заставоутримувача в нерухомість заставника. Для кредитора це довгострокове одержання доходу на позичені гроші (до того ж забезпечені нерухомістю), а для позичальника - практично єдина можливість одержати недорогий довгостроковий інвестиційний кредит на розвиток свого підприємства.

Основною відмінністю (і перевагою) іпотеки від звичайного договору застави є те, що закладене майно (у даному випадку - підприємство) залишається в розпорядженні заставника. Це дозволяє власникові підприємства повною мірою використовувати свої виробничі і підприємницькі здібності для сплати всіх боргів за отриманий кредит, а також розвивати й удосконалювати виробництво. Підприємство як предмет застави тут означає весь майновий комплекс, включаючи права вимоги.

Як правило, при підготовці висновку про можливості видачі іпотечного кредиту підприємству спеціальний підрозділ банку (або департамент економічної політики міста або регіону) жадає від потенційного заставника подання таких документів:

- листа-клопотання;

- бізнес-плану, техніко-економічного обґрунтування проекту;

- установчих документів;

- копій фінансових звітів;

- інвестиційного паспорта;

- висновку аудитора (для діючих підприємств);

- довідки про майно і права позичальника.

Перевірка поданих документів і оцінка вартості об'єкта застави (термін - приблизно 1 місяць) дозволяють скласти висновок про доцільність реалізації і можливості заставного забезпечення. До основних критеріїв добору проектів належать: соціальна й економічна значимість проекту, його економічна ефективність (терміни реалізації, окупності, розмір прибутку і т.п.), наявність в одержувача кредиту майна і майнових прав, достатніх для застави вартості.

Слід зазначити, що у ролі заставника може виступати не тільки самостійна юридична особа (організація, що здійснює проект), але й адміністрація (міста, району, регіону). У цьому випадку предметом застави буде майно зі спеціально створеного заставного фонду. У Росії, наприклад, при укладенні угоди заставного кредитування передбачається одночасно укладати також договір страхування майна за рахунок заставника, внаслідок чого він одержує поліс титульного страхування (містить дані про право власності на об'єкт і гарантує реалізацію заставного права) і поліс ризикового страхування. Така угода підлягає обов'язковій державній реєстрації і нотаріальному засвідченню.

Одним з вирішальних напрямків розвитку української економіки є збільшення частки вироблюваного ВВП малими підприємствами. Саме малі підприємства, що не вимагають великих стартових інвестицій і працюють з високою оборотністю ресурсів, здатні найшвидше й найбільш ощадливо вирішувати проблеми реструктуризації частини економіки, формування і насичення ринку споживчих товарів.

Підтримка малого бізнесу - одне з пріоритетних завдань держави. По-перше, мале підприємництво - ефективний засіб вирішення ряду соціальних проблем, насамперед проблеми зайнятості. По-друге, розвиток малого бізнесу необхідний і з погляду більш повного і гармонійного використання економічних ресурсів. Інвестиційні кошти малих підприємств поділяються, як відомо, на власні і позикові. І хоча малий бізнес не вимагає великих вкладень для становлення і розвитку, багато підприємств не здатні на окремих етапах своєї діяльності обійтися без залучення коштів ззовні. Поки немає підстав говорити, що український малий бізнес користується перевагою в розподілі інвестиційних ресурсів. Фінансування - найбільш вузька ділянка в їх життєдіяльності.

Певну роль в інвестиційному процесі відіграють іноземні інвестиції. Їх позитивною особливістю є наявність значної і стабільної фінансової бази. Теоретично потенціал даних інвестицій при наявності сприятливого інвестиційного клімату досить значний. Однак перевага іноземних інвесторів стосується лише окремих галузей господарства і видів діяльності.

Сьогодні особливо важливо сформувати умови для розширення інвестицій у реальний сектор економіки. У цьому зв'язку можна згадати, наприклад, що свого часу у Бразилії було прийнято ряд законодавчих актів, які дозволяли іноземним компаніям торгівлю на території держави лише за умови створення в країні робочих місць і використання національної робочої сили.

Пошук внутрішньодержавних позикових коштів, як правило, обмежений можливостями вітчизняної кредитно-фінансової системи. Основна маса банків та інших кредитних організацій виявилась відірваною від реальної економіки. Значні кошти малому бізнесові дала приватизація, але в зв'язку з її завершенням і на це джерело розраховувати не доводиться.

Таким чином, для інвестування малого бізнесу необхідно залучати та розраховувати на ресурси держави та населення. Однак для цього необхідно вирішити найважливішу проблему - проблему поворотності. Не секрет, що до свого дворіччя доживає лише 50% малих підприємств, і кредитори не хочуть зазнавати збитків на такому ризикованому поприщі.

Виходом з даного становища може стати впровадження іпотечного кредитування малого бізнесу.