Ої економіки в кожній галузі відбувається пошук нових шляхів та методів виро­бництва, здійснюється аналіз сучасного стану, окреслюються пе­рспективи на майбутнє

Вид материала

Документы

Содержание У Скандинавських країнах Південна Азія Близький Схід. Кримський рекреаційний регіон Частина Поліської рекреаційної зони Обслуговування залізничним транспортом Обслуговування автомобільним транспортом Перевезення туристів повітряним транспортом

Подобный материал:

• До проекту Програми Перелік завдань І заходів Програми правової освіти населення Запорізької, 290.41kb.
• Метою аналізу даних є вивчення властивостей об’єктів, явищ та процесів, отримання нових, 593.41kb.
• Вікторія Олександрівна Чащіна Використання тестів із застосуванням інформаційно-комунікаційних, 57.96kb.
• 5. Аналіз стану існуючого житлового фонду м. Луганська, 48.5kb.
• Частина 2 наукові повідомлення, 172.83kb.
• Методика аналізу фінансового стану підприємства. Загальний аналіз фінансового стану, 1343.99kb.
• Методика аналізу фінансового стану підприємства. Загальний аналіз фінансового стану, 1330.95kb.
• Удк 657 Савіна Н. Б., к е. н., доцент, 97.34kb.
• Реферат Молекулярний дизайн функціоналізованих похідних 1,2,3-триазолу, 82.81kb.
• Самостійна робота учнів, 82.94kb.

Франція — середземноморські узбережжя (Лазурове узбе­режжя), історико-архітектурні пам'ятки. Країна має сприятливі кліматичні умови для розвитку як літніх, так і зимових видів ту­ризму. У Франції здійснюються 10 відсотків гірських баз світу, популярний конгресний туризм— понад 500 конгресів кожний рік. Щороку цю країну відвідує майже 70 млн. туристів, а доходи від туризму становлять 29,07 млрд. доларів США.

Іспанія. Популярними районами серед туристів є Канарські острови, райони Коста-Брава, пляжі Коста-Дорада, Коста дель Соль, острів Мальорка та давньоісторичні міста. Іспанію щорічно відвідує 47,7 млн. туристів, доходи від туризму становлять 29,6 млрд. доларів США.

Італія. Основними туристичними центрами є Рим, Неаполь та Флоренція. Пам'ятки 22 міст Італії є унікальними, а 1350 з них вважають надзвичайно привабливими. Щороку країну від­відує 34,8 млн. туристів, доходи становлять 30,4 млрд. дола­рів США.

Велика Британія популярна незайманою природою, історич­ними містами та музеями, а південь її славиться піщаними пля-

60

жами. Щорічно до країни прибувають 22 млн. іноземних турис­тів, доходи складають 21,3 млрд. доларів США.

У Скандинавських країнах особливо поширений гірськолиж­ний туризм.

Серед інших країн, які приваблюють значну кількість турис­тів, варто відзначити Німеччину, Угорщину, Грецію, Чехію, Авс­трію, Швейцарію, які мають не лише відповідну інфраструктуру, а й дуже давні традиції приймання значних потоків відпочиваль­ників і туристів.

Америка. В Америці, як свідчить статистика, щорічно відпочиває близько 120 млн. іноземних туристів. Позитивні зміни спостеріга­ються там в доходах від туризму — вони досягають 121 млрд. дола­рів на рік. Але якщо в Аргентині, Канаді, Бразилії, Болівії, Перу, Са­львадорі, Панамі та Гондурасі туристів побільшало, то в США та Мексиці — навпаки, хоча прибутки від туризму там зросли.

В Америці туристів найбільше приваблюють острівні країни Карибського моря, Мексика, деякі райони США та Канади, а са­ме національні парки та резервації (Иєллостонський національ­ний парк, Гранд Каньйон та ін.). Рекреаційними районами світо­вого значення стали Флорида (Майямі) та Каліфорнія.

Потреба туристів в ознайомленні зі своєрідним органічним світом набуває великої популярності переважно у національних парках, а саме у мало освоєних районах, де людина може відчу­вати себе максимально близькою до природи. Цей вид туризму поширений в екваторіальних районах Латинської Америки, а та­кож у тайгових лісах Канади.

Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Загалом в Азії є знач­ні рекреаційні ресурси. Тут і десятки тисяч кілометрів узбережжя теплих морів, і найвищі у світі гори, і тисячі унікальних історич­них та архітектурних об'єктів, і дуже самобутня культура. Втім, потік туристів до країн Азії стримують різні політичні і соціальні фактори. У багатьох з них існують тоталітарні режими, тривають військово-політичні конфлікти. Недостатня кількість об'єктів сервісу та малорозвинена транспортна мережа у країнах Півден-но-Східної Азії.

Цей регіон не відзначається збільшенням показників з при­ймання туристів, а навпаки, щороку вони знижуються. Найбіль­ших втрат зазнали Гонконг, Сингапур, Індонезія, Японія, Авст­ралія, Філіппіни, Нова Зеландія.

Водночас, Таїланд збільшив прийом туристів, хоча грошові

надходження загалом від галузі знизилися. Стабільно розвива-

(ться туристична галузь Китаю. А Південна Корея — «торговий

"—■ — ₆₁

рай» збільшила і кількість туристів, і заробітки на них. Загалом цей регіон відвідує в середньому 87 млн. туристів, доходи від на­дання туристичних послуг становлять майже 73 мрд. дол. США.

Південна Азія також досить приваблива мандрівників. Серед країн, які значно поліпшили свої показники, варто відзначити Іран, Шрі-Ланку та Індію.

Найпривабливішими місцевостями цього регіону є екзотичні острови Індійського океану, Індія з її культурою, традиціями, ар­хітектурними пам'ятками, екзотикою тамтешніх мешканців то­що. Щороку її відвідує близько 2 млн. туристів, а дохід становить майже 3,2 млрд. доларів США.

Загалом за рейтингом регіонів світу на 2007 p., Південна Азія посідає останнє місце за прийманням туристів (5 млн.) та за над­ходженнями від іноземного туризму (4,4 млрд. дол. США).

Африка. ПАР та країни Північної Африки мають рекреаційні ресурси, схожі з європейським Середземномор'ям. В інших регі­онах Африки переважають природні рекреаційні ресурси для спортивного (особливо сафарі) та пізнавального туризму. Але їх використання стримується надзвичайно низьким рівнем розвитку більшості країн та тропічними хворобами. Незважаючи на це, ре­гіон найстрімкіше поліпшує всі показники, особливо ПАР, Зам­бія, Зімбабве, Марокко, Мадагаскар.

