Geum.ru

Коментар до висновку додаткової держекоекспертизи Мінприроди України №384 від 17. 08. 2006 р щодо матеріалів робочого проекту „Човнова станція” на р. Дністер біля с. Маяки Білгород-Дністровського району Одеської області

Вид материалаДокументы

Содержание


4.3. Характеристика території об’єкту проектування.
На коливання рівня води р. Дністер у нижній течії впливають згінно-нагінні вітри. Згінно-нагінні коливання можуть досягати ± 0,3
Дощові паводки можуть спостерігатися протягом всього теплого періоду року з квітня до жовтня.
Найбільш низькі рівні спостерігаються у осіннє-зимовий період тому що літня межінь майже відсутня через часті дощові паводки.
Таблиця 1 Максимальні рівні
Таблиця 2 Мінімальні рівні
Кристалічний фундамент
Перешарування водотривких водовмістних пород створюють умови для формування підземних вод.
Середній підярус
Верхній підярус
Відклади верхнього сармату є зеленкувато-сірі глини з прошарками алевритів, пісків, вапняків.
Геологічна будова ділянки [9] є такою
У гідрогеологічному відношенні
Глибина залягання вод розташована у межах від 10 до 30 м, потужність обводненої товщі – 5 - 20 м.
Водоносний горизонт верхньосарматських відкладів в основному утримує воду задовільної якості.
У районі запроектованої свердловини розповсюджено також середньосарматські води хлоридно-натрієвого типу з мінералізацією більше
Пьєзометричний рівень у цій свердловині встановиться орієнтовно на глибині 5,0 м. Очікуваний питомий дебіт - 0,13 м
Площі озеленення заплановано зробити з суглинків гумусових, одержаних під час прокладання каналів і будівництва водойм.
Запроектовані модулі – одноповерхові розміром у плані 6,8 х 4,8 м і висотою до низу конструкцій 2,7 м із дерев’яних брусів.
За периметром зовнішніх стін будинків здійснюється відмостка з бетону В 7,5 товщиною 100 мм на щебеневій підготовці товщиною 150
...
Полное содержание
Подобный материал:
1   2   3   4

Щодо складу розділу впливу на водне середовище (с. 15 – 16 [3]), то більша його частина присвячена збиткам рибному господарству (хоча є розділ 5.4. Аналіз впливу на рослинний та тваринний світи), локальним очисним спорудам та організаційним заходам з моніторингу заплави у перспективі.

Разом з тим слід зауважити, що не в повній мірі враховується специфіка даного об’єкту, що знаходиться у заплаві р. Дністер, яка періодично затоплюється, є ряд невирішених у проекті водогосподарсько-екологічних питань про що наголошено в наступних розділах еколого-експертної оцінки.


4.3. Характеристика території об’єкту проектування.

Даючи характеристику об’єкту проектування, перш за все розглядається його місце розташування, водні об’єкти, що є на зазначеній території, гідрологічний режим, а також геологічні, геоморфологічні, гідрогеологічні умови, підготовка території для будівництва.

Така комплексна оцінка є необхідною основою для висвітлення наступного основного розділу проекту з оцінки впливу на навколишнє природне середовище, а також такі важливі питання як встановлення меж, інженерно-біотехнічне упорядкування та експлуатація ВЗ та ПЗС.


4.3.1. Місце розташування

Ділянка для будівництва розташована на правобережній заплаві р. Дністер в 170 м від автодорожнього мосту на автотрасі „Одеса-Ізмаїл” біля с. Маяки Білгород-Дністровського району Одеської області.

Територія будівництва човнової станції розташована на землях запасу водного фонду, що відведені ТОВ „Головбуд” в довгострокову аренду строком на 25 років загальною площею 7,2866 га, в тому числі за угіддями: 6,5014 га верхових боліт, 06951 га земель, зайнятих деревною рослинністю та 0,0901 га земель під іншими насадженнями [1].

На сході ділянка межує з р. Дністер, на півночі з – землями ТОВ «ЕКТОР», з півдня та заходу – з землями запасу водного фонду [1].


4.3.2. Водні об’єкти

Водні об’єкти, що межують з територією будівництва та знаходяться у її межах, такі: р. Дністер та штучні водні об’єкти: канали для проходження веслових човнів, човновий причал, розташований біля північної межі ділянки та 18 човнових причалів 11,5 м х 6 м кожний, що розташовані гребенеподібно у приурізовій зоні узбережжя р. Дністер на відстані 80 м, 23 м (11 причалів), 30, 35, 40, 45 м один від одного, а два з них розташовані в 5 та 10 м від південного входу в канали з р. Дністер.

Щодо стійкості берегів Дністра та човнових причалів наші зауваження та пропозиції наведено у розділі 6.2.


4.3.3. Гідрологічний режим

Гідрологічний режим території забудови пов’язаний перш за все з динамікою рівнів води р. Дністер.

Запроектована човнова станція довжиною 1 км розташована на правому березі р. Дністер нижче за течією від водпосту Червоні Маяки.

На основі аналізу даних натурних спостережень на водпосту Червоні Маяки за останні 78 років зроблено висновок [5], що річний хід рівнів води у р. Дністер залежить від особливостей живлення та умов протікання потоку в руслі, від режиму попусків Дубосарської ГЕС та режиму роботи Дністровського гідровузла.

