Переднє слово

Вид материала

Содержание

Первородний гріх
Ісус христос
Обітниця спасителя
Пророцтва про прихід месії

Подобный материал:

1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 48

ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ

Історію первородного гріха нам розповідає Мойсей. Цю розповідь треба сприймати як розповідь про реальну подію, а не як казку чи алегорію.

Бог заборонив першим людям їсти плоди з певного дерева у райському саду, щоб перевірити, чи вони заслуговують на нагороду — вічне щастя.

Насправді, люди, як Божі діти, повинні були завдяки освячуючій ласці отримати вічне щастя у спадок або в дарунок, але поскільки заслужене щастя набагато миліше, то Бог хотів у Своїй доброті, щоб люди заслужили собі те щастя як нагороду. Як дерево стояло посеред раю, так і людина стояла між Богом і чортом, між життям і смертю (св. Золот.). Заборонений плід став для перших людей випробовуванням. Якщо б вони не порушили заборони, то їх нащадки приходили б на світ у стані святості (як Мати Божа); коли б, живучи, вірно служили Богові, не вмирали б, а живим б переносились до неба (св. Тома з Акв.). Якщо ж би нащадки Адама згрішили, то теж померли б, як

І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду Херувима з полум'яним миготливим мечем... Буття З, 24.

помер і Адам (св. Тома з Акв.). Але їхній гріх не перейшов би на їхніх дітей. У даному випадку залежало на поведінці саме перших людей, бо від неї залежала доля наступних поколінь (св. Тома з Акв).

Люди ж, спокушені дияволом, порушили заборону.

Диявол заздрив людям, що вони наділені надзвичайним щастям. "Через диявольську заздрість прийшла смерть на землю" (Прем. 2, 23). "Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити" (Йоан 8, 44). Диявол звів Єву лжею, тому Христос називає його "отцем лжі" (Йоан 8, 44). Диявол постав перед першими людьми в образі вужа — Бог не дозволив йому взяти інший образ. Вуж став символом хитрощів і отруйної злості диявола (св. Авг., св. Тома з Акв.). Диявол мусів прийняти зриму постать і діяти на чуття перших людей, бо внутрішньо не міг ще впливати на їх незіпсовану природу. Бог допустив цю спокусу тому, що перші родичі вже заслужили на покарання: вони забули про Бога І повністю віддавалися милуванню видимими речами (св. Авг.). Тому впала на них спокуса (Еккл. 7, 30). Велике щастя зробило перших людей необережними. Пояснимо це на прикладі. Один робітник, що працював у палатах князя, страшно нарікав на Адама і Єву, що порушили Божу заборону, і через те повинен страждати весь людський рід. "Я і моя жінка не були б такими нерозважними", — вигукнув. Почув це князь і каже: "Добре, побачимо. Віднині будеш разом із своєю жінкою жити, як Адам у раю, але пам'ятай, що прийде хвилина випробування". Подружжя отримало гарне помешкання, хороший одяг, не мусіло працювати, щодня обідало за княжим столом — словом, не знало, що таке сльози і важкий труд. Але прийшов день випробування. Під час одного свята князь наказав заставити стіл найвишуканішими стравами, а наприкінці велів принести полумисок, прикритий тарілкою, поставив його посеред столу і сказав до подружжя: "Можете їсти усі страви, але страви, яка знаходиться на цьому полумиску, не можна вам торкатися, доки я не повернуся. Коли ж не послухаєте, скінчиться ваше щастя". Сказав це і вийшов у сад і навмисне довго не повертався. Тим часом подружжя смакувало страви, але щораз більше їх розбирала цікавість, що знаходиться у прикритому полумиску. Врешті жінка, не витримавши, підняла трохи тарілку, щоб заглянути, що є всередині. З-під тарілки випурхнула маленька пташка і вилетіла у відчинене вікно. Князь, повернувшись, побачив, що сталося, і подружжя було змушене покинути князівські покої.

Порушення заборони мало для людей трагічні наслідки: вони втратили надприродні дари, постраждали і тіло їх, і душа.

