Інститут законодавства верховної ради україни на правах рукопису
| Вид материала | Закон |
- Нститут законодавства верховної ради україни на правах рукопису сокуренко олександр, 812.48kb.
- Нститут законодавства верховної ради україни на правах рукопису приступко альона олексіївна, 1112.6kb.
- Інститут законодавства bepxobhoї ради україни, 57.45kb.
- Інститут законодавства верховної ради україни, 2006.08kb.
- Інститут законодавства верховної ради україни, 1127.44kb.
- Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996., 19.86kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 883.69kb.
- Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України А.І, 1040.66kb.
- Національна академія наук України Інститут світової економіки І міжнародних відносин, 700.61kb.
- Верховної Ради України на пленарному засіданні Верховної Ради України 1 березня 2011, 1085.21kb.
3.1. Соціальна правова держава – головний гарант соціальних прав і свобод людини і громадянина. Створення механізму реалізації основних соціальних прав і свобод людини і громадянина потребує насамперед з’ясування сутності поняття гарантій їх забезпечення. Гарантії прав і свобод людини і громадянина, на думку Н.С. Малеіна – це умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення в повному обсязі і всебічну охорону прав та свобод людини [86, c.41]. Поняття «гарантії» охоплює всю сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав і свобод, на усунення можливих перешкод їх повного або неналежного здійснення, правомірно стверджує І. Бородін [8, c.33]. Н.І. Матузов та А.В. Малько вважають, що гарантії являють собою соціально-політичне та юридичне явище, яке характеризує три моменти:
Сутнісна якість гарантій прав та свобод проявляється в обов'язках держави захищати людину, створювати правові, соціальні і культурні умови для реалізації прав і свобод, а також в діяльності міжнародних і державних організацій із захисту прав людини [128 , c.76]. В цілому, погоджуючись з наведеними судженнями, можна сказати, що гарантії прав та свобод людини і громадянина - це система соціально-економічних, політичних, організаційних і юридичних умов, за допомогою яких особа реалізує свої права і гарантовані законом інтереси. Основним гарантом реалізації соціальних прав та свобод громадян в Україні та Федеративній республіці Німеччині є такий суспільний інститут як соціальна держава. Концепція основних соціальних прав і свобод людини і теорія соціальної держави виникали і еволюціонували в щільному взаємозв’язку. Розуміння цієї взаємозалежності складалися поступово. Витоки уявлень про соціальну державу приховані в глибинах античних часів. Вони пов’язані з природно-правовими уявленнями таких видатних філософів як Сократ, Аристотель, Платон щодо ідеального державного устрою, який здатний забезпечити і гарантувати загальне благо всіх громадян. І хоча поняття “громадянин” в епоху рабовласницького суспільства мало обмежений характер, принципово важливо зафіксувати думку про те, що проблематика соціальної держави, соціального захисту, соціальних прав належить до всегромадянських, тобто універсальних суспільних проблем. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Соціальна справедливість є невід’ємним атрибутом соціальної держави. Ця теза є опорною для всієї концепції країн, де вона існує. Що ж вважається соціально справедливим? (Was ist sozial gerecht?) Правознавці, політологи, соціальні філософи не можуть дійти згоди стосовно чіткого визначення соціальної справедливості, як визначального критерію соціальної держави. Новий підхід до поняття соціальної справедливості, яка раніше визначалася лише як міра рівності, запропонував американський соціолог Джон Ролз. За його концепцією справедливість виступає мірою рівності та нерівності між людьми. Люди, безперечно, повинні бути рівними у правах, і ця рівність має бути закріплена в законах. Вони мають бути рівними і в розподілі соціальних цінностей. Однак справедливим буде і такий нерівний розподіл, який надає переваги кожному [120, c.102]. Ставлення до соціальної справедливості різне у всіх лідируючих партій ФРН. Анжела Меркель, бундесканцлер, колишній лідер партії Християнський демократичний союз (CDU) стверджує, що сутність соціальної справедливості полягає в здатності людей самим забезпечувати гідний рівень життя, і лише там, де цих можливостей не вистачає, слід звертатися до держави за компенсацією. Але на сьогоднішній час багато хто відчуває, що такі вимоги не спрацьовують. Сучасна соціальна політика ще не переконує кожного члена суспільства в тому, що його власні прибутки та відповідна винагорода від держави знаходяться у прямій залежності [203, c.32-33]. На нашу думку, такий підхід до соціальної справедливості є абсолютно виправданим, адже держава вже не в змозі надавати додаткову допомогу