1. Банк міжнародних розрахунків
| Вид материала | Документы |
- Tема міжнародні розрахунки І платіжний баланс, 298.2kb.
- 1. Назва модуля, 29.08kb.
- План Вступ Акредитивна форма розрахунків за екпортно-імпортними операціями Міжнародні, 327.58kb.
- План Вступ Акредитивна форма розрахунків за екпортно-імпортними операціями Міжнародні, 346.12kb.
- План Вступ Акредитивна форма розрахунків за екпортно-імпортними операціями Міжнародні, 326.94kb.
- Пат «кб «хрещатик» від 14., 1786.17kb.
- Пат «кб «хрещатик» від 14., 1780.6kb.
- Реферат на тему: Форми безготівкових розрахунків, 11.18kb.
- Додаткова інформація щодо фінансової звітності кб тов «місто банк» за 2008 рік, 894.98kb.
- Ассоциация российских банков, 55.19kb.
70. Проблеми функціонування єдиної валюти ЄВРО в Європейському Союзі
Одним з основних ризиків для євро як нової міжнародної валюти є те, що за ним стоїть не єдина держава з чітко Вираженими інтересами та цілями, а декілька держав, що розрізняються з економічного і політичною вагою, з культурних і правових традицій. Створені наднаціональні інститути мають обмежені повноваження, делеговані національними державами. Загальна грошово-кредитна політика і навіть єдина валюта не усувають специфіки окремих держав всередині валютного союзу, яка потенційно загрожує зіткненням інтересів. Наприклад, слабкий євро завдає більшої шкоди інтересам найбільш великих і розвинених країн, а у разі надмірного зміцнення євро неминучі зниження темпів економічного зростання і соціальні витрати у менш розвинених країнах. Крім того, орієнтація ЄЦБ перш за все на підтримку стабільності цін і жорсткий контроль за грошовою масою євро не сприяє експансії на світових валютних ринках.
Найбільш серйозний недолік євро в тому, що члени єврозони, привівши у відповідність свої монетарні політики, зберегли інші важелі управління економічної політики. Відсутність загального бюджету ставить країну, що переживає кризу перед вибором: розраховувати на свої власні сили або вихід із зони. Але вихід є - створення єдиного фіскального інституту, який призведе до гармонізації податків на окремих територіях і створить податкові зобов'язання громадян і корпорацій перед європейськими структурами. Проблемою також є Грецький та італійський державний борг, які залишилися майже незмінними, незважаючи на те, що обидві країни отримали найбільшу вигоду від євро, бо після введення євро їхні довгострокові процентні ставки знизилися до рівня ставок у Німеччині. Це принесло несподівані десятки мільярдів євро на рік, але навряд чи вплинуло на державний борг.
При загостренні ситуації наявність єдиних облікових ставок буде влаштовувати далеко не всі держави ЕВС, оскільки уряду більш слабких країн не зможуть вимагати від Європейського центрального банку зміни ставок для девальвації своїх валют. Передача валютної і грошово-кредитної політики у відання ЄЦБ фактично позбавляє національні держави головних засобів оперативного регулювання, а валютний союз за визначенням не може пристосовувати свою політику до поточних потреб окремих країн. Вигоди від використання євро порівнянні зі збитками від втрати найважливіших економічних важелів, зокрема незалежної грошово-кредитної політики і можливості зміни валютного курсу.
71. Проблеми функціонування Європейського валютного союзу
Одним з основних ризиків для євро як нової міжнародної валюті є те, що за ним стоїть не єдина держава з чітко Вираженими інтересами та цілями, а декілька держав, що розрізняються з економічного і політичною вагою, з культурних і правових традицій. Реалізація політики всередині ЕВС часто утруднена складнощами, які при виникненні кризових ситуацій можуть зіграти негативну роль. Мова йде про координації дій між ЄЦБ, що відповідають за грошово-кредитну і валютну політику, Радою ЕКОФІН, який формує фінансову політику всіх держав ЄС, Радою євро, що відповідає за економічну та фінансову політику одинадцяти держав-членів ЕВС, і національними урядами.
Юридичні основи грошово-кредитної і валютної політики в ЕВС обмежують можливості проведення активної політики на міжнародних валютних ринках. Слабкий євро завдає більшої шкоди інтересам найбільш великих і розвинених країн, а у разі надмірного зміцнення євро неминучі зниження темпів економічного зростання і соціальні витрати у менш розвинених країнах. З цих причин, зберігаються суперечності між національними пріоритетами і вимогами всього валютного союзу.
Незважаючи на виконання показників економічної конвергенції, зберігається неоднорідність складу і темпів розвитку учасників валютного союзу. При загостренні ситуації наявність єдиних облікових ставок буде влаштовувати далеко не всі держави ЕВС, оскільки уряду більш слабких країн не зможуть вимагати від Європейського центрального банку зміни ставок для девальвації своїх валют. Передача валютної і грошово-кредитної політики у відання ЄЦБ фактично позбавляє національні держави головних засобів оперативного регулювання, а валютний союз за визначенням не може пристосовувати свою політику до поточних потреб окремих країн.
У такій ситуації теорія оптимальних валютних зон пропонує наступні варіанти рішень: мобільність трудових ресурсів, гнучкість системи цін і заробітної плати, наявність ефективних механізму перекладу бюджетних трансфертів.
72. Регіональні валютно-кредитні установи
До найвідоміших регіональних міжнародних кредитно-фінансових установ передусім відносять Міжамериканський банк розвитку (МаБР), Африканський банк розвитку (АфБР) та Азіатський банк розвитку (АзБР).
Міжамериканський банк розвитку (МаБР). Заснований у 1960 р. як інвестиційна інституція для фінансування країн Латинської Америки. Членами його є 27 країн американського регіону та 17 нерегіональних країн-членів. Більшість голосів у МаБР належить США та іншим західним країнам. Штаб-квартира банку міститься у Вашингтоні. Найвищим органом є рада керуючих, в яку кожна країна направляє свого представника. Ресурси банку формуються з внесків країн-членів та позичених коштів, що мобілізовані на ринках позичкових капіталів. Банк надає кредити урядам та під їх гарантію приватним підприємствам на звичайних і пільгових умовах, а також гарантії по урядових кредитах. Банк організований у формі акціонерного товариства з капіталом 850 млн дол. Кредити, що надає МаБР, поділяються на звичайні та пільгові. Звичайні кредити надають для фінансування рентабельних проектів, тому їх умови більш жорсткі, ніж у пільгових позик.
Африканський банк розвитку (АфБР). Членами АфБР є 50 незалежних африканських держав і 25 нерегіональних членів. Ресурси АфБР складаються із внесків країн-членів та позичених коштів. Статутний капітал банку визначений у розрахункових одиницях банку (РОБ), які за курсом еквівалентні СДР. Це дає змогу не перераховувати вартість акцій після чергової зміни курсу долара. Кредити надаються за бажанням боржників у вільно конвертованій або в національній валюті. АфБР може надавати кредити як урядовим організаціям, так і приватним фірмам країн-членів. При цьому банк не потребує попередніх гарантій уряду країни-позичальника. Головна проблема банку — нестача фінансових ресурсів.
