Geum.ru

Міністерство освіти І науки україни хмельницький національний університет на правах рукопису лук‘янова валентина вячеславівна

Вид материалаДокументы

Содержание


Теоретико-методологічні засади ризику в діяльності підприємств
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РИЗИКУ В ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ


1.1. Еволюція наукових поглядів на феномен ризику в економічній теорії


Будь-яка сфера діяльності людини, особливо економіка та підприємництво, пов’язані з вибором і прийняттям рішень щодо поведінки, дій (у тому числі бездіяльності) за умов неповної інформації. Джерела невизначеності можуть бути найрізноманітнішими: нестабільність економічної, соціальної або політичної ситуації, непрогнозованість поведінки партнерів, випадкові фактори, тобто різноманітні обставини, мінливість яких передбачити неможливо (наприклад, погодні умови, невизначеність смаків і переваг споживачів, неточність інформації).

Ризик можна розглядати як історичну категорію. Як феномен буття він виник на нижчій сходинці цивілізації з першою усвідомленою людиною можливою небезпекою і супроводжує всю еволюцію людства. За твердженням А.П.Альгіна “ризик – обов’язковий компонент існування людської цивілізації” [5, с. 4]. Очевидно, це положення може бути дискусійним стосовно конкретних життєвих моментів, але в глобальному масштабі історичного розвитку людства є обґрунтованим.

Про те, що “великі справи завжди пов’язані із великим ризиком” стверджував у своїх працях древньогрецький історик Геродот. Аристотель відмічав, що “прибуткового повинно бути більше ніж неприбуткового, а доходні справи потрібно розподілити так, щоб не всі відразу наражати на ризик” [184, с.130].

Згадки про феномен ризику зустрічаються неодноразово у Біблії, зокрема у притчі про сон єгипетського фараона (Старий Заповіт, розділ 41 книги Буття), котрий пророк Йосиф трактує, як імовірність настання у Єгипті після семи урожайних років семи “голодних”. Фараон прислухався до порад Йосипа і повелів відкладати в запас п'яту частину врожаю протягом семи урожайних років. Ситуацію можна розглядати як приклад використання резервів як одного із заходів зниження ступеня ризику.

Опис ризикових ситуацій і можливі форми зниження ризику також можна знайти у 25-му розділі Євангелія від Матвія – притча про дівчат, що зустрічали молодого і не взяли достатньо оливи для світильників і притча про таланти. У контексті теорії ризику ці притчі можна розглядати як заклик бути постійно готовими до несподіваної зміни обставин. У древньохристиянському творі можна знайти навіть такі елемент як опис ризикованої ситуації, процедура управління ризиком, заходи зниження ризику і негативні наслідки виникнення ризикованої ситуації.

З зародженням товарно-грошових відносин, конкуренцією учасників господарського процесу ризик стає економічною категорією - подією, яка може відбутися або ні, і тісно пов’язана з зусиллями, спрямованими на досягнення привабливої мети, що супроводжується небезпекою, загрозою втрат чи неуспіху.

У середні віки у Європі з’явилося хеджування (обмеження) ризику: споживачі могли заключати договір про поставку товарів (зерна, тканин, прянощів) у зазначені дати в майбутньому у визначених розмірах та по заздалегідь заданих цінах – це стало поштовхом у розвитку торгівлі, особливо морської.

вырезано

13. За характером (формою, часом) прояву ризики бувають короткострокові і довгострокові (характеризуються відповідно невеликим і значним часом впливу факторів ризику стосовно розвитку ризикованої ситуацій), дискретні (ступінчасті) і неперервні (ступінь ризику змінюється у часі стрибкоподібно або залишається постійним за всього перебігу ситуації ризику), випадкові (нехарактерні для суб’єкта ризику, спричиняються дією випадкових процесів) і систематичні (генеруються умовами функціонування суб’єкта ризику, реалізації певної події чи операції, наприклад, породжуються дією ринкових факторів на діяльність підприємства).

В основу формування другого класу покладено рівень виникнення (сфера походження) економічних ризиків і відповідно виділено мега-, макро-, мезо- і мікроризики. Окремі науковці вважають таку класифікацію основною [111, с.69; 130; 190; 236; 294; 304, с.11-12], хоча інші вчені критикують даний підхід, розглядаючи цю класифікацію як допоміжну [235, с.124]. Середовище виникнення і дія ризиків на підприємство наведено на рис. 1.4.

Мегаризик визначається факторами, які притаманні ситуаціям невизначеності у діяльності світового суспільства загалом (тероризм, екологічні катастрофи, наркобізнес та інше). До цього підкласу ризиків відносяться: природно-екологічні (зміни природнокліматичних умов, несприятливий вплив шкідливих виробництв); геополітичні (нестабільність, конфлікти в певних країнах чи регіонах світу), соціально-політичні (можливість виникнення непередбачених ситуацій у разі зміни державою політичного курсу, запровадження або відміни соціальних програм тощо); демографічні (зміни демографічної ситуації в країні).



Рис. 1.4. Середовище виникнення і об’єкт ризику


Макроризик виникає на рівні окремої країни, на його рівень впливає велика кількість політичних, економічних, демографічних, соціальних, географічних та інших факторів. Структура макроризиків і їх зв'язок з мегаризиком наведено на рис. 1.5. Більш детально про характер прояву макроризиків можна ознайомитись у наукових працях [157, 306].



Рис. 1.5. Структура макроризиків


Мезоризик (міжгалузевий, галузевий, регіональний) характеризується рівнем предметної та технологічної спеціалізації продукції галузі (виду економічної діяльності), певного регіону, капітальних вкладань, концентрації виробництва. Галузь розглядається як сукупність усіх виробничих одиниць, які беруть участь переважно в однакових або подібних видах виробничої діяльності.

Внаслідок суспільного поділу праці виник поділ економіки на види економічної діяльності – сукупності виробничих відносин, які пов’язують різноманітні підприємства, установи і організації, що виробляють однорідну продукцію і характеризуються визначеним напрямом використання ресурсів, виробничих процесів. Визначальним критерієм належності підприємства до певного виду економічної діяльності є призначення продукції, яке воно виробляє.

Відповідно до державної програми переходу України на міжнародну систему обліку та статистики наказом Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. № 441 затверджено і введено в дію з 01.07.1997 р. Державний класифікатор України ДК 009-96 “Класифікація видів економічної діяльності” (КВЕД) [112], що замінив діючий до цього “Загальний класифікатор галузей народного господарства” (ЗКГНГ). Наказом Держспоживстандарту України від 26 грудня 2005 р. №375 прийнято і введено в дію з 01.04. 2006 р. національний класифікатор України ДК 009:2005 (нова редакція КВЕД) [113].

