Ої економіки в кожній галузі відбувається пошук нових шляхів та методів виро­бництва, здійснюється аналіз сучасного стану, окреслюються пе­рспективи на майбутнє

Вид материала

Документы

Содержание Жовта лихоманка Захворювання туристів, які відвідали країни

Подобный материал:

• До проекту Програми Перелік завдань І заходів Програми правової освіти населення Запорізької, 290.41kb.
• Метою аналізу даних є вивчення властивостей об’єктів, явищ та процесів, отримання нових, 593.41kb.
• Вікторія Олександрівна Чащіна Використання тестів із застосуванням інформаційно-комунікаційних, 57.96kb.
• 5. Аналіз стану існуючого житлового фонду м. Луганська, 48.5kb.
• Частина 2 наукові повідомлення, 172.83kb.
• Методика аналізу фінансового стану підприємства. Загальний аналіз фінансового стану, 1343.99kb.
• Методика аналізу фінансового стану підприємства. Загальний аналіз фінансового стану, 1330.95kb.
• Удк 657 Савіна Н. Б., к е. н., доцент, 97.34kb.
• Реферат Молекулярний дизайн функціоналізованих похідних 1,2,3-триазолу, 82.81kb.
• Самостійна робота учнів, 82.94kb.

ЧУМА (PLAGUE) — хвороба здебільшого з летальним на­слідком, спричинена чумною паличкою. Передається через бліх і повітряно-крапельним шляхом (легенева форма). Вияви хвороби: лихоманка, інтоксикація, при легеневій формі — пневмонія.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), зона поширення чуми охоплює такі країни:

• в Африці: Мадагаскар, Мозамбік, Танзанія, Уганда, Заїр, Зімбабве;
  

• в Азії: Індія і В'єтнам;
  
• у Південній Америці: Болівія, Бразилія, Перу.
  

Втім, це не означає, що в кожній з цих країн поширена чума, проте потенційно ця інфекція там присутня.

Заразитися чумою досить легко, особливо легеневою формою. Тут навіть суворе дотримання правил особистої гігієни не врятує. Якщо хворий на легеневу форму чуми проїде в автобусі чи у ва­гоні трамваю або метро, то виникне реальна загроза епідемії у населеному пункті і подальше її непередбачуване поширення по країні. Вакцинація від чуми ефективна приблизно на 70 відсотків, тому прищеплюють так звані «групи ризику», тобто осіб, що

122

працюють у зонах можливого ризику поширення хвороби, імунітет виробляється на 10-й день після щеплення і досягає макси­муму після 21 дня.

ВІСПА (SMALLPOX)— спричинена вірусом, характеризу-ється лихоманкою і висипанням, яке залишає рубці. Передається повітряно-крапельним шляхом і через предмети.

З 1981 року ВООЗ скасувала вимогу щодо щеплень проти віс­пи, оскільки не існує повної гарантії щодо імунітету, хоча вва­жають, що людство вже позбулося віспи.

ХОЛЕРА (CHOLERA) — кишкова інфекція, симптоми — ну­дота, блювання, рідкі випорожнення, зневоднення організму, су­доми. Зараження від хворого або вібріононосія через воду, їжу,

руки тощо.

За даними ВТО, зона поширення холери у світі така (втім, це

не означає, що там обов'язково будуть спалахи інфекції):

• в Африці: Ангола, Бенін, Буркіна-Фасо, Бурунді, Камерун, Кейп Верде, Чад, Кот-д-Івуар, Джібуті, Гана, Гвінея-Бісау, Гві­нея, Кенія, Ліберія, Малаві, Малі, Мавританія, Мозамбік, Нігер, Нігерія, Руанда, Сан Томі і Прінсипі, Сьєрра Леоне, Сомалі, Сва­зіленд, Танзанія, Того, Уганда, Заїр, Замбія;

• в Азії: Афганістан, Бутан, Камбоджа, Китай, Газа, Індія, Ін­
донезія, Іран, Ірак, Лаос, Малайзія, Майнмар, Непал, Філіппіни,

Шрі-Ланка, В'єтнам;

• у Європі: Албанія, Росія, Україна й інші держави СНД;
  
• в Океанії: Тувалу;
  

• у Південній Америці: Аргентина, Беліз, Болівія, Бразилія,
Колумбія, Коста-Ріка, Еквадор, Сальвадор, Французька Гайана,
Гватемала, Гайана, Гондурас, Мексика, Нікарагуа, Панама, Перу,

Сурінам, Венесуела.