Азіатський банк розвитку (АзБР). Його членами є країни азіатсько-тихоокеанського регіону, а також США, Канада та 13 західноєвропейських країн. АзБР так само, як і інші банки розвитку, кредитує лише частину проекту, а в іншій частині надає гарантії за позиками з інших джерел або залучає кредиторів шляхом укладення угоди про співфінансування. Проценти за позиками встановлюються, як правило, на рівні ставок приватних ринків капіталів.
Існують також інші регіональні й субрегіональні банки та фонди розвитку:
1. Центрально-американський банк економічної інтеграції, Гондурас.
2. Карибський банк розвитку, Барбадос.
3. Андська корпорація розвитку, Венесуела.
4. Ісламський банк розвитку, Саудівська Аравія
5. Фонд ОПЕК з Міжнародного співробітництва, Австрія.
6. Арабський банк економічного розвитку Африки, Судан.
7. Арабський фонд економічного та соціального розвитку, Кувейт та ін.
У межах Європейського економічного співробітництва діють кілька регіональних міжнародних валютно-кредитних установ — Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) та ін.
73. Розвиток національних валютних систем країн з розвинутою ринковою економікою
Національна валютна система – сукупність валютно-економічних відносин, за допомогою яких здійснюється міжнародний платіжний обіг, утворюються та використовуються валютні ресурси країни.
Країнами з розвинутою економікою вважаються такі держави, для яких характерна наявність ринкових відносин в економіці, високий рівень прав і цивільних свобод у суспільному і політичному житті.
До групи країн з розвинутою економікою МВФ відносить насамперед провідні капіталістичні країни, так звану Велику сімку, куди входять США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія і Канада. Дані держави займають домінуюче положення у світовому господарстві насамперед через свої могутні економічні, науково-технічні і військові потенціали, велику чисельність населення, високий рівень сукупного і питомого ВВП.
У 1997 р. економічно розвинутими стали вважатися такі держави як Південна Корея, Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Ізраїль.
До країн із розвинутою ринковою екномікою, або індустріально розвинутих країн, належать держави – члени Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР). До неї входять: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція та Японія. Країни ОЕСР посідають провідне місце у світовому господарстві, про що свідчить, зокрема, їхня питома вага у світовій торгівлі. Про рівень економічного розвитку цих країн свідчить і те, що найбільша частина національного багатства сьогодні створюється в так званому третинному секторі економіки, тобто у сфері послуг. Серед країн ОЕСР виділяється група лідерів, до якої входять: США, Японія, а також країни. До лідерів за окремими економічними показниками належить також Канада. Ступінь економічного розвитку окремих країн можна визначити, зіставляючи рівень розвитку продуктивності праці у провідних галузях економіки.
Країни – члени ОЕСР мають високорозвинену банківську та фінансову систему. У цих країнах центральний банк є найважливішим кредитно-фінансовим інститутом держави і, як правило, виступає у формі акціонерного товариства.
74. Світовий банк та його складові
Світовий банк (World Bank – WB) представляє собою групу споріднених організацій. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку(МАР), Міжнародна фінансова корпорація(МФК), багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ), а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) — найперша створена в Групі організація, що відкрила свої двері у 1946 р. Сьогодні це найбільша установа, яка на ринкових засадах надає позики країнам, що розвиваються і є головним ініціатором аналогічного фінансування з інших джерел. МБРР надає позики урядам або державним чи приватним юридичним особам при гарантії уряду. Кошти для цього отримуються здебільшого шляхом запозичення на міжнародних ринках капіталу.
Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена у 1956 р. з метою надання підтримки приватним підприємствам країн, що розвиваються. МФК також є головним ініціатором як місцевих, та і зарубіжних приватних інвестицій. Її кредитно-інвестиційна діяльність базується на принципі брати на себе ринковий ризик разом з приватними інвесторами.
Міжнародна асоціація розвиту (МАР) була створена у 1960 р. з метою забезпечення на пільгових умовах фінансування країн з низьким рівнем доходу, які не мають кредитоспроможності для отримання позик у МБРР.
Міжнародний центр розв’язання спірних питань у сфері інвестицій увійшов до Групи Світового банку у 1966 р. з метою надання узгоджувальних та арбітражних послуг при вирішенні спірних питань між іноземними інвесторами і урядами країн-позичальників, що виникають безпосередньо у процесі впровадження інвестицій.
Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій (БАГІ) було створене у 1988 р. для забезпечення страхування некомерційних інвестиційних ризиків і надання технічних послуг, які сприяють надходженням інвестицій. БАГІ також поширює інформацію стосовно інвестиційних можливостей.
75. Світові ринки золота
Ринки золота — це спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється його регулярна купівля-продаж за ринковими цінами з метою промислово-побутового споживання; приватної тезаврації; інвестицій; страхування ризику; спекуляції; придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків. Якщо розглянути ринок золота організаційно, то це консорціум з кількох банків, що вповноважені здійснювати угоди із золотом. Вони здійснюють посередницькі операції між покупцями і продавцями й концентрують у себе їхні заяви, порівнюють їх і за взаємною домовленістю фіксують середній ринковий рівень ціни. Існують також певні фірми, що здійснюють очищення і збереження золота, виготовлення зливків.
Золоті ринки різняться:
- за типом організації (біржовий і не біржовий ринки);
- за формами товару, що обертається на них (зливки різної ваги і проб, монети різних випусків);
- за ступенем легальності (легальні й чорні ринки).
Ринки золота також поділяються залежно від режиму, який надає держава, на світові ринки (Лондон, Цюріх, Нью-Йорк, Гонконг, Дубай та ін.); внутрішні вільні (Париж, Мідан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро); місцеві контрольовані (Афіни, Каїр); чорні ринки (Бомбей та ін.).
У світі функціонує понад 50 ринків золота. Провідне місце належить ринкам золота у Лондоні та Цюріху.
Великими держателями золота є США, ФРН, Швейцарія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди. На промислово розвинені країни припадає понад 83 % світових централізованих запасів і 77 % загального світового запасу золотих резервів. МВФ теж є великим держателем золота, його сховище розміщене у Нью-Йорку, тут же зберігаються частково запаси 70-ти країн світу.
76. Світові фінансові центри.
До найважливіших міжнародних фінансових центрів належать Лондон, Нью-Йорк, Токіо.