Метою розробки другої редакції КВЕД є приведення її у відповідність до базової міжнародної статистичної класифікації видів діяльності NACE (Rev.1.1-2002 р.) та перегляд певних позицій національного рівня класифікації. Натепер КВЕД включає: 17 секцій (видів економічної діяльності), 16 підсекцій, 62 розділи, 224 групи, 514 класи та 620 підкласів, що прийшли на зміну галузевому поділу економіки ( в той же час терміни “галузь”, “галузевий”, “міжгалузевий” вважаємо за доцільне застосовувати як загальні характеристики поділу видів діяльності)

Найбільше позначається на галузевому ризику економічна і фінансова динаміка галузі, чим динамічніша галузь - тим вищий ступінь ризику. Галузевий ризик – результат відображення на функціонування підприємства динамічних особливостей певної галузі, визначеним її життєвим циклом.

Галузевий ризик зумовлює комплекс факторів, які можна об'єднати у такі групи:

- діяльність підприємств галузі і підприємств альтернативних галузей за певний період часу. Її оцінюють за допомогою специфічного аналізу рівня середньоквадратичного відхилення;

- стійкість роботи підприємств галузі порівняно з економікою країни загалом;

- життєвий цикл продукції галузі і внутрігалузева конкуренція (цінова і нецінова), яка залежить від однорідності галузі, складності входження нових виробників у галузь, невизначеності попиту (у т.ч. наявності чи відсутності товарів-замінників), комунікаційних факторів (наприклад, купівельної здатності споживачів, рейтингу постачальників і посередників).

Найвищий рівень галузевого ризику характерний для підприємств високотехнологічних, нових галузей (мікробіологія, виробництво електронно-обчислювальної техніки, космічна техніка). Отже, хоча чинники галузевого ризику генеруються на мезорівні, однак кожне конкретне підприємство, що належить до певної галузі економіки повинно враховувати їх дію (наприклад, життєвий цикл продукції, виробничий цикл, стабільність техніки і технології, смаків споживачів). Рівень галузевого ризику достатньо динамічний і вимагає проведення аналізу не тільки в статиці, але і в динаміці.

Регіональний ризик (ризик регіонів) також генерується факторами ризику на мезорівні і визначається динамікою розвитку окремих регіонів (областей, міст, районів і т.д). В Україні основний поділ на регіони включає виділення АР Крим, 24 областей і двох міст (Київ та Севастополь). На рівні окремих областей (в т.ч. АР Крим) здійснюється подальша деталізація з виділенням районів і міст обласного підпорядкування. За необхідності деталізацію можна продовжити до рівня окремих районів у великих містах, селищних Рад у районах, але отримання статистичної інформації при такій деталізації дуже утруднене і обмежене. Тому зазвичай розглядається лише два рівні деталізації – обласний і районний.

Мікроризик (підприємницький ризик) спричиняється діяльністю підприємства і функціонально залежить від неї (генеруються специфікою діяльності конкретного підприємства як суб’єкта ринку). На мікрорівні за відношенням до видів діяльності підприємства генеруються два підкласи ризиків (визначаються роллю і місцем окремих видів діяльності у загальній роботі підприємства): первинні (виробничий, комерційний, фінансовий) та вторинні (транспортний, логістичний, аудиторський, екологічний та ін.).

Більш детально зупинимося на первинних ризиках.

Виробничий ризик. Метою кожної комерційної організації є отримання прибутку, яке неможливе без здійснення виробничої діяльності – ціле спрямованого, постадійного перетворення вихідної сировини (матеріальні ресурси, інформація) на готову продукції (послуги), яка призначена як для споживання так і для подальшого перероблення.

Виробничий (операційний) ризик [16, с.68; 26, с.87; 39, с.87; 67, с.58; 194, с.21; 221, с.45; 262, с.26; 275, с.23; 288, с.25; 325] пов'язаний із здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності (виробництво продукції, товарів, надання послуг), в процесі якої підприємства стикаються з проблемами неадекватного постачання (за строком, якістю або кількістю) чи використання (перевитрати) сировини, неефективним використанням наявної технології і робочої сили, що зазвичай призводить до підвищення собівартості продукції, збоїв у виробництві чи випуску неякісної продукції. Специфічної форми набуває виробничий ризик на підприємствах невиробничих видів діяльності – відповідно банківський, страховий, аудиторський, комерційно-логістичний та інші, кожний з яких має свої різновиди, особливості виникнення, впливу, методи управління.

Виробничий ризик – імовірність збитків або додаткових витрат, пов’язаних із збоями або зупинкою виробничих процесів, порушенням технології виконання операцій, низькою якістю сировини, роботи персоналу, виготовленої продукції або наданих послуг.

Виділимо наступні види виробничих ризиків діяльності підприємств (основна орієнтація підприємства вторинної сфери).

1. Постачальницькі ризики виникають у сфері здійснення підприємством операцій із партнерами (постачальники, банки, транспортні, страхові організації та ін.) з постачання сировини, матеріалів, комплектуючих, енергоресурсів зокрема:

- ризик збоїв у виробництві внаслідок неукладання договорів на постачання (причини: відмова традиційних постачальників від заключення договорів, неприйнятні для підприємства умови постачання (ціни, строки, якість, кількість), неадекватна оцінка потреби у зовнішніх закупках, неправильно розроблено план-графік закупок, незнаходження на ринку постачальників унікальних ресурсів);

- ризик недоодержання матеріально-енергетичних ресурсів внаслідок порушень укладених договорів про постачання (причини: форс-мажорні обставини, неправильні чи неточні прогнози кон’юнктури на всіх або окремих ринках закупок, зміни умов постачання, невідповідальність партнерів, затримки на митниці, транспортні аварії);

- ризик неповернення передоплати постачальниками (причини: укладення договорів з недієздатним, неплатоспроможним чи фіктивним постачальником, правові порушення в процесі постачання);

- ризики зростання собівартості виробництва продукції (причини: збільшення браку продукції або перевитрати при обробці внаслідок постачання неякісної сировини, непередбачене зростання цін на ринку на матеріально-енергетичних ресурсів, підвищення відсоткових ставок за кредит).

