2 Сутність облікової політики та передумови її розвитку

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

Висновки до розділу 5

На підставі проведених досліджень можна зробити такі висновки:

Чинна на сьогодні система обліку і звітності дає умовну оцінку стану основних засобів. Коефіцієнт зносу не відображує фактичного їх зносу, а коефіцієнт придатності не дає точної оцінки їх поточної вартості. У багатьох випадках устаткування не діє, тобто фізично не зношується, а загальна сума зносу основних засобів збільшується і нереально відображає розмір матеріалізації основних засобів у собівартості продукції. В результаті суттєво обмежується можливість застосування згаданих показників для аналізу і контролю зносу основних засобів.
Одним із найскладніших, суперечливих і водночас актуальних питань є амортизація основних засобів. Це пояснюється тим, що в умовах великих підприємств амортизація може мати значний вплив на фінансовий стан і результати господарської діяльності таких підприємств.

Сьогодні формування амортизаційної політики державою повністю покладено на податкові органи. У результаті розробка норм амортизації здійснюється у відриві обліку від життєвого циклу засобів праці.

Застосування усереднених норм амортизації або штучне їх завищення є одним зі стримуючих чинників підвищення рівня якості засобів праці, оскільки ігноруються зусилля розробників щодо подовження їх життєвого циклу.

Штучно встановлені норми амортизації знижують можливості техніко-економічного аналізу і гальмують в обґрунтування економічної ефективності знову створених більш довговічних засобів праці.

Удосконалення амортизаційної системи треба розглядати як складову облікової політики підприємства і загальноекономічної реформи в Україні.

Правильно обрана амортизаційна політика має «лікувати» економічні «хвороби», а не бути гальмом технічного прогресу та економічного розвитку. Результати проведеного дослідження можуть слугувати основоположним напрямом реформування амортизаційної політики в країні.

Запропоновано концептуальний підхід до формування амортизаційної політики в країні, що базується на таких принципах:

колективної участі всіх ланок економічної системи, що мають відношення до життєвого циклу засобів праці та формування амортизаційної політики;
індивідуального підходу господарюючого суб’єкта до формування амортизаційної політики підприємства, що передбачає самостійний розрахунок нормативної амортизації, можливість завищення норми амортизації або використання засобів праці за межами строку корисного їх використання;
розподілу норми амортизації на постійну (нормативну) і перемінну – ту, яка перевищує нормативну, не пов’язану з функціонуванням засобів праці і яка підлягає 100%-му оподаткуванню;
100%-го оподаткування амортизації (постійної та перемінної частини) у разі використання засобів праці за межами їх нормативного строку експлуатації;
державного контролю за додержанням амортизаційної політики підприємства (правильність нарахування оподатковуваної амортизації та прибутку).

При формуванні облікової політики важлива роль відводиться необоротними активам, ефективне використання яких пов’язано з амортизаційною політикою. Від останньої залежить низка важливіших показників діяльності підприємства: собівартість, прибуток, грошовий потік, оборотність капіталу й ін. За таких умовах все більшу актуальність здобуває виявлення можливостей і резервів застосування амортизаційного важеля для підвищення ефективності виробництва.
Запропоновано механізм переходу від одного методу нарахування амортизації до іншого й розроблено алгоритм розрахунку оптимального терміну переходу від кумулятивного методу нарахування амортизації до прямолінійного для загальної групи основних засобів зі строкам використання до 30 років. Все це дозволить підприємству збільшити чистий грошовий потік до 7%, прискорить повернення авансованого капіталу, а також створить можливість формування резервного фонду для розширеного відтворення протягом другої половини експлуатації основних засобів без ризику недовикористання засобів праці.

Результати дослідження розширюють можливості амортизаційної і облікової політики й можуть бути використані при її формуванні в умовах великих підприємств і фінансово-промислових систем.

Опрацьовано методи сучасних економічних досліджень пов’язані з вивченням життєвого циклу виробів.

На кожній стадії ЖЦ виробу має місце певна свобода дій у виборі напрямів ослаблення негативних та посилення впливу позитивних факторів на досягнення поставлених цілей. Відстеження і підтримка пріоритетних напрямів розвитку виробництва, визначення цін, джерел фінансування, вибір варіантів стратегічного розвитку виробничої системи та раціонального використання виробничих ресурсів – всі ці управлінські рішення пов’язані з поняттям «облікова політика».

