Л. А. Сидорчук система правоохоронних органів україни навчально-методичний посібник

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание Теми рефератів 8.3. Термінологічний словник 8.4. Навчальні завдання 8.5. Завдання для перевірки знань 8.6. Джерела та література Тема 9. місце і роль митних органів в сисемі 9.1. Методичні вказівки Межі митної території України Кабінет Міністрів України Державна митна служба України Система митних органів України складається Справи про порушення митних правил розглядаються Після розгляду справи про порушення митних правил службова особа митного органу виносить одну з таких постанов До змісту постанови ставляться такі вимоги як 9.2. План семінарського заняття

Подобный материал:

• Головне управління юстиції у тернопільській області методичний посібник, 4778.85kb.
• Навчально-методичний посібник Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 3103.88kb.
• Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
• М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
• Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. Вид друге, перероб., 4077.25kb.
• Навчально-методичний посібник Донецьк 2010, 664.64kb.
• Контрольні питання для підготовки до іспиту з дисципліни «Організація судових та правоохоронних, 41.83kb.
• Г. О. Фролова фінансовий аналіз навчально-методичний посібник, 5022.82kb.
• Методичні рекомендації з оптимізації мережі загальноосвітніх навчальних закладів, 813.27kb.

Теми рефератів

1. Служба безпеки України як державний пра­воохоронний орган спеціального призначення.
   

2. Особливості організаційної побудови Служби безпеки України.


8.3. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Служба безпеки України — це державний пра­воохоронний орган спеціального призначення, діяльність якого спрямована на забезпечення державної безпеки України. Вона підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

Правовою основою діяльності СБУ є Конституція України, Закон України від 25 березня 1992 року “Про Службу безпеки України” та інші акти законодавства України, відповідні міжнародні правові акти, визнані Україною.

Основні засади діяльності СБУ – це сукупність таких основних принципів роботи її органів та посадових осіб як законність, повага до прав і гідності особи, позапартійність та відповідальність перед народом, поєднання єдиноначальності і колегіальності, гласності і конспірації.

Організаційна побудова СБУ – це система органів СБУ, яка включає в себе Цен­тральне управління СБУ, підпо­рядковані йому регіональні органи, Службу безпеки Автономної Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також на­вчальні, науково-дослідні та інші заклади СБУ.


8.4. НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ

1. Схематично відобразіть організаційну побудову Служби безпеки України.

2. Надайте письмову характеристику завдань та функцій Служби безпеки України.

3. Дайте аналіз правової бази, що регулює діяльність Служби безпеки України.

3. Надайте письмову характеристику місця та ролі Служби безпеки України в системі правоохоронних органів.
   

8.5. ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. Дайте визначення поняття СБУ.

2. Що складає правову основу діяльності СБУ?

12. 3. Охарактеризуйте Закон України “Про Службу безпеки України”.
    

4. Яка структурна побудова органів СБУ?

5. Які обов’язки та права СБУ?
   
6. Хто і яким чином здійснює контроль та нагляд за діяльністю СБУ?
   

8.6. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

а) законодавчі та нормативно – правові акти

1. Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року. - Відомості Верховної Ради України. – 1990 . – № 31. – Ст. 429.

2. Постанова Верховної Ради Української РСР від 24 серпня 1991 року “Про проголошення незалежності України”. - Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33. – Ст. 446.

3. Закон України від 10 грудня 1991 року “Про дію міжнародних договорів на території України”. - Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 10. – Ст. 137.

4. Закон України від 18 лютого 1992 року “Про оперативно-розшукову діяльність”. - Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.

5. Закон України від 25 березня 1992 року “Про Службу безпеки України”. - Відомості Верховної Ради України. – 1992. - N 27. - Ст.382.

6. Закон України від 23 грудня 1993 року “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”. - Відомості Верховної Ради України. - 1994. - N 11. - Ст.50.

5. Конституція України. – К., 1996.
   

8. Закону України від 30 червня 1993 року “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”. – Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №35. – Ст.358.

б) література:

1. Басай В.Д. Судові та правоохоронні органи України. Підручник. – ВПТ “Вік”, 2001. – 634 с.

2. Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність. - К.: “Юрінком Інтер", 2001. - 350 с.