Характерним є наявність піків підйому рівня води, у період весняної повені та у період проходження літніх дощових паводків. У створі с. Маяк високі рівні згладжуються розпластуванням паводкової хвилі.

На коливання рівня води р. Дністер у нижній течії впливають згінно-нагінні вітри. Згінно-нагінні коливання можуть досягати ± 0,3 м.

Тривалість весняної повені становить біля 1,5 місяці, спостерігається вона в березні – квітні, рідше у травні. Найбільш ранні дати початку повені – кінець лютого, найбільш пізні – ІІІ декада березня.

Дощові паводки можуть спостерігатися протягом всього теплого періоду року з квітня до жовтня.

Тривалість дощових паводків високої забезпеченості стоку (1 - 2%) за даними спостережень на водпосту Червоні Маяки становила у 1980 р. два тижні. Тривалість максимального рівня 5 - 7 днів. У середньому за багаторічний період тривалість паводку становила 10 - 12 днів, тривалість максимальних рівнів – 3 дні [5].

Найбільш низькі рівні спостерігаються у осіннє-зимовий період тому що літня межінь майже відсутня через часті дощові паводки.

Найнижчий рівень у період відкритого русла біля с. Маяки дорівнював (-1,61 м), спостерігався у листопаді 1953 р. [5].

Розрахункові максимальні та мінімальні рівні р. Дністер на водпосту Маяки та у розрахунковому створі за даними [5] наведено у таблицях 1 та 2.

Таблиця 1

Максимальні рівні

Створ
Відстань від гирла
Рівні заданої забезпеченості Р %, МБС

1 %
3 %
5 %
10 %
20 %
30 %

Маяки
15
098
0,90
0,87
0,70
0,49
0,42

Човнова станція
14
0,94
0,86
0,83
0,66
0,45
0,38



Таблиця 2

Мінімальні рівні

Створ
Відстань від гирла
Рівні заданої забезпеченості Р%, МБС

90 %
95 %

Маяки
15
- 1,13
- 1,17

Човнова станція
14
- 1,14
- 1,18

4.3.4. Геоморфологічні, геологічні, інженерно-геологічні та гідрогеологічні умови

У геоморфологічному відношенні ділянка будівництва човнової станції розташована у межах північно-західного району Причорноморської западини, у заплаві р. Дністер. Абсолоютні позначки поверхні 0,3 -2,1 м.

Особливостю геологічної будови цієї території є наявність двох структурних поверхів: нижнього, що є кристалічним фундаментом, і верхнього , складеного товщею слабко похилених до півдня і сходу осадкових порід.

Кристалічний фундамент, занурюючись у південно-західному напрямку залягає у межах м. Одеси на глибинах до 1434 м (Аркадія). Осадкова товща складена породами палеозоя, мезозоя та кайнозоя.

Перешарування водотривких водовмістних пород створюють умови для формування підземних вод.

За вертикальною зональністю прісні води належать до верхньої зони активного водообміну, що спостерігається до відкладів середнього сармату.

Середній підярус сармату – повсюдно розповсюджені осади мілководного морського басейну: товща вапняків, мергелей з прошарками глин, пісків, алевритів. Абсолютні позначки залягання кровлі змінюються з півночі на південь від 5,0 м до 65,0 м, загальна потужність знаходиться у межах від 40 до 70 м.

Верхній підярус розповсюджений за всією територією за винятком заплавної частини р. Дністер, де він зовсім розмитий. Підстилається відкладами пород середнього сармату. Переривається на більшій частині території меотичними утвореннями, а у долині р. Дністер, у тому числі в районі будівництва човнової станції, четвертинними відкладами. Абсолютні позначки кровлі верхньосарматських відкладів змінюються від 40,0 м в північній частині до 10,0 м у південній.

Відклади верхнього сармату є зеленкувато-сірі глини з прошарками алевритів, пісків, вапняків.

У долині Дністра потужність відкладів коливається від 30 до 100 м.

Плейстоценові (четвертинні) утворення є алювіальними утвореннями р. Дністер, континентальними еолово-делювіальними, а також лиманними утвореннями. Алювіальні відклади складають надзаплавні тераси р. Дністер. У районі будівництва алювій розташовано на розмитій поверхні верхньосарматських глин. Абсолютні позначки кровлі відкладів зменшуються з північного заходу на північний схід у межах від 26 до 13 м. Потужність піщано-гравійних відкладів становить 3 - 25 м.

Еолово-делювіальні відклади покривають суцільним чохлом алювіальні долини річок Дністер і Турунчук, а також вододільні долини. Відклади лесоподібних суглинків мають потужністі від 10 до 40 м.