Запропоновано класифікацію життєвого циклу виробу за ринковими ознаками, що дає змогу визначити стадії життєвого циклу ринкового періоду та характерні економічні процеси, які відображають стан та зміну стану господарських факторів виробничої системи.

За таких умов облікову політику слід формувати не загалом, а з урахуванням особливостей окремих стадій ЖЦ товару. Такий підхід доцільний, оскільки кожна стадія ринкового періоду ЖЦ виробу має тільки їй притаманні ознаки і події. Ці події можуть дати місце альтернативним рішенням та маневру витратами, їм можна дати якісні та кількісні оцінки, які впливають на результати господарської діяльності, підлягають обліку та відображенню у фінансовій звітності.

При формуванні облікової політики необхідно урахувати ті обставини, що виробництво даного товару може бути припинено задовго до того, як він пройде усі стадії життєвого циклу. Проте післявиробничі витрати можуть мати місце протягом значного, чітко невизначеного періоду. Це, в свою чергу, пов’язано з переглядом облікової політики з точки зору змін у використанні виробничих потужностей, облікової оцінки залишків матеріальних запасів, грошових потоків, а також стосуються визначення тенденції фінансового положення виробничої системи тощо.
Діюча практика обліку та накопичення інформації про витрати базується на фінансовому обліковому році, що не дозволяє накопичувати витрати і управляти ними протягом усього ЖЦ виробу. Такий підхід щодо формування витрат може призвести до серйозних проблем при формуванні облікової політики. Це стосується обґрунтування витрат і вигод, пов’язаних з організацією виробництва кожного із варіантів виробів та правдивого подання результатів, грошових потоків і фінансового стану підприємства. Вирішенню цієї проблеми може сприяти введення в облікову практику «ефективного калькулювання витрат життєвого циклу».
Проблема корисності активів та експлуатації устаткування за межами амортизаційного періоду існує як у вітчизняній практиці, так і в інших країнах світу. В одному випадку вона виникає в наслідок недоліків при нарахуванні амортизації, коли сума нарахованої амортизації не відповідає фактичному зносу основних засобів. У другому випадку – дефіцит коштів на оновлення активів спонукає підприємців продовжувати ЖЦ застарілого устаткування.

Інформація про зміни корисності активів є обов’язковою перед складанням річного балансу і важливою з позиції аналізу на предмет доцільності процедури її перегляду. Результати аналізу дають змогу визначити доцільність продовження ЖЦ виробів, що в свою чергу впливає на фінансові результати і підлягає розкриттю при формуванні облікової політики підприємства.

Продовження життєвого циклу виробів впливає на діяльність виробничої системи загалом. У зв’язку з цим на стадії спаду виробництва виникає питання не тільки припинення випуску та продажу окремих видів товару, але й постає проблема подальшого функціонування тієї чи іншої виробничої структури, її закриття, збереження чи відтворення нової.

Для вирішення цієї проблеми запропоновано методичний підхід визначення сильних і слабких сторін процедури продовження ЖЦ виробів.

З точки зору облікової політики, сильні сторони виробничої системи, мають велике значення, оскільки дозволяють сформувати довгострокову стратегію функціонування і розвитку конкурентоспроможного підприємства.

На підприємстві необхідно постійно вести облік і аналіз виробів за віковими характеристиками, тобто контролювати середній вік виробів, визначати частку кожної вікової групи у загальній вартості валової продукції і загалом стадію розвитку виробничої системи. Однією із головних задач фахівців-практиків, занятих формуванням облікової політики, є передбачення заходів, спрямованих на те, щоб виробнича система як можна триваліше знаходилась у стадії зрілості.
В ринкових умовах господарювання якість – один з основних чинників підвищення конкурентоспроможності виробів і зростання ефективності підприємницької діяльності. В зв’язку з цим облікова політика повинна постійно реагувати на оцінку продукції з позиції її відповідності вимогам ринку, сприяти вирішенню задачі забезпечення керівництва зовнішньою і внутрішньою інформацією для прийняття рішень з управління якістю та конкурентоспроможністю виробів. Виконання цих вимог пов’язано з вирішенням товарної політики підприємства, як складової перспективного планування розвитку виробництва, що базується на принципах ринкової економіки.
Конкурентоспроможність конкретного об’єкта бажано вимірювати кількісно, що уможливлює управління її рівнем. Звідси витікає одне із важливих завдань облікової політики – забезпечення виробників обліковою інформацією для моделювання та визначення рівня конкурентоспроможності продукції, її розрахункової ринкової ціни, сукупних витрат, пов’язаних із проектуванням, виробництвом, впровадженням та експлуатацією продукції у споживача, вирішенням екологічних та соціальних проблем.
Узагальнено і розподілено існуючі показники якості та конкурентоспроможності на відповідні групи, які сформовано з урахуванням споживчих і виробничих сутнісних характеристик.

