Ої економіки в кожній галузі відбувається пошук нових шляхів та методів виробництва, здійснюється аналіз сучасного стану, окреслюються перспективи на майбутнє
Вид материала | Документы |
СодержаниеЖовта лихоманка Захворювання туристів, які відвідали країни |
- До проекту Програми Перелік завдань І заходів Програми правової освіти населення Запорізької, 290.41kb.
- Метою аналізу даних є вивчення властивостей об’єктів, явищ та процесів, отримання нових, 593.41kb.
- Вікторія Олександрівна Чащіна Використання тестів із застосуванням інформаційно-комунікаційних, 57.96kb.
- 5. Аналіз стану існуючого житлового фонду м. Луганська, 48.5kb.
- Частина 2 наукові повідомлення, 172.83kb.
- Методика аналізу фінансового стану підприємства. Загальний аналіз фінансового стану, 1343.99kb.
- Методика аналізу фінансового стану підприємства. Загальний аналіз фінансового стану, 1330.95kb.
- Удк 657 Савіна Н. Б., к е. н., доцент, 97.34kb.
- Реферат Молекулярний дизайн функціоналізованих похідних 1,2,3-триазолу, 82.81kb.
- Самостійна робота учнів, 82.94kb.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), зона поширення чуми охоплює такі країни:
- в Африці: Мадагаскар, Мозамбік, Танзанія, Уганда, Заїр, Зімбабве;
- в Азії: Індія і В'єтнам;
- у Південній Америці: Болівія, Бразилія, Перу.
Втім, це не означає, що в кожній з цих країн поширена чума, проте потенційно ця інфекція там присутня.
Заразитися чумою досить легко, особливо легеневою формою. Тут навіть суворе дотримання правил особистої гігієни не врятує. Якщо хворий на легеневу форму чуми проїде в автобусі чи у вагоні трамваю або метро, то виникне реальна загроза епідемії у населеному пункті і подальше її непередбачуване поширення по країні. Вакцинація від чуми ефективна приблизно на 70 відсотків, тому прищеплюють так звані «групи ризику», тобто осіб, що
122
працюють у зонах можливого ризику поширення хвороби, імунітет виробляється на 10-й день після щеплення і досягає максимуму після 21 дня.
ВІСПА (SMALLPOX)— спричинена вірусом, характеризу-ється лихоманкою і висипанням, яке залишає рубці. Передається повітряно-крапельним шляхом і через предмети.
З 1981 року ВООЗ скасувала вимогу щодо щеплень проти віспи, оскільки не існує повної гарантії щодо імунітету, хоча вважають, що людство вже позбулося віспи.
ХОЛЕРА (CHOLERA) — кишкова інфекція, симптоми — нудота, блювання, рідкі випорожнення, зневоднення організму, судоми. Зараження від хворого або вібріононосія через воду, їжу,
руки тощо.
За даними ВТО, зона поширення холери у світі така (втім, це
не означає, що там обов'язково будуть спалахи інфекції):
• в Африці: Ангола, Бенін, Буркіна-Фасо, Бурунді, Камерун, Кейп Верде, Чад, Кот-д-Івуар, Джібуті, Гана, Гвінея-Бісау, Гвінея, Кенія, Ліберія, Малаві, Малі, Мавританія, Мозамбік, Нігер, Нігерія, Руанда, Сан Томі і Прінсипі, Сьєрра Леоне, Сомалі, Свазіленд, Танзанія, Того, Уганда, Заїр, Замбія;
• в Азії: Афганістан, Бутан, Камбоджа, Китай, Газа, Індія, Ін
донезія, Іран, Ірак, Лаос, Малайзія, Майнмар, Непал, Філіппіни,
Шрі-Ланка, В'єтнам;
- у Європі: Албанія, Росія, Україна й інші держави СНД;
- в Океанії: Тувалу;
• у Південній Америці: Аргентина, Беліз, Болівія, Бразилія,
Колумбія, Коста-Ріка, Еквадор, Сальвадор, Французька Гайана,
Гватемала, Гайана, Гондурас, Мексика, Нікарагуа, Панама, Перу,
Сурінам, Венесуела.
З 1973 року ВООЗ скасувала вимогу сертифіката щодо холери, оскільки ні щеплення, ні будь-які інші препарати не гарантують повного захисту організму від цього захворювання. Окремі спалахи холери трапляються все частіше і набули вже катастрофічного характеру, забираючи тисячі людських життів.
ЖОВТА ЛИХОМАНКА (YELLOW FEVER) — вірусне захворювання, що характеризується лихоманкою, жовтухою; переноситься комарами. Від цієї хвороби на планеті щорічно вмирає
кілька тисяч людей.
