Geum.ru

Міністерство освіти І науки україни хмельницький національний університет на правах рукопису лук‘янова валентина вячеславівна

Вид материалаДокументы

Содержание


5.2.1 Оцінка стійкого розвитку підприємства
Висновки до розділу 5
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

5.2.1 Оцінка стійкого розвитку підприємства

Проблема оцінювання результативності діяльності підприємницьких систем завжди була актуальною в економічній науці. Потреба її вирішення виникає на різних рівнях управління економікою – від власників приватного підприємства до керівників держави. Термін “результат” може розглядатись як наслідок зміни стану певного об’єкта, зумовлений здійсненням виробничо-комерційної операції. Якщо провести математичну аналогію, то результат – приріст деякої змінної або різниця між її попереднім і наступним значеннями. Зрозуміло, що значення цього приросту може бути як додатнім, так і від’ємним або взагалі нульовим. Аналогічно й результат може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме нульовий результат, можна в конкретних умовах вважати або позитивним, або негативним результатом і окремо не розглядати.

Таким чином, існують як об’єктивна зміна стану певної системи (об’єкта), так і її оцінка. Ця оцінка може мати кількісний і якісний характер. Типовим прикладом якісних оцінок може бути розподіл множини результатів на позитивні, негативні та нейтральні. Кількісне ж оцінювання здійснюється за допомогою різноманітних показників, які можна поділити на дві великі групи: загальні і часткові.

вырезано

За ознакою і характером врахування і неврахування змін умов реалізації ризикових рішень можна виокремити:
  1. гнучкі системи, алгоритми реалізації альтернативних рішень в яких напрацьовані заздалегідь, вже на стадії їх підготовки. Вони передбачають різні варіанти дій залежно від умов (ситуації), що складаються;
  2. системи з жорстким алгоритмом прийняття і виконання рішення, що мають єдиний варіант реалізації за будь-яких умов і стану суб’єктів управління.

Якщо проблема належно структурована на основі предметної і статистичної інформації, то можливе застосування запрограмованих рішень. Тоді методичні особливості різних типів менеджменту відображаються у розробці алгоритмів підготовки і прийняття ризикових рішень. Розробка спеціальних алгоритмів прийняття ризикових рішень може забезпечити необхідний рівень їх якості, знизити вплив суб’єктивних факторів, раціоналізувати процес управління ризиком за умов дефіциту часу.

Алгоритм прийняття ризикових рішень у традиційному менеджменті включає такі операції:
  • виявлення ризикової проблеми;
  • збирання інформації про джерела, особливості ризикоутворюючих факторів, ступінь чутливості об’єкта ризику до зміни параметрів та ключових змінних, наслідки і втрати, які з'являються під впливом ризикоутворюючих факторів;
  • відображення одержаної інформації в зручному для аналізу вигляді;
  • аналіз інформації про можливі ризики, дослідження вразливості об’єкта, оцінка обсягів можливих втрат;
  • визначення цілей управління у вирішенні ризикової проблеми;
  • ідентифікація ризикової проблеми порівнянням з раніше існуючою;
  • вивчення прийомів управління ризиками та їх наслідків;
  • вибір варіанта дій на основі аналогії та здорового глузду.

Алгоритм прийняття ризикових рішень у системному менеджменті включає такі операції:
  • збирання інформації;
  • відображення отриманої інформації в зручному для аналізу вигляді;
  • аналіз інформації про ризики в системі;
  • контроль і виявлення ризикової проблеми;
  • дослідження співвідношення між ризиками окремих елементів системи;
  • дослідження співвідношення між ризиками різної природи;
  • дослідження співвідношення частоти і складності ризиків окремих елементів;
  • генерація переліку можливих наслідків ризиків кожного елемента системи і прогнозування ступеня (сили) цих впливів для більш високого рівня ієрархічної системи;
  • оцінювання і верифікація варіантів рішень;
  • прийняття, оформлення, доведення до відома виконавців, виконання, контроль за виконанням рішень.