Обґрунтовано методичний підхід щодо визначення економічно оптимальної якості виробів, проведено критичний аналіз можливих варіантів стратегії досягнення цього показника.

Запропоновано алгоритми визначення інтегральних показників конкурентоспроможності машин та устаткування, а також продукції широкого асортименту.

Визначена можливість застосування інтегрального показника «вартість життєвого циклу машин» для кількісної оцінки конкурентоспроможності засобів праці.

Основні результати розділу опубліковані в наукових працях автора [75; 76; 77; 79; 84; 87; 89; 95; 101; 117; 124; 125].

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано розв’язання важливої наукової проблеми – удосконалення теоретичних, методологічних та організаційних засад формування облікової політики фінансово-промислових систем. Це дало змогу сформулювати висновки концептуально-теоретичного, методологічного, організаційного та науково-практичного змісту, які відображають вирішення основних завдань дисертаційної роботи відповідно до поставленої мети.

В умовах входження України до СОТ значення облікової політики як невід’ємної складової бухгалтерського обліку постійно зростає. Проте, відсутність єдиного підходу до визначення сутності облікової політики та меж її застосування негативно впливає на розвиток облікової науки, призводить до формального, вузькоспрямованого підходу до її реформування, у якому не враховуються сучасні тенденції розвитку національної та світової економіки. В роботі доведено, що подальший розвиток ринкових відносин невід’ємно пов’язаний з процесами інтеграції капіталу. Концентрація факторів виробництва в усіх галузях суспільного відтворення, різноманітні організаційні форми злиття капіталу та створення фінансово-промислових систем – це неминуча економічна закономірність, яка потребує змін і удосконалення організаційно-правових структур підприємства, функцій управління, системи обліку та формування відповідних облікових політик.
В Україні чітко простежуються дві головні тенденції подальшого реформування бухгалтерського обліку. Перша пов’язана з процесами глобалізації та злиттям фінансового й промислового капіталу – макрорівень. Друга – з розширенням повноважень суб’єктів господарювання і управління фінансовими ресурсами, формуванням в межах правового поля власної облікової політики, здатної реагувати на мінливість ринкового середовища – мікрорівень.

Облікова політика підпорядкована концепції капіталу та його збереження, узагальнює облікову модель і надає керівні положення зі складання та подання фінансових звітів. Вона поєднує державне регулювання і власні судження суб’єктів ринкових відносин з питань організації та ведення обліку, активізує використання інформації бухгалтерського обліку для управління капіталом і мікроекономікою загалом.

Процеси інтеграції капіталу відбуваються стихійно, без виділення відповідних ознак й ієрархічних рівнів, що стримує можливості міждержавної стандартизації та уніфікації обліку. В роботі визначено зміст і сутність поняття фінансово-промислової системи як комплексної економічної одиниці, заснованої на принципах об’єднання капіталів юридично та економічно самостійних фінансових установ і підприємств різних галузей економічної діяльності, що призводить до появи нових форм господарювання, відтак потребує подальшого розвитку облікової політики, спрямованої на досягнення синергетичного ефекту за рахунок об’єднання. Обґрунтовано варіанти злиття акціонерного капіталу і запропоновано п’ять ієрархічних рівнів цього процесу.
Основним завданням сучасного етапу реформування бухгалтерського обліку в Україні є побудова моделі взаємозв’язку бухгалтерського обліку з іншими економічними функціями. Для вирішення цього завдання, насамперед, потрібно впорядкувати економічну термінологію. Термінологія має визначати економічну суть принципів побудови облікової політики, обліку, аналізу, контролю та системи управління господарськими процесами загалом. Запропоновано механізм побудови державного термінологічного контролю.