2. Технічні і технологічні ризики, об’єктами яких є наявне обладнання, виробничі площі, технологія, зокрема:

- ризики техногенних аварій (причини: форс-мажорні обставини, фізичний знос обладнання, невідповідність обладнання застосовуваним технологіям, недотримання технології)

- ризики зростання собівартості виробництва продукції (причини: збільшення браку внаслідок порушень у технології обробки, фізичного і морального знос обладнання, додаткові виплати за термінові роботи, неадекватні виробничі потужності і невикористання ефекту масштабу виробництва);

- ризики випуску неякісної продукції (причини: фізичний і моральний знос обладнання, недотримання технології, застаріла технологія);

- ризик підвищення витрат на охорону праці і природоохоронну діяльність (причини: наявність шкідливих умов праці, перевищення гранично допустимих рівнів викидів через використання відсталої техніки чи технології, відсутність пристроїв, захисних споруд).

3. Організаційно-управлінські ризики, пов’язані з процесом організації і управління виробництвом на рівні окремих підрозділів і підприємства загалом:

- ризики розробки стратегії (необґрунтоване визначення пріоритетів загальної економічної і ринкової стратегії підприємства щодо інновацій, поточної виробничої діяльності);

- ризики збоїв у виробництві продукції (причини: відсутність належної системи оперативно-виробничого планування, відсутність або недотримання план-графіків ремонту технологічного обладнання, графіків виконання робіт);

- ризики безгосподарності (причини: несвоєчасне проведення інвентаризації, відсутність належного контролю за роботою працівників, відповідальних за зберігання та охорону товарно-матеріальних цінностей).

4. Трудові ризики, джерелом яких є виробничий персонал підприємства, породжені такими причинами: низька кваліфікація кадрів, плинність, низька продуктивність праці, відсутність дієвої системи мотивації праці, неукомплектованість спеціалістами відповідної кваліфікації, нераціональне використання наявних працівників, перевитрати по фонду оплати праці, низький рівень виробничої дисципліни.

Специфічним видом виробничих ризиків є ризик, пов'язаний з ключовим виробничим фактором (унікальне обладнання, технологія, висококваліфікований спеціаліст з особливими знаннями та навичками), відмова від функціонування якого (поломка обладнання, хвороба чи смерть працівника) призводить до виникнення катастрофічного рівня ризику.

Комерційний ризик. Для забезпечення життєдіяльності підприємства, одержання прибутку вироблену продукцію (послуги) необхідно перетворити на товар, тобто продати. У сфері купівлі-продажу товарів відбуваються надзвичайно складні процеси, діють численні фактори зовнішнього і внутрішнього середовища, які зумовлюють комерційні ризики (інколи їх називають реалізаційними або маркетинговими [150; 151, с.118; 194, с.21; 223, с.104; 262, с.26-28; 287, с.64; 302, с.35; 307, с.73]).

Комерційний ризик — ризик, пов'язаний з імовірністю виникнення втрат у процесі збуту продукції (послуг), і контактів з контрагентами та партнерами з метою організації продажу.

Комерційні ризики характерні для різних етапів товарно–грошових і торгово-обмінних операцій, відповідно до яких виокремимо такі види ризиків.

1. Маркетингові ризики, що виникають на етапі здійснення маркетингових досліджень. Їх поділяють на ризики маркетингової стратегії та інформаційні ризики. Основними причинами цього виду ризику є неадекватні результати маркетингових досліджень, їх нераціональна організація.

Маркетингове дослідження (аналіз) спрямоване на систематичний збір, оцінку і аналіз фактографічної інформації щодо потреб, думок, мотивацій, відносин, поведінки окремих осіб і організацій, пов’язаних з маркетингом, тобто всіх аспектів просування на ринку певних товарів і послуг, а також підготовку цієї інформації для прийняття маркетингових рішень. Дослідження передбачає аналіз ефективності кожного каналу збуту товару, визначення обсягу витрат з його реалізації, вивчення проблем, пов'язаних з рекламою пропонованого до реалізації товару і формуванням попиту на нього. Якісний і всебічний маркетинговий аналіз є основою побудови ефективної збутової стратегії підприємства.

Ризик неправильної організації маркетингових досліджень і отримання неадекватних результатів (навіть за умов найякіснішого аналізу) при дослідженні факторів, що впливають на стратегію підприємства, є наслідком наявності невизначеності щодо місткості ринку або його цільового сегменту, на якому підприємство працює, характеру попиту на пропонований до реалізації продукт, наявності аналогічного продукту, пропонованого конкурентами, неточності прогнозів щодо умов рівноваги попиту і пропозиції на ринку, а особливо щодо ніші, яку займає підприємство.

Імовірність виникнення ризиків, пов'язаних з неправильною організацією маркетингових досліджень, значно зростає при допущенні помилок в процесі розробки планів з їх проведення і постановки завдань, найбільш істотними з них є такі:

- проведення маркетингового дослідження з метою вивчення купівельного попиту на свій продукт без попереднього ознайомлення покупців з ним (випуск нового продукту на ринок, споживчі якості якого ще до кінця невідпрацьовані);

- неправильно обраний час або повнота охоплення маркетингового дослідження (завчасна широка інформованість про інновацію надає можливість конкурентам перехопити ініціативу у розробках, недостатня або запізніла – призволить до необізнаності і несприйняття ринком нового продукту);

- неврахування при проведенні маркетингового дослідження інформації про конкурентів у повному обсязі (про продукти, що ними виробляються, плани розвитку) і преференцій споживачів щодо певних характеристик товарів (неправильне наголошування на перевагах власного продукту);

- неправильний вибір методу проведення дослідження (телефонне опитування, анкетування) при підготовці маркетингового дослідження (потенційні споживачі відповідають на обмежений перелік питань і не завжди мають змогу висловити власну думку щодо деяких важливих із їхньої точки зору питань);

- помилковий вибір об'єкту дослідження (менеджери оптових чи роздрібних фірм, споживачі різних вікових груп, регіонів);

- недостатня репрезентативність вибірки при проведенні маркетингових досліджень (економія витрат у результаті призводить до малоінформованості, неповного охоплення усіх категорій потенційних споживачів);

- неякісні формулювання питань при опитуванні (некоректні або незрозумілі питання);

- неякісний підбір інтерв'юерів (людей, які проводять опитування) з погляду їх кваліфікації, ступені контактності;

- помилкова інтерпретація отриманих результатів, а отже, і невдала розробка подальшої маркетингової стратегії.

Істотність розглянутих помилок помітним чином впливає на підвищення імовірності виникнення ризиків, пов'язаних з неправильною організацією маркетингових досліджень і отриманням внаслідок цього неадекватних результатів.