Гріх споганив Адама, як болото споганює людину, яка впаде в нього (св. Гр. Наз.). Як той єврей, який їхав із Єрусалиму до Єрихону, потрапивши в руки розбійників, не тільки втратив майно, але й був важко поранений, так і перші люди не лише втратили надприродні дари, але стали слабшими в природних дарах. Іншими словами, здійснивши первородний гріх, людина втратила надприродний образ Божий, а природний образ її був споганений. "Через той гріх Адам став гіршим на тілі і на душі" (Соб. Трид. 5, 1). Гріх перших людей був гріхом смертним (тільки смерть Ісуса Христа згладила цю гріховну провину). Первородний гріх позначився на душах перших людей: пригасив їх розум, ослабив волю, зробив її схильною до злого, позбавив освячуючої ласки. Перші люди після скоєння гріха втратили прихильність Бога і вже не могли потрапити до неба.

Після падіння люди не могли так добре пізнати Бога, Його волі і остаточної мети свого життя, як раніше. Ослабла їх воля — почуття вийшли з-під контролю розуму. "За кару, що людина збунтувалася проти Бога, проти неї самої збунтувалося її власне тіло, і відтоді людина соромиться свого тіла" (св. Євхарій). Те саме говорить св. Павло:... "бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах" (Рим. 7, 23), "... бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла" (Гал. 5, 17). Як камінь завжди тяжіє до землі, так зіпсована воля людини завжди спрямована до земних речей. "... помисли людського серця злі вже з молодощів..." (Буття 8, 21). Первородний гріх викликав появу в людській душі грішних схильностей: сумнівів у правді Бога (недовір'я), сумнівів щодо Божої справедливості (легкодушності), гордості, почуттєвих бажань. Від Єви, яка легкодушно прагнула стати рівною Богові, і тому згрішила, до наступних поколінь перейшли надмірна цікавість, балакучість, бажання подобатися.

Внаслідок падіння перших людей ми подібні тепер до погано вбитого в стіну цвяха, який постійно хитається і випадає, як тільки повісити на нього щось важке. Кожна спокуса здатна захитати нашу волю. Лютер вчить, що перша людина, згрішивши, втратила розум і волю. Але це не так. Людина, незважаючи на первородний гріх, зберігає вільну волю (Соб. Трид. 6, 5). Доказом цього є те, що людина перед кожною справою звичайно роздумує, як вона має її зробити, а зробивши щось, відчуває або задоволення, або жаль.

Через первородний гріх перші люди втратили освячуючу ласку, тобто праведність і святість, яка була їм дарована Богом (Соб. Трид. 6, 1). Через те втратили і прихильність Бога — хто вмре у первородному грісі, той ніколи не зможе оглядати Бога, але не є осудженим до пекла. "Карою за первородний гріх є позбавлення ласки оглядання Бога, карою за особистий гріх є вічні муки в пеклі" (папа Інок. III).

Первородний гріх приніс із собою і тілесні страждання: перші люди стали смертними, не захищеними від хвороб; їх було вигнано з раю і вони були змушені важко працювати; жінка стала залежною від мужа; люди стали беззахисними перед силами природи і нижчими творіннями; більшу владу над людьми одержав злий дух.

Здійснивши первородний гріх, людина засудила себе на смерть. Бог сказав Адамові: "В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято..." (Буття 3, 19). Неминучість смерті є найтрагічнішим наслідком первородного гріха (варто зважити, що тілесна смерть є лише символом далеко гіршої духовної І вічної смерті, від якої рятує нас лише спасения і покута.) За першими людьми зачинилися ворота раю, і це значить, що небо замкнене для всіх людей, які згрішили (св. Тома з Акв.). Від часу свого падіння люди змушені важко працювати, бо Бог сказав Адамові: "Проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити... В поті лиця твого їстимеш хліб твій..." (Буття 3, 17-19). Від цього прокляття, що зависло над природою, звільняють благословення і церковні освячення.

