Пакет матеріалів

Вид материала

Документы

Содержание Виховний ідеал Виховання як процес цілеспрямованого формування особистості. Специфіка процесу виховання. У вихованні ми маємо справу з найскладнішим, найціннішим, найдорожчим, що є в житті – з дитиною. Об'єкт виховання – дитина - є водночас суб'єктом виховання Об’єкт виховання – дитина – постійно змінюється, завжди новий Кінцевий результат праці вихователя, процесу виховання можна побачити не сьогодні, не завтра, а через дуже тривалий час. Наявність парадоксів виховання, протиріч Виховання як процес формування творчої особистості. Творча особистість Важливе завдання вчителя Етап організації Стимулюючо-спонукальний або комунікативний Контрольно-одінний етап Педагогічна порада! Формування особистості Головна функція моралі Суть морального виховання Моральність особистості Моральні переконання ... Полное содержание

Подобный материал:

• Старт-пакет інформаційних матеріалів зовнішньої політики України у її відносинах, 926.13kb.
• Нформаційний пакет напрям підготовки 0921 "Будівництво " Спеціальність 092101 "Технологія, 428.25kb.
• Зміни до Порядку проведення експертизи матеріалів на лікарські засоби, що подаються, 2751.76kb.
• Пакет матеріалів кандидата на навчання за програмою мва, 143.26kb.
• Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26., 3656.85kb.
• Робоча навчальна програма предмет Методи дослідження властивостей матеріалів (Р-32), 48.64kb.
• В. Д. Гогунський завідувач кафедри охорони праці та безпеки життєдіяльності Одеського, 698.27kb.
• Microsoft выпускает пакет обновлений Service Pack 1 для Windows Vista на русском языке, 27.94kb.
• Вимоги до оформлення матеріалів тез доповідей, 134.94kb.
• Діагностика сектору будівельних матеріалів, 235.87kb.

Тема 1 Суть процесу виховання


План

1. Виховний ідеал, поняття про мету та завдання виховання.

2. Виховання як процес цілеспрямованого формування особистості.

3. Специфіка процесу виховання.

4. Виховання як процес формування творчої особистості.

5. Компоненти виховної діяльності педагога.

6. Поняття про ефективність виховання.

Література:

1. Беланова Р. Наскільки прекрасна людина,якщо вона справді людина. // Рідна школа. – 2002. - № 10. – С. 22-24.
   
2. БехІ.Д. Виховання особистості : У 2-х кн. – К.: Либідь, 2003. – 280 с.
   
3. Коберник О. Проблема ціноутворення в теорії і практиці виховання. // Рідна школа. - № 10. – С. 23-26.
   
4. Однодолько В. Виховання школярів особистістю вчителя.// Рідна школа. – 2002. - № 5. – С.40-42.
   
5. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. Наук. праць. – К,2002. – 305 с.
   
6. Шульга Л.А. До питання про сутність методу переконання у навчально-виховній роботі школи. // Педагогіка і психологія. – 2001. - № 2. – С. 57-65.
   

1. Виховний ідеал, поняття про мету та завдання виховання.
   

Виховання особистості завжди спирається на певний виховний ідеал, який є основою будь-якої педагогічної системи.

Виховний ідеал - це уявлення про ідеально виховану людину.

Тому основою виховання людини як особистості є система духовних цінностей – ідей, ідеалів, взірців, еталонів, щю служать для особистості основою для морального становлення і конструювання власного, суб'єктивно значущого життєвого ідеалу. Ідеал, до витворення якого дитина приклала чималі зусилля, стає реальним, перетворюється у внутрішній регулятор її дій, вчинків, поведінки в цілому.

Яким чином розвинути у дитини здатність до самовизначення самостійного вибору, завдяки якому вона стає, особистістю? Необхідно розвинути спроможність орієнтуватися у складній системі цінностей, розвинути здатність самостійно оцінювати, міркувати, доходити до власного висновку. У міру зростання можливостей дитини предмет оцінної діяльності повинен розширюватись і включати такі складні явища як моральність, світогляд, сенс життя.

У зв’язку з цим завдання сучасної системи виховання полягають у переході до педагогічної творчості вихователя, індивідуального впливу на особистість, у переорієнтації учнівських та учительських колективів на здійснення цілеспрямованого виховного впливу на учнів.

Відповідно особливості виховного процесу у школах наступні:

1. Демократизація управління школами у формі шкільних рад з
   демократичним складом і широкими повноваженнями
   створення нових видів навчальних закладів (склад рад;
   30% учителі, 30% учні з 13 р., 30% - 40% - батьки і представники громадськості).
   
2. Відмова від методів і форм ідейно—політичного виховання
   у позаурочній роботі (політінформації, ”політроботі”,
   ленінські заліки і т. п.); лібералізація громадської думки школярів через створення дитячих та юнацьких організацій.
   

3. Лібералізація ставлення до релігії, заборона пропаганди атеїзму.

4. Спрямованість на формування вільної,, всебічно розвиненої особистості учня на його індивідуальний розвиток.
   
5. Посилення українського національного компоненту у навчально-виховній роботі з учнями.
   

2. Виховання як процес цілеспрямованого формування особистості.
   

Поняття „процес, виховання” не дістало у вітчизняній педагогічній науці однозначного тлумачення, що пов^’язано з одного боку, з різним, трактуванням терміну ""виховання" (широке і вузьке його розуміння), а з другого з невизначеністю вживання поняття "процес" (процес виховання як теоретичний об'єкт; виховний процес як реальна практика) .

Ви вже знаєте, що виховання виникло .на самих ранніх етапах розвитку людського суспільства, в зв’язку з необхідністю передачі суспільно-історичного досвіду, накопиченого старшими поколіннями, молодшим.

Виховання - це одна з головних суспільних функцій, через яку передається та засвоюється соціальне цінний досвід поколінь.

Поняття виховання в науці і повсякденному житті вживається в різних значеннях ("виховала школа", "виховала вулиця") .

В педагогіці виховання розглядається як спеціально організований педагогічний процес, в ході якого здійснюється цілеспрямований виховний вплив на особистість з метою формування певних якостей особистостей.

Цей підхід відображає лише зовнішню сторону педагогічного процесу, лиже діяльність вихователя. Самостійність вихованця у осмисленні і діяльному освоєнні світу (Коменський) .

Внутрішня сторона педагогічного процесу - розвиток внутрішнього світу, реакція вихованця на педагогічний вплив: позитивна, нейтральна, негативна. Дитина –суб’єкт виховного процесу.

Педагогічний вплив на особистість буде ефективним лише при умові, якщо він викличте внутрішню позитивну реакцію та власну активність, спрямовану на удосконалення самого себе.

З точки зору діяльнісно-особистісної концепції виділили – виховання – це цілеспрямований та здійснюваний свідомо педагогічний процес стимулювання активної діяльності особистості, спрямованої на оволодіння духовними цінностями, удосконалення самої себе (суть цієї концепції в тому, що виховати людину можна впливаючи на неї через особистість педагога та включаючи її у різноманітну діяльність та стимулюючи її активність у цій діяльності).