Після 2000 року до Африки в рік прибуває близько 25 млн. туристів, що становить 9,5 млрд. доларів США доходу від їх пе­ребування.

Близький Схід. На Близькому Сході найактивніше на світо­вому ринку діяли Єгипет, Ліван, Бахрейн, Йорданія. Ці країни мають рекреаційні ресурси, схожі з європейським Середземно­мор'ям. Однак, їм більше притаманна східна культура, яка відображається в архітектурі, традиціях. У Єгипті величезні потоки туристів курсують до району пірамід або круїзами по Нілу. Зага­лом Близький Схід щороку відвідує у середньому 15,6 млн. тури­стів, з них близько 4 млн. — Єгипет, 3,7 млн. — Саудівську Ара­вію, 9 млн. туристів Туреччину.

3.3. Туристичне районування України

Рекреаційні ресурси, потоки рекреантів та матеріально-технічна база дозволяють виокремити в Україні такі зони.

Кримський рекреаційний регіон — найпопулярніший, все­світньо відомий санаторно-курортний та оздоровлювальний ре-

62

гіон України. Цьому сприяють кліматичні, водні, грязеві, пляж­ні, пізнавальні ресурси. М'який середземноморський клімат Пі­вденного берега Криму є визначальним чинником зростання популярності регіону. Щороку тут оздоровлюється до 8 млн. людей. У Криму функціонує понад 700 лікувально-оздоровлю-вальних закладів, зокрема 128 санаторіїв та пансіонатів з ліку­ванням, 130 будинків відпочинку та пансіонатів. їх загальна ре­креаційна місткість складає 207,2 тис. місць. Чисельність орга- , нізованих рекреантів сягає 2 млн. осіб, серед них 170 тис. іноземних туристів. Структура курортно-рекреаційної мережі Криму на ЗО відсотків складається з лікувальних закладів і на 70 — із закладів відпочинку.

Найпопулярнішими курортами на заході Криму є Євпаторія, Саки, на півдні — Ялта, Алушта, Гурзуф. На території Кримсь­кого рекреаційного регіону функціонує 15 туристичних. Основ­ними туристичними центрами є Севастополь, Керч, Феодосія, Судак. Питома вага потенційно рекреаційних територій у струк­турі земель Кримського півострова становить 20 відсотків площі

регіону.

Відомим в Україні є Західно-Причорноморський рекреаційний регіон у межах Одеської, Миколаївської і Херсонської областей. Популярністю в цьому регіоні користуються такі райони: Каро-ліно-Бугаз, Чорноморка, Шабо, а також Скадовськ, Коблево, Сер-гіївка, що простяглися смугою завширшки 1-—3 км уздовж Чор­ного моря. Приваблюють відпочивальників також лимани і дже­рела мінеральних вод, розташовані на відстані 15—20 км від уз­бережжя Чорного моря. Найціннішими рекреаційними ресурсами регіону є помірний континентальний клімат, тепле море, піщані пляжі, лікувальні грязі та мінеральні води. Численні лимани, міл­ководні затоки (Тендрівська, Джарилгіцька) створюють сприят­ливий мікроклімат і доступні для масового відпочинку дітей. Найбільші запаси лікувальних грязей зосереджені у Куяльниць-кому, Буджацькому, Хаджибейському і Тилігульському лиманах та в Грязевому озері. Мінеральні води залягають у Причорно­морському артезіанському басейні (Очаків, Коблево, Одеса, Сергіївка, Кароліно-Бугаз, Татарбунари). Тут функціонує понад 350 лікувально-оздоровлювальних закладів, серед них 55 сана­торіїв і пансіонатів з лікуванням та 67 будинків і пансіонатів від­починку відповідно на 18 584 та 30 584 ліжкомісць.

Розвивається у цьому регіоні й пізнавальний туризм. Цьому сприяють морські круїзи, розгалужена мережа залізничних та ав­томобільних доріг. Відомими туристичними центрами є Одеса,

Миколаїв, Херсон, Білгород-Дністровський. Загальна кількість організованих рекреантів сягає 0,5 млн. осіб на рік. Якщо врахо­вувати неорганізованих відпочивальників, то ця цифра зросте щонайменше у чотири рази.

Серед морських курортних місцевостей виділяється рекреа­ційний район Бердянського узбережжя, що займає територію від Федотової коси до східного кордону України і входить до Схід-но-Причорноморського регіону. Великою популярністю тут ко­ристуються відомі _# кліматичні та грязеві курорти Бердянська і Маріуполя. Клімат цього рекреаційного району перехідний від морського до континентального. Купальний сезон триває з трав­ня по жовтень. У районі Бердянська функціонують чотири сана­торно-курортні заклади, з них одна турбаза. Перспективи цього району тісно пов'язані з екологічним станом приморських міст та акваторії Азовського моря.

Сприятливим регіоном для санаторно-курортного лікуван­ня, оздоровлювального туризму та відпочинку є Українські Карпати.

Карпатський рекреаційний регіон займає територію у межах Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Львівської областей. У його межах зосереджена третина рекреаційного по­тенціалу України. Тут налічується близько 800 джерел мінераль­ної води практично всіх бальнеологічних типів. Лікувальні торфогрязі, прикарпатський озокерит та сприятливі умови для клімато-лікування дають можливість розвивати мережу бальнеологічних та кліматичних курортів, пансіонатів, будинків і баз відпочинку, туристичних закладів. Природно-ресурсна база санаторної субга-лузі дозволяє щороку оздоровлювати до 8 млн. людей.

Регіон має значний потенціал рекреаційної місткості терито­рії— площа використовуваних та зарезервованих для рекреації ландшафтів становить 616,7 тис. га. Питома вага потенційно рек­реаційних територій у Львівській, Івано-Франківській і Черніве­цькій областях складає 30—50 відсотків до площі області, а у За­карпатській — понад 50 відсотків.

Якщо брати до уваги нерівномірне розміщення рекреаційних ресурсів, і насамперед природно-ресурсної бази, то у регіоні мо­жна виокремлюють три райони: Передкарпатський і Закарпатсь­кий курортно-оздоровлювальні та Гірсько-Карпатський туристсько-оздоровлювальний.

У Карпатах є великі природно-ресурсні можливості для орга­
нізації і розвитку зимових видів відпочинку, зокрема гірськоли­
жного. Сьогодні у регіоні освоєно до 30 гірськолижних трас, хо-


ча їх кількість можна збільшити вдвічі й обслужити за сезон по­над 250 тис. любителів зимового відпочинку.