Жінка після падіння потрапила в повну залежність від мужа, бо саме вона привела його до гріха. До неї каже Бог: "І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою" (Буття, 3, 16).

Людина стала беззахисною перед нижчими істотами. Бо, збунтуватись проти Бога, свого Господа, людина збунтувавшись проти себе, пана землі, інші творіння. Людина стала залежною від сил природи. Вона безпорадна проти пожежі, повені, диких звірів. "Спочатку все боялося людини, а тепер людина боїться всього" (св. Петро Хриз.).

Після гріхопадіння перших людей диявол отримав над ними більшу владу, "бо хто ким був переможений, того він і невільником став" (II Петро 2, 19). Воля людини тепер більше схильна до злого, тому дияволу набагато легше спокусити її та привести до важкого гріха (як, наприклад, Юду). За допустом Божим диявол може шкодити людині на дочасних добрах (Йов). Тому диявола називають ще князем світу (Йоан 12, 31; 14, ЗО), що має владу смерті (Євр. 2,14). У дочасному житті ми є мандрівниками на дорозі, на якій, наче розбійники, чатують на нас злі духи (св. Григ. В.). "... весь світ лежить у лихому" (І Йоан 5, 19). Важке ярмо несуть діти Адама від колиски аж до гробу (Сир. 40, 1). Недарма плаче дитина, тільки з'явившись на світ.

Гріх перших людей разом з усіма наслідками перейшов на всіх їх нащадків (Соб. Трид. 5, 2).

Щодня терплю кару за гріхи, а якщо є кара, то була і провина (св. Григ. В.). Треба знати, що не лише кари за гріх, але і сам гріх Адама перейшов на нас — богохульством було б думати про Божу справедливість, що вона карає того, хто не провинився (св. Просп.). Ми є по природі своїй дітьми гніву (Єф. 2, 3). Усі ми згрішили так само, як спільно грішать усі члени тіла, коли чинять недозволене (св. Тома з Акв.). Якщо коріння дерева вбере отруту, то отруєними будуть і його плоди. Слуга, втративши довір'я господаря, позбавляється усіх благ, дарованих йому. Його нащадки теж не матимуть до них права. Так і з гріхом Адама (Соб. Трид.). Первородний гріх не переходить на нас так само, як деякі хвороби тіла переходять на інші покоління.

Успадкувавши гріх від Адама, люди родяться з ним, тому його і називають первородним.

Ми осквернені цим гріхом ще перед тим, як вдихнемо земне повітря (св. Амвр.). Наше зачаття вже є грішним (Пс. 50, 7), бо воно викликане бажанням оволодіти кимось (св. Амвр.). Не родимося християнами, ними стаємо (св. Єрон.). Вільними від первородного гріха були Ісус Христос і Пресвята Діва Марія. Вони були зачаті без гріха (Ісус Христос - бо був Богом, Марія — через особливий привілей Божої ласки).

Дехто (св. Амвр., св. Антон.) вважає, що прийшли на світ без первородного гріха, хоч були зачаті у грісі Йоан Хреститель (Лука 1, 15), пророк Єремія (Єрем. 1, 5).

Від первородного гріха люди звільняються через Таїнство Хрещення. Зважмо, що Церква святкує Різдво лише Ісуса Христа, Діви Марії та Йоана Хрестителя. Щодо інших святих, то Церква відзначає лише день їх смерті, бо саме тоді можна було впевнитись у їх святості.

Тіла Ісуса Христа і Діви Марії воскресли і знаходяться в небі — тому святкуємо Воскресіння Господнє й Успення Пресв. Богородиці. Смерть є наслідком первородного гріха, а тіла Ісуса Христа і Діви Марії були вільними від нього, тому й швидше звільнилися від узів смерті, ніж тіла інших померлих.

Протягом усього свого життя ми спокутуємо первородний гріх.