Концептуальним питанням, яке потребує додаткового дослідження, є вплив облікової політики на досягнення мети бухгалтерського обліку. На теоретичному рівні це питання недостатньо вивчено і тому виникає необхідність у формуванні єдиного теоретичного фундаменту розв’язання проблеми.

Головні передумови формування облікової політики зведено до наступного. У ринкових умовах господарювання та розвитку міжнародних економічних відносин виникають альтернативні варіанти організації обліку з багатьох напрямів господарської діяльності, які суб’єкти господарювання мають право вирішувати самостійно у межах обраної облікової політики. При формуванні облікової політики запропоновано відділити загальну політику регламентації бухгалтерського обліку від регламентації, яка здійснюється безпосередньо підприємством в межах загальних принципів і нормативно-правових актів держави. Така необхідність зумовлена постійними змінами умов функціонування підприємства у зовнішньому середовищі, які призводять до розширення або змін видів діяльності та організаційно-правових форм ведення бізнесу.
Концептуальною основою облікової політики у дисертації визнано процеси вирішення підприємством питань облікового циклу відповідно до умов його господарської діяльності, а саме: вибір одного із альтернативних варіантів обліку, регламентованих законодавством та стандартами з бухгалтерського обліку; самостійне обрання підприємством способу ведення окремих облікових операцій за відсутності законодавчої їх регламентації, розкриття інформації про базові припущення, які стосуються майбутнього та інших ключових джерел оцінки на дату балансу.
Теоретичною основою облікової політики є положення, які базуються на методології бухгалтерського обліку, фінансово-економічного аналізу та фінансового контролю. Доведено, що облікові політики слід розробляти: по-перше, на основі наукових досліджень з проблем бухгалтерського обліку; по-друге, враховувати вплив зовнішнього ринкового середовища на інтереси бізнесу і суспільства загалом. Об’єктом облікової політики – є засоби виробництва, джерела їх формування, господарські події та фінансові результати, які підлягають детальній класифікації, а відтак уможливлюють достовірне визначення особливостей їх обліку і складання звітності. По суті йдеться про конкретизацію суб’єктом господарювання предмета бухгалтерського обліку.

При розробці облікової політики слід керуватися як специфічними, властивими бухгалтерському обліку принципами, так і загальними організаційно – управлінськими, які впливають на вибір істотних чинників і характеризують зв’язки внутрішніх господарських процесів із зовнішнім середовищем. Головним економічним принципом облікової політики є забезпечення поступового економічного розвитку виробничої системи.

Обґрунтовано, що методологія облікової політики має дві складові: загальну та конкретну. В основі загальної складової – діалектика, теорія пізнання, що базується на використанні загальнонаукових принципів і логічних методів дослідження, які дають змогу оцінити впливи зовнішнього середовища на господарські процеси. Конкретна складова – включає закони економічної науки, специфічні принципи, що формують прийоми методу бухгалтерського обліку, які відображають у часі та просторі конкретні господарські факти, котрим можна дати кількісну і вартісну оцінку.
У дисертації запропоновано модель побудови облікової політики, яка заснована на принципах системного підходу, яка передбачає розгляд виробничої системи таким чином: зовнішнє середовище (економічна, технологічна, соціальна політика) впливає на систему в межах правового поля через входи. Виходом із системи є обліковий результат здійсненого господарського факту на дату складання фінансової звітності.
Пізнання механізму формування облікової політики невід’ємно пов’язано з вивченням впливу різноманітних факторів на економічні відносини.

Зовнішні й внутрішні фактори мають єдину класифікаційну ознаку, втім їх характеристика залежить від рівня системи. Вищим рівнем вважається національна економіка, її соціально-економічна та науково-технічна спрямованість, а також державне нормативно-правове регулювання бухгалтерського обліку (зовнішні фактори). Другий рівень – економічна, організаційно-технічна та облікова політика конкретної виробничої системи (внутрішні фактори). За такими класифікаційними ознаками визначено головні групи факторів зовнішнього і внутрішнього середовища та їх зв’язок з процесами формування облікової політики.