всім бажаючим. Німеччина однією із перших розвинутих держав відійшла від концепції державного патерналізму і прагне перебудовувати країну за принципом соціального партнерства держави і суспільства на основі так званої консенсусної угоди – гідне життя і захист в обмін за відповідальність і готовність до необхідних, проте виважених і виправданих змін. Головна місія держави при цьому вбачається в тому, щоб засобами гнучкої податкової політики здійснювати перерозподіл доходів, водночас надаючи компенсацію за допомогою трансфертів лише тим суспільним прошаркам, які її вкрай потребують. Але вважається неприпустимим хронічне утриманство громадян, які просто не бажають працювати і цілком комфортно існують за рахунок соціальної допомоги. Отже, соціальна справедливість – це обумовлена природним правом загальнолюдська цінність, яка представляє собою захищені правом і всім суспільним ладом рівні можливості доступу кожної людини до соціальних благ та інших життєвих цінностей, а також розподіл та законне їх використання з урахуванням власного внеску створення цих благ. Впливова політична партія, а саме Соціал–демократична партія Німеччини (SPD), знаходячись при владі потерпіла невдачу, проводячи соціальні реформи, направлені на подолання безробіття, гарантування рівних можливостей для всіх для отримання роботи, стабілізацію пенсійного забезпечення. Наприклад, станом на березень 2005 року рівень безробіття становив 12,0% (загальна кількість безробітних 540 тисяч, інфляція досягла 1,8%) [198, c.8]. Реформи, здійснені СДП (SPD) отримали назву реформ соціального ослаблення (Sozial Abbau). Отже, становлення соціальної держави в ФРН пов’язане з поступовим посиленням соціальної функції держави, внаслідок чого державні органи почали брати активну участь у вирішенні соціальних проблем. Але недостатні фінансові можливості, поступове старіння населення, невиважена політика соціального страхування спричинили серйозні кризові процеси в державі. Соціальні реформи, направленні на зменшення рівня безробіття, стабілізацію пенсійних відрахувань, здійснені владою, не дали бажаного результату. Можливо, що християнські демократи зможуть стабілізувати досить напружену ситуацію в країні і повернутися до основних принципів соціальної держави - соціальної справедливості, солідаризму, рівних можливостей, субсидіарності тощо. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Необхідно підсумувати, що потреба наукового обговорення проблеми щодо прийнятності західного досвіду з цього питання є нагальним для України. Адже розвинуті країни Заходу, зокрема Німеччина, мають кодифіковані нормативно-правові акти з соціального права. Кодифікація українського соціального законодавства, яка супроводжуватиметься оновленням і приведенням його норм відповідно до стандартів європейського соціального права, сприятиме не лише розвитку вітчизняної моделі соціальної держави, але й інтеграції України до Європи. 3.2. Юридичні гарантії основних соціальних прав та свобод людини і громадянина в Україні та ФРН. Вирішальним правовим засобом забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав людини і громадянина є юридичні гарантії, тобто передбачені законом легітимні механізми практичного забезпечення прав і свобод людини і громадянина [100, c.40]. На думку Князєва В., юридичні гарантії – це державно-правові засоби, які забезпечують здійснення і охорону прав, свобод та обов’язків людини і громадянина [70, c.29]. Гарантії захисту прав та свобод людини є одним з основних чинників процесу вдосконалення демократичної, становлення правової, соціальної держави. Необхідною умовою для створення такої держави та формування дієздатних структур громадянського суспільства є налагодження функціонування ефективних механізмів забезпечення та захисту основних соціальних прав та свобод людини і громадянина. Німецький дослідник М. Местл наголошує, що якісна характеристика юридичних гарантій передбачає оцінку всієї діючої системи права в цілому з точки зору наявності необхідного правового інструментарію для регулювання найважливіших відносин між державними органами та громадянами. Першочергове значення гарантії набувають при практичній реалізації суб`єктивних прав громадянина [194, c.53]. Можна стверджувати, що юридичні гарантії як в Україні, так і в Німеччині – це встановлені законом спеціальні механізми практичного забезпечення, охорони та захисту прав та свобод людини і громадянина. Загальною юридичною гарантією є існування соціальної правової держави, яка прагне і здатна здійснювати політику, спрямовану на забезпечення прав для всіх членів суспільства, гарантування гідного життя людей, а також створення умов для забезпечення реалізації втілених у законній формі інтересів кожного громадянина [18, c.18]. Юридичні гарантії поділяються на нормативно-правові