Імовірнісне моделювання структури виробничої програми підприємства водопостачання володимир Полуянов
| Вид материала | Документы |
- Завдання та зміст виробничої програми підприємства Показники виробничої програми підприємства, 123.69kb.
- Зміст та місце виробничої програми підприємства в системі господарських планів його, 58.83kb.
- Питання до іспиту з курсу “Економіка підприємства”, 66.54kb.
- Забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами, 90.75kb.
- Реферат на тему: забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами, 91.83kb.
- Макіївський економіко-гуманітарний інститут тестові завдання вступних випробувань для, 435.33kb.
- Теоретичні основи моделювання процесів ціноутворення та аналіз структури сучасного, 174.72kb.
- За переліком дисциплін програми підготовки бакалаврів з економіки підприємства дисципліна, 140.21kb.
- За переліком дисциплін програми підготовки бакалаврів з економіки підприємства дисципліна, 138.55kb.
- Методичні рекомендації по створенню, оптимізації структури виробництва І виробничої, 35.55kb.
Таблиця 3. – Аварійні забруднення довкілля та надзвичайні екологічні ситуації по регіонах у 2002 р.
| | Кількість випадків | Заподіяні збитки | ||||||
| Всього | У тому числі залпові аварійні забруднення | З них | Нарахо-вано тис. грн | Відшкодовано | ||||
| водних ресурсів | атмосферного повітря | земельних ресурсів | тис. грн | відсотків до нарахованих | ||||
| Україна | 111 | 100 | 56 | 10 | 34 | 11964,4 | 886,8 | 7,4 |
| у тому числі: Автономна Республіка Крим | 3 | 3 | 3 | - | - | 0,2 | - | - |
| Регіон Чорного моря | 24 | 24 | 24 | - | - | 8742,1 | 657,3 | 7,5 |
Через нераціональну господарську діяльність басейн Чорного моря доведений до межі екологічного лиха. Стихійне, практично некероване скидання промислових, сільськогосподарських і побутових стоків, інтенсивний змив з полів мінеральних добрив і пестицидів неминуче ведуть до деградації річкових і, особливо, морських екосистем.
Кримський регіон втрачає свій рекреаційний потенціал, що донедавна здавався невичерпним. Небезпечне хімічне і бактеріальне забруднення курортних зон, скупчення в підгрунтових і поверхневих водах, а також у водних організмів детергентів, пестицидів, важких металів та ін. являють реальну загрозу здоров'ю і життю мільйонів людей. Пошук шляхів радикального поліпшення стану Чорного моря - актуальна проблема, без вирішення якої кримські міста та загалом Чорноморський регіон позбавлені гідного майбутнього. Сучасний стан чорноморської екосистеми обумовлений насамперед її хронічно прогресуючим забрудненням, і особлива складність нинішньої ситуації полягає в тому, що в забрудненні морського середовища винне не лише, і навіть не стільки, населення прибережної морської смуги. Основна частина забруднень потрапляє в море зі стоком рік, насамперед Дунаю, Дністра, Дніпра, Південного Бугу, Дону і Кубані. Збираючи відходи господарської діяльності з території десятків країн, ріки значно розширюють кількість прямих забруднювачів моря.
Вражають наслідки антропогенного впливу на ліси. Лісами покрито 10% площі Криму, причому всі вони розташовані в південній частині півострова. Ліси не тільки охороняють гідроресурси, але й сприяють збереженню ресурсів середовища регіону загалом. Вони значною мірою формують привабливість ландшафтів. Вирубування лісів в АР Крим є просто недопустимим. Разом з тим у цьому регіоні було заготовлено в 2002 р. 42,1 тис. куб. м дров для опалення (див. табл. 4) [6].
Таблиця 4. – Обсяг продукції, робіт та послуг лісового господарства у 2002 р.
| Територія | Площа земель лісового фонду, тис. га* | Обсяг продук-ції, робіт та послуг, тис. грн | Заготівля ліквідної деревини, тис. м³ | |||
| | У тому числі | |||||
| всього | лісома-теріалів круглих | деревини дров’яної для техно-логічних потреб | дров для опа-лення | |||
| Україна | 10782,2 | 946785,4 | 12826,8 | 5584,4 | 2395,8 | 4543,6 |
| Автономна Республіка Крим | 331,2 | 5524,8 | 51,8 | 5,4 | 2,9 | 42,1 |
| м. Севастополь | 37,6 | 823,5 | 2,2 | 0,3 | - | 1,8 |
.