Існує спеціальний медичний термін — «зона жовтої лихоманки». Вона охоплює більшу частину Південної Америки, Африки і Південно-Східної Азії (у цій же зоні трапляються захворювання
випадки на холеру, малярію, вірусний гепатит та інші небезпечні інфекції, в т. ч. паразитарні).
Країни «зони жовтої лихоманки»: Ангола, Бенін, Берег Слонової Кості, Болівія, Бразилія, Бурунді, Венесуела, Верхня Вольта, Габон, Гайана, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Гамбія, Гондурас, Заїр, Камерун, Кенія, Колумбія, Конго, Коста-Ріка, Ліберія, Мавританія, Малі, Нігер, Нігерія, Нікарагуа, Панама, зона Панамського каналу, Парагвай, Перу, Руанда, Сан-Томе і Прінсипі, Сенегал, Сомалі, Судан, Сурінам, Сьєрра-Леоне, Танзанія, Того, Тринідад і Тобаго, Уганда, Французька Гвіана, Чад, Еквадор, Екваторіальна Гвінея, Ефіопія.
Для поїздки в кожну з країн цієї зони необхідно зробити щеплення. Для цього слід подати до медичного закладу довідку від лікаря про те, що не існує протипоказань, та паспорт (відповідно до вимог ВООЗ). Щеплення від жовтої лихоманки забезпечує імунітет протягом 10 років, починаючи з 10-го дня після вакцинації. Після щеплення видається сертифікат міжнародного зразка, у якому англійською та французькою мовами подають відомості про щепленого, прізвище лікаря, який його зробив, дані про вакцину та її виробника. Без такого сертифіката туриста не допустять до поїздки (рейсу). І ніхто не зважатиме на аргументи про терміновість або невідкладність візиту. У країну відвідання без сертифіката або не пустять, або, згідно з Міжнародними ме-дико-санітарними правилами ВООЗ від 1969 року, туриста-порушника помістять у карантин-ізолятор на весь інкубаційний період. Зокрема, через ці жорсткі заходи в Україні не було жодного летального випадку від захворювання на жовту лихоманку. За наявності протипоказань \ю щеплення (вагітність, застудні захворювання, алергія на яєчний жовток та ін.) турпоїздка в країни «зони жовтої лихоманки» неможлива. Причому такі попередження, турфірми зобов'язані зробити на початку підготовки клієнта до поїздки.
МАЛЯРІЄЮ у зарубіжних поїздках в тропічні країни заразитися дуже легко. Захворювання передається малярійними комарами, яких існує понад 300 видів; у СНД (на Закавказзі та в Середньоазіатських республіках) їх є дев'ять видів. Самка малярійного комара (анофелеса) потребує порцію крові, щоб забезпечити дозрі-, вання свого потомства. При укусі комара в кров людини потрапляють не мікроби, а найпростіші — малярійні плазмодії. Достатньо одного укусу, щоб людина захворіла. Для Малярії характерні приступи лихоманки, головний біль, ломота в тілі, нудота, задуха, блідість шкірного покриву, хворого кидає то в жар, то в холод.
124
Динаміка захворювань на малярію в СНД свідчить якщо раніше малярією заражалися переважно в країнах Екваторіальної Африки, то тепер цей «чорний список» поповнили країни Пів-існно-Східної Азії, Полінезії, Південної Америки.
З малярійними комарами та іншими комахами в туристичних районах ведуть активну боротьбу. Вранці та пізно ввечері всі ча-і арники поблизу готелів і місць перебування туристів обробляють хімічними препаратами.
За даними Інституту медичної паразитології і тропічної медицини імені Є. І. Марциновського (Росія), відомі чотири види ма-іярії: тропічна, триденна, чотириденна й овале. Назви «триденна» і «чотириденна» походять від кількості днів, через які трапляються напади хвороби. Смертельно небезпечною є тільки тропічна малярія. Хоча на початковій стадії захворювання лихоманки немає, перебіг його надзвичайно важкий. Основні симптоми: підвищена температура, біль у суглобах і м'язах, розлади шлунку. Критичним днем є шостий. Якщо хворому відразу ж не надати кваліфікованої медичної допомоги, то на шостий-восьмий
день він помирає.
Деякі форми малярії виявляються тільки за рік-два після укусу
комара.
За даними ВООЗ, летальний результат від малярії у туристів, які подорожують тропічними країнами, спостерігається здебільшого з таких причин:
• туристи не були поінформовані або не зважали на небезпеку
зараження малярією під час поїздки;
- симптоми малярії (особливо Falciparum Malaria) схожі з симптомами багатьох інших хвороб, тому що починаються як звичайна застуда, і спочатку навіть кваліфікованому лікарю важко встановити правильний діагноз;
- лікарю не повідомили, що хворий недавно побував у тропічних країнах.