Отже, виховання - це практична діяльність педагога, спрямована на формування поглядів, переконань, світогляду іншої людини або групи людей. Отже, визначальними характеристиками виховання є:

- виховання - це соціальний процес, що здійснюється завдяки участі людей;

- виховання - це процес соціалізації, що відбуваєтьєя у формі послідовного і поступового засвоєння особистістю (групою) моральних норм, духовних цінностей, способів поведінки та діяльності.

виховання - свідома і цілеспрямована педагогічна діяльність;

• виховання - спільна, діяльність вихователя і вихованця;
  
• виховання - процес, викликає певні позитивні зміни у свідомості і поведінки людини;
  

- виховання - є керівництво розвитком особистості вихованців.

У здійсненні виховання необхідно дотримуватись особистісно-діяльнісного підходу до виховання.

3. Специфіка процесу виховання.
   

Основою професійної діяльності вчителя є виховання:

Виховання як процес цілеспрямованого формування особистості має ряд специфічних властивостей і якостей. В.О. Сухомлинський виділяє такі специфічні властивості виховання:

1. У вихованні ми маємо справу з найскладнішим, найціннішим, найдорожчим, що є в житті – з дитиною. Від мудрості, майстерності, педагогічних здібностей і вміння вихователя залежить здоров’я дитини, формування її характеру, волі, почуттів, моральних якостей, її місце і роль у майбутньому дорослому житті, в кінцевому результаті – її щастя.

2. Об'єкт виховання – дитина - є водночас суб'єктом виховання, тобто особистістю з власними переконаннями, власною активною життєвою позицією, певними ідеалами, цінностями, певним внутрішнім спрямуванням. Водночас існує різний ступінь суб’єктивності вихованця: одні діти незважаючи на вплив природних особливостей, вражень від життя, виховних впливів можуть вільно впливати на формування власного характеру (сильна воля, прагнення до самовдосконалення). Інші у більшій мірі підупадають під негативний зовнішній вплив.

3. Об’єкт виховання – дитина – постійно змінюється, завжди новий, перебуває у постійному розвитку (відбувається процес дорослішання, отримання нового життєвого досвіду, знань, різних настрій, емоції, переживання.

4. Об’єкт впливу вихователя - найтонші сфери духовного життя особистості, що формується розум, почуття, самосвідомість, воля, почуття, переконання.
   
5. На формування особистості впливає багато факторів - мати, батько, знайомі люди, вуличне середовище, шкільні товариші, ровесники, вчителі, явища
   суспільного і громадського життя, засоби масової інформації, кінофільми, прочитані книги. Вплив кожного фактора може бути позитивний або негативний - різна реакція не негативний вплив (переважно „як до мене ставляться, так і я буду чинити”) , Завдання вихователя - боротися за людину, переборювати негативні впливи і давати простір позитивним.
   

6. У вихованні основа впливу базується на особистості вихователя. К.Д. Ушинський вважав, що „Справжня виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості", '"без особистого безпосереднього пливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає в характер неможливе". Причини такого психологічного і морального впливу приховані глибоко в природі людини.

7. У вихованні немає головного і другорядного „як немає головної пелюстки серед багатьох пелюсток, що створюють красу квітки" (В.О. Сухомлинський). І урок, інтереси дітей у позаурочний час, сімейне життя, взаємовідносини в колективі. Водночас складність виховання полягає в тому, щоб зуміти в реальному житті, в конкретний момент визначити, що являється головним, а що другорядним. Я. Корчак у книзі „Коли я знову стану маленьким” писав, що ніхто не знає, коли більше одержує дитина, - тоді, коли дивиться на дошку чи тоді, коли непереборна сила Сонця примушує її глянути у вікно: „Не силуйте душу дитини, уважно придивляйтесь до законів природного розвитку кожної дитини, до її особливостей, прагнень, потреб”.

8 . Кінцевий результат праці вихователя, процесу виховання можна побачити не сьогодні, не завтра, а через дуже тривалий час.

9. Мистецтво виховання не є справою легкою і зрозумілою,
потребує спеціальної підготовки. К.Д. Ушинський писав: „Беручись до святої справи виховання, ми повинні глибоко усвідомлювали, що наше власне вихованки було аж ніяк не задовільним,, що результати його здебільшого сумні й мізерні і що, в усякому разі нам треба добирати способу зробити дітей наглих кращими за нас''.

10. Наявність парадоксів виховання, протиріч. Нерідко
педагог внутрішньо переконаний, що діючи певним чином,
він досягає бажаного результату. В дійсності не
наближається до мети, а віддаляється від неї, йде в
протилежному напрямі протиріччя між: бажаннями, метою
та обраними шляхами її досягнення.

Отже – виховання - це багатогранний складний духовний процес цілеспрямованих впливів на людину, що сприяє формуванню свідомої високодуховної особистості.

В.О.Сухомлинський: "Виховує кожна хвилина життя і кожний куточок землі,- кожна людина, з якою стикається особистість_, що формується, навіть випадково, мимохіть. Все, що відбувається навколо людини, в тій чи іншій мірі відображається р ній в її думках, поглядах, почуттях, ставленнях до людей. Осмислювати (і коригувати) багатогранні виховні впливи навколишнього світу - в цьому якраз і полягає організуюча, виховна роль школи, педагога.

4. Виховання як процес формування творчої особистості.
   

Творчість - це один з видів людської діяльності, спрямований на вирішення проблемної ситуації або творчого завдання.

Творча особистість - це тип особистості, для якої характерний творчий стиль діяльності у одному або кількох видах людської діяльності.

Для творчої особистості характерна стійка спрямованість на творчість, мотиваційно-творча активність, високий рівень розвитку творчих здібностей стійкі продали високого рівня потреб, ціннісних орієнтацій, властивостей, рис характеру, що забезпечують особистості високі рівні творчих результатів у всіх основних видах її життєдіяльності.

Компоненти творчих здібностей особистості учня:

1. Мотиваційно - творча активність і спрямованість особистості (допитливість, пізнавальний інтерес, ініціатива, прагнення до лідерства, до творчих досягнень, прагнення до самовдосконалення).
   
2. Інтелектуально-логічні здібності (уміння аналізувати, порівнювати, виділяти головне, виявляти причинно-наслідкові зв’язки; здатність обґрунтовувати, доводити, давати визначення, систематизувати).
   
3. Інтелектуально-евристичні здібності особистості (здатність генерувати ідеї, фантазувати; здатність бачити протиріччя, виділяти проблеми; критичність мислення, здатність до оціночних суджень, незалежність суджень (не слідувати сліпо певній точці зору), здатність подолати інерцію мислення (швидке переключення на мислення на новий спосіб вирішення творчої задачі).
   