3. Коментар до Конституції України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України , 1996.

4. Молдован В. А. Правоохоронні органи. Курс лекцій. - К.: "Юмана", 1998.- 160с.

5. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: закони і коментарі. Навчальний посібник. - К.: "Агіка", 2000.-512с.

6. Організація судових та правоохоронних органів / І.Є.Марочкін, Н.В.Сибільова, О.Б.Зозулинський та ін. - Харків: Національна юрид. акад. України, 1996.- 138с.

7. Організація судових та правоохоронних органів / За ред. І.Є.Марочкіна, Н.В.Сибільової, О.М. Толочка. - Харків: "Право", 2000. - 269 с.

8. Организация судебных й правоохранительных органов Украины. Методическое пособие. / Афанасьев В.В., Марочкин И.Е., Тол очко А.Н. й др. - Никополь, 1995. - 336 с.

9. Правоохранительные органы Российской Федерации. Учебник. -М.: "Спартак", 1996.-286с.

10. Правоохранительные органы. Учебник для ВУЗов / Под ред. проф. К.Ф.Гуценко. - М.: "БЕК", 1995. - 320 с.

11. Судебные й правоохранительные органы Украины. Учебник / Под ред. проф. А.М.Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. Дел, 1999. - 350 с.

12. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000.

13. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. Навчальний посібник / Від. ред. Я. Кондратьєв. – К.: “Юрінком Інтер”, 2002. – 320 с.

14. Юзикова Н.С. Система судебных й правоохранительных органов органов Украины. Учебное пособие. -Днепропетровск: УкО ИМА-пресс, 2000. - 280 с.


ТЕМА 9. МІСЦЕ І РОЛЬ МИТНИХ ОРГАНІВ В СИСЕМІ

ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

1. Митна справа в Україні: поняття, правова основа та загальна характеристика її реалізації.

2. Система митних органів України, їх правовий статус.

3. Головні завдання і напрямки діяльності Державної митної служби України і її органів.

4. Провадження у справах про порушення митного законодавства.


9.1. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ


У ході вивчення зазначеної теми слід акцентувати увагу на понятті митної справи, а також на правовому положенні суб’єктів її здійснення. При цьому митні органи слід розглядати як центральну ланку системи державних органів України (в тому числі правоохоронних органів), які спрямовують свою діяльність на реалізацію митної справи.

Більш детального вивчення потребують питання щодо визначення завдань та основних напрямків роботи Державної митної служби України та її органів, а також порядок провадження у справах про порушення митного законодавства. При його розгляді потрібно виходити з аналізу норм чинного законодавства, яке регламентує порядок здійснення митної справи в Україні (Митний кодекс України, Закон України ”Про митну справу в Україні” та інші).


1 питання. Митна справа в Україні: поняття, правова

основа та принципи реалізації

Митна справа в Україні – це порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов'язане з встановленням мит та митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики. Слід звернути увагу, що митна справа в Україні розвивається у напрямі гармонізації та уніфікації з загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами та стандартами.

Необхідно зазначити, що територія України, в тому числі території штучних островів, установок та споруд, що створюються в економічній (морській) зоні України, над якими Україна має виключну юрисдикцію щодо митної справи, становить єдину митну територію.

Межі митної території України є митним кордоном України, який співпадає з державним кордоном України, за винятком меж спеціальних митних зон. При цьому відмічається, що межі території спеціальних митних зон є складовою частиною митного кордону України. Статус та територія зазначених зон встановлюються Верховною Радою України відповідно до чинного законодавства України про спеціальні митні зони.

Україна може укладати з державами двосторонні та багатосторонні договори, які на основі взаємності встановлюють спеціальні митні режими, що передбачають пільгові умови для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності цих держав. Крім того, наша держава самостійно визначає митну політику, створює власну митну систему та здійснює митне регулювання на своїй території.

При цьому в основу правового регулювання митної справи покладено Митний кодекс України, прийнятий 12 грудня 1991 року, Закон України від 16 квітня 1991 року “Про зовнішньоекономічну діяльність України”, Закон України від 25 червня 1991 року “Про митну справу в Україні”, Закон України від 10 грудня 1991 року “Про дію міжнародних договорів на території України”, Закон України від 5 квітня 2001 року “Про Митний тариф України” та інші законодавчі акти, а також міжнародні договори України.

