Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй зміцнення управління та фінансової стійкості національної системи природоохоронних територій в україні короткий опис
| Вид материала | Документы |
- Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй Програма рівних можливостей та прав, 556.3kb.
- Міністерство закордонних справ україни, 199.63kb.
- Поняття та класифікація прав людини, 159.8kb.
- Оон організація об’єднаних націй, 79.66kb.
- Д людини стало одним із найважливіших завдань створеної після завершення Другої світової, 950.27kb.
- Кабінету Міністрів України подати у місячний строк проект закон, 177.73kb.
- Законодавчі та інституційні основи, 783.25kb.
- Верховної Ради України, програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (проон), Української, 125.25kb.
- Ка характеризується наявність у суб’єкт господарювання фінансових ресурсів, достатніх, 49.82kb.
- «Фінансовий аналіз», 84.47kb.
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ
РРП Річний робочий план
БР Біорозмаїття
КБР Конвенція про біологічне розмаїття
CITES Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої флори та фауни, що перебувають під загрозою зникнення
ERP Система планування ресурсів підприємства („Атлас”) проектів ПРООН
ЄС Європейський Союз
ГЕФ Глобальний екологічний фонд
УУ Уряд України
га гектар
ОВ організація-виконавець
ВП Вартість приросту
УЗ Установчий звіт
IUCN Всесвітній союз охорони природи
МАБ Програма ЮНЕСКО „Людина і біосфера”
METT Інструмент відстеження ефективності управління ПТ
НВО Національний виконавчий орган
НМВ Національна модальність виконання
НУО Неурядова організація
НПП Національний природний парк
НДП Національний директор проекту
НМП Національний менеджер проекту
ОП Операційна програма (ГЕФ)
ПТ Природоохоронна територія
PDF Фонд розробки проекту ГЕФ
ГЗВП/РПЗ Гармонізований звіт про виконання проекту / Річний проектний звіт
МП Менеджер проекту
ГПП Громадсько-приватне партнерство
НПП ПС Національний природний парк „Прип’ять-Стохід”
РЛП ПС Регіональний ландшафтний парк „Прип’ять-Стохід”
ОКП Організаційний комітет проекту
РКГ Регіональна координаційна група ПРООН/ГЕФ
РЛП Регіональний ландшафтний парк
СУПД Стандартна угода про допомогу
ЗОК Засідання Організаційного комітету
СП Стратегічний пріоритет ГЕФ
ТЗ Технічне завдання
ПРООН Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй
ПРООН-НП Національне представництво Програми розвитку ООН
ЮНЕСКО Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури
РОЗДІЛ A: ОПИСОВА ЧАСТИНА
Частина A.I Аналіз ситуації
Контекст та глобальне значення
- Україна знаходиться в центральній та східній частині Європи і має загальну площу 603 550 квадратних кілометрів (60 355 000 гектарів). На південному сході Україна омивається Чорним морем; на південному заході країна межує з Молдовою, Румунією та Угорщиною; західними сусідами України є Словаччина і Польща; на північному заході країна межує з Білоруссю, а на сході та на північному сході – з Росією. Україна – це країна з перехідною ринковою економікою, а зріст її ВВП у 2006 році склав приблизно 7,1 (див. Частину D.I для отримання детальної інформації про демографію, навколишнє середовище та соціально-економічну ситуацію країни). Територію України можна розділити на три основні екологічні зони: змішані ліси (українське Полісся - 25%), лісостепи (35%) та степи (40%). У західній Україні та на Кримському півострові, що на півдні існують гірські екосистеми – відповідно, Українські Карпати та Кримські гори. Майже уся територія України знаходиться в помірній кліматичній зоні, за виключенням південного узбережжя Криму, яке належить до субсередземноморської кліматичної зони з деякими рисами субтропічного клімату.
