Інститут законодавства верховної ради україни на правах рукопису
| Вид материала | Закон |
- Нститут законодавства верховної ради україни на правах рукопису сокуренко олександр, 812.48kb.
- Нститут законодавства верховної ради україни на правах рукопису приступко альона олексіївна, 1112.6kb.
- Інститут законодавства bepxobhoї ради україни, 57.45kb.
- Інститут законодавства верховної ради україни, 2006.08kb.
- Інститут законодавства верховної ради україни, 1127.44kb.
- Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996., 19.86kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 883.69kb.
- Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України А.І, 1040.66kb.
- Національна академія наук України Інститут світової економіки І міжнародних відносин, 700.61kb.
- Верховної Ради України на пленарному засіданні Верховної Ради України 1 березня 2011, 1085.21kb.
1.2. Становлення і розвиток системи соціальних прав і свобод людини. Права людини, їх еволюція, призначення, забезпечення та реалізація – одна із вічних проблем історичного, соціально-культурного поступу людства, вона незмінно перебуває у центрі уваги політичної, економічної, правової, етичної, релігійної та філософсько-соціальної думки. Каталог прав людини, який зафіксований у багатьох міжнародно – правових документах та у вітчизняному законодавстві, є результатом тривалого історичного формування стандартів та еталонів, які стали нормою для сучасного демократичного суспільства [91, c.V]. Процес пошуку взаємовідносин індивіда та влади охоплює тисячоліття. На шляху розвитку свободи і правосвідомості все чіткіше проявляється прагнення людства обмежити усевладдя держави, захистити особу від диктату державних органів та нерідкого свавілля посадових осіб, надати особистості можливості для самовизначення. Зародження ідеї прав людини бере свій початок в V-IV ст. до н.е. в древніх полісах (Афіни, Рим), де вперше виникли ідеї демократії і з’явився інститут громадянства. В ранніх полісах-державах з громадянством були пов’язані насамперед за все політичні права, а саме свобода, право брати участь в управлінні державними справами, в здійсненні правосуддя тощо. Ще зарано казати про права людини в загальному розумінні, тут справа йде лише про громадянські права. Але інститут громадянства свідчить про наявність особливої соціальної системи, яка дістала назву громадянського суспільства. Воно виникло за античних часів у Стародавній Греції у вигляді полісу, який складала громадська община. Всі члени общини є рівними у своїх правах громадянами. За класичним висловом Аристотеля, поліс є співтовариством вільних людей [2]. В числі документів, які вперше закріпили демократичний устрій Афін були Правова Кодифікація Драконта 621р. до н.е.; економічні і соціальні реформи Солона і конституційна реформа Клісфена 510р. до н.е. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Подальший розвиток ідеї прав людини було систематизовано у вченні німецького філософа Іммануїла Канта (1724-1804). В основу державно-правової концепції Канта покладено етику, за якою кожна особа є абсолютною цінністю, володіє гідністю і не може бути засобом здійснення ніяких планів – «Людина завжди мета, але ніколи не засіб». Людина сама собі володар і сама визначає свою поведінку, але для обмеження можливого свавілля повинно існувати право. Право має загальнообов’язковий характер, що забезпечується примусом. Носієм цього примусу є держава. Держава – це об’єднання людей, що підкоряється її правовим законам [65, c.354]. Говорячи про генезис прав і свобод людини на землях України, їх обсяг, рівень забезпеченості і захищеності з боку держави необхідно нагадати, що починаючи з XIV ст. більша частина українських земель перебувала у складі Великого князівства Литовського. У цей період точилася боротьба селянства за станові права, вольності та привілеї. В результаті Литовські статути (1529, 1566, 1588 рр.) закріпили ряд принципово нових підходів до статусу особи. У період козацько-гетьманської доби зусиллями Богдана Хмельницького та його прихильників було створено козацьку державу та відновлено національні, релігійні та економічні права українського народу. Вершиною козацького нормотворення вважається Конституція Пилипа Орлика 1710р. В історичних джерелах ця Конституція має назву “Пакти і конституції законів та вольностей війська запорозького, укладені між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорожського, та