4. Світоглядні, моральні і естетичні властивості і якості особистості, які сприяють успішності навчально-творчої діяльності (всі загальнолюдські якості + сила волі, сміливість, рішучість, естетичні
   якості, наполегливість).
   
5. Здатності до самоуправління власною діяльністю (цілеспрямованість, здібності планувати, самоорганізовуватись, самооцінка, самоконтроль) .
   

6. Комунікативно-творчі здібності особистості (організаторські здібності, здатність до співробітництва, уміння спілкуватися з іншими людьми і переконувати інших, здатність уникати конфліктів, коректно, вирішувати конфліктні ситуації).


Важливе завдання вчителя - організація творчої навчальної діяльності учнів, однією з найважливіших ознак якої є виникнення в результаті її здійснення психічних новоутворень; знань, умінь, творчих здібностей особистості.

Створення творчих ситуацій на уроці. Творчою для учня є така ситуація, вихід із якої можливий завдяки пошуку нового методу, прийому, засобу діяльності, які стимулюють розвиток творчих здібностей особистості. Наприклад, дискусійні ситуації, ситуації, що вимагають оціночних суджень, прогнозування, генерування ідей, гіпотез, припущень.

5. Компоненти виховної діяльності педагога.
   

1. Діагностичний,
   
2. Проектувально-цільовий,
   
3. Організаційний,
   
4. Стимулюючо-спонукальний,
   
5. Контрольно-оцінний.
   

Діагностичний етап містить різні аспекти діагностичної діяльності, педагога: діагностика особистості, діагностика міжособистісних стосунків у колективі, діагностика сім'ї, діагностика референтних груп.

Проектувально-цільовий передбачає осмислення цілей, завдань, сутності, специфіки процесу виховання з урахуванням результатів діагностики. Цілі виховної діяльності є мисленим уявленням майбутнього результату виховання (мета - уявний образ сформованої особистості вихованця). Визначення змісту, формі методів.

Етап організації передбачає реалізацію виховного задуму педагога у співробітництві з учнями.. Атмосфера психолого-педагогічної підтримки творчих починань учнів. Реалізація змісту виховного заходу – методи – прийоми - динаміка змісту, форм і методів (педагогічна творчість).

Стимулюючо-спонукальний або комунікативний. Виховна діяльність діє за законами спілкування і тому ґрунтується на встановленні доцільних, доброзичливих стосунків, взаєморозумінні і взаємоповаги між учасниками виховного процесу.

Контрольно-одінний етап передбачає оцінку досягнутих педагогічних результатів, зіставлення їх із вихідною метою.

6. Поняття про ефективність виховання.
   

Виховання як і будь-яка цілеспрямована діяльність повинно бути результативним.

Якщо виховання результативне, є підстави говорити про високу ефективність виховання.

Якщо в силу певних, обставин (душевний стан, страх, характер відносин, що склалися між вихователем і учнем, усвідомлювана безпорадність) ми не можемо досягти бажаного, потрібного результату і усвідомлюємо можливість своїх неправильних дій, вчинків, слів, це говорить про те, що допущені помилки у вихованні.

Нерідко буває драматична ситуація:: вихователі старались, а результат одержали протилежний бажаному ("Стільки зробили, а тут таке"). Причини: помилки у вихованні; найскладніші переплетіння життєвих обставин, відношень, доль, людських вчинків і дій не завжди і тим більше не у всьому залежать від зусиль і бажань вихователів.

Коли стоїть питання про відповідність (з наступним покаранням) не можна не приймати до уваги старанність вихователя, інтенсивність затрачених зусиль; не можна прирівнювати неробу з тим, хто всього себе віддав вихованню.

Справжнього вихователя^: турбує почуття вини, за те, що обрав неправильний шлях. Не зміг вплинути на дитину.

ПЕДАГОГІЧНА ПОРАДА! Постійно необхідно думати не лише над тим, що йому необхідно дати, зробити, сказати, але і як це здійснити. Результатом нашої повсякденної виховної роботи повинні бути почуття, настрої, симпатії, ставлення, дитини, її позитивні емоції, надана можливість зробити благородний вчинок.

Облік результатів виховання дає змогу педагогові бачити плоди своїх зусиль, виявити промахи і виправляти їх.

Завдяки обліку вихователь ставить у центр уваги не заходи, які нерідко мають випадковий характер, а їх ефективність, що має вирішальне значення для поліпшення процесу виховання.

Ефективність - це ступінь наближення до дійсності, до найбільш бажаного результату; ступінь наближення результату до кінцевої мети.

При визначенні ефективності виховання необхідно враховувати наступне.

Формування особистості - це співвідношення впливів внутрішніх і зовнішніх, умисних і випадкових, виховних і поза виховних чинників розвитку у їх взаємозв'язку. Важко виокремити і визначити ефективність одного засобу виховного впливу (бесіда, диспут, заняття) .

Отже, при визначенні об’єктивності практики виховання педагога , треба

враховувати такі положення:

1. неспроможність визначення ефективності одного або окремо взятого засобу виховного впливу на особистість;
   
2. врахування поетапного формування особистості;
   
3. випередження зростання вимог до особистості у процесі виховання.
   

Систему педагогічних критеріїв результативності виховання можна розділити на 3 аспекти:

1) схильності (мотиви внутрішнього та зовнішнього характеру);

2. соціальний досвід (знання, навички, уміння);
   
3. психічні та соціальні якості.
   

Тема 2. Науково-педагогічні основи провідних напрямів змісту виховання.

План

1. Психолого-педагогічні основи морально-духовного виховання.
   
2. Трудова підготовка та трудове виховання учнів на сучасному етапі.
   
3. Мета і завдання естетичного виховання школярів.
   
4. Сучасна концепція екологічної освіти і виховання учнів.
   
5. Правове виховання школярів.
   
6. Підготовка молоді до створення сім’ї як важлива складова загального процесу виховної роботи сім’ї та школи.
   

Література:

1. Атутов П.Р. Педагогіка трудового становлення учащихся : М, 2001.
   
2. Борисов В.В. Теоретико-методологічні основи формування національної самосвідомості. – Краматорськ, 2003. – 519 с.
   
3. Зотова Т.В. Воспитание человечности у подростков и их родителей: Самоучитель: родителю, учителю, студенту. – М.: Ликбез, 2002.
   
4. Калашник Н.Г Естетичні смаки : їх витоки і формування. Запоріжжя; Просвіта, 2001. – 340 с.
   
5. Класне керівництво у школі: Методичні рекомендації. – Чернівці: ЧНУ, 2003. – 44 с.
   
6. Коберник І. Моральне виховання : традиції, проблеми, інновації. // Рідна школа. – 2002. - № 5. – С. 42-45.
   
7. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах. // Педагогічна газета. – 2001. – грудень, № 12. – С. 6-7.
   

1. Психолого-педагогічні основи морально-духовного виховання.
   

Мораль – форма суспільної свідомості, що включає сукупність принципів, вимог, норм і правил, які регулюють поведінку людини у всіх сферах її суспільного життя.