2. Збутові ризики, які виникають безпосередньо на етапі реалізації виготовленої продукції (надання послуг) підприємством і охоплюють:

- ризики недостатньо обґрунтованої сегментації ринків збуту (ненаціленість продукції, що випускається підприємством-виробником для певних груп споживачів). Ця група ризиків найхарактерніша для підприємств, що випускають на ринок нові продукти (джерелами ризику є невідповідність якості, ціни, функціонального призначення визначеним групам споживачів; мала або занадто велика модифікація продукту);

- ризики помилкового вибору цільового сегменту ринку (продукт призначений для реалізації в таких сегментах ринку, де потреба в ньому порівняно з іншими сегментами або негостра, або недостатньо усвідомлена; група потенційних покупців даного продукту має низьку купівельну спроможність (обсяг попиту не задовольняє умову ефективності масштабу виробництва); зміни пріоритетів споживачів в купівельному попиті через нестабільну макроекономічну ситуацію (інфляція чи дефляція); несхильність або неможливість потенційних споживачів скористатися кредитом для придбання відносно дорогих капітальних товарів (меблі, машини, будівлі); різкі коливання в попиті на продукт на вибраному сегменті ринку, що не дають змоги підприємству вийти на плановий рівень обсягів продажу; значні витрати на транспортування, організацію системи збуту (рекламу), післяпродажне обслуговування на певному ринковому сегменті;

- ризики помилкового вибору стратегії продажу продукту, організації мережі збуту, системи логістики та трансфертних моделей реалізації продукту. Ці ризики є наслідком невизначеності при прийнятті управлінських рішень, що може виразитися в допущенні помилок (як з суб'єктивних, так і об'єктивних причин) при визначенні стратегії діяльності підприємства з продажу виробленої продукції. Причинами стратегічних помилок, а отже, і джерелами існування даної групи ризиків є: неправильний вибір пріоритетів при побудові системи реалізації своєї продукції (самостійно або за допомогою посередників); надання повноважень із збуту своєї продукції неоптимальному для даного товару і ринку типу посередників; помилки при проведенні оцінки ефективності придбання підприємством специфічних видів нематеріальних активів (наприклад, товарних знаків), витрати на які не окуповуються зростанням обсягу продажу; неточна оцінка можливих обсягів збуту продукції, зокрема внаслідок неврахування сезонної циклічності обсягів продажу (занижена зумовлює ризик втрачених можливостей, завищена – ризик неефективного використання потужностей, ресурсів, додаткових витрат на складування тощо);

- ризик помилкової стратегії і тактики ціноутворення внаслідок неадекватного врахування в процесі формування ціни таких факторів як: собівартості виробництва і реалізації, тенденції кон'юнктури ринку (включаючи відносини ринкових суб'єктів з державою) та інші. Основними джерелами ризику є неправильне визначення пріоритетних принципів ціноутворення (витратний підхід та його модифікації, конкурентна ціна ринку, змішані стратегії); неякісна оцінка прогнозу ринкової рівноваги на ресурси та продукти підприємства; неадекватна (невчасна) реакція змін базової ціни продукту на ринку на коливання попиту або темпи інфляції (використання плаваючих цін, поправок на індекс інфляції тощо);

- ризик невдалої організації мережі збуту і системи просування товару до споживача. Його основними джерела виникнення є помилки при виборі системи збуту товару (інтенсивний збут для товарів широкого споживання з використанням широкої мережі посередників і значними витратами на рекламу, прямий збут на ринку засобів виробництва за допомогою встановлення прямих контактів з покупцем, непрямий збут через спеціалізовані торгові організації та агентів-комісіонерів, націлений збут товарів на конкретну групу покупців, ненацілений збут товарів, селективний збут товарів з обмеженням торгових посередників в залежності від характеру їх клієнтури, створення сервісного обслуговування, кваліфікації продавців); відсутність у підприємства власної системи збуту (її нерозвиненість в рамках оптової і роздрібної торгівлі не дає змоги довести товар до кінцевого споживача); високий рівень витрат на реалізацію продукції власними силами (неефективне стимулювання працівників мережі збуту, значні витрати на організацію торговельних точок); помилкове надання підприємством посередникам деяких виключних прав на власну продукцію (проведення рекламної компанії, формування ціни тощо);

- ризики зниження загальноринкових цін, пов’язані з недоодержання доходу при збуті окремих груп продукції внаслідок коливання цін на ринку. Часто вони виникають при одночасному зниженні цін на однотипні товари чи послуги. Оцінка цієї групи ризиків має особливо важливе значення для спеціалізованих підприємств.

3. Ризики взаємодії з контрагентами і партнерами в процесі організації продажу продукції (надання послуг). Група цих ризиків також тісно пов'язана з процесом реалізації продукції. Вони обумовлені тим, що підприємство переважно залучає до просування товару до споживачів посередницькі організації (оптові і роздрібні торговці, рекламні фірми). До цих ризиків належать:

- ризики неефективної реклами. Реклама – це комерційна інформація про товари, послуги з метою інформування споживачів про товари і послуги і створення попиту на них, одна з складових частин загальної системи маркетингу, завдання якої полягає в просуванні товару на ринок. Рекламна діяльність може здійснюватися за допомогою спеціалізованої служби підприємства-виробника або незалежних рекламних агентств. Джерелами ризику неефективної реклами є: неадекватний вибір виду реклами (конкурентна призначена для наголошування на привабливих особливостях товару порівняно з аналогічними, престижна - для популяризації товарного знаку виробника, зберігаюча - для підтримки попиту на раніше рекламований продукт) чи стратегії поведінки підприємства на ринку; недостатність або надмірність інтенсивності, частоти доведення реклами в різних формах до об'єкта впливу; помилки в сегментації реклами (неточності при підготовці різних за змістом рекламних акцій для різних груп потенційних покупців), виборі форми її подання (наприклад, неефективною буде форма реклами за допомогою розсилки інформації через електронну пошту, якщо у багатьох з потенційних покупців вона відсутня); використання підприємством-виробником послуг недостатньо компетентних рекламних фірм (економія витрат на формування рекламної інформації). Наслідками неефективної реклами можуть бути не тільки прямі втрати через невідповідний обсяг продаж товарів, а й непрямі втрати, пов’язані із зниженням іміджу підприємства у споживача;

