1. Банк міжнародних розрахунків

Вид материала

Документы

Содержание 14.Екомічний зміст платіжного балансу. Розрізняють такі види балансів міжнародних розрахунків Згідно з економічним змістом Платіжний баланс за певний період ( 15.Економічні наслідки бартерних операцій Причини виникнення бартеру Негативні наслідки бартеру для економіки Шляхи вирішення проблеми 16. Економічні наслідки світової валютно-фінансової кризи в Україні. 17. Економічні передумови зростання нестабільності міжнародних фінансів Перший нафтовий шок 1970 p. Другий нафтовий шок з 1979 по 1981 p. Третім вирішальним поштовхом 18. Економічні передумови формування сучасної системи міжнародних фінансів Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) 20. Зовнішня заборгованість держави 21. Зовнішня заборгованість країн з транзитивною економікою 22. Розрахунковий баланс Баланс міжнародної заборгованості ... Полное содержание

Подобный материал:

• Tема міжнародні розрахунки І платіжний баланс, 298.2kb.
• 1. Назва модуля, 29.08kb.
• План Вступ Акредитивна форма розрахунків за екпортно-імпортними операціями Міжнародні, 327.58kb.
• План Вступ Акредитивна форма розрахунків за екпортно-імпортними операціями Міжнародні, 346.12kb.
• План Вступ Акредитивна форма розрахунків за екпортно-імпортними операціями Міжнародні, 326.94kb.
• Пат «кб «хрещатик» від 14., 1786.17kb.
• Пат «кб «хрещатик» від 14., 1780.6kb.
• Реферат на тему: Форми безготівкових розрахунків, 11.18kb.
• Додаткова інформація щодо фінансової звітності кб тов  «місто банк» за 2008 рік, 894.98kb.
• Ассоциация российских банков, 55.19kb.

14.Екомічний зміст платіжного балансу.

Зовнішньоекономічна діяльність кожної країни характеризується наявністю двох зустрічних потоків іноземної валюти. З одного боку до країни надходять кошти (наприклад, виручка від експорту продукції), а з іншого - кошти залишають країну (наприклад, оплата імпорту). Інтегральним показником, який характеризує ці потоки, є баланси міжнародних розрахунків - співвідношення грошових вимог і зобов'язань, надходжень і платежів однієї країни по відношенню до інших.

Розрізняють такі види балансів міжнародних розрахунків:

- розрахунковий баланс;

- баланс міжнародної заборгованості;

- платіжний баланс.

Платіжним балансом називають балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв'язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.

Іншими словами, платіжний баланс - це кількісне і якісне вартісне відображення масштабів, структури і характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовій економіці.

В останні роки додатково до платіжного балансу, який дає відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають і баланс міжнародних активів і пасивів країни, який відображає її міжнародний фінансовий стан.

Згідно з економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату представляє собою співвідношення платежів і надходжень, які із дня на день постійно змінюються, зафіксоване на певну конкретну дату.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних даних про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії країни. Він дає можливість аналізувати зміни в міжнародних економічних зв'язках країни, масштабах і характері її участі у світовій економіці.

З точки зору бухгалтерії платіжний баланс завжди знаходиться у рівновазі. Однак за підсумками його основних розділів він може мати або активне сальдо - тоді, коли надходження перевищують платежі, або пасивне сальдо, коли платежі перевищують надходження.

Таким чином, платіжний баланс є не тільки рахунком міжнародних операцій країни, сторони якого урівноважуються, а й певним станом цих операцій, вимагаючи якісні і структурні характеристики його основних елементів.

Відображаючи реальні фінансові потоки між певною країною і зовнішнім світом, платіжний баланс дає змогу зробити відповідні висновки.

1. Використовуючи записи результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих валютних курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більш зацікавлені в цьому (резиденти), і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).

2. Платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і вирішити питання про доцільність підтримки фіксованого курсу валюти у випадку загрози валютної кризи.