З 1973 року ВООЗ скасувала вимогу сертифіката щодо хо­лери, оскільки ні щеплення, ні будь-які інші препарати не га­рантують повного захисту організму від цього захворювання. Окремі спалахи холери трапляються все частіше і набули вже катастрофічного характеру, забираючи тисячі людських життів.

ЖОВТА ЛИХОМАНКА (YELLOW FEVER) — вірусне за­хворювання, що характеризується лихоманкою, жовтухою; пере­носиться комарами. Від цієї хвороби на планеті щорічно вмирає

кілька тисяч людей.

Існує спеціальний медичний термін — «зона жовтої лихоман­ки». Вона охоплює більшу частину Південної Америки, Африки і Південно-Східної Азії (у цій же зоні трапляються захворювання

випадки на холеру, малярію, вірусний гепатит та інші небезпечні інфекції, в т. ч. паразитарні).

Країни «зони жовтої лихоманки»: Ангола, Бенін, Берег Сло­нової Кості, Болівія, Бразилія, Бурунді, Венесуела, Верхня Воль­та, Габон, Гайана, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Гамбія, Гондурас, Заїр, Камерун, Кенія, Колумбія, Конго, Коста-Ріка, Ліберія, Мав­ританія, Малі, Нігер, Нігерія, Нікарагуа, Панама, зона Панамсь­кого каналу, Парагвай, Перу, Руанда, Сан-Томе і Прінсипі, Сене­гал, Сомалі, Судан, Сурінам, Сьєрра-Леоне, Танзанія, Того, Тринідад і Тобаго, Уганда, Французька Гвіана, Чад, Еквадор, Ек­ваторіальна Гвінея, Ефіопія.

Для поїздки в кожну з країн цієї зони необхідно зробити щеп­лення. Для цього слід подати до медичного закладу довідку від лікаря про те, що не існує протипоказань, та паспорт (відповідно до вимог ВООЗ). Щеплення від жовтої лихоманки забезпечує імунітет протягом 10 років, починаючи з 10-го дня після вакци­нації. Після щеплення видається сертифікат міжнародного зраз­ка, у якому англійською та французькою мовами подають відо­мості про щепленого, прізвище лікаря, який його зробив, дані про вакцину та її виробника. Без такого сертифіката туриста не допустять до поїздки (рейсу). І ніхто не зважатиме на аргументи про терміновість або невідкладність візиту. У країну відвідання без сертифіката або не пустять, або, згідно з Міжнародними ме-дико-санітарними правилами ВООЗ від 1969 року, туриста-порушника помістять у карантин-ізолятор на весь інкубаційний період. Зокрема, через ці жорсткі заходи в Україні не було жод­ного летального випадку від захворювання на жовту лихоманку. За наявності протипоказань \ю щеплення (вагітність, застудні за­хворювання, алергія на яєчний жовток та ін.) турпоїздка в країни «зони жовтої лихоманки» неможлива. Причому такі попере­дження, турфірми зобов'язані зробити на початку підготовки клі­єнта до поїздки.

МАЛЯРІЄЮ у зарубіжних поїздках в тропічні країни зарази­тися дуже легко. Захворювання передається малярійними комара­ми, яких існує понад 300 видів; у СНД (на Закавказзі та в Серед­ньоазіатських республіках) їх є дев'ять видів. Самка малярійного комара (анофелеса) потребує порцію крові, щоб забезпечити дозрі-, вання свого потомства. При укусі комара в кров людини потрап­ляють не мікроби, а найпростіші — малярійні плазмодії. Достатньо одного укусу, щоб людина захворіла. Для Малярії характерні при­ступи лихоманки, головний біль, ломота в тілі, нудота, задуха, блі­дість шкірного покриву, хворого кидає то в жар, то в холод.