Турфірми, відповідно до вимог органів Держсанепідем-нагля-ду, зобов'язані попереджати туристів про те, що у країнах маршруту існує ризик захворіти на малярію і повідомляти про загальні правила поведінки та профілактики. Захист від малярії залежить від самих туристів, тому вони повинні:
- зібрати максимально повну інформацію про захворювання і захист від нього перед поїздкою в тропічні країни;
- знати, що, незважаючи на вжиті заходи, все-таки можна захворіти, тому що жодні профілактичні заходи не дають стовідсоткової гарантії;
• подбати про захист від укусів комарів (не виходити з приміщення в темну пору доби, коли комарі особливо активні; носити одяг, що захищає від укусів; користуватися репелстрічками, мати захисні сітки на вікнах, дверях і додатково навкола ліжок, за рекомендацією лікаря вживати профілактичні протималярійні ліки за тиждень до поїздки і під час неї (делагіл, хлорохіл, мета-кельфін, фансидар).
Вкрай важливо знати, що при найменших симптомах хвороби (головний біль, жар), слід негайно звернутися до лікаря, зробити аналіз крові — тільки тоді є шанс врятуватися. Самолікування в надії, що це застуда чи грип, призводить до летального результату.
Щоб виробити імунітет до небезпечних інфекційних захворювань, туристів зобов'язують зробити щеплення й одержати медичний сертифікат. Ця вимога особливо актуальна при відвіданні країн Африки, Південної Америки і Південної Азії. У Міжнародному сертифікаті про щеплення (International Certificates of Vaccination) дати обов'язково вказують у такому порядку: день, місяць, рік, причому назва місяця має бути зазначена тільки буквами, наприклад: «Січень 5, 1990». У сертифікаті англійською і французькою мовами вказують відомості про щепленого, прізвище лікаря, що зробив щеплення, дані про вакцину та її виробника.
У табл. 5.1 представлено дані за кількістю тих, хто захворів, відвідавши країни зі спекотним кліматом.
Таблиця 5.1
ЗАХВОРЮВАННЯ ТУРИСТІВ, ЯКІ ВІДВІДАЛИ КРАЇНИ
| | країна | % тих, хто захворів |
Індія | 60 | Кенія | 49 |
Єгипет | 53 | Туреччина | 46 |
Марокко | 52 | Індонезія | 43 |
Гамбія | 50 | Китай | 39 |
Туніс | 49 | Таїланд | 37 |
щоо уникнути небезпечних інфекційних захворювань у тур-поїздках, існують певні медико-санітарні правила:
- вживати питну воду і напої гарантованої якості;
- використовувати в їжу тільки продукти промислового виробництва; забороняється вживати нетрадиційні страви, у тому числі гарячі бутерброди, купувати продукти з яток у роздрібній ву-
126
личній торгівлі без сертифікаційних свідоцтв, а також із закінченим терміном придатності на упакуванні;
- мешкати в приміщеннях, забезпечених централізованим водопостачанням і каналізацією;
- ретельно мити овочі і фрукти, а також руки водою з водопроводу, користуватися тільки індивідуальним посудом;
- купаючись у водоймах, не допускати потрапляння води в ротову порожнину.
Із появою перших симптомів захворювання (зазвичай, це нудота, блювання, рідкі випорожнення, запаморочення) слід негайно звернутися до лікаря. Самолікування в таких випадках може призвести до тяжких наслідків.
Загальні рекомендації ВТО і ВООЗ з надання медичної допомоги:
- бажані угоди на двосторонній основі або багатосторонні договори з медичного страхування і медичної допомоги туристам;
- надавати невідкладну медичну допомогу всім туристам;
- при гострій формі захворювання або у разі смерті туриста негайно сповістити консульство і родичів (адреси і телефони туристів мають подбати турфірми);
- перевозити тіла чи здійснювати їх поховання (за оплату);
- швидко видавати всі потрібні у таких випадках документи.
5.5. Психофізіологічні навантаження
Психофізіологічні чинники ризику: фізичні та нервово-психічні перенавантаження.
Усунення або зниження впливу психофізіологічних чинників ризику досягається:
- раціональною побудовою програми обслуговування туристів, графіків переміщення за маршрутом, що передбачають належні умови для нормальної життєдіяльності людини (сну, харчування, задоволення санітарних і побутових потреб);
- врахуванням психофізіологічних особливостей туристів під час формування туристичної групи;
- дотриманням ергономічних вимог до туристського спорядження й інвентаря, транспортних засобів, меблів.