- ризики переоцінки маркетингових принципів збуту і недовикористання або неефективного застосування трансфертних моделей реалізації продукту, що пов'язано з потребою узгодження поведінки підприємств-партнерів на ринку (надання інформації, пільгових умов постачання-збуту, участі в капіталі і прибутках тощо). Основними причинами прояву даних ризиків є такі: засоби, асигновані підприємством для придбання частки в капіталі ключових постачальників ресурсів і покупців продукції, що реалізовується, можуть виявитися недостатніми для забезпечення йому пільгових умов; грошові засоби, які підприємство спрямовує для забезпечення злиття з ключовими контрагентами, можуть виявитися настільки значними, що воно може опинитися в критичному фінансовому положенні (окремим випадком цієї управлінської помилки може бути те, що підприємство взагалі може змінити власника); небезпека, що підприємство, яке прийняло рішення про асоціацію капіталів, може вибрати не найкращі (особливо важливі) або недостатньо корисні і сильні об'єкти для співпраці. Економія на трансфертних витратах, яку одержує підприємство, збільшує ризик залежності від партнерів;

- ризики укладання договірних відносин з недієздатними або неплатоспроможними партнерами, які: не в змозі виконати свої зобов'язання через відсутність необхідного потенціалу або засобів для цього; неправомочні мати певного роду договірні відносини; не мають наміру виконувати свої договірні зобов'язання; планують певні глобальні зміни в своїй організації (зміна власника, перепрофілізація тощо). Наслідками виникнення даного виду ризику є: потреби в пошуку альтернативних партнерів, джерел покриття заборгованостей, що з'явилися; перегляд розроблених раніше планів; додаткові витрати і відкладання на майбутнє отримання доходів від своєї діяльності;

- ризики затримки партнерами поточних договірних зобов'язань полягають в імовірності порушення і неузгодження термінів робіт, платежів і доходів під час проведення підприємством своєї господарської діяльності. Наслідки прояву даного ризику аналогічні наслідкам ризиків укладання договірних відносин з недієздатними або неплатоспроможними партнерами;

- ризики розірвання партнерами попередньо укладених договорів, обумовлені невизначеністю в прогнозуванні поведінки партнерів або неякісно складені контракти (неузгодженість в діях, зміна власників, підвищення статусу на ринку, одержання кращих пропозицій від конкурентів).

4. Ризики непередбаченої конкуренції, основними джерелами походження яких є невизначеність стратегії поведінки суб'єктів ринку, що пов’язано з можливим переливанням капіталу у рентабельніші сфери діяльності (поява нових підприємств-конкурентів, експансії на місцевий ринок з боку зарубіжних експортерів, конкуренція з боку аналогів (замінників) продукту, що реалізується підприємством). Додатковими факторами ризику є витік конфіденційної інформації з вини працівників підприємства або в результаті промислового шпіонажу конкурентів, повільне впровадження інноваційних продуктів, застосування конкурентами недобросовісних методів конкурентної боротьби та ін.

Отже, комерційну діяльність підприємства, пов’язану з просуванням товарів на ринок і їх збутом, слід будувати, прагнучи мінімізувати можливі ризики, що її супроводжують. Кожне підприємство самостійно формує ефективну програму управління комерційними ризиками: проводить маркетингові дослідження і будує розгалужену систему збуту, працює за прямими контактами з партнерами чи користується послугами спеціалізованих фірм (рекламних, посередницьких, оптово-роздрібних баз).

Фінансовий ризик. Основним видом діяльності більшості підприємств (окрім спеціалізованих – банки, кредитні спілки, фінансові групи) є виробництво продукції, товарів, послуг, яке супроводжують різні види виробничого, комерційного ризиків. Іншим напрямом діяльності підприємств є фінансова діяльність, яка генерує різноманітні види фінансових ризиків.

Фінанси підприємства є системою грошових відносин, які відображають формування, розподіл та використання грошових фондів і доходів суб’єктів господарювання в процесі відтворення. Фінансову діяльність формує система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансовий ризик – ризик, який виникає при здійснення діяльності фінансовими установами або фінансових операцій не фінансових підприємств і пов'язаний з імовірністю втрат фінансових ресурсів.

Виокремимо кілька великих груп фінансових ризиків.

1. Валютні та інфляційні ризики, пов’язані із змінами купівельної здатності грошей. Ці ризики за сферою походження віднесено до макроризиків, причини їх виникнення безпосередньо не пов’язані з діяльністю підприємств, але суттєво впливають на його функціонування. Хоча основні чинники валютного та інфляційного ризику породжуються на макрорівні (діяльність державних інститутів, в т.ч. інших країн тощо) підприємства повинні прогнозувати і враховувати негативний їх вплив, здійснювати активну адаптаційну політику.

2. Ризики фінансової стійкості та ліквідності, що пов’язані з порушенням рівноваги фінансового розвитку підприємства або незбалансованою ліквідністю його активів. Ця група включає два види ризику:

- ризик зниження фінансової стійкості. Він генерується недосконалою структурою капіталу (значною часткою залучених коштів), що породжує незбалансованість обсягів потоків доходів (від різних напрямів діяльності) і зобов’язань (перед банками – по кредитах, державою – по податках і відрахуваннях, працівникам – по заробітній платі, перед партнерами – по постачанню матеріально-енергетичних ресурсів, наданню послуг). Критичним ступенем прояву наслідків даного виду ризику є банкрутство підприємства;

- ризик ліквідності. Виникає за необхідності оперативного конвертування активів підприємства в готівкові кошти. Такі ризики спричинені дефіцитом готівкових коштів у момент, коли виникає нагальна потреба; втратами при терміновій реалізації цінних паперів або інших активів внаслідок недооцінювання їхньої якості і споживчої вартості. Підприємство, обтяжене ризиком ліквідності, може бути вимушене залучати засоби за дуже високою відсотковою ставкою для задоволення поточної потреби в готівці, що призводить до додаткових витрат і зниження прибутку. Одержання доходів, як правило, пов’язане з тимчасової втратою частини ліквідності капіталу.

Ризики фінансової стійкості та ліквідності – це ризики невідповідності у структурі пасивів та активів підприємства.

3. Фінансово-кредитні (кредитні чи неповернення боргу) ризики генеруються імовірністю незабезпечення господарської діяльності необхідним фінансуванням і пов'язані з можливістю невиконання контрагентом умов фінансових зобов’язань щодо повернення кредиту. Цей ризик однаково стосується всіх суб’єктів господарської діяльності. Він наявний у фінансовій діяльності виробничого підприємства при наданні ним товарного (комерційного) або споживчого кредиту покупцям. Для банків, кредитних спілок та інших фінансових організацій, де кредитування належить до операційної діяльності цей вид ризику є визначальним і постійним.

