Пакет матеріалів

Вид материала

Документы

Содержание 1 стадія 10-11р 17-21р., дівчата – 16-20р Поняття про кризи вікового розвитку. Вікові особливості розвитку і виховання особистості підлітка. Педагогічний процес як система. Закономірності педагогічного процесу. Організація педагогічного процесу. Основний етап Завершальний етап

Подобный материал:

• Старт-пакет інформаційних матеріалів зовнішньої політики України у її відносинах, 926.13kb.
• Нформаційний пакет напрям підготовки 0921 "Будівництво " Спеціальність 092101 "Технологія, 428.25kb.
• Зміни до Порядку проведення експертизи матеріалів на лікарські засоби, що подаються, 2751.76kb.
• Пакет матеріалів кандидата на навчання за програмою мва, 143.26kb.
• Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26., 3656.85kb.
• Робоча навчальна програма предмет Методи дослідження властивостей матеріалів (Р-32), 48.64kb.
• В. Д. Гогунський завідувач кафедри охорони праці та безпеки життєдіяльності Одеського, 698.27kb.
• Microsoft выпускает пакет обновлений Service Pack 1 для Windows Vista на русском языке, 27.94kb.
• Вимоги до оформлення матеріалів тез доповідей, 134.94kb.
• Діагностика сектору будівельних матеріалів, 235.87kb.

План

1. Періодизація вікового розвитку особистості.
   
2. Поняття про кризи вікового розвитку особистості.
   
3. Особливості вікового розвитку підлітків.
   
4. Особливості вікового розвитку старшокласників.
   

Література:

1. 
   Божович Л.И. Этапы формирования личности. – М, 1995.
   
2. Вікова та педагогічна психологія. – К.: Просвіта, 2001.
   
3. Гармаев А. Этапы нравственного развития ребенка. – Минск: Лучи Софии, 2002. – 336 с.
   
4. Кулагина И.Ю. Возрастная психология. Развитие ребенка от рождения до 17 лет. – М, 1997.
   
5. Современный подросток: Материалы конференции. Москва, 2001. – 368 с.
   
6. Социальная активность личности старшеклассника. –К, 1999.
   
7. Чабан О У пошуках вирішення проблеми “важких дітей”.// Рідна школа. – 2003. - № 4. – С.19-22.
   
8. Шаталов В.Ф. Трудных детей не бывает. – М, 2001. – 93 с.
   
9. Шибанова В.І. Дослідження тривожності в дітей молодшого шкільного віку.// Педагогіка і психологія. – 2001. – № 2. – С.108-119.
   

1. Періодизація вікового розвитку особистості.
   

Вік – конкретна, відносно обмежена в часі ступінь фізичного і психічного розвитку людини.

В сучасній педагогіці поняття віку, вікових кордонів і вікових особливостей має не абсолютне, а відносне значення. У сучасний період переглядаються традиційні уявлення про вікові можливості дітей, але психологічні особливості віку існують як найбільш типові, характерні, що вказують на загальний напрямок розвитку.

Вікова періодизація – поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові періоди, що вимірюються роками:

• вперше вікову періодизацію запропонував Платон. У ній розкривається зміст виховання та діяльності особистості на кожному етапі;
  
• чітку для свого часу вікову періодизацію розробив А.Я.Каменський (дитинство 1-6р., отроцтво 6-12р., юність 12-18р., змужнілість 18-24р.);
  
• сучасна вікова періодизація:
  
• 
  

1-10 днів – період новонародженості

до 1 року – немовлячий (грудний) період

1-3 роки – переддошкільний, раннє дитинство, ясельний період

3-6(7)р. – дошкільний період

6(7)-11-12р. – молодший шкільний

11-12-15р. – середній шкільний (підлітковий)

1 стадія 10-11р. – молодший підліток

2 стадія 12-13р. -

3 стадія 14-15р. – старший підліток

16-20-21р. – юнацький

15(16)-17(18)р. – старший шкільний

ранній юнацький: юнаки – 17-21р., дівчата – 16-20р.

Вікові зміни (фізіологічні, психічні) відбуваються поступово і плавно або різко і критично.

У першому випадку зміни накопичуються повільно, потім відбувається якісний стрибок і виявляється вікове психологічне новоутворення. Результати змін у розвитку особистості чітко фіксуються при порівнянні особливостей дитини на початку і в кінці вікового періоду.