В моралі відображаються цінності, що склалися в суспільстві і закріпилися в поняттях „добра”, честі, совісті, справедливості, благочестя.

Засновник наукової педагогіки Я.А. Коменський у педагогічній праці „Правила поведінки” у розділі І „Про мораль взагалі” пише:

„ 1. Основою моральності є такий настрій людського духу, в силу якого людині приємно вести себе так, щоб подобатись Богу і добрим людям.

2. Юначе, де б ти не був, пам’ятай про те, що ти знаходишся у присутності Бога і ангелів, а може бути – і людей.

3. Тому остерігайся робити що-небудь таке, що непристойно перед величчю Бога і ангелів і в очах людей.

4. Хай буде чистим дух твій ради Господа і твоєї совісті; лице ж твоє і поведінка, мова і весь зовнішній вигляд да будуть чистими і чесними заради ангелів і людей.”

Святитель Іоанн Златоуст в книзі „Про виховання дітей” роз’яснює значення і основну сутність морально-духовного виховання:

„ 1. Народити дітей це справа природи; але дати освіту і виховати їх у доброчесності – справа розуму і волі.

2. Під обов’язком виховати своїх дітей я розумію не одне те, щоб не допустити їм померти з голоду, чим люди, здається, і обмежують свої обов’язки по відношенню до дітей. Для цього не потрібно ні книг, ні постанов; про це дуже голосно говорить природа. Я говорю про піклування просвітити серця дітей в доброчесності та благочесті – обов’язок священний, якого не можна переступити, не ставши винним в деякого роду дітовбивстві.” (Святой Иоанн Златоустий о воспитании детей. М., 2001.)

Народна педагогічна мудрість та вітчизняна класична педагогіка увібрала в себе всі найкращі світові здобутки християнського виховання, що ґрунтувалося на мудрості Святого Письма, і на цій основі витворила власну систему морально-духовного православного виховання, основи якого були закладені в часи Київської Русі. Перлиною педагогічної мудрості нашого народу з цього періоду і до сьогоднішніх днів є „Повчання Володимира Мономаха дітям”, в якому глибоко розкрито зміст морально-духовного виховання дітей та молоді. Наведемо уривок з цієї мудрої педагогічної пам’ятки:

„Хай діти мої чи інший хтось, слухаючи цю грамотицю, не посміються, але кому з дітей моїх любо, хай прийме її в серце своє і стане не лінитися, а трудитися. По-перше, для Бога і для душі своєї: майте страх перед Богом у серці своєму і милостиню творіть неосудну, бо це є початок всякого добра... Більше за все убогих не забувайте, але, скільки зможете, по силі своїй, годуйте їх, подавайте милостиню сироті, і вдівцю виправдовуйте самі, і не дозволяйте сильним погубити людину, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його, якщо навіть він буде достойний смерті, і ніякої душі християнської не погубляйте...

Більше ж за все - гордощів не майте в серці і в душі, але скажімо: смертні ми, сьогодні живі, а завтра – в могилі все те, що Ти Боже нам дав, не наше, а Твоє, Ти нам доручив це на невеликий час...

Старих шануй, як батька, а молодих як братів. У домі своєму не лінуйтеся, але за всім доглядайте...

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод: ні питтю, ні їжі не віддавайтеся, ні спанню...

Остерігайтеся брехні і пияцтва, і блуду бо в цьому душа погибає і тіло. Якщо ви йдете куди-небудь, по своїх землях, то не дозволяйте отрокам шкоди чинити, ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, щоб люди не стали нас проклинати. Куди не підете, де не спинитесь, нагодуйте жебрака. Найбільше ж шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов...

Хворого відвідайте, покійника проведіть, бо всі ми є смертні. Не проминіть людини, не привітавши її, і добре слово скажіть їй. Жону свою любіть, але не давайте їй влади над собою. А ось вам і основа всьому: страх Божий майте перш за все.

Якщо будете пам’ятати це, то частіше перечитуйте: і мені не буде страшно, і вам буде добре.

Що вмієте доброго, того не забувайте, а чого не вмієте, тому навчайтесь – як батько мій, сидячи вдома, знав п’ять мов, тому й честь від інших країн.

Лінощі всьому (недоброму) мати: хто що вміє, то забуде, а що не вміє, то не навчиться. Добро ж творячи, не лініться ні на що хороше, перш за все до церкви: нехай не застане вас сонце в постелі. Так поступав батько мій блаженний і всі мужі достойні.”.

Головна функція моралі – регулювати і оцінювати суспільну діяльність та діяльність людини з точки зору її відповідності найвищим духовним критеріям – Євангельським заповідям.

Моральні норми не мають обов’язкового характеру; зобов’язання виконувати їх покладаються на людей добровільно вихованням, громадською думкою, схваленням чи осудом. У зв’язку з цим величезна роль належить моральному вихованню.


СУТЬ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ


МОРАЛЬ


МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ


МОРАЛЬНІСТЬ


Моральне виховання – це свідомий цілеспрямований процес формування моральної свідомості, моральних почуттів та моральної поведінки особистості.

Кінцевою метою морального виховання є формування моральної особистості.

Моральність особистості – це здатність людини свідомо і добровільно дотримуватись моральних норм у своєму житті та поведінці.

Завдання морального виховання.

1. Розвиток в учнів моральної свідомості;

2. Формування і розвиток моральних почуттів;

3. Формування і закріплення стійких моральних звичок;

4. Розвиток волі, позитивних рис характеру.

Моральна свідомість особистості включає моральні уявлення, погляди, переконання, моральний ідеал, моральні цінності, моральну спрямованість особистості.

Моральні переконання – це пережиті та узагальнені моральні принципи і норми, закріплені в емоційно-почуттєвій сфері особистості, які стають керівництвом до моральної поведінки особистості.

Моральні почуття – емоційне ставлення до моральних понять, вчинків.

Моральна спрямованість - це стійка моральна позиція особистості, що виникає на основі світогляду, домінуючих мотивів поведінки і проявляється як властивість особистості у різних умовах та обставинах.

Моральна поведінка – дзеркальне відображення моральної свідомості. Включає сукупність моральних вчинків, які характеризують ставлення людини до інших людей і до самого себе.


Шлях формування моральної поведінки:

МОРАЛЬНИЙ ВЧИНОК

МОРАЛЬНА ЗВИЧКА

МОРАЛЬНА ПОВЕДІНКА

Моральна звичка – корисна для суспільства, стійка форма поведінки, яка стає потребою людини і здійснюється у будь-яких умовах і ситуаціях.

Сукупність моральних звичок формує моральну поведінку особистості.

Одним із найбільш складних завдань морального виховання є формування характеру дитини.

Характер – це сукупність найбільш яскраво виражених та стійких рис, типових для людини, які систематично проявляються в її поведінці.

Характер формується у процесі виховання дитини. Він відображає умови життя людини і може змінюватися при зміні цих умов.

