Податковий кодекс україни

Вид материала

Кодекс

Содержание ГЛАВА 9. ПОГАШЕННЯ ПОДАТКОВОГО БОРГУ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ Стаття 87. Джерела сплати грошових зобов’язань або погашення податкового Спочатку оподаткований доход зменшується на майнові податки, мито та інші платежі. На третьому етапі виплачуються всі податки, що залиши­лися, з тих, котрі сплачуються за рахунок доходу. Надходження до бюджету від сплати грошових зобов’язань та погашення податкового боргу здійснюється у грошовій формі. Джерелами погашення податкового боргу платника по­датків за рішенням органу стягнення є будь-які активи плат­ника податків. Забезпечення виконання податкового обов’язку має низку принципових особливостей Забезпечення виконання обов’язку зі сплати податків і зборів можливо за рахунок коштів і майна платника податків. Податковий орган зобов’язаний відмовитися від права по­даткової застави активів платника податків, якщо банк-резидент поручаєтьс

Подобный материал:

• Закону України "Податковий Кодекс України", 88.45kb.
• Закону України "Податковий Кодекс України", 568.32kb.
• Закону України "Податковий Кодекс України", 172.07kb.
• Закону України "Податковий Кодекс України", 5240.64kb.
• Закону України "Податковий Кодекс України", 20.22kb.
• Верховною Радою України 02. 12. 2010 р прийнято Податковий кодекс, 25.5kb.
• Закону України "Податковий Кодекс України", 106.68kb.
• Податковий кодекс україни, 15353.9kb.
• Закону України "Податковий Кодекс України", 2544.98kb.
• Закону України "Податковий Кодекс України", 2544.98kb.

ГЛАВА 9. ПОГАШЕННЯ ПОДАТКОВОГО БОРГУ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ

Стаття 87. Джерела сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків

87.1. Джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Сплата грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

87.2. Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

87.3. Не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків:

87.3.1. майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави;

87.3.2. майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у володінні або користуванні платника податків, у тому числі (але не виключно) майно, передане платнику податків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платнику податків як оплата за такі послуги, а також майно інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління;

87.3.3. майнові права інших осіб, надані платнику податків у користування або володіння, а також немайнові права, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження;

87.3.4. кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках, відкритих на користь такого платника податків, суми акредитивів, що виставлені на ім’я платника податків, але не відкриті, суми авансових платежів та попередньої оплати за контрактами підприємств суднобудівної промисловості, отримані від замовників морських, річкових суден та інших плавучих засобів, які зараховуються на окремі рахунки цих підприємств, відкриті відповідно до статті 1 Закону України "Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні";

87.3.5. майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України;

87.3.6. майно, вільний обіг якого заборонено згідно із законодавством України;

87.3.7. майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України "Про заставу";

87.3.8. кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.

87.4. Посадові особи, у тому числі державні виконавці, які прийняли рішення про використання майна, визначеного пунктом 87.3 цієї статті, як джерела погашення грошового зобов’язання або податкового боргу платника податків несуть відповідальність відповідно до закону.

87.5. У разі якщо здійснення заходів щодо продажу майна платника податків не привело до повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби.

Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, до надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення цієї дебіторської заборгованості. Орган державної податкової служби повідомляє платника податків про таке надходження коштів в п’ятиденний термін з дня отримання відповідного документа.

87.6. У разі відсутності у платника податків, що є філією, відокремленим підрозділом юридичної особи, майна, достатнього для погашення його грошового зобов’язання або податкового боргу, джерелом погашення грошового зобов’язання або податкового боргу такого платника податків є майно такої юридичної особи, на яке може бути звернено стягнення згідно з цим Кодексом.

Порядок застосування пунктів 87.5 і 87.6 цієї статті визначається центральним органом державної податкової служби.

87.7. Забороняється будь-яка уступка грошового зобов’язання або податкового боргу платника податків третім особам. Положення цього пункту не поширюються на випадки, коли гарантами повного та своєчасного погашення грошових зобов’язань платника податків є інші особи, якщо таке право передбачено цим Кодексом.

87.8. Додатково до джерел, визначених у пункті 87.1 цієї статті, джерелом погашення податкового боргу банків, небанківських фінансових установ, у тому числі страхових організацій, можуть бути кошти, незалежно від джерел їх походження та без застосування обмежень, визначених у підпунктах 87.3.4 та 87.3.8 пункту 87.3 цієї статті, у сумі, яка не перевищує суму їх власного капіталу (без урахування страхових та прирівняних до них обов’язкових резервів, сформованих відповідно до закону). Визначення розміру власного капіталу здійснюється відповідно до законодавства України.