2. Поняття про кризи вікового розвитку.
   

Перехідні періоди від одного етапу вікового розвитку до іншого, що супроводжуються різкими змінами називаються кризами вікового розвитку.

Кризи вікового розвитку характеризуються тим, що протягом відносно короткого часу відбуваються помітні зміни у розвитку особистості дитини. Розвиток набуває бурхливого характеру. Основні особливості цих періодів:

1. нечіткість початку і кінця кризи;
   
2. поява труднощів у вихованні дітей.
   

Виготський Л.С.: “всяка дитина у цьому віці стає відносно важковиховуваною порівняно з самою собою у стабільному періоді”. Для дітей у ці періоди характерна роздратованість, вони часто вступають у конфлікти з іншими людьми (дорослими та дітьми), у них виникає негативне ставлення до вимог батьків і педагогів, апатія, негативізм.

Можна виділити кілька причин криз:

1. не задовольняються або активно подавляються нові внутрішні потреби, що з’являються в кінці кожного періоду розвитку особистості;
   
2. зміна системи педагогічного впливу не встигає за швидкими змінами у формуванні особистості.
   
3. виникають внутрішні протиріччя між новими потребами дитини та рівнем її наявних можливостей.
   

3. Вікові особливості розвитку і виховання особистості підлітка.
   

Підлітковий вік – це один з найважливіших етапів життя людини, охоплює період від 10-11 до 14-15 років і становить середню вікову групу.

Це перехідний період від дитинства до юності, для якого характерні важливі і різні зміни, суперечливі тенденції у фізичному і психічному розвитку.


Особливості фізичного розвитку:

• збільшення зросту, ваги, фізичної сили, формування фізичної конституції тіла, диспропорції у розвитку серцево-судинної системи, істотні зміни в центральній нервовій системі, подальший розвиток головного мозку, початок статевого дозрівання;
  
• непропорційність у фізичному розвитку, суперечності фізичного і психічного розвитку підлітка характеризуються швидкою і немотивованою зміною настроїв (веселість, активність змінюється байдужістю і апатією); гострою реакцією на неприємності вдома, у школі, серед ровесників.
  
• 
  

Особливості психічного розвитку:

• розвиток інтелектуального потенціалу підлітка та його досягнення у навчальній діяльності вказують на рівень розвитку теоретичного мислення:
  
• контрольно-образне мислення поєднується з розвитком абстрактного мислення:
  
• зростання свідомості, якісні зміни у пізнавальній діяльності, що виявляються у формуванні нових уявлень і понять;
  
• уміння глибше аналізувати і узагальнювати явища, застосовувати набуті знання на практиці;
  
• емоційно-вольова сфера нестійка; активність, радісність, рухливість, надлишок енергії поєднується з в’ялістю, пасивністю, апатією.
  
• 
  

Особливості особистісного розвитку:

• інтенсивний розвиток внутрішнього духовного світу, прагнення більш поглиблено розібратися в собі, оцінити себе;
  
• прагнення проявити власну індивідуальність, самовизначитися;
  
• провідного значення набуває спілкування з ровесниками;
  
• зростає самостійність, відносини з іншими дітьми і дорослими стають більш різноманітні і змістовні, розширюється сфера діяльності, формується свідоме ставлення до себе як до рівноправного члена колективу;
  
• поведінка підлітка регулюється його самооцінкою, яка формується в ході спілкування з ровесниками;
  
• найважливіша особливість самооцінки – поступовий перехід підлітка від прямого копіювання оцінок дорослих до самооцінки; формування власних внутрішніх критеріїв самооцінки у процесі пізнання;
  
• основна форма самопізнання – порівняння себе з іншими людьми;
  
• у сучасного підлітка спостерігаються кризи самооцінки, 30 відсотків підлітків мають негативну самооцінку; спостерігаються ігнорування підлітками оцінок дорослих незалежно від їх правоти;
  
• у внутрішній позиції підлітка провідним є “почуття дорослості”, якщо підліток не може реалізувати цю потребу у серйозній діяльності, виникає прагнення до “зовнішньої дорослості” (мода, косметика, шкідливі звички);
  
• першорядного значення у формуванні особистості набуває колектив ровесників (прагнення до самоствердження в колективі, бажання мати вірного близького друга; прагнення біти таким, як і всі; або прагнення виділитись, завоювати авторитет товаришів).
  