В структурі характеру виділяють багато різних якостей, рис характеру, назви яких відображені у більш ніж 1000 слів.

Риси характеру умовно можна поділити на 2 основні групи. До першої відносяться моральні якості, які відображають моральну спрямованість особистості, її ставлення до себе та до інших людей. До таких рис відносяться благочестя, щирість, чесність, правдивість, слухняність, працьовитість, чистота серця, милосердя, любов до ближніх, чуйність, доброчесність тощо. Для того, щоб сформувати ці риси характеру, необхідно з самого дитинства привчати дітей до всього доброго і утримувати їх від усього поганого, а також розвивати в їх серцях різні чесноти.

До другої групи рис характеру відносять вольові якості, які визначають здатність людини свідомо керувати своєю поведінкою, переборювати перешкоди та труднощі, спрямовувати свої вчинки у відповідності зі своїми переконаннями. До вольових рис характеру відносяться самовладання, наполегливість, цілеспрямованість, організованість, самодисципліна.

Характер починає формуватися уже в ранньому дитинстві. В залежності від конкретних умов життя дитини, виховного впливу батьків та близьких на першому році життя починає оформлятися індивідуальна своєрідність поведінки дитини. У дошкільному віці можна спостерігати перші прояви, схильність до тих, чи інших рис характеру, хоча на цьому етапі їх передчасно розглядати як остаточні риси характеру. Цей період виключно важливий у вихованні дитини, тому що благочестиві зерна, посіяні в душі дитини, дадуть добрий плід на все життя.

Найважливішою умовою формування характеру виступає духовна атмосфера сім’ї, традиції сімейного виховання.

Типові помилки батьків – надмірна турбота про дитину, нав’язлива опіка, або, навпаки, потурання проявам недоброї поведінки, балування – приводять до формування таких негативних рис як егоїзму, гордості, самолюбства, жадності, непослуху, обману, лінощів, пасивності, нездатності долати труднощі і управляти своєю поведінкою.

Для формування позитивних рис характеру необхідне цілеспрямоване морально-духовне виховання з боку батьків та педагогів. Важливу роль при цьому відіграє спілкування з ровесниками вході якого дитина засвоює необхідні навички піклування про ближнього, отримує уявлення про те, як розцінюється іншими людьми його власна поведінка.

Формування рис характеру спочатку проходить стадію формування відповідних тимчасових духовних станів як перехідних елементів до стійких властивостей характеру. Якщо певні форми моральної поведінки і духовні стани виникають досить часто і систематично заохочуються, то вони поступово закріплюються і стають рисами характеру.

Виховання характеру в цьому розумінні відбувається шляхом створення системи педагогічних ситуацій з метою спонукання дитини до моральних вчинків, які супроводжуються переживаннями нею духовних станів.

Подальше формування характеру відбувається в шкільному віці під впливом нового типу відносин з оточуючими і нових відповідальних видів діяльності (навчання). Значну роль у становленні характеру в шкільному віці набуває самовиховання.

2. Трудова підготовка та трудове виховання учнів на сучасному етапі.
   

Трудова підготовка – цілісний безперервний процес, спрямований на формування соціально активної, творчої особистості, здатної примножувати матеріальні та духовні цінності.

Головним призначенням трудової підготовки є формування в учнів готовності до продуктивної праці як процесу створення матеріальних та духовних благ.

Трудова підготовка здійснюється протягом усього періоду навчання у всіх типах навчальних закладів.

Система трудової підготовки включає:

• працю в сім’ї;
  
• навчальний предмет „трудове навчання”;
  
• навчальну працю учнів під час вивчення предметів з основ наук;
  
• суспільно корисну продуктивну працю;
  
• позакласну і позашкільну роботу з професійної орієнтації учнів, трудового виховання;
  
• літні трудові об’єднання учнів.
  

Трудове виховання – це процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передачі їм виробничого досвіду, розвитку творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Мета трудового виховання – формування якості особистості працьовитості.

Головні завдання трудового виховання :

1. Виховання потреби працювати;

2. Розвиток любові і свідомого ставлення до праці;

3. Організація та стимулювання трудової діяльності;

4. Формування трудових умінь та навичок;

5. Підготовка учнів до свідомого вибору професії.

Вимоги до організації праці:

- праця повинна бути свідомою (учні повинні розуміти мету праці, знати, для чого вони її виконують, якими будуть її результати);

- працю учнів необхідно пов’язувати з їх навчальною роботою;

- необхідно, щоб учні (по можливості) були організованими, а не лише виконували працю;

- систематичність праці, детальне продумування послідовності праці;

- праця має бути доступною (непосильна праця породжує невпевненість, небажання виконувати працю; надто легка праця викликає зневажливе ставлення);

- праця повинна ускладнюватися за методами її виконання і збільшуватися за обсягом у міру набуття учнями трудового досвіду;

- праця не повинна бути одноманітною, нетворчою;

- організація праці учнів повинна ґрунтуватися на наукових засадах;

- учні мають навчатися працювати в колективі;

- трудове виховання має спрямовуватися на формування творчого ставлення до праці.

Критерії трудової вихованості:

- висока особиста активність, зацікавленість і продуктивність праці;

- відмінна якість продукції;

- трудова активність і творче, раціоналізаторське ставлення до праці;

- трудова дисципліна;

- працелюбність.

3. Мета і завдання естетичного виховання школярів.
   

Естетика – наука про прекрасне.

Прекрасне – це категорія естетики, що характеризує явища з точки зору досконалості як ті, що володіють найвищою естетичною цінністю.

Прекрасне – це гармонія форми і змісту в предметах і явищах природи та суспільного життя.

Естетичне виховання – це процес формування цілісного сприймання і правильного розуміння учнями прекрасного у мистецтві та дійсності; формування естетичної свідомості.

Естетичне виховання – це формування естетичного досвіду особистості: формування естетичної свідомості, розвитку творчих здібностей і дарувань в різних галузях естетичної діяльності.

Естетичний досвід включає:

- естетичну свідомість;

- естетичні почуття;

- художньо-естетичне сприймання;

- естетичні потреби;

- естетичний ідеал;

- естетичний смак;

- естетичні судження;

- естетичні оцінки;

- естетичні погляди і переконання;

- уміння та навички творчої художньо-естетичної діяльності.

Естетичне виховання розпочинається із створення певного досвіду елементарних естетичних вражень, отриманих в результаті естетичного сприймання.

Художньо-естетичне сприймання – це початковий етап спілкування з мистецтвом і красою дійсності; це процес сприймання дитиною естетичних емоцій, переживань, почуттів.

Цілеспрямоване формування естетичного сприймання вимагає від особистості розвитку у неї здібностей тонко відчувати і розрізняти форми, кольори, звуки – необхідність естетичного розвитку сприймання різними органами чуття.

Культура естетичного сприймання сприяє розвитку естетичних почуттів.