Лондонський фінансовий центр. Лондонський ринок довгострокового позичкового капіталу складається з:
- первинного ринку, який включає: нові цінні папери, випущені урядом (першокласні цінні папери Об’єднаного Королівства) та фірмами Об’єднаного Королівства; єврооблігації, випущені іноземними позичальниками;
- вторинного ринку, організаційною основою якого є Міжнародна фондова біржа, що включає чотири ринки: ринок внутрішніх акцій, який, у свою чергу, складається із зареєстрованих на фондових біржах цінних паперів компаній, що мають добру репутацію; незареєстрованих цінних паперів малих, менш розвинутих фірм; «третій ринок» для молодих фірм, що зростають; першокласних цінних паперів і цінних паперів з фіксованою процентною ставкою — переважно це державні облігації, що випускаються Банком Англії; опціонів; іноземних акцій.
Лондонський ринок короткострокового капіталу складається з традиційного грошового ринку і додаткового (паралельного) грошового ринку.
Нью-Йорк як міжнародний фінансовий центр. Ринок довгострокового позичкового капіталу включає: ринок облігацій і акцій; іпотечний; ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів); ринок промислових облігацій; цільові позики підприємствам; ринок закордонних облігацій
До особливостей ринку капіталів Нью-Йорку можна віднести такі:
- на ринку капіталів діють усі великі інвестиційні банки світу. Вони гарантують розміщення цінних паперів на первинному ринку, а також діють як брокери для клієнтів на вторинному ринку;
- американський капітал ефективний завдяки тому, що національні фінансові інституції розподіляють нові випуски облігацій за нижчою ціною, ніж інші іноземні банки;
- на первинному ринку більш важливий випуск облігацій у зв’язку з великим їх обсягом, а на вторинному ринку важливішою є торгівля акціями через їх великий обсяг;
- країни, що розвиваються, мають обмежений доступ на нью-йоркський ринок капіталу через жорсткі вимоги Комісії з цінних паперів і бірж до надання компаніями звітів про свою діяльність.
Ринок короткострокового капіталу Нью-Йорку включає: казначейські векселі; цінні папери федеральних агенцій США; перехідні сертифікати; угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною; акцептовані банком векселі; комерційні короткострокові векселі; позики дилерам та брокерам.
Японський фінансовий центр. Японський ринок довгострокового позичкового капіталу включає: ринок акцій; процентні державні облігації; дисконтні державні ноти і векселі; облігації муніципалітетів; енергетичні цінні папери, гарантовані державою; промислові облігації; іноземні облігації в єнах; конвертовані облігації; облігації з підписними сертифікатами.
Японський ринок короткострокового капіталу включає:первинний та вторинний ринки державних облігацій; ринок Генсаки; ринок казначейських векселів; обліковий ринок векселів; ринок депозитних сертифікатів і т.д.
77. Система СВІФТ
У травні 1973 р. 239 кредитних установ з 13 європейських країн, а також США та Канади заснували Товариство світових міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ). СВІФТ є найбільшою міжнародною мережею, що зв’язує національні клірингові та банківські мережі, утворюючи світову фінансову систему телекомунікацій.
S.W.I.F.T. не тільки є найбільшою світовою мережею передачі інформації, але і надає спеціальне обладнання та програмне забезпечення для роботи у мережі.
Основними функціями системи S.W.I.F.T. є:
- Забезпечувати партнерське співробітництво з членами задля забезпечення конкурентноздатного фінансового комунікаційного сервісу найвищої якості та надійності з високим ступенем інтеграції.
- Сприяти комерційному успіху учасників за допомогою безперервного транзакційного процесу з високим ступенем автоматизації, основаному на компетентності у встановленні фінансових стандартів та надсиланню повідомлень та на світовій комунікаційній мережі.
- Отримувати прибуток з статусу міжнародного зразка.
- Прагнути набути та підтримувати статус безперечного світового лідеру.
Членами СВІФТ можуть бути банки, які уповноважені виконувати міжнародні банківські операції і перебувають у країні, що має регіональний процесинговий центр. Власниками акцій СВІФТ можуть бути тільки банки, які є його членами. Член СВІФТ зобов’язаний дотримуватися його статуту і сплачувати всі витрати, пов’язані зі вступом і роботою в середовищі СВІФТ.
Система СВІФТ організована так, щоб банки різних країн, які обладнані терміналами різних моделей з різною швидкістю роботи, могли б без перешкод обмінюватися повідомленнями та розуміти один одного.
Завданнями та цілями цього товариства, яке використовують зараз 2400 банків зі 115 країн-членів (з них 110 країн підключені до мережі СВІФТ), є планування, будування та функціонування міжнародної мережі комунікацій стандартизованими повідомленнями у міжнародних банківських операціях між його членами.
Слід зазначити, що СВІФТ є лише системою передавання даних і не виконує жодних розрахункових функцій. Доручення, що передаються за його допомогою, ураховуються як проведення за відповідними рахунками «Ностро» і «Лоро» так само, як і при використанні традиційних платіжних документів.
78. Стерлінгова валютна зона
Стерлінгова валютна зона утворилася на базі валютного блоку на початку Другої світової війни після введення у Великій Британії валютного контролю без якихось особливих інститутів. Саме війна привела до необхідності більш чіткої і суворої внутрішньої організації членів стерлінгової зони. Так, якщо до 1939 p. країнам — членам валютного стерлінгового блоку досить було спільно дотримуватися твердого обмінного курсу своїх валют відносно фунта стерлінгів та зберігати свої офіційні валютні резерви в Лондоні, то з 1939 p. з необхідністю виникають вимоги до країн — членів зони щодо спільного дотримання режиму валютного контролю, установленого Великою Британією, а також мати спільний валютний і золотий фонд.
До складу стерлінгової валютної зони входять головним чином країни — члени Британської Співдружності Націй та деякі інші держави, які мають досить тісні торговельні, економічні, валютно-фінансові та політичні відносини, що складалися історично протягом століть: Ірландська Республіка, Ісландія, Йорданія, Єгипет та ін.
Країни — члени стерлінгової зони зобов'язувалися забезпечувати не тільки взаємний валютний контроль, а й аналогічні спільні заходи такого контролю щодо третіх країн, які не входили до зони. Між Сполученим Королівством і країнами стерлінгової зони були підписані угоди, які передбачали об'єднання їхніх золотих і валютних резервів, причому країни-учасниці мали право вільно використовувати значну частину цих резервів.
Функціонування стерлінгової валютної зони забезпечує Великій Британії серйозні економічні вигоди, оскільки переважна більшість країн-учасниць є невичерпними джерелами різноманітної сировини, місткими ринками збуту англійських товарів, сферою вивозу капіталу. Тому Велика Британія, щоб зберегти зону, останнім часом нерідко йде на певні поступки країнам-учасницям у напрямку лібералізації, надаючи їм фінансову допомогу, пільговий режим при реалізації товарів на англійському ринку, деякі переваги при здійсненні операцій на лондонському валютному ринку.
79. Структура платіжного балансу.
У структурі платіжного балансу виділяють три основні складові:
- торговельний баланс, тобто співвідношення між вивезенням і ввезенням товарів;
- баланс послуг та некомерційних платежів;
- баланс руху капіталів і кредитів.
Крім названих трьох складових виділяють ще дві основні складові платіжного балансу:
- баланс поточних операцій, що включає рух товарів, послуг та односторонніх переказів;
- операції з офіційними валютними резервами.
Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту та імпорту. Економічний зміст активу чи дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її становища у світовому господарстві, характеру її зв’язків з партнерами та загальної економічної політики.
Баланс послуг та некомерційних платежів — включає:
- платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, теле-космічний та інші види зв’язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, лізингові операції тощо;
- у розділ «Послуги» входять виплати прибутків від інвестицій за кордоном та процентів за міжнародними кредитами;
- за методикою МВФ показують односторонні перекази: державні операції — субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації; приватні перекази — перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.
Три перелічені вище групи операцій — послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази — називають «невидимими» операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей (товарів).
Баланс поточних операцій включає всі операції, які завершуються протягом даного періоду. Вони відображаються у платіжному балансі і не здійснюють на нього жодного впливу у наступні періоди.
Баланс руху капіталів і кредитів — виражає співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів.
80. Сучасні проблеми функціонування гривні
Найзагальнішою і водночас найскладнішою проблемою успішного функціонування будь – якої повноцінної національної валюти є проблема конвертованості. Не менш важливим для повноцінного функціонування валюти є вибір нею валютного курсу. Світова практика підтверджує, що існують дві основні системи взаємодії національних валют:
Система взаємовідносин, що базується на механізмі фіксованих валютних курсів, яку ще називають сильним варіантом валютної угоди.
Взаємодія валют на основі плаваючих валютних курсів, (які) або так звана валютна угода слабкого типу.
Коли йдеться про впровадження в обіг повноцінної національної валюти України – гривні, то перш за все слід віддати належне її попереднику – українському карбованцю. Саме він, взявши на себе весь інфляційний тягар 1992 – 1996 рр. з високою для нього купівельною спроможністю, що підтверджував стабільний його курс протягом останніх (дореформених) восьми місяців 1996 року, щодо іноземних валют та зниження темпів інфляції, а після цього в дію вступила нова грошова одиниця - гривня.
Однак із моменту запровадження гривні, підтримання її стабільного курсу відбувалося за рахунок періодичної валютної інтервенції НБУ валютних резервів й ультражорстока моніторна політика. Таким чином не можливо утримувати стабільність гривні, адже стабільність будь – якої національної валюти тримається на таких складових :
- Ефективність і динамізм розвитку національної економіки.
- Стабільність функціонування фінансово – кредитної системи.
- Наявність достатніх валютних резервів у Центральному банку.
З моменту запровадження гривні в країні було нав’язано схему жорсткого монетаризму, який за тривалістю та механізмом здійснення не мав аналогів у світовій практиці.
Лише за умов ефективного здійснення приватизації й ухвалення для реального сектора економіки стабільного Податкового кодексу емісія може бути легалізована.
81. Україна і Європейський валютний союз
Європейський Союз першим оцінив глобальність завдання політичної та економічної перебудови, яке постало перед Україною. Він так само став першим відігравати активну роль у підтримці цього процесу.
Країни-члени ЄС чітко та урочисто висловили в своїй Спільній Пропозиції у листопаді 1994 року намір підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України. Крім того, ЄС і далі висловив підтримку Україні в своєму Плані Дій для України, який було затверджено в грудні 1996 року.
ЄС не тільки надає Україні найбільшу фінансову, економічну та технічну допомогу; він також виступає найбільшим торговельним партнером за межами СНД і найбільшим інвестором в Україні, при цьому обсяг і торгівлі, і інвестицій продовжує постійно зростати.
В цілому Європа готова до співробітництва: Україна становить стратегічний інтерес для ЄС. Хоча робиться застереження, що реалізація ролі України в Європі можлива в разі розв'язання її економічних і внутрішньополітичних проблем.
Партнерство та співробітництво між Україною та ЄС передбачає подальшу широкомасштабну співпрацю, спрямовану на досягнення цілей в усіх галузях права та економіки. Проте питання, що стосуються недискримінаційного режиму в торговельно-економічних відносинах, мають першочергове значення.
Стратегічною метою України неодноразово проголошено входження до ЄС.
За останні роки Україна поступово формувала і уточнювала свою стратегію вступу в перспективі у Європейський Союз. Однак у напрямі інтеграції до ЄС попереду велика робота з структурної перебудови економіки, реформування власності, здійснення макроекономічної стабілізації, форсуванню економічного росту. Необхідно досягти тих високих макроекономічних стандартів, які склались в економіці країн Західної Європи.
Будь-яка країна, що претендує на членство у ЄС, а потім стає членом Європейського Валютного Союзу, зобов'язана мати досить високі економічні та фінансові показники, які відповідають макроекономічним стандартам країн-членів ЄС.
Таким чином, перспектива інтеграції у ЄС України залежить значною мірою від вирішення ряду економічних проблем. Тільки в результаті успішного здійснення ринкових реформ і досягнення високого рівня розвитку економіки Україна може претендувати на членство у Європейському Союзі.
Розвиток відносин з Європейським Союзом у довгостроковій перспективі має залишатися одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України.
82. Україна і міжнародні фінансові інституції (МФІ)
Взаємовідносини з МВФ. У співпраці України з Міжнародним валютним фондом можна виділити три етапи.
Перший етап (1994-1995 рр.) характеризується наданням МВФ кредитів за програмою системної трансформаційної позики (STF) в сумі 742 млн.дол. для підтримки платіжного балансу України. Труднощі з ним виникли внаслідок загострення економічної кризи та змін у структурі і цінових умовах зовнішньої торгівлі, основною з яких став перехід до світових цін на енергоносії.
На другому етапі (1995-1998 рр.) було реалізовано три програми "Стенд-бай", затверджені в обсязі 2185,5 млн.дол. Ці кредити призначалися для підтримки курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України. Завдяки реалізації двох перших програм наша держава отримала доступ на світові ринки капіталу, а за третьою в серпні 1997 р. було відкрито кредитну лінію тер-міном на один рік на загальну суму 542 млн. дол. Україна отримала лише 242,2 млн.дол., оскільки у березні 1998 р. МВФ відмовив у наданні чергових траншів через порушення Урядом окремих показників Меморандуму економічної політики, зокрема дефіциту державного бюджету.
Третій етап (1998-2001 рр.) розпочався з вересня 1998 р. запровадженням трирічної Програми розширеного фінансування (EFF), якою передбачено надання позики загальною сумою 2,226 млрд.дол. Головна її мета - сприяння макроекономічній стабілізації в Україні і виходу на позитивну економічну динаміку, забезпечення протягом 2001-2005 рр. щорічних темпів зростання реального ВВП на рівні не менше 4-5%. На 1 січня 2001 р. у рамках цієї програми отримано понад 1 млрд. дол., які пішли на поповнення валютних резервів НБУ. За період співпраці з МВФ наша держава отримала від нього кредитів на загальну суму 3,5 млрд. дол.
Взаємовідносини зі Світовим банком. Цей напрям співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями є основним джерелом інвестиційного фінансування. Від Світового банку вона отримує системні позики та інвестиційні кредити. Системні позики надаються під реформування окремих секторів економіки із спрямуванням їх траншами безпосередньо до державного бюджету України. Ці кошти можуть використовуватися на фінансування його дефіциту та підтримку платіжного балансу.
Протягом 1994-1999 рр. на покриття дефіциту бюджету було залучено кошти системних позик Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), що є головною установою в групі Світового банку, в сумі 1,8 млрд. дол. Це забезпечило певні позитивні результати у розвитку ринкової інфраструктури, зокрема бан-ківської системи.
Співробітництво України з СБ пройшло у своєму розвитку три етапи.
На перший з них (1992 - грудень 1994 рр.) припадають переважно ознайомчі та дослідні місії СБ, результатами яких стали звіти про економічну та соціальну ситуацію в Україні і запровадження першого інвестиційного проекту обсягом близько 17 млн. дол.
Другий етап (кінець 1994 - 1997 рр.) охоплює підготовку та реалізацію СБ системних проектів, спрямованих на реформування окремих секторів економіки та соціальної сфери. Ці кошти використано для удосконалення пенсійної системи, здійснення адміністративної реформи, управління державними ресурсами. Одночасно поповнювався інвестиційний портфель СБ, зокрема проектами модернізації шляхової інфраструктури, систем тепло- і водопостачання тощо.
Третій етап (1998 - 2000 рр.) характеризується як збільшенням обсягів кредитування з боку СБ, так і початком погашення заборгованості, що виникла.
Інвестиційна програма на цьому етапі здійснювалася більш стримано. З інвестиційного портфеля було вилучено ряд проектів, що стосувалися високих технологій (наприклад, продовження проекту "Морський старт"), фінансових послуг, модернізації систем водо- і теплопостачання в окремих реґіонах.
Загалом за весь час співпраці з СБ Україна отримала понад 2,1 млрд. дол.
Взаємовідносини з ЄБРР. Європейський банк реконструкції і розвитку здійснює зовнішнє пряме та спільне фінансування інвестиційних проектів. На відміну від інших міжнародних фінансових інституцій, він зосереджується насамперед на кредитуванні приватного сектору та об'єктів ключової інфраструктури. За останній період увагу ЄБРР зосереджено на пріоритетних напрямах розвитку в Україні малого та середнього бізнесу (17% від загального портфеля проектів), банківсько-фінансової системи (5%), енергетичного сектору (27%), енергозбереження (3%), транспортної інфраструктури (11%), телекомунікацій (9%), систем водопостачання (3%), агропромислового комплексу (17%), готельної інфраструктури (1%).
У 1999 році Україна вийшла за обсягами нових проектів на перше місце серед клієнтів банку, а їх частка у загальному портфелі ЄБРР перевищила 7% (попереду тільки Росія, Румунія та Польща).
Слід враховувати й таке: хоча ЄБРР загалом координує свою діяльність з МВФ та Світовим банком, фінансування ним проектів в Україні протягом 1999-2000 рр. не лише не припинялося, а й набувало нової динаміки. Обсяг його нових кредитних проектів, затверджених Радою директорів, склав торік 465 млн. дол. Серед восьми затверджених проектів були: ядерні блоки Х2-Р4 (215 млн. дол.), закупівля органічного палива (100 млн. дол.), модернізація автомагістралі Київ-Чоп (65 млн. дол.), програма кредитної підтримки експортних підприємств (50 млн. дол.). Як важливий крок у поліпшенні співпраці з ЄБРР слід розглядати проект заснування в Україні Банку мікрокредитування, що сприятиме розвитку підприємницької ініціативи та підвищенню зайнятості населення.
У вересні 2000 р. Радою директорів ЄБРР прийнято нову стратегію діяльності в Україні на період до 2002 р. Головна її особливість - у спрямованості на підтримку економічних та структурних реформ у найбільш важливих секторах української економіки.
Використання коштів, запозичених від міжнародних фінансових інституцій. Цільове призначення зовнішніх запозичень обумовлюється як поточними потребами економіки і соціальної політики, так і стратегічними пріоритетами розбудови господарського простору України.
Невиправданою є і порівняно висока (45%) частка використання запозичених коштів для підтримки національної валюти (3,5 млрд. дол.). Це надто висока ціна для національної економіки, яка засвідчує недостатню ефективність грошово-кредитної політики Національного банку України у попередній період. Стабільність гривні повинна забезпечуватися іншими (внутрішніми) монетарними інструментами. У цьому переконує досвід роботи НБУ у 2000 р., коли відносна, у т.ч. валютна, стабільність гривні забезпечувалася за відсутності кредитів МВФ при одночасних виплатах кредиторам за зовнішнім державним боргом.
Міжнародна технічна допомога (МТД). Важливим напрямом співпраці з міжнародними фінансовими інституціями є технічна допомога. Вона надається цими установами та розвиненими країнами, відчутно підтримуючи Україну в ринковому трансформуванні економіки. З 1992 р. у нашій державі реалізовано проектів такої допомоги більш як на 4 млрд. дол.
В останні роки зберігається стійка тенденція зростання загального обсягу міжнародної технічної допомоги. За даними Міністерства економіки України, у 1999 р. він склав 407,7 млн. дол., у 2000 р. - 413,62 млн., а за прогнозом на 2001 р. має досягти 461 млн. дол. Найбільш масштабними були проекти з ядерної безпеки, реструктуризації енергетичного сектору, розробки програм енергоефективності та енергозбереження, поглиблення реформ в аграрному комплексі, поліпшення якості медичних послуг.
83. Фактори, які впливають на стан платіжного балансу
Платіжний баланс — це підсумковий документ, у якому відображаються всі операції резидентів країни з резидентами інших країн протягом визначеного часу, звичайно календарного року, у формі співвідношення надходжень та платежів.
За економічним змістом розрізняють баланс на певну дату й за певний період. Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які кожен день постійно змінюються. Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійсненні за цей період зовнішньоекономічні дії й дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.
Якщо загальна сума платежів з міжнародних операцій країни відповідає бюджету, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то спостерігається нерівновага платіжного балансу.
Будь-яка операція, що призводить до платежу, проведеного громадянами даної країни (чи урядом), є витратною статтею балансу (–), а та, що веде до отримання громадянами країни (чи урядом) коштів, є прибутковою статтею балансу (+).
Фактори, що впливають на платіжний баланс:
- Нерівномірність економічного й політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.
- Циклічні коливання економіки.
- Зростання закордонних державних витрат, пов’язаних з мілітаризацією економіки й військовими витратами.
- Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.
- Зміни в міжнародній торгівлі.
- Вплив валютно-фінансових факторів.
- Негативний вплив інфляції.
- Торговельно-політична дискримінація певних країн.
- Надзвичайні обставини — неврожай, стихійні лиха, катастрофи.
Загальні умови, що повинні виконуватись для досягнення рівноваги платіжного балансу:
- Нульове сальдо, тобто рівність дебету та кредиту в базисному балансі чи балансі офіційних розрахунків.
- Повна зайнятість по країні.
- Відсутність серйозних обмежень на міжнародні операції.
- Оцінка позицій платіжного балансу
Оцінка позицій платіжного балансу країни потребує обов’язкового вивчення структури, характеристик і економічних факторів, що впливають на міжнародні потоки операцій.
Платіжний баланс будь-якої країни підлягає процесу безперервної правки, необхідність якої пояснюється впливом різних економічних факторів на платіжний баланс.
Характеристика економічних факторів, що впливають на платіжний баланс держави
| Економічні фактори | Спосіб впливу |
| Темп інфляції | У результаті надмірного підвищення цін товари та послуги, що виробляються в країні, стають надмірно дорогими для покупців-нерезидентів. Як наслідок, скорочується рівень експорту. Одночасно, унаслідок підвищення рівня цін, імпортні товари стають все більш привабливими для покупців порівняно з товарами, що виробляються в цій країні. Це сприяє збільшенню обсягу імпортних операцій |
| Реальний ріст ВВП | Високі темпи зростання ВВП приводять до збільшення об’ємів імпорту товарів та послуг. Ця тенденція пояснюється тим, що високі темпи зростання ВВП означають, що підвищується рівень прибутків у середині країни, частина яких може бути використана на імпорт. |
| Процентні ставки | Рівні процентних ставок впливають на потоки капіталу, що вливаються в ринок облігацій і використовуються для інвестицій у грошовий ринок. Якщо в країні підвищуються процентні ставки, то можна чекати зростання припливу капіталу для інвестицій в облігації з високою прибутковістю та в інші інструменти грошового ринку. |
| Валютний курс «спот» | Валютний курс «спот» впливає на: Відносну вартість імпортних товарів порівняно з вартістю товарів, вироблених в самій країні. На відносну вартість експортних товарів порівняно з товарами інших країн (у країнах-імпортерах). Високий курс іноземної валюти перешкоджає проведенню імпортних операцій та сприяє проведенню експортних операцій. |
84. Фіксовані валютні курси
Обмінний курс валюти є тим ключовим фактором, що зв'язує економіку країни з іншим світом. Розрізняють два види обмінних курсів : номінальний і реальний. Номінальний обмінний курс - це відносна ціна валют двох країн. Реальний - відносна ціна товарів, зроблених у двох країнах. Фіксовані курси – система, що припускає наявність зареєстрованих паритетів, які знаходяться в основі валютних курсів, що підтримуються державними валютними органами.
Фіксований валютний курс офіційно встановлюється центральним банком з врахуванням співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних партнерів, рівня валютних резервів, стану торговельного балансу. Фіксований валютний курс найбільш доцільний за умов внутрішніх кризових ситуацій в нестабільній економіці, тому що забезпечує нижчі темпи інфляції, стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.
Класичним прикладом є так називаний золотий стандарт . От три основні правила золотого стандарту:
Держава фіксує ціну золота, а, отже, і вартість своєї грошової одиниці в золотому вираженні
Держава підтримує конвертованість вітчизняної валюти в золото. Іншими словами зобов'язано на першу вимогу чи купувати продавати вітчизняну валюту за золото будь-якому бажаючий
Держава повинна мати запаси золота, рівні по вартості випущеному в звертання кількості грошей. Тобто держава випускає гроші тільки тоді, коли купує золото, і знищує їх, коли продає
Поза сумнівом, що останнє правило є основним при системі золотого стандарту. Тому що його недотримання веде до дефіциту чи золота грошей (звичайно золота, по цілком зрозумілих причинах ) і, отже, до гіперінфляції.
Щоб зрозуміти як адаптується платіжний баланс в умовах золотого стандарту припустимо, що світ складається з двох країн - Сполучених Штатів і Великобританії і ходіння мають валюти тільки цих країн : долар і фунт стерлінгів. В обох цих країнах діє золотий стандарт. Нехай валютний паритет буде дорівнює 20, 67 дол. за унцію золота в Сполучених Штатах і 4, 25 фунти за унцію золота у Великобританії. З цього випливає, що валютний курс долара до фунта дорівнює 4, 86 дол. за фунт. Тепер представимо, що в США відбулося збільшення витрат на імпорт (мал.3 ). Пряма М, як і у випадку вільного флоатинга, переміститься в положення М1. Утвориться дефіцит платіжного балансу AA1 . Тільки тепер курс не буде рости вище 4.86 дол. за фунт. Тому що будь-яка людина може купити золото в Сполучених Штатах по 20, 67 дол. за унцію і продати його в Англії по 4, 25 фунти стерлінгів за унцію, що і роблять імпортери. Згодом обсяг золота і, відповідно грошова маса в США зменшуються, а у Великобританії навпаки - збільшуються, тому що англійському центральному банку потрібно надрукувати додаткова кількість фунтів стерлінгів, щоб купити золото в американських імпортерів.
У відповідь на скорочення грошової маси США, витрати, включаючи витрати на імпорт, теж скорочуються. Це змушує криву М1 поступово зрушуватися вліво. У той же час у Великобританії в зв'язку зі збільшенням грошової маси витрати, включаючи і витрати на американський експорт, ростуть. Отже в США зростає доход від експорту.Пряма Х починає зрушуватися вправо, поки в крапці А2 не зустрінеться з прямої М. У цей момент дефіцит буде усунута і рівновага відновиться.
У світовій економіці золотий стандарт діяв протягом більшої частини XIX і початку XX вв. Правда він був не зовсім ідеальним тому, що на практиці не можливо забезпечити співвідношення золота і грошей 1:1, але система все-таки діяла автоматично, доти поки підтримувалася конвертованість валют. Однак під час світових воєн і фінансових криз вона припинялася. Наприклад грошова система США була формально зв'язана з золотом аж до 1971 року, хоча американські громадяни втратили право звертати гроші в золото ще в 1934 році.
Тому що підтримувати золотий стандарт ставало усе сутужніше і сутужніше, у 50-і роки нашого сторіччя був уведений доларовий стандарт, при якому країни фіксували вартість своїх валют у доларах. Вони повинні були зберігати визначений резерв доларів і в меншому ступені золота, що міг бути використаний для задоволення вимог на іноземну валюту При доларовому стандарті центральні банки, не будучи зв'язаними строгими правилами, змінювали грошову масу, щоб впливати на безробіття й інфляцію.
85. Характерні риси Паризької системи золотомонетного стандарту
Першою в історії світовою валютною системою була система, що спиралася на єдині правила обігу золотого грошового товару і відома під назвою системи золотого стандарту. Юридичне вона була оформлена на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р.
Система золотого стандарту, або золотого монометалізму, характеризується тим, що при ній роль загального еквівалента закріплюється за золотом, а в обігу функціонують золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото. Система золотого стандарту була встановлена у Великій Британії ще наприкінці XVIII ст., проте широке поширення в світі вона набула в останній чверті XIX ст.: в Німеччині в 1871-1873 рр., Франції в 1878 р., Японії - 1897 р.
Золотомонетний стандарт як класична форма золото-го монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом усіх функцій грошей. Майже протягом XIX ст. і початку XX ст. золото відігравало головну роль у міжнародній грошово-валютній системі. Ера класичного зо-лотого стандарту розпочалася в 1821 р., коли після завершення наполеонівських війн Велика Британія зробила фунт стерлінгів конвертованою в золото валютою. Невдовзі і США зробили те саме з американським доларом. Найбільшої сили система золотого стандарту досягла в період з 1880 до 1914 рр., тобто до початку Першої світової війни.
Існувало три форми золотого стандарту - золотомонетна, золотозливкова та золотовалютна. Розглянемо переваги і недоліки кожної з них.
При золотому стандарті в його класичній золотомонетній формі не існувало будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати й купувати, перевозячи його з однієї країни до іншої. Режим золотомонетного стандарту був насамперед режи-мом стабільних валютних курсів. Така стабільність була результатом дотримання державами, що запровадили цю систему, встановлених конкретних "правил гри".
Із самого початку свого існування система золотомонет-ного стандарту забезпечувала надзвичайну валютну стабіль-ність. Достатньо сказати, що тільки австрійський талер та американський долар після війни за незалежність були єди-ними провідними валютами Європи і Північної Америки, які були девальвовані протягом століття перед Першою світо-вою війною, фунт стерлінгів і французький франк зберегли незмінним золотий вміст з 1815 по 1914 рр.
Однак найсуттєвішою вадою системи золотомонетного стандарту було те, що за цих умов практично повністю виключалася можливість проведення окремими державами власної грошово-валютної політики, спрямованої на вирішення внутрішніх проблем країни. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії й інфляційне знецінення національних грошей були відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання, використання у конкретних напрямах економічної політики.
Система золотозливкового стандарту - перехідна форма золотого стандарту. Вона встановилася в ряді високо-розвинутих країн Заходу (крім США) після Першої світової війни і проіснувала до Великої депресії 1929-1933 рр. Суть цієї урізаної системи золотого стандарту полягала в тому, що національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш як 12, 4 кг кожний.
В інших країнах, зокрема в тих, які зазнали поразки в Першій світовій війні, а також у багатьох колоніальних та залежних країнах була впроваджена система золотодевізного стандарту, що основана на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, почали називатися девізами.
Це була друга світова валютна система, юридичне оформлення якої було зафіксовано у міждержавній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конфе-ренції в 1922 р.
При системі золотодевізного стандарту країни накопичу-ють для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іно-земної валюти економічно найсильніших держав, що є екві-валентом золота.
Після 1920 р. золотодевізний стандарт особливо поширився в Європі. Центральні банки багатьох країн отримали право зберігати свої резерви або їх частину в цінних паперах і за-кордонних авуарах, обмінних на золото. Країни, які приєдналися до золотодевізного стандарту, збе-рігали свої авуари у двох основних фінансових центрах - Нью-Йорку і Лондоні.
Історичний досвід показує, що для успішного функціону-вання золотодевізного стандарту потрібні такі умови:
• проведення узгодженої політики центральних банків країн-учасниць;
• країни, які виступають в ролі валютних центрів, повинні постійно підтримувати значний рівень економічної актив-ності і високий попит на імпорт з тим, щоб дати змогу краї-нам - членам системи вільно купувати необхідні їм ре-зервні засоби;
• резервні авуари країн-учасниць не повинні складатись із короткострокових авансів, що надаються країнами, які виступають в ролі валютних центрів.
86. Характерні риси сучасної світової валютно-фінансової кризи
Глибина світової кризи, що вирує сьогодні, значно більша, ніж у 70-ті, 80-ті, 90-ті та в першому десятиріччі нинішнього століття. Більшість експертів уже порівнює її з глобальною економічною кризою кінця 20-х – середини 30-х років ХХ століття. Нинішня криза глобалізації і глобалізму веде свій відлік від 1997 року, коли розгорнулася глобальна фінансова криза (ланцюг фінансових криз) і відтак різко впала міжнародна торгівля. Ці процеси охопили спочатку Азійський регіон, а потім Латинську Америку і Росію.
Одним із перших про наближення глобальної кризи заговорив Джордж Сорос.
Серед злободенних тем, що нині обговорюються, – втрата довіри до глобальних міжнародних інститутів – ООН, МВФ, Світового банку – у їх здатності протистояти прийдешній глобальній кризі. Найважливіший підсумок світової кризи 2007–2008 років – усвідомлення того, що "Вашингтонський консенсус" 1989 року як політика, що проводилася урядом США значною мірою за допомогою підконтрольних йому міжнародних фінансових установ – Світового банку і Міжнародного валютного фонду – стосовно більш уразливих держав, вичерпаний. Економічно і фінансово ослаблені Сполучені Штати не в змозі більше диктувати умови решті людства.
На початку ХХI століття спостерігаються такі основні кризи:
- криза долара як світової резервної валюти;
- криза довіри до глобального топ-менеджменту;
- криза "перевиробництва" і "надспоживання";
- дисбаланс у світовій економіці, пов'язаний із надвисоким рівнем глобального спекулятивного капіталу;
- цивілізаційна криза.
«Поточна криза – це не просто наслідок падіння ринку житла, це кінець 60-річного періоду розвитку системи кредитування, заснованої на доларі як валюті резервів", – заявив у січні 2008 року на Економічному форумі в Давосі Джордж Сорос. Світ залежить від Сполучених Штатів і їхнього управління своєю національною фінансовою системою. Міжнародних угод, які б регламентували долар як світову валюту, немає, а отже, США не несуть формальної відповідальності перед світом за свою національну валюту. Водночас, вони дуже залежать від того, як він ставиться до долара як глобальної грошової одиниці.
Сьогодні глобалізований світ стоїть на порозі змін. Через ослаблення долара виникло чимало ознак імовірного переходу світової валютно-фінансової системи до мультивалютного формату. Протягом останнього десятиліття активно обговорюється питання наскільки довго американський долар виконуватиме роль резервної валюти і що поступово прийде йому на зміну. Вочевидь, зростає необхідність у міжнародній угоді щодо глобальної резервної валюти і системи контролю над нею.
В останній час негативні наслідки глобалізації найбільш гострими виявилися для банківської системи, економіки і соціальної сфери майже в усіх країнах світу. Нинішня світова криза торкнулася всіх країн – як розвинутих, так і тих, що розвиваються. На думку багатьох економістів, це передусім криза сучасної моделі західної цивілізації, що виникла під тягарем її внутрішніх протиріч, коли високий рівень споживання населення не відповідає наявним ресурсам і рівню виробництва. Кожна з держав мусить обрати для себе або модель виживання, або модель розвитку. Модель виживання, яка, власне, сьогодні й реалізується, дозволяє „втриматися на плаву” за рахунок купівлі активів, вимушеної глобалізації капіталів промислово-фінансових груп, які нині шукають нових партнерів, використовуючи для цього державні механізми. Натомість модель розвитку передбачає, насамперед, інвестування в нові технологічні проекти.
87. Цільове призначення міжнародних фінансів
Міжнародні фінанси - економічні відносини, пов'язані з міжнародним рухом грошових коштів. Міжнародні фінанси — це фонди фінансових ресурсів, створення і використання яких здійснюється на світовому або міжнародному рівнях для задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення.
Через механізм міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту. Такий розподіл і перерозподіл є не хаотичним, а визначається об'єктивними закономірностями: капітал рухається в пошуках найбільшої норми прибутку; важливим чинником є ризики, пов'язані з отриманням прибутку.
За допомогою міжнародних фінансів здійснюється міждержавний перерозподіл фінансових ресурсів.
Міжнародні фінансові інститути створюються як надбудова над національними фінансовими системами. Вони ефективніше виконують ті функції, які на міжнародному рівні одній державі виконати неможливо або можна виконати з меншим ефектом. Нині ці інститути виконують в основному функції надання фінансової допомоги у формі кредитів, тим країнам — членам міжнародних інститутів, які мають у цьому потребу.
Основним джерелом вільних коштів є економіка промислово розвинутих країн, вони ж, ці країни, і є найбільшими позичальниками. Тобто відбувається процес перерозподілу ресурсів між державами з метою досягнення високих темпів економічного розвитку і підвищення суспільного добробуту.
Звичайно, ринок позикових капіталів все більше поширюється на країни, що розвиваються, оскільки там при певних ризиках забезпечується вища дохідність. З кінця 80-х років одержувачами позик стали постсоціалістичні країни, де найвищі процентні ставки зумовлені кризовими явищами в економіках.
88. Частково конвертована валюта (ЧВК)
Конвертованість валюти - це здатність національної валюти до вільного обміну на валюти інших країн по діючому валютному курсу.
Частково конвертована (обмежено конвертована) валюта — форма конвертованості, за якої допускається лише зовнішня конвертованість, тобто вільне використання валюти іноземними громадянами (юридичними і фізичними) і тільки в поточних, а інколи лише у зовнішньоторговельних розрахунках.
До них належать розрахунки, пов'язані з експортом та імпортом товарів і послуг, з доходами іноземних та вітчизняних осіб від інвестицій (відсотки, дивіденди), від обслуговування іноземців всередині країни, з витратами на послуги своїм громадянам за межами країни, авіаційним та морським фрахтом, страхуванням вантажів тощо.
Цей вид валюти обмінюється тільки на деякі іноземні валюти і використовується не у всіх зовнішньоторговельних операціях. До цієї групи входять валюти більшості розвинених і розвиваються країн. Ступінь конвертованої визначається державою в спеціальних законодавчих актах. Законом встановлюється порядок і перелік іноземних валют, на які може обмінюватися національна валюта, а також кількісний вираз такого обміну, дозволяється купівля-продаж валюти на валютних ринках, указується круг суб'єктів таких операцій (тобто резиденти, нерезиденти, ті або інші підприємства, банки, міжнародні організації і т.п.). Закон регулює також круг і ступінь обмеження валютообмінних операцій, умови і порядок їх здійснення. Перш за все це торкається зовнішньоторговельних операцій, купівлі-продажу валюти, відкриття валютних рахунків і т.п.
Наявність обмежень у конвертованості зумовлена нестабільністю економічної ситуації країни, розладом її платіжних балансів. Обмежувальна політика проводиться державою і включає законодавчу та адміністративну регламентації операцій з валютою і валютними цінностями. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, мають частково конвертовану валюту.
89. Що таке “валютний коридор“?
ВАЛЮТНИЙ КОРИДОР — межі коливання валютного курсу, що встановлюються як спосіб його державного регулювання і підтримувані центральним банком за допомогою закупівель і продажу валюти.
Світовий досвід свідчить, що валютний коридор вводиться, як правило, в умовах відсутності вільного капіталу на фінансовому ринку, внаслідок великого бюджетного дефіциту, значного внутрішнього і зовнішнього боргу.
ВАЛЮТНИЙ КОРИДОР - система встановлення передбаченого валютного курсу національної валюти з метою запобігання дестабілізуючим чинникам у фінансово-економічному стані тієї або іншої країни, недопущення кризисних явищ у валютно-фінансовій сфері. Конкретний механізм валютного коридору полягає в тому, що контрольоване центральними банками тієї або іншої держави зміна валютного курсу здійснюється відповідно до реальних змін в економічній ситуації. В той же час сам процес зміни курсових співвідношень валют не схильний до дії непередбачених акцій в процесі функціонування біржових торгів, які незрідка спровоковані учасниками торгів на біржових сесіях. Характерна особливість валютного коридору полягає в тому, що зміна курсових співвідношень і встановлення самого валютного курсу можуть вагатися виключно в строго обмежених і закріплених нормативно-правовими документами межах.
Отже, валютний коридор дозволяє точніше прогнозувати економічну ситуацію і тим самим значно знижувати ризик в процесі здійснення зовнішньоекономічних операцій, що є досить стабілізуючим чинником для всієї економіки країни.
90. Ямайська валютна система
Контури нової валютної системи, яка функціонує і розвивається у с-вітовій економіці донині, були визначені на нараді представників країн — членів МВФ, що відбулася в м. Кінгстоні на Ямайці у січні 1976 р.
Кінгстонська угода започаткувала утворення Ямайської валютної системи. Ця система почала функціонувати після відповідних ратифікацій зазначеної угоди державами-учасницями у квітні 1978 р. Наведемо визначальні принципи Ямайської валютної системи.
1. Проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин: скасовано офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золото і фіксацію масштабу цін (вмісту золота) національних грошових одиниць; знято будь-які обмеження його приватного використання. Унаслідок цих дій золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого у паперових (кредитних) грошах визначається на ринку згідно з попитом і пропозицією.
2. Висунуто мету перетворити створену ще в 1969 р. міжнародну платіжну одиницю СПЗ на основний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу.
3. Важливою ознакою механізму нової системи є запровадження "плаваючих" валютних курсів національних грошових одиниць. Така система має два протилежні аспекти. З одного боку, вона надає валютним відносинам гнучкості, забезпечує можливість ефективно реагувати на постійні зміни співвідношень у вартості національних валют. З іншого боку, коливання валютних курсів порушують стабільність торговельних зв'язків, породжують спекулятивні операції.
Одна з істотних особливостей Ямайської валютної системи полягає у тому, що вона розвивалася на принципах поліцентризму, або валютного "плюралізму", тобто взаємодії у межах єдиної системи локальних (регіональних) валютних структур. Підпорядковуючись загальним принципам, що визначаються МВФ, регіональні валютні структури водночас розвиваються і на власних функціональних засадах.