Геологічна будова ділянки [9] є такою:

- суглинок сірий, темно-сірий, напівтвердий, тугопластичної консистенції, з домішками оргпнічних речовин, місцями слабозафарбований, мулуватий, потужністю 1,0 - 1,8 м;

- суглинок сірий, темно-сірий, м’якопластичний, текучопластичної консистенції, з домішками органічних речовин, місцями слабкозафарбований, залягає на глибині 1,0 – 1,8 м, абсолютна позначка кровлі – 0,45 – 1,28 м, потужністю 0,3 – 1,2 м;

- супісь світло-сіра, пластичної консистенції, у свердловині № 3 у південній частині ділянки залягає на глибині 1,3 м, абсолютна позначка кровлі – 0,75 м, потужністю – 0,8 м;

- мул суглинистий, сірий, із домішками органічних речовин, з включенням дрібного, тертого черепашника, залягає на глибині 2,1 – 2,7 м, абсолютна позначка кровлі – 1,5 – 2,18 м, потужністю – 8,0 м;

- мул супіщаний, сірий, з домішками органічних речовин, з включенням мілкого, тертого черепашника, в свердловині № 3 залягає на глибині 2,1 м, абсолютна позначка кровлі – 1,55 м, потужністю – 2,6;

- пісок пилуватий, світло-сірий, з прошарками та лінзами мулу супіщаного, піску дрібного, рихлий, насичений водою, неоднорідний, мулуватий, з дрібними тертим черепашником, в свердловині № 1 (у північній частині ділянки) залягає на глибині 6,5 м, абсолютна позначка кровлі – 4,15 м, вскрита потужність становить 3,3 м.

У гідрогеологічному відношенні територія будівництва розташована в межах південної частини північно-західного крила Причорноморського артезіанського басейну пластових вод. Для басейну характерним є черегування водотривких горизонтів і екрануючих шарів (водотривів), різка зміна мінералізації води. Водотривкі горизонти, що мають практичне значення, розташовані у верхній частині геологічного розрізу, які належать до зони активного водообміну.

Водоносні горизонти, що містять прісні та солонуваті води, сформувалися в плейстоцен-неогеновій товщі. Підземні води в більш давніх відкладах залягають на значних глибинах і відрізняються високою мінералізацією.

Водоносний горизонт четвертинних алювіальних відкладів надзаплавних терас р. Дністер розповсюджений на лівому березі смугою до 2 км, а також у районі будівництва. Водоутримуючими породами є піщано-гравійні відклади з прошарками галечників та алевритів.

Глибина залягання вод розташована у межах від 10 до 30 м, потужність обводненої товщі – 5 - 20 м.

Дебети наявних криниць є високими.

Води мають розмаїтний хімічний склад і різну мінералізацію, є незахищеними від негативного впливу техногенезу, забруднені господарсько-побутовими стоками, продуктами сільгоспхімії та іншими токсикантами.

Підземні води четвертинних відкладів у невеликій кількості використовуються населенням для господарськіх потреб. Для централізованого водопостачання води є непридатними, внаслідок незадовільної якості та незначних запасів.

Водоносний горизонт у верхньосарматських відкладах розповсюджений повсюдно і є основним експлуатаційним. Водовмісткі породи - прошарки черепашнику, вапняків, тонкозернистих пісків, що залягають у товщі глин на глибинах від 31,0 до 140,0 м на абсолютних позначках (-30) - (-80 м).

Потужність водовмістких шарів коливається від 0,2 до 2,0 м, іноді досягає 3,0 м. Кількість шарів – 2 - 6, закономірності у їх розповсюдженні не спостерігається. Води всіх прошарків є гідравлічно пов’язаними між собою та утворюють єдиний водоносний комплекс. Води напірні, величина напорів 30 - 75 м. Статичні рівні фіксуються на глибині від 3 до 60 м. Дебети свердловин становлять 3,0 – 10,0 м3/год. У разі зниження глибини до 10 - 50 м, переважні питомі дебети становлять 0,1 – 0,4 м3/год.

Живлення водоносного горизонту здійснюється за рахунок інфільтрації атмосферних опадів і весняних поверхневих вод у північній частині Одеської області, де відклади верхнього сармату виходять на денну поверхню.

Дані стосовно режиму підземних вод та аналіз інформації за наявними водозабірними свердловинами дають можливість зробити висновок щодо деякого спрацювання експлуатаційних запасів верхньосарматського водоносного горизонту. Про що свідчить зниження статичних рівнів у свердловинах на 5 - 10 м за останні 20 років [2].

Води верхньосарматського водоносного горизонту захищені від проникнення забруднюючих речовин з поверхневих джерел забруднення потужною товщею (30-60 м) слабкопроникнених водотривких глин верхньосарматського віку.

Водоносний горизонт верхньосарматських відкладів в основному утримує воду задовільної якості.

У районі будівництва розповсюджені води гідрокарбонатно-сульфатно-хлоридно-натрієвого типу з мінералізацією 0,6 – 1,0 г/дм і загальною жорсткістю 1,7 - 1,0 мг-екв/дм3. У бактеріальному відношенні води є чистими (колі-індекс є меншим 3, колі-титр – більше 333).

У районі будівництва запроектованої свердловини для водопостачання човнової станції якість підземних вод верхньосарматських відкладів відповідає вимогам ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая» за всіма показниками, можливо дещо підвищено (1,1 - 1,2 ГДК) природного вмісту натрію.

У районі запроектованої свердловини розповсюджено також середньосарматські води хлоридно-натрієвого типу з мінералізацією більше 1,5 г/дм3, у зв’язку з чим вони не можуть бути використані для питного водопостачання.