Покутою є хвороби, важка смерть, праця і т. п. Справедливими є слова: "Де б ти не був, не будеш без терпінь" (св. Тома Кемп.). Проте вільнодумці кажуть, що терпіння, хвороби і смерть є властивостями людської природи і що людина приходить на світ зовсім невинною. Протестанти вважають, що первородний гріх позбавив людей свободи та подоби Божої і знищив духовні сили людини. Католицька Церква у поглядах на первородний гріх тримається середини. "Для того, хто відкидає науку про первородний гріх, історія людства буде незрозумілою таємницею; лише той, хто зрозуміє її, зрозуміє себе самого й історію людства" (Кетелєр.).

Зрозумівши, чим був первородний гріх для людства, ми зрозуміємо, чому на землі поруч краси і радості існують злидні та сум.

Навколишня природа прекрасна. Милуємося вечірніми зорями, ясним світанком, співом пташок, різнобарв'ям квітів... Але поруч краси існує і потворне, поруч доброти — злість, поруч благополуччя, спокою — хвороби, смерть, війни, голод, різноманітні природні катаклізми і т. п. Великою є шкода, яку заподіяв людству первородний гріх. Але не всі люди розуміють це. Є такі, що почувають себе цілком щасливими. Вони подібні до дитини, народженої в темниці — вона грається, сміється, жартує, не тужачи за світлом, бо не знає, що воно таке. Та мати, яка знає принади світла, сумує і нарікає. Так і грішні люди веселяться, а праведники сумують і плачуть на землі, тужачи за розкошами неба (Дідах).

ІСУС ХРИСТОС

СПАСІННЯ

Від трагічних наслідків первородного гріха нас звільнив Ісус Христос, наш Спаситель.

Упавши у гріх, людина не була в силі повернути собі втрачені святість і праведність і пов'язані з ними блага. Людина, фізично вмерши, не може воскреснути сама по собі; людина, яка вмре духовно, теж сама не може повернути душі життя. "Людина, не зумівши без Божої ласки вберегти одержану від Бога праведність, не може без неї повернути втрачене" (св. Авг.). Людина після свого гріхопадіння була подібна до хворого, який, хоч може рухати руками і ногами, без чужої допомоги не здатний встати з постелі (св. Тома з Акв.). Христос для людства, враженого хитрістю чорта і позбавленого надприродних дарів, був, як милосердний самарянин для іудея, який побував у руках розбійників. Називаємо Його Спасителем, Спасом, бо приніс лік хворому людству і, врятував його від вічної смерті (Займер).

Ісус Христос звільнив нас насамперед від духовних наслідків первородного гріха, бо просвітив Своєю наукою наш розум, а Своїми заповідями й обітницями спрямував нашу волю до добра; принісши за нас хресну жертву, дав нам засоби ласки, за допомогою яких ми можемо повернути собі освячуючу ласку і знову стати Божими дітьми та спадкоємцями неба.

Ісус Христос виконував потрійну місію: учительську, пастирську і священичу. Ісус Христос є нашим Учителем, Царем і Архієреєм. Сам Спаситель називає Себе то "світлом світу" (Йоан 12, 46), бо Своєю наукою просвітив наш розум, показав нам загробне життя і вічність; то Царем, царство якого не є з цього світу (Йоан, 18, 36); то добрим Пастирем, який може віддати життя за своїх овець (Йоан 10, 11). Часто Ісус порівнює Себе з проповідником і кличе нас, щоб ми ішли з Ним: "Я — путь, істина і життя!" (Йоан 14, 6). Напевне не зійдемо з правильного шляху, коли будемо іти за цим проповідником слід-у-слід (св. Людв., Гран). Св. Павло називає Христа великим Архієреєм (Євр. 8,17), який "не має потреби, як архиєреї, щодня приносити перше за власні гріхи жертви, а потім за гріхи народу..." (Євр. 7, 27), котрий жертвував не тварин, а власне тіло (Євр. 10, 12), котрий небо пройшов (Жид. 4, 14), Своїм послухом згладив непослух Адама (Рим. 5, 19), виконував волю Отця аж до хресної смерті (Филип, 2, 8). Кажемо, що Ісус Христос відчинив для нас небо, бо своєю хресною жертвою здобув для нас засоби ласки (жертву св. Літургії і св. Тайни), завдяки яким можемо повернути собі освячуючу ласку, а з нею стан дітей Бога (Гал. 4, 5) і право на небо (Гал. 4, 7). На підтвердження цього роздерлася завіса в Єрусалимській Святині, яка закривала Святая Святих, коли Ісус Христос умирав (Мат. 27, 51). Тому можемо мати надію, що завдяки пролитій Ісусом Христом крові увійдемо до небесного Царства, прийдемо до святості (Євр. 10, 19). Ключем до неба є Хрест (св. Золотоуст).