87.9. У разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов’язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов’язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

87.10. З моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов’язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" без застосування норм цього Кодексу.

87.11. Орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

87.12. У разі якщо податковий борг виник за операціями, що виконувалися в межах договорів про спільну діяльність, джерелом погашення такого податкового боргу є майно платників податків, що є учасниками такого договору.

У деяких випадках джерело грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків може збігатися з об’єк­том оподаткування (доход при розрахунку податку на прибу­ток), але в більшості випадків – це два різних поняття. Дже­релом сплати основної маси грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є доходи платника. При­чому якщо для фізичних осіб можна дійсно говорити про доходи, куди увійдуть заробітна плата, пенсії, доходи від підприємницької діяльності тощо, то для юридичних осіб в основному йдеться про чистий доход – прибуток. Адже із загаль­ної суми виторгу необхідно відновити засоби виробництва (ма­теріальні витрати) і витрати робочої сили (фонд заробітної пла­ти), і тільки після цього залишається прибуток.

Іноді як джерело грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків розглядають капітал платника податків, що вимагає додаткової аргументації. По-перше, до­ходи вже є елементом капіталу платника. По-друге, якщо мати на увазі майно платника, а точніше – кошти, отримані за його рахунок (суми від реалізації нерухомості, накопичені кошти), то в цьому разі – ситуація екстраординарна, оскільки часто для сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків реалізують об’єкт оподаткування (прода­ють земельну ділянку для перерахування плати за землю) або здійснюють процеси, які в результаті все одно призводять до втрати права власності на об’єкт (податкові платежі за раху­нок коштів, призначених для розширення, реконструкції; по­зикових коштів).

Наприклад, об’єктом земельного податку є земельна ділян­ка, а предметом – конкретна ділянка землі. Джерелом цього грошового зобов’язання може бути або доход, отриманий від використання цієї ділянки (чи інший доход платника податків), або кошти, ви­ручені від продажу цієї земельної ділянки (його частини) чи іншого майна. Грошове зобов’язання або погашення податкового боргу платника податків може бути сплачений і з позикових коштів, однак позика погашається також за рахунок або дохо­ду, або виторгу від реалізації цього майна.

Якщо грошове зобов’язання або погашення податкового боргу платника податків постійно виплачуватиметься за рахунок ка­піталу, то зрештою капітал вичерпається, зникне можливість сплатити податок взагалі, тому грошове зобов’язання або погашення податкового боргу платника податків необхідно сплачувати з доходів. Лише в екстраординарних ситуаціях, коли виникає погроза існуванню виробничої бази як такої, сплата грошового зобов’язання або погашення податкового боргу платника податків за рахунок капіталу обґрунтована. Наприклад, в умовах стихій­ного лиха чи війни з метою збереження частини майна, що при­носить доход, може бути продано частину цього майна. У про­тилежному разі втрата може загрожувати всьому капіталу, а, отже, і можливості одержання доходів у майбутньому.

Отже, основним джерелом, за рахунок якого виплачується основна маса грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника, є доход. Існує також певний порядок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника за рахунок доходу.

Спочатку оподаткований доход зменшується на майнові податки, мито та інші платежі.

На другому етапі перераховуються місцеві податки, ви­трати по сплаті яких відносять на фінансові результати діяль­ності платника.

На третьому етапі виплачуються всі податки, що залиши­лися, з тих, котрі сплачуються за рахунок доходу.

Специфічні особливості має внесення страхових внесків за рахунок доходу. Головне тут полягає в тому, що вони склада­ють частину собівартості й обчислюються за встановленими ставками фактичних витрат на оплату праці. Таким чином ре­алізуються грошові нагромадження, з допомогою яких части­на чистого доходу спрямовується на різні види обов’язкового державного страхування.

Отже, джерело грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника – кошти платника (переважно – доход), що він використовує для сплати податку. Виключни­ми джерелами сплати податку є:

1. будь-які грошові суми, що надійшли платнику податку;
   
2. доходи й інші кошти, отримані платно чи безоплатно плат­ником податку, в тому числі придбані за рахунок доходу;
   
3. позикові кошти і кошти цільового фінансування.
   