Суперечності підліткового віку (за В.О.Сухомлинським):

1. прагнення до дорослості і неможливість адекватно його реалізувати;
   
2. бажання самоутвердитися і невміння це зробити;
   
3. непримиренність до зла, кривди, готовність стати до боротьби за справедливість і невміння розібратися у складних життєвих явищах;
   
4. заперечення авторитетів, захоплення ідеальним та сумнів у тому, що ідеальне може існувати у нашому буденному житті;
   
5. велика необхідність звернутися за порадою і допомогою до дорослих і відсутність бажання звернутися до старших.
   

Загальна характеристика розвитку особистості у підлітковому віці дає змогу вважати цей період у житті людини найскладнішим у педагогічному плані. Навіть тоді, коли в учня не виникають стійкі негативні новоутворення в поведінці і він розвивається благополучно, стосунки підлітка з навколишніми людьми відзначаються певним психологічним напруженням, сила якого залежить від індивідуальності дитини.


Проблеми сучасного підлітка.

Вакуум духовності, який виник у сучасному суспільстві і часто заповнюється прагматичними життєвими цінностями спричинив виникнення проблем у формуванні особистості підлітків, зокрема:

• відбулась інтенсивна примітивізація свідомості підлітків;
  
• гострий внутрішній конфлікт і штучна затримка особистісного розвитку в результаті відсутності в суспільстві умов для реальної, серйозної, соціально цінної діяльності підлітків;
  
• деформація мотиваційно-потребної сфери особистості;
  
• неадекватна самооцінка, не сприйняття оцінки дорослих;
  
• втрата підлітками почуття відповідальності, інфантилізм, егоїзм, духовна спустошеність;
  
• відмічається ріст грубощів, жорстокості, агресивності, цинізму, за якими криються внутрішні глибинні переживання підлітків (невпевненість, тривожність, страх, одинокість).
  

4. Вікові особливості розвитку і виховання старшокласників.
   

Особливості фізичного розвитку:

• зменшення протиріч і диспропорцій у розвитку органів та систем організму;
  
• підвищується фізична працездатність;
  
• урівноважуються нервові процеси, прискорюється розвиток головного мозку;
  
• старший шкільний вік – початкова стадія фізичної зрілості та одночасно стадія завершення статевого розвитку;
  
• зростання ваги тіла стає більшим відносно збільшення зросту;
  
• інтенсивний ріст мускулатури;
  
• серед старшокласників розрізняються три головні типи побудови тіла:
  

1. екдоморфний (з надлишком ваги);
   
2. мезоформний (стрункий, мускулистий);
   
3. ентоморфний (худий, кістлявий);
   

• ставлення серед ровесників до представників різних типів неоднакове.
  

Старшокласники ендоморфного типу часто не мають симпатії серед ровесників, що ускладнює їхнє входження в малу групу; юнаки і дівчата з мезоморфним типом знаходяться завжди у центрі уваги.


Особливості психічного розвитку:

У ранньому юнацькому віці відбуваються якісні зміни всіх сторін психічної діяльності, які є основою становлення особистості:

• складний навчальний матеріал вимагає від старшокласників досконалішої репродуктивної уваги і водночас у них розвивається і творча уява, що виявляється у різноманітних видах творчої діяльності;
  
• пам’ять характеризується подальшим зростанням довільності та продуктивності логічного запам’ятовування;
  
• відбувається спеціалізація пам’яті, пов’язана з провідними інтересами старшокласників та їх намірами щодо вибору майбутньої професії;
  
• формуються стійкі пізнавальні інтереси;
  
• розвиток емоційно-почуттєвої сфери особистості; почуття стають більш глибокими, змістовними;
  
• провідне значення у пізнавальній діяльності займає абстрактне мислення, прагнення пізнати суть і причинно-наслідкові зв’язки явищ об’єктивного світу;
  
• важливим аспектом психічного розвитку в юнацькому періоді є інтенсивне інтелектуальне дозрівання;
  
• суттєвими ознаками цієї фази розвитку інтелекту є нестандартний підхід до все відомих проблем, перехід до вищих рівнів абстрактного та узагальнюючого мислення;
  
• критичне ставлення до засвоюваних знань, до думок дорослих, схильність до постановки проблем, до диспутів і філософствування;
  
• розвиток творчих здібностей;
  
• розумовий розвиток старшокласників заключається не стільки у розумінні окремих властивостей інтелекту, скільки у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності;
  
• стиль мислення старшокласника залежить від типу його нервової системи, який впливає і на успішність.
  