Ісус Христос звільнив нас і від тілесних наслідків первородного гріха, бо вмер замість нас, заслуживши тим самим для нас воскресіння; своїми словами і діями навчив нас, що маємо робити, щоб уже тут, на землі, жити щасливо, як у раю, володіти світом, підкоривши його собі; дав нам засоби, завдяки яким ми можемо відганяти і долати ворога нашої душі.

Ісус Христос був вільним від будь-якого гріха, у т. ч. первородного, тому не повинен був умерти, бо смерть є карою за первородний гріх. Але Він добровільно умер за нас і воскрес, щоб нам повернути життя вічне. Христос є "воскресінням і життям" (Йоан 11, 25). Живучи за наукою Христа, отримуємо справжнє внутрішнє задоволення, тобто маємо рай вже тут, на землі (Згадай слова Ісуса Христа до самарянки (Йоан 4, 13). Дотримуючись чеснот, яких навчив нас Ісус Христос словом і ділом (покори, доброти, милосердя і чистоти), виконуючи євангельські ради, ми можемо вберегти себе від спокус злого духа, але не від усіх, а тільки від тих, які загрожують спасінню нашої душі, бо Ісус Христос лише зламав силу чорта (Одкр. 1, 28), а знищить її тільки наприкінці світу (І Кор. 15, 24). Отже, завдяки нашому Спасителеві ми повернули майже все, що втратили через первородний гріх. Залишилися деякі наслідки первородного гріха: чуттєве бажання, хвороби, смерть, але отримали ми набагато більше, ніж утратили через заздрість диявола (Лев В.). Гріх був дуже великий, однак ласка ще більша (Рим. 5, 20). Тому говорить св. Августин: "О, щаслива провина, яка дала нам такого величного Спасителя".

ОБІТНИЦЯ СПАСИТЕЛЯ

Бог пробачив гріхопадіння людині, але не пробачив ангелам, бо гріх людей не був таким важким, як гріх ангелів. Люди не мали такого розуму, як ангели, і не згрішили з власної волі, а їх спокусив диявол. Врешті, люди частково визнали свою вину і шкодували, що завинили. Людство становить одну родину бо походять від одних прародичів. Вина одного (Адама) зашкодила всім, тому спасіння одного (Ісуса Христа) повинно було допомогти і дійсно допомогло всім. Бог не хотів через провину одного зробити нещасним увесь людський рід.

Відразу після гріхопадіння людей Бог обіцяв їм Спасителя. Бог сказав вужу: "Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову..." (Буття 3, 15), тобто цими словами Бог обіцяє покласти ворожнечу між дияволом і Дівою Марією, між прихильниками диявола і Сином Діви — Христом (Гал. З, 16). Діва Марія породить того, хто зітре силу чорта, тобто звільнить людський рід з-під влади диявола. Помиляються ті, які твердять, що цими словами Бог зазначив тільки відразу людини до вужів. Зрозуміло, що Божі слова мають глибинний зміст, який стосується того, хто взяв на себе подобу вужа. Ці Божі слова називаємо першим євангелієм, або першою радісною вісткою про Спасителя, обіцяний Спаситель не міг прийти відразу, бо люди ще не були готові прийняти таку велику ласку. Замість ласки Бог був змушений зіслати кари (потоп, знищення міст Содом і Гоморри).