Таблиця 1 Види, яким загрожує глобальне зникнення, що зустрічаються в Україні
| | Види, яким загрожує глобальне зникнення | Види, яким загрожує глобальне зникнення, у Поліському регіоні України | |
| Риби | 31 | 3 | Aspius aspius; Caracius caracius; Misgurnus fossilis |
| Амфібії | 6 | 4 | Triturus cristatus; Bufo calamita; Bombina bombina; Hyla arborea |
| Рептилії | 4 | 1 | Emys orbidcularis |
| Птахи | 18 | 8 | Pelecanus crispus; Anser erythopus; Rufibrenta ruficollis; Aythya nyroca (популяція цього виду в 1950-х роках становила близько 4000 пар; сьогодні їх популяція в Україні становить близько 500-600 пар, в західній Україні – лише 40 пар); Crex Crex (популяція в Україні – близько 25-55 тисяч птахів); Haliaeetus albicilla; Gallinago media (популяція знизилася на 50% і сьогодні становить в Україні близько 500-700 пар); Acrocephalus paludicola (популяція знизилася на 50%, і кількість самців становить 3000, причому 2500 з них мешкають в Західному Поліссі) |
| Ссавці | 23 | 6 | Sciurus vulgaris; Castor fiber; Glis glis; Dryomys nitedula; Micromys minutus; Lutra lutra Більшість з цих тварин є типовими мешканцями заболочених територій; лише три види ссавців (Sciurus vulgaris, Glis glis та Dryomys nitedula) живуть в лісових біотопах |
| Всього | 82 | 22 | |
- Загалом, приблизно 19,7% території України вважається відносно неушкодженим природним середовищем з лісами, луками та заболоченими територіями, з яких 12,7% вважаються природними, особливо у Карпатському регіоні, гористій частині Кримського півострова та в Поліссі (лісова зона). Незважаючи на те, що країна займає лише 6% Європейського континенту, у ній мешкає приблизно 35% розмаїття видів тварин і рослин Європи, оскільки Україна знаходиться на перехресті багатьох природних екосистем та маршрутів міграції птахів1. Система природоохоронних територій України містить унікальне біорозмаїття міжнародного значення, і цей факт визнано у всьому світі. Відтак в країні існує 4 біосферних заповідника, 141 територій IBA, 33 рамсарських угідь. До Червоної книги України внесено 541 рослину та 382 види фауни. В Україні мешкає 82 зі 104 видів хребетних, які вважаються такими, що знаходяться під загрозою зникнення і були внесені в Червону книгу IUCN (див. Таблицю 1). Більшість з цих видів зустрічається на території України, однак такі види, як Bufo calamita, Gallinago media, Acrocephalus paludicola, Glis glis та Dryomys nitedula можна побачити тільки у Поліссі та у лісостеповій зоні. В Таблиці 2 порівнюється біорозмаїття України з біологічним розмаїттям інших країн регіону.
Таблиця 2 Індекс біологічного розмаїття (кількість видів)
| Країна | Ссавці | Гніздові птахи | Рептилії | Амфібії | Прісноводна риба | Безхребетні | Судинні рослини |
| Україна | 117 | 270 | 21 | 17 | 184 | 4 4371 | 5 101 7211 |
| Білорусь | 79 | 208 | 7 | - | 58 | 10 000 | 3 583 |
| Болгарія | 94 | 383 | 36 | 16 | 207 | 25 761 | 2 214 |
| Угорщина | 72 | 203 | 15 | 17 | 81 | 41 460 | 2 300 |
| Польща | 85 | 224 | 9 | 18 | 66 | 28 384 | 3 350 |
| Румунія | 84 | 249 | 25 | 19 | - | - | 8 579 |
| Туреччина | 116 | 284 | 102 | 18 | 175 | - | |
Джерело: NCSA, 2007
- Екологія країни значно постраждала внаслідок економічних інтересів держави за радянських часів, коли природа та природні ресурси використовувалися в нераціональний та виснажливий спосіб для забезпечення економічних потреб Радянського Союзу (Україна постачала 70% сировини). Сьогодні ліси займають лише 14,3% у порівнянні з 45% на початку минулого століття. Негативні наслідки такої діяльності на навколишнє середовище стали об’єктом серйозного занепокоєння серед науковців та загального населення країни, що призвело до активізації природоохоронних зусиль. Визначальним моментом в історії України стала Чорнобильська атомна катастрофа, яка в середині 1980-х років поставила країну на межу екологічної кризи. Наслідки цієї катастрофи виходять далеко за межі суто екологічної сфери, спричинивши цілу низку соціально-економічних, медичних, біологічних, психологічних, етичних, ідеологічних та культурних проблем. Історичні традиції несталого розвитку стали однією з причин рішення незалежної України включити екологічну політику до основ своєї національної політики.