У
2002 р. рубки лісу в АР Крим (включаючи Севастополь) здійснювалися на площі майже 3,6 тис. га (див. рис. 2).Рис.2. Площа фактичної рубки лісу по Ар Крим у 2002 р.
Оскільки останнім часом інтенсифікується деградація лісів через їх надмірне рекреаційне навантаження, вирубку, пожежі та ін., виникають серйозні проблеми, пов’язані з їх збереженням. Так, тільки в 2002 р. в АР Крим 124 рази спалахував ліс, заподіяні збитки сягають понад 35 тис. грн (див. табл. 5) [6].
Таблиця 5. – Лісові пожежі по регіонах у 2002 року
| Територія | Кількість випадків | Лісова площа, охоплена пожежами, га | Заподіяні збитки, тис. грн |
| Україна | 6383 | 4983 | 3378,9 |
| у тому числі: Автономна Республіка Крим | 90 | 58 | 30,9 |
| м. Севастополь | 34 | 11 | 5,9 |
Найближчим часом екологічна ситуація АР Крим може погіршитися, адже на сьогодні розглядаються такі варіанти розвитку Криму, серед яких - розвиток цього регіону як транспортно-комунікаційної території, яка спеціалізуватиме на перевезенні вантажів: нафти (танкерні перевезення російської і казахстанської нафти з Новоросійська), вугілля, цементу й інших видів вантажів. Щоб пожвавити автомобільні транзитні перевезення, планується будівництво великого порту у Донузлаві та моста через Керченську протоку тощо. Також планується розгортання видобутку газу і нафти в акваторії Азовського моря.
Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.
Вирішення проблеми екологічної ситуації в Криму потребує розв’язання міждержавних проблем щодо безпечного плавання транспортних засобів у Чорному морі, особливо при перевезеннях нафти. Адже відсутність досвіду боротьби з нафтовим забрудненням моря, слабка технологічна дисципліна можуть спричинити аварії, що підірве екологічний потенціал прибережних вод південного берега Криму - основного рекреаційного ресурсу регіону.
Отже, сучасне інтенсивне природокористування в умовах відсутності забезпечення природоохоронних заходів унеможливлює відтворення екологічно чистого середовища. Все це засвідчує, що екологічний потенціал АР Крим знаходиться в критичному стані, при якому має місце не тільки зниження привабливості Криму для туристів, але й спостерігається низький рівень якості продукції сільського господарства і, чи не найголовніше, високий рівень захворюваності населення.
Концепції соціально-економічного зростання, які базуватимуться на розвитку рекреаційного господарства, як і всього господарського комплексу АР Крим, повинні виходити не тільки з наявного потенціалу ресурсів, але і розуміння того, що компоненти цього потенціалу повинні використовуватися по-різному, що їх величина не є нескінченною. До того ж має місце тенденція до зменшення і погіршення стану всіх видів ресурсів. Усе це припускає розробку системи заходів для їхньої охорони і відтворення з застосуванням нових технологій меліоративних робіт, нормування і регулювання навантажень на територію, виділення природоохоронних зон.
Стратегія і тактика інтенсивного природокористування і збереження високого екологічного потенціалу території передбачають також усунення конфліктів у використанні різних місцевостей, розробку заходів щодо регулювання екологічного стану на різних просторових рівнях — від мікролокального до макрорегіонального, одержання інтегральних оцінок цінності ресурсів.
Екологічна політика повинна бути орієнтована на розгорнуту систему фінансово-економічної регуляції, що не зводиться лише до стягування плати за забруднення. Вона повинна забезпечити регіональне управління природокористуванням шляхом виявлення рівнів компенсації соціального збитку, який спричиняють кризові екологічні явища.