Враховуючи викладену характеристику водоносних горизонтів, розповсюджених у межах території будівництва свердловини, а також досвід організації, водопостачання у цьому районі передбачається водопостачання човнової станції з верхньосарматського водоносного горизонту.

Виходячи з розмірів опірних свердловин [2] та їх гідрологічних параметрів передбачається, що в межах ділянки будівництва свердловини водоносний горизонт знаходиться на глибинах 30 - 110 м. В залежності від гіпсометрії місцевості та залягання водовмістких шарів свердловина знаходиться під напорами від 35 до 70 м та містить воду сульфатно-хлоридно-натрієвого типу з мінералізацією 0,7 – 1,0 г/дм3.

Загальна глибина запроектованої артезіанської свердловини становить 75 м. Свердловина розташована північніше очисних споруд на 94 м.

Пьєзометричний рівень у цій свердловині встановиться орієнтовно на глибині 5,0 м. Очікуваний питомий дебіт - 0,13 м3/год, експлуатаційний 5,0 м3/год у разі пониження до 40,0 м.

Якісний склад питної води такий: сухий залишок до 0,8 г/дм3 і загальна жорсткість до 7,0 мг-екв/дм3.


4.3.5. Підготовка території під забудову

Ділянка будівництва човнової станції має довгасту форму, орієнтована з північного сходу на південний захід, є рівною ділянкою з невеликими перепадами позначок (за топопланом від 0,54 до 1,05 м БС).

За проектом організації будівництва [6] до початку будівельних робіт на двох ділянках примикання каналів до р. Дністер вздовж берега споруджуються земляні дамби висотою до 0,8 м. Після закінчення робіт із будівництва каналів і відстою води в них дамби прибираються. Рослинний шар ґрунту знімається бульдозером Д-687С та екскаватором з ковшом типу „Зворотня лопата” ємкістю 0,65 м3. Інженерні мережі прокладаються в кориті дороги та покриваються дорожним насипом h = 0,8 - 0,9 м.

Матеріал для підсипання (піщано-гравійну суміш) під бетонні плити автодоріг і залізобетонні фундаментні плити під модулі використовується з позаділянкового резерву. Піщано-гравійну суміш завозять з Біляєвського кар’єру, розташованрго на відстані 12 км від ділянки будівництва.

Під бетонні плити автодоріг і під залізобетонні плити фундаментів відсипається пісок поверх піщано-гравійної суміші. До дерев’яних (із дуба) стінок укріплення каналів і причальних споруд відсипається піщано-гравійна суміш із того ж кар’єру.

Площі озеленення заплановано зробити з суглинків гумусових, одержаних під час прокладання каналів і будівництва водойм.

Водовідлив із котлованів передбачено здійснювати відкритим способом із використанням насосів типу „ГНОМ” 10/20 і мотопомп „Андіжанець - 40” зі скидання відкачуваних вод у р. Дністер або у раніше споруджені колодязі для тимчасового збирання води.


4.3.6. Перспективне використання об’єкту проектування

На земельній ділянці човнової станції площею 7,2866 га передбачено розташувати:
  • гостьовий паркінг;
  • адміністративний корпус;
  • майданчик для тихого відпочинку;
  • причальні споруди;
  • обводний канал із підведенням до кожної ділянки;
  • індивідуальні ділянки з модулями для відпочинку та інвентаря рибалок, з під’їздом для автомашин і каналом для човнів, підведенням усіх комунікацій;
  • трансформаторну підстанцію;
  • артсвердловину;
  • очисні споруди;
  • ШРП (газорозподільна станція);
  • охоронну вежу;
  • інженерні мережі;
  • благоустрій.

Біля в’їзду на ділянку будівництва заплановано розташувати адміністративний корпус, гостьовий паркінг і майданчик для тихого відпочинку.

Адміністративний корпус – одно- та двоповерховий будинок розміром у плані 27,37 х 13,64, у тому числі двоповерхова частина 9,13 х 13,64 м. Висота першого поверху - 2,75 м, другого - 2,6 м. Будинок з дерев’яних брусів із повздовжніми та поперечними несучими стінами. Ступінь вогнестійкості - IV.

Запроектовані модулі – одноповерхові розміром у плані 6,8 х 4,8 м і висотою до низу конструкцій 2,7 м із дерев’яних брусів.

Фундаменти – монолітна залізобетонна плита. Мінімальна глибина закладання фундаментів – 0,800 м, перетином 200 х 200 мм.

За периметром зовнішніх стін будинків здійснюється відмостка з бетону В 7,5 товщиною 100 мм на щебеневій підготовці товщиною 150 мм. Ширина відмостки – 1000 мм.

Усі дерев’яні елементи конструкції просочено антипиренами та антисептиками згідно з ГОСТ 11047-90.

Конструкція переїзду та опори є монолітною залізобетонною.

Причальна споруда призначена для причалювання плавзасобів.

Кріплення укосів здійснюється суцільним дерев’яним щитом, що заглиблюється у землю.

Верхня частина закріплюється анкерами, розташованими з кроком 2 м.

Ділянка будівництва складається із вище згаданих об’єктів на території річкового човнового причалу [8] та зони відпочинку річкового причалу, площею 8,16 га [9], що включає малі архітектурні форми – 0,11 га, гідротехнічні споруди – 1,13 га, покриття доріжок – 0,37 га, площу озеленення – 6,33 га. На території зони відпочинку залишається наявна лісосмуга.