Алгоритм прийняття ризикових рішень у ситуаційному менеджменті включає такі операції:
  • виявлення (ідентифікація) ризикової проблеми;
  • збирання інформації про ризики, небажані фактори, вразливість об’єкта щодо ризику в конкретній ситуації;
  • відображення інформації в зручному для аналізу вигляді;
  • аналіз наявної інформації про ризики для кожної з можливих ситуацій (джерела, об’єкти ризику, можливі впливи, прогноз їх ефективності);
  • діагностика проблеми і ранжування ризиків, визначених з урахуванням доступних ресурсів;
  • розробка критеріїв оцінювання ефективності управління ризиками в конкретній ситуації;
  • верифікація та оцінка ризикових рішень;
  • прийняття, оформлення, доведення до виконавців, виконання, контроль за виконанням рішень.

Алгоритм прийняття ризикових рішень у соціально-етичному менеджменті включає такі операції:
  • збирання інформації про джерела ризику, їх фізичну природу і частоту настання, поточний стан і ступінь вразливості (чутливості, еластичності) об’єкта ризику, доступні управлінські впливи, параметри недопустимих станів об’єкта управління;
  • аналіз наявної інформації;
  • діагностика ризикової проблеми;
  • визначення цілей управління, необхідних для вирішення проблеми;
  • формування системи критеріїв оцінювання катастрофічного (недопустимого) стану досліджувальної системи;
  • розробка критеріїв оцінки ефективності управління;
  • генерація альтернативних варіантів можливих керівних впливів для зниження ступеня ризику;
  • прогнозування наслідків кожного з управлінських впливів;
  • оцінювання того, чи є допустимими наслідки у кожному з доступних керівних впливів;
  • розробка критерію оптимальності рішення щодо управління структурою і ступенем ризику;
  • верифікація та оцінювання варіантів рішень;
  • вибір найкращого рішення із множини запропонованих за прийнятими критеріями оптимальності;
  • оформлення прийнятого рішення;
  • доведення прийнятого рішення до виконавців чи відповідних органів управління;
  • виконання, контроль.

Алгоритм прийняття ризикових рішень у стабілізаційному менеджменті передбачає такі операції:
  • виявлення ризикової проблеми;
  • збирання інформації про зміни структури і параметри ризику;
  • дослідження динаміки зміни структури і величини параметрів ризику об’єкта управління;
  • оцінювання часу, потрібного для виконання операцій управління ризиком (тобто часу, протягом якого об’єкт управління ще перебуватиме у стані, який дає змогу управляти ним, з імовірністю, меншою від заданої);
  • розподіл часу на операції підготовки, прийняття і виконання рішень для забезпечення допустимого ступеня ризику, який притаманний об’єкту управління з імовірністю, не меншою від заданої;
  • системний аналіз інформації про ризики, діагностика ризикової проблеми;
  • визначення цілей управління ризиком при вирішенні проблеми, генерація переліку можливих впливів, прогноз наслідків;
  • визначення раціональної інтенсивності впливів для управління ризиком і забезпечення необхідної тенденції йог зміни;
  • прийняття, оформлення, доведення до виконавців, контроль за виконанням.

Зазначимо, що при розв’язанні конкретних задач з використанням того чи іншого типу менеджменту ці алгоритми можуть змінюватися відповідно до специфіки конкретної задачі, прийнятої системи гіпотез, ставлення суб’єкта до ризику.

Управління ризиком спирається на результати комплексного техніко-технологічного і економічного аналізу потенціалу і середовища функціонування підприємства, на діючу нормативну базу господарювання, економіко-математичні методи аналізу та інші дослідження. Аналіз ризиків передбачає підхід до ризику не як до обов’язкового статично незмінного, а як до підконтрольного параметра, на рівень якого не тільки можна, а й треба впливати. Кінцева мета управління ризиками повністю відповідає цільовій функції підприємництва, яка полягає в одержанні доходу (прибутку) за оптимального співвідношення “прибуток-ризик”.