Саме тому в Криму необхідне створення діючої екологічної служби, спеціалізованих органів контролю за дотриманням встановлених екологічних норм (організація служби рекреаційного моніторингу), які повинні пов'язуватись із санітарно-гігієнічними вимогами для рекреації; екологічної інформованості населення.
Вирішення багатьох питань щодо правильного використання рекреаційного потенціалу Криму можливе лише при створенні системи керованості галуззю, що могла б коригувати не тільки тактику рекреаційного природокористування, але і виконувала б стратегію розвитку рекреаційної галузі. Як зазначає Н.В.Багров, неодмінною умовою виходу рекреаційної галузі з кризи і її дійсного перетворення на провідну галузь спеціалізації є інтенсифікація використання ресурсів та створення інформаційно-управлінського блоку для здійснення на практиці основних концептуальних розробок [1, 2].
При сформованій системі рекреаційного господарства й обслуговуючих його галузей – транспорту, комунально-побутового господарства – навантаження на природне середовище завелике навіть при невеликій кількості туристів. Необхідний широкий комплекс заходів економічного, юридичного, виховно-освітнього, архітектурного характеру, які дозволили б вирішити екологічні проблеми.
Вже висувалися гіпотези (Селедець, Поярков, 1987), що відновлення екологічної рівноваги в АР Крим слід починати зі створення екологічного каркасу території, який являтиме собою систему взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих заповідних територій, на яких стабілізуватимуться процеси самовідтворення природного середовища. Цей каркас повинен стати основою для побудови просторових виробничих, транспортних, селищних та інших структур. Звичайно, створення такого каркасу стане першим кроком у відтворенні екологічного потенціалу АР Крим. Але в цьому напрямку потрібні серйозні наукові дослідження.
Література:
- Багров Н.В., Багрова Л.А. Новые подходы к использованию рекреационного потенциала Крыма // Проблемы экологии и рекреации Азово-Черноморского региона. Материалы Междуанродной региональной конференции. – Симферополь: Таврида, 1995. – С.212-218.
- Багров Н.В. Региональная геополитика устойчивого развития. – К.: Либідь, 2002. – 256 с.
- Бакаєва І.Г. Детермінанти швидкого економічного зростання // Еконо-міко-мат. моделювання соц.-екон. систем. – 2003. – Вип. 4. – С. 21-25.
- Баличева Д.В., Османов И.Х. Эколого-экономические аспекты оптимизации и охраны земель Крыма // Проблемы экологии и рекреации Азово-Черноморского региона: Материалы Международной региональной конференции. – Симферополь, 1997.
- Слепокуров А.С. Геоэкологические и инновационные аспекты развития туризма в Крыму. - Симферополь: СОНАТ, 2000. – 136 с.
- Статистичний щорічник Автономної Республіки Крим у 2002 році. – Сімферополь: Головне управління статистики в АРК, 2003.
СУЧАСНА ДЕРЖАВНА освітня СТРАТЕГІЯ
І РОЗВИТок УПРАВЛІНСЬКОЇ
ОСВІТИ В УКРАЇНІ
Ірина Беганська,
старший викладач кафедри українознавства
Донецького державного університету управління
Наталя Садовська,
старший викладач кафедри українознавства
Донецького державного університету управління
В статті проаналізований досвід підготовки фахівців з управління за новими для України стандартами - програмами менеджменту ділового адміністрування. Визначені перспективи розвитку цих програм з точки зору їх економіко-правового забезпечення державою.
Сьогодні, коли відбувається активний процес трансформації радянських схем і механізмів освіти, інтеграція їх в європейську і світову освітню систему, стають нагальною необхідністю пропозиції щодо введення альтернативних форм освітніх систем, нових методик розробки багатоваріантних освітніх технологій, інноваційної стратегії освітнього процесу, розгляд самої освіти в контексті формування "інкультурованої" особистості, тобто людини з певною ієрархією цінностей, сформованими стереотипами поведінки, притаманними даному суспільству. За всіх умов і обставин розвитку людства освіта була і залишається однією з найважливіших і найскладніших умов прогресивного розвитку суспільства, підготовки громадян до життя, їх соціалізації, залучення до духовних надбань людства.