5. Оцінка впливу об’єкту проектування на

навколишє природне середовище

5.1. Вплив на геологічне середовище

Оцінюючи вплив на геологічне середовище запроектованих заходів необхідно брати до уваги інженерно-геологічні та гідрогеологічні умови на території землевідведення.

У робочому проекті [6] зазначено, що згідно з інженерно-геологічними дослідженнями [6] геологічний розріз на ділянці будівництва є таким: зверху – суглинок сірий, мулуватий, з домішками органічних речовин з  = 15°, С = 13 кПа, Е = 5,0 МПа, потужністю 1,3-1,8 м; нижче суглинок сірий, мулуватий з домішками органічних речовин з  = 11°, С = 11 кПа, Е = 3,0 МПа, потужністю 0,3-1,2 м.

Основою фундаментів є суглинок сірий з  = 15°, С = 13 кПа, Е = 5,0 мПа. Нормативна глибина промерзання ґрунтів – 0,8 м. Сейсмічність району будівництва – 6 балів.

До небезпечних факторів належать:
  • наявність слабких водонасичених ґрунтів тягучої консистенції;
  • підтоплення ділянки ґрунтовими водами.

Така геологічна будова на ділянці землевідведення вплинула на прийняття проектних рішень щодо визначення позначок дна – 2,6 м (лист 042-10 КС [9]) причальних споруд та обвідного каналу та параметрів їх типових поперечних перерізів. У зв’язку з цим слід зазначити, що дерев’яні щити на глибину 2,1 м, перетинають суглинкові мулуваті ґрунти з домішками органічних речовин та на 0,5 м, входять такі ж ґрунти, але з меншою міцністю, що зафіксовано даними щодо зменшення показників опору ґрунту зсуву. Тому оправданим є анкерне закріплення дерев’яних щитів зі зворотним засипанням місцевим ґрунтом.

У процесі експлуатації зазначених споруд можливим є їх замулення, особливо під час затоплення частини території у період проходження повені та паводків від 1 % до 10 % забезпеченості стоку р. Дністер.

Таким чином для підтримки нормальних гідрогеологічних умов на території забудови та експлуатаційних параметрів каналів і причалів необхідно буде здійснити експлуатаційні заходи щодо періодичного розчищення зазаначених об’єктів, складування ґрунту після розчищення у межах прибережної захисної смуги з наступним плануванням та засівом травами чи іншими способами. З урахуванням цих можливих наслідків доцільно збільшити біля деяких модулів ширину прибережної захисної смуги на каналах до 10 м.


5.2. Вплив на водне середовище

У робочому проекті передбачено відведення господарчо-побутових стоків з човнової станції на локальні очисні споруди продуктивністю 23 м3/добу [10 - 12]. Впровадження зазначених локальних очисних споруд дозволить очистити стічні води до гранично-допустимих показників зі скидом очищеної води на біоплато, з подальшим використанням води для різних технологічних цілей – полив насаджень, території тощо, що призведе до мінімального впливу очисних споруд на водне середовище. Шлам, що накопичуватиметься у приймальній ємкості локальних очисних споруд протягом року, вивозиться асенізаційною машиною (приблизно 2 рази на рік) у місця, відведені органами СЕС та екологічної безпеки (найближчі міські очисні споруди) за договором, укладеним з Біляївським ПУЖВГ.

У проектній документації з будівництва локальних очисних споруд [9] не звернуто увагу на можливість періодичного затоплення території човнової станції під час проходження повеней і паводків малої забезпеченості стоку. Тому потрібно це враховувати під час виконання експлуатаційних заходів, визначивши строки вивезення осаду, що буде накопичуватись в приймальній ємкості, з метою недопущення забруднення річкових вод у період проходження повеней і паводків.

Зважаючи на рівнинний рельєф місцевості за даними [5] ухил водної поверхні у межінь становить 0,003 ‰, а в період проходження паводків 0,04 ‰, що не сприятиме достатньому водообміну у внутрішніх водних об’єктах (каналах, причальній водоймі) на території човнової станції. Тому можна прогнозувати в них застійні явища. Згідно з геологічною будовою ділянки за мулистими відкладами дна каналів у разі розвитку застійних явищ можливе погіршення якості води в цих водних об’єктах. Тому потрібно передбачити примусовий водообмін або аераційні заходи особливо в теплий період року.

5.3. Вплив на повітряне середовище

У районі будівництва човнової станції основний вплив на повітряне середовище буде від джерел викидів забруднюючих речовин, що надходитимуть внаслідок викидів димових газів під час роботи котла, автотранспортними засобами та очисними спорудами. Ретельно виконано [3] розрахунки викидів забруднюючих речовин у атмосферу за основними джерелами забруднення.

Аналіз результатів розрахунків розсіювання забруднюючих речовин повітрі показав, що очікувані максимальні концентрації з урахуванням фонових не перевищуватимуть за:
  • двуокисом азоту – 0,009 ГДК м.р.;
  • окисом вуглецю – 0,005 ГДК м.р.;
  • метаном – 0,1 ГДК м.р.;
  • металевої ртуті – 0,1 ГДК м.р.;
  • граничним вуглеводнем – 0,1 ГДК м.р.;
  • аміаку – 0,1 ГДК м.р.;
  • сірковуглецю – 0,1 ГДК м.р.