Карпатський регіон має значні пізнавальні ресурси. Зокрема, в Ужгороді, Львові, Мукачеві, Самборі, Дрогобичі. Із сільських адміністративних районів високу пізнавальну цінність рекреа­ційних ресурсів має Мукачівський район Закарпатської, Косівсь-кий район Івано-Франківської, Дрогобицький, Старосамбірський і Сколівський райони Львівської областей.

У Карпатському регіоні діє 60 санаторіїв, 17 пансіонатів, 10 будинків відпочинку, 70 санаторіїв-профілакторіїв, 120 баз відпочинку, 150 таборів відпочинку для старшокласників і понад 180 заміських дитячих таборів.

Найпопулярнішим курортом є Трускавець, який спеціалізу­ється на лікуванні захворювань нирок, печінки, сечовивідних шляхів, а також органів травлення та обміну речовин. За рік на курорті обслуговують понад 75 тис. осіб.

На кліматолікуванні спеціалізуються курорти в Яремчі, Ворохті, Косовому. У Карпатах розміщено 53 туристські бази, го­телі, кемпінги, а також кілька десятків гірськолижних підйом­ників. Потужність туристичних закладів на день максимального розгортання становить понад 10 тис. місць. Дві третини турис­тичних об'єктів і 45 відсотків туристичних місць припадає на Закарпаття.

Більшу частину території України займає Центральноукраїн-ська рекреаційна зона, яка включає Придніпровський, Донець­кий, Подільський та Придністровський рекреаційні регіони. Ос­новними рекреаційними ресурсами цієї зони є помірний конти­нентальний клімат, густа річкова мережа, чимало водосховищ, а також грязі і мінеральні води. Клімат центральної частини зони м'якший, з меншим ступенем континентальності. Опадів тут бу­ває до 600 мм на рік. Річки Дніпро, Сіверський Донець, Дністер є стержнем рекреаційного регіону.

Якщо характеризувати регіони цієї зони загалом, то слід за­
уважити, що за кількістю купальних днів вони майже не посту­
паються, наприклад, Одеській групі курортів. Крім того, Донець­
кий рекреаційний регіон виділяється групою озер (Солоний
Лиман, Банне, Ріпне, Сліпне, Вейсове та Червонооскільське во­
досховища), які створюють сприятливі умови для розвитку вод­
них видів туризму. Найгострішою проблемою для Центрально-
української рекреаційної зони є охорона русла Дніпра від радіо­
нуклідів Чорнобиля та стічних вод промислових гігантів центра­
льної та східної частин України.

65



Частина Поліської рекреаційної зони сьогодні фактично за­крита для масового відпочинку та оздоровлення через шкідливий вплив Чорнобиля. З іншого боку, усвідомлення несприятливої ситуації у цій зоні викликає потребу формувати туристсько-рекреаційні райони для підвищення ролі рекреаційних ресурсів, як чинника оздоровлення населення. Вагоме місце у цій зоні за­ймає Західно-Поліський рекреаційний район з центром у Шацьку, де налічується до ЗО прісноводних озер. Тут зосереджено 74 рекреаційні заклади? Найбільшу цінність мають водокліматичні і лісові ресурси. Західно-Поліський район характеризується вели­кими лісовими масивами з переважанням сосни, значними пло­щами лук і боліт. Абсолютні висоти цієї рівнинної території ста­новлять 160—190 м. Серед Шацьких озер наймальовничішими є Світязь (площа близько 2,5 тис. га, максимальна глибина 58 м), Пулемецьке, Люцимир, Пісочне, Острів'янське, Перемут та ін. Значну частину району займає Шацький національний парк (майже 20% його площі припадає на озера). їх чиста вода, здебі­льшого піщані береги, аромат соснових лісів, ресурси різномані­тних дикорослих плодів, ягід, грибів, значні рибні ресурси, а та­кож теплий м'який клімат— усе це створює винятково спри­ятливі умови для відпочинку та формування тут нового санатор­но-курортного комплексу загальнодержавного значення.

Рекреаційні ресурси Поліської рекреаційної зони використо­вуються не повністю. Зокрема, питома вага потенційно рекреа­ційних територій у структурі земель Волинської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей становить 30—50 відсотків до площі області, а в Рівненській області — понад 50.

Отже, рекреаційний комплекс України є багатофункціональ­ним. Його діяльність сприяє масовому оздоровленню населення, підвищенню внутрішньої культури людини, її всебічному розвитку.

Бурхливий розвиток масового туризму в світі зумовив відпо­відний розвиток індустрії туризму і суміжних галузей економіки, науки і культури, системи освіти.

Зважаючи на ці передумови, туристична індустрія— сукуп­ність різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства громад­ського харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів.

Індустрія туризму бере свій початок ще з часів середньовіччя — у сфері організації паломництва з країн Європи до святих місць.

На сучасному етапі розвитку у сфері туризму діють різнома­нітні типи підприємств, що здійснюють туристичну діяльність:

• організатори туризму (туроператори і туристичні агентства);
  
• перевізники;
  
• готелі й інші підприємства системи розміщення;
  
• підприємства громадського харчування;
  
• заклади системи розваг;
  

• інші туристичні й суміжні з ними послуги; до яких варто віднести:
  

• підприємства банківської сфери;
  
• послуг страхування;
  
• інформації та ін.
  

4.1. Організатори туризму

До організаторів туризму, як зазначає відомий російський на­уковець М. Біржаков, належать два види підприємств сфери ту­ризму: туроператор і туристичне агентство, які, по суті, не нада­ють туристичних послуг, а лише здійснюють посередницькі функції між споживачем і безпосередньо виробником послуг. їх­ня діяльність — це також послуга. У туристичному законодавстві

⁶⁷


деяких країн світу ці підприємства так і називають, відповідно до їхнього призначення і характеру функцій, — організаторами ту­ризму.

Туристичний оператор— суб'єкт туристичної діяльності, який здійснює виробництво, просування та реалізацію власного туристичного продукту.

Під формуванням туру розуміють складання упорядкованих та взаємопов'язаних за термінами, метою, узгоджені за вартістю, якістю, послідовністю послуг та робіт й укладення договорів на їх надання.

Туристичний оператор, за класичною схемою діяльності, здій­снює тільки гуртовий продаж туристичного продукту туристич­ним агентам-гуртовикам, які розподіляють продукт по районах та регіонах, і продають через місцеві туристичні агентства.