та організаційно-правові (інституційні). Пріоритетним видом юридичних гарантій виступають нормативно-правові, вони інтерпретуються майже однозначно і Україною і міжнародним співтовариством як система норм по реалізації соціальних прав і свобод людини і громадянина, тобто норм, що передбачають юридичну відповідальність, юридичні обов`язки, процесуальні норми [157, c.555]. Важливішими нормативно-правовими гарантіями є норми-принципи матеріального і процесуального характеру, зокрема ті, що забезпечують права і свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією України та Федеративної Республіки Німеччини, насамперед щодо невідчуженості, непорушності, рівності, необмежуваності конституційних прав людини і громадянина, рівності всіх перед законом, презумпції невинуватості особи, принцип неприпустимості зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акту в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи тощо. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html В Німеччині інститут Уповноваженого з прав людини організовано дещо інакше. По-перше, німецькі омбудсмени не користуються таким авторитетом і популярністю як наш вітчизняний. Згідно Основному закону ФРН, статті 45b при парламенті у 1959 році була створена посада Уповноваженого з військових питань (Wehrbeauftragter), основне завдання якого полягає у розгляді скарг військовослужбовців, здійснення контролю за умовами проходження військової служби та перевірці військових частин [212]. Уповноважений призначається на п’ять років, на даний час цю посаду обіймає Райнхольд Роббе (ссылка скрыта). Звернення до Уповноваженого здійснюється за власною ініціативою будь-якого військовослужбовця або за рішенням парламенту для перевірки міністерства оборони. В 1975 році при Бундестазі було утворено спеціальну комісію з розгляду скарг та заяв від громадян, чиї права були порушені державними органами. В окремих землях утворено посади спеціальних Уповноважених з різною спеціалізацією, зокрема з 1974 р. в землі Північна Рейн-Вестфалія призначається цивільний омбудсмен, у Гессені з 1970 р. запроваджено інститут Уповноваженого з захисту приватного життя [170, c.600]. Необхідно відмітити, що по аналогу із США в Німеччині в 90-х роках з’явився новий тип омбудсменів, так звані “корпоративні омбудсмени”, посади яких створюються всередині великих фірм, наприклад банків, страхових компаній для роботи зі скаргами як співробітників фірми, так і клієнтів. Так, Омбудсмен приватних банків (Ombudsmann der Privaten Banken) функціонує з 1992 року, до сфери його захисту входять більш ніж 235 комерційних банків по всій країні [197, c.45]. Іноді наукові центри та інститути, які займаються науковими дослідженнями, самостійно створюють спеціальні органи для захисту прав. Одним з таких центрів є Німецьке дослідницьке об’єднання (Deutsche Forschungsgemeinschaft - DFG), основне завдання якого полягає в підтримці талановитих вчених з усього світу, для чого проводяться наукові конференції та семінари, надаються стипендії та гранди за досягнення, перспективні студенти з усіх країн світу запрошуються на практику. В 1999році при цьому об’єднанні була організована посада омбудсмена, основне завдання якого полягає в забезпеченні охорони та захисті інтелектуальних прав. Омбудсмен відповідно запитів державних органів, об’єднань, різних організацій або громадян проводить розслідування з метою виявлення плагіату, порушення авторських прав тощо. Фінансову підтримку функціонування цього інституту здійснює держава [171, c.11-12]. Отже, в ході проведеного дослідження ми дійшли висновку, що інститут омбудсмена є ефективним засобом для захисту та відновлення порушених прав людини і громадянина. При проведенні порівняльного дослідження з’ясовано, що інститут Уповноваженого з прав людини в Німеччині має іншу структуру, так як існує розгалужена система омбудсменів, які виконують різні функції. В Україні Уповноважений з прав людини є важливим елементом конституційної системи захисту прав і свобод людей, правозахисна діяльність якого підпорядкована забезпеченню реалізації людиною своїх прав і свобод в усіх сферах суспільного життя. Порівнюючи діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з Уповноваженим з військових питань в Німеччині можна стверджувати, що український омбудсмен має більш широкі повноваження та користується більшим авторитетом. Однак треба зауважити, що обсяг роботи, який припадає на Уповноваженого в Україні занадто великий. Лише у 2004 році до Н.