124

Динаміка захворювань на малярію в СНД свідчить якщо ра­ніше малярією заражалися переважно в країнах Екваторіальної Африки, то тепер цей «чорний список» поповнили країни Пів-існно-Східної Азії, Полінезії, Південної Америки.

З малярійними комарами та іншими комахами в туристичних районах ведуть активну боротьбу. Вранці та пізно ввечері всі ча-і арники поблизу готелів і місць перебування туристів обробля­ють хімічними препаратами.

За даними Інституту медичної паразитології і тропічної меди­цини імені Є. І. Марциновського (Росія), відомі чотири види ма-іярії: тропічна, триденна, чотириденна й овале. Назви «триден­на» і «чотириденна» походять від кількості днів, через які трапляються напади хвороби. Смертельно небезпечною є тільки тропічна малярія. Хоча на початковій стадії захворювання лихо­манки немає, перебіг його надзвичайно важкий. Основні симп­томи: підвищена температура, біль у суглобах і м'язах, розлади шлунку. Критичним днем є шостий. Якщо хворому відразу ж не надати кваліфікованої медичної допомоги, то на шостий-восьмий

день він помирає.

Деякі форми малярії виявляються тільки за рік-два після укусу

комара.

За даними ВООЗ, летальний результат від малярії у туристів, які подорожують тропічними країнами, спостерігається здебіль­шого з таких причин:

• туристи не були поінформовані або не зважали на небезпеку

зараження малярією під час поїздки;

• симптоми малярії (особливо Falciparum Malaria) схожі з симптомами багатьох інших хвороб, тому що починаються як звичайна застуда, і спочатку навіть кваліфікованому лікарю важ­ко встановити правильний діагноз;
  
• лікарю не повідомили, що хворий недавно побував у тропі­чних країнах.
  

Турфірми, відповідно до вимог органів Держсанепідем-нагля-ду, зобов'язані попереджати туристів про те, що у країнах марш­руту існує ризик захворіти на малярію і повідомляти про загальні правила поведінки та профілактики. Захист від малярії залежить від самих туристів, тому вони повинні:

• зібрати максимально повну інформацію про захворювання і захист від нього перед поїздкою в тропічні країни;
  
• знати, що, незважаючи на вжиті заходи, все-таки можна за­хворіти, тому що жодні профілактичні заходи не дають стовідсо­ткової гарантії;
  

• подбати про захист від укусів комарів (не виходити з при­міщення в темну пору доби, коли комарі особливо активні; носи­ти одяг, що захищає від укусів; користуватися репелстрічками, мати захисні сітки на вікнах, дверях і додатково навкола ліжок, за рекомендацією лікаря вживати профілактичні протималярійні ліки за тиждень до поїздки і під час неї (делагіл, хлорохіл, мета-кельфін, фансидар).

Вкрай важливо знати, що при найменших симптомах хвороби (головний біль, жар), слід негайно звернутися до лікаря, зробити аналіз крові — тільки тоді є шанс врятуватися. Самолікування в надії, що це застуда чи грип, призводить до летального результату.

Щоб виробити імунітет до небезпечних інфекційних захворю­вань, туристів зобов'язують зробити щеплення й одержати меди­чний сертифікат. Ця вимога особливо актуальна при відвіданні країн Африки, Південної Америки і Південної Азії. У Міжнарод­ному сертифікаті про щеплення (International Certificates of Vaccination) дати обов'язково вказують у такому порядку: день, місяць, рік, причому назва місяця має бути зазначена тільки бук­вами, наприклад: «Січень 5, 1990». У сертифікаті англійською і французькою мовами вказують відомості про щепленого, прі­звище лікаря, що зробив щеплення, дані про вакцину та її вироб­ника.

У табл. 5.1 представлено дані за кількістю тих, хто захворів, відвідавши країни зі спекотним кліматом.