- Після здобуття незалежності, національна система природоохоронних територій України збільшилася вдвічі. Національні програмні засади збереження біорозмаїття спрямовані на створення екологічно репрезентативної, ефективно керованої та фінансово стабільної системи ПТ, яка забезпечуватиме захист ареалів, флори та фауни від різноманітних загроз у тих ландшафтах, де відчувається посилення тиску на біорозмаїття. Уряд наголосив на своїй відданості цим цілям, заявивши про наміри впроваджувати комплексну Програму дій щодо захисту біорозмаїття та управління природоохоронними територіями. Програма розрахована на 13 років і має на меті „зміцнити інфраструктуру природоохоронних територій”, “забезпечити фінансування інституцій природоохоронних територій та їхніх функцій”, “розвивати систему ПТ” і „провадити наукові дослідження щодо природоохоронних територій”. Однак ці високі і похвальні цілі, вірогідно, залишаться недосяжними через існування постійних перешкод, які підривають управлінську ефективність системи ПТ. Про це детально йтиметься нижче.
Національна система природоохоронних територій
- Національна система природоохоронних територій України (офіційна назва - „Природно-заповідний фонд України”) складається з понад 7 тисяч захищених територій загальною площею 2,8 мільйонів га, або 4,6% національної території. В Україні існує 11 типів природоохоронних територій (див. Таблицю 3), які охоплюють різні екосистеми, в тому числі – змішані ліси, луки, болота, лісостепи, степи та гори. Майже 60% усіх природоохоронних територій мають міжнародне, регіональне чи національне значення, а решта – місцеве значення. Території міжнародного, регіонального та національного значення відбираються на основі екологічних, ландшафтних та територіальних критеріїв. Екологічні критерії встановлюються міжнародними та національними правовими документами (КБР ООН, Бернська конвенція, Боннська конвенція, Рамсарська конвенція тощо), а ландшафтні критерії визначаються положеннями Європейської ландшафтної конвенції, Конвенції про охорону світової культурної та природної спадщини тощо. Після того найважливіші території отримують статус національних природоохоронних територій, територій IBA, рамсарських угідь, цінних природних зон, екологічно цінних територій. До уваги також приймаються напрямки основних міграційних шляхів тварин (насамперед, птахів). Основними функціями природоохоронних територій є: (i) підтримка чи розширення зони природного існування певних видів; (ii) підтримка чи покращення поширення, міграції та/або генетичного обміну певних видів; (iii) відновлення якості ареалів існування; (iv) захист видів, які знаходяться під загрозою зникнення, уразливих, ключових чи комплексних видів; (v) підтримка чи покращення гідрологічних функцій; (vi) підтримка чи покращення екологічної якості; (vii) контроль ерозії; (viii) захист цінних ландшафтних форм; (ix) підтримка біоценозу на територіях, забруднених радіацією; та (x) Забезпечення взаємозв’язку з сусідніми транскордонними територіями. (Для отримання детальної інформації про власність на землю, призначення, створення та планування управління ПТ, див. Частину D.II.)