Естетичні почуття – це суб’єктивний емоційний стан, викликаний оцінним ставленням до естетичних явищ дійсності або мистецтва.

Естетичні почуття, які поєднуються із осмисленням явищ дійсності викликають естетичні переживання (стан потрясіння, страждання, співчуття, очищення, просвітлення, захоплення, радості).

Естетичні переживання сприяють виникненню та розвитку духовно-естетичних потреб.

Естетична потреба - стійка потреба у спілкуванні з художньо-естетичними цінностями, красивими явищами, предметами.

Естетична свідомість включає в себе також усвідомлене людиною естетичне ставлення до дійсності і мистецтва, виражене у сукупності естетичних поглядів і переконань.

Естетичний ідеал - основа естетичної свідомості; це соціально обумовлені уявлення про досконалість у природі, людині, мистецтві,

Естетичні судження - це доказова, аргументована оцінка естетичних явищ.

Естетичні оцінки виникають в результаті. висловлення власного ставлення до різноманітних явищ, предметів, фактів.

Естетичний смак - це уміння побачити, відчути, зрозуміти, відрізнити істинно прекрасне від потворного, трагічне від комічного, низького.

Естетичний смак - здатність людини оцінювати предмети і явища, з позиції естетичного ідеалу.

Провідна функція естетичної свідомості полягає у розкритті світу реально існуючої краси.

4. Сучасна концепція екологічної освіти і виховання школярів.
   

Екологічна освіта і виховання - це психолого-педагогічний процес впливу на свідомість та поведінку учнів з метою формування у них системи наукових знань про природу, поглядів та переконань, ціннісних орієнтацій в системі „людина – природа”, практичних умінь та навичок, а також активної соціальної позиції в галузі раціонального використання і охорони навколишнього природного середовища,

Головні завдання екологічної освіти:

• сприяти осмисленню життєвої значущості навколишнього природного середовища для кожної людини і людства в цілому;
  
• сприяти усвідомленню необхідності розв'язання екологічних проблем;
  
• забезпечити можливість набувати знання і вміння, необхідний досвід для охорони і поліпшення навколишнього природного середовища, й якому живемо;
  
• формувати принципово новий тип поведінки у навколишньому природному середовищі.
  

Екологічне виховання - це процес формування у підростаючих поколінь сукупності властивостей і якостей особистості, необхідних для виявлення відповідного ставлення до природи.

Мета екологічного виховання - формування високої екологічної культури особистості.

Екологічна культура є однією з цілісних характеристик особистості, яка визначає відповідну спрямованість її життєдіяльності, особливості світогляду, моральні прагнення та ціннісні орієнтації, в системі "людина - природа", готовність до творчої праці по покращенню природи.

Виділяють такі аспекти екологічної культури особистості:

1. культура пізнавальної діяльності;
   
2. культура духовного ставлення та спілкування з природою;
   
3. культура праці у природному середовищі.
   

До складу найважливіших компонентів особистості в аспекті екологічного виховання відносяться:

1) глибокі та різнобічні наукові знання про природу і закономірності її розвитку;

2. переконання в необхідності дбайливого ставлення до
   природи та активної діяльності, спрямованої на
   попередження негативних виливів на природу;
   
3. практичні уміння та навички, прийоми охорони природи,
   вироблені в народній та суспільній практиці;
   

4) прагнення та готовність до активної участі у природоохоронній діяльності суспільства, потреба вносити особистий вклад у збереження і примноження природи.

Завдання екологічного виховання:

1.. Формування у учнів морального, емоційно-ціннісного ставлення до природи;

2. Формування екологічних потреб;

3. Формування мотивів екологічно доцільної діяльності;

4. Формування екологічного світогляду, екологічних поглядів і переконань;

5. Формування умінь, навичок, прийомів охорони природи і раціонального природокористування.

5. Правове виховання школярів.
   

Сучасна кризова, ситуація суспільства не сприяє позитивному формуванню сприятливого морального середовища для виховання дітей і молоді.

Духовне зубожіння людей, засоби масової „інформації”, несприятливе побутове оточення, важке матеріальне становище сімей і погіршення на цьому ґрунті внутрісімейних стосунків, недоліки в організації шкільного виховання і масове скорочення позашкільних закладів, літніх таборів відпочинку призводить до збільшення числа дітей і підлітків, чия поведінка виходить за межі моральних і правових норм, зростає кількість підлітків, які не навчаються і не працюють.

Деформування особистості проходить такі етапи:

- поява спотворень у морально-вольовій сфері особистості;

- перетворення їх у відносно стійкі погляди і звички;

- формування мотивації поведінки, яка включає антисуспільні цілі;

- правопорушення, систематичне правопорушення, злочин.

Правове виховання учнів, порівняно з іншими напрямами виховання, має свою специфіку. Вона визначається передусім соціально-правовим статусом, учнівської молоді в нашому суспільстві. Школярі перебувають у матеріальній залежності від батьків чи опікунів, їхні самостійність і активність у діяльності коригуються педагогічним колективом, у них недостатній обсяг правових. знань і досвід правових відносин, вони повинні засвоювати правові знання, які регулюють їх життя і діяльність, як неповнолітніх, і ті правові норми, якими їм доведеться керуватися у своєму майбутньому житті, і діяльності.

Мету правового виховання можна вважити досягнутою, якщо учень набув здатності самостійно управляти своєю поведінкою. Ця здатність досягається не тільки всім ходом право-виховної роботи, а й самостійною роботою особистості над собою, її участю у правоохоронній діяльності.


Завдання правового виховання учнів:

1. Ознайомлення учнів з законами України, підвищення їх юридичної обізнаності, систематичне інформування їх з поточних і актуальних правових питань;

2. Формування правової свідомості школяра, яка визначає їх ставлення до вимог законів і правил співжиття;
   
3. Виховання в учнів поваги до держави і права, принципів законності, розуміння необхідності їх дотримання;
   
4. Формування у школярів умінь і навичок правомірної поведінки;
   
5. Виховання в учнів нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, намагання взяти посильну участь у
   боротьбі з цими негативними явищами, які мають місце в
   нашому житті, формування уміння протистояти негативним
   впливам;
   

6. Подолання у свідомості окремих школярів помилкових уявлень, негативних навичок і звичок поведінки, що сформувалися під впливом негативних явищ.

Етапи попередження правопорушень серед учнівської молоді:

- вивчення і усунення умов, які сприяють формуванню негативної поведінки;

- оздоровлення середовища, умов життя і виховання учнів, корекція позиції особистості;

- здійснення морально-духовного виховання;

- профілактичні заходи до вихованців, які допускають правопорушення і перебувають у полі зору правоохоронних органів;

- робота з учнями, що вже допустили злочин, якщо покарання чи інші заходи впливу не передбачають їх ізоляцію від колективу.

6. Підготовка до створення сім’ї, статеве виховання як важлива складова загального процесу виховної роботи сім’ї та школи.
   