Старшокласник з інертною нервовою системою в умовах перевантаження учбовими завданнями вчаться гірше, ніж учні з рухливим типом нервової системи. Ці недоліки компенсуються стараннішим плануванням та контролем своєї діяльності. Індивідуальний стиль розумової діяльності старшокласника вимагає від учителя індивідуалізації навчання та надання своєчасної допомоги у формуванні особистості.

Особливості особистісного розвитку.

• перехід самосвідомості на якісно новий рівень;
  
• збільшення значимості власних цінностей відкриття свого внутрішнього світу (внутрішнього “я”);
  
• переростання самооцінки окремих якостей особистості у цілісне ставлення до самого себе;
  
• усвідомлення своєї унікальності, неповторності спричиняє інколи виникнення почуття одинокості, неможливість виразити у спілкуванні всю повноту почуттів, вибірковість дружби;
  
• потреба у неформальному, довірливому спілкуванні із дорослими;
  
• формування почуттів дорослості не взагалі, а чоловічої чи жіночої дорослості;
  
• зміни в мотивації, зокрема в потребах, інтересах;
  
• спілкування з однолітками найповніше реалізує потребу в коханні, тому що спілкування з друзями стає інтимно-особистісними, виникає почуття дружби, кохання;
  
• юнаки та дівчата знаходяться у постійному очікуванні спілкування з однолітками, яке відрізняється від особливою довірою, інтенсивністю, сповідальністю, невдачі у спілкуванні переживаються дуже важко;
  
• виникає особливий інтерес до спілкування з дорослими, батьками, сім’я стає тією малою соціальною групою, де вони відчувають себе спокійно та впевнено;
  
• при досягненні ідеального союзу у старшокласників з’являється потяг до самовиховання, що перетворює самопізнання у свідоме формування нових, бажаних елементів поведінки;
  
• відбувається становлення моральної самосвідомості.
  

Тема 4. Цілісний педагогічний процес.

План

1. Поняття про педагогічний процес.
   
2. Педагогічний процес як система.
   
3. Закономірності педагогічного процесу.
   
4. Організація педагогічного процесу.
   

Література:

1. Кушнір В.А. Характеристика особливостей педагогічних систем // Педагогіка і психологія, - 1999. - №4.
   
2. Кушнір В.А. Естетичні і соціокультурні особливості навчального процесу // Рідна школа, - 2000. - №3.
   
3. Касьянова О. Педагогічний аналіз взаємодії вчителя та учня у навчальному процесі // Рідна школа, - 2000.
   
4. Павленчик В.О. Системний підхід у дослідженнях проблем виховання дітей // Педагогіка і психологія, - 1999. - №2 – с.59-66.
   

1. Поняття про педагогічний процес.
   

“Процес” – це сукупність послідовних дій з метою досягнення певного результату. В ході педагогічного процесу педагог ставить завдання виховати і прагне їх реалізувати. Вихованець, сприймаючи виховний вплив, проявляє власну активність, впливає на педагога і на самого себе. Взаємна активність вихователів і вихованців позначається термінами “педагогічна взаємодія”, “педагогічне співробітництво”, “педагогічне партнерство”.

Взаємодія – це взаємини між людьми, які, вирішуючи спільні завдання, взаємо впливають, взаємодоповнюють один одного і досягають успіху у розв’язанні поставлених завдань.

Педагогічний процес – це динамічна взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети.

Поняття “педагогічний процес” та “навчально-виховний процес” в цілому тотожні, але більш вдалим є поняття “педагогічний процес” оскільки воно відображає єдність навчання, виховання та розвитку на основі цілісності та спільності.

Рушійні сили педагогічного процесу.

Педагогічний процес не є розривним ланцюгом розвиваючих взаємодій вихователів і вихованців. Не завжди така взаємодія протікає гладко. В одному випадку у формуванні взаємин виявляється позитивна тенденція, в іншому – виникають перешкоди, конфлікти. Так само суперечливо і нерівномірно відбувається розвиток вихованця. Він може добре опанувати необхідний обсяг наукових знань, але не зробити належних світоглядних і моральних висновків. Часто виникає суперечність між прагненням поводити себе відповідно до вимог моральної норми та відсутністю сили волі та відповідних навичок поведінки.