Таблиця 3 Природно-заповідний фонд України
| | | Природоохоронна територія | Кількість | Загальна площа (га) | % мережі ПТ | Категорія IUCN | Управління територією |
| ПТ міжнародного, регіонального та національного значення зі структурами управління | 1 | Біосферні заповідники | 4 | 212 000 | 7,71% | I | Адміністративна група ПТ, підзвітна Державній службі заповідної справи |
| 2 | Природні заповідники | 17 | 159 600 | 5,81% | Ia & Ib | Адміністративна група ПТ, підзвітна Державній службі заповідної справи | |
| 3 | Національні природні парки | 17 | 655 200 | 23,84% | II | Адміністративна група ПТ, підзвітна Державному комітету лісового господарства чи Державній службі заповідної справи | |
| 4 | Регіональні ландшафтні парки | 46 | 590 800 | 21,49% | V | Можуть не мати або мати адміністративну групу, підзвітну обласній держадміністрації, у співпраці з обласними управліннями Держкомлісу чи Мінприроди | |
| Всього | 84 | 1 617 600 | 58,85% | | |||
| ПТ без структур управління | 5 | Заказники (заповідники живої природи) | 2693 | 1 047 200 | 38,10% | IV | Не мають адміністративної групи; нагляд здійснюється обласним управлінням Мінприроди |
| 6 | Пам’ятники природи | 3057 | Незначна площа | 0,00% | III | Не мають адміністративної групи; нагляд здійснюється обласними чи районними держадміністраціями у співпраці з обласними управліннями Мінприроди | |
| 7 | Захищені території | 793 | 80 800 | 2,94% | - | Не мають адміністративної групи; нагляд здійснюється обласними чи районними держадміністраціями у співпраці з обласними управліннями Мінприроди | |
| 8 | Ботанічні сади | 21 | 1 900 | 0,07% | - | Окремі управлінські структури, підзвітні Державній службі заповідної справи | |
| 9 | Дендропарки | 29 | 1 250 | 0,05% | - | Окремі управлінські структури, підзвітні Державній службі заповідної справи | |
| 10 | Зоопарки | 6 | 100 | 0,00% | - | Окремі управлінські структури, підзвітні міським адміністраціям. | |
| 11 | Міські парки та зони відпочинку | 499 | | 0,00% | - | Окремі управлінські структури, підзвітні міським адміністраціям. | |
| | Всього | 7 182 | 2 748 850 | 100% | | ||
- Подальший аналіз стосується виключно біосферних заповідників, природних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків, які є категоріями ПТ, що створюються за захисту біорозмаїття міжнародного, регіонального та національного значення. Природоохоронними цілями цих категорій ПТ є наступне.
Таблиця 4 Природоохоронні цілі різних категорій ПТ
| Категорія ПТ | Природоохоронні цілі |
| Біосферні заповідники (БЗ) | Це природні, науково-дослідні інституції міжнародного значення, які містять типові та цінні території біосфери. Метою створення БЗ є збереження природних умов найцінніших територій біосфери, проведення екологічного моніторингу та вивчення навколишнього середовища та його змін під впливом антропогенних факторів. |
| Природні заповідники (ПЗ) | Це природні, науково-дослідні інституції загальнодержавного значення, створені з метою збереження природних умов типових чи унікальних особливостей ландшафтних зон. Земельні ділянки та водний простір повністю виводяться з-під економічної діяльності і передаються ПЗ. Головними завданнями ПЗ є збереження природних комплексів та об’єктів на їх території, проведення наукових досліджень та моніторингу та розробок на їх основі екологічних рекомендацій, поширення екологічних знань, допомога у підготовці спеціалістів у сфері захисту довкілля та охорони природоохоронних територій. ПЗ також координують наукові дослідження на територіях пам’ятників природи та інших захищених зонах в регіоні |
| Національні природні парки (НПП) | Це природні, рекреаційні, культурно-просвітницькі та науково-дослідні інституції загальнодержавного значення, які створюються на територіях, що мають особливу природну, рекреаційну, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Земельні ділянки та водний простір повністю виводяться з-під економічної діяльності і передаються НПП. Головними завданнями НПП є збереження цінних прироних та історико-культурних комплексів та об’єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах із збереженням режиму захисту природних комплексів та об’єктів; проведення наукових досліджень природних комплексів та їхніх змін під впливом рекреаційної діяльності, розробка наукових рекомендацій в сфері захисту довкілля та ефективного використання природних ресурсів; проведення пропагандистської роботи в сфері екологічної просвіти. |
