Geum.ru

Головне управління юстиції у рівненській області відділ правової роботи, правової освіти, реєстрації нормативно-правових актів та легалізації об’єднань громадян

Вид материалаДокументы

Содержание


Розмір відшкодування моральної шкоди
Справа «Ельсгольц проти Німеччини»
Подобный материал:
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ


Відділ правової роботи, правової освіти, реєстрації

нормативно-правових актів та легалізації об’єднань громадян


«ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ»


РІВНЕ – 2009

Поняття моральної (немайнової) шкоди


Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасного українського права. Шкода, спричинена внаслідок правопорушення, адміністративного делікту, злочину, зловживання правом, має бути відшкодована у випадках і в розмірах, установлених законодавством.

У законодавстві передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню, - шкоду матеріальну і шкоду моральну. Слід зазначити, що, на відміну від відшкодування матеріальної шкоди, відшкодування моральної шкоди є порівняно новим інститутом, адже цивільне право колишньої тоталітарної держави такового способу захисту прав та інтересів громадян не передбачало. Вперше в Україні поняття моральної шкоди було визначено в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (стаття 1) від 16 квітня 1991 року: «Моральна шкода -- шкода, заподіяна особистим немайновим правам суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і який привів або може привести до збитків, що мають матеріальне вираження». Це визначення стосується лише суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і викликає принципові заперечення, тому що в ньому не розкривається сутність моральної (немайнової) шкоди.

Більш загальне, змістовне і глибоке визначення передбачив Закон України «Про охорону праці» (стаття 12) від 14 жовтня 1992 року, що «визначає моральну шкоду потерпілого як страждання, заподіяні працівнику унаслідок фізичного чи психічного впливу, що привело до погіршення чи позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інші негативні наслідки» (у новій редакції Закону 2002 року дана норма не збереглася).

Законом України «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6 травня 1993 до Цивільного Кодексу УРСР (далі – ЦК УРСР) 1963 року відшкодування моральної шкоди було введено (статті 6, 7 та 440-1) як новий спосіб захисту цивільних особистих прав.

31 березня 1995 року Пленумом Верховного Суду України була прийнята постанова №,4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у якій роз'ясняється, що під моральною шкодою «варто розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі протиправними діями інших осіб».

В дану постанову були внесені зміни постановою від 25 травня 2001 року № 5. Таким чином, у пункті 3 з'явилося положення про те, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, варто розуміти втрати немайнового характеру, що виникли в зв'язку з приниженням її ділової репутації, зазіханням на фірмове найменування, товарний символ, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також здійсненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підірвавши довіру до його діяльності.

Для юридичних осіб іноді захист честі і гідності, ділової репутації значить набагато більше, ніж відшкодування майнових збитків. Пленум Верховного Суду України, приймаючи зміни і доповнення до постанови № 4 від 31 травня 1995 року, розв'язав дилему, що існувала тривалий час: законодавець не розмежовував поняття моральної шкоди фізичних і юридичних осіб.

Причому, залишивши перший і другий абзаци пт 3 цієї постанови без змін, Пленум доповнив його абзацом 3, який визначив поняття немайнової шкоди для юридичної особи. Хоча більш логічно було б виключити словосполучення «чи юридичній особі» з абзацу 1 пт 3.

До внесення змін пункт 2 постанови Пленуму передбачав відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених спеціальним законодавством, чим суперечив статті 440-1 ЦК УРСР і необґрунтовано обмежував сферу дії розглянутого інституту. Навколо цього правового конфлікту тривалий час проводилися дискусії, і тільки 25 травня 2001 року Пленум Верховного Суду виклав пункт 2 у новій редакції, розширивши сферу застосування інституту компенсації моральної шкоди до випадків:

1) якщо право на її відшкодуванні передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;

2) передбачених статтями 7, 440-1 ЦК УРСР та іншим законодавством, що установлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, стаття 49 Закону України «Про інформацію»);

3) порушення зобов'язань, що підпадають під чинність Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Після прийняття в 2003 році нового Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) механізм відшкодування моральної шкоди вдосконалився. Зокрема, у ст. 23 ЦК України визначено, що розмір моральної шкоди не залежить від розміру матеріальної, чітко визначено, в чому полягає моральна шкода:

- фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

- душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

- душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

- приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Скасовано мінімальний розмір відшкодування (5 мін. зарплат), розширено перелік обставин, з урахуванням яких суд повинен визначати розмір відшкодування. Але, на жаль, ні новий, ні старий ЦК не містять визначення поняття «моральна шкода».
Законодавство, що регулює правовідносини в певних галузях, дає визначення, які стосуються особливостей у цих галузях. Наприклад, ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає моральну шкоду як «шкоду, яку заподіяно особистим немайновим правам суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та яка призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження».
Поняття моральної шкоди, адаптоване до специфіки трудового права, давав Закон України «Про охорону праці» у старій редакції: «Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру».

Крім того, в законодавстві наводяться інші визначення, які здебільшого мають описовий характер. Наприклад, у ч. 5 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» вказується: «Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя».
Найбільш вдале визначення на законодавчому рівні зазначено в Законі України «Про міліцію». Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

На сьогодні відшкодування моральної шкоди передбачають:

Закон України від 12.05.1991 № 1023-ХП «Про захист прав споживачів»,

Закон України від 02.10.1992 № 2657-ХП «Про інформацію»,

Закон України від 21.12.1993 № 3759-ХП «Про телебачення і радіомовлення»,

Закон України від 23.12.1993 № 3792-ХП «Про авторське право і суміжні права» та інші.

Створення розвиненого механізму реалізації прав і свобод людини, зокрема права людини на компенсацію моральної шкоди, набуває особливої актуальності у зв’язку визначенням людини як найвищої соціальної цінності на міжнародному рівні.

Преамбула до Загальної декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності».

Ці ідеї відображені й у Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України). Право громадян нашої держави на відшкодування моральної і матеріальної шкоди у статтях 32, 56, 62, 152 Конституції України. Конкретизується це право, як уже відзначалося, у діючому Цивільному кодексі (далі -- ЦК) України, стаття 23 якого говорить, що «моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину чи організації діяннями іншої особи, які порушили їхні законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не по її провині. Моральна шкода відшкодовується в грошовій чи іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди».

Саме закріплення за державою обов'язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та поновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням.

Розмір відшкодування моральної шкоди

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Як свідчить практика, визначаючи розмір відшкодування, суддя має кілька варіантів:
1. Взяти за основу суму, яку заявляє позивач, але користуватися принципами розумності та справедливості.

Суд може змінити суму або залишити такою, якою просить позивач. Суд може не тільки зменшити розмір відшкодування, а й збільшити порівняно з тим, яке просить позивач. Адже в ст. 23 ЦК України, на відміну від ст. 440-1 ЦК УРСР, не передбачено, що суд має визначити розмір відшкодування з урахуванням позовних вимог. Тобто можна дійти висновку, що суд не зобов’язаний додержуватися позовних вимог при визначенні розміру відшкодування. Однак така позиція дещо суперечила б ст. 11 Цивільно-процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), яка зазначає, що «суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб… у межах заявлених ними вимог…». Виходячи з цих міркувань та принципів, закладених у ст. 11 ЦПК України, суддя повинен не змінювати (збільшувати чи зменшувати) заявлений розмір відшкодування, а визначати його самостійно, користуючись принципами справедливості й розумності, а також іншими обставинами, викладеними в ч.3 ст.23 ЦК України. При цьому, звичайно, суд може враховувати заявлені позовні вимоги.
Водночас суддя має звернути увагу на мотивацію розрахунку розміру відшкодування. Якщо визначена сума відрізняється від суми, заявленої позивачем, судді слід абстрагуватися від мотивації позивача та дати власну мотивацію, оскільки в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 указано: «Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви». В іншому разі, як свідчить практика, рішення може бути скасовано в частині відшкодування моральної шкоди з причини невмотивованості визначення її розміру, виходячи із положень стст.215 та 309 ЦПК України.

2. Призначити судово-психологічну експертизу.

