Міністерство освіти І науки україни тернопільський національний економічний університет на правах рукопису Сидорук Борис Орестович

Вид материала

Документы

Содержание Бриндзя Зіновій Федорович Еколого-економічні засади раціонального використання і охорони водних ресурсів Оцінка сучасного стану використання, відтворення та охорони водних ресурсів регіону (за матеріалами Тернопільської області) Основні механізми вдосконалення водокористування і охорони водних ресурсів регіону Список використаних джерел Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Мета дисертаційного дослідження Об'єктом дослідження Предмет дослідження Практичне значення одержаних результатів. Особистий внесок здобувача. Апробація результатів дослідження. Структура і обсяг дисертації. 2.1. Економічна оцінка водно-ресурсного потенціалу Тернопільської області Таблиця 2.1 Основні характеристики річок басейну Дністра1 Продовж. табл. 2.17 Висновки до розділу 2 Основні механізми вдосконалення водокористування і охорони водних ресурсів регіону 3.1. Напрями раціоналізації використання водних ресурсів в населених пунктах регіону 3.3. Механізми забезпечення зменшення антропогенного впливу на водні ресурси ... Полное содержание

Подобный материал:

• М міністерство освіти І науки україни тернопільський національний економічний університет, 747.46kb.
• Міністерство освіти та науки україни тернопільський національний економічний університет, 939.06kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківський національний економічний університет, 975.59kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни тернопільський національний економічний, 630.11kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни тернопільський національний економічний, 640.26kb.
• Міністерство освіти І науки україни тернопільський національний економічний університет, 855.85kb.
• Тернопільський національний економічний університет на правах рукопису бойко зоряна, 794.17kb.
• Міністерство освіти І науки україни хмельницький національний університет на правах, 1107.27kb.
• Міністерство освіти І науки україни тернопільський національний економічний університет, 316.29kb.
• Міністерство освіти І науки україни хмельницький національний університет на правах, 1374.69kb.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


На правах рукопису


Сидорук Борис Орестович


УДК 502.62.02


Еколого-економічні механізми раціонального використання і охорони водних ресурсів


08.00.06 – економіка природокористування та охорони навколишнього середовища


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор ^ Бриндзя Зіновій Федорович

Тернопіль-2008

ЗМІСТ

ВСТУП………………….…………………………………………….	4
РОЗДІЛ 1
^ Еколого-економічні засади раціонального використання і охорони водних ресурсів
1.1. Водно-ресурсний потенціал в контексті забезпечення сталого розвитку господарського комплексу України................................	11
1.2. Теоретико-методологічні основи дослідження якісного стану водного фонду та основні способи економічної оцінки водних ресурсів……………….……………………………………….….	25
1.4. Теоретичне обґрунтування еколого-економічного механізму управління водокористуванням……..…………………………...	41
Висновки до розділу 1………………………………………….…….	67
РОЗДІЛ 2
^ Оцінка сучасного стану використання, відтворення та охорони водних ресурсів регіону (за матеріалами Тернопільської області)
2.1. Економічна оцінка водно-ресурсного потенціалу Тернопільської області ………………………………..............	69
2.2. Дослідження побудови регіонального водогосподарського комплексу ………….………………………………………..	80
2.3. Еколого-економічний аналіз проблем раціонального використання і охорони водних ресурсів …………………….	97
Висновки до розділу 2 ……………………………………………….	116
РОЗДІЛ 3
^ Основні механізми вдосконалення водокористування і охорони водних ресурсів регіону

3.1. Напрями раціоналізації використання водних ресурсів в населених пунктах регіону……….……………………………….	118
3.2. Удосконалення економічних важелів управління водокористуванням……………………………………………….	131
3.3. Механізми забезпечення зменшення антропогенного впливу на водні ресурси……….…………………………………………..	155
Висновки до розділу 3	171
ВИСНОВКИ	174
^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	176
ДОДАТКИ	194