Висновки до розділу 5


  1. Для управління підприємством, розробки стратегії його розвитку важлива оцінка сукупного (агрегованого) ризику певних видів діяльності і підприємства в цілому. Агрегований ризик діяльності конкретного підприємства будемо розглядати у двох аспектах: фінансовому (фінансово-кредитному та фінансово інвестиційному) і операційному (виробничому, організаційно-управлінському та комерційному).
  2. Для розв'язання завдання оцінки ризику окремих видів діяльності підприємства можна додатково використовувати апарати нечіткої логіки та нечітких множин, що об'єктивно дає змогу моделювати виробничі, комерційні, фінансові та інвестиційно-інноваційні аспекти діяльності підприємства. В роботі наведено алгоритм побудови відповідної моделі оцінювання ризику, який дає змогу поєднувати вже існуючі методики оцінювання ризику з методом експертних оцінок та методами математичного апарату теорії нечітких множин та нечіткої логіки, що підвищує якість узагальнюючої діагностики ризику.
  3. Результатами здійснення підприємством різних напрямків виробничо-комерційної діяльності можуть бути обсяги виготовленої чи реалізованої продукції в натуральному чи вартісному (за чистою доданою вартістю, собівартістю, оптовими чи роздрібними цінами) виразі або прибуток (валовий, операційний, фінансовий, чистий тощо). Але сама по собі величина цих результатів не дає змоги зробити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Отже, для отримання об’єктивної діагностики результативності підприємства необхідно також враховувати оцінку витрат, спрямованих на отримування тих чи інших результатів. Процес підприємницької діяльності здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, на виробництво істотно впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Отже, при оцінюванні витрат логічно врахувати всі перелічені ресурси.
  4. Для діагностики фінансових результатів різних напрямів діяльності підприємства пропонуємо використовувати множину показників доходності і рентабельності. Показники доходності окремих напрямів діяльності дозволяють оцінити стабільність роботи і розширення масштабів діяльності, прибутковість відповідно дає змогу дослідити ефективність покриття витрат за різними напрямами діяльності підприємства. Загальним (підсумковим) критерієм роботи підприємства буде визначено відповідно доходність та прибутковість звичайної діяльності (надзвичайну діяльність на підприємстві виключено з дослідження, оскільки вона носить випадковий характер і практично не контролюється суб’єктом ризику). Розрахунки здійснюються у межах методики діагностики стійкого розвитку підприємства.
  5. Діагностика ризику за методикою стійкого розвитку дає змогу виявляти найбільш нестабільні сегменти діяльності підприємства з негативними тенденціями змін. Але її застосування обмежене необхідністю виділення узагальнюючого показника для підприємства, що несе середній рівень ризику, є підсумковим для даного напряму оцінки і відповідно -коефіцієнт якого прийнято за одиницю. Таке виокремлення не завжди можливе (або доцільне). У таких випадках можна застосовувати модель оцінки чутливості об’єкту дослідження до ризику.
  6. Управління ризиком на підприємстві покликане виконувати:
  • функції об’єкта управління (діяльність зі зниження величини ризику, страхування ризику, економічних відносин та зв’язків між суб’єктами виробничого процесу, ризикованих вкладень капіталу, організація процесу управління ризиком);
  • функції суб’єкта управління, (прогнозування (перспективна оцінка змін стану об’єкта та його складових), організація (об'єднання працівників, що займаються управлінням ризиками, на основі певних правил та процедур: створення органів управління, побудова структури апарату управління, розробка норм та нормативів), координація (узгодження роботи всіх ланок системи управління ризиком), регулювання (коригуючий вплив на об’єкт, спрямований на досягнення його стійкості щодо дії факторів ризику), стимулювання (сприяння створенню зацікавленості працівників у застосуванні процедур управління ризиком) та контроль (перевірка організації роботи з регулювання рівня ризику)).
  1. Вибір і застосування конкретних прийомів управління ризиком залежать відрівня управління і конкретизується при переході з вищої ланки управління на нижчу, тобто коли зменшується сфера впливу ризику і конкретизується управління ним.
  2. Різні типи менеджменту породжують різні типи ризиків, тому що, по-перше, по-різному використовують інформацію як основу, а прогнозування і планування – як інструмент менеджменту; по-друге, неоднаково застосовують методи прогнозування і планування. Порівняльний аналіз рішень, одержаних у межах різних типів менеджменту, дає змогу суттєво знизити ступінь ризику рішення.


Результати даного розділу опубліковані в роботах [61, 154, 159, 160, 161, 165, 166, 170, 171, 173, 176, 177, 256, 257, 258, 259, 320].