Турист намагається відпочити інтенсивно. Втім, у повсякденному житті ніхто з нормальних людей не купається у морі
127
п'ять разів на день, не ходить щодня у спеку на багатогодинні екскурсії, не танцює і не співає сім днів поспіль до ранку, не вживає таких різноманітних і незвичних страв. Тобто на відпочинку організм піддається перенавантаженням (за умови, якщо це не оздоровлювальний тур під наглядом лікарів і з дотриманням особливого режиму). Багато екскурсій, наприклад похід у гори, морські й тривалі автобусні екскурсії, розраховані на фізично здорових людей, спроможних витримати короткочасні перенавантаження. Людям похилого віку, дітям, людям з ослабленим організмом, хронічними захворюваннями, тим, хто боїться висоти або не переносить морської хитавиці, варто порадитися з лікарем і, можливо, відмовитися від участі в таких походах. Для окремих турів варто вимагати від туристів медичної довідки, що підтверджує можливість здійснювати таку подорож.
При проектуванні маршруту варто враховувати реальну спроможність людей сприймати інформаційні потоки, надавати їм вільний час для відпочинку і самостійного ознайомлення з туристичними ресурсами. Слід старанно планувати програму, графік переміщення, проведення заходів, а також достатні тимчасові проміжки для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Визначаючи складність екскурсійної програми, необхідно враховувати і підготовку туристів, їхній інтелектуальний рівень, психофізичні особливості групи, а також традиції, звичаї, релігію.
5.6. Небезпечні випромінювання
Небезпечними для людини є підвищений рівень ультрафіолетового та радіаційного випромінювання.
Запобігти небезпеці ультрафіолетової радіації на туристичних маршрутах можна завдяки:
- інформуванню туристів про вплив ультрафіолетового випромінювання на людину (сонячний опік, тепловий удар);
- використанню засобів індивідуального захисту (захисні маски, креми, одяг, що закриває тіло, руки, ноги, сонцезахисні окуляри).
Слід враховувати дію цього чинника ризику при плануванні графіка руху за маршрутом (відкритими, незатіненими ділянками маршруту в гірських, водних, лижних та інших походах).
Туристичні маршрути можна прокладати й експлуатувати тільки в місцевостях зі сприятливими показниками радіологічного стану.
128
5.7. Хімічні чинники
До хімічних чинників належать: токсичні, подразнювальні (дратівливі) та сенсибілізуючі. Запобігти їм можна, якщо:
- регулярно контролювати вміст шкідливих хімічних речовин у повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування та інших біологічних середовищ;
- будувати і розміщувати об'єкти для обслуговування туристів у сприятливому щодо дії хімічних чинників ризику середовищі;
- застосовувати препарати для дезінфекції і дезінсекції згідно з інструкцією щодо використання, усунувши можливість контакту туристів з цими засобами.
5.8. Етап перевезення
Транспортні засоби є джерелом підвищеної небезпеки, незважаючи на те, що безпека— один із найважливіших моментів в усіх варіантах перевезення. Автобуси потрапляють у дорожні пригоди, залізничні поїзди (навіть суперсучасних ліній) сходять з рейок, морські й річкові судна тонуть, а літаки всіх марок і конструкцій зазнають аварій. Причини катастроф здебільшого мають технічний або природний характер, але нерідко це роблять і терористи. Щотижня світ здригається від жахливих повідомлень та демонстрації сцен загибелі десятків, а то й сотень туристів. Проте в загальному обсязі перевезень це низький відсоток випадків, інакше ніхто б нікуди не їздив. Крім того, кожний турист, відправляючись у подорож, зрозуміло, вважає, що саме з ним нічого такого не трапиться.
На кожному виді транспорту діють свої правила та інститут страхування пасажирів і їхнього багажу. Це відображено у міжнародних Конвенціях про повітряні, морські, автомобільні та залізничні перевезення, у яких правила безпеки посідають центральне місце.
5.9. Специфічні чинники ризику
Специфічні чинники ризику в туризмі зумовлені:
— можливістю виникнення природних і техногенних катаст
рофу зоні розміщення туристського підприємства або маршруту,
а також інших надзвичайних ситуацій (зокрема, пов'язаних зі
станом громадського порядку в районі обслуговування туристів);
-
технічним станом використовуваних об'єктів матеріально-технічної бази (туристських готелів, баз, кемпінгів, канатних доріг і бугельних підйомників, туристських трас, серед них гірсько-пішохідних, лижних, гірськолижних, водних, верхових і в'ючних тварин, різноманітних транспортних засобів, велосипедів, маломірних і гребних суден, архітектурних, природних пам'яток);
- складним рельєфом місцевості (річковими порогами, гірськими схилами, скельними, льодовими ділянками туристських трас);
- рівнем професійної підготовленості персоналу (інструкторів, екскурсоводів); .