Карпачової надійшли тисячі скарг та прохань про допомогу. Тому пропонується ввести державну посаду Уповноваженого з трудових прав громадян. Для забезпечення більш ефективного проходження звернень громадян до Уповноваженого Верховної Ради України необхідно полегшити саму процедуру. Пропонується ввести спеціальні бланки звернення з коротким правовим роз’ясненням, адже через довільну форму оформлення скарг 70%звернень не можуть розглядатися омбудсменом, так як не належать до його компетенції [24, c.785]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Повноваження і порядок діяльності Конституційного Суду в Україні (далі КСУ) визначається Основним Законом нашої держави, а також Законом «Про Конституційний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду Україні. Згідно з Законом до повноважень КСУ щодо основних соціальних прав та свобод людини і громадянина в Україні належить прийняття рішень і дача висновків у справах щодо: конституційності законів та інших нормативно-правових актів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Президента, актів Автономної Республіки Крим; відповідності чинних міжнародних договорів Конституції України; офіційного тлумачення Конституції та законів України [48]. Необхідно відмітити, що рішення, які приймає Конституційний Суд, є остаточними і обов’язковими для виконання. Однак на практиці це положення порушується, що спричинено в основному відсутністю відповідальності за “невиконання” рішення КСУ. Наведемо характерні в цьому відношенні приклади: у 1998р. Конституційний Суд України прийняв рішення про неконституційність Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти”[118]. Це рішення було невиконане, державні заклади охорони здоров’я продовжують надавати платні медичні послуги. У 2002 р. Конституційний Суд прийняв рішення щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України "у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно" (справа про безоплатну медичну допомогу)[117]. Практичну необхідність в офіційному витлумаченні зазначених положень можна обґрунтувати тим, що в наш час громадяни України фактично не можуть отримати медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, не сплативши власні кошти за ліки, харчування та "необхідні витратні матеріали". Значна частина населення втім не спроможна відшкодувати такі витрати, і тому багато громадян змушені відмовлятися від відвідування закладів охорони здоров'я. Конституційний Суд визначив, що у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Але на практиці, це рішення не виконується, а отже, конституційне право громадян на охорону здоров'я і медичну допомогу фактично ігнорується. Підсумовуючи вищезазначене, можна констатувати, що охорона та гарантування соціальних прав і свобод людини і громадянина в Україні здійснюється Конституційним Судом України шляхом розгляду справ про неконституційність законів та інших нормативних актів та забезпечення відповідності законів Конституції України. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Необхідно відмітити, що незважаючи на важливість нормативно-правових гарантій і їх пріоритетність, вони залишаються так званими декларативними нормами, що закріплюють принципи правового статусу особистості, правосуб`єктність тощо. В практиці захисту основних соціальних прав і свобод людини і громадянина важливішого значення набувають інституційні гарантії, які в цілому в Україні, на відмінність від Німеччини, де основна увага приділяється саме розробці організаційно-правових гарантій, досліджені явно недостатньо. Законодавство Україні и Німеччини в цілому закріплює в законодавчих актах нормативно-правові гарантії захисту основних соціальних прав і свобод людини і громадянина, що відповідає світовим стандартам. Інституційні гарантії, в свою чергу, потребують подальшого дослідження та вдосконалення, так як у демократичній, соціальній, правовій державі значення інституційних гарантій у реалізації та охороні прав і свобод людини, зокрема соціальних, значно підвищується. 3.3. Міжнародно-правові гарантії основних соціальних прав і свобод людини і громадянина. У ХХІ ст. забезпечення та захист конституційних, зокрема соціальних, прав та свобод людини і громадянина стало проблемою всього світового співтовариства, перетворилося на основне питання для обговорення на міжнародних та національних конференціях. Їх учасники неодноразово підкреслювали, що “держави мають обов’язок, незалежно від їх політичних, економічних та культурних систем, заохочувати і захищати всі права і основні свободи людини”[26]. Міжнародні гарантії прав і свобод особи для країн пострадянського блоку є принципово новим типом гарантій прав і свобод, адже завдяки політичній ізоляції від Заходу міжнародні гарантії на них не розповсюджувались. Взагалі, до другої світової війни в правовій літературі нерідко висловлювалася думка, що відносини між державою і особою щодо захисту її прав і свобод є суто внутрішньою справою і ці проблеми мають регулюватися внутрішньодержавним законодавством. Але тяжкі злочини проти людства, скоєні тоталітарними, насамперед фашистськими