Цей ризик може набувати таких форм:

- ризик вибору недобросовісного партнера, спричинений неправильною оцінкою кредитоспроможності партнера, неповною інформованістю про його ринковий статус;

- промисловий ризик, що пов’язаний з можливістю спаду виробництва чи попиту на продукцію певної галузі;

- ризик урегулювання і поставок, зумовлений невиконанням з будь-яких причин договірних зобов‘язань;

- ризик, спричинений трансформацією виду ресурсів (найчастіше за терміном), втратою його споживчої вартості для споживача або зниження корисності використання;

- ризик форс-мажорних обставин.

Досить детально фінансово-кредитні ризики розглянуто у низці наукових праць [23, 39, 59, 220, 245, 256, 273, 313]. Також необхідно відмітити ґрунтовну роботу, присвячену економіко-математичному моделюванню фінансових ризиків А.Б. Камінського [105].

4. Фінансово-інвестиційні (інвестиційні) ризики, які супроводжують інвестиційну діяльність підприємства. Інвестиційний ризик розглядаємо як можливість недосягнення запланованих цілей інвестування (прибуток або соціальний ефект) і грошових втрат внаслідок цього.

Більшість банківських установ і фінансових організацій постійно інвестують вільні кошти (у цінні папери, у тому числі державні, інвестиційні проекти (будівництво, розробка нових технологій, обладнання, продуктів), вкладення на депозит у інших банках). Для інших підприємств інвестиційна діяльність не є основною, зазвичай здійснюється періодично і за конкретними напрямами.

Фінансово-інвестиційні ризики поділяємо на дві великі групи:

- ризик фінансових інвестицій. Ця група ризиків належить до портфельних, оскільки вони діють на усю сукупність фінансових інвестицій (акції, облігації, ощадні (депозитні) сертифікати), якими оперує підприємство. Рівень портфельного ризику завжди нижчий, ніж рівень окремих інвестиційних інструментів, що включено до нього (за рахунок ефекту диверсифікації, коваріації тощо). Цей ризик є складним, багатоаспектним поняттям, його характеризують такі особливості: інтегрований характер (оцінка потребує врахування інших видів ризиків – наприклад, кредитного, відсоткового, інфляційного, упущеної вигоди); наявність системної складової (значна залежність від коливань кон’юнктури фінансового ринку і зовнішнього середовища в цілому); зв'язок з майбутніми результатами діяльності емітента (фінансовий стан, ринкова вартість підприємства тощо); висока варіабельність дохідності, значні часові коливання, залежність від періоду обігу по окремих фінансових інструментах); потреба оцінки реальної вартості фінансових інвестицій при прогнозуванні рівня доходності;

- ризик реальних інвестицій (інвестиційного проекту чи проектний). Цей ризик виникає у процесі реалізації інвестиційного проекту за несприятливих подій, які спричиняють зниження його очікуваної ефективності. Проектний ризик є об’єктивним явищем у функціонуванні будь-якого підприємства, яке здійснює реальне інвестування (будівництво, придбання (розробка, реконструкція) нової техніки, технології, продукту). Рівень цього ризику є варіабельним за багатьма об’єктивними і суб’єктивними динамічними факторами, що потребує індивідуальної оцінки кожного реального інвестиційного проекту у конкретних умовах його здійснення. Першу стадію інвестиційного проекту – інвестування засобів у різні активи – супроводжують ризики незавершення проекту, проектування тощо, а другу - повернення інвестованих коштів і одержання прибутку - обтяжують ризики неокупності проекту, виробничі і комерційні ризики та ін.

Останнім десятиріччям у світовій економіці відбулися докорінні зміни у співвідношенні факторів економічного зростання — на перше місце виходять інноваційні і їхня частка продовжує зростати. Так, за даними Лондонського економічного інституту, в економічно розвинутих країнах частка інноваційних факторів у прирості ВВП становить 70% і більше. Інноваційні процеси, втілення їх у нових продуктах і технологіях, методах організації виробництва та збуту служать основою підвищення конкурентоспроможності як окремих підприємств, так и економік країн загалом, створюють базу для їхнього прискорення економічного розвитку.

Однак інновації та інноваційна діяльність обтяжені значним ризиком, оскільки їх сенсом є зміни, які розглядають як джерело доходу, а процеси й результати змін містять істотну частку елементів невизначеності і спричиненого нею ризику. Інноваційний ризик входить до групи фінансово-інвестиційних ризиків (різновид ризику реальних інвестицій), але має особливості: обмеженість оцінки і низька прогнозованість внаслідок відсутності інформації про перебіг невідомих процесів; особливий вплив екологічної складової (екологічного ризику). Розгляду фінансово-інвестиційних ризиків присвячено багато наукових праць [98, 101, 313].

5. Відсоткові ризики як окремий різновид фінансово-кредитних та фінансово-інвестиційних ризиків зумовлені небезпекою виникнення втрат комерційних банків, кредитних установ, інвестиційних компаній внаслідок перевищення відсоткових ставок, які виплачуються за запозичені кошти, над ставками по наданих кредитах.

До відсоткових ризиків відносять також ризики втрат, які можуть понести інвестори у зв’язку зі змінами дивідендів по акціях, відсоткових ставок на ринку по облігаціях, сертифікатах та інших цінних паперах.

Хоча фінансова (кредитна та інвестиційна) діяльність є основною лише для банківських та фінансових установ, різновиди фінансового ризику виникають на усіх підприємствах (незалежно від їх розміру, форми власності, галузевої приналежності). В основу управління фінансовими ризиками покладають оперативне і помірковане розпорядження власними на залученими фінансовими ресурсами.

Вторинні ризики супроводжують основні види діяльності підприємства (виробничу, комерційну та фінансову). За незначних розмірів або низької імовірності вони розглядаються як частина певного виду первинних підприємницьких ризиків (транспортний ризик у виробничій і комерційній діяльності, аудиторський ризик у фінансовій діяльності тощо). Але у певні моменти вплив окремих вторинних ризиків може бути суттєвим і потребувати деталізації.

До основних вторинних підприємницьких ризиків можна віднести транспортний, екологічний та аудиторський.