Таблиця 5.1

ЗАХВОРЮВАННЯ ТУРИСТІВ, ЯКІ ВІДВІДАЛИ КРАЇНИ

		країна	% тих, хто захворів
Індія	60	Кенія	49
Єгипет	53	Туреччина	46
Марокко	52	Індонезія	43
Гамбія	50	Китай	39
Туніс	49	Таїланд	37

щоо уникнути небезпечних інфекційних захворювань у тур-поїздках, існують певні медико-санітарні правила:

• вживати питну воду і напої гарантованої якості;
  
• використовувати в їжу тільки продукти промислового виро­бництва; забороняється вживати нетрадиційні страви, у тому чи­слі гарячі бутерброди, купувати продукти з яток у роздрібній ву-
  

126

личній торгівлі без сертифікаційних свідоцтв, а також із закінче­ним терміном придатності на упакуванні;

• мешкати в приміщеннях, забезпечених централізованим во­допостачанням і каналізацією;
  
• ретельно мити овочі і фрукти, а також руки водою з водо­проводу, користуватися тільки індивідуальним посудом;
  
• купаючись у водоймах, не допускати потрапляння води в ротову порожнину.
  

Із появою перших симптомів захворювання (зазвичай, це ну­дота, блювання, рідкі випорожнення, запаморочення) слід негай­но звернутися до лікаря. Самолікування в таких випадках може призвести до тяжких наслідків.

Загальні рекомендації ВТО і ВООЗ з надання медичної допо­моги:

• бажані угоди на двосторонній основі або багатосторонні договори з медичного страхування і медичної допомоги тури­стам;
  
• надавати невідкладну медичну допомогу всім туристам;
  
• при гострій формі захворювання або у разі смерті туриста негайно сповістити консульство і родичів (адреси і телефони ту­ристів мають подбати турфірми);
  
• перевозити тіла чи здійснювати їх поховання (за оплату);
  
• швидко видавати всі потрібні у таких випадках документи.
  

5.5. Психофізіологічні навантаження

Психофізіологічні чинники ризику: фізичні та нервово-пси­хічні перенавантаження.

Усунення або зниження впливу психофізіологічних чинників ризику досягається:

• раціональною побудовою програми обслуговування турис­тів, графіків переміщення за маршрутом, що передбачають нале­жні умови для нормальної життєдіяльності людини (сну, харчу­вання, задоволення санітарних і побутових потреб);
  
• врахуванням психофізіологічних особливостей туристів під час формування туристичної групи;
  
• дотриманням ергономічних вимог до туристського споря­дження й інвентаря, транспортних засобів, меблів.
  

Турист намагається відпочити інтенсивно. Втім, у повсяк­денному житті ніхто з нормальних людей не купається у морі

127

п'ять разів на день, не ходить щодня у спеку на багатогодинні екскурсії, не танцює і не співає сім днів поспіль до ранку, не вживає таких різноманітних і незвичних страв. Тобто на відпо­чинку організм піддається перенавантаженням (за умови, якщо це не оздоровлювальний тур під наглядом лікарів і з дотри­манням особливого режиму). Багато екскурсій, наприклад по­хід у гори, морські й тривалі автобусні екскурсії, розраховані на фізично здорових людей, спроможних витримати коротко­часні перенавантаження. Людям похилого віку, дітям, людям з ослабленим організмом, хронічними захворюваннями, тим, хто боїться висоти або не переносить морської хитавиці, варто по­радитися з лікарем і, можливо, відмовитися від участі в таких походах. Для окремих турів варто вимагати від туристів меди­чної довідки, що підтверджує можливість здійснювати таку подорож.

При проектуванні маршруту варто враховувати реальну спроможність людей сприймати інформаційні потоки, надавати їм вільний час для відпочинку і самостійного ознайомлення з туристичними ресурсами. Слід старанно планувати програму, графік переміщення, проведення заходів, а також достатні тимчасові проміжки для забезпечення нормальної життєдіяль­ності людини. Визначаючи складність екскурсійної програми, необхідно враховувати і підготовку туристів, їхній інтелектуа­льний рівень, психофізичні особливості групи, а також тради­ції, звичаї, релігію.