ВИСНОВКИ


  1. На основі результатів дослідження проблем ризику впродовж останніх десятиліть інтенсивно формується окрема наука про економічний ризик, що отримала назву “ризикологія”. Притримуючись сучасних поглядів на ризик як об’єктивно-суб’єктивну категорію, можна стверджувати, що ризик - це ситуативна характеристика розвитку системи у просторі і часі, яка має об’єктивний характер і призводить до зміни рівноважної стійкості системи (або її складових), відображає невизначеність реалізації цільових завдань, зумовлену впливом ендогенних і/або екзогенних факторів та різних варіантів дій (в т.ч. бездіяльності) суб'єктів ризику.
  2. Економічний ризик – це складова діяльності суб’єктів підприємництва, зумовлена дисбалансом розвитку економічних систем у невизначеному середовищі функціонування і можливістю оцінити ймовірність досягнення заданої мети чи відхилення від неї у ситуації невідкладного вибору. Сприйняття ризику як системи ґрунтується на системі постулатів. До основних властивостей економічного ризику необхідно віднести невизначеність, конфліктність (суперечливість), альтернативність, правомірність та результативність. Сутність економічного ризику втілюється у функціях, які він виконує при здійсненні господарської діяльності в умовах невизначеності.
  3. Важливими елементами аналізу, оцінки та управління ризиками є їх класифікація і розробка класифікатора, тобто класифікаційної системи, адекватної парадигмі феномену ризику. Запропоновано ознаки класифікації ризику згрупувати у два класи. Перший клас дає змогу здійснити класифікацію економічних ризиків за основними виділеними ознаками на усіх рівнях об’єктів і суб’єктів ризику, в основу формування другого класу покладено рівень виникнення (сфера походження) економічних ризиків і відповідно виділено мега-, макро-, мезо- і мікроризики.
  4. Діагностика підприємств розглядається як процес розпізнавання і виявлення на основі визначених ознак (ключових оцінних показників, вивчення окремих результатів, неповної інформації) проблем у функціонуванні об’єкта з метою оцінювання наявних тенденцій і виявлення можливих перспектив його розвитку та аналіз варіантів найкращого вирішення виявлених проблем.
  5. Пропонується проводити інтегральну (синтетичну) оцінку ризику діяльності підприємства, яка враховує весь спектр релевантних факторів ризику і включає систему кількісних показників. Механізм діагностики ризику можна розглядати як систему елементів (процеси діагностики), призначених для перетворення вихідної інформації про стан об’єкта управління шляхом проведення діагностичних процедур на можливі рекомендації щодо зменшення негативних впливів і покращення (відновлення) стану об’єкту.
  6. Застосування моделі діагностики ризику діяльності підприємств практично набагато спрощується за можливості формування єдиного критерію оцінки (ключового показника ризику), який розглядається як комплекс параметрів зміни стану об’єкту ризику, який з великою імовірністю відображає зміну профілю ризику системи і дозволяє шляхом діагностування намітити необхідні управлінські рішення щодо покращення (відновлення) стану об’єкту ризику.
  7. На основі сучасних розробок теорії ризику ми пропонуємо виділити дві цілі управління ризиками підприємства: перша (стратегічна) мета спрямована на забезпечення (збереження) стійкого розвитку підприємства (стійкий розвиток передбачає наявність сталої тенденції до покращення критеріальних показників діяльності); друга (поточна) мета передбачає утримання величини ризику у допустимих для підприємства межах.
  8. З огляду на розглянуті властивості -коефіцієнта, пропонується для діагностики стійкості та діагностики розвитку у межах механізму діагностики на різних рівнях управління використовувати розроблені модифіковані формули даного показника, що застосовується як для оцінки окремих показників, груп факторів ризику так і ризику об’єкта діагностики в цілому. Залежно від заданого метою діагностики ступеня деталізації і відповідно виділених рівнів дослідження мезоризиків, подальший розрахунок агрегованих показників може здійснюватись за декількома сценаріями.