| Регіональні ландшафтні парки (РЛП) | Це природні рекреаційні інституції місцевого чи регіонального значення. Завданнями РЛП є: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об’єктів; створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності з дотриманням режиму захисту природних комплексів та об’єктів; допомога в проведенні пропагандистської роботи в сфері екологічної просвіти. |
- Розширення покриття національної системи ПТ: Територіальні масштаби системи ПТ в Україні є значно меншими, ніж масштаби аналогічних систем у більшості країн Європи, де середній показник ПТ складає 15,3%. Уряд планує подальше розширення системи ПТ в 2,5 рази (див. Таблицю 5), до 6 мільйонів га – ці дані ґрунтуються на оцінках робочої групи, створеної 2005 року. До складу цієї групи увійшли директори Інституту ботаніки, Інституту зоології, директори кількох національних парків, головний науковий експерт Інституту ботаніки, представники Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Державної заповідної служби (тут і надалі – Державної служби), а також провідні науковці та екологи. Робоча група визначила сфери необхідного розширення мережі ПТ. Пропозиції робочої групи були розглянуті представниками провідних університетів, обласних управлінь Мінприроди, Національної академії наук України, Української академії аграрних наук. Грунтуючись на результатах проведених консультацій, Мінприроди має попередній список територій, де необхідно створювати ПТ.
- Під час процесу оцінювання до уваги приймалися наступні елементи: (i) збереження біорозмаїття та ландшафтів європейського значення відповідно до європейських та регіональних конвенцій і угод щодо збереження біологічного та ландшафтного розмаїття; (ii) аналіз стану біорозмаїття та покращення його збереження шляхом подолання існуючих і потенційних загроз; (iii) територіальне розширення системи ПТ та покращення стану їх захисту відповідно до європейських пріоритетів, як це зазначено в Програмі розвитку системи ПТ України до 2020 року; (iv) створення єдиної мережі ПТ як елементу Європейської екологічної мережі „ЕкоНет”, відповідно до положень Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр.; (v) забезпечення заселення та міграції видів, а також збереження міграційних шляхів (під час створення національної екологічної мережі), що є надзвичайно важливо через географічне місцезнаходження України; та (vi) захист історичної і культурної спадщини України, розвиток зеленого туризму та інших форм туризму та екологічної просвіти. З 5,8% планового розширення 3,5% відбуватиметься за рахунок створення нових природних заповідників, національних природних парків та розширення біосферних заповідників. Крім того, принаймні 1% категорії «Інше» включає РЛП з управлінськими органами. Це означає, що 4,5% з 5,8% будуть новими територіями національного чи регіонального значення з управлінськими органами.
Таблиця 5 Державні плани щодо розширення мережі ПТ в Україні
| Тип природоохоронної території та її опис | Тисяча га, і % території країни станом на 2000 р. | Тисяча га, і % території країни станом на 2015 р. |
| Біосферні заповідники | 212; 0,3 | 301; 0,5% |
| Природні заповідники | 160; 0,3 | 422; 0,7% |
| Національні природні парки | 600; 1,0% | 2 329; 3,9% |
| Інше | 1 427; 2,4% | 3 223; 5,3% |
| ВСЬОГО | 2 399; 4% | 6 275; 10,4% |
Правові засади системи природоохоронних територій
- Екологічне законодавство України є добре розвиненим. Існує величезна кількість правових та політичних документів, спрямованих на забезпечення збереження біорозмаїття. Існує ціла низка законів, що стосуються безпосередньо природоохоронних територій. У Частині D.III міститься загальний огляд та аналіз законодавчих документів, безпосередньо пов’язаних з управлінням ПТ.