3. Рахунки платіжного балансу дають змогу отримати інформацію про нагромадження заборгованості, виплату процентів і платежів за основною сумою боргу та можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Це необхідно для розуміння, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.

15.Економічні наслідки бартерних операцій

Як відомо, існують три форми бартерних розрахунків: між підприємствами, в межах підприємства (виплата заробітної платні товарами), між підприємством та державою.

На перший погляд, в умовах дефіциту готівкових грошей бартер може видатися досить привабливою формою розрахунків. Але при здійсненні бартеру ігнорується найважливіша функція грошей як універсального засобу обміну.

Внаслідок цього обмежується кількість торгових операцій, стримується економічний розвиток, поширюється тіньовий сектор, а отже, все більше підприємців ухиляються від сплати податків, що відповідно зменшує надходження коштів до бюджету. Проведення розрахунків готовою продукцією чи сировиною також збільшує трансакційні витрати (пов'язані з пошуком зацікавлених агентів для комплексного товарообміну тощо).

Однією з причин виникнення бартеру в Україні закордонні економісти вважають відсутність ліквідності та недостатню розвиненість фінансового ринку. При цьому певною мірою "сприяють" зависокі податки, а також низький рівень корпоративного управління в державному секторі, уповільнені темпи приватизації, відсутність у багатьох керівників підприємств досвіду роботи у ринкових умовах, корумпованість керуючого персоналу тощо. При цьому найважливішою структурною причиною, яка породжує бартер, є недосконалість законодавства про «банкрутство».

Отже:

Причини виникнення бартеру:

- повільна приватизація та відсутність необхідної реструктуризації навіть на приватизованих підприємствах;

- незадовільне корпоративне керівництво в державному секторі, брак кваліфікованого керуючого персоналу, обізнаного з маркетингом та менеджментом на підприємстві в умовах ринкового середовища;

- корумпованість владних структур та керуючого персоналу;

- тяжкий податковий пресинг та пошуки можливостей ухилення від податків;

- недостатня розвиненість та ліквідність фінансового ринку.

Негативні наслідки бартеру для економіки:

- поширення тіньового сектора;

- ухилення від сплати податків та зменшення надходжень до бюджету;

- збільшення трансакційних витрат;

- нечітке визначення цін, що заважає ефективному функціонуванню ринку;

- стримування розвитку нового бізнесу;

- збереження державної монополії в різних галузях економіки.

Шляхи вирішення проблеми:

- стимулювати приватизацію;

- вдосконалювати методи корпоративного керівництва;

- відкривати внутрішній ринок для міжнародної торгівлі;

- відмовлятися від неприбуткового виробництва, яке підтримується "будь-якою ціною";

- у разі неконкурентоспроможності продукції вживати заходів щодо реструктуризації підприємства;

- активніше використовувати легальні процедури щодо визнання підприємства банкрутом;

- переглянути рівень втручання держави в окремі галузі економіки;

- надавати всіляку підтримку розвитку банківського сектора;

- скасувати систему "Картотека-2";

- зменшити податковий тягар.

16. Економічні наслідки світової валютно-фінансової кризи в Україні.

Україні світові кризові явища в першу чергу спричинили обвал вітчизняного фондового ринку. Саме фондовий ринок слугував найбільш наочним індикатором того, що Україна не залишилась осторонь світової кризи. За рік індекс ПФТС знизився на 78 %, що є одним з найгірших показників у світі в 2008 році. Падіння індексу супроводжувалось різким відпливом капіталу з фондового ринку України.