5.6. Небезпечні випромінювання

Небезпечними для людини є підвищений рівень ультрафіоле­тового та радіаційного випромінювання.

Запобігти небезпеці ультрафіолетової радіації на туристичних маршрутах можна завдяки:

• інформуванню туристів про вплив ультрафіолетового ви­промінювання на людину (сонячний опік, тепловий удар);
  
• використанню засобів індивідуального захисту (захисні маски, креми, одяг, що закриває тіло, руки, ноги, сонцезахисні окуляри).
  

Слід враховувати дію цього чинника ризику при плануванні графіка руху за маршрутом (відкритими, незатіненими ділянками маршруту в гірських, водних, лижних та інших походах).

Туристичні маршрути можна прокладати й експлуатувати тільки в місцевостях зі сприятливими показниками радіологічного стану.

128

5.7. Хімічні чинники

До хімічних чинників належать: токсичні, подразнювальні (дратівливі) та сенсибілізуючі. Запобігти їм можна, якщо:

• регулярно контролювати вміст шкідливих хімічних речо­вин у повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування та інших біоло­гічних середовищ;
  
• будувати і розміщувати об'єкти для обслуговування турис­тів у сприятливому щодо дії хімічних чинників ризику середовищі;
  
• застосовувати препарати для дезінфекції і дезінсекції згід­но з інструкцією щодо використання, усунувши можливість кон­такту туристів з цими засобами.
  

5.8. Етап перевезення

Транспортні засоби є джерелом підвищеної небезпеки, незва­жаючи на те, що безпека— один із найважливіших моментів в усіх варіантах перевезення. Автобуси потрапляють у дорожні пригоди, залізничні поїзди (навіть суперсучасних ліній) сходять з рейок, морські й річкові судна тонуть, а літаки всіх марок і конс­трукцій зазнають аварій. Причини катастроф здебільшого мають технічний або природний характер, але нерідко це роблять і те­рористи. Щотижня світ здригається від жахливих повідомлень та демонстрації сцен загибелі десятків, а то й сотень туристів. Про­те в загальному обсязі перевезень це низький відсоток випадків, інакше ніхто б нікуди не їздив. Крім того, кожний турист, від­правляючись у подорож, зрозуміло, вважає, що саме з ним нічого такого не трапиться.

На кожному виді транспорту діють свої правила та інститут страхування пасажирів і їхнього багажу. Це відображено у між­народних Конвенціях про повітряні, морські, автомобільні та за­лізничні перевезення, у яких правила безпеки посідають центра­льне місце.

5.9. Специфічні чинники ризику

Специфічні чинники ризику в туризмі зумовлені:

— можливістю виникнення природних і техногенних катаст­
рофу зоні розміщення туристського підприємства або маршруту,
а також інших надзвичайних ситуацій (зокрема, пов'язаних зі
станом громадського порядку в районі обслуговування туристів);

• 
  
  
  технічним станом використовуваних об'єктів матеріально-технічної бази (туристських готелів, баз, кемпінгів, канатних до­ріг і бугельних підйомників, туристських трас, серед них гірсько-пішохідних, лижних, гірськолижних, водних, верхових і в'ючних тварин, різноманітних транспортних засобів, велосипедів, мало­мірних і гребних суден, архітектурних, природних пам'яток);
  
• складним рельєфом місцевості (річковими порогами, гірсь­кими схилами, скельними, льодовими ділянками туристських трас);
  
• рівнем професійної підготовленості персоналу (інструкто­рів, екскурсоводів); .
  
• підготовкою туристів до пересування за маршрутом певно­го виду і категорії складності (інструктаж, екіпірування);
  
• інформаційним забезпеченням (гідрометеорологічні про­гнози, маркування трас туристських маршрутів).
  

При виникненні надзвичайних ситуацій (стихійні лиха: виве­рження вулканів, шторми, урагани, зливи і повені, землетруси, спалахи небезпечних інфекційних захворювань) спеціальні наці­ональні та міжнародні органи і служби вживають негайних захо­дів з порятунку людей, зокрема туристів, і вивезення їх із небез­печних районів. В Україні ці питання вирішує Міністерство з питань надзвичайних ситуацій (МНС).