  9. На мікрорівні (об’єкт діагностики – внутрішнє середовище підприємства і прямі фактори зовнішнього середовища) діагностика ризику може проводитися за трьома напрямами: діагностика стійкості; діагностика розвитку; діагностика чутливості впливу. Діагностика стійкого розвитку здійснюватиметься за -коефіцієнтом, для проведення діагностики чутливості впливу при оцінюванні ризику найкраще застосовувати загальновідомі показники статистичного методу оцінки ризику.
  10. Орієнтуючись на мету дослідження і глибину діагностики мезоризиків підприємства можна виділити дві групи ризиків: галузеві – включають ризики за основними видами економічної діяльності та всередині галузеві; регіональні. При оцінюванні будь-якої групи мезоризиків пропонується дотримуватись системи базових критеріїв розрахунків, що ґрунтуються на розробленій математичні моделі діагностики. На основі аналізу наукової літератури, присвяченої підходам до виділення окремих факторів ризику вважаємо доцільними на мезорівні для оцінювання ризику виділити такі фактори: економічні; політико-адміністративні; суспільні; науково-технічні та технологічні.
  11. При обґрунтуванні конкретних рішень необхідно враховувати величину очікуваної доходності (покращення чи погіршення показників, що відображають ефективність функціонування об’єкта дослідження), оскільки рівень ризику характеризує не майбутній стан об’єкта (або доходів від прийняття певних ризикових рішень), а тільки його відхилення від очікуваної величини. З цієї метою пропонується застосовувати додатковий показник, що дозволить оцінити не лише ризик, а й ефективність (доходність) – “коефіцієнт ризикової переваги”.
  12. Для управління підприємством, розробки стратегії його розвитку важлива оцінка сукупного (агрегованого) ризику певних видів діяльності і підприємства в цілому. Агрегований ризик діяльності конкретного підприємства будемо розглядати у двох аспектах: фінансовому (фінансово-кредитному та фінансово-інвестиційному) і операційному (виробничому, організаційно-управлінському та комерційному). Для оцінювання ризику окремих видів діяльності підприємства можна додатково використовувати апарати нечіткої логіки та нечітких множин, що об'єктивно дає змогу моделювати виробничі, комерційні, фінансові та інвестиційно-інноваційні аспекти діяльності підприємства.
  13. Для діагностики фінансових результатів різних напрямів діяльності підприємства ми пропонуємо використовувати цілу множину показників доходності і рентабельності. Показники доходності окремих напрямів діяльності дозволяють оцінити стабільність роботи і розширення масштабів діяльності, прибутковість відповідно дає змогу дослідити ефективність покриття витрат за різними напрямами діяльності підприємства. Загальним (підсумковим) критерієм діяльності підприємства буде визначено відповідно доходність та прибутковість звичайної діяльності. Розрахунки здійснюються у межах методики діагностики стійкого розвитку підприємства.
  14. Діагностика ризику за методикою стійкого розвитку дає змогу виявляти найнестабільніші сегменти діяльності підприємства з негативними тенденціями змін. Але її застосування обмежене необхідністю виділення узагальнюючого показника для підприємства, що несе середній рівень ризику, є підсумковим для даного напряму оцінки і відповідно -коефіцієнт якого прийнято за одиницю. Таке виокремлення не завжди можливе (або доцільне). У таких випадках можна застосовувати модель оцінки чутливості об’єкта дослідження до ризику.
  15. Управління ризиком – комплекс управлінських дій та заходів впливу на суб’єкти господарської діяльності, який забезпечує максимально широке охоплення можливих ризиків, обґрунтоване прийняття і доведення їх впливу до оптимально можливих меж для зниження імовірності настання негативних подій стохастичного характеру і нейтралізація їхніх наслідків.
  16. Вибір і застосування конкретних прийомів управління ризиком залежать від рівня управління і конкретизується при переході з вищої ланки управління на нижчу, тобто коли зменшується сфера впливу ризику і конкретизується управління ним. Різні типи менеджменту породжують різні типи ризиків, тому що, по-перше, по-різному використовують інформацію як основу, а прогнозування і планування – як інструмент менеджменту; по-друге, неоднаково застосовують методи прогнозування і планування. Порівняльний аналіз рішень, одержаних у межах різних типів менеджменту, дає змогу суттєво знизити ступінь ризику, що обтяжує прийняте рішення.