Транспортний ризик. Транспорт надає специфічні послуги, пов’язані з переміщенням товарів або людей у просторі. Транспортна діяльність не супроводжується створенням нових речей (предметів матеріального світу), її результатом є економічний ефект, який створюється внаслідок переміщення вантажу, пасажира і багажу в узгоджене місце. Відносини по перевезенню виникають за наявності потреби в територіальному переміщенні об'єктів або людей за допомогою транспортних засобів. Їх суб'єктами є транспортна організація і особа (продавець і покупець), зацікавлена в транспортуванні. Проте не всяке територіальне переміщення товару за допомогою транспортних засобів призводить до виникнення зобов'язань перевезення.

Транспортні операції супроводжують різні етапи виробничого процесу (постачання сировини, матеріалів, енергоносіїв, обладнання, збут готової продукції), тому ризики, пов’язані з перевезеннями, можна виокремити в самостійну групу.

Транспортний ризик – ризик, який виникає у зв’язку з транспортними операціями, тобто процесом переміщення матеріальних цінностей (продукції, сировини, обладнання тощо) і людей в просторі і пов'язаний з потенційною можливістю зниження споживчих властивостей об’єктів і порушенням умов їх переміщення (терміни, кінцевий пункт тощо).

Транспортні ризики тісно зв’язані з логістичними (постачальницькими і збутовими), оскільки перевезення є джерелами їх виникнення. Транспортні ризики значною мірою залежать від імовірності виникнення форс-мажорних обставин в тих регіонах, в яких (або через які) перевозиться товар. Ступінь транспортних ризиків може бути значно знижена за умов правильного вибору виду транспорту залежно від специфіки товарів, що транспортуються.

Основними видами транспортних ризиків є: ризик неправильного визначення моменту передачі відповідальності за вантаж у процесі транспортування, ризик вибору транспортного засобу, ризик пошкодження вантажу в процесі транспортування.

У структурі ризиків зовнішньоекономічної діяльності в окрему групу можна виділити митні ризики. До цієї групи належать: ризики, пов’язані з несвоєчасною сертифікацією товарів; ризики неправильного розрахунку митних платежів, акцизів, ПДВ; ризики вибору транспортного засобу, що не відповідає вимогам Митної конвенції. Одним з найнегативніших факторів, що несуть у собі ці ризики, є часовий, що особливо важливо, коли товар уже перетнув кордон. Збитки визначаються простроченням надходження коштів на розрахунковий рахунок митниці і проведенням сертифікації (чим довший цей час, тим більші збитки через простій транспортних засобів і штрафи за прострочення платежів).

Отже, перевезення вантажів як одна із ланок доведення товарів від продавця (виробника, торгівельної чи посередницької організації) до покупця (споживача, торгівельної чи посередницької організації) є джерелом транспортних ризиків, більшість з яких контролюють додержанням міжнародних (ІНКОТЕРМС) чи національних (Митний кодекс) нормативних документів.

Екологічний ризик. Життєдіяльності людей, природним ресурсам, історичним, культурним і матеріальним цінностям можуть загрожувати природні катастрофи або екологічно небезпечні виробничі об'єкти. Розміщення житлово-комунальних, промислових, сільськогосподарських об'єктів в зонах можливих стихійних лих теж екологічно небезпечне. У історичному масштабі нерозсудлива діяльність людини досить часто приводила до тяжких екологічних наслідків, які нерідко змінювали і погіршували спосіб життя великих груп людей і навіть цілих народів. Сучасний розвиток суспільного виробництва характеризується збільшенням складності і концентрації потенційно небезпечних промислових об'єктів: зростає ймовірність аварій, аварійні ситуації загрожують здоров'ю і життю людей, завдають непоправного збитку природі, руйнують матеріальні і культурні цінності у зростаючих масштабах.

Екологічні ризики, зумовлені антропогенною діяльністю, відрізняються від природних (стихійних лих або форс-мажорних обставин) причинами виникнення (до природних належать ризики, пов'язані з виявами природних сил: землетруси, повені, бурі, заморозки, тайфуни тощо).

Екологічні ризики — ймовірність негативних для життєдіяльності суспільства, в тому числі для здоров'я населення, результатів будь-яких (спеціальних, постійних чи катастрофічних) антропогенних або техногенних змін природних об'єктів і факторів.

Екологічний ризик можна розглядати також як імовірність змін або руйнування (загибелі) екологічного об'єкта внаслідок змін у навколишньому середовищі. Однак у цьому визначенні головними є імовірнісні зміни саме екологічного об'єкта (тобто об'єкта, який перебуває під впливом різних факторів довкілля — біосфери, техносфери, соціосфери), вони первинні щодо змін у навколишньому середовищі. За такого підпорядкування при подальшому факторному аналізі будуть розглянуті лише фактори, значущі для цього екологічного об'єкта, а екологічні ризики вимагають більш масштабного дослідження.

Екологічний ризик може виникнути в процесі будівництва і експлуатації об'єкта і бути складовою частиною інвестиційного чи виробничого ризику. Наслідки діяльності людини для навколишнього середовища полягають у забрудненні або знищенні лісів, водних і земельних ресурсів, повітряного простору, біосфери і сільськогосподарських угідь. Завдання шкоди третім особам полягає у збільшення захворювань і смертності, а також спричиненні моральних чи матеріальних збитків. При цьому виникає цивільна відповідальність за нанесення в процесі виробництва шкоди третім особам - юридичним (підприємствам, організаціям) чи фізичним (населенню), яка покладається на суб’єкта, що спричинив ризик.

На практиці необхідність виявлення і врахування екологічного ризику обумовлена такими факторами: екологічний ризик існує на будь-яких територіях; виникає на усіх рівнях – від локального до глобального він вимагає багатоваріантних та імовірнісних розрахунків, оскільки межі впливу багатьох факторів практично з’ясувати неможливо; врахування потребують потенційний і фактичний ризик (не тільки для нормальних умов функціонування виробництва, а й на випадок аварії); ризики для природного середовища і здоров'я людини потребують виокремлення.

За останні роки різко зросла частка екологічних ризиків у інноваційній діяльності підприємства, втрати від прояву яких у навколишньому природному середовищі (НПС) особливо значні, ігнорування цього факту загрожує самому існуванню людської цивілізації, у крайньому разі, у її нинішньому вигляді. За результатами наукових досліджень вплив технологічного фактора на кризову екологічну ситуацію сьогодні є вирішальним (наприклад, серед інших факторів можна виділити кількість населення, його екологічну культуру, рівень добробуту). Насамперед об'єктами екологічного ризику стають екологічно чутливі галузі: сільське господарство, туризм, риболовні промисли тощо. І суб'єктами, і об'єктами екологічних ризиків можуть стати самі підприємства-забруднювачі.