Через 2000 літ Бог обіцяв Авраамові, що один із його нащадків буде Спасителем.

Авраам спочатку мешкав у місті Ур (місті вогню), в Халдеї, а потім у Харані, в Месопотамії. Він один серед загального упадку і грубого ідолопоклонства зберіг віру в єдиного Бога. Одного разу Бог сказав йому, що ним будуть благословенні всі народи землі (Буття 12, 2-3). Крім того, обіцяв йому Бог дуже численне потомство (Авраам є духовним отцем усіх вірних) (Рим 4. 11) і дарував йому та його нащадкам урожайний край — Палестину (Буття 12, 7). Цю ж обітницю Бог повторив, коли відвідав Авраама з двома ангелами (Буття 18) і коли Авраам, послушний Богові, хотів принести в жертву свого єдиного сина Ісаака (Буття 22).

Обітницю, дану Авраамові, Бог повторив пізніше Ісаакові і Якову, а тисячу років пізніше цареві Давиду.

Ісаакові Бог об'явився тоді, коли він, терплячи голод, хотів переселитися до Єгипту (Буття 26, 2); Якову тоді, коли він утік із батьківського дому і побачив у сні драбину, що сягала до неба (Буття 28, 12). Цареві Давидові (1055 -1015) за дорученням Бога пророк Натан звістив, що один з його потомків буде Сином Божим, який покладе початок вічного царства (II Цар 7, 12). Божих мужів, які жили на початках людського роду, з покоління яких вийшов Спаситель, називаємо патріархами або праотцями. Нараховуємо 10 патріархів перед потопом (перший Адам, останній Ной) і 12 патріархів, які жили після потопу (перший Сем, останні Авраам, Ісаак і Яків). Усі патріархи жили дуже довго. Перед потопом — до тисячі літ, після потопу — до 400, найменше до 150 літ. Цьому сприяли особливий спосіб життя, постійне перебування на свіжому повітрі, корисніші для здоров'я кліматичні умови, а насамперед Боже провидіння, яке надихало їх на виховання майбутніх поколінь. Патріархи для своїх сучасників були тим, чим для нас є Церква і св. Письмо.

Пізніше Бог посилає пророків, які, натхнені Богом, пророкували прихід Месії, розповідали про Його особу, страсті, які Йому суджено пережити, і прославляли майбутнього Спасителя людського роду.

Пророки — це мужі, натхнені Богом, які за наказом Бога і від Його імені промовляли до єврейського народу. Їх основним завданням було стримати людей від гріхів, картати їх за сповнені гріхи і готувати до приходу Спасителя. Пророками ставали люди різних станів. Ісаія, наприклад, був з царського роду, Амос був пастухом, Єлисей — хліборобом. Цих мужів Бог наділяв даром творити чуда і пророкувати майбутнє, щоб кожен міг упізнати в них Божих післанців. Пророки вели суворий спосіб життя, багато з них не одружувалися (Ілля, Єлисей, Єремія). Пророки сміливо говорили правду і користувалися великою повагою серед народу. Та, незважаючи на це, їх жорстоко переслідували, і тому багато з них загинули мученичою смертю (Мат. 23, ЗО). Загалом було біля 70 пророків. Великим пророком був Мойсей (Второзак. 34, 10). Найбільшим же пророком був Ісаія, пророцтва про Спасителя якого такі чіткі, що можна було б назвати його Євангелістом (св. Єр.). Останнім пророком був Малахія, який жив біля 450 р. перед Христом Найбільше значення мають ті пророки, які залишили після себе писання; таких ділимо на чотирьох більших і тринадцятьох (враховуючи Варуха) менших пророків.

ПРОРОЦТВА ПРО ПРИХІД МЕСІЇ

Месія народиться у Вифлеємі.

Пророк Міхея (біля 700 р. перед X р.) каже: "Ти ж, Вифлеєме-Єфрато ¹), занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі; його походження із давніх-давен, з днів споконвічних".

Месія прийде до зруйнування святині.