Отже, джерелами самостійної оплати податко­вих зобов’язань або погашення податкового боргу платника по­датків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, ви­пуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отри­мані в позику (кредит), а також з інших джерел.

За рішенням платника податків оплату його податкових зо­бов’язань або погашення податкового боргу може бути здійсне­но шляхом проведення взаєморозрахунків непогашених зуст­річних грошових зобов’язань певного бюджету перед таким платником податків, що виникли відповідно до норм податко­вого чи бюджетного законодавства або цивільно-правових угод, строк погашення яких настав до моменту виникнення подат­кових зобов’язань платника податків. Порядок проведення за­ліку визначається центральним податковим органом за пого­дженням з Державним казначейством України.

За податками, зборами (обов’язковими платежами), які відповідно до закону стягуються з об’єктів нерухомості, дже­релом їх самостійної оплати можуть бути активи як власника таких об’єктів нерухомої власності, так і будь-якої іншої осо­би, на яку покладений обов’язок сплати, яка здійснюється ви­ключно у грошовій формі. При цьому якщо особу, відповідаль­ну за сплату податків або зборів (обов’язкових платежів), не виявлено, податкові процедури застосовуються безпосередньо до об’єктів такої власності, які підпадають під податкову за­ставу та підлягають продажу.

Одним із джерел сплати грошових зобов’язань або податкового боргу з відповідного платежу визначено суми надміру сплачених сум такого платежу або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів до відповідних бюджетів. У першому випадку такі суми спрямовуються в рахунок погашення грошових зобов’язань або податкового боргу без заяви платника податків, а другому – за заявою.

Надходження до бюджету від сплати грошових зобов’язань та погашення податкового боргу здійснюється у грошовій формі.

Нормою закріплено можливість погашення податкового боргу майном платника податків (у визначенні ст. 190 Цивільного кодексу України) за винятком майна, визначеного п. 87.3 ст. 87 Податкового кодексу України та іншими законодавчими актами.

Джерелами погашення податкового боргу платника по­датків за рішенням органу стягнення є будь-які активи плат­ника податків.

Не можуть бути використані як джерела погашення подат­кового боргу платника податків за його самостійним рішенням чи за рішенням органу стягнення:

а) майно платника податків, надане ним у заставу іншим осо­бам, якщо таку заставу було належним чином зареєстровано у державних реєстрах застав рухомого або нерухомого майна до моменту виникнення права податкової застави (Порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна затверджено Постановою Кабінету міністрів України № 830 від 5 липня 2004 року, із змінами внесеними Постановою Кабінету міністрів України № 769 від 18 серпня 2005 року). Функції реєстрації заставного майна покладено на державних та приватних нотаріусів, які згідно з договорами, укладеними з Міністерством юстиції України, здійснюють державну реєстрацію іпотек, відомостей про обтяження чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою тощо;

б) активи, які належать на правах власності іншим особам та перебувають у тимчасовому володінні або користуванні платника податків на умовах: лізингу (оренди), відповідального зберігання, комісії (консигнації) тощо. Крім того, до такого майна відносять давальницьку сировину (крім тієї частини, яка є платою за її переробку), а також майно, яке прийнято платником податків у агентське управління.

в) майнові права інших осіб, надані платнику податків у тимчасове користування або розпорядження, а також немайнові права інших осіб, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платни­кові податків без права їх відчуження;

г) кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (де­позит) або довірче управління, а також власні кошти юридич­ної особи, що використовувалися для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з та­кою юридичною особою;