Класифікацію екологічних ризиків інновацій за джерелами виникнення та основними ознаками вияву зображено на рис 1.6 [172, с. 330-338].

Екологічні ризики інновацій впливають на ефективність процесів розробки та просування на ринку інноваційних проектів, тому потребують належної оцінки і врахування при їх обґрунтуванні. Зважаючи на реалії сьогодення, оцінка екологічного ризику таких проектів набуває особливого значення. Як виробник інновацій, так і споживач повинні бути впевненні, що очікуваний прибуток від реалізації проекту не буде втрачений через необхідність компенсувати збитки, завданні навколишньому природному середовищу і пов’язані з цим наслідки несприятливого розвитку подій. Дуже важливим є прогнозування ризикових впливів у довготривалій перспективі, оскільки моментальна вигода може обернутися дуже тяжкими наслідками у майбутньому (захоронення радіоактивних відходів, будівництво АЕС за дешевими технологіями чи поблизу великих міст тощо).



Рис. 1.6. Основні види екологічних ризиків інновацій


Аудиторський ризик. Діяльність підприємства можна прослідкувати не лише за матеріальними (сировина, енергоресурси, продукція), а й за інформаційними потоками. Одержання своєчасної і повної необхідної інформації про стан підприємства, особливо даних фінансової звітності, відіграє важливу роль у прийнятті управлінських рішень, побудові відносин з партнерами по бізнесу, державою, акціонерами, інвесторами і споживачами.

З розвитком економічних відносин в нашій країні гостро постає завдання фінансового контролю економічних суб'єктів економіки. Основним методом подолання цієї проблеми є аудит, що передбачає об’єктивне, незалежне оцінювання фінансової звітності і всіх фінансових зобов’язань підприємства (організації). Однією з функцій аудиту є контроль фінансово-економічної діяльності економічних суб'єктів.

На аудитора покладається велика відповідальність по проведенню і правильному освітленню фінансової діяльності підприємств. Тому в аудиторської фірми (зовнішнього аудитора) і підприємства (внутрішнього аудитора) виникають різні ризики, пов'язані з окремими етапами проведення аудиторської перевірки. Наприклад, ризики при зборі інформації, неправдиві відповіді персоналу на поставлені питання. Становленню аудиту в Україні перешкоджають відсутність належного законодавства (немає закону про аудит), належних (повних і комплексних) стандартів по проведенню аудиторської перевірки, нерегламентованість дій за непередбачених ситуацій, нерозуміння необхідності аудиту адміністрацією підприємств і т.д.

Аудиторський ризик —ризик помилкового визначення аудитором достовірності фінансової звітності, яке при подальшій перевірці не буде підтверджене іншими аудиторами чи контрольними органами, або в результаті якого буде прийняте неадекватне управлінське рішення суб’єктом економічних відносин (наприклад, державним органом управління, інвестором, кредитором), щодо якого здійснюється аудиторська перевірка.

За змістом ризик аудиту відрізняється від неспроможності аудиту, хоч остання є також певною формою ризику. Неспроможність аудиту - це ситуація, коли аудитор робить неточний висновок після аудиторської перевірки та помилкові узагальнення, що може бути наслідком невиконання вимог стандартів аудиту. Неспроможність аудиту може сприяти підприємницькій діяльності, а може, навпаки, завдавати збитки. Можливо також, що помилковий аудиторський висновок буде отримано за дотримання загальноприйнятих стандартів аудиту, що є аудиторським ризиком.

З аудитом фінансової звітності безпосередньо пов'язані кілька видів ризику: аудиторський ризик і ризик для бізнесу, чи підприємницький (виробничий ризик аудитора або його фірми).

Аудиторський ризик виникає тоді, коли на підставі перевірки аудитор в аудиторському висновку стверджує без застереження, що фінансова звітність є правильною, а насправді вона має істотні похибки.

Виробничий ризик аудитора (ризик для бізнесу) полягає у тому, що аудитор (аудиторська фірма) може зазнати невдачу у взаємовідносинах з клієнтом навіть тоді, коли клієнту представлено правильний аудиторський висновок. Це можливо у випадках розголошення конфіденційності аудиторського висновку, відсутності рекомендацій щодо прогнозування діяльності клієнта на перспективу.

Аудиторський ризик поділяють на три види: внутрішньогосподарський, контролю і невиявлення.

Внутрішньогосподарський аудиторський ризик — це ризик наявності значних погрішностей у фінансовій звітності внаслідок некомпетентності бухгалтера або відсутності внутрішньогосподарського контролю. Інколи аудитор нехтує внутрішньогосподарським контролем і робить висновок про значну імовірність помилок, що генерує високий рівень внутрішньогосподарського аудиторського ризику.

Ризик контролю пов'язаний з оцінкою ефективності системи внутрігосподарського контролю клієнта з огляду на спроможність запобігати помилкам або виявляти їх і залежить від кваліфікації бухгалтерських і економічних працівників підприємства.

Ризик невиявлення — це ризик, відповідальність за який повністю накладається на аудитора, тобто він повинен бути готовий до ризику не виявити істотних помилок у фінансовій звітності за допомогою аудиторських процедур навіть за умови компетентних дій. Ризик невиявлення зумовлюється кількістю фактів, які аудитор планує зібрати. Аудитор не повинен погоджуватися брати на себе великий ризик невиявлення помилок через нестачу фактів, тому має докладати усіх зусиль для отримання більшої кількості фактів (доказів), необхідних дня дослідження поставлених клієнтом питань.

Найбільшими проблемами аудиторів і економічних суб'єктів, що перевіряються, є некоректність при організації внутрішньогосподарського контролю і бухгалтерського обліку, недосконалість чинного законодавства і облікової системи, які орієнтовані на фіскальні потреби. У сучасних умовах України аудитор нерідко стає пасивним заручником недосконалої системи, у якого навіть немає інструментарію захисту - повного набору аудиторських стандартів. Прогнозування прийнятного рівня аудиторського ризику залежить від організації контрольно-аудиторського процесу, його інформаційного, методичного і кадрового забезпечення.

Отже, підприємницькі (мікро) ризики різноманітні, характерні для всіх підприємств, незалежно від розміру, виду власності, галузевої приналежності, але їх вплив і величина досить різна. Підприємства повинні активно не тільки розпізнавати різні ризики, вимірювати їх величину, але й розробляти програми управління ризиками і окремими ризикованими ситуаціями.