- Стаття 47 Закону про природно-заповідний фонд, до якого були внесені поправки відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, дозволяє адміністраціям ПТ отримувати кошти, здійснюючи цілу низку робіт (включаючи лісозаготівлю, наукову діяльність, передачу в оренду власних споруд, виготовлення сувенірів, туризм, заготівлю дров, ресторанний бізнес та харчування), і утримувати 100% зароблених таким чином коштів, за умов, якщо парк витрачатиме їх на природоохоронну діяльність (і до певної міри – на операційні витрати) згідно з планом управління. Адміністрації ПТ можуть самі встановлювати розмір відповідної платні та зборів. Це положення вигідно відрізняє законодавство України щодо ПТ від законів багатьох інших країн, які вимагають повернення коштів, зароблених ПТ, до державного бюджету. Крім того, в Україні можна знайти додаткові кошти, якщо на території ПТ знаходяться споруди та структури, які належать іншим фізичним чи юридичним особам, а не адміністраціям парку. В такому разі, з них можна вимагати сплати компенсацій за забруднення при користуванні ресурсами ПТ. Чинне законодавство передбачає, що особи, які використовують природні ресурси, можуть сплачувати кошти ПТ, якщо ПТ створять окремі, спеціальні фонди. При цьому, за умов ведення звичайного бізнесу, такі структури сплачують 70% ренти до бюджетів місцевих адміністрацій (30% надходить до центрального бюджету), а також в залежності від рівня лобіювання між місцевою держадміністрацією та адміністрацією парку: тоді місцева адміністрація може (але не обов’язково) передавати таку ренту адміністрації парків.
- Стаття 49 Закону про природно-заповідний фонд передбачає звільнення ПТ від земельних податків. У регіонах, де ПТ займають значну територію району, місцеві адміністрації втрачають серйозне джерело доходу. Нещодавно екологи, які працюють у сфері створення нових НПП відповідно до плану Уряду про розширення системи ПТ, наштовхнулися в багатьох регіонах країни на серйозний опір районного керівництва (особливо це стосується бідніших сільських територій). Тому схоже, що існуюча схема звільнення від податків не є сталою і потребує перегляду. Та цей процес не повинен бути ізольованим, а виконуватися у контексті комплексної стратегії фінансування ПТ.
- Можна сказати, що подальше вдосконалення національної правової та політичної бази майже не матиме практичної цінності для збереження біорозмаїття державної системи ПТ. Хоча існують певні пробіли у координації, а також дублювання стратегічних документів (особливо це стосується Еконет 2015 і Програми біорозмаїття та управління ПТ - 2020), користь тільки як «додаткове тренування» і майже не матиме впливу у практичному сенсі. Обидві програми, а також Закон про природно-заповідний фонд, створюють досить потужну політичну та стратегічну основу для розвитку мережі ПТ та її управління. Натомість, головне питання полягає в спроможності системи інституцій ПТ для практичного та ефективного втілення цієї політики, особливо коли мова йде про інноваційні підходи, дозволені політико-правовою системою 2, зокрема, пошук власного фінансування ПТ через економічну діяльність, робот із відновлення ареалів біологічного існування, децентралізація Державної служби, визначення транскордонних природоохоронних територій тощо.