ґ) кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках, відкритих на користь такого платника податків, суми акредитивів, що виставлені на ім’я платника податків, але не відкриті, суми авансових платежів та попередньої оплати за контрактами підприємств суднобудівної промисловості, отримані від замовників морських, річкових суден та інших плавучих засобів, які зараховуються на окремі рахунки цих підприємств, відкриті відповідно до ст. 1 Закону України № 1242-XIV «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» від 18 листопада 1999 року (із подальшими змінами та доповненнями). Цікаво, що на офіційному сайті Верховної Ради України зазначено, що статтю 1 зазначено Закону виключено на підставі Закону України № 2856-VI від 23 грудня 2010 року, хоча в останньому не згадується про внесення будь-яких змін до Закону України «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні». Та це й суперечить самій концепції цього Закону, який був покликаний узгодити положення інших законів у зв’язку із набуттям чинності Бюджетного та Податкового кодексів України, а виключення ст. 1 Закону № 1242-XIV робить ст. 87 непрацюючою в певній частині. Вочевидь тут вкралася технічна помилка. Отож, ст. 1 Закону України «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» на період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2012 року впроваджуються такі заходи державної підтримки суднобудівної промисловості: суми авансових платежів та попередньої оплати за контрактами підприємств суднобудівної промисловості, визначених згідно із частиною другою цієї статті, отримані від замовників морських, річкових суден та інших плавучих засобів, а також кошти у вигляді кредитів, які отримують ці підприємства з метою спрямування кредитних коштів на фінансування будівництва морських, річкових суден та інших плавучих засобів за контрактами, зараховуються на окремі рахунки цих підприємств. Ці суми не підлягають безспірному (примусовому) списанню та використовуються лише за цільовим призначенням відповідно до контрактних зобов’язань зазначених підприємств. Суми авансових платежів та попередньої оплати з метою визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню згідно з Податковим кодексом України, включаються до складу валових доходів таких підприємств у тому податковому періоді, в якому здійснюється здача морських, річкових суден та інших плавучих засобів замовнику, а витрати зазначених підприємств суднобудівної промисловості, здійснені ними за рахунок авансових платежів та попередньої оплати відповідно до їх цільового призначення, включаються до складу валових витрат у податковому періоді, на який припадає дата збільшення валових доходів на суму зазначених платежів. Перелік суднобудівних підприємств, для яких запроваджуються зазначені заходи, затверджується Кабінетом Міністрів України за наслідками їх діяльності за попередній період, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

д) майно, що включається до складу цілісних майнових ком­плексів державних підприємств, які не підлягають привати­зації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майно­вого комплексу державного підприємства, встановлюється Наказом Фонду державного майна України № 787 «Про Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації» від 5 травня 2001 року;

е) активи, вільний обіг яких заборонений чи обмежений відповідно до законодавства. Якщо підприємницька діяльність з активами, що продаються, підлягає ліцензуванню відповід­но до Закону України № 1775-III «Про ліцензування окремих видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року (із подальшими змінами та доповненнями), то покупцями таких активів можуть бути тільки особи, які отримали відповідну ліцензію.

є) майно, яке ст. 4 Закону України № 2654-XII «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року (із подальшими змінами та доповненнями) визначено таким, що не може бути предметом застави, законодавцем також віднесено до винятків з джерел погашення податкового боргу. До такого майна, зокрема, віднесено:

– культурні цінності, що є об’єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;

– пам’ятки культурної спадщини, які відповідно до Закону занесені до Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Такий перелік затверджений Законом України № 574-VI від 23 вересня 2008 року (із змінами, внесеними Законом України 1887-VI від 12 лютого 2010 року). Крім того, не може бути джерелом погашення податкового боргу майно та кошти благодійних організацій, а також приватизаційні папери.

У разі якщо заходи з продажу активів платника податків за рішенням органу стягнення не привели до повного погашення суми податкового боргу, додатковим джерелом його погашен­ня органом стягнення може бути визначено продаж активів платника податків, попередньо переданих ним у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів, або сума заборгованості інших осіб перед платником податків, право на вимогу якої переводиться на орган стягнення, включаючи право на отри­мання основної суми депозиту або кредиту, а також доходу за ними. Продаж або стягнення таких активів не зупиняє дію та­ких цивільно-правових договорів до кінця строків їх дії (крім депозитних договорів), а покупець таких активів набуває прав та обов’язків платника податків за такими договорами, у тому числі права на отримання доходу за ними. Якщо норми зазначеного цивільно-правового договору передбачають право кре­дитора на його дострокове припинення або збільшення розмі­ру доходів за ним чи прийняття інших рішень, які приводять до швидшого повернення суми основного боргу та/або доходу за ним, орган стягнення зобов’язаний прийняти рішення про такі дії. Дебіторська заборгованість може бути джерелом погашення податкового боргу, якщо:

– на момент застосування даного повноваження строк погашення сум дебіторської заборгованості настав;

– право вимоги такої дебіторської заборгованості переведено на орган стягнення, а саме: орган державної податкової служби.

Крім того, законодавець визначає, що дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, до моменту надходження коштів до бюджету за рахунок цієї дебіторської заборгованості. Про надходження коштів орган державної податкової служби повідомляє платника податків у п’ятиденний термін з дня отримання відповідного документа.