ВСТУП


Актуальність теми. Водні ресурси є національним багатством кожної держави, важливим природним ресурсом і визначають можливості розвитку більшості галузей господарського комплексу України. В даний час, на фоні збільшення водоспоживання та підвищення вимог до якості води, спостерігається тенденція до зниження в Україні запасів прісних вод та їх прогресуючого забруднення шкідливими стоками, що порушило рівновагу екологічних систем та призвело до втрати їх самовідновної здатності. Погіршення екологічного стану водних об’єктів спричинило виникнення таких гострих соціальних, економічних і екологічних проблем, як непридатність для використання без додаткового очищення переважної більшості природних водних ресурсів, зростання затрат на очищення стічних вод, незацікавленість водокористувачів у впровадженні водозберігаючих технологій та ін. Вирішення цих проблем залежить передусім від удосконалення еколого-економічного управління водогосподарським комплексом, організації збалансованого механізму використання, відтворення й охорони водних ресурсів.

Теоретико-методологічні, методичні та прикладні еколого-економічні аспекти організації використання, відтворення і охорони водних ресурсів досліджено в наукових працях відомих учених різних напрямків – економістів, ґрунтознавців, географів, геологів та ряду ін. Вагомий внесок у вирішення цієї проблеми зробили: А. Б. Авакян, О. Ф. Балацький, А. В. Бодюк, Л. П. Брагинский, З. Ф. Бриндзя, Т. П. Галушкіна, С. А. Генсірук, З. В. Герасимчук, А. П. Голиков, Ю. М. Грищенко, Б. М. Данилишин, С. І. Дорогунцов, О. О. Дмитрієва, В. С. Кравців, В. Р. Лозанский, С. С. Левківський, В. О. Лук’янихін, Я. О. Мариняк, О. О. Мінц, М. М. Паламарчук, А. М. Романенко, В. П. Руденко, В. В. Файфура, М. А. Хвесик, В. М. Хорев, П. І. Яковенко, А. С. Яцик, P.J. Cloke, H.E. Daly, N.S. Grigg, I.T. Kresge, D.N. Mottershead, C.C. Park, M.J. Scott, I.D. White, O.R. Young та ін.

Актуальність дослідження зумовлюється необхідністю наукового пошуку напрямків і механізмів удосконалення водокористування в межах окремо взятого регіону з метою покращення ефективності використання водних джерел і захисту їх від надмірного антропогенного навантаження. Теоретична і практична значущість цих питань визначили вибір теми дисертаційної роботи, її мету та завдання.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри земельних відносин і технологічних дисциплін Тернопільського національного економічного університету за бюджетною темою “Дослідження і еколого-економічне обґрунтування раціонального використання і охорони природних ресурсів в умовах ринкових відносин” (державний реєстраційний номер 0103U007680) ), в рамках якої автором удосконалено теоретико-методичні і прикладні аспекти ефективного використання і охорони водних ресурсів на регіональному рівні.

^ Мета дисертаційного дослідження – розробка науково обґрунтованих підходів до удосконалення організації використання, відтворення й охорони водних ресурсів у межах окремого регіону на засадах збалансованого розвитку території.

Відповідно до мети, у дисертаційній роботі визначено такі завдання:

– обґрунтувати еколого-економічні основи використання і охорони водних ресурсів регіону на засадах збалансованого розвитку в умовах ринкової системи господарювання;

– дослідити методичні засади оцінки якісного стану водного фонду з метою визначення ступеня антропогенного навантаження на водні об’єкти;

– розкрити управлінські аспекти раціоналізації водокористування на регіональному рівні, спрямовані на зменшення антропогенного навантаження на водні джерела ;

– провести диференціацію адміністративних районів Тернопільської області залежно від ступеня антропогенного впливу на водні ресурси;

– удосконалити методичні підходи до визначення плати за використання водних ресурсів та скиди стічних вод із врахуванням рівня дефіцитності водних ресурсів та категорії водного об’єкту;

– розробити пропозиції щодо оптимізації процесу фінансування основних водоохоронних заходів у басейні річки Дністер у межах окремо взятого регіону;

– сформувати рекомендації щодо вдосконалення еколого-економічного механізму раціонального водокористування.