Сумарний показник забруднення становить ∑ ПЗ < 0,1 ГДК м.р.

У відповідності з ДСП – 201-97 п. 8.16 ступінь небезпеки району будівництва човнової станції визначається як безпечний, а рівень забруднення атмосферного повітря – допустимий.


5.4. Вплив на рослинний і тваринний світи

Об’єкт експертизи розташовано у заплаві нижнього Дністра, тому на його території розташовано типові для цієї місцевості рослинні угруповання, а саме: болотяні із домінуванням тростини звичайної, тростини та осоки, фрагменти лукових угруповань зі значною кількістю пирею повзучого, покосниці розтавленої та велетенської. Ділянка належить до водно-болотних угідь, зайнята заплавною лукою (близько 20 % території) та масивами тростини з украпленнями осоки інших видів болотяної рослинності (близько 80 % території). Деревна рослинність представлена вербою білою, що створює стрічкове насадження вздовж межі суцільних тростинних зарослей. Під час проходження паводків і затоплення луків утворюються мілководдя, які стають оптимальними кормовими угіддями для біляводних птахів – качок, гусей, куликів тощо.

Проте на зазначених лукових фрагментальних ділянках можуть гніздуватися поодинокі пари цих видів птахів, але такі ділянки не мають істотного значення як місця гніздування та харчування птахів внаслідок впливу наступних чинників [3]:
  • доступність ділянки з боку автотраси та річки, близкість населеного пункту. Ділянка активно використовується для рекреації та аматорської риболовлі протягом всього року та створює потужний прес-фактор неспокою. Це не дає можливості для гніздування та масового харчування птахів на луках;
  • за гідрологічним режимом даної частини гирла р. Дністер зазначена територія затоплюється рідко, не кожен рік і на нетривалий період, що обумовлює відсутність багатьох видів птахів на гніздуванні та їх низьку чисельність під час харчування;
  • нереґулярне затоплення прируслової заплавної ділянки р. Дністра нижче с. Маяки та незначний водообмін між річкою та білялиманною заплавою сприяє деградації лукових угруповань та зниженню привабливості території для багатьох видів птахів. У результаті деградації луків їх біорізноманіття, у тому числі на ділянці забудови, втрачено, тому її цінність значно зменшилась.

На ділянці забудови наявні фрагменти деревної рослинності – смуга дерев верби білої. Всі ці дерева зберігаються.

Видів рослин, що підлягають охороні, зараз на території будівництва не має.

Враховуючи стан місцеперебування птахів та дію комплексу лімітуючих факторів, що склалися на даній локальній ділянці заплави р. Дністер зараз можна вважати, що заплановані роботи, використання веслових човнів, сезонність роботи човнової станції не суттєво вплинуть на стан флори та населення птахів дельти.

У проекті [3] зазначено, що комплекс робіт із будівництва човнової станції має негативний вплив на річкову екосистему, особливо на прибережні ділянки, але не у повному обсязі розкривається зміст цієї тези.

Зазначено негативні наслідки, що пов’язано з переміщенням ґрунту. Це спричиняє збитки рибному господарству з частковим зниженням кормової бази промислових видів риби (на площі 1,25 га), а також з пригніченням її репродуктивної спроможності, негативно впливаючи на вилуплення ікри та життєстійкість личинок риби.

Проте сподівання на те, що друга черга будівництва човнової станції та збільшення площі каналів, а таким чином і кормової бази для риби може не відбутися.

Слід зазначити, що в проекті не прогнозуються такі можливі наслідки для побудованих каналів, як їх заростання (через 3-4 роки) так і самої акваторії причалу біля адміністративного корпусу такими водяними рослинами як водопериця, кушир деякими видами рдесників, що потрібно мати на увазі під час виконання експлуатаційних заходів з розчищення каналів від замулення та заростання.

У проекті [3] не повністю враховано специфіку даного об’єкту, його геологічну будову. Цей об’єкт розташовано у давньосформованій заплаві великої річки, у її прибережній зоні, створює антропогенне навантаження на сформовані екологічні системи. Треба мати на увазі, що цей об’єкт сам перебуває під впливом навколишнього природного середовища, внаслідок чого відбувається розвиток застійних явищ у водних об’єктах на території забудови, їх поступове заростання та привнесення органічних рештків, що збільшить негативний вплив щодо погіршення якості води.

Тези проекту [3] щодо обводнення заплави у разі будівництва каналів та сподівання на ефективне надходження води на заплавні території прилеглі до ділянки будівництва, що подається як компенсуючі заходи щодо потенційних збитків екосистемі заплави, зокрема заселених птахами, не має рації внаслідок незначних коефіцієнтів фільтрації місцевих грунтів – суглинків (К = 5∙10-5…5∙10-3 м/добу).


5.5. Вплив об’єкту експертизи на території природно-заповідного фонду

У проекті [3] зазначено, що човнова станція розташована на території майбутнього національного природного парку „Нижньодністровський”, що створюється на підставі рішення Одеської обласної Ради від 21 січня 2002 р. № 400-ХХІІІ. Проектну документацію розроблено з урахуванням вимог статей 20-22 Закону України „Про природно-заповідний фонд України”. Разом з тим у цьому проекті [3] зазначено, що межа земельної ділянки, відведеної для розміщення човнової станції знаходиться на відстані 220-380 м від меж майбутньої заповідної зони національного парку.