Якщо у платника податків, який є філією або відособленим підрозділом юридичної особи, немає активів, достатніх для погашення його податкового обов’язку чи податкового боргу, додатковим джерелом погашення податкового обов’язку чи податкового боргу такого платника можуть стати активи юридичної особи, на які може бути звернене стягнення. Так, у разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна філії, відокремленого підрозділу юридичної особи або неможливості їх продажу, орган стягнення приймає відповідне рішення про продаж майна такої юридичної особи.

Якщо платник податків має податковий борг перед різни­ми бюджетами або державними цільовими фондами, погашен­ня такого боргу здійснюється в порядку черговості його виник­нення, а в разі одночасного його виникнення – у рівних про­порціях.

Виконання обов’язку зі сплати податків і зборів ґрунтуєть­ся на кількох факторах, серед яких слід виділити такі: рівень правової культури та податкової дисципліни платника по­датків; потенційна можливість застосування державного при­мусу в разі порушення норм податкового законодавства. Встановлення відповідальності за податкові правопорушення не може забезпечити повної і своєчасної сплати податків і зборів. Тому виникає необхідність у запровадженні спеціальних забез­печувальних заходів, зміст яких зумовлюють специфічні особ­ливості предмета й методу правового регулювання в межах окремих галузей права.

Усвідомлення суб’єктом факту існування забезпечувальних заходів додає впевненості у здійсненності його права, захищеності його інтересу. Водночас вже тільки наявність забезпечувальних заходів стимулює осіб, зобов’язаних виконувати свої обов’язки. Таким чином забез­печується суб’єктивне право, захищається інтерес уповноваже­ної особи.

У податковому праві забезпечувальні заходи спрямовані на виконання конституційного обов’язку платників податків. Вони виступають як додаткові гарантії публічних майнових інтересів держави й органів місцевого самоврядування в час­тині забезпечення надходжень до бюджетів і державних цільо­вих фондів. Разом з тим, забезпечувальні заходи слід розгля­дати як додаткові (негативні) стимули для платників податків, адже сплата суми податкового боргу дозволяє їм нормалізува­ти власну фінансово-господарську діяльність.

Сутність способів забезпечення виконання обов’язку зі спла­ти податків і зборів зумовлена владно-майновою природою подат­кових правовідносин. У разі порушення власних майнових інте­ресів (при несплаті податків), держава в особі податкових органів використовує передбачені законодавством владні повноважен­ня з метою імперативного забезпечення реалізації податкового обов’язку та відновлення порушеного суб’єктивного права.

Забезпечення виконання податкового обов’язку має низку принципових особливостей:

Механізм забезпечення виконання податкового обов’яз­ку спрямований винятково на сплату податків і зборів. Якщо податковий обов’язок у широкому розумінні охоплює обов’я­зок з ведення податкового обліку, сплати податків і зборів, по­дання податкової звітності, то способи забезпечення виконан­ня податкового обов’язку стосуються гарантій реалізації подат­кового обов’язку лише в частині сплати сум податків і зборів.

У системі гарантій, що забезпечують надходження податків і зборів до бюджетів, виняткове місце відведено уповноваженій стороні – державі як власнику податкових надходжень, що за­безпечує підстави належного й безумовного виконання певних дій зобов’язаною стороною – платником податків.

Виконання обов’язків зі сплати податків і зборів забезпе­чується саме додатковими гарантіями податкових органів, які примушують платника податків виконувати податковий обо­в’язок повною мірою й у встановлений термін.

Забезпечення виконання обов’язку зі сплати податків і зборів можливо за рахунок коштів і майна платника податків.

Способи, що забезпечують сплату податків і зборів, пе­редбачають як суми безпосередньо податкових платежів, так і компенсацію втрат бюджетів від несвоєчасної сплати податків і зборів, а також витрат на примусове виконання податкового обов’язку.

Способи забезпечення податкового обов’язку зі сплати по­датків і зборів у сукупності становлять лише частину системи забезпечувальних заходів, які використовуються в податково­му праві та спрямовані на забезпечення належного рівня по­даткової дисципліни. Поряд з ними виконання податкового обов’язку забезпечується також заходами відповідальності за податкові правопорушення, а також заходами адміністратив­ної та кримінальної відповідальності. Але на відміну від відпо­відальності, заходи забезпечення виконання податкового обо­в’язку зі сплати податків не спрямовані на покарання платни­ка податків.