^ Об'єктом дослідження є процес використання, відтворення й охорони водних ресурсів у водогосподарському комплексі окремого регіону в умовах ринкової системи господарювання.

^ Предмет дослідження – теоретичні, методичні та прикладні еколого-економічні механізми використання, відтворення й охорони водних ресурсів.

Методи дослідження. Інформаційну базу дослідження становлять: законодавчі та нормативно-правові акти України; статистична інформація виробничого управління по меліорації і водному господарству, державного управління охорони навколишнього природного середовища, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, в яких висвітлено фундаментальні теорії організації використання та охорони водних ресурсів, формування екологічно стабільних екосистем, становлення і розвиток екологічної політики та еколого-економічного механізму стимулювання раціонального водокористування в ринкових умовах.

У процесі виконання визначених завдань використано комплекс методів економічних досліджень: індукції та дедукції – для формування теоретичних і методологічних положень дослідження, висновків та рекомендацій; монографічний – для вивчення і поширення досвіду організації використання й охорони водних джерел; графічний – для узагальнення статистичних даних; економіко-математичний – для визначення ефективності використання водних джерел у межах окремого регіону. За допомогою порівняльного методу проаналізовано напрямки використання водних ресурсів, встановлено закономірності динаміки розвитку процесу водокористування. Як один із найважливіших методологічних і методичних підходів, у дисертаційній роботі застосовано системний підхід з урахуванням міждисциплінарного характеру дослідження. Системний підхід у дисертації передбачає досягнення збалансованості економічної вигоди та екологічної безпеки водокористування і розглядається як системно-екологічний підхід.

У результаті проведеного дослідження вперше виносяться на захист такі наукові результати:

вперше:

 запропоновано диференціацію адміністративно-територіальних районів окремого регіону залежно від ступеня забруднення промислових та побутових стоків, які скидаються у водні джерела, з метою її подальшого використання при плануванні перспективних напрямків розвитку водогосподарського комплексу регіону;

 побудовано економіко-математичну модель оптимізації фінансування водоохоронних заходів у басейні річки Дністер у межах окремо взятого регіону, в якій враховано еколого-економічну ефективність здійснення водоохоронних заходів при визначенні черговості фінансування будівництва водоочисних споруд;

удосконалено:

 управлінські аспекти раціоналізації водокористування на регіональному рівні, що передбачають зменшення антропогенного навантаження на водні об’єкти і базуються на басейнових принципах управління;

 еколого-економічний механізм раціонального використання відтворення й охорони водних джерел у межах певного регіону шляхом застосування таких важелів як пільгові кредити на здійснення водоохоронних заходів, платежі за екосистемні послуги, податкові пільги, виплати з екологічних фондів, що дасть змогу істотно підвищити роль екологічного фактора у процесі водокористування;

 методичні підходи щодо визначення плати за використання водних ресурсів та скиди стічних вод з урахуванням рівня дефіцитності водних ресурсів і категорії водного об’єкта, що надалі забезпечить адекватність нарахованої плати відповідно до використаних ресурсів та ефективний захист водних джерел від шкідливого антропогенного впливу;

набули подальшого розвитку:

 визначення еколого-економічних засад використання, відтворення і охорони водних ресурсів в напрямку підвищення ролі екологічного фактора при організації діяльності регіонального водогосподарського комплексу;

 науково-методичні основи дослідження якісного стану водного фонду для оцінки ступеня антропогенного навантаження на водні джерела з метою подальшого визначення можливостей розвитку водогосподарської галузі.

^ Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертаційній роботі наукові результати доведено до рівня теоретичних узагальнень і практичних рекомендацій, що дасть змогу удосконалити процес використання й охорони водних ресурсів на регіональному рівні.

Основні рекомендації автора щодо оптимізації процесу фінансування водоохоронних заходів у басейні річки Дністер взяті для впровадження при розробці програми екологічного оздоровлення басейну річки Дністер (Довідка управління охорони навколишнього природного середовища у м. Тернополі №  854/1 від 11.10.2007 р.).

Результати дисертаційного дослідження отримали позитивну оцінку та впроваджені у практичну діяльність підприємства “Ринок”, смт. Підволочиськ Підволочиського району Тернопільської області (довідка № 186 від 03.10.2007 р.); фермерського господарства “Щедра нива”, с. Городниця Підволочиського району Тернопільської області (довідка № 138 від 20.09.2007 р.).

Дані наукового дослідження автора частково використано при підготовці лекційних курсів дисципліни “Економіка підприємств” (довідка Хмельницького економічного університету № 589-01 від 26.09.2007 р.).

^ Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто і є внеском у розвиток економічної науки з питань природокористування та охорони навколишнього середовища. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у роботі використано тільки ті ідеї і положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

^ Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження, викладені в дисертації, були відображені у наукових статтях, опублікованих у фахових та інших виданнях, а також доповідалися й обговорювалися на: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Розвиток дорадництва в аграрній сфері економіки” (м. Тернопіль, 26–27 березня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Освіта і наука без кордонів – 2005” (м. Дніпропетровськ, 19–27 грудня 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю “Екологічні аспекти охорони родючості ґрунтів і навколишнього природного середовища” (м. Бережани, 17-19 травня 2006 р.); Регіональній науково-практичній конференції “Стратегічна реструктуризація регіональної економіки та соціальної сфери (у контексті вступу до СОТ)” (м. Вінниця, 30 листопада 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Стратегія ресурсозберігаючого використання аграрно-економічного потенціалу на основі активізації інноваційно-інвестиційної діяльності – об’єктивна передумова інтеграції країни в Світове співтовариство” (м. Тернопіль, 18 травня 2007 р.); Міжнародній науково-технічній конференції “Еколого-економічні проблеми Карпатського єврорегіону – 2007” (м. Івано-Франківськ, 22–25 травня 2007 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 13 наукових праць, у тому числі 12 – одноосібних і 1 − у співавторстві загальним обсягом 4,1 друк. арк., в тому числі у фахових виданнях – 7 наукових статей загальним обсягом 2,7 друк. арк., в тому числі авторські – 2,5 друк. арк., в інших виданнях – 6 наукових праць загальним обсягом 1,4 друк. арк.

^ Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Основний зміст викладено на 194 аркушах друкованого тексту. Дисертаційна робота вміщує 31 таблицю, 16 рисунків і 19 додатків. Список використаних джерел налічує 172 найменування.

РОЗДІЛ 1

Еколого-економічні засади раціонального використання і охорони водних ресурсів


1.1. Водно-ресурсний потенціал в контексті забезпечення сталого розвитку господарського комплексу України


Ми живемо у світі, де все живе пов'язане з водою і значною мірою складається з води. Там, де води мало або вона відсутня, життя завмирає або розвивається досить своєрідно. Тільки в умовах сприятливого водного режиму природне середовище забезпечує існування, нормальний розвиток і життя рослинних і тваринних угрупувань.

Річки та озера, підземні води завжди відігравали важливу роль у розміщенні продуктивних сил, міграційних процесах. Завдяки своїм універсальним властивостям вода значно більше, ніж усі інші природні ресурси, впливає на розвиток цивілізації та формування людської культури. Не тільки великі міста, а й будь-яке селище завжди створювалося на тому місці, де є питна вода – річка чи вихід підземної води на поверхню у вигляді джерел.