Статеве виховання - цілеспрямований педагогічний процес, складова загального процесу виховної роботи школи і сім'ї, що забезпечує правильний статевий розвиток учнів.

Причини актуалізації напрямку статевого виховання:

прискорений статевий розвиток школярів (акселерація);

- отримання підлітками спотвореної інформації із засобів масової інформації, з вулиці;

- статева розпуста частини неповнолітніх (порнографія, кіно, телепродукція);

- недостатня підготовленість молоді до створення сім'ї.

У процесі статевого виховання педагоги повинні зосереджувати свою увагу на вирішенні таких морально-психологічних питань, розв'язання яких сприяло б формуванню правильних взаємовідносин між статтями, попереджувало б статеву розпусту, закладало основи для створення міцної сім'ї у майбутньому.

Завдання статевого виховання:

• виховання в учнів поваги, до себе, чоловічої та жіночої гідності;
  

• виховання поваги до протилежної статі, поваги до жінки, матері;
  
• формування почуттів сорому, совісті, скромності;
  
• виховання цнотливості і чистоти;
  
• формування відповідальності юнаків і дівчат за свої дії;
  
• сформувати знання про справжнє кохання, навчити відрізняти високі одухотворені почуття від знедуховлених „легких” відносин;
  
• формування уміння обирати собі супутника на все життя, налагодити взаємні стосунки у подружньому житті;
  
• сформувати етику сімейного спілкування.
  

Модуль IV


Практичні заняття.


Практичне заняття №1

Тема: Розвиток, виховання, формування особистості.

Час – 2 години.

Мета: сформувати у студентів уявлення про особистість, рушійні сили її розвитку і формування, розвивати педагогічне мислення, спонукати до саморозвитку, самовиховання. Ознайомити студентів із закономірностями вікового та індивідуального розвитку особистості, формувати уміння проектувати, конструювати процес розвитку особистості, розвивати педагогічне мислення.

Основні поняття: людина, індивід, особистість, розвиток особистості, формування особистості, вік, періодизація вікового розвитку особистості.

План

1. Поняття про особистість.
   
2. Поняття про розвиток і формування особистості.
   
3. Рушійні сили і чинники розвитку і формування особистості.
   
4. Роль виховання у розвитку і формуванні особистості.
   
5. Вікові та індивідуальні особливості розвитку і формування особистості у цілісному педагогічному процесі.
   

Література:

1. Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шляхи реалізації // Рідна школа, - 2000. - №1. – с.10-14.
   
2. Киян О. Життєвий шлях особистості: теоретичні засади та особливості практичної спрямованості // Рідна школа. – 2000 - №2 – с.33-35.
   
3. Липова Л., Морозова Л., Ренський С. Концепція обдарованості та її види // Рідна школа – 2003. - №4 – с.10-13.
   
4. Особистість і трансформаційні процеси у суспільстві. Психолого-педагогічні проблеми сучасної освіти. Х., - 1999.
   
5. Социальная активность личности старшеклассника. К., - 1999.
   
6. Царик О. Взаємозв’язок психологічної структури особистості і здібностей // Рідна школа, - 2000. №9. – с.32-35.
   

Тематичний контроль по модулю I

1. Охарактеризуйте особливості педагогіки як науки.
   
2. Поясніть сутність педагогічних категорій.
   
3. Які дисципліни складають систему педагогічних наук?
   
4. Проаналізуйте зв’язки педагогіки з іншими науками.
   
5. У чому полягають особливості педагогічної науки на сучасному етапі?
   
6. У чому полягає відмінність специфіки методів досліджень у педагогіці?
   
7. Які етичні проблеми при використанні методу спостереження?
   
8. Чим відрізняється спостереження у повсякденному житті від спостереження як науково-педагогічного методу дослідження?
   
9. Охарактеризуйте особливості застосування експерименту в педагогіці та психології.
   
10. Розкрийте констатуючий, формуючий та контрольний етапи педагогічного експерименту.
    
11. Проаналізуйте ситуації зі своєї шкільної практики, в яких учитель:
    

• прогнозує наслідок ситуації;
  
• виявляє “тактовність” соціальної дії;
  
• виявляє здатність змістовного морального впливу на учня або групу.
  

12. Обґрунтуйте поняття :людина, індивід, індивідуальність, особистість.
    
13. Поясніть співвідношення соціального та біологічного в розвитку особистості.
    
14. У якій залежності перебуває суспільний, природний, історичний і онтогенетичний розвиток людини:
    

• зумовлений спадковістю;
  
• все детерміновано соціальним фактором;
  
• поза всякою залежністю;
  
• все взаємообумовлене;
  
• здійснюється під впливом виховання.
  

15. За спадковістю від батьків до дітей передається:
    

• знання;
  
• уміння, навички, досвід;
  
• біологічні особливості одного із батьків;
  
• схильності до тих чи інших вчинків;
  
• світогляд.
  

16. Поясніть сутність різноманітних теорій розвитку особистості.
    
17. У чому сутність твердження : “Людина-духовна”?
    
18. Які особливості вікового розвитку підлітків та старшокласників?
    

Практичне заняття №2.

Тема: Суть процесу навчання.

Час – 2 години.

Мета: сформувати у студентів розуміння понять “процес навчання”, “структура процесу навчання”, навчити аналізувати логіку діяльності вчителя та учнів у процесі навчання, сформувати уявлення про навчання як єдиний взаємопов’язаний процес взаємодії вчителя та учнів.

Основні поняття: дидактика, навчання, викладання, учіння, знання, уміння, навички.

План.

1. Суть процесу навчання, його рушійні сили та функції.
   
2. Закономірності та принципи навчання.
   
3. Основні компоненти процесу навчання.
   
4. Структура діяльності вчителя та учнів у навчальному процесі.
   
5. Поняття про зміст освіти. Ознайомлення з навчальними планами і програмами сучасної школи.
   

Література:

1. Антонець М. Погляди В.О.Сухомлинського на процес шкільного навчання // Рідна школа. – 2002. - №5 – с.16-19.
   
2. Касьянова О. Педагогічний аналіз взаємодії вчителя та учня у навчальному процесі // Рідна школа, - 2000.
   
3. Методичні основи удосконалення організації навчального процесу Х.: Основа – 1989.
   
4. Сікорський Т.І. Теорія і методика диференційованого навчання. Львів: Сполох, - 2000.
   
5. Слєпухов М. Як вивчати педагогіку? // Рідна Школа. 2002. - №10 – с.10-13.
   
6. Чабан Л. Навчальна діяльність учнів: структура, види // Рідна школа, - 2000. - №3.
   

Практичне заняття №3

Тема: Методи і форми організації навчання.

Час – 2 години.

Мета: сформувати у студентів поняття методи, форми організації навчання, розвивати гностичні уміння вивчати і аналізувати психолого-педагогічну літературу, аналізувати різні підходи до організації процесу навчання.

Основні поняття: методи, форми організації навчання, урок, структура уроку.

План

1. Поняття про загальні методи навчання. Класифікація методів навчання.
   