Зважаючи на тенденційну критичність щодо ідеї державного регулювання освіти загалом, сьогодні мало хто намагається заперечувати, що метою розвитку освіти в Україні не може бути наслідування стандартів і стереотипів розвинених країн, а стратегією - послідовне дотримання викладених у підручниках та монографіях їх ідеологічних принципів.
Вітчизняна традиція управління освітою і навчанням започаткована ще в педагогічних працях А.Макаренка і В.Сухомлинського. Звідти ж випливають і сучасні тлумачення процесів управління освітою і навчанням, їх основних складових і основних залежностей, таких як, наприклад залежність ефективності освіти від якості навчання [В.Андрущенко, В.Бондар, А. Лігоцький [1], В.Зубко [2], В. Кремінь та ін.]. Останнє передбачає зміну всієї парадигми сучасної освіти з "підтримуючої" на "інноваційну", основним складовим елементом якої виступає нова якість знання - товар [П.Симонов, В.Гамаюнов [3], Н.Кривда [4] та ін.]. До товару можна використати весь спектр маркетингової практики і сформувати новий підхід до управління освітою, який полягає у створенні професійної і культурної компетентності фахівця і продиктований необхідністю випереджального розвитку освіти порівняно з суспільством у цілому [В.Луговий, О. Савченко, Н.Протасова, В.Моргун].
Попри названі підходи і розроблювані на їх основі методики, досі не віднайдений механізм, який би дозволив ефективно проводити політику адаптації існуючих зарубіжних схем і стандартів на користь нової якості освіти. На нашу думку, інноваційна схема розвитку освіти неможлива без участі держави (відповідних суб'єктів державного управління), яка покликана засобами закону і права забезпечувати умови для формування, виживання і реалізації самобутньої освітньої системи і створювати механізми, що стимулюють суспільну активність у напрямку розвитку національної системи освіти.
Мета даної розвідки полягає у дослідженні сучасної державної стратегії освіти у її окремих підсистемах і галузях, зокрема в галузі підготовки фахівців з управління та менеджменту.
Передусім подивимось уважно на те, що традиційно склалося у нас, в Україні, що є в світі, і які перспективи у вітчизняних суб'єктів надання освітніх послуг з точки зору економіко-правового забезпечення державою освітніх процесів.
Загальновизнаною думкою стало те, що менеджер двадцять першого століття має бути висококваліфікованим спеціалістом, озброєним новітніми знаннями, навичками і, найважливіше, розумінням сучасного бізнесу. Тобто наприкінці підготовки ми повинні мати фахівція, готового до роботи в реальних економічних та бізнесових умовах компанії, регіону та країни в цілому.
Відповідно до результатів опитування 550 студентів старших курсів економічних та менеджмент-факультетів вищих навчальних закладів 3-4 рівнів акредитації із шести найбільших міст України [5] можна констатувати недостатність надання під час навчання практичних навичок та досвіду реальних бізнес-ситуацій із конкретними варіантами прийняття управлінських рішень. З іншого ж боку, визначається невдоволеність переобтяженням навчальної програми "обов'язковими" дисциплінами, які не завжди потрібні в подальшій роботі менеджера чи підприємця. Наявна ситуація спричинена тим, що на початковій стадії розвитку бізнес-освіти в Україні вищі навчальні заклади самостійно розробили нові навчальні плани та підходи до освіти, які, як і попередні, ґрунтувалися на принципах формування широкого загального світогляду випускника вузу (що є позитивним), але налаштовували його на раціональну, передбачувану виробничу поведінку, ефективну за умов планового ведення господарства.
Міжнародний досвід підготовки управлінських кадрів ґрунтується на принципах, закладених у багатьох освітніх програмах, найбільш популярною з яких є программа МВА (Management Business Administration). Саме в цій стратегічно важливій програмі окреслюються цікаві підходи і напрямки розвитку бізнес-освіти в Україні, які дозволяють готувати максимально підготовлених до роботи в ринкових умовах фахівців.