режимами, переконали міжнародну спільноту в необхідності впровадження широкого міжнародного правового захисту людини. Україна як невід'ємна частина європейської спільноти визначила для себе стратегічні шляхи соціально-економічного розвитку та розбудови своєї державності на принципах соціальності і права. Одним із орієнтирів цього процесу було обрано інтеграцію до європейської співдружності, що передбачає рух до демократичних стандартів у галузі прав людини та соціальну зорієнтованість українського законодавства. Визначення такої стратегії зумовлює необхідність привести у відповідність українське законодавство у галузі прав людини з європейським та гарантію втілення задекларованих прав людини в життя [24, c. 783, 816]. Активний вплив міжнародного права на формування і становлення національних правових систем є характерною особливістю розвитку сучасного конституціоналізму. Загальновизнаним є положення про те, що норми національного і міжнародного права знаходяться у постійній діалектичній взаємодії. У разі колізій між ними, нормам міжнародного права надається пріоритет, що належним чином закріплюється як у законодавстві України, так і Німеччини [112, c.17]. Важливим універсальним системно-творчим елементом правової системи є теза про необхідність узгодження національного законодавства із нормами міжнародного права та закріплення світових стандартів людських прав та свобод. У зв’язку з цим кожна держава, учасниця міжнародних договорів та угод, приймає на себе зобов’язання по гарантуванню основних прав та свобод людини. Для гарантування цього в Німеччині, Україні та інших європейських країнах створено спеціальний механізм міжнародного захисту, який являє собою систему міжнародних органів та організацій, метою діяльності яких є встановлення, забезпечення та захист міжнародних стандартів прав та свобод людини шляхом прийняття нормативно-правових документів. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html На сьогодні Європейський суд є єдиним міжнародним судовим органом із захисту прав і свобод людини, що функціонує на постійній основі і приймає до розгляду заяви окремих осіб, груп осіб, неурядових організацій, держав, які підписали окремий Протокол до Європейської конвенції. Україна і Німеччина визнають юрисдикцію Європейського Суду. В той же час «всі рішення Європейського суду з прав людини носять для Україні орієнтовний, не обов’язковий характер» наголошує екс-голова Верховного Суду України В.Маляренко [88]. Німеччина притримується такої ж позиції, в той же час в ній існує спеціальний закон, який регулює порядок виконання рішень Європейського суду. Уявляється, що саме такій підхід є єдино вірним у сучасній ситуації, оскільки в Україні ще не створено умов для цивілізованого вирішення справ на рівні Європейського Суду, ще відсутня культура звернення громадян до суду. Після ратифікації Конвенції нашою державою Україна посіла перше місце в Європі за кількістю поданих заяв до суду, значну частину яких суд визнав неприйнятними чи відхилив з технічних причин. Виправленню цієї ситуації повинно сприяти інформаційне ознайомлення населення з програмами діяльності суду. Основними блоками цієї інформатизації мають бути положення стосовно того, що Суд не є політичною установою, а є органом з вирішення переданих йому спорів на основі права [10, c.565-566]. Система захисту, передбачена Конвенцією, за своєю природою є додатковою, тобто захист прав людини здійснюють, насамперед, національні суди та адміністративні органи. А Європейський суд виступає останньою інстанцією у справах, що стосуються прав людини і розглядаються в національних судових органах. Законодавчо рішення Європейського суду є остаточними і обов'язковими для держав-учасниць Європейської конвенції з прав людини і основних свобод. Невиконання їх може призвести до зупинення членства в Раді Європи і навіть до виключення з неї. Лише у 2006 році був прийнятий Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», але фактично не створено дієвого механізму реалізації положень цього нормативно-правового акту. Це призводить до фактичного невиконання Україною низки рішень Європейського суду, що є грубим порушенням міжнародних угод. Наприклад, у 2003 році Європейський Суд розглянув шість справ, відповідачем у яких виступала Україна. Зокрема справи «Полторацький проти України» та «Кузнєцов проти України». Суд визнав порушення прав українських громадян, постановив виплатити сатисфакцію, поновити осіб у їх законних правах, провести об’єктивне розслідування справ та попередити можливі порушення у майбутньому [131, c.13]. Грошову компенсацію Україна виплатила одразу після рішення Суду, а відновлювати порушені права громадян та проводити об’єктивне розслідування справи ніхто не збирається вже протягом трьох років. Таким чином, можна зауважити, що у