Інституційний контекст управління природоохоронних територій
- Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (національний рівень) є центральним органом влади, що опікується питаннями охорони біорозмаїття та управлінням навколишнього середовища. Міністерство несе відповідальність за впровадження національної екологічної політики та координацію природоохоронних дій з іншими міністерствами, виконавчими та керівними органами. На початку 2006 року при Міністерстві був створений Відділ екологічних інспекторів, який інспектує усі аспекти охорони природи та довкілля, а також лісівництво, включаючи управління природоохоронними територіями. Інспекторська служба має 27 обласних представництв.
- Державна служба заповідної справи (національний рівень) підпадаючи формально під юрисдикцію Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, має статус, який ставить її на ланку вище, ніж інші структурні підрозділи Мінприроди. Наприклад, голову Державної служби призначає не міністерство, а Кабінет Міністрів України. Це показник того, що Уряд України вважає захист біорозмаїття та управління природоохоронними територіями особливо важливим завданням. Служба керується Головою та трьома його заступниками, які призначаються Кабінетом Міністрів України. У Службі працює 25 співробітників. Державна служба покладається в питаннях реалізації політики на регіональному рівні на відділи живої природи обласних управлінь Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Органіграма сучасної Державної служби міститься в Діаграмі 1. Служба виконує наступні функції: (i) здійснює загальне ведення біорозмаїття та управління природоохоронними територіями в Україні; (ii) розробляє та контролює впровадження економічних механізмів для забезпечення сталого користування та відновлення природних комплексів та природоохоронних територій; (iii) розробляє стратегічні документи державного рівня для вдосконалення захисту середовища, сталого використання природоохоронних територій, відновлення природних комплексів та зон; (iv) координує діяльність інших інституцій, задіяних в управлінні природоохоронними територіями; (v) наглядає за охоронними службами природоохоронних територій; (vi) забезпечує професійне навчання для спеціалістів природоохоронних територій; (vii) розробляє пропозиції для затвердження Мінприроди щодо розподілення бюджету, необхідного для підтримки тих природоохоронних територій, які належать Міністерству охорони навколишнього природного середовища, включаючи природоохоронні заходи на територіях, спрямовані на відновлення ареалів існування; (viii) розробляє технічні завдання для ПТ, які знаходяться під юрисдикцією Мінприроди; (ix) подає до міністерства пропозиції щодо кандидатів на посади директорів ПТ; (x) затверджує технічні завдання для усіх інших ПТ, які мають національне значення; (xi) Забезпечує обмін досвідом (включаючи обміни на міжнародному рівні) у сфері охорони біорозмаїття, управління природоохоронними територіями, створення екологічної мережі „Еконет”; (xii) забезпечує реалізацію відповідних міжнародних угод та домовленостей; (xiii) наглядає за веденням державного кадастру природоохоронних територій, підтримує відповідні бази даних; (xiv) планує, впроваджує та координує діяльність, спрямовану на створення нових ПТ національного значення, зміну їхніх кордонів, категорії, статусу; забезпечує захист заболочених територій міжнародного значення; (xv) бере участь у розробці та впровадженні законодавства, цільових національних та міжнародних програм та проектів у сфері охорони біорозмаїття, управління природоохоронними територіями та створення екологічної мережі „ЕкоНет”; та (xvi) бере участь у створенні транскордонних природоохоронних територій.