На сьогодні в Україні існують шість бізнес-шкіл, які пропонують громадянам освіту за цими програмами. Пріоритети останніх є незаперечними, але проблематичними з точки зору визнання державної "фаховості" такої підготовки. Для запровадження в освітній процес програма має бути двічі акредитованою: по-перше, пройти процес державної акредитації і бути визнана Міністерством освіти і науки України, по-друге, отримати акредитацію за міжнародними системами, наприклад AASB або EQUIS.
Основною метою державної акредитації будь-якої освітньої програми є забезпечення мінімального рівня вимог до якості вищої освіти та усунення з ринку тих структур, які не відповідають цим вимогам. Дійсно, на сьогодні в Україні існує велика кількість навчальних закладів, які, через надання освітніх послуг низької якості, знецінюють саму ідею вищої освіти. Однак зміст та обсяг програми МВА з самого початку орієнтовані на вибране коло споживачів - переважно осіб з базовою вищою освітою або досвідом управлінської роботи. Це значить, що серед дисциплін переважатимуть дисципліни спеціальні, до того ж викладатися вони мають фахівцями-практиками, які знають, як реально діють закони та принципи.
Наступним формальним чинником акредитації є соціальна відповідальність держави за підготовку спеціалістів. У соціальному аспекті бізнес-утворенням, що працюють за даними програмами, дуже важко конкурувати з великими державними закладами, які відповідають або мають відповідати вимогам чинного правового поля. Адже програма МВА є досить гнучкою і постійно поновлюваною, отже, передовою порівняно з чинними законодавчими засадами, стосовно, наприклад, організації та змісту навчально-виховного процесу, його термінів чи спрямованості на конкретну спеціалізацію.
Можливим варіантом розв'язання цього протиріччя є створення закладів з бізнес-освіти за програмами МВА при великих освітніх центрах - унверситетах, на чому справедливо наголошують ряд дослідників [6, 7]. На їх думку, це підвищить конкуренцію поміж різними формами освіти - державною академічною та комерційною, що покращить її якість і, таким чином, посприяє розвиткові країни. До того ж це дасть можливість створити відповідності між чинними національними стандартами освіти та тим її новим змістом, який закладений у саму концепцію таких програм. Наприклад, О.В. Щербина пропонує три структурні складові такої програми: базові дисципліни, нормативні та дисципліни за вибором. Базовий блок - це вища економічна освіта, яка включає оволодіння фундаментальними знаннями з макро- і мікроекономіки, менеджменту, бухгалтерського обліку тощо. Нормативний передбачає управлінські функціональні дисципліни - фінансовий, операційний, маркетинговий менеджмент, а також стратегічне та антикризове управління, міжнародний бізнес, управління конкурентоспоможністю тощо. Варіативна складова може включати як дисципліни за вибором навчального закладу, так і за вибором слухача [6].
Окрім того, якість програми МВА оцінюється за різними критеріями, які охоплюють працевлаштування і заробітну плату випускників, природу факультету, інтернаціоналізацію, думки випускників, рівень наукових досліджень, академічну репутацію. В Україні відсутній досвід порівняння та оцінювання існуючих програм - йдеться не про боротьбу споживача освітніх послуг за право доступу до кращого джерела знань, а про прагнення здобути певний атрибут - диплом. Зміна такої настанови можлива, якщо за підтримки держави в країні почнуться процеси, направлені, з одного боку, на те, щоб зробити значимою саму наявність знань, тобто надати ідеологічного впливу на суспільство, який полягатиме у побудуванні нової ідеологеми: реальні якісні знання необхідні для професійної та соціальної реалізації людини як такої. З іншого боку, держава має перейматися введенням спеціаліста в діючу систему розподілу праці, засвоєнням ним вузькоспеціальних знань, практичних умінь і навичок. І в даному разі програми МВА можуть стати ефективною базою для підготовки високопрофесійних менеджерів - знавців ринків стратегічно важливих партнерів України в усьому світі. Така пропозиція в контексті тих світових глобалізаційних процесів, що відбуваються зараз, дозволить позиціонувати нашу країну як європейський (а може, й світовий) центр підготовки бізнес-кадрів, які знають економічну та бізнесову специфіку провідних держав.
Спробуємо окреслити основні функції органів державної влади стосовно підготовки профільних менеджерів у рамках програм МВА (табл. 1):