В Україні діє Закон «Про туризм», який передбачає систему гарантування безпеки туристів та порядок продажу туристичних послуг, включаючи розгляд усіляких ризиків, що можуть спри­чинити несприятливі наслідки і завдати шкоди здоров'ю туриста та його майну.

Існує велика кількість трактувань менеджменту, і це є виправ­даним, оскільки на будь-якій стадії розвитку підприємства засто­совується менеджмент різних типів (технологічний, фінансовий, корпоративний тощо).

Отже, менеджмент — це процес планування, організації, при­ведення в дію та контроль підприємства для того, щоб досягти координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань. Менеджмент торкається прак­тично всіх сфер діяльності організації.

Загалом менеджмент— це наука і мистецтво перемагати, вміння досягати поставлених цілей, засіб цілеспрямованого впливу на людей з метою перетворення неорганізованих елемен­тів у ефективну та продуктивну силу. Класик менеджменту, про­фесор соціології і менеджменту американець Пітер Друкер пи­сав: «Управління— це особливий вид діяльності, який пере­творює неорганізований натовп у ефективну, цілеспрямовану та продуктивну групу. Управління як таке є стимулюючим елемен­том соціальних змін і прикладом значних соціальних перетво­рень». Адекватною економічною основою менеджменту є ринко­вий тип господарювання, здійснюваний на базі сучасної органі­зації виробництва або комерції.

Предмет науки менеджменту складається із сукупності прин­ципів, методів, засобів та форм управління організаціями, які об'єднані загальною метою — підвищення організаційної ефек­тивності. Слід звернути увагу на те, що, згідно із таким визна­ченням, менеджмент є вужчим поняттям, ніж управління взагалі, але при цьому ширшим, ніж та суть, яку вкладають в нього тра­диційно — основні правила та рекомендації цієї науки, які можна застосовувати не лише у виробництві чи бізнесі, а й для будь-яких інших організацій. Отже, формулюючи визначення мене­джменту, не варто спеціально уточняти критерії ефективності, оскільки вони є досить індивідуальними для кожної організації.

131

Кінцевою метою менеджменту як практики ефективного управління є забезпечення прибутковості підприємства шляхом раціональної організації виробничого (торгового) процесу, вклю­чаючи управління виробництвом (комерцією) і розвиток техніко-технологічної бази. Виходячи з цього, найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з ураху­ванням попиту споживачів на основі наявних ресурсів. При цьо­му завдання менеджменту безперервно ускладнюються із зрос­танням масштабів і розвитком підприємства та комерції.

6.1. Методи менеджменту

Методи менеджменту — це сукупність способів і прийомів впливу на колектив та окремих працівників з метою досягнення цілей організації.

Після встановлення цілі управління необхідно знайти най­більш ефективні шляхи та методи їх досягнення. Іншими слова­ми, якщо при визначенні цілей треба відповісти на запитання «чого необхідно досягти?», то наступним буде «як найбільш ра­ціонально досягти мети?». Таким чином, виникає необхідність у формуванні арсеналу заходів, які забезпечать досягнення цілей управління.

Важливим елементом процесу управління є наявність про­гресивних методів та їх уміле використання. Це передумова ефективності господарських процесів. Методи управління по­кликані забезпечити високу ефективність діяльності колекти­вів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації творчої активності кожного працівника. Цим вони відрізня­ються від усіх інших технічних та технологічних методів, які використовуються при вирішенні комплексних виробничо-господарських завдань.

Особлива роль методів управління полягає в тому, щоб ство­рити умови для чіткої організації процесу управління. Таким чи­ном, зміст поняття «методи менеджменту» є змістом управління й належить до основних його категорій.

Формування цілеспрямованого впливу на трудові колективи безпосередньо пов'язане з мотивацією, тобто поведінкою люди­ни в колективі в процесі роботи. В системі факторів, що визна­чають поведінку людини, найбільше значення відіграють потре­би та інтереси. Мотив орієнтує людину в конкретній ситуації, суттєво впливає на її поведінку.