Під час розроблення проекту організації території парку „Нижньодністровський” буде врахована, де розташовано човнова станція, на території господарської зони, чи у зоні стаціонарної рекреації. Це знайшло підтвердження в Мінприроді України про врахування меж запроектованої човнової станції під час виконання зонування майбутнього парку „Нижньодністровський”.

Проектом [3] передбачено заходи зі збереження режиму природно-заповідних територій, а саме:
  • максимально можливе збереження зелених насаджень та повна своєчасна рекультивація порушених земель (планування та вирівнювання рослин грунтом, зелені насадження, задернування);
  • застосування технологій виконання будівельних робіт із недопущення забруднення навколишнього природного середовища шкідливими хімічними речовинами, у тому числі такими, що впливають на рослинний та тваринний світи;
  • застосування безшумних технологій на прилеглій території;
  • максимально можливе розміщення усіх комунікацій під землею;
  • організація та інтенсивність виконання будівельних робіт з найменшим впливом на навколишнє природне середовище;
  • своєчасне вивезення всіх відходів за межі території забудови.



6. Встановлення меж, інженерно-біотехнічне упорядкування та

експлуатація водоохоронних зон (ВЗ), прибережних захиснихї смуг (ПЗС)

6.1. Встановлення меж ВЗ ПЗС

Згідно з Водним Кодексом України [18] водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму для водних об’єктів, недопущення їх забруднення, засмічення та вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією регульованої господарської діяльності. Встановлення водоохоронних зон не призводить до вилучення земель у власників та користувачів, а також до зміни форм власності на землю, за винятком земель прибережних захисних смуг.

Землі прибережних захисних смуг, крім земель, віднесених до лісового фонду, належать до земель Водного фонду, є власністю держави і надаються лише в користування – постійне або тимчасове (оренду).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486 межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням рельєфу місцевості, присутності процесів затоплення та підтоплення земель, інтенсивності руйнування берегів та розвитку ерозійної активності, конструкції берегозахисних споруд, цільового призначення земель на території водоохоронної зони.

З урахуванням положень Водного та Земельного кодексів України внутрішньою межею водоохоронної зони ділянки забудови є уріз води в межінь р. Дністер. Водні об’єкти, що розташовані на території забудови: канали, причали для човнів гідравлічно пов’язані з р. Дністер.

Прибережні захисні смуги встановлюються [18] в межах водоохоронних зон з обох сторін каналів, уздовж урізу води р. Дністер (у меженний період) з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення та засмічення, збереження їх водності.

Прибережні захисні смуги навколо зазначених водних об’єктів є природоохоронною територією з обмеженим режимом господарської діяльності. На території прибережних захисних смуг допускається лише розташування об’єктів водопостачання, рекреації, рибного та мисливського господарства, гідротехнічних, гідрометричних і лінійних споруд за наявності дозволу на природокористування. За статтею 61 Земельного кодексу України [11] об’єкти, розташовані у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню зі смуги.

У прибережній захисній смузі вздовж р. Дністер розташовано 18 причалів для човнів, береги яких закріплені дубовими щитами, як і береги каналів (див. розділ 4.3.6.). Проте у проекті не розглянуто вплив будівництва причалів, що гребенеподібно розрізають сформований упродовж багатьох років берег, складений з лесоподібних суглинків, які у разі порушення їх цілісності можуть переформуватися починаючи з місць примикання укріплень берегів причалів та каналів до корінного берегу внаслідок „крайового ефекту”. Також у проекті [9] не вирішено питання забезпечення сталості сполучення конструкції з укріплення берегів причалів та виходів каналів до річки з береговим укосом. Тому потрібно у проекті вирішити зазначені питання з берегоукріплення, що сприятиме сталості як причалів і вихідної частини каналів, так і укосу берегу річки.

У цьому випадку встановлюються смуги відведення зазначеного комплексу гідротехнічних споруд: причалів, каналів та берегоукріплень. Ширина Смуга відведення встановлюється шириною 50 м від меженного рівня води у р. Дністер.

Слід зазначити, що у майбутньому у разі зміни рівневого режиму під час попусків з верхових водосховищ після введення в експлуатацію Дністровської ГАЕС та розвитку судноплавства на р. Дністер і відповідно з періодичним розчищенням русла відбудеться збільшення швидкості течії, можливі руйнівні дії берега льодом під час проходження льодоходу для чого в перспективі необхідно буде закріпити всю ділянку берега між причалами та каналами.


6.2. Інженерно-біотехнічне упорядкування ВЗ і ПЗС

Екологічний стан та якість води водних об’єктів на території забудови багато в чому буде залежати від стану їх ВЗ та ПЗС.

У разі належного інженерно-біотехнічного упорядкування ВЗ та ПЗС будуть створені бар’єри на шляху поверхневого стоку забруднених вод. Велике значення має також використання прибережних територій. Ці завдання необхідно вирішувати комплексно разом з формуванням на території ВЗ та ПЗС відповідної ландшафтної структури.