Роздрібний продаж турів безпосередньо споживачеві-туристу здійснює туристичне агентство. Фактично серед підприємств сфери туризму кількість туроператорів становить 5 відсотків, а турагентств— 95. Туроператор також відповідає за виконання туристичного продукту перед споживачем (туристом).

Туристичне агентство (туристичний агент) — суб'єкт турис­тичної діяльності, який здійснює функції роздрібного продажу туристичних послуг і турів споживачу — туристу або корпорати­вним клієнтам. З туроператором або туристичним агентством-гуртовиком його пов'язує агентський договір, за яким можуть бути передбачені різні форми взаємодії і взаєморозрахунків у сфері фінансів і навіть певний перерозподіл відповідальності. Як продавець (якщо тільки його функції за агентським договором полягають власне у цій посередницькій функції) турагент несе обмежену відповідальність за туристичний продукт.

У сфері агентування розрізняють декілька видів діяльності:

• продаж турів від особи і за дорученням підприємства. У туристичній путівці завжди повністю вказують усі реквізити ту-роператора та агента, який здійснив продаж;
  
• продаж турів від своєї особи, але із зазначенням належнос­ті туристичного продукту до певного туроператора;
  
• продаж туристичного продукту від власної особи (без за­значення належності цього продукту до конкретного туроперато­ра), наприклад, якщо утворюється сукупний туристичний про­дукт. У такому разі агентство само виступає туроператором з усіма наслідками і ступенем відповідальності.
  

Залежно від прийнятої схеми взаємодії виникають чітко ви­значені рівні відповідальності й схеми фінансових розрахунків. _б8

Туристичний агент — найважливіша ланка в ланцюзі учасни­ків процесу продажу туристичного продукту, що з огляду на свої властивості й характер споживача мусить бути донесений до по­тенційного споживача (клієнта). Саме тому туристичних агентств дуже багато, але вони не дуже великі.

Туристичне агентство пов'язане з туроператором або іншим оператором послуг телекомунікаційними комп'ютерними мере­жами, наприклад глобальними міжнародними і національними мережами автоматизованого бронювання, що надають агенту до­ступ до потужних інформаційних баз даних і систем бронювання туристичних послуг. Сьогодні формується прямий продаж турів споживачеві через мережу Інтернет, але автоматизації піддають­ся тільки етапи інформації споживача і пропозиції продукту, йо­го резервування за заявкою клієнта, в окремих випадках передба­чається й оплата, наприклад, якщо подано рахунок у банк або ж номер кредитної картки.

4.2. Перевезення

Подолання простору — одна з найважливіших передумов ту­ристичної подорожі. Послуги перевезення— постійний компо­нент у структурі туристичної справи.

Перевезення — це сукупність засобів транспорту, шляхів спо­лучення, засобів управління і зв'язку, а також різноманітних тех­нічних пристроїв, механізмів і споруд, що забезпечують їх робо­ту. До транспортних засобів належить рухомий склад різних видів транспорту — локомотиви, вагони, морські й річкові судна, літаки, автобуси, автомобілі тощо.

Шляхи сполучення— це автомобільні дороги, залізничні й водні шляхи, повітряні лінії, монорейкові та канатні дороги, спе­ціально змонтовані для руху транспорту та перевезення вантажів і пасажирів.

До споруд, що забезпечують роботу транспорту, належать ло­комотивні й вагонні депо, гаражі, стоянки, автобази, станції тех­обслуговування, пасажирські станції, вокзали, летовища, пристані.

Розвиток туризму і транспорту тісно пов'язаний та взаємозу-мовлений процес. Загальновизнано, що туризм, як масове соціа­льно-економічне явище, став наслідком виникнення і розвитку транспорту. Кардинальні зміни у транспортній системі започат­кувало створення залізниць і відкриття регулярного пароплавно­го сполучення. Ті види транспорту, які з'явилися пізніше, здійс-



нювали ще більший вплив на розвиток туризму. Високі темпи туристичних поїздок, що спостерігаються останнім часом, безпо­середньо пов'язані з досягненнями науково-технічного прогресу в галузі транспорту.

Прикладом є будівництво морських пасажирських кораблів з великою тоннажністю, які здатні перевозити 2—3 тис. мандрів­ників, або введення в експлуатацію літаків, що беруть на борт 350—400 чоловік. Для короткочасних подорожей використову­ють двоповерхові автобуси і вагони, що мають значно більшу кі­лькість місць, ніж транспортні засоби попередніх років.

З інтенсивним зростанням кількості туристичних поїздок здійснюється будівництво нових летовищ, залізничних і морсь­ких вокзалів, інших споруд, розширюються наявні потужності, збільшується їх пропускна спроможність. Якісне вдосконалення матеріально-технічної бази транспорту, пов'язане з розвитком туризму, визначається передусім активними вимогами туристів до комфорту, безпеки, швидкості та зручності під час подорожі. Конкретно воно здійснюється за такими напрямами:

• збільшується технічна швидкість транспортних засобів. У повітряному транспорті, наприклад, максимальна швидкість з 400—500 км/год. у 50-х роках XX ст. досягла 900—1000 км/год. На залізничному транспорті деяких країн швидкість поїздів дося­гає 160—200 км/год., а на деяких дільницях — 250 км/год. Якісне покриття автодоріг, як і технічне вдосконалення у конструкціях сучасного автомобіля, збільшило швидкість його руху (140— 160 км/год.);
  
• скорочується час подорожі завдяки встановленню прямих транспортних сполучень на основних напрямках туристських по­токів;
  
• останнім часом значно підвищився рівень комфорту на транспортних засобах. Поліпшено інтер'єр транспортних засобів, особливо тих, якими найчастіше користуються туристи.
  

Специфіка туристського споживання визначає якісні показни­
ки у виборі того чи іншого транспортного засобу. З огляду на це,
в окремих країнах введено категорії транспортних засобів. На­
приклад, у ФРН ще в 1974 році була впроваджена зіркова катете­
ризація автобусів. У її основі лежать певні вимоги і стандарти,
конкретизовані за 25 пунктами, від яких залежить якість транс­
портних послуг. Найважливішими з них є: відстань між сидіння­
ми, висота і кут відбивання світла вікнами, стан і наявність аудіо-
та відеотехніки, системи кондиціонування повітря, параметри ба­
гажного відділення, ступінь ізоляції від довкілля, наявність туа-
_7о

лету, обладнання автобуса столиками, холодильником, гардеро­бом тощо. За конкретними показниками туристські автобуси по­діляють на чотири категорії — від однієї до чотирьох зірок.