Порядок призначення та проведення судово-психологічної експертизи регулюється наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз» від 08.10.1998. Відповідно до п. 152 цієї інструкції експертові можна поставити такі запитання:

- чи є ситуація, що досліджується в справі, психотравмувальною для певної особи?
- якщо так, то чи страждала ця особа (чи зазнала вона моральної шкоди)?

- який можливий розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду)?

Експерт, як свідчить досвід, оцінює розмір моральної шкоди в сумі, що дорівнює певній кількості мінімальних заробітних плат залежно від різноманітних чинників, які зазначені в ч. 3 ст. 23 ЦК України. Звернутися до експерта позивач може і за власною ініціативою, якщо бажає запропонувати суду розмір відшкодування, але не може визначити його самостійно. Хоча в разі самостійного звернення позивача (без призначення експертизи судом) до експерта останній виступатиме як спеціаліст.
Зауважимо, що відповідно до п.1.1 інструкції експертизу можуть проводити не тільки експерти, які працюють у державних науково-дослідних інститутах судових експертиз, а й інші акредитовані експерти.

Суд, знову ж таки, користуючись принципами гуманності та справедливості може змінити розмір відшкодування, запропонований експертом (спеціалістом).
Однак, незважаючи на цей, полегшений для суду, варіант визначення розміру відшкодування, він не завжди прийнятний. Як свідчить практика, судово-психологічна експертиза може тривати занадто довго (рік і більше). Відповідно, на цей період затягується й розгляд самої справи.

3. Визначити розмір відшкодування моральної шкоди самостійно.

Звичайно, при визначенні розміру моральної шкоди слід враховувати велику кількість різноманітних факторів. Деякі з них передбачено в ст. 23 ЦК України. Відповідно до неї розмір моральної шкоди визначає суд з урахуванням певних обставин:
- характеру правопорушення;
  • глибини фізичних та душевних страждань;
  •  погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації;
  • ступеня вини особи, яка завдала іншій особі моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування;
  • інших обставин, які мають істотне значення.

Обов’язковими при визначенні розміру відшкодування є вимоги розумності та справедливості.

Аналізуючи практику розгляду справ про відшкодування моральної шкоди та шляхи визначення ними розміру моральної шкоди, цікаво з’ясувати також позицію з цього питання Європейського суду з прав людини. Оскільки моральна шкода виникає внаслідок правопорушення (зокрема порушення прав людини і основоположних свобод), Європейський суд, ухвалюючи рішення, відразу визначає можливість та розмір відшкодування моральної шкоди, якщо про це просить заявник. Наведемо деякі приклади судових рішень.

Справа «Саундерс проти Сполученого Королівства» від 29.11.1996

«<…> 34. 22.08.90 заявника було визнано винним за 12 пунктами у змові, підробленні бухгалтерських документів та крадіжці. Загалом його засудили до 5 років тюремного ув’язнення.
<…> 2. Моральна шкода

87. Заявник вимагав виплатити йому 1000000 фунтів стерлінгів як компенсацію за моральну шкоду, спричинену відмовою в праві на справедливий суд, та за завдані йому страждання, клопоти й ув’язнення.

88. Уряд наполягав, що жодних відшкодувань за цим пунктом не може бути.

89. Суд вважає, що за обставин справи висновок про порушення прав Саундерса є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду».

Справа «Гольм проти Швеції» від 25.10.1993

«<…> 8. 1985 року видавництво Tidens forlag AB опублікувало книжку під назвою «Праворуч від нейтралітету». У ній містився огляд діяльності організацій правого спрямування та деяких їхніх членів; заявникові та його участі в «Контра» було присвячено розділ із 52 сторінок. Автор цієї книжки, Свен-Ове Ганссон, спочатку був ідеологічним радником SAP, а пізніше видавець прийняв його до себе на роботу.
<…> 35. На підставі цього положення п.Гольм вимагав 400000 шведських крон за завдану моральну шкоду. Він стверджував, що через публікацію книжки перебував під психологічним тиском ще впродовж кількох років після закінчення провадження в національних судах. Публікація, про яку повідомила преса, з’явилася в дуже несприятливий для нього час, коли він збирався почати нову роботу в іншому місті. Відкриття провадження проти автора та видавництва здавалося йому єдиним способом повернення довіри. Проте в нього було мало шансів на успіх з огляду на склад суду присяжних. Програш справи викликав широкий резонанс у пресі й примножив кількість його професійних проблем.