зв’язку з відсутністю необхідного механізму реалізації рішень Європейського суду Україна не виконує прийняті на себе зобов’язання відповідно до Конвенції. Іншими словами, Європейський суд не дає конкретних вказівок державі-правопорушнику щодо шляхів і засобів виправлення порушень і відновлення порушеного права, якщо навіть заявник подає відповідні прохання, наприклад, змінити внутрішнє законодавство, скасувати неправосудний вирок тощо. Але держава, виконуючи конкретне рішення Суду, зобов'язана вжити також загальні заходи за межами даного рішення. Це випливає як з обов'язку держави забезпечити, щоб її законодавство та адміністративна практика відповідали Конвенції, так і з її обов'язку запобігати повторенню аналогічних порушень у майбутньому. На цій основі у державах, що порушили свої зобов'язання за Європейською конвенцією, виникають такі “повторні” зобов'язання: а) припинити протиправне діяння; б) забезпечити повне відшкодування за всі наслідки цього діяння; в) забезпечити сатисфакцію, включаючи відповідні гарантії неповторення аналогічних актів у майбутньому. Необхідно відмітити, що демократичні правові країни, зокрема Німеччина, під впливом рішень суду коригують національне законодавство й вдосконалюють адміністративну практику з виконання Європейської конвенції з прав людини і основних свобод. Органи захисту прав людини в Раді Європи зобов'язані не тільки приєднатися до Європейської конвенції з прав людини і основних свобод, а й внести до свого законодавства необхідні зміни і доповнення, які випливають із прецедентного права, що створюється рішеннями суду і комісії з прав людини. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html В Україні створена ціла система по захисту прав та свобод людини і громадянина. Кожен громадянин має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Але, хоча права і свободи особи, а також гарантії реалізації і захисту цих прав і свобод закріплені і в Конституції і в міжнародних документах, сучасне становище в сфері прав і свобод людини і громадянина свідчить про те, що гарантованість практичної реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи в Україні ще перебуває на досить низькому рівні. Насамперед це стосується соціальних прав і свобод людини. Поки що фактично вони носять більше декларативний, ніж реальний характер, в більшій мірі проголошені, ніж гарантовані. Тому запровадження колективного контролю з боку міжнародних організацій з метою недопущення порушень прав і свобод людини вважається доцільним кроком. Особливо важливим це стає на сучасному етапі, коли Україна взяла курс на приєднання до Європейської спільноти соціально орієнтованих держав. Вступ до Європейського Союзу та інших міжнародних організацій вимагає адаптації та гармонізації вітчизняного законодавства відповідно до міжнародних стандартів у галузі прав та свобод людини. Не менш важливим завданням є розповсюдження знань про механізми міжнародно - правового захисту прав та свобод серед широких верств населення. Саме це завдання сформульовано Програмою десятиріччя міжнародного права ООН як основне. На юристів-вчених усе це покладає серйозну відповідальність [83, c.52-53]. ВИСНОВКИ до дисертації: В ході проведеного дослідження дисертантом обґрунтовуються наступні наукові висновки:
Розуміння соціальних прав та свобод людини і громадянина як окремого виду прав у системі конституційних прав особи дало підстави для визначення критеріїв класифікації основних соціальних прав та свобод людини і громадянина в Україні та ФРН. Запропонована класифікація здійснювалася з врахуванням реальних суспільних суб’єктів та об’єктів соціальних прав. При класифікації за суб’єктним принципом доцільно проводити диференціацію суб’єктів прав у відповідності до їх участі у суспільно-продуктивному житті, відповідно до вікового цензу людини, а також в залежності від специфічних ознак. При цьому зауважена необхідність пріоритетності забезпечення певних категорій суб’єктів, зокрема молодшого покоління та осіб «третього віку». За критерієм об’єкту основних соціальних прав і свобод людини і громадянина в Україні та ФРН визначені такі сфери соціального буття як праця, відпочинок, охорона здоров`я, соціальний захист, житло, достатній життєвий рівень тощо. 6. З’ясовано, що реалізація соціальних прав та свобод являє собою своєрідний юридичний механізм, що визначається як соціально обумовлений та законодавчо закріплений комплекс відповідних узгоджених дій державних інституцій та посадових осіб по реалізації закріплених суб’єктивним правом суспільних благ. В ході проведеного дослідження засобами методики порівняльного аналізу були виявлені проблемні ситуації та недоліки у системі функціонування та реалізації основних соціальних прав громадян в Україні. Зроблений висновок, що основними напрямами діяльності