Суперечності, протиріччя є необхідною умовою педагогічного процесу, вони є рушійною силою педагогічного процесу.

Педагог повинен уміти виявити причини суперечностей, знаходити компроміс, поєднувати інтереси, будувати партнерство з вихованцем.

2. Педагогічний процес як система.
   

Сучасна педагогічна теорія розглядає педагогічний процес як динамічну систему. Термін “система” означає єдність закономірно розташованих і взаємопов’язаних частин.

Основні ознаки системи:

1. до складу системи входять компоненти, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза зв’язками з іншими процесами і явищами;
   
2. між цими компонентами існують внутрішні зв’язки;
   
3. наявність певного рівня цілісності; ознакою якої є те, що система завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат;
   
4. наявність у структурі системоутворюючих зв’язків, які об’єднують компоненти, як блоки, частини в єдину систему;
   
5. взаємозв’язок з іншими системами.
   

Системне бачення педагогічного процесу дозволяє чітко виділяти складові компоненти, проаналізувати всю різноманітність зв’язків і відносин між ними, кваліфіковано управляти педагогічним процесом.

Педагогічний процес як система протікає в інших системах: народній освіті, школі, класі, уроці.

Кожна з таких систем функціонує у певних зовнішніх (природно-географічних, суспільних. Виробничих, культурних) та внутрішніх умовах (матеріально-технічні, морально-психологічні, манітарно-гігієнічні). Компонентами системи, у якій протікає педагогічний процес, є педагоги, вихованці та умови.

У навчально-виховній роботі педагог ставить перед собою мету виховання. Для того, щоб її досягти, він конкретизує свої дії, тобто визначає завдання. Для реалізації завдань застосовує відповідні педагогічні засоби. До педагогічних засобів у широкому розумінні належіть: зміст, що підлягає засвоєнню; методи і організаційні форми виховання, за допомогою яких вихователь викликає активну діяльність вихованців, встановлює взаємозв’язки, організовує процес. Якщо при цьому достатньо враховуються закономірні зв’язки і умови, то між педагогом і вихованцями встановлюється співробітництво, педагог викликає і організує активну діяльність учнів, спрямовану на засвоєння соціально цінного досвіду, домагається певного прогресу в індивідуальному розвитку особистості.

Отже, педагогічний процес характеризують: ціль, завдання, зміст, методи, форми взаємодії педагогів і вихованців, досягнуті при цьому результати. Їм відповідають цільовий, змістовний, діяльнісний, результативний компоненти, що утворюють систему.

Цільовий компонент включає усю різноманітність цілей і завдань педагогічної діяльності: від загальної мети – всебічного і гармонійного розвитку особистості – до конкретних завдань формування певних якостей чи їх елементів.

Змістовий компонент відображає зміст, який необхідно засвоїти відповідно поставленої мети.

Діяльнісний компонент передбачає взаємодію педагогів і вихованців, їх співробітництво; організацію і управління педагогічним процесом.

Результативний компонент педагогічного процесу характеризує досягнуті зрушення відносно поставленої мети.

3. Закономірності педагогічного процесу.
   

У такій складній динамічній системі, якою є педагогічний процес, проявляються численні різноманітні зв’язки і залежності.

Виховання є складовою частиною суспільних процесів розвитку. Зв’язки педагогічного процесу з суспільними процесами вважаються найбільш широкими і закономірними зв’язками.

Наступним рівнем закономірних зв’язків є взаємодія вихователів і вихованців.

У самому виховному процесі існує взаємозв’язок між його метою, завданнями, засобами і результатами.

До цілісного педагогічного процесу входять і окремі процеси. На розвиток і виховання школярів впливають численні свідомі і випадкові, незаплановані виховні впливи.

Відповідне до функцій, які виконує педагог, визначається мета, обирається зміст, організаційні форми і методи, які щоразу враховують закономірності різного рівня. Досягти успіху у педагогічній діяльності педагог може лише тоді, коли враховуватиме найважливіші закономірності.

Загальні закономірності педагогічного процесу.

1. Закономірність зумовленості педагогічного процесу потребами суспільства і особистості, можливостями (матеріально-технічними, економічними) суспільства, умовами протікання педагогічного процесу (морально-психологічними, санітарно-гігієнічними, естетичними).
   
2. Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі. Темпи і досягнутий рівень розвитку особистості залежить від спадковості, виховного і навчального середовища, залучення до навчально-виховної діяльності, засобів і способів педагогічного впливу.
   