Незважаючи на те, що вітчизняний фондовий ринок опинився у глибокій рецесії, лише це практично не завдало впливу на показники реальної економіки. Тому основними наслідками для економіки України є:

– зростання вартості та утруднення отримання зовнішніх запозичень, в той час як настав період гострої потреби у рефінансуванні запозичень, зроблених комерційними банками у попередні періоди. Причому, хоча час настання такої потреби був відомий заздалегідь, в Україні зберігалася дія регуляторних інструментів, спрямованих на обмеження зовнішніх запозичень;

– витік капіталу з країни, – пов’язаний з падінням фондових індексів в Україні та світі, що підвищило попит на іноземну валюту та викликало девальваційні тенденції. Очікування девальвації додатково прискорили вихід спекулятивних капіталів, які увійшли на ринок в розрахунку на отримання курсового прибутку в умовах номінального й реального зміцнення гривні;

– зниження попиту на провідних експортних ринках України (насамперед – металургійної продукції), що співпало з погіршенням умов торгівлі для українських експортерів через ревальвацію гривні та подорожчання складових собівартості їхньої продукції;

– наростання негативних очікувань суб’єктів ринку – під впливом демонстраційного ефекту низки банкрутств потужних фінансових компаній провідних країн світу, біржової паніки, які посилилися ігноруванням потреб у здійсненні антикризової політики в межах України.

Таким чином, в Україні одночасно проявилися ознаки валютної, фондової, банківської криз в умовах дестабілізації ринку нерухомості, рецесії будівництва та загального погіршення внутрішньої і зовнішньої макроекономічної ситуації.

17. Економічні передумови зростання нестабільності міжнародних фінансів

Глобалізація економіки, що набирає силу з 70-х років, стала ха­рактерною рисою сучасності.

Глобалізація — це якісно новий стан інтернаціоналізації, який відрізняється від перших післявоєнних десятиліть надзвичайною інтенсифікацією і масштабністю зарубіжної діяльності ТНК, інституційних інвесторів та кредиторів, формуванням автономних євро-ринків. Найбільш характерний цей процес для світових валютно-фінансових потоків.

І хоча міжнародна торгівля продовжує випереджати зростання світового ВВП (у 1960 p. — в 1,5 раза, у 1987—1998 pp. — у 1,8—1,9 раза), все ж сьогодні вона поступилася лідерством у загальному про­цесі глобалізації на користь світових валютно-кредитних і фінансо­вих зв'язків.

Якщо зіставити обсяги світового валютного ринку з обсягами міжнародної торгівлі й переміщенням боргів, то можна зробити висно­вок, що ринок іноземної валюти прямо від них не залежить. Якщо відобразити десятки мільярдів доларів щоденних операцій у конкрет­них торговельних угодах, то одержимо в десять разів більше, ніж цього вимагають реальні умови торгівлі та інвестицій. Іншими словами, на кожну реальну торговельну угоду припадає дев'ять спекулятивних.

Денний оборот на трьох найбільших ринках (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) становив 20—30 млрд дол. США в 1973 p.; 60 млрд — у 1983 p.; 1,3 трлн — у 1995 p. і 1,5 трлн дол. США — у 1998 p.

За останні 15 років у світі сформувалися грандіозні потоки "гаря­чих грошей", які не є виявом потреб виробництва, торгівлі, інвестуван­ня чи споживання. Головним їх гаслом є "торгівля грішми". Ці "сві­тові гроші" вже не виконують економічних функцій господарювання, а тому не підлягають дії об'єктивних економічних законів. Вони пере­стали бути мірилом вартості, засобом обміну чи втіленням багатства.

Спекуляція на світовому валютному ринку, тобто ризикований обмін валют заради зиску, є найбільш характерною рисою сьогодення.

Першопричиною сучасної світової валютно-фінансової кризи прийнято вважати нафтові шоки, які розпочалися з 1970 p. і призве­ли до переростання заборгованості окремих країн, головним чином країн, що розвиваються, у глобальну кризу заборгованості.

Перший нафтовий шок 1970 p. викликав різке збільшення дефі­цитів поточних платіжних балансів усіх країн — імпортерів нафти. Це, у свою чергу, призвело до великих запозичень на міжнародному ринку капіталів.

Розпочався сучасний етап глобалізації і фінансової інтеграції. Другий нафтовий шок з 1979 по 1981 p. ще більше ускладнив ситуацію За 1974—1981 pp. сукупне негативне сальдо за поточними рахунками промислове розвинутих країн досягло 154,2 млрд дол. США; країн, що розвиваються, — 330 млрд. Водночас сукупне пози­тивне сальдо країн ОПЕК склало 393 млрд дол. США.

Третім вирішальним поштовхом до глобальної валютно-фінан­сової кризи стала світова економічна криза початку 80-х років, яка одночасно започаткувала й сучасну міжнародну кризу зовнішньої заборгованості.

За цих умов навіть країни — члени ОПЕК мали дефіцит за по­точними статтями платіжного балансу з 1982 по 1989 p.

18. Економічні передумови формування сучасної системи міжнародних фінансів

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глоба­лізацією економічних зв'язків, посиленням інтеграційних процесів у економічній, політичній та соціальній сферах.

Міжнародна фінансова система, з одного боку, обслуговує міждер­жавний рух товарів, послуг та факторів виробництва, з іншого — відіграє самостійну роль, яка виявляється через функціонування міжнародних фінансових ринків.

Однією з новітніх тенденцій у розвитку міжнародних фінансів останнього часу є їх глобалізація, яка є складною, багатоаспектною проблемою, у зв'язку з чим породжує численні наукові дискусії. Саме тому проблема глобалізації міжнародних фінансів на сьогодні ще недостатньо викристалізувалася для того, щоб однозначно її тлума­чити. За цим поняттям стоїть багато реальних явищ і процесів, а також складних проблем, які торкаються всього людства і які є вирі­шальною складовою сукупності глобальних проблем сучасності.

Значно активізували процеси глобалізації міжнародних фінан­сових потоків новітні технологічні інновації у цій сфері. Так, су­часні новітні засоби зв'язку підвищили швидкість здійснення міжна­родних фінансових операцій та привели до швидкого зростання їх обсягів. Телекомунікації дають змогу банкам залучати заощаджен­ня практично з усього світу і направляти засоби позичальникам на умовах найвищого прибутку і найнижчих затрат. Інвестиційні бан­ки мають змогу укладати угоди як в облігаціях, так і в іноземній валюті через систему СВІФТ. Комерційні банки також можуть на­правляти акредитиви через електронні системи платежів зі своїх штаб-квартир у закордонні представництва.

Такі зростаючі потоки міжнародного фінансового капіталу знач­но посилюють фінансову конкуренцію між країнами. Ця тенденція здійснює відповідний тиск на уряди окремих країн, примушуючи їх сприяти скороченню обсягів втручання держави в діяльність внутрішніх валютно-фінансових ринків, та приводить до подальшої лібералізації міжнародного руху капіталу.

Сьогодні міжнародний фінансовий капітал може вільно, без будь-яких перешкод переміщуватися з внутрішнього на світовий фінансо­вий ринок і навпаки. Фінансові інституції засновують свої філії у провідних фінансових центрах для виконання функцій запозичення, кредитування, інвестування та надання інших фінансових послуг.

Потенційно сам процес глобалізації надає значні переваги як інве­сторам, так і позичальникам, оскільки, надаючи суб'єктам ринку мак­симально різнорідний вибір, дозволяє укладати більш ефективні, з точки зору їхніх потреб, угоди, а також завдяки глибині й високій ліквідності ринків швидко переключатися з одних операцій на інші, вчасно реагу­ючи на зміну фінансового довкілля в режимі реального часу. Однак тут невідворотно на повний зріст постає питання про адекватність премій, закладених у рівнях прибутковості інструментів, які мають обіг на ринку, а також про ризик, пов'язаний з цими вкладами. Мова йде про реальні економічні інтереси як кредиторів, так і позичальників.

Таким чином, глобалізація міжнародних фінансів — явище далеко не однозначне. Цей процес неминуче вступає в суперечність з діючи­ми національними режимами регулювання і пов'язаний із серйоз­ними макроекономічними обмеженнями і ризиками.

Крім того, в умовах вільного переміщення капіталів всякий відступ країни-емітента від суворої фінансової дисципліни жорстко карається чисто ринковими методами — перш за все відтоком засо­бів із фінансових активів, падінням їх котирувань і підвищенням вартості залучених у майбутньому фінансових ресурсів. Це особливо небезпечно для країн зі слабкими і неадекватними системами регулю­вання і нагляду, з недостатньою капіталізацією банківських систем.

І дійсно, міжнародні фінансові потрясіння останніх років (мекси­канська криза 1994—1995 pp., азійська 1998 p., події в Росії, згодом в Україні та інших країнах СНД) безпосередньо були пов'язані з різкими змінами капітальних потоків. Характерно також і те, що ці події сталися головним чином у так званих трансформаційних рин­кових економіках. Адже саме ці економіки, виступаючи головними центрами припливу іноземних інвестицій, одночасно стали й основ­ними жертвами нагально наростаючої паніки, що призвела до по­спішної втечі капіталів, кризи платіжних балансів і обмінних курсів, а також до цілого ряду інших негативних наслідків.

Становлення сучасної міжнародної фінансової системи було ви­кликано цілою низкою об'єктивних економічних факторів, найваж­ливішим з яких є інтернаціоналізація господарського життя. Стриб­коподібна активізація економічних зв'язків між країнами, націо­нальними компаніями, а також зміцнення транснаціональних кор­порацій поставили на порядок денний необхідність відповідної пе­ребудови і банківських послуг.

19. Європейська система центральних банків (ЄСЦБ)

Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) — система до якої входять Європейський центральний банк та центральні банки країн ЄС, створена передусім для забезпечення стабільності цін. Розробляє і проводить узгоджену валютну політику країн учасниць та закордонні валютні операції, а також розрахункові операції в межах платіжного балансу, затверджує банкноти, надає відповідні консультації та ін. Створена згідно з умовами Маастрихтського договору.

ЄСЦБ — відносно незалежна, що виявляється передусім у неможливості примусу з боку урядів щодо покриття ними зовнішніх і внутрішніх боргів. Діяльність ЄСЦБ ґрунтується принципах саморегулювання (співвідношення попиту і пропозиції на валютні ресурси, дотримання вимог вільної конкуренції тощо) і державного та наддержавного регулювання економіки. Про результати своєї діяльності ЄСЦБ звітує перед Комісією ЄС, Радою ЄС та Європарламентом.

Процедури ухвалювання рішень в Європейській монетарній системі (ЄМС) варіюються залежно від питання:

• карбування монет у країнах-членах – процедура співпраці після консультацій з Європейським центральним банком (ЄЦБ);
  
• формулювання керівних положень щодо політики обмінного курсу – Рада ухвалює рішення кваліфікованою більшістю за рекомендацією ЄЦБ або Комісії після консультації з ЄЦБ;
  
• застосування заходів, передбачених статутом Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), а також умов, за яких ЄЦБ має право стягувати штрафи – Рада вирішує кваліфікованою більшістю за рекомендацією ЄЦБ і після консультацій з Європейським Парламентом та Комісією;
  
• технічні зміни до Статуту ЄСЦБ – Рада вирішує кваліфікованою більшістю за рекомендацією ЄЦБ і після консультацій з Комісією за згоди Європейського Парламенту;
  
• обмінний курс євро відносно валют третіх країн (за межами ЄС) – Рада ухвалює одностайно за рекомендацією ЄЦБ або Комісії після консультацій з Європейським Парламентом.
  

20. Зовнішня заборгованість держави

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягає погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.

Криза заборгованості зумовлена, на перший погляд, рухом пози­кового капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислове роз­виненими країнами молодим державам. Насправді її причини знач­но глибші. Вони охоплюють усю систему відносин господарського спілкування між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і по­слуг. Тому за своєю політико-економічною природою криза заборго­ваності має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинених країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і вихід з неї в рамках існуючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже, ситуація по­требує докорінної зміни цих відносин, їх перебудови на справедливій демократичній основі, встановлення нового міжнародного економіч­ного порядку.

Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються на кінець 90-х років перевищив 2 трлн дол. США. Проте тягар за­боргованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів з його погашення, їх відношенням до валового національного продукту й експорту.

Погіршення умов кредитування молодих держав останніми де­сятиріччями супроводжувалося більш швидкими темпами збільшен­ня виплат з обслуговування боргу, особливо процентів, ніж зростан­ня самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні з різким скорочен­ням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та посиленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. Проблема зовнішнього боргу переросла в кризу за­боргованості.

Зовнішня заборгованість країн, що розвиваються, становила млрд дол. США: 1955 p. — 37,1 млрд дол. США; 1965 p. — 72,9; 1975 p. — 335,0; 1985 p.— 1186; 1990 p. — 1500,0; 1995 p. — 2000,0 млрд дол. СІПА.

З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкодування боргу й оплату процентів, що істотно обмежує можливості імпорту необхід­ного цим країнам виробничого устаткування та технології і нега­тивно позначається на перспективах їх економічного розвитку. Так, якщо в 1975 p. країни, що розвиваються, витрачали на відшкодуван­ня боргів і сплату процентів 13 % своїх експортних надходжень, то з 1986 p. — понад 30 %, що значно перевищує критичну межу 25 %. У Латинській Америці та Африці на південь від Сахари відношення платежів з боргу до суми експорту становить відповідно 41 і 25 %.

У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть пере­вищують експортні надходження. Тягар платежів з боргу настільки значний, що не лише стримує економічний розвиток молодих держав, а й практично не дає змоги підтримувати навіть той злиденний рівень споживання в багатьох із них, якого було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвива­ються, блокує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть на десятиріччя назад.


21. Зовнішня заборгованість країн з транзитивною економікою

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягає погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.

Країни, що розвиваються, економічно не спроможні сплатити ве­личезні борги і проценти за ними. Вони опинилися у своєрідній пастці. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, бо може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнародних фінансових кіл вживати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розви­ваються. Остаточно подолати кризу заборгованості не можна без прийняття глобальних і разом із тим кардинальних політичних рішень, які б враховували інтереси молодих держав і не підривали функціонування всесвітнього господарства, всієї системи світогосподарських зв'язків.

Термін "криза заборгованості" цілком придатний і для характе­ристики стану зовнішньої заборгованості деяких країн Східної Євро­пи, передусім Польщі. Так, протягом 1971—1987 pp. ця країна, отри­мавши кредитів на загальну суму 47 млрд дол. США, виплатила за них у рахунок погашення своєї заборгованості 50 млрд дол. і зали­шалася ще винною близько 40 млрд. Щоправда, кредитори Польщі за останні роки "подарували" їй значні суми боргу, що привело до суттєвого зменшення загальної зовнішньої заборгованості. Так, за деякими розрахунками, зовнішній борг Польщі на початок 1992 p. становив лише 23 млрд дол. США.

Країни з розвиненою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі й досить значні), проте у зв'язку з їх відносною еконо­мічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостро­ти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи.

За даними Міжнародного валютного фонду, валовий (внутрішній та зовнішній) борг усіх разом узятих індустріальне розвинутих країн світу зріс із 40 % розміру сумарного валового внутрішнього продук­ту (ВВП) у 1978 p. до близько 70 % у 1994 p. США, наприклад, маючи найбільший у світі розмір ВВП, найзначніші розміри закор­донних інвестицій, найбільшу масу своєї валюти за межами країни є водночас найбільшим у світі боржником.

За подібних обставин розвинутим країнам треба було б бити на сполох, однак у жодній з них проблема заборгованості не стояла і не стоїть на першому плані, оскільки державний борг, якщо він за свої­ми розмірами не виходить за прийняті параметри макроекономіки, не є чимось загрозливим. Крім того, у високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів.

У разі, коли економічні умови сприятливі, державний борг здат­ний навіть "працювати" на державу. Наприкінці XIX ст. у Росії за рахунок випуску та розміщення за кордоном державних облігацій, тобто фактично за рахунок зовнішнього боргу, були засновані чис­ленні казенні заводи, збудовані залізниці та інші важливі об'єкти.