Коли євреї повернулися з вавилонської неволі, розпочато відбудову святині (536 р. перед Хр.). Старці, які ще пам'ятали давню святиню, бачили ще на початку відбудови, що нова святиня поступається колишній і в об'ємах, і красою, тому почали нарікати. Але їх потішив пророк Аггей, кажучи, що у новій святині виступить очікуваний Спаситель і вкриє її набагато більшою славою, ніж мала коли-небудь давня святиня (Агг. 2, 8-10). Цю святиню знищив Тит у 70 р. після Хр., від того часу її не відбудовано.

Месія прийде, коли ще буде існувати єврейське царство.

Яків перед смертю благословив своїх синів, а Юді сказав: "Берло від Юди не відійде, ні жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде той, якому він належить..." (Буття 49, 10). Пророцтво здійснилося, бо єврейське царство перестало існувати в 70 р. після Христа, відтоді євреї розійшлися по всій землі. Юда позбувся берла в 39 р. перед Христом, бо в той час прийшов до влади установлений римлянами поганин-чужоземець Ірод (+3 р. після Хр.).

Даниїл (605-530 перед Хр.) пророкував, що від часу відбудови Єрусалиму (453 р.) до публічного виступу Месії мине 69 річних седмиць (тобто 69x7 років), а до смерті Месії — 69 з половиною річних седмиць.

Цю вість Даниїл отримав від Архангела Даниїла, коли одного разу складав жертву і молився про звільнення з вавилонської неволі (Дан. 9, 21).

Цар Кир дозволив євреям відбудувати святиню І будинки (536 p.), але заборонив відновлювати мури міста. Лише Цар Артаксеркс на 20 році свого панування (453 р.) велів відбудувати мури і брами Єрусалиму (II Ездр. 2,1-8). Отже, коли до 453 року додамо 483 (69x7) або 486,5 (69x7), одержимо якраз ЗО рік (відповідно 33,5) після народження Христа.

Месія народиться з покоління Давидового, з Діви.

Через пророка Ісаію звістив Бог цареві Ахазові, що може бажати якогось знаку Божої всемогутності. Але цар не схотів жодного знаку, тоді пророк сказав: "Оце ж сам Господь дасть вам знак: ось дівиця зачала, і породить сина, і дасть Йому ім'я Емануїл" (Іс. 7,14). Через пророка Єремію Бог пророкує: "... пробуджу для Давида праведний пагін, що владарюватиме як цар і буде мудрим, буде чинити на землі суд і справедливість" (Єр. 23, 5).

Перед Месією прийде предтеча, який буде навчати в пустині і буде вести ангельський спосіб життя.

Ісаія говорить про предтечу так: "Голос чути: Стеліть Господеві дорогу в пустині, рівняйте у степу шлях нашому Богові! Нехай кожна долина заповниться, кожна гора й пагорб нехай знизиться!" (Іс. 40, 3-4). Малахія каже: "Оце я посилаю гінця мого, й він приготує дорогу передо мною і Господь, що ви його шукаєте, прийде негайно у храм свій" (Мал. З, 1). Тим предтечею Месії був Йоан Хреститель.

З Месією зійде нова зоря.

Чародій Валаам пророкує цареві моавитян: "Бачу його, та не під теперішню пору, дивлюся на нього, та не зблизька. Зійде бо зірка з Якова, здійметься берло з Ізраїля..."(Числа 24,17)

Три царі (мудреці) з далеких країв принесуть Месії дари і поклоняться Йому (Пс. 71, 10).

Коли народиться Месія, буде вбито багато дітей.

"...У Рамі чути голосіння, лемент, гірке ридання: Рахиль плаче за дітьми своїми, розважитись не хоче, бо їх уже немає" (Єр. 31, 15). Рахиль, мати великого племені, яка померла у Вифлеємі і там же похована (Буття 35, 19), символізує тут весь ізраїльський народ.

Месія втече до Єгипту (Іс. 19,1) і повернеться звідти (Ос.

11,11).

Blog

Переднє слово

Содержание