державних органів для покращення стану реалізації та забезпечення прав повинні стати: - в сфері реалізації права на працю - сприяння розвитку малого та середнього підприємництва для створення нових робочих місць; посилення соціального захисту незайнятого населення; створення нової державної посади Уповноваженого з трудових прав громадян; - в сфері реалізації права на страйк – розробити та прийняти закон України «Про соціальне партнерство»; - в сфері реалізації права на відпочинок – встановити обов’язок державних органів розробити і здійснити національну політику у справах відпочинку, яка б передбачала створення і підтримання в належному стані мережі оздоровчих установ та закладів відпочинку, вільного доступу до занять туризмом, фізичною культурою для всіх громадян за доступну плату; - в сфері реалізації права на житло - прийняти у новій редакції Житловий кодекс України; провести інвентаризацію всього житлового фонду у країні, що надасть об’єктивні відомості про його стан; сформувати сектор соціального житла для громадян, які потребують соціального захисту з боку держави; удосконалити механізм ефективного державного контролю за забезпеченням житлових прав громадян; - в сфері реалізації права на соціальний захист – розробити та прийняти Соціальний Кодекс України, який має бути спрямований на реалізацію основних соціальних прав і свобод громадян; збільшити розмір соціальних допомог та пенсій відповідно до міжнародних стандартів якості життя; - в сфері реалізації права на охорону здоров`я – запровадити систему платної страхової медицини, а також забезпечення державного медичного страхування малозабезпечених осіб, збільшення видатків на фінансування медичної галузі, встановлення відповідальності за порушення основних соціальних прав і свобод органами держави, посадовими і службовими особами, власниками підприємств, установ та організації. 7. Доведено, що у процесі розв’язання проблем щодо створення дійового механізму реалізації основних соціальних прав і свобод людини і громадянина вирішальне значення мають гарантії їх забезпечення. Підкреслено, що гарантії прав та свобод людини і громадянина - це система соціально-економічних, політичних, організаційних і юридичних умов, за допомогою яких особа реалізує свої права і гарантовані законом інтереси. Наголошено, що основним гарантом реалізації соціальних прав та свобод громадян в Україні та Федеративній республіці Німеччині є соціальна держава – така політико-територіальна організація влади, яка ефективно розв’язує соціальні протиріччя між різними соціальними групами та верствами населення і прагне забезпечити соціальну справедливість, доступність загального блага, як основного свого завдання. При цьому соціальна держава має бути не просто демократичним уособленням влади, а суспільним інститутом, що сповідує соціальні, тобто акцентовано людські цілі, несе відповідальність за стабільне та цивілізаційне функціонування суспільства, створює умови для забезпечення кожному існування, гідного сучасної особистості. 8. В ході дисертаційного дослідження визначено актуальність методу порівняльного аналізу (компаративістики), який уможливлює з’ясування елементів правової системи, зокрема прав та свобод людини. Доведено, що з метою найбільш повного вивчення сутності соціальних прав людини у різних правових системах необхідно охопити всі грані цього явища як в часовому так і в просторовому вимірі, причому не ізольовано, а беручі до уваги їх взаємозв’язки. Саме порівняльно-правовий метод є одним з основних і дійових способів визначення шляхів підвищення ефективності законодавства та перспектив його розвитку у майбутньому. Такий вид досліджень сприяє виявленню процесу взаємопроникнення (застосування норм міжнародного права у разі наявних правових колізій), наслідування (що іноді призводить до імплантації передових соціальних норм), взаємний вплив, гармонізація та уніфікація. Все це сприяє реалізації стратегічної мети України – вступу до Європейського Союзу. 9. В процесі роботи над дисертацією були вироблені наступні пропозиції: - з метою впорядкування та вдосконалення соціального законодавства та узгодження його з міжнародними нормами необхідно підготувати та прийняти проект Соціального Кодексу України (користуючись як моделлю правотворчим досвідом Німеччини); - запровадити системи дієвого загальнообов’язкового державного медичного страхування; - запровадити програми інформаційного ознайомлення населення України стосовно правових гарантій захисту соціальних прав та свобод; - розробити дієвий механізм реалізації положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»; - створити розгалужену мережу державних уповноважених (омбудсменів) в різних сферах суспільного життя, зокрема Уповноважений з трудових прав громадян, Уповноважений з прав інвалідів тощо. |