Про важливість води написано дуже багато. Так, зокрема, Опарін А.І. писав, що саме гідросфера є тим обов’язковим і незамінимим середовищем, в якому відбулось формування найбільш складних органічних сполук, які в подальшому були основою для формування всіх живих організмів [91, с. 177.].

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com


Таким чином, водосховища і ставки займають 4759 км² площі й утри­мують 11,4 км³ води, а з великими водосховищами Дніпра і Дністра ці показники відповідно становлять 11782 км² і 58,2 км³. Це означає, що штучно створені водойми утримують об'єм води, який перевищує середній річний стік Дніпра і в цілому водні ресурси країни, які формуються на її території в середні за водністю роки. Корисний об’єм водосховищ і ставків, тобто об’єм, який використовується для регулювання стоку і забезпечення потреб водогосподарського комплексу, становить 28,2 км³ і відповідає водним ресурсам Дніпра в дуже маловодний рік (95%-ної забезпеченості) [152, с. 50]. З них водосховища Дніпровського каскаду з корисним об'ємом води 18,7 км³ забезпечують більше половини загальнодержавного обсягу водоспоживання. При цьому розподіл штучних водойм по території країни нерівномірний. Найбільшу площу вони займають у лісостеповій і степовій зонах. Тут, за деяким винятком, на 1 км² території припадає 1 га водної поверхні водосховищ і ставків, тобто 1% площі перебуває під водою. Понад 1 га/км² площі водного дзеркала ставків та водосховищ мають Вінницька, Донецька, Одеська, Харківська, Хмельницька і Чернігівська області, найменше – 0.12-0,29 га/км² – Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська області та Автономна Республіка Крим [51, с. 50].

Значні водні ресурси зосереджені в озерах. За орієнтовною оцінкою об'єм води в прісних озерах досягає 2,3 км³, а в солоних озерах і лиманах – 86 км³. В останніх розчинена велика кількість солей – більше 800 млн. т. і понад 1800 млн. т лікувальних грязей [152].

Важливим поняттям для водогосподарської практики є виділення ресурсів, які називають “гідравлічно зв'язаними з поверхневим стоком” і відповідно “не зв'язаними”. До категорії зв'язаних вікових запасів належать болота, в яких зосереджено приблизно 30 км³ води. Після здійснення осушної меліорації частина болотних вод поповнює ресурси річкового стоку. Тому їх також можна розглядати як потенційне джерело відновлення водних ресурсів країни.

По характеру використання водних ресурсів (з певною ступінню умовності) всі галузі народного господарства поділяються на водокористувачів і водоспоживачів. Водокористувачами вода не забирається із водного об’єкту, а використовується як середовище. До них відносять водний транспорт, гідроенергетику, рибне господарство, водні рекреації [30, 99].

Інший вплив на стан водних ресурсів, здійснюють водоспоживачі – галузі народного господарства, які використовують воду безпосередньо в своїх технологічних процесах. В цьому випадку вода втрачається або повертається водним джерелам в зміненому стані (стічні води). Водоспоживачами є промислові і сільськогосподарські підприємства, суб’єкти комунального господарства.

При цьому за витратами свiжої води на одиницю виробленої продукцiї Україна значно перевищує аналогiчнi показники розвинутих країн Європи i свiту, а саме: Францiї – в 2,5 рази, Нiмеччинi – в 4,3 рази, у Великобританiї i Швецiї – в 4,2 рази [155. c. 61].

Світове споживання води зростає такими темпами, що перед суспільством дедалі гостріше постає проблема якісного питного водозабезпечення населення. Тому проблема раціонального використання води та усунення її втрат становить у даний час одну з актуальних народногосподарських задач.

При цьому під поняттям “раціональне водокористування і охорона водних ресурсів” розуміють:

– оптимальний розподіл водних ресурсів як по території, так і між галузями народного господарства та максимальне забезпечення кожної з них водою належної якості;

– розробку та впровадження науково обґрунтованої системи управління водними ресурсами та водогосподарськими комