1. Банк міжнародних розрахунків
| Вид материала | Документы |
- Tема міжнародні розрахунки І платіжний баланс, 298.2kb.
- 1. Назва модуля, 29.08kb.
- План Вступ Акредитивна форма розрахунків за екпортно-імпортними операціями Міжнародні, 327.58kb.
- План Вступ Акредитивна форма розрахунків за екпортно-імпортними операціями Міжнародні, 346.12kb.
- План Вступ Акредитивна форма розрахунків за екпортно-імпортними операціями Міжнародні, 326.94kb.
- Пат «кб «хрещатик» від 14., 1786.17kb.
- Пат «кб «хрещатик» від 14., 1780.6kb.
- Реферат на тему: Форми безготівкових розрахунків, 11.18kb.
- Додаткова інформація щодо фінансової звітності кб тов «місто банк» за 2008 рік, 894.98kb.
- Ассоциация российских банков, 55.19kb.
Основні функції МВФ
- сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці
- розширення світової торгівлі
- кредитування
- стабілізація грошових обмінних курсів
Офіційні цілі МВФ
- «сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»;
- «сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів;
- «забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»;
- надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень;
- тимчасово надавати державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою «виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу».
Структура органів управління
Вищий керівний орган МВФ — Рада керуючих (Board of Governors), в якій кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. До повноважень Ради належить — вирішення ключових питань діяльності Фонду: внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів.
Важливу роль в організаційній структурі МВФ відіграє Міжнародний валютний і фінансовий комітет МВФК. Цей комітет виконує важливі функції: спрямовує діяльність Виконавчої ради; формує стратегічні рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності МВФ; вносить на розгляд Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до статей Угоди МВФ. Схожу роль відіграє також Комітет з розвитку .
Рада керуючих делегує більшість своїх повноважень Виконавчій раді (надання кредитів країнам-учасникам і здійснення нагляду за їх політикою валютного курсу).
Виконавча рада МВФ обирає на п'ятирічний термін директора-розпорядника.
Основні механізми кредитування
1. Резервна частка. Перша порція іноземної валюти, яку країна-член може отримати в МВФ в межах 25 % квоти, називалася до ямайської угоди «золотою», з 1978 р. — резервною часткою (Reserve Tranche).
2. Кредитні частки. Засоби в іноземній валюті, які країна-член може отримати понад розмір резервної частки (у випадку її повного використання авуари МВФ в валюті країни досягають 100 %), поділяються на чотири кредитні частки, або, які становлять по 25 % квоти.
3. Домовленості про резервні кредити стенд-бай (з 1952 р.) забезпечують країні-члену гарантію того, що в межах визначеної суми і протягом терміну дії угоди вона може при умові дотримання обумовлених в угоді умов безперешкодно отримувати від МВФ іноземну валюту в обмін на національну.
4. Механізм розширеного кредитування (з 1974 р.) доповнив резервну і кредитні частки. Він призначений для надання кредитів на більш тривалий період і в більших розмірах по відношенню до квот, ніж в рамках звичайних кредитних часток.
На відміну від Світового банку, діяльність МВФ зосереджена на відносно короткострокових макроекономічних кризах. МВФ може кредитувати будь-яку країну з числа членів, яка відчуває нестачу іноземної валюти для покриття короткострокових фінансових зобов'язань.
58. Міжнародний кредит та його основні функції
Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний із наданням у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим на умовах платності, строковості, повернення.
Джерелами міжнародного кредиту є:
- тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі;
- грошові накопичення держави, мобілізовані банком;
- грошові заощадження індивідуального сектору, мобілізовані банком.
Міжнародні кредитні відносини ґрунтуються на певній методологічній основі. Одним із її елементів є принципи, яких мають дотримуватися у процесі практичного виконання будь-якої операції на міжнародному ринку банківських кредитів і які знайшли своє відображення у міжнародному кредитному законодавстві.
Основні принципи міжнародного кредиту такі:
- повернення — відображає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником. Якщо отримані кошти не повертаються, то має місце безповоротне передання грошового капіталу, тобто фінансування;
- строковість — передбачає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в чітко визначений строк, зафіксований у кредитній угоді;
- платність — означає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, а й проплати права їх використання;
- забезпеченість — передбачає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі порушення позичальником узятих на себе зобов’язань і відображається у таких формах кредитування, як позики під заставу чи під фінансові гарантії;
- цільовий характер — притаманний більшості кредитів і відображає необхідність цільового використання коштів, які отримані від кредитора;
- диференційований характер (не завжди виділяється, хоча за сучасних умов, на наш погляд, дуже важливий) — визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників залежно від інтересів як банку, так і країни, в якій розташований банк-кредитор.
Принципи міжнародного кредиту виражають його зв’язок з економічними законами ринку і використовуються для досягнення поточних і стратегічних завдань суб’єктами ринку і держави.
Місце і роль міжнародного кредиту у світовій економічній системі визначається насамперед його функціями, які відображають особливості руху міжнародного позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.
До базових функцій міжнародного кредиту можна віднести:
перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва;
економію затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків;
прискорення концентрації і централізації капіталу;
обслуговування міжнародного товарообігу;
прискорення науково-технічного прогресу.
Через виконання взаємозв’язаних функцій міжнародний кредит відіграє певну роль у розвитку світового виробництва, яка може бути і позитивною, і негативною.
Позитивна роль міжнародного кредиту у процесі відтворення полягає в тому, що він: стимулює зовнішньоекономічну діяльність країни; створює сприятливі умови для зарубіжних приватних інвестицій; забезпечує безперервність міжнародних розрахункових та валютних операцій; підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі та інших видів зовнішньоекономічної діяльності.
Негативна роль міжнародного кредиту у процесі відтворення полягає в тому, що він: загострює суперечності ринкової економіки; використовується для переказування прибутків із країн-позичальників, посилюючи позиції країн-кредиторів; сприяє створенню та зміцненню в країнах-боржниках вигідних для країн-кредиторів економічних і політичних режимів; виступає джерелом фінансування війн; використовується для проведення кредитної дискримінації та кредитної блокади.
59. Міжнародний ринок кредитних ресурсів
Міжнародний ринок кредитних ресурсів — це специфічна сфера руху коштів між країнами. Кредитні ресурси на міжнародному ринку рухаються на загальновідомих принципах, а саме принципах обов'язкового повернення коштів, терміновості, платності і забезпеченості.
В умовах товарно-грошових відносин і особливостей виробничого циклу завжди складатиметься ситуація, коли частка фінансових ресурсів буде вільною. Звичайно, вона надходитиме на ринок кредитних ресурсів. Врешті, вільні кошти накопичуються в банках і фінансових установах, а потім розміщуються в тих країнах, де є потреба в додаткових інвестиціях.
Можна дійти висновку, що головне призначення міжнародного ринку кредитних ресурсів — своєчасна мобілізація вільних коштів і подальше їхнє використання в інших країнах, де нині є в них нагальна потреба і вони можуть дати найвищий дохід.
Ринок кредитних ресурсів зміцнює фінансове становище в світі в цілому і в окремих країнах зокрема. Він розширює фінансові можливості кожної держави, дає змогу уникнути фінансової кризи, скоротити витрати виробництва й обігу в державі.
Міжнародний ринок кредитних ресурсів сприяв розвиткові міжнародних розрахунків, економії часу й ефективнішому використанню капіталів, збільшенню нагромаджень у світовому господарстві.
З інституційного погляду міжнародний ринок кредитних ресурсів є сукупністю установ і організацій, за допомогою яких здійснюється рух капіталів у сфері міжнародних економічних зв'язків. У ролі кредиторів виступають приватні банки, фірми, страхові компанії. Аналогічно одержувачами кредитів виступають приватні компанії, уряди деяких країн.
Кредити надаються коротко-, середньо- і довготермінові. Залежно від суб'єкта кредитування кредити поділяються на приватні, урядові й кредити міжнародних фінансових організацій. Міжнародні кредити поділяються також на забезпечені й банківські.
Забезпечені кредити надаються під цінні папери, нерухоме майно, векселі, товарні документи. Банківські кредити надаються найнадійнішим позичальникам під вексель. За призначенням міжнародні кредити поділяються на зв'язані й фінансові. Зв'язані мають строго цільовий характер, тобто спрямовуються на закупівлю певних товарів або оплату послуг.
60. Міжнародні ринки акцій
Акція – це цінний папір без встановленого строку обігу, який свідчить про внесення певного паю у статутний фонд акціонерного товариства, дає право на учать в управлінні ним, одержані частини прибутку у формі дивідендів, а також на участь у розподілі майна у випадку ліквідації акціонерного товариства.
Емісія здійснюється у таких випадках:
під час акціонування, тобто заснування акціонерного товариства, з метою формування акціонерного капіталу
коли вже існуюча компанія перетворюється на акціонерне товариство
при додатковій мобілізації капіталу для збільшення наявного статутного капіталу
Класифікація акцій:
за способом передачі від одного акціонера іншому (іменні та на пред’явника)
відповідно до права участі в управлінні корпорацією (звичайні і привілейовані)
Іменні – власники яких мають бути зареєстровані в реєстрі корпорації, де фіксуються відомості про кожну таку акцію, в тому числі дані про власника, час придбання, кількість акцій у кожного з акціонерів.
Акції на пред’явника – не реєструються корпорацією, фіксується тільки їх загальна кількість.
Звичайні акції - власник має право голосу на загальних зборах акціонерів і право на одержання дивіденду звичайна акція не дає гарантії на отримання дивідендів, які залежать від результатів діяльності корпорації звичайні акції випускаються серіями «А» і «Б». «А» - для засновників корпорації, осіб, що підписали статут, «Б» - для решти інвесторів. Власники «А» мають більше прав а також можливість одержання більших дивідендів.
Привілейовані акції – є іменними і надають власникові право:
першочергового отримання доходу
компенсацію доходу, недоотриманого власником акції у у зв’язку зі скорочення прибутку підприємства товариства, за рахунок резервного фонду.
Пріоритетну участь у розподілі майна товариства, у разі його ліквідації
Корпорація може випускати декілька серій привілейованих акцій, при цьому різні серії можуть мати різні привілеї.
Якщо корпорація прагне здійснити емісію своїх акцій поза межами нац ринку з наступним обігом цих акцій на ринках іноземн кр, то емісія відбувається на міжнародному ринку акцій. Доступ до зовнішніх джерел фінансування дає корпорацію змогу залучити необхідний капітал на більш вигідних умовах. Причому залуч додаткового капіталу відбувається набагато легше й успішніше тоді, коли акції корпорації отримують котирування на фондовій біржі.
Особливість - акції нац комп не можуть бути фізично переміщенні закордон, за винятком коли емісія нац акцій реєстр на між нар фонд біржі. Міжнародний ринок акцій охоплює 3 типи фінансових інструментів: * іноземні акції
* євро акції; * депозитарні розписки.
Іноземні акції – акції, випущені корпорацією-нерезидентом на фінанси ринок ін країни.
Євро акції – акції, які пропонуються для продажу одночасно на кількох національних фондових ринках. Одночасно доступні для інвесторів декількох країн.
Депозитарні розписки – це обіговий цінний папір, який є субститутом акцій іноземних компаній. Випуск нац банком як свідоцтво про право володіння акціями іноз комп, що перебув у трастовому управл банку. Найбільш поширені АДР(америк деп. Розп) – самостійний фін інструмент, який емітується 1м з америк банків; пакет акцій який знах на консолідованому, трастовому, довірчому , депозитарному рахунку в Укр. Види: -Спонсоровані( адр 1-го р-ня які обертаються в торг системах інституційних інвесторів ), Неспонсоровані – продаються вільно на фонд бірж. Акції які розміщ на між нар біржах став в лістінг. Лістінг – реєстрація акцій на міжн біржах і визнач одночасно ціни акцій. Ліквідність акцій визнач за між нар рейтингом- рейтинг визнач кредитоспроможності (визнач спец рейтинг комп. Standart&poors, Moodys).
61. Міжнародні розрахункові операції
Міжнародні розрахунки — це система організації і регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі. Основними посередниками в міжнародних розрахунках виступають банки, між якими виникають кореспондентські відносини. На основі міжбанківських кореспондентських відносин здійснюється рух валюти між різними країнами.
Міжнародний банківський переказ — це спосіб перерахування фінансових коштів (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи. Банки можуть також здійснювати міжнародні платежі за допомогою банківських переказних векселів. І лише незначна частка міжнародних платежів здійснюється за допомогою банкнот (головним чином туристами).
Основними методами платежів у міжнародній торгівлі є: передоплата; комерційний акредитив; переказний вексель (комерційна тратта), виписаний на покупця; відкритий банківський рахунок, консигнація. Сильний продавець може наполягти на передоплаті або безвідзивному акредитиві; сильний покупець може настояти на відкритому рахунку або консигнації. Сплата за допомогою переказного векселя у більшості випадків може задовольнити інтереси як експортера, так й імпортера.
Передоплата — метод міжнародного платежу, який супроводжується досить відчутним тиском на покупця. Продавець може вимагати передоплати за умов, коли доходить висновку, що кредитоспроможність покупця дуже мала, або коли ризик неконвертованості дуже великий. Проте навіть за таких умов продавець може не вимагати передоплати, якщо є загроза втрати ринку на користь конкурентів.
Акредитив — це документ, виданий банком імпортера, який зобов'язує цей банк акцептувати векселі, виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Ці умови включають величину кредиту, термін сплати векселя, загальний опис товару, додаткові необхідні документи і кінцевий термін сплати.
Переказний вексель (комерційна тратта) — це безумовний письмовий наказ, адресований однією стороною (трасантом) іншій (трасату), що зобов'язує останнього заплатити певну суму грошей третій стороні (ремітентові) у визначений час у майбутньому. Цей метод платежу більш ризикований, ніж передоплата або акредитив, оскільки виконання платежу повністю залежить від імпортера (покупця). Імпортер може відмовитись від товару навіть за наявності векселя на пред'явника, і експортер буде змушений шукати іншого покупця на свій товар, зазнавши при цьому збитків.
Відкритий банківський рахунок — метод платежу, за якого продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отримання. Хоча цей метод платежу найбільш поширений при внутрішніх розрахунках, у міжнародному бізнесі він звичайно обмежується розрахунками між експортером та його власними філіями або відділеннями в інших країнах, а також внутріфірмовими операціями багатонаціональних корпорацій. Він пропонує дуже незначний захист від невиконання зобов'язань покупцем чи неконвертованості валюти. У випадку невиконання зобов'язань у експортера не залишається ніякого документального підтвердження.
Консигнація — метод, який означає, що покупець не зобов'язаний оплачувати товар доти, поки його не продадуть. Він настільки невигідний для продавця, що рідко застосовується в міжнародній торгівлі, як і у випадку з методом відкритого рахунка; продаж товару з використанням консигнації головним чином має місце при його відправці закордонним відділенням експортера.
На здійснення валютних операцій НБУ видає господарським суб'єктам індивідуальні та генеральні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на весь період дії режиму валютного регулювання.
НБУ може встановлювати валютний норматив — обсяг середньомісячних валютних надходжень, який обмежує можливість отримання суб'єктами господарської діяльності ліцензій на здійснення торгівлі та надання послуг з оплатою в іноземній валюті.
62.Найпоширеніші форми валютних операцій
Валютні операції — це операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності; використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію країни та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Найпоширенішими формами валютних операцій на міжбанківському валютному ринку є операції "спот", "форвард" і "своп", а на біржовому — "ф'ючерс" та "опціон".
Валютна операція спот — це купівля-продаж валюти на умовах її поставки протягом двох робочих днів від дня укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді. Основними учасниками спот-ринку виступають комерційні банки. Форвардні валютні операції — це контракти з обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, зафіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року.
Операція "своп" — це валютна операція, за якої поєднуються форвардні умови та умови "спот": продаж готівкової валюти (спот) здійснюється з одночасною її купівлею на строк (форвард) або навпаки. Oперації "своп", як правило, здійснюються на строк від 1 до 6 місяців.
Ареною валютних операцій виступають також біржі. Ф'ючерсні валютні операції — це строкові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою на момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше З днів і до 2—3 років).
Валютний опціон — це договірне зобов'язання, що породжує право (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим на момент укладання угоди курсом на наперед погоджену дату або протягом узгодженого періоду часу. В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, що називається премією.
63. Операції на міжнародному валютному ринку
КОНВЕРСІЙНІ ОПЕРАЦІЇ:- угоди з негайною поставкою : угоди типу “today”, угоди типу “tomorrow”, угоди типу “spot”; - строкові угоди: форвардні, ф’ючерсні, опціонні; - угоди типу “swap”; - валютний арбітраж: просторовий арбітраж, часовий арбітраж, конверсійний валютний арбітраж;
КОРЕСПОНДЕНТСЬКІ ВІДНОСИНИ З ІНОЗЕМНИМИ БАНКАМИ: - встановлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками; - самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками;
ВІДКРИТТЯ ТА ВЕДЕННЯ ВАЛЮТНИХ РАХУНКІВ - відкриття валютних рахунків юридичним особам (резидентам та нерезидентам), фізичним особам; - надання; - виконання операцій по розпорядженню клієнтів відносно коштів на їх валютних рахунках - контроль експортно-імпортних операцій.
НЕТОРГОВІ ОПЕРАЦІЇ - купівля та продаж готівкової іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті ; - випуск та обслуговування пластикових карток клієнтів ;- організація роботи і порядку проведення операцій в обмінних пунктах.
ОПЕРАЦІЇ ПО ЗАЛУЧЕННЮ ТА РОЗМІЩЕННЮ ВАЛЮТНИХ КОШТІВ- кредитні операції;- депозитні операції;- операції з цінними паперами;- лізингові операції;- форфейтингові операції;- факторингові.
МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ- міжнародний банківський переказ;- передоплата;- підтверджений безвідзивний акредитив;
ІНШІ ОПЕРАЦІЇ- трастові операції;- -консультаційно-інформаційні операції;- спільна діяльність;- страхові операції;- управління грошовими коштами та іншим майном
64. Основні етапи переходу до Європейського валютного союзу
1).Початком західноєвропейської валютної інтеграції вважається вересень 1950 р. — дата створення Європейського платіжного союзу (ЄПС). До складу союзу входили 17 країн Західної Європи.
У травні 1971 р. було затверджено "план Вернера", який передбачав створення економічного і валютного союзу в Європі за 10 років у три етапи. Згідно з планом, мала бути досягнута повна свобода переміщення грошей і капіталу всередині ЄЕС, запроваджена конвертованість валют і фіксація обмінних курсів.
У 1973 р. було засновано Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС), який проіснував до 1993.Основне завдання полягало в регулюванні регіональної міждержавної валютної взаємодії країн — членів ЄЕС. У березні 1979 р. почала функціонувати Європейська валютна система. Водночас виникла нова європейська валюта — ЕКЮ, що базувалась на "кошику" (наборі) валют країн — членів ЄЕС.
2).У червні 1988 р. створенням комітету з питань економічного валютного союзу було започатковано другий етап західноєвропейської валютної інтеграції. У червні 1989 р. у Мадриді ухвалено "план Делора", що передбачав створення економічного і валютного союзу, у три етапи.
З 1 липня 1990 р. розпочалася реалізація першого етапу "плану Делора" на основі лібералізації руху капіталів, а також подальшого зближення національних центральних банків країн — учасниць майбутнього союзу. 7 лютого 1992 р. Маастрихтський договір був підписаний. Ним були визначені такі основні аспекти:• правова база економічного і валютного союзу та майбутньої єдиної валюти;• остаточний графік переходу до ЄВС; • критерії конвергенції країн — членів ЄЕС до економічного і валютного союзу;
У 1994 p. розпочався другий етап валютної інтеграції в ЄС. у Франкфурті-на-Майні розпочалося створення Європейського монетарного інституту, функціями якого була координація валютної політики центральних банків держав — членів ЄС 1 липня 1998 р. вважається датою створення Європейського центрального банку (ЄЦБ)
З 1 січня 1999 р. почався третій етап валютної інтеграції в межах ЄС і була запроваджена єдина європейська валюта евро.
65. Основні структурні елементи національної валютної системи
Валютна система - це державно-правова форма організації валютних відносин.
Національні валютні системи формуються на основі національного законодавства з урахуванням норм міжнародного права. їх особливості визначаються умовами і рівнем розвитку економіки країни, її зовнішньоекономічними зв'язками, завданнями соціального розвитку. Національна валютна система становить частину грошової системи країни, в рамках якої формуються і використовуються валютні ресурси, здійснюється міжнародний платіжний оборот.
До її складу входять такі елементи:
- національна грошова (валютна) одиниця;
- режим валютного курсу;
- умови оберненості валюти;
- система валютного ринку і ринку золота;
- порядок міжнародних розрахунків країни;
- склад і система управління золотовалютними резервами країни;
- статус національних установ, що регулюють валютні відносини країни.
66. Основні суб’єкти системи міжнародних фінансів
Суб’єктами міжнародних фінансів є: держава; міжнародні організації; юридичні особи;фізичні особи. Суб’єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів.
Характеристика суб’єктів міжнародних фінансів. Держава — це основний суб’єкт, що діє у сфері міжнародних фінансів і в особі державних органів (Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ та ін.) та через офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, укладати міждержавні договори щодо експорту—імпорту товарів та послуг, а також клірингові, платіжні й валютні угоди, емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери. Центральні банки — це органи державного регулювання економіки, яким надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту й валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів.
Міжнародні організації — це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об’єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктністю і засновані відповідно до міжнародного права. Провідне місце серед міжнародних фінансових організацій посідають: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та його підрозділи, Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій (МАІГ), Європейський інвестиційний банк, регіональні міжнародні банки розвитку країн, що розвиваються, Європейський банк реконструкції та розвитку, валютно-кредитні й фінансові організації ЄС та ін.
Поряд з державами, центральними банками і міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями дедалі активнішу роль у розвитку міжнародних фінансів відіграють такі суб’єкти, як транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ).
67. Основні фактори, які впливають на визначення валютного курсу
Валютний курс — це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни. Він встановлюється з точністю до 4–5 десяткових знаків. Встановлення курсу обміну валюти називається котирування валюти. Необхідність визначення валютного курсу зумовлено такими потребами:
а) здійснення обміну валюти під час торгівлі товарами і послугами та в процесі руху кредитів і капіталів;
б) для порівнювання цін на світових та національних ринках,;
в) з метою переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.
Всі фактори, що впливають на валютний курс, можна поділити на дві групи:
1. Кон’юнктурні або тимчасові, які зумовлені коливанням ділової активності, політичною і військово-політичною обставинами, прогнозами, ажіотажем тощо.
2. Структурні або довгострокові.
До них відносяться:
- зростання обсягу національного доходу, який зумовлює підвищення попиту на іноземні товари.
- рівень інфляції — чим вищі темпи інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не впливають інші фактори;
- стан платіжного балансу. За активного платіжного балансу підвищується курс національної валюти, бо підвищується на неї попит з боку зовнішніх боржників. За пасивного платіжного балансу може відбуватися зниження курсу національної валюти, так як боржники продають валюту цієї країни на іноземну з метою погашення своїх зовнішніх зобов’язань;
- діяльність валютних ринків та здійснення спекулятивних валютних операцій.;
ступінь використання певної валюти в міжнародних розрахунках;
- рівень довіри до валюти на національному та світовому ринках;
В довгостроковому періоді курс національної валюти зросте, якщо за інших рівних умов:
1) зменшиться пропозиція грошей в національній економіці;
2) збільшиться пропозиція грошей у решті країн світу;
3) зросте сукупний доход або підвищиться ефективність виробництва даної країни;
4) знизиться сукупний доход або ефективність виробництва решти країн світу;
5) довгострокове значення "коефіцієнту поведінки" аґентів національної економіки збільшиться;
6) довгострокове значення "коефіцієнту поведінки" економічних аґентів решти країн світу знизиться.
Валютні курси можуть бути фіксовані та плаваючі. В умовах фіксованого режиму валютний курс закріплюється до однієї валюти або до «кошика» валют. Плаваючі курси змінюються залежно від попиту та пропозиції на валютному ринку.
68. Паритет купівельної спроможності валюти
Валютний курс — це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни. Він встановлюється з точністю до 4–5 десяткових знаків. Встановлення курсу обміну валюти називається котирування валюти. Необхідність визначення валютного курсу зумовлено такими потребами:
а) здійснення обміну валюти під час торгівлі товарами і послугами та в процесі руху кредитів і капіталів;
б) для порівнювання цін на світових та національних ринках,;
в) з метою переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.
В основі валютного курсу лежить паритет купівельної спроможності окремих валют (ПКС). При зіставленні купівельної спроможності окремих валют до уваги приймається ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найбільш вживаних товарів і послуг, які знаходяться в міжнародному товарообороті. Згідно з паритетом купівельної спроможності курс національної валюти у прямій котировці можна визначити за формулою:
ВКн=(Цнр.к. / Цір.к.), де Цнр.к., Цір.к. – вартість ринкового кошика відповідно в національній та іноземній валютах.
Теорія паритету купівельної спроможності була сформульована шведським економістом Г.Каселем. В сучасній практиці на основі цього паритету працюють МВФ, Світовий банк та інші міжнародні фінансові організації.
Але паритет купівельної спроможності визначає валютний курс лише в тенденції, тобто в ДП. В КП він відхиляється від цього паритету. Особливо значні відхилення відбуваються в умовах застосування валютного курсу, який коливається під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. За ідеальних умов, паритет купівельної спроможності, порушений зміною цін, миттєво б відновлювався компенсуючою зміною валютного курсу і зміна валютного курсу завжди дорівнювала б зміні зовнішніх та внутрішніх цін
Однак на практиці валютні курси помітно відхиляються від паритету купівельної спроможності, навіть упродовж тривалих проміжків часу. Тому більшість економістів вважають, що концепція паритету купівельної спроможності не відображає усіх реалій світу. І все ж можна вважати, що відносний рівень цін є визначником валютних курсів.
69. Плаваючі валютні курси
Вільно плаваючий курс — це співвідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке скла дається залежно від попиту і пропозиції валют на валютному ринку країни.
Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із розвиненою ринковою економікою та високим рівнем доходу. Для успішного застосування плаваючого курсу необхідні економічна і політична стабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, що досягається проведенням жорсткої монетарної та фіскальної політики. Водночас за вільного "плавання" валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають на стан національної економіки, оскільки плаваючий валют ний курс вирівнює попит і пропозицію на іноземну валюту (змінюючись сам, але не змінюючи розміру валютних резервів).
Іншим видом режимом плаваючих курсів є Регульоване плавання валют. Цей режим характеризується тим, що у процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку відчутний вплив Центрального банку країни, який вирівнює різкі короткострокові, а іноді й середньострокові коливання курсу з метою зробити його передбачуваним і таким, що стимулює зовнішню торгівлю. У цьому разі необхідні значні резерви валюти і міцна матеріальна база для прогнозування курсу, а також зростає роль фіскальної та монетарної політики щодо підтримування низького рівня інфляції національної грошової одиниці. У 1997 р. в Україні був встановлений режим "регульо ваного плаваючого" курсу, зокрема визначений "валютний коридор". Валютний коридор - можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют. В Україні встановлювався валют ний коридор як максимальне та мінімальне відхилення гривні Щодо долара США, яке визначалося урядом та Національним банком України.
Така система дає змогу уникати різких коливань курсу національної грошової одиниці за умови, що економічна політика, яка здійснюється в країні, не протидіє зростанню інфляції. Плаваючі валютні курси автоматично коригуються так, що, зрештою, усвідомлюють дефіцити чи надлишки платіжного балансу.
Однак плаваючі валютні курси мають і певні вади. Передовсім коливання валютних курсів породжують невизначеність і ризики у міжнародній торгівлі та міжнародному інвестуванні. Крім того, несприятливі динаміка валютного курсу може погіршувати умови торгівлі країни, пригнічувати розвиток експортних галузей національної економіки.