3. Закономірність управління педагогічним процесом. Ефективність педагогічного впливу залежить від інтенсивності зворотних зв’язків між вихованцем і педагогом, обґрунтованості і характеру керуючих впливів на вихованців.
   
4. Закономірності стимулювання. Результативність педагогічного процесу залежать від дії внутрішніх стимулів і мотивів навчально-виховної діяльності; доцільності, своєчасності і інтенсивності зовнішніх (суспільних, педагогічних, моральних, матеріальних) стимулів.
   
5. Закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики у педагогічному процесі. Ефективність навчально-виховного процесу залежіть від інтенсивності та якості чуттєвого сприймання, логічного осмислення сприйнятого, практичного застосування осмисленого.
   
6. Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності. Ефективність педагогічного процесу зумовлюється якостями педагогічної діяльності та власної навчально-пізнавальної діяльності вихованців.
   
7. Закономірність єдності завдання, змісту, організованих форм, методів, результатів виховання. Правильно визначене завдання. Пов’язане із загальною метою виховання, зрозуміла і сприйнята всіма учасниками педагогічного процесу, значно впливає на вибір педагогічних засобів; аналіз результатів виховання допомагає встановити доцільність обраного варіанта організації педагогічного процесу.
   
8. Закономірність динаміки педагогічного процесу. Педагогічний процес як розвиваюча взаємодія між педагогами і вихованцями має поступовий, етапний характер; чим вищі проміжні досягнення, тим вагоміші кінцеві результати. Величина всіх наступних змін зумовлюється величиною попередніх.
   
9. Закономірність інтегрального (єдиного) педагогічного результату педагогічного процесу. Кінцевий результат педагогічного процесу є наслідком взаємозв’язків результатів усіх етапів процесу.
   

Визначені закономірності не розкривають усіх зв’язків, які діють у педагогічному процесі.

4. Організація педагогічного процесу.
   

Організація педагогічного процесу включає 3 головні етапи:

Підготовчий етап. На цьому етапі створюються належні умови для протікання процесу в заданому напрямку. З цією метою вирішуються такі важливі завдання: визначення мети, прогнозування, проектування та планування розвитку педагогічного процесу, зокрема, необхідно:

• трансформувати загальну педагогічну мету, яка стоїть перед школою у конкретні завдання, які можливо реалізувати на даному етапі педагогічного процесу в наявних конкретних умовах;
  
• здійснити педагогічну діагностику. Педагогічна діагностика – це дослідницька процедура, спрямована на вияснення умов і обставин, у яких протікатиме педагогічний процес з метою отримання чіткого уявлення про ті причини, які будуть сприяти чи перешкоджати досягненню накреслених результатів. Діагностика забезпечує усією необхідною інформацією про реальні можливості педагогів і учнів, рівень їх попередньої підготовки, умови протікання педагогічного процесу, тощо;
  
• сутність прогнозування в тому, що завчасно, до початку процесу оцінити його можливу результативність в даних умовах. Це потрібно для того, щоб своєчасно втрутитися у проектування та хід педагогічного процесу, не допускати небажаних наслідків.
  

Завершується цей етап спроектованим на основі результатів діагностики і прогнозування проектом організації процесу, який після остаточного опрацювання перетворюється в план.

План – це документ, у якому точно визначено, кому, коли і що потрібно робити.

Основний етап – етап здійснення педагогічного процесу.

Він передбачає:

• постановку і роз’яснення мети та завдань діяльності, які необхідно виконати;
  
• взаємодію педагогів і виконавців;
  
• використання визначених методів, засобів і форм педагогічного процесу;
  
• створення сприятливих умов;
  
• стимулювання діяльності школярів;
  
• забезпечення зв’язку педагогічного процесу з іншими процесами.
  

На цьому етапі організації педагогічного процесу важливе значення мають зворотні зв’язки, які дають змогу знайти раціональне співвідношення педагогічного управління і самоуправління власною діяльністю з боку вихованців. Оперативні зворотні зв’язки дозволяють своєчасно здійснити корекцію, надати педагогічній взаємодії необхідного спрямування.

Завершальний етап організації педагогічного процесу – етап аналізу досягнутих результатів.

Він необхідний для того, щоб проаналізувати хід і результати педагогічного процесу, зрозуміти причини їх відхилення від плану, визначити, де, як і чому допущені помилки.


Модуль II