У туристичній практиці застосовують також транспортні за­соби, які урухомлюють люди або тварини, як, наприклад, рикші, велорикші, вози, запряжені кіньми, верблюдами, биками тощо, а також коні й верблюди для верхової їзди. Ці транспортні засоби застосовують переважно у пересуванні туристів на маршруті.

Класифікація транспортних подорожей і транспортних засобів

Транспортні подорожі розглядають як самостійний вид тури­зму. Це подорожі організованих груп туристів за путівками (вау-черами) за розробленими маршрутами з використанням різнома­нітних транспортних засобів. їх класифікують за такими озна­ками (рис. 4.1):

• способом пересування на маршруті;
  
• видом транспорту, яким користуються;
  
• побудовою маршруту;
  
• сезонністю;
  
• тривалістю подорожі.
  

Найбільшою популярністю користуються автобусні, авіаційні, залізничні подорожі (майже 88% від загального обсягу транспорт­них подорожей). Туристична транспортна подорож реалізується де­кількома видами транспорту: залізничним + автобусним (легковий автомобіль), авіаційним + автобусним і т. п. Наймобільніший вид транспорту — автобус і легковий автомобіль використовують як на самостійному маршруті, так і у вигляді трансферного транспорту, що доставляє туристів з летовища (вокзалу) до готелю, і навпаки.

У плануванні своєї подорожі турист враховує такі чинники, як швидкість прибуття до кінцевого пункту, комфорт, вартість, мо­жливість перевозити багаж, його вага, можливість зупинятися на маршруті, умови харчування, рівень шуму, вібрації, умови для сну і відпочинку, можливість якнайбільше і якнайповніше огля­нути довкілля і, звичайно, безпека.

За пріоритетністю ці вимоги розташовані в такій послідовності:

• безпека подорожі;
  
• вартість та різноманітні знижки і пільги;
  
• комфортабельність;
  
• швидкість доставки;
  
• інші чинники.
  

Чим більший набір позитивних чинників, тим вища вартість транспортної подорожі, однак жодний транспортний засіб не за­довольнить усього комплексу вимог.

Перевезення туристів повітряним транспортом здійснюють як рейсовими, так і чартерними літаками. Туристи користуються послугами як національних, так і закордонних перевізників.

Авіаційні подорожі здійснюються на регулярній, сезонній або разовій основі.

Туристів перевозять на внутрішніх водних артеріях спеціаль­ними річними (в деяких випадках класу «ріка—море») комфор­табельними пароплавами місткістю 250, 300 і 400 пасажирів. Каюти поділяються на одномісні, двомісні, три—чотиримісні та сімейні. Пароплави цього класу обладнані усіма атрибутами ко­мфорту і відпочинку: м'якими меблями в каютах, кондиціонера­ми, холодильниками, міні-баром; до послуг пасажирів солярії, бари, сауни, музичні салони, відеокінозали. На морських міжна­родних лініях працюють переважно багатопалубні висококомфортабельні круїзні судна, місткістю від 96 до 788 пасажирів. До цих атрибутів комфорту слід додати обладнані бізнес-класи для семінарів і симпозіумів, басейни, ліфти, спортивний комплекс, можливість приймати на борт туристів з автомобілями, телефоні­зація, комплекси побутових послуг.

72

Водні туристичні мандрівки й екскурсії здійснюються також на інших транспортних засобах: річкових «трамваях», підводних човнах, яхтах, вітрильниках, катамаранах, човнах, байдарках, плотах тощо.

У туристичному сполученні залізницею використовують спеці­алізовані туристичні поїзди, що працюють як у графіковому, так і спеціальному режимі руху. Вони складаються зазвичай, із 12 пасажирських вагонів, 2—3 вагонів-ресторанів, вагона-клубу.

Реалізація залізничних туристичних подорожей пов'язана з будівництвом пунктів тривалого відстою поїздів та їх забезпе­чення необхідними засобами. Залізничні подорожі плануються переважно в режимі кільцевого маршруту. Перелічені транспор­тні засоби не є власністю туристичних компаній і використову­ються як фрахт, оренда тощо.

Розвиток туризму суттєво змінює систему транспортного об­слуговування. Зростання кількості подорожей і особливо їх концентрація в певний період року потребує вдосконалення ін­формаційної системи на транспорті, поліпшення обслуговуван­ня клієнтів-туристів у період, що передує початку їхньої подо­рожі. Для задоволення цих вимог на транспорті вводиться нова техніка для служб інформації і резервування місць. Наука орга­нізаційних змін у транспортному обслуговуванні туристів пов'язана з потребою поєднати транспортне пересування з еле­ментами туристичного обслуговування загалом. Наприклад, у повітряному транспорті вводяться чартерні подорожі, або інклюзив-тури, які пропонують туристам прямі транспортні спо­лучення і низку додаткових туристичних послуг, що входять до загальної вартості путівки. Чартерний рейс — це рейс, який ви­конується поза регулярним розкладом на умовах чартеру, тобто на умовах оренди всього транспортного засобу (корабля, літака, автобуса) або його частини на повний рейс або термін. Встано­влюється загальна ціна на весь комплекс послуг, враховуючи повне транспортне забезпечення. Ціна такої подорожі (інклюзив-туру) менша за ціну всіх послуг окремо, у випадку їх роз­дрібного придбання.

Особливою формою туристичної подорожі є круїзи. Круїзом називається туристична поїздка на водному або залізничному транспорті, де безпосередньо на транспортному засобі забезпечу­ється перевезення, нічліг, харчування і програма обслуговування поза транспортними засобами під час тривалих стоянок.

Сьогодні все частіше використовують круїзні кораблі для проведення своїх заходів організатори симпозіумів, конференцій

і фестивалів. На світовому ринку круїзного судноплавства з'явився термін «конгресний туризм».

Цікавою і перспективною формою відпочинку та лікування людей є оздоровлювальні круїзи. Вони суміщають морську подо­рож і лікування. Найскладнішим видом цього типу круїзів є ліку­вальні рейси. Першовідкривачами «плаваючих клінік» є німці.

У науковій літературі з туризму виокремлюють освітні рейси. Поширеними стають також комбіновані круїзи.

Основні види транспортного обслуговування туристів

Обслуговування залізничним транспортом

Основа діяльності залізничного пасажирського транспорту — здійснення міжнародних і внутрішніх перевезень між містами або регіонами, тобто надання послуг з перевезення.

Залізничний транспорт характеризується високою регулярніс­тю роботи незалежно від кліматичних умов і пір року. Він забез­печує велику перевізну здатність, володіє достатньо високими швидкостями для доставки пасажирів, значною маневрувальністю у використанні рухомого складу, а також має порівняно низь­ку ціну за перевезення. Ставлення туристичної клієнтури до залі­зничного транспорту визначається такими характеристиками: надійність, безпека, зручність.