Якщо державний борг зростає швидше, ніж зростає валовий внутрішній продукт, то обслуговування державного боргу може здійснюватися і за рахунок накопичення і споживання, тобто за ра­хунок зниження життєвого рівня населення.

Якщо державний борг зростає в умовах припинення зростання ВВП або його падіння, то наслідки для країни-боржника можуть бути більш негативними. Коли борги накопичуються з року в рік, то це може спричинити до поступового сповзання країни в боргову кабалу і навіть поставити на порядок денний питання про майбутню економічну незалежність та втрату політичних позицій у світовому співтоваристві.

Досить неоднозначна ситуація із зовнішньою заборгованістю скла­лася на сьогодні в Україні, державний борг якої іноземним кредито­рам на кінець 2000 p. становив 10,324 млрд дол. США, з яких май­же 4,288 млрд дол., тобто 41,5 %, становила заборгованість перед міжнародними фінансовими інституціями.

Міжнародна платоспроможність України характеризується кількома макроекономічними показниками, серед яких обсяг дер­жавного боргу, співвідношення між внутрішньою і зовнішньою його складовими, експортний потенціал економіки, стан платіжного ба­лансу та забезпечення зовнішнього боргу валовими валютними ре­зервами НБУ.

22. Розрахунковий баланс - співвідношення всіх грошових вимог і зобов'язань окремої країни відносно інших країн на певну дату або за певний період. У Б.р. відображають усі види розрахункових відносин цієї країни з іншими країнами незалежно від часу їх виникнення та завершення.

Баланс міжнародної заборгованості - співвідношення між грошовими і майновими вимогами та зобов'язаннями однієї країни щодо інших країн на певну дату. До активу Б.м.з. включають: підприємства, нерухомість, акції, облігації, векселі, поточні рахунки, різне майно й інші активи, якими організації та громадяни цієї країни володіють за кордоном, а також оплати репарацій та контрибуцій, що належать цій країні. Пасив Б.м.з. складають аналогічні майно та вимоги, що належать організаціям і громадянам інших країн у цій країні на ту ж саму дату.

Державний платіжний баланс - співвідношення між сумою фактичних грошових надходжень із-за кордону та сумою платежів іншим державам за певний період (рік, квартал, місяць) або на певну дату. Б.д.п. є найбільш поширеним видом балансу міжнародних розрахунків. Його розробляють за формою, рекомендованою МВФ.

Активне та пасивне сальдо платіжного балансу – коли доходи країни від експорту товарів, послуг і поточних трансферів перевищують її витрати на імпорт товарів, послуг і навпаки коли країна витрачає на товари, послуги і поточні трансфери більше ніж одержує у вигляді доходів від продажу за рубіж товарів і послуг(пасивне).

23. Акція – фінансові активи, які засвідчують майнові права на частку власного капіталу компанії-емітента.

Іноземні акції – акції, випущені корпорацією-нерезидентом на фінансовий ринок іншої країни.

Євроакції – акції, які пропонуються для продажу одночасно на кількох національних фондових ринках.

Іменна акція – акція, що в ній вказано ім’я її власника. Дві особливості іменної акції: по-перше, ім’я власника обов’язково заноситься до книги реєстрації, яку веде або сам емітент, або на його доручення особа, що спеціалізується на цьому; по-друге, іменні акції, як правило, існують у документарній, а не електронній формі.

Акція на пред’явника – акція, яку можна продавати й купувати на вторинному ринку без реєстрації їхнього нового власника; перехід таких акцій з власності одних інвесторів у власність інших не потребує жодної реєстрації, їх просто передають з рук у руки.

Звичайна акція – акція, засвідчує такі права її власника: а)на участь в управлінні справами акціонерного товариства; б)на одержання дивідендів (не гарантованих і не фіксованих); в)на певну частину майна, яке залишається після ліквідації акціонерного товариства.

Привілейована акція –акції, які дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих А. не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.