Україна може вступати в митні союзи з іншими державами, брати участь у діяльності міжнародних організацій з питань митної справи. Вона дотримується зобов'язань, що випливають з її міжнародних договорів. В той же час, слід констатувати, що у випадку якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, які містяться в чинному законодавстві України про митну справу, то застосовуються правила міжнародного договору.

Розглядаючи зазначене питання, необхідно відмітити, що регулювання митною справою здійснюють найвищі органи державної влади та управління України. Головні напрями митної політики України; структура системи органів державного регулювання митної справи; розміри мит та умов митного обкладення; спеціальні митні зони та митні режими на території України; перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється, визначаються Верховною Радою України.

Крім того, Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень здійснює забезпечення здійснення митної політики України відповідно до законів України; встановлення розмірів митних зборів і плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи; проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань у випадках, передбачених законами України; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій щодо системи митних органів України. Забороняється регулювання митної справи прямо не передбаченими у законодавстві України актами і діями державних та недержавних органів.

Спеціально уповноваженим органом в галузі митної справи є Державна митна служба України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.


2 питання. Система митних органів України,

їх правовий статус


При розгляді цього питання необхідно звернути увагу, що безпосереднє здійснення митної справи в Україні покладається на митні органи, які становлять єдину систему органів управління митною справою (митну систему).

Система митних органів України складається з Державної митної служби України, регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів.

Необхідно зазначити, що при проведенні в життя державної митної політики митні органи України розв'язують такі головні завдання:

захист економічних інтересів України;

контроль за додержанням законодавства України про митну справу;

забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи;

використання засобів митно-тарифного та позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;

вдосконалення митного контролю і оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

комплексний контроль разом з Національним банком України за валютними операціями;

здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку за участю Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України;

створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон країни;

боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

співробітництво з митними та іншими органами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями з питань митної справи;

ведення митної статистики.

Державна митна служба України створюється Президентом України. Голова Державної митної служби України призначається відповідно до чинного законодавства України.

Регіональні митниці відповідно до закону створюються Кабінетом Міністрів України. Створення, реорганізація і ліквідація митниць спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів здійснюється Державною митною службою України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Державна митна служба України приймає нормативні акти тільки відповідно до Митного Кодексу та інших законів України.

Фінансування, матеріально-технічне забезпечення та створення інфраструктури митних органів України здійснюється за рахунок державного бюджету.

Окрім того, митні органи України, їх автомобільний транспорт, морські, річкові та повітряні судна мають розпізнавальний знак і прапор. Опис прапора і розпізнавального знака затверджується Верховною Радою України.

Слід акцентувати увагу на той факт, що митні органи України у своїй діяльності взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які не мають права втручатися в службову діяльність митних органів, крім випадків, передбачених чинним законодавством України.

Крім того, митні органи взаємодіють з іншими правоохоронними органами. Так, у разі виявлення під час здійснення митного контролю ознак злочинів, що не належать до контрабанди, начальник митного органу України чи особа, яка його заміщує, повідомляє наявні дані відповідним органам досудового слідства. У свою чергу інші правоохоронні органи повідомляють митним органам України наявні факти правопорушень, пов'язаних з порушенням митних правил або контрабандою.

Відповідна взаємодія зазначених органів відбувається також із суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та громадянами з питань інформування останніх про існуючий порядок митного оформлення. Зокрема, вони мають право на своєчасне і повне ознайомлення з офіційними текстами законів та інших нормативних актів, а також із змінами в них, що регулюють відносини, які прямо чи побічно стосуються митної справи. Крім того, зазначені суб'єкти мають право на безпосереднє одержання інформації від митних органів, які на їх вимогу можуть на оплатній основі оперативно надавати їм таку інформацію.

Слід також зауважити, що під час здійснення своїх функцій митні органи України можуть також співпрацювати з митними та іншими органами іноземних держав та з міжнародними організаціями.


3 питання. Головні завдання і напрямки діяльності Державної митної служби України і її органів


На митні органи України покладаються завдання, зміст яких в першу чергу спрямований на всебічне утвердження митної політики та забезпечення її реалізації на території України, встановлення розмірів митних зборів і плати за митні процедури, а також координації діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи.

Безпосереднє керівництво митною справою покладається на Державну митну службу України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. На цей орган виконавчої влади покладаються такі головні завдання:

забезпечення реалізації державної політики у сфері митної справи;

захист економічних інтересів України;

контроль за додержанням законодавства України про митну справу;

використання засобів митно-тарифного та позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;

удосконалення митного контролю, митного оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

здійснення разом з Національним банком України комплексного контролю за валютними операціями;

здійснення разом з іншими уповноваженими центральними органами виконавчої влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

розвиток міжнародного співробітництва у сфері митної справи.

Наразі Держмитслужба України під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав.

Окремо необхідно акцентувати увагу на основних напрямах діяльності Державної митної служби України та її органів. Наразі така діяльність закономірно витікає відповідно до покладених на неї завдань. Провідним напрямком діяльності цього підрозділу є організація роботи підпорядкованих регіональних митниць, митниць та спеціалізованих митних управлінь і організацій, а також здійснення за ними контролю. Важливе місце в діяльності Держмитслужби України займає процес забезпечення та своєчасного і повного внесення до державного бюджету коштів від податків, зборів (обов'язкових платежів), справляння яких згідно із законодавством покладено на митні органи. Безпосередньо основні напрями діяльності цього органу виконавчої влади визначені в положенні „Про Державну митну службу України” затвердженого Указом Президента України від 24 серпня 2000 року № 1022/2000. Серед яких є доцільним відмітити такі:

застосування разом з іншими органами виконавчої влади заходів, зміст яких спрямований на недопущення незаконного вивезення за кордон цінностей, що становлять культурне або історичне надбання українського народу;

надання допомоги у межах своєї компетенції здійсненню заходів щодо захисту прав споживачів товарів, які ввозяться в Україну, а також прав інтелектуальної власності у процесі зовнішньоекономічної діяльності;

розробка та здійснення самостійно або у взаємодії з іншими органами виконавчої влади заходів щодо запобігання контрабанді, порушенню митних правил та їх припинення;

організація проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил;

ведення митної статистики;

ведення разом з іншими уповноваженими органами виконавчої влади Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

встановлення достовірності (верифікації) сертифікатів про походження товарів з України;

здійснення в межах своєї компетенції державної політики у сфері охорони державної таємниці, контролю за забезпеченням охорони державної таємниці у системі митних органів України, а також організаційно-технічних заходів щодо застосування засобів криптографічного й технічного захисту інформації, охорона якої забезпечується державою відповідно до законодавства, та додержання посадовими особами митних органів України вимог законодавства стосовно порядку одержання, використання, поширення та збереження такої інформації;

реалізація у межах своєї компетенції державної кадрової політики; створення, реорганізація та ліквідація в установленому порядку регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів;

організація реконструкція та спорудження пунктів пропуску через державний кордон України для автомобільного сполучення;

забезпечення гласності у діяльності митних органів, а також інформування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян з питань митного законодавства;

участь у підготовці міжнародних договорів України та підготовка пропозицій щодо укладення, денонсації таких договорів, а також у межах своєї компетенції укладання міжнародних договорів України.

На Державну митну службу України можуть бути покладенні й інші функції, що органічно випливають з покладених на неї завдань. Реалізація основних напрямів діяльності Держмитслужби України безпосередньо здійснюється через регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління й організації.

Нормативна діяльність цього органу виконавчої влади забезпечується шляхом видання наказів та контролю за їх виконанням. Крім того в разі потреби можуть видаватися спільні акти з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади. Нормативно-правові акти підлягають обов’язковій реєстрації.


4 питання. Провадження у справах про порушення

митного законодавства


Основні положення щодо визначення порядку провадження у справах про порушення митних правил закріплені у главі 2 Митного кодексу України. Наразі таке провадження здійснюється відповідно до цього Кодексу, а також згідно з законодавством України про адміністративні правопорушення. Безпосередньо провадження у справах про порушення митних правил покладено на службових осіб митних органів України.

Необхідно зазначити, що законодавцем встановлений спеціальний комплекс процесуальних дій щодо фіксування факту допущеного порушення. У загальному тлумаченні під процесом розу­міється сукупність послідовних дій для досягнення поставленого конкретного результату. В юриспруден­ції призначення процесу полягає в реалізації норм матеріального права. Тобто, якщо норми матеріаль­ного права закріплюють відповідні правила поведін­ки і встановлюють права та обов'язки, то процесуаль­ні норми передбачають механізм їх реалізації.

Провадження у справах про порушення митних правил складається зі стадій, кожна з яких криє в собі сукупність послі­довних процесуальних дій. Такий процес звичайно починається зі стадії порушення конкретної справи з подальшим скеруванням її відповідному повноваж­ному органові для розгляду.

Порушення справи про порушення митних правил вчиняється за наслідками правопорушення. Зазначені дії закріплюються складан­ням протоколу, що є єдиною підставою для розгляду справи про будь-яке правопору­шення. Інші документи не є підставою для притяг­нення особи до адміністративної відповідальності, але на їх основі може бути складено протокол.

Отже, можемо зазначити, що протокол має передбачати такі реквізити: дата і місце його складання; посада, прізвище, ім'я та по батькові службової особи, що склала протокол, необхідні для розгляду справи відомості про особу, яка вчинила порушення митних правил, якщо її встановлено; місце, час вчинення та суть порушення митних правил; стаття Митного кодексу України, що передбачає відповідальність за таке порушення митних правил; прізвища та адреси свідків, якщо вони є; пояснення особи, яка вчинила порушення митних правил, відомості про вилучені предмети та документи; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Протокол підписується службовою особою, що його склала, а також особою, що вчинила порушення митних правил, якщо її встановлено. При наявності свідків протокол може бути підписаний також і цими особами. Якщо правопорушник відмовляється від підписання протоколу, в ньому робиться про це за­пис. Крім того, особа, яка скоїла адміністративне правопорушення, має право подати свої пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викла­сти мотиви, що спонукали її до відмови підписувати протокол. Особа, яка складає протокол, в обов'язковому по­рядку роз'яснює порушникові його права та обов'яз­ки, про що робиться відповідна зазначка у протоко­лі. В подальшому протокол доставляються до митного органу і передається службовій особі, яка веде провадження у справі про порушення митних правил.

Для належного забезпечення провадження про порушення митних правил в не­обхідних випадках здійснюються процесуальні за­ходи, метою яких є припинення порушень митних правил, установлення особи, складення про­токолу, забез­печення своєчасного і правильного розгляду справ. До таких заходів належать: адміністративне затри­мання; витребування документів, необхідних для розгляду справи про порушення митних правил; проведення митних обстежень; вилучення предметів та документів.

Адміністративне затримання є заходом, що здійснюється до особи, яка вчинила порушення митних правил з метою припинення порушення митних правил, складання протоколу про таке порушення при неможливості його складення на місці, забезпечення вчасного і правильного розгляду справи та виконання постанови.

Строк адміністративного затримання має не перевищувати трьох годин і обчислюється з моменту доставлення особи, яка вчинила порушення митних правил, в службове приміщення митного органу. Наразі коли особа перебуває у стані сп'яніння, - з часу її витвереження. Про адміністративне затримання складається за встановленою формою протокол.

Під витребуванням документів, необхідних для розгляду справи необхідно розуміти наділення службової особи митного органу, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил достатніми повноваженнями на вчинення конкретних дій зв’язаних з отриманням документів, що є носіями необхідної інформації. При цьому особа, якій адресовано вимогу про подання документів, зобов'язана надати їх не пізніш як у п'ятиденний строк.

Проведення митних обстежень передбачає конкретні дії службових осіб митних органів, які мають достатні підстави вважати, що на території або в приміщеннях підприємств, або у транспортних засобах, що їм належать, знаходяться предмети, що є безпосередніми об'єктами порушення митних правил, або предмети із спеціально виготовленими тайниками, що використовувалися для переміщення через митний кордон України.

З метою виявлення предметів, що переховуються, а також документів, необхідних для розгляду справи про порушення митних правил, службові особи можуть проводити митне обстеження таких територій, приміщень або транспортних засобів. Обов’язковою умовою проведення такого обстеження є присутність службових осіб цих підприємств. Наразі до митного обстеження можуть також залучатися потрібні спеціалісти. За наслідками проведення митного обстеження складається протокол.

Вилучення предметів та документів передбачає дії службових осіб митних органів по виявленню предметів, що є безпосередніми об'єктами порушення митних правил, предметів із спеціально виготовленими тайниками, що використовувалися для переміщення через митний кордон України з приховуванням таких предметів, а також документи, необхідні для розгляду справи про порушення митних правил.

За результатами вилучення складається протокол в якому мають бути перелічені з точним зазначенням кількості, міри, ваги та особливих ознак конкретних предметів та документів, а також їх вартість.

Оцінка вилучених предметів здійснюється митним органом на підставі державних роздрібних цін, що діють в Україні, а при відсутності таких цін - на підставі висновків експертів. Перерахунок вилученої іноземної валюти у валюту України здійснюється також митним органом України за діючим на день виявлення порушення митних правил курсом Національного банку України, що застосовується для розрахунків по зовнішньоекономічних операціях.

Експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває при провадженні у справі про порушення митних правил.

Рішення про призначення експертизи безпосередньо приймає службова особа митного органу, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил і є обов'язковим для експерта, якому цим рішенням доручено проведення експертизи.

Розгляд справи про порушення митних правил є основною стадією провадження і зазвичай здійснюється за місцем його вчинення. Наразі, по закінченню всіх процесуальних дій службова особа митного органу, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил передає матеріали начальнику цього органу чи його заступнику, а службова особа Державної митної служби України - уповноваженій особі цього Комітету.

Митні органи України розглядають справи про порушення митних правил. Справи про порушення митних правил розглядаються:

від імені Державної митної служби України – уповноваженою службовою особою цього Комітету;

від імені митниць України - начальниками митниць чи їх заступниками.

Справа про порушення митних правил розглядається за місцезнаходженням митного органу України, службова особа якого здійснювала провадження у справі. Справа про порушення митних правил має бути розглянута у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом чи службовою особою матеріалів, необхідних для вирішення справи. Як правило така справа розглядається у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Однак законодавцем передбачені випадки коли справа може бути розглянута за відсутності правопорушника. До таких випадків необхідно віднести наявність достовірних даних про своєчасне його повідомлення про місце і час розгляду справи, але від такої особи не надійшло клопотання про відкладення розгляду або є дані про те, що на час розгляду справи особа знаходиться поза межами України, а також у випадках, коли особу, яка вчинила порушення митних правил, не встановлено, або у випадках вчинення порушення митних правил під час пересилання предметів у міжнародних поштових відправленнях.

Адміністративні стягнення у вигляді попередження або штрафу за порушення митних правил може бути накладено не пізніше двох місяців з дня вчинення порушення митних правил, а при триваючому порушенні митних правил - не пізніше двох місяців з дня його виявлення.

Конфіскація предметів, які є безпосередніми об'єктами порушення митних правил, і предметів із спеціально виготовленими тайниками, що використовувалися для переміщення через митний кордон України з приховуванням таких предметів, проводиться незалежно від часу вчинення або виявлення порушення митних правил.

Після розгляду справи про порушення митних правил службова особа митного органу виносить одну з таких постанов:

про накладення адміністративного стягнення;

про припинення провадження у справі;

про порушення кримінальної справи і провадження дізнання у справі про контрабанду.

До змісту постанови ставляться такі вимоги як: найменування митного органу України, від імені якого винесено постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа, якщо цю особу встановлено; викладення обставин, встановлених при розгляді справи; посилання на статтю Митного кодексу України, що передбачає відповідальність за вчинене порушення митних правил; прийняте по справі рішення; строки та порядок оскарження постанови.

Копія постанови протягом трьох днів з дня її винесення вручається або надсилається особі, щодо якої її винесено.

Постанову митного органу України про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, протягом десяти днів з дня винесення постанови.


9.2. ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ


1. Поняття митної справи в Україні на сучасному етапі.

2. Правова основа, принципи діяльності митних органів України.

3. Система митних органів України, їх правовий статус.

4. Основні завдання та напрями діяльності Державної митної служби України.