Для виконання пасажирських перевезень залізниця має у своє­му розпорядженні технічні засоби, враховуючи рухомий склад, рі­зноманітну техніку пасажирського господарства, пасажирські станції і вокзали. Більшість залізничних станцій має певні засоби, призначені для обслуговування туристів. Це зали очікування, ка­мери схову, платформи для посадки і висадки пасажирів, багажні відділення. Є також спеціальні пасажирські станції з великими вокзалами.

Вокзали — це пасажирські споруди, призначені для обслуго­вування. Залежно від призначення приміщення вокзалу поділя­ють на:

• операційні: вестибюль, довідкове бюро, касова зала, примі­щення для приймання і видавання багажу, пошта, телеграф;
  
• культурно-побутового обслуговування пасажирів: зали очі­кування, ресторани, буфети, кімнати відпочинку, перукарні;
  
• адміністративно-службові: кабінети начальника вокзалу, чергового.
  

Працівник туристичного підприємства повинен знати види ілізничних сполучень, типи поїздів і вагонів.

На залізниці розрізняють декілька видів сполучення: пряме, місцеве, приміське, міжнародне, змішане. Прямим сполученням називають поїздку пасажирів двома і більше дорогами, місце­вим — у межах однієї залізниці, але не в приміському сполучен­ні. Приміське сполучення— це поїздка в межах приміських зон, але не більше 150 км. Міжнародне сполучення— це поїздка па­сажирів залізницею двох і більше держав, змішане з використан­ням декількох видів транспорту.

Залежно від швидкості руху бувають швидкісні та пасажирсь­кі поїзди.

їх поділяють на:

• дальні — курсують на відстані понад 700 км;
  
• місцеві — від 150 до 700 км;
  
• приміські — до 150 км.
  

У Європі прийнята така класифікація поїздів:

• TD — міжконтинентальний експрес;
  
• JC — міжнародний експрес;
  
• JCL — швидкісний суперекспрес;
  
• TEE — фірмовий експрес;
  
• ЄС — швидкісний експрес.
  

Якість обслуговування на залізничному транспорті залежить від виду поїзда (поштовий, пасажирські й, швидкий, фірмовий) і класу розміщення (загальний, плацкартниі, м'який, спальний вагони).

За міжнародними правилами послуги спальних вагонів нале­жать до послуг засобів колективного розміщення, а вагонів-ресторанів — до послуг харчування.

За договором залізничного перевезення, залізниця зобов'я­зується перевезти пасажира і його багаж до пункту призначення, надавши йому місце в поїзді згідно з купленим квитком, а паса­жир — сплатити вартість проїзду за встановленим тарифом, у ра­зі перевезення багажу понад встановлену норму — його вартість.

Факт укладення договору перевезення засвідчує квиток.

Вартість послуг перевезення містить:

• оплату права проїхати дорогою на певну відстань за тари­фом перевезення;
  
• вартість плацкарти (право пасажира на спальне місце у ва­гонах різного класу);
  

• плату за страхування від нещасного випадку;
  

• комісійний збір за послуги з попереднього продажу квитків та ін.
  

75

Іноді до вартості послуг додають різні місцеві збори і допла­ти, наприклад, за доставку квитків додому або на роботу. Додат­кові послуги (харчування, напої, постільна білизна) надаються за окрему плату.

На залізничному транспорті існує поняття — композиція по­тягу, його складу. Під цим поняттям розуміють порядок розта­шування у складі пасажирського поїзда різного типу вагонів, тобто схему його складу. Для поліпшення використання паса­жирських вагонів велике значення має уніфікація, тобто однома­нітність схем складу поїзда. До його складу, зазвичай входять та­кі вагони: 1—2 м'яких, 5—8 купейних, 7—8 плацкартних, 1 вагон-ресторан, багажні й поштові вагони-. Для туристично-екскурсійного поїзда далекого сполучення прийнята єдина сис­тема формування. Якщо у поїзді є три вагони-ресторани, то їх розміщують під номерами 4, 8, 12, якщо два — їхні номери пере­важно 6 і 10.

Найпоширенішими для туристично-екскурсійних поїздів є цільнометалевий купейний вагон, який складається із 10 купе на 38 місць.

Існує три види туристичних залізничних перевезень:

• формується повністю турпоїзд;
  
• у поїзді виділяють один вагон для туристів;
  
• туристи їдуть самостійно.
  

Останнім часом в Україні чартерні перевезення на спеціаль­них туристських поїздах по лінійних, кільцевих і радіальних екс­курсійних маршрутах практично не здійснюються.

Обслуговування автомобільним транспортом

Автобусний транспорт забезпечує перевезення туристів на ве­ликі відстані (за розкладом або поза ним) та одноденні екскур­сійні поїздки. Автобуси використовують і для організації транс­феру, а також на внутрішньомаршрутному пересуванні туристів у країні перебування.

Пасажирський автомобільний транспорт, який використову­ється для перевезення туристів, представлений різноманітними видами автобусів, який відрізняються за призначенням і місткі­стю. Призначення автобуса визначає його конструкцію. За при­значенням автобуси поділяють на міські, приміські, міжміські, міжнародного призначення (туристичні).

Автобус як туристичний транспортний засіб найвигідніший
під час короткочасних туристичних поїздок, міських оглядових

7б

екскурсій, поїздок пам'ятними місцями, групових туристичних подорожей з різною метою, подорожей для участі у спеціальних іаходах. Туристичні фірми використовують автобуси для відві­дування туристами концертів, спортивних та культурних заходів, обслуговування конгресів, ярмарків, виставок. Фактично це — < диний транспортний засіб для виконання так званих трансфер-перевезень туристів на відрізках маршруту: летовище— го­тель — летовище, вокзал — готель — вокзал.

Позитивне уявлення про автобус як туристичний транспорт­ний засіб містить такі характеристики, які вирізняють його серед туристичної клієнтури:

• зручний, доступний;
  

• практичний, не потребує особистої ініціативи для резерву­вання місць, використання додаткових транспортних засобів;
  
• комфортний для сидіння, огляду довкілля, обладнаний відпо­відно до вимог частини клієнтури;
  
• транспортно добре пристосовується — не пов'язаний з пев­ними лініями руху, створює умови для контакту з довкіллям;
  

• досить дешевий.
  

Для туристів, які мають позитивне уявлення про автобус, він є головним транспортним засобом навіть тоді, коли подорож поїз­дом або літаком буде для них дешевшою і швидшою.