36. До завдань Суду не входить робити припущення, чи вирішив би окружний суд справу заявника на його користь, розглядаючи справу в іншому складі. У будь-якому разі Суд погоджується з урядом, що визнання порушення §1 ст.6 конвенції саме по собі становить достатню справедливу сатисфакцію».

Як бачимо з наведених прикладів, та як свідчить аналіз інших рішень Євросуду, досить часто Суд, визнаючи сам факт порушення прав і свобод людини, все ж відмовляє у відшкодуванні моральної шкоди, вважаючи, що сам факт визнання правопорушення є достатньою справедливою сатисфакцією.

Справа «Мельниченко проти України» від 19.10.2004 (див. «ЗіБ» №8/2004)

«<…> 20. З огляду на це та на те, що М.Мельниченко подав недостовірні відомості щодо свого фактичного проживання або перебування протягом останніх 5 років, і це було виявлено Центральною виборчою комісією, пропонується комісії відмовити Мельниченку М.І. в реєстрації як кандидата в народні депутати України…

<…> 76. Заявник стверджував, що відмова в його реєстрації як кандидата на виборах змусила його залишатись у вигнанні в США як політичного біженця. Далі він стверджував, що порушення його прав призвело до серйозних фізичних та моральних страждань і зашкодило його репутації, оскільки державні органи продовжують дискредитувати його через засоби масової інформації в Україні та за кордоном. Заявник вимагав 100000 євро компенсації.

77. Уряд вважав, що сума, зазначена заявником, є надмірною, зважаючи на прожитковий мінімум та рівень доходів в Україні на цей час. Уряд вказав на необгрунтованість вимог заявника і стверджував, що сама констатація порушення становитиме достатню сатисфакцію моральної шкоди, якої, за твердженнями заявника, той зазнав. Крім того, уряд зазначив, що звернення до Європейського суду з прав людини не може бути джерелом невиправданого збагачення.

78. Суд повторює, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави. У цій справі Суд визнає, що заявник зазнав моральних страждань унаслідок недопущення висунення його як кандидата на виборах. Відповідно, врахувавши обставини справи і зробивши свою оцінку на засадах справедливості, як вимагається ст.41 конвенції, Суд присуджує заявнику суму в 5000 євро компенсації моральної шкоди».

Справа «Ельсгольц проти Німеччини»

«<…> 40. Заявник скаржився, що рішення німецьких судів, якими відхилялася його вимога про доступ до свого сина, позашлюбної дитини, є порушенням ст.8, що він був жертвою дискримінаційного поводження, на порушення ст.14 (у поєднанні зі ст.8), і що було порушено його право на справедливий судовий розгляд, який гарантується п.1 ст.6.
41. Суд вважає неможливим стверджувати, що відповідні рішення були б іншими в разі відсутності порушення конвенції. Однак, на погляд Суду, не можна виключати, що в разі активнішого залучення заявника до процесу прийняття рішень можна було більшою мірою задовольнити його вимоги, що могло б змінити його майбутні стосунки з дитиною. Крім того, заявник, безумовно, зазнав моральної шкоди, спричиненої переживанням і розпачем. Тому Суд дійшов висновку, що моральна шкода, якої зазнав заявник, недостатньо компенсується самим лише визнанням порушення конвенції та присудив йому 35000 німецьких марок».

Два останні приклади свідчать про те, що в разі задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди Європейський суд з прав людини не зазначає мотивів призначення відшкодування та визначення його розміру. В Україні ж, як відомо, відповідно до норм ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського процесуального кодексу судове рішення повинне бути мотивованим.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що проблема відшкодування моральної шкоди й особливо визначення її розміру стоїть дуже гостро. Немає єдиної концепції та єдиних механізмів призначення відшкодування та певної грошової суми за певний вид страждань. Тому варто на законодавчому рівні детально встановити механізм визначення розміру.