між старшиною, полковниками… прийняті публічною ухвалою обох сторін, року божого 1710, квітня 5, при Бендерах” та в ній закріплені вимоги стосовно організації влади та її поділу на три гілки, виборності урядовців, утвердження прав і свобод громадян тощо [64, c.31]. Конституцію Пилипа Орлика можна вважати першою європейською конституцією в сучасному її розумінні [64, c.9]. Зокрема цим актом обмежувалися податкові стягнення, встановлювалось непорушне правило захисту жінок – вдів козаків, дружин козаків, дітей-сиріт, на гетьмана покладався обов’язок забезпечувати додержання непорушних громадянських вольностей. Певний внесок у розвиток ідей прав та свобод людини в Україні в XVII-XVIII ст. зробили прогресивні діячі Києво-Могилянської академії – Й. Кононович-Горбацький, Л. Баранович, І. Галятовський, І. Гізель, С. Яворський, М. Козачинський, Г. Сковорода та інші. З республіканських та демократичних позицій права людини обґрунтовував американський державний діяч Т. Джефферсон (1743-1826). Він підготував Декларацію незалежності Сполучених штатів Америки (прийнята 4 липня 1776 р.), де сформулював основні принципи невід’ємних прав і свобод людини. Декларація стала першим документом, який повно і всебічно закріпив ці права. Спираючись на природно-правову доктрину прав людини, в Декларації проголошено, що "всі люди створені рівними і наділені Творцем певними невід’ємними правами, до яких належать життя, свобода та прагнення до щастя”. Права і свободи громадян Америки закріплено в Конституції США, прийнятій 17 вересня 1787р. Під тиском прогресивних сил 15 грудня 1791р. було прийнято федеральний Біль про права (The Bill of Rights), який містив десять поправок до Конституції США. Поправка перша закріплювала, що Конгрес не повинен видавати законів, які б встановлювали обов’язковість будь-якої релігії чи забороняли її вільне сповідування; обмежували свободу слова чи друку, право народу мирно збиратися тощо. Біль про права 1791 р. істотно доповнив Конституцію США демократичними правами і свободами. В той же час, 3 вересня 1791 року, у Франції був прийнятий один з провідних документів, що закріплював природні права людини – Конституція Франції. Конституція забезпечувала такі політичні та громадянські права як рівність всіх перед законом і судом; рівномірний розподіл податків між громадянами залежно від їх прибутків; доступ до всіх посад за бажанням і здатністю виконувати покладені обов’язки тощо. Конституція гарантувала загальну для всіх народну освіту, недоторканість права власності та справедливе відшкодування збитків. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html В Україні відбувалися об’єктивні суспільно-політичні зміни у напрямі демократизації, що зумовлювалося прийняттям нею міжнародно-правових зобов’язань і членством у міжнародних організаціях. Під час другої Світової війни за свій вагомий внесок у розгром фашизму Україна набула широкого визнання і авторитету на міжнародній арені, у 1945 р. стала – одним з фундаторів Організації Об’єднаних Націй. На Першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україна була обрана членом Економічної і Соціальної Ради ООН [67, c.14-15]. Німеччина ж в післявоєнні роки була поділена на 4 окупаційні зони, територія яких знаходилась під управлінням Франції, Англії, США та СРСР. В грудні 1946 року створюється об’єднане англо-американське управління, згодом приєднується і французька зона окупації. На конференції у Лондоні в 1948 р. США, Англія і Франція вирішили надати західній зоні окупації самостійність у вирішенні внутрішніх питань. В 1949 році в західних секторах була проголошена Федеративна Республіка Німеччина, яка отримала конституцію, названу Боннською – від назви першої столиці ФРН [84, c.568]. В Основному Законі була закріплена формула про соціальну правову державу, смисл якої полягає в тому, що держава, яка базується на конституції і праві, повинна нести відповідальність за забезпечення в країні соціальної справедливості і соціальної захищеності. У східній зоні окупації Німеччини у грудні 1947 р. у Берліні було скликано Народний конгрес, який у березні 1948 р. створив Німецьку народну раду, яка 7 жовтня 1949 року проголосила створення нової держави – Німецької Демократичної Республіки. Так було розколото територію Німеччини [153, c.278]. У ХХ та на початку ХХІ ст. в Європі найважливішими документами щодо здійснення прав і свобод людини і громадянина можна вважати:
Загальна декларація прав людини є одним з перших документів, в якому проголошено широке коло основних прав і свобод людини. Її було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН у Парижі 10 грудня 1948 р. Декларація забезпечує право на працю, відпочинок, гідний життєвий рівень, включаючи їжу, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування. Декларація закріплює право на освіту, участь у культурному житті, такий соціальний та міжнародний порядок, за якого її права і свободи можуть бути повністю здійснені. Ця Декларація, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права складають Міжнародний біль про права людини [73, c.57-58]. Найважливішим документом на території України, що значно розширив та нормативно закріпив каталог прав і свобод людини і громадянина можна вважати Конституцію України, прийняту 28 червня 1996 року. В даний час, коли ведеться боротьба з тероризмом в усьому світі, для людей існує погроза порушення їхніх прав. Ряд документів по безпеці, прийнятих в Німеччині 14 грудня 2001 року, надали необмежену владу секретним службам. Їм дозволено проводити розслідування з використанням інформації стосовно банківських даних, поштового та електронного листування, здійснювати обшуки тощо. Ці розслідування не потребують санкції державного прокурора чи судових інстанцій. Правова держава здійснює поворот на 180 градусів, оскільки тепер кожен громадянин може становити потенційну небезпеку, і для того щоб довести його невинність повинна бути проведена відповідна перевірка. До прийняття даного пакета документів (від 14.12.2001) таке було б навіть важко уявити. У США також мало місце прийняття ряду документів, що обмежують права людини. В даний час іноземець може бути на тривалий час затриманий без роз'яснення причин арешту. Це явне порушення статті 9 Загальної Декларації прав людини, у якій зазначено, що «ніхто без законних причин не може бути затриманий, триматися під арештом, бути висланим за межі країни». Основою для аналогічних порушень прав людини можуть слугувати нові нормативні акти відносно безпеки, що призведе до посилення напруги при розгляді законів стосовно іноземців і переселенців (Ausländer und Asylgesetzes). Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Сучасна характеристика і зміст прав і свобод людини і громадянина вбирають в себе значну частину можливостей і характеризуються відповідним рівнем соціального життя в сучасній державі та громадянському суспільстві. На сьогоднішній день більшість демократичних європейських країн, зокрема Україна і Німеччина, встановили у законодавстві обов’язок держави забезпечувати можливості людини і громадянина отримувати та користуватися соціальними благами, тобто соціальними правами і свободами. Все це свідчить про закономірність сучасної гуманістичної тенденції у розвитку інституту прав людини і зростання її цінності. 1.3. Діалектика основних соціальних прав і свобод людини і громадянина в контексті загальних конституційних прав. Основні соціальні права людини і громадянина належать до системи загальних конституційних прав і свобод, яка включають в себе також особисті, політичні, економічні, культурні права та свободи. Всі вони пов’язані між собою і в сукупності становлять основу правового статусу особистості. Основні права та свободи мають спільні та відмінні риси, вони посідають неоднакове місце в каталозі прав та свобод людини. Яке ж співвідношення соціальних прав та свобод людини і громадянина в Україні та Німеччині з іншими видами конституційних прав? По-перше, доречно зазначити, що деякі конституційні доктрини взагалі не визнають соціальні права окремою категорією прав на відміну від конституційно визнаних особистих і політичних. По-друге, в деяких країнах соціальні права не підлягають судовому захисту, а сприймаються як декларовані побажання державним органам забезпечити кожному члену суспільства гідний рівень життя та нормальні умови для розвитку особистості. По-третє, більшість європейських країн, зокрема Німеччина і Україна визнають соціальні права окремим видом прав, нарівні з особистими і політичними, гарантують їх реалізацію та захист (в тому числі судовий). Отже, місце соціальних прав і свобод людини і громадянина залежить від конституційної доктрини кожної окремої держави. Законодавство України і Німеччини закріпило повний перелік основних соціальних прав та свобод, які визнаються, охороняються та забезпечуються нарівні з іншими групами прав. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html З соціальними правами людини і громадянина певною мірою співпадають основні культурні права. За своїм змістом культурні права і свободи – це суб’єктивні права людини в культурній (духовній, ідеологічній, інформаційній) сфері, це певні можливості доступу до духовних здобутків свого народу і всього людства, їх засвоєння, використання й участі у подальшому їх розвитку. Сутність культурних прав, тобто можливість певної поведінки у культурній сфері є спільною з соціальними правами. Спільним є коло суб’єктів цих груп прав, а також їх походження, тобто відношення до прав другого покоління. Відмінним залишається лише сфера використання цих прав. Можна стверджувати, що культурні права деякою мірою є похідними від соціальних прав, оскільки соціальні права та свободи людини і громадянина відіграють активну роль щодо реалізації культурних прав, так, наприклад, освіта і творчість є неможливими в разі недотримання основних соціальних прав [107, c.143-144]. Подібність соціальних прав до культурних підтверджується також тим, що в багатьох європейських країнах, зокрема в Німеччині, право на освіту відноситься до основних соціальних прав і вважається передумовою реалізації права на працю. Законодавці Німеччини взагалі досить скептично поставилися до культурних прав, які найчастіше відносять до соціальних (наприклад, право на освіту). В той же час в нормативно-правових актах окремих земель зустрічаються положення відносно права на свободу творчості та вільний доступ до культурних цінностей. Отже, маємо всі підстави стверджувати, що: У результаті дослідження діалектики відносин соціальних прав людини до загальних конституційних прав з’ясовано, що соціальні права виступають похідними по відношенню до особистих (громадянських) та політичних прав, які утворюють серцевину цілісної правової системи прав людини. В той же час соціальні права являються пріоритетними щодо економічних та культурних, так як вони забезпечують гідний рівень життя та можливість отримання соціальних благ. Наголошено, що в Німеччині основний акцент зроблено на природних правах людини, в той час як українська Конституція закріпила весь комплекс прав людини і громадянина. ІІ РОЗДІЛ. СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ ТА ФЕДЕРАТИВНІЙ РЕСПУБЛІЦІ НІМЕЧЧИНІ. 2.1. Критерії класифікації системи соціальних прав і свобод людини і громадянина в компаративістському аспекті. Каталог прав та свобод людини і громадянина в процесі розвитку суспільства постійно розширюється, що потребує їх відповідного корегування, теоретико-правового осмислення, в тому числі класифікування. Класифікація основних конституційних прав і свобод людини і громадянина має як теоретико-пізнавальне, так і безпосередньо практичне значення і може здійснюватися на підставі різних критеріїв. Залежно від принципів класифікації одні й ті ж права одночасно можуть належати до двох чи більше кваліфікаційних груп. Загальна класифікація конституційних прав і свобод неодноразово проводилась українськими та зарубіжними дослідниками. Відповідно до характеру і різновиду свободи, відображеної в правових або юридичних формах, М. Цвік, О. Ткаченко та деякі інші науковці, розрізняють негативні і позитивні права і свободи людини і громадянина. Якщо свобода реалізує себе як відсутність примусу та обмежень для її об’єктивації з боку будь-кого і, зокрема, держави, - такі права і свободи характеризуються як негативні. До таких прав і свобод відносяться право на життя, на повагу людської гідності, на свободу та особисту недоторканість тощо. Якщо ж реалізація свободи, вираженої в праві здійснюється завдяки забезпечувальної діяльності з боку державних інституцій, то такі права називають позитивними. До них відносяться основні соціальні права: право на працю, на відпочинок, на охорону здоров`я, соціальний захист та ін. [31, c.143]. Відомий український дослідник П. Рабінович в свою чергу запропонував класифікацію конституційних прав і свобод людини за наступними критеріями:
В Німеччині трудовий вік також починається з 16 років. В сфері взаємовідносин працівників та роботодавців держава здійснює політику «тарифної автономії», що зводиться до визнання права профспілок та роботодавців самостійно без державного втручання визначати в колективних договорах умови праці. Але для недопущення свавілля роботодавців та забезпечення прав найманих працівників існує так зване соціальне партнерство, тобто правовідносини між працівниками, профспілками та роботодавцями. Мета цих відносин – захист соціальних інтересів працівників та забезпечення соціального миру. Вказані правовідносини регулюються законами ФРН «Про тарифний договір» від 25 серпня 1969 року [167, c.1323] та «Про участь працівників в управлінні виробництвом» від 4 травня 1976 [166]. На наш погляд, роль тарифної (колективної) угоди між зазначеними суб’єктами полягає в тому, щоб попередити соціальні конфлікти в виробничій сфері. Тарифні партнери звільняють державу від регламентації умов праці, так як вона не в змозі врахувати всі особливості трудового процесу на конкретному підприємстві. Держава відіграє роль захисника «загального блага», яка полягає у встановленні мінімальних стандартів в правовому регулюванні праці, виходячи з яких соціальні партнери будують свої відносини. Зміст тарифного (колективного) договору становлять умови оплати праці, надання відпусток, робочий час. Часто в договорі передбачаються додаткові гарантії для працівників, як пенсійне забезпечення за рахунок підприємства, створення спеціальних фондів по відпусткам, спеціальних кас щодо виплати компенсаційної заробітної плати тощо. Традиційно інтереси працівників представляють профспілки. Правовим підґрунтям для їх створення є стаття 9 ІІІ Основного Закону, яка закріпила право на коаліції та об’єднання. Профспілки створюються за галузевою ознакою на федеральному та земельному рівнях. На федеральному рівні діють три основні конфедерації: об’єднання німецьких профспілок, об’єднання християнських профспілок та профспілка німецьких службовців [141, c.66]. В Україні діяльність профспілок нормативно урегульована Кодексом законів про працю України та законами «Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності» від 15 вересня 1999 року, «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці» тощо. В даний час у профспілках України йдуть складні процеси пристосування до нових умов роботи. І якщо на великих підприємствах профспілкові організації мають значний досвід роботи з захисту прав і інтересів своїх членів, а також володіють для цього необхідними засобами, то колективи малих підприємств такими можливостями не володіють. Найчастіше працівники малих приватних підприємств не знають своїх прав і, як наслідок, їх права порушуються роботодавцями. Більш того, самі власники не зацікавлені в створенні профспілкового органу на своїх підприємствах. На нашу думку, для створення оптимального механізму реалізації та захисту соціальних прав працюючих повинна бути здійснена організація правового соціального партнерства - цивілізованої форми взаємовідносин між профспілками або трудовим колективом, роботодавцями і урядовими структурами. Діапазон партнерської діяльності профспілок може бути різним залежно від конкретної ситуації - від прямого соціального протистояння своїм партнерам до конструктивної взаємодії з ними. Для цього необхідно розробити та оперативно прийняти законопроект «Про соціальне партнерство», який би визначав правові та організаційні засади функціонування соціального партнерства, спрямовані на здійснення діалогу, співробітництва сторін трудових відносин у процесі формування та реалізації соціально-економічної політики в Україні, використовуючи зарубіжний досвід, зокрема досвід Німеччини. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html 22 грудня 2000 року Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок була посилена додатковим протоколом, в якому передбачено створення спеціального органу для розгляду справ про дискримінацію жінок та встановлення суворих санкцій за порушення норм конвенції. На сьогоднішній день цей протокол підписали 62 країни, серед яких Україна і Німеччина [214]. Верховна Рада України 7 жовтня 2005 року прийняла закон «Про забезпечення рівних прав жінок та чоловіків та рівних можливостей їх реалізації» Згідно із Законом гендерна рівність – це відсутність обмежень чи привілеїв за ознаками статті, це рівний правовий статус жінок та чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особі будь-якої статті приймати участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства. При цьому не вважається дискримінацією обов’язкова військова служба для чоловіків, передбачена законом, особливі вимоги щодо охорони праці жінок, пов’язані з охороною їх репродуктивного здоров’я, різниця у пенсійному віці тощо. Законом передбачено гарантія рівних можливостей жінок та чоловіків у наступних сферах: державні служба та служба в органах місцевого самоврядування; отримання освіти та професійної підготовки; праця та отримання винагороди за неї; укладення колективних договорів та угод; підприємницька діяльність; соціальний захист. Однак квоти для жінок у виборчих списках для зайняття державних посад у вищих державних органах на жаль не передбачені. Статистичні дані, надані ООН, засвідчують, що згідно звіту «Людського розвитку 2004 року» в Україні жінки посідають лише 5,3% місць у вищих державних органах влади, натомість в Німеччині цей показник становить 31,4% [195, c. 21]. Стаття 3 Основного Закону Німеччини встановлює, що всі люди рівні перед законом. Держава сприяє фактичному здійсненню рівноправ’я прав чоловіків і жінок та усуває існуючі в цьому відношенні недоліки [178]. Німецький правник К.Хессе характеризує рівність перед законом як формальну рівність прав, яка потребує «здійснення діючого права без обмежень, в результаті нормування прав кожний має в рівній мірі права та обов’язки та навпаки, всім державним органам наказано не застосовувати діюче право в інтересах окремих осіб чи їм на шкоду. Тому правову рівність можна визначити як основну вимогу правової держави.» [184, c.176]. Суб’єктами соціальних прав, які внаслідок стану здоров`я потребують посиленого захисту з боку держави, є інваліди. В Україні нараховується понад 2,5 млн. інвалідів, в Німеччині 6,7 млн. (2004рік). Інвалідність визначається як наявність різнобічних функціональних обмежень. Головними передумовами забезпечення прав інвалідів нарівні з іншими є поглиблення розуміння в суспільстві становища людей з функціональними обмеженнями, медичне обслуговування, реабілітація, допоміжні послуги. Права інвалідів проголошено у міжнародних документах та закріплено чинним законодавством України. Загальновизнані міжнародні документи – Декларація про права інвалідів 1975 року, «Всесвітня програма дій стосовно інвалідів», прийнята Генеральною Асамблеєю ООН її резолюцією 37/52 від 3 грудня 1982 р., та «Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів», прийнята ГА ООН 20 грудня 1993. В Німеччині Уповноважений з прав інвалідів федерального уряду Х.Хаак ініціював у 2002 році прийняття низки законів, направлених на створення оптимальних умов переміщення для інвалідів, зокрема оснащення торгових центів, медичних установ, офісів тощо спеціальним обладнанням для осіб з обмеженою рухливістю, створення спеціальних місць в громадському транспорті тощо [163, c.70]. Правові засади щодо задоволення потреб інвалідів у соціальному захисті, лікуванні, соціальній опіці в нашій державі визначено у законі «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року. Починаючи з кінця ХІХст. соціальна допомога членам цієї соціальної групи розвивається у напрямі розробки юридичних основ їх соціального захисту. Однією з перших країн, яка розпочала роботу у цьому напрямі, знов таки була Німеччина, де у 1889 р. був прийнятий закон «Про соціальне забезпечення на випадок інвалідності та за старістю». Прийняття цього закону та закону «Про страхування від нещасних випадків» (1884р.) створило необхідні умови для забезпечення та підтримки осіб у разі тривалого лікування і загрози інвалідності та непрацездатності [61, c.47]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Суб’єктами основних соціальних прав та свобод в Україні та ФРН в широкому розумінні є громадяни, іноземці та особи без громадянства. Доцільно диференціювати всіх суб’єктів за декількома критеріями, зокрема: - в залежності від участі у суспільно-продуктивному житті і виробництві: працюючі, безробітні тощо; - в залежності від віку: діти, молодь, пенсіонери, особи «третього віку»; - в залежності від специфічних ознак, стану здоров`я чи інших критеріїв: жінки, інваліди, переселенці, особи, що потребують додаткового соціального захисту. Варто зазначити, що у вузькому розумінні суб’єктами соціальних прав є, насамперед працюючі, безробітні, діти, молодь, пенсіонери, жінки, інваліди, біженці, депортовані особи та інші категорії громадян, які потребують соціального захисту. Об’єктами основних соціальних прав і свобод людини і громадянина в Україні та ФРН є праця, страйк, відпочинок, охорона здоров`я, соціальний захист, житло, достатній життєвий рівень та інші об’єкти, що є критеріями класифікації основних соціальних прав. |