Негативне уявлення про автобус конкретизується такими ха­рактеристиками :

• транспортний засіб для коротких відстаней;
  
• небезпечний транспортний засіб;
  
• транспортний засіб для пенсіонерів;
  

• низький рівень комфорту, відсутність належних вигод.
Автобусний транспорт поділяють за класами розміщення.

Швидкісні автобуси-експреси високого класу мають спальні міс­ця, туалети, барні стійки, аудіо-відеотехніку та інше. Найбільша у Скандинавії туристична фірма «HAGA Reiser», яка займається організацією автобусних турів, має власний парк зі 100 туристсь­ких автобусів категорії «люкс» з кількістю місць від 10 до 80. Автобуси обладнані:

• широкими тонованими панорамними вікнами;
  
• системами кондиціонування повітря;
  

• стереомагнітолами з виведенням на систему салонного по­відомлення;
  
• мобільними телефонами в салоні, що уможливлюють вихід­ні й вхідні міжнародні дзвінки;
  

• відкидними сидіннями з підставками для ніг;
  

77

• індивідуальним освітленням для читання;
  
• системами салонного повідомлення;
  
• холодильниками;
  
• туалетами;
  
• місткими багажними відділеннями.
  

Автобуси категорії «люкс» мають бари, столи для переговорів на 26 пасажирів, кожний стіл обладнаний мікрофоном. В автобу­сі є відеосистема (VHS), епідіаскоп і телефакс.

Автобуси напівтуристського класу призначені для переїздів на невеликі відстані, трансфери тощо. Вони вміщують до 54 па­сажирів і обладнані невідкидними сидіннями туристського класу.

У багатьох країнах введено ліцензування автобусних переве­зень туристів і екскурсантів, щоб забезпечити належний стандарт послуг, що надаються, безпеку життя, здоров'я і майна мандрів­ників.

Дослідженнями, які проводять різні організації, встановлено, що автобус як туристичний транспортний засіб вигідний перева­жно фізично і соціально слабким прошаркам суспільства. Біль­шість його клієнтури — це пенсіонери, молодь, студенти і шко­лярі, яким не потрібний високий стандарт обслуговування, їх цілком влаштовує харчування і ночівля в придорожному кафе і готелях. Автобус є незамінним транспортним засобом для здійс­нення туристичних подорожей хронічно хворих людей та інвалі­дів. Щоб створити належні умов для перевезення пасажирів і ту­ристів, автомобільні маршрути проектують так, аби вони про­ходили через автовокзали, пасажирські станції. Автовокзал — це комплекс споруд, будинків і пристроїв для обслуговування тури­стів, управління рухом автотранспорту і розміщення службового персоналу. На зупинках автомобільних ліній будують пасажир­ські станції, які є автовокзалами невеликого типу. Тут є всі необ­хідні приміщення для обслуговування пасажирів, автобусних бригад, автобусів.

В організації туристичної подорожі або екскурсії та потреби оренди для цієї мети автобуса туристична фірма й автопідпри-ємство підписують договір. У договорі передбачають обов'язки автотранспортних підприємств і туристичних фірм. Автотранс­портне підприємство гарантує туристичній фірмі подати справні, обладнані звукопідсилювальними пристроями, чисті автобуси в обумовлене в заявці місце і складає узгоджені з турфірмою гра­фіки їх роботи, пов'язуючи з режимом роботи водіїв; виділяє для роботи на автобусах кваліфікованих водіїв, які пройшли інструк­таж; забезпечує за короткий термін і без додаткової оплати замі-

ну автобуса у разі, якщо він вийде з ладу, для продовження подо­рожі чи екскурсії.

Туристична організація згідно з договором забезпечує поря­док серед туристів та екскурсантів під час поїздки, посадки-висадки; узгоджує графік роботи автобусів за кожним маршру­том, вказуючи час і місце проведення екскурсій, пунктів, де бу­дуть зупинки автобуса для відпочинку, харчування туристів. Во­діям транспортних засобів туристична фірма зобов'язується надавати місця в готелях для відпочинку, харчування, а також охорону автобуса на стоянках.

На думку фахівців, щоб поліпшити обслуговування пасажирів і туристів в Україні, слід збільшити питому вагу автобусів вели­кої й особливо великої місткості.

Перевезення туристів повітряним транспортом

Особливістю повітряного транспорту, яка відрізняє його від наземних видів, є швидкість перевезення пасажирів, враховуючи весь час, який потрібно затратити пасажирові від моменту вильо­ту з місця відправлення до місця призначення. На коротких від­станях (до 500 км) залізничний і автомобільний транспорт мають перевагу над повітряним транспортом завдяки значно меншій ви­траті часу на наземне обслуговування. Однак при збільшенні від­станей перевезення пасажири віддають перевагу повітряному транспорту.

У перевезеннях понад 1000 км частка повітряного транспорту становить: при відстані від 1 до 1,5 тис. км — 2,5—5 %; від 1,5 до

2. тис. км— 15—20%; від 2 до 3 тис. км— 20—30%; понад
   
3. тис. км — 50—100%.
   

Найактивніша категорія пасажирів повітряного транспорту — це туристи.

Авіаційні перевезення у світі здійснюють майже 400 авіаком­паній. Найбільш відомі серед них такі великі міжнародні авіако­мпанії: АА — «American Airlines», DL — «Delta Airlines», США; AF — «Air France», Франція; ВА — «British Airways», Англія; LH — «Lufthansa», ФРН. В Україні авіаперевезення пасажирів і туристів здійснють засоби Державної національної авіакомпанії «Авіалінії України», а також низка інших авіакомпаній — «Між­народні Авіалінії України», «Київські авіалінії» та ін.

Технічні засоби повітряного транспорту це летовища, аеро­дроми, парки для літаків, засоби керування повітряним рухом та обслуговування літаків і пасажирів.

79

Летовище — це підприємство, яке приймає і відправляє паса­жирів, багаж, вантажі й пошту, організовує й обслуговує польоти транспортно-повітряних засобів. Для виконання своїх функцій до складу летовища входять аеродром, аеровокзал, різноманітні на­земні споруди і обладнання.

Пасажирський комплекс летовища це аеровокзал, перон, при­вокзальна площа, готель тощо.