- підготовкою туристів до пересування за маршрутом певного виду і категорії складності (інструктаж, екіпірування);
- інформаційним забезпеченням (гідрометеорологічні прогнози, маркування трас туристських маршрутів).
При виникненні надзвичайних ситуацій (стихійні лиха: виверження вулканів, шторми, урагани, зливи і повені, землетруси, спалахи небезпечних інфекційних захворювань) спеціальні національні та міжнародні органи і служби вживають негайних заходів з порятунку людей, зокрема туристів, і вивезення їх із небезпечних районів. В Україні ці питання вирішує Міністерство з питань надзвичайних ситуацій (МНС).
В Україні діє Закон «Про туризм», який передбачає систему гарантування безпеки туристів та порядок продажу туристичних послуг, включаючи розгляд усіляких ризиків, що можуть спричинити несприятливі наслідки і завдати шкоди здоров'ю туриста та його майну.
Існує велика кількість трактувань менеджменту, і це є виправданим, оскільки на будь-якій стадії розвитку підприємства застосовується менеджмент різних типів (технологічний, фінансовий, корпоративний тощо).
Отже, менеджмент — це процес планування, організації, приведення в дію та контроль підприємства для того, щоб досягти координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань. Менеджмент торкається практично всіх сфер діяльності організації.
Загалом менеджмент— це наука і мистецтво перемагати, вміння досягати поставлених цілей, засіб цілеспрямованого впливу на людей з метою перетворення неорганізованих елементів у ефективну та продуктивну силу. Класик менеджменту, професор соціології і менеджменту американець Пітер Друкер писав: «Управління— це особливий вид діяльності, який перетворює неорганізований натовп у ефективну, цілеспрямовану та продуктивну групу. Управління як таке є стимулюючим елементом соціальних змін і прикладом значних соціальних перетворень». Адекватною економічною основою менеджменту є ринковий тип господарювання, здійснюваний на базі сучасної організації виробництва або комерції.
Предмет науки менеджменту складається із сукупності принципів, методів, засобів та форм управління організаціями, які об'єднані загальною метою — підвищення організаційної ефективності. Слід звернути увагу на те, що, згідно із таким визначенням, менеджмент є вужчим поняттям, ніж управління взагалі, але при цьому ширшим, ніж та суть, яку вкладають в нього традиційно — основні правила та рекомендації цієї науки, які можна застосовувати не лише у виробництві чи бізнесі, а й для будь-яких інших організацій. Отже, формулюючи визначення менеджменту, не варто спеціально уточняти критерії ефективності, оскільки вони є досить індивідуальними для кожної організації.
131
Кінцевою метою менеджменту як практики ефективного управління є забезпечення прибутковості підприємства шляхом раціональної організації виробничого (торгового) процесу, включаючи управління виробництвом (комерцією) і розвиток техніко-технологічної бази. Виходячи з цього, найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням попиту споживачів на основі наявних ресурсів. При цьому завдання менеджменту безперервно ускладнюються із зростанням масштабів і розвитком підприємства та комерції.
6.1. Методи менеджменту
Методи менеджменту — це сукупність способів і прийомів впливу на колектив та окремих працівників з метою досягнення цілей організації.
Після встановлення цілі управління необхідно знайти найбільш ефективні шляхи та методи їх досягнення. Іншими словами, якщо при визначенні цілей треба відповісти на запитання «чого необхідно досягти?», то наступним буде «як найбільш раціонально досягти мети?». Таким чином, виникає необхідність у формуванні арсеналу заходів, які забезпечать досягнення цілей управління.
Важливим елементом процесу управління є наявність прогресивних методів та їх уміле використання. Це передумова ефективності господарських процесів. Методи управління покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації творчої активності кожного працівника. Цим вони відрізняються від усіх інших технічних та технологічних методів, які використовуються при вирішенні комплексних виробничо-господарських завдань.
Особлива роль методів управління полягає в тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу управління. Таким чином, зміст поняття «методи менеджменту» є змістом управління й належить до основних його категорій.
Формування цілеспрямованого впливу на трудові колективи безпосередньо пов'язане з мотивацією, тобто поведінкою людини в колективі в процесі роботи. В системі факторів, що визначають поведінку людини, найбільше значення відіграють потреби та інтереси. Мотив орієнтує людину в конкретній ситуації, суттєво впливає на її поведінку.