На відміну від Податкового кодексу Російської Федерації, чинне податкове законодавство України не містить визначено­го переліку способів забезпечення виконання обов’язку зі спла­ти податків і зборів. З урахуванням положень теорії податко­вого права та Податкового кодексу України слід виділити такі способи забезпечення виконання обов’язку зі сплати податків і зборів:

1. податкова застава;
   
2. податкова порука;
   
3. пеня (хоча пп. 111.2 ст. 111 Податкового кодексу її віднесено поряд зі штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) до фінансової відповідальності);
   
4. адміністративний арешт активів платника податків.
   

Специфічним способом забезпечення виконання податково­го обов’язку є податкова порука. Як спосіб забезпечення вико­нання податкового обов’язку поруку може бути використано у випадках, передбачених податковим законодавством. Податкова порука, як і податкова застава, має, так би мовити, цивіль­но-правову природу.

Відповідно до визначення пп. 14.1.174 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковою порукою визначена видана банком гарантія погашення податкового боргу платника податків. Податковою порукою гарантується погашення грошового зобов’язання, що входить до складу податкового боргу, якщо нарахування такого грошового зобов’язання оскаржується платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Податковий орган зобов’язаний відмовитися від права по­даткової застави активів платника податків, якщо банк-резидент поручається за нього.

Порука як спосіб забезпечення виконання податкового обо­в’язку відзначається тим, що податкові органи, з якими укла­дається договір поруки, не виступають кредиторами платників податків.

За договором податкової поруки банк-поручитель зобов’я­зується перед податковим органом відповідати за належне ви­конання платником податків обов’язків з погашення його по­даткового зобов’язання або податкового боргу у строки та за процедурою, визначені цим Законом.

У разі невиконання платником податків обов’язків із пога­шення податкового зобов’язання або податкового боргу банк-поручитель бере на себе відповідальність за таке погашення у такому самому обсязі, як і платник податків.

Банк-поручитель, який виконав зобов’язання з погашення податкового зобов’язання або податкового боргу платника по­датків, має право зворотної вимоги до такого платника податків у розмірі виплаченої суми.

Договір податкової поруки набирає чинності після його повідомчої реєстрації у податковому органі за місцезнаходжен­ням (місцем податкової реєстрації) платника податків, що здійснюється на підставі надання податковому органу нотарі­ально посвідченого договору поруки. Податковий орган зобов’я­заний видати платникові податків протягом одного робочого дня, наступного за днем отримання договору поруки, довідку про реєстрацію такого договору, на підставі якої активи плат­ника податків вважаються звільненими з-під податкової за­стави. Договір поруки не може бути відкликаний поручителем до повного погашення податкового боргу. Поручитель не має права передоручати виконання зобов’язань за таким договором поруки третім особам.

Банк-поручитель набуває усіх прав і обов’язків платника податків щодо строків погашення узгодженого податкового зобов’язання такого платника податків або його податкового боргу, а також щодо оскарження дій податкового органу в встановленому законом по­рядку.

Додатковим джерелом погашення податкового боргу банків, небанківських фінансових установ, у тому числі страхових організацій, визначено кошти (у тому числі депозитні вклади та залучені кредитні ресурси), у сумі, яка не перевищує суму їх власного капіталу (без урахування страхових та прирівняних до них обов’язкових резервів, сформованих відповідно до закону). Визначення розміру власного капіталу здійснюється відповідно до положень Закону України № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року (із подальшими змінами та доповненнями).

Нормою визначається, що кошти, які надходять у рахунок погашення податкового боргу органами податкової служби спрямовуються на погашення податкового боргу або грошового зобов’язання, виходячи з черговості їх виникнення, причому спочатку погашаються суми податкового боргу, а потім поточні суми грошових зобов’язань (за винятком випадків спрямування коштів платника податків на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування).

У разі винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов’язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно з нормами Закону України № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року (із подальшими змінами та доповненнями).

Стягнення податкового боргу з платника податку – фізичної особи відбувається за рішенням суду. Для цього орган стягнення має звернутися до суду з відповідним позовом.

Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». При цьому коментованою статтею визначено, що у разі, коли податковий борг виник за операціями, що виконувались у межах договорів про спільну діяльність, джерелом погашення такого податкового боргу буде майно платників податків, що є учасниками цього договору.