Процеси об’єднання фінансового та промислового капіталу розширюють сферу облікової діяльності, призводять до перехрещення традиційного бухгалтерського обліку з елементами планування, прогнозування, економічного аналізу, ціноутворення. Це зумовлює потребу у створенні постійно діючого багатофункціонального виконавчого органу, який повинен забезпечити організаційне і методологічне об’єднання усіх напрямів обліково-аналітичної роботи у єдину обліково-економічну систему з проблем облікової політики та удосконалення бухгалтерського обліку. Організаційна функція цієї структури у сукупному управлінському процесі інтегрує систему обліку з іншими складовими системи управління – плануванням, бюджетуванням, прогнозуванням, аналізом, контролем. До основних завдань виконавчого органу віднесено розробку, узгодження, оцінку, внесення змін і контроль виконання довгострокового розпорядчого документа – положення (стандарту підприємства) про облікову політику. У дисертації визначено етапи формування цього документа, його зміст та юридичну чинність.
В основу формування змісту корпоративної облікової політики покладено корпоративну стратегію ФПС, мета якої полягає у досягненні системного, тобто синергетичного ефекту – зростання ефективності господарської діяльності у результаті інтеграції, злиття окремих виробничих систем у єдину фінансово-промислову систему. Особливості корпоративної стратегії потребують узгодження і навіть перегляду стратегії окремих диверсифікованих підприємств, що в свою чергу призводить до необхідності коригування змісту їх облікових політик відповідно до вимог корпоративної облікової політики ФПС. Обґрунтовано доцільність впровадження трирівневої об’єднуючої інформаційної моделі забезпечення зацікавлених користувачів інформацією, необхідною для ухвалення рішень.
Визначено порядок управління грошовими потоками та формування облікової політики ФПС за участю банківської установи. Саме банківська установа повинна розробляти облікову політику щодо активів та пасивів банку, доходів та витрат, а також політику щодо податкового та управлінського обліку. Запропоновано формувати окремий розділ облікової політики ФПС, у якому описуються питання управлінського обліку стосовно внутрішньої звітності, бюджету, порядку визначення результатів діяльності структурних підрозділів, проведення взаєморозрахунків між структурними підрозділами ФПС та головною банківською установою.
Доведено, що при формуванні облікової політики процеси комп’ютеризації обліку та обрання програмного забезпечення необхідно спрямувати на створення єдиного автоматизованого обліково-інформаційного комплексу ФПС. Використання інформаційної системи в обліковій роботі управлінської структури описується наказом про облікову політику, а характеристики комп’ютерного комплексу повинні бути представлені у додатках до наказу.
Одним із найскладніших, суперечливих і водночас актуальних питань при формуванні облікової політики є амортизація основних засобів. Запропоновано авторський підхід до формування амортизаційної політики, який може бути використаний при розробці облікової політики. Цей підхід базується на принципах: колективної участі; індивідуального підходу; розподілу норми амортизації на постійну (нормативну) і перемінну; оподаткування амортизації (перемінної частини) при використанні засобів праці поза межами їх нормативного строку експлуатації; державного контролю за дотриманням амортизаційної політики підприємства (правильність нарахування оподатковуваної амортизації та прибутку).
При формуванні облікової політики все більшої актуальності набуває виявлення можливостей і резервів застосування амортизаційного важеля для підвищення ефективності виробництва. Запропоновано механізм переходу від одного методу нарахування амортизації до іншого й розроблено алгоритм розрахунку оптимального терміну переходу від кумулятивного методу нарахування амортизації до прямолінійного для загальної групи основних засобів довгострокового використання.
Обґрунтовано вплив життєвого циклу виробів на формування облікової політики. Кожна стадія ринкового періоду ЖЦ виробу має тільки їй притаманні ознаки і події. Ці події можуть дати місце альтернативним рішенням, маневру активами та витратами, їх можна якісно та кількісно оцінити. Вони впливають на результати господарської діяльності, підлягають обліку та відображенню у обліковій політиці.
У ринкових умовах господарювання якість виробів визначається одним із основних чинників підвищення їх конкурентоспроможності і зростання ефективності підприємницької діяльності. В зв’язку з цим в обліковій політиці необхідно передбачити механізм оцінки продукції з позиції її відповідності вимогам ринку. Обґрунтовано методичний підхід щодо визначення економічно оптимального рівня якості виробів та можливих варіантів стратегії досягнення цього показника при формуванні облікової політики.

ДОДАТКИ

Додаток А

Вырезано

Blog

2 Сутність облікової політики та передумови її розвитку

Содержание