В облаштуванні території човнової станції, що знаходиться у ВЗ і ПЗС необхідно враховувати вимоги Земельного і Водного кодексів України [18, 19] щодо захисту р. Дністер, каналів і причалів від замулення. Для підтримання належного санітарно-гігієнічного стану каналів і причалів та прилеглих до них територій, зменшення їх заростання, раціонального використання території забудови в спортивно-оздоровчих і рекреаційних цілях необхідно буде проводити регламентні роботи. До цих заходів слід віднести:
    • організаційні заходи закріплення в натурі меж ВЗ та ПЗС;
    • інженерні заходи:
      • закріплення берегів каналів, причалів та місць їх прилягання до р. Дністер з наступним закріпленням берегу р. Дністра;
      • періодичне розчищення каналів від мулу та від заростання;
    • біотехнічні заходи: залуження, насадження дерев і кущів на території згідно з дендрологічним планом, насадження дерев на межі ВЗ і ПЗС.

До складу зазначених водоохоронних заходів рекомендується включити:

1. Насадження дерев та чагарників здійснювати з урахуванням ландшафтних особливостей території, ефективного виконання насаджень водоохоронних функцій, а також можливостей рекреаційного використання та естетичності внаслідок створення насаджень.

2. Підбір водоохоронних заходів у межах ВЗ та ПЗС на території забудови виконувати з дотриманням методологічних принципів, викладених у Методиці з упорядкування водоохоронних зон річок України [12], розробленій в Українському науково-дослідному інституті водогосподарсько-екологічних проблем (УНДІВЕП). У цій Методиці розглянуто питання розрахунків біогенного навантаження, що формується на водозбірних площах та підбір відповідних упереджувальних заходів. Слід наголосити на тому, що тільки такий комплексний підхід до обґрунтування вибору є найбільш прийнятним щодо схеми та конструкції інженерно-біотехнічного упорядкування ВЗ та ПЗС, що призведе до найбільш природного поєднання з існуючим ландшафтом та надасть в майбутньому більшу ефективність з точки зору виконання цими територіями водоохоронного фактору.

6.3. Експлуатація ВЗ і ПЗС

Територія забудови належить до земель водного фонду. Порядок користування землями водного фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р. № 502. Порядком передбачено, що землі водного фонду можуть використовуватися землекористувачами на правах власності, постійного користування та на умовах оренди.

Відносини, пов’язані з орендою землі, реґулюються Законом України “Про оренду землі” і статтєю 93 Земельного кодексу України, а пов’язані з орендою водних об’єктів – статтею 51 Водного кодексу України.

Користування земельною ділянкою водного фонду на умовах оренди має здійснюватись орендарем згідно з договором оренди і з дотриманням вимог щодо охорони водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також державних норм, правил і санітарних вимог.

Згідно зі стеттєю 2 Закону України „Про плату за землю” використання землі у нашій державі є платним. Плата за користування земельними ділянками водного фонду вноситься їх власниками чи користувачами (у тому числі й орендарями) у вигляді земельного податку або орендної плати.

Згідно з главою 20 та статтєю 61 Земельного кодексу України та Водного кодексу України користувачі земель водного фонду зобов’язані:

- виконувати заходи щодо охорони земель від ерозії, підтоплення, зaбруднення відходами виробництва, хімічними речовинами та від інших процесів руйнування;

- суворо дотримуватися встановленого режиму для зон санітарної охорони, прибережних захисних смуг;

- запобігати надходженню у водні об'єкти стічних вод, пестицидів і добрив через прибережні захисні смуги.

На зазначених землях заборонено діяльність, що негативно впливає або може вплинути на їх стан чи суперечить їхньому призначенню:

- розорювання земель (крім підготовки гpyнту для залуження та залісення), а також садівництво й городництво;
  • зберігання та застосування пестицидів і добрив;

- будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі, баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

- миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;
  • влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;
  • виділення та надання у власність чи орендне користування земельних ділянок на ділянці забудови повинно бути обумовлено категоричною вимогою щодо забезпечення вільного доступу всіх громадян до водної акваторії та їх необмеженого пересування у прибережній смузі.

Для виконання усіх вимог нормативно-правових документів [18, 19], на наш погляд, доцільно землі водного фонду на ділянці забудови та прилеглих до неї територій надати в оренду ТОВ «Головбуд».

Згідно зі статею 61 Земельного Кодексу України [19] об’єкти, що розташовані у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо не порушується її режим. Зазначимо, що необхідним є чітке окреслення режиму експлуатації прибережних захисних смуг на території об’єкту. У разі простого бюрократичного відведення їх меж на території з подальшим залишенням їх у „первісному” стані ПЗС не будуть виконувати основного - водоохоронного призначення. Режим експлуатації території ПЗС на об’єкті має передбачати постійний догляд за станом рослинності на території ПЗС: рубки догляду, викошування (сінокосіння – основна умова існування заплавних ландшафтів), боротьба з бур’янами.

Під час експлуатації каналів та причалів необхідно виконувати їх періодичне очищення від замулення та заростання, а також вживати заходи, що унеможливлять розвиток застійних явищ і погіршення якості води. Доцільно такі заходи розробити вже на стадії виконання проектних робіт.


ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