Особливості експлуатації повітряного транспорту зобов'язують перевізника надавати пасажирам належні послуги без додаткової оплати, як-от: доставка багажу з летовища до літака, і навпаки; роз­міщення пасажирів на відпочинок у готелі, якщо є перерва в переве­зенні з вини перевізника; зберігання багажу пасажира за вимушено­го затримання рейсу; доставка пасажирів автотранспортом з летови­ща до готелю, і навпаки; харчування пасажирів під час тривалого польоту; інформацію про розклад відправлення літаків; правила пе­ревезення; рух наземних видів транспорту між містом і летовищем.

Авіатранспортні підприємства поряд з регулярними рейсами, які виконуються відповідно до розкладу, здійснюють чартерні перевезення.

Чартерні рейси — це рейси поза розкладом. Існують регулярні рейси, які виконуються за конкретним маршрутом у певні дні за розкладом незалежно від кількості пасажирів, які оформили кви­тки на цей рейс. Придбати квитки на регулярний рейс можна за рік до вильоту. Чартери ж організовують конкретні фірми або авіакомпанії для перевезення конкретної групи людей.

Неорганізованому туристу купити квитки на чартерний рейс не просто. Зазвичай такими рейсами летять організовані турист­ські групи, і квиток на чартерний рейс турист отримує разом з туристичною путівкою.

Чартерні рейси мають не дуже добру «репутацію». Вважають, що вони часто затримуються, обслуговування на них гірше, але це не завжди так. Обслуговування на чартерних рейсах однієї авіакомпанії не може бути гіршим, ніж обслуговування на регу­лярних рейсах. Часто за організацію чартерів беруться невеликі авіакомпанії, які не мають достатнього досвіду міжнародних па­сажирських авіаперевезень і не вміють забезпечити належного рівня обслуговування.

Якщо турфірма пропонує квиток на чартерний рейс, слід дові­датися про репутацію цієї авіакомпанії. У разі порушення прав пасажирів (затримання рейсу, зміна маршруту тощо) потрібно пред'являти претензії як до авіакомпанії, так і до туристичної фі­рми, яка продала тур та авіаквитки.

Квитки на чартерні авіаперельоти переважно дешевші, ніж на регулярні рейси. Поширена практика, коли великі туроператори тісно взаємодіють з авіаційними компаніями, мають свої чартерні рейси і виступають перед дрібнішими туроператорами як авіа­ційні брокери, гуртом закуповують квитки на авіарейси, а потім реалізовують їх дрібними партіями. Деякі турагенти і туропера­тори за угодою з авіаційними компаніями продають авіаквитки.

Чартери як форму організації транспортного обслуговування туристів поділяють на три групи:

• спеціальні чартери — форма авіатранспортного обслугову­вання, що враховує перевезення групи людей у різні місця, літа­ки впродовж мандрівки перебувають у розпорядженні організа­ції, яка обслуговує туристів. Спеціальні чартери вводять для обслуговування мандрівників, які їдуть на особливі події, кон­греси, симпозіуми, спортивні змагання тощо.
  
• чартерні круїзи, що обслуговують туристів, які відвідують різноманітні місця і під час подорожі групу супроводжує один і той самий транспортний засіб;
  
• чартери «туди й назад» — широко використовують в авіа­ційному транспорті. їх ще називають «чартерними ланцюгами». Під час цих польотів, що відбуваються у визначений час (двічі або раз на тиждень), чартерні літаки здійснюють польоти до кон­кретного місця туди і назад.
  

Залежно від умов, комфорту, харчування та інших чинників, місця в літаках поділяють на класи:

• перший клас (F);
  
• бізнес-клас (С);
  
• економічний клас (Y);
  
• інші види.
  

На практиці (залежно від знижок і деяких інших показників) існує майже 20 видів класів обслуговування.

Перший клас— найдорожчий, економічний— найдешевший. Головні відмінності класів— комфортність крісла, якість харчу­вання і вага багажу, що перевозиться безкоштовно. Якщо в еконо­мічному класі крісла вузькі, розташовані близько один від одного, то в бізнес- і першому класах вони зручніші і відстань між ними бі­льша. Нині більшість авіакомпаній у першому і бізнес-класах вста­новлюють крісла, які розкладаються в ліжко, що створює додаткові вигоди при тривалому перельоті. У першому і бізнес-класах до крі­сла часто прилаштований спеціальний робочий столик.

Харчування у престижних класах краще, частіше пропону­ються страви на вибір, посуд не одноразовий пластмасовий, а ме-

81

талевий. У першому і бізнес-класах необмежений вибір спиртних напоїв. Деякі авіакомпанії влаштовують у літаку відкритий бар — пасажир може у будь-який час підійти і налити собі щось із тих напоїв, які є в барі.

Відповідно до тривалості польоту змінюються і форми харчу­вання:

• В (breakfast) — сніданок;
  
• L (lunch) — обід;
  
• D (dinner) — вечеря;
  
• S (snack) — легде харчування;
  
• X (More then one, meal) — багаторазове харчування.
  

На всіх рейсах «Авіалінії України» незалежно від тривалості польоту туристам пропонують прохолодні напої (300 г води або 100 г соку). Більшість авіакомпаній дотримується такої схеми: при польоті тривалістю 2—2,5 год. — холодні закуски, від 2,5 до 6 год. — гаряче харчування, понад 6 год. — два гарячих харчу­вання, наддалекі перельоти (понад 12 год.)— два гарячі харчу­вання, холодні закуски або стейк. За останні 10 років набуло по­ширення «спеціальне харчування» — залежно від стану здоров'я, звичок або національності пасажирів.

У межах національних перевізників або окремих авіакомпаній встановлені різні пільги для туристів:

• сезонні;
  
• корпоративні;
  
• для пасажирів з дітьми;
  
• групові;
  
• для сімейних пар тощо.
  

Особливою популярністю у туристів користуються пільгові карти ІАРА (Міжнародна Асоціація пасажирів авіаліній), ETN (Європейська мережа туризму) та ін. Власники таких карт мають пільги на авіаквитки деяких авіаліній (DELTA, SAS), на оплату за готель (від 10 до 40%) у чотирьохсот кращих готел світу, як за автомобіль напрокат (до 30%), відновлення загублених перевіз­них документів, надання в користування залів для особливо важ­ливих персон (VIP) на летовищах, страхування та ін.

В авіації є і великі, і невеликі авіакомпанії. У той час як вели­
кі, наприклад «British Airways», докладають значних зусиль, щоб
через максимальне розширення спектра послуг і підвищення їх­
ньої якості привабити платоспроможних пасажирів, які літають
першим або бізнес-класом і купують квитки за повну вартість,
невеликі, зорієнтовані на мінімізацію видатків, вилучають багато
традиційних послуг, зменшуючи вартість перевезення. Конкуре-