2. Поняття про форми організації навчання.
   
3. Урок як основна форма організації навчання у школі.
   
4. Типи і структура уроків.
   
5. Підготовка вчителя до уроку. Аналіз уроку.
   

Література:

1. Барановська О. Сучасна модель оцінювання навчальних досягнень учнів: переваги і недоліки // Рідна школа, - 2000. - №8. – с.48-50.
   
2. Віват Г. Оцінювання знань і умінь учнів у загальноосвітній школі // Рідна школа, - 2000. - №4. – с.47-48.
   
3. Гірний О.І. Державний стандарт загальної середньої освіти: термінологія і методологія // Педагогіка і психологія, - 1999999. - №4. – с.33-40.
   
4. Кизенко В.І. Шкільний освітній компонент: сутність, функції, реалізація. Донецьк, -1999.
   
5. Король А. Традиційні та нетрадиційні методи навчання у розвитку творчої особистості // Рідна школа, - 2000. - №1 – с.29-30.
   
6. Проблеми розробки нових технологій навчання та комп’ютеризації навчального процесу. Х., - 1999.
   

Тематичний контроль по модулю II

1. Охарактеризуйте поняття “зміст освіти”.
   
2. У чому полягають особливості освітньої системи в Україні?
   
3. Охарактеризуйте існуючі психолого-педагогічні проблеми сучас­ної освіти.
   
4. Проаналізуйте навчальний план школи (під час педагогічної практики), визначте його сталі та змінні частини.
   
5. Проаналізуйте елементи структури процесу навчання, знайдіть зв’язки, що існують між ними та структурою.
   
6. Розкрийте сутність кожного структурного компонента процесу навчання.
   
7. Охарактеризуйте стадії процесу оволодіння новими знаннями і пізнавальні дії, які необхідно застосувати учням на кожній з них.
   
8. Доведіть єдність розвитку і виховання учнів у процесі навчання.
   
9. У чому полягає сутність основних закономірностей навчання?
   
10. Доведіть єдність і взаємозв'язок принципів навчання.
    
11. Яка відмінність між поняттями «принцип навчання» і «правило навчання»?
    
12. Як реалізується у навчанні єдність теорії і практики?
    
13. У чому виявляється взаємозв'язок слова, наочності та практич­ної діяльності у навчанні?
    
14. Які з наведених умов відповідають принципу науковості на­вчання?
    

а) відповідність обсягу і ступеню складності матеріалу, що вивча­ється, віку учнів;

б) відповідність змісту навчання рівню сучасної науки;

в) встановлення на уроці змістового центру матеріалу, що вивча­ється;

г) формування позитивного ставлення до матеріалу, що вивчається;

д) постійний контроль за якістю засвоєння знань.

15. Обґрунтуйте доцільність нетрадиційних принципів навчання.
    
16. Як співвідносяться доступність навчання й індивідуальний підхід до учнів ?
    
17. Від чого залежить пізнавальна активність учнів у процесі на­вчання?
    
18. Чим зумовлено різні підходи до класифікації методів навчання?
    

Самостійна робота

Реферати:

1. Поняття про особистість, її розвиток та формування.
   
2. Проблеми розвитку особистості та їх значення для виховання.
   
3. Роль спадковості у розвитку і формуванні особистості.
   
4. Вплив середовища на розвиток особистості.
   
5. Виховання як провідний фактор розвитку людини і формування її особистості.
   
6. Активна діяльність особистості як фактор її розвитку.
   
7. Вікові особливості розвитку і виховання підлітків.
   
8. Вікові особливості розвитку і виховання старшокласників.
   
9. Дидактика як галузь педагогіки.
   
10. Освітня система в Україні.
    
11. Загальна характеристика змісту освіти.
    
12. Державні стандарти освіти.
    
13. Взаємозв’язок основних функцій навчання.
    
14. Структура процесу навчання.
    
15. Структура процесу засвоєння знань, умінь та навичок учнів.
    
16. Взаємозв’язок закономірностей, принципів і правил навчання.
    
17. Оптимізація процесу навчання.
    
18. Методи навчання та їх класифікація.
    
19. Сучасні засоби навчання.
    
20. Оптимальне поєднання методів і засобів навчання.
    
21. Організаційні форми навчання.
    
22. Урок як основна форма організації навчання.
    
23. Дидактичний аналіз уроку.
    
24. Позаурочні форми навчання.
    
25. Контроль навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці.
    

Критерії оцінювання знань студентів


1.1. Загальні положення.

У процесі вивчення курсу “Загальна педагогіка” студенти повинні знати :

• предмет та завдання педагогічної науки;
  
• методологічні та теоретичні засади процесу навчання;
  
• закономірності, принципи, форми та методи навчально-виховного процесу;
  
• сутність та зміст процесу виховання;
  
• основи школознавства, внутрішкільне керівництво та управляння системою освіти в Україні;
  

Студенти повинні вміти:

• визначати рівень вихованості школярів;
  
• складати плани-конспекти уроків;
  
• складати план виховної роботи класного керівника;
  
• складати характеристики на учнів та на клас;
  
• використовувати в практиці своєї роботи передовий педагогічний досвід, творчо підходити до педагогічної праці;
  
• приймати найбільш ефективні рішення у майбутній практичній педагогічній діяльності.
  

Запропоновані критерії включають основні вимоги до студентів педагогічного університету, до його професійної діяльності в умовах розбудови держави, відродження національної мови і шкільництва в Україні.

Висновок про рівень підготовки майбутніх вчителів зроблений на підставі результатів виконання студентами завдань (контрольних, тестових) з педагогічних дисциплін.

Виконання робіт пропонується оцінювати за чотирьох бальною системою: “відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно”.

2.1. Оцінка “відмінно” ставиться студентові, який:

• повно і обґрунтовано виклав зміст питань, запропонованих для висвітлення;

• ознайомлений з джерелами і правильно їх аналізує;

• розуміє причинно-наслідкові зв'язки;

• вміє співставляти різні точки зору, аналізувати їх;

• вільно володіє термінологією;

• допускається одна-дві не грубі помилки граматичного характеру.

2.2. Оцінка “добре” ставиться студентові, який:

• правильно відповів на поставлені запитання, допустивши незначні неточності у викладенні фактичного матеріалу;

• вміє співставляти різні точки зору, аналізувати їх;

• володіє термінологією.

2.3. Оцінка “задовільно” ставиться студентові, який:

• зміст питань розкрив частково, порушивши логічну послідовність;

• недостатньо осмислено користується джерелами при розв'язанні професійних задач;

• стикається з труднощами в письмовому оформленні.


2.4. Оцінка “незадовільно” ставиться студентові, який:

• не зрозумів і не розкрив основного змісту питань;

• допустив ряд грубих помилок різного характеру;

• слабо володіє професійною термінологією;

• виявив нерозвиненість методичного мислення, відсутність мовної культури, неготовність до вирішення професійних проблем.