Діаграма 1: Структура Державної служби заповідної справи
- Дослідницький центр охорони природи (національний рівень) відіграє важливу роль у поширенні доробок національної системи ПТ в Україні, і як такий може вважатися унікальною структурою на теренах усієї СНД. Центр працює під юрисдикцією Міністерства охорони навколишнього природного середовища (активи Центру є формальною власністю Міністерства). Центр було створено 1995 року; він працює як незалежна юридична структура з власним банківським рахунком. У центральному офісі Центру в Києві працює 8 співробітників (директор, заступник директора з наукових питань, бухгалтер, перекладач, головний інженер, науковий співробітник та двоє старших інженерів). Центр має представництва у Криму (6 працівників) та навчальний центр в Поліссі (Волинська область, 4 співробітника). Центр працює у наступних напрямках: (i) Наукові дослідження природоохоронних територій; (ii) Підтримка Уряду України у підготовці стратегічних документів щодо підтримки та управління ПТ; (iii) Збір інформації на місцях та підготовка документації (інженерні дослідження та планування) щодо створення та розширення природних заповідників, НПП та РЛП; (iv) Розробка та вдосконалення управлінських планів для біосферних заповідників, НПП, РЛП, ботанічних садів та зоопарків; (v) Наукові дослідження окремих видів та ареалів існування; (vi) Аналіз можливостей щодо наукового, економічного (включаючи рекреаційний) та соціального використання і навантаження на ПТ; (vii) Незалежна оцінка діяльності проектів в ПТ; (viii) Підвищення екологічної обізнаності громадян, просвіта та публікації; (ix) Міжнародне співробітництво, співпраця з НУО, іншими дослідницькими інститутами та фондами.
- Міністерство аграрної політики (національний рівень) не здійснює нагляду за природоохоронними територіями, при створенні ПТ з цим міністерством необхідно проводити консультації, оскільки землі, запропоновані до включення до ПТ, можуть перебувати у власності Мінагрополітики, і тому слід дійти певного рішення щодо користування цими землями.
- Державний комітет лісового господарства (національний рівень) - це напівавтономна структура, яка не залежить від Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Комітет є центральним органом виконавчої влади під юрисдикцією Кабінету Міністрів України, який розробляє політику у сфері лісівництва та мисливства. Комітет координує реалізацію такої політики та забезпечує відповідну координацію між міністерствами. Державний комітет лісового господарства, окрім всього іншого, виконує функцію захисту лісів, опікується питаннями їх раціонального використання, лісонасадження та відновлення лісів, ефективного та послідовного мисливства. Комітет встановлює обмеження на лісозаготівлю, полювання та збір ЛРОД. Державний комітет лісового господарства є власником цілого ряду природоохоронних територій і несе відповідальність за організацію їх управління. Наприклад, Шацький національний природний парк (цільова територія проекту) знаходиться під прямим наглядом Державного комітету лісового господарства. З одного боку, переваги такої системи, які до певної міри розподіляють управління ПТ між Державною службою заповідної справи, Комітетом лісового господарства та обласними адміністраціями, полягають у тому, що природоохоронні території, які належать Комітетові та обласним радам мають більше можливостей для отримання коштів від економічної діяльності. З іншого боку, така економічна діяльність є шкідливою, якщо вона не буде скоординована з Мінприроди стосовно природоохоронної цінності ареалів існування. Дійсно, нестача кадрів у регіональних представництвах Комітету потенційно «сприяє» таким порушенням, тому необхідно централізувати і налагодити міцні зв’язки між профільними міністерствами, які володіють природоохоронними територіями, та обласними управліннями Міністерства охорони навколишнього природного середовища і відповідно – з Державною службою заповідної справи.
- Природоохоронні території, які не знаходяться під юрисдикцією Мінприроди, а є власністю інших міністерств та відомств (наприклад, Комітету лісового господарства), або обласних чи районних рад, все одно залежать від Державної служби заповідної справи щодо «координації та затвердження» їхніх основних управлінських планів. Хоча це може дещо затягнути затвердження, однак це гарантуватиме належний нагляд за територіями. Наприклад, Шацький НПП перебуває у власності Державного комітету лісового господарства і повинен розробити та узгодити свій управлінський план з Волинською облдержадміністрацією (насамперед – зі спеціалістом з питань землекористування, який представляє Державний комітет України по земельним ресурсам), тоді з Волинським управлінням Мінприроди, і остаточно – з Державною службою заповідної справи. Регіональний ландшафтний парк «Прип’ять-Стохід» підпадає під юрисдикцію Рівненської обласної ради, однак його управлінський план повинен затверджуватися Рівненський управлінням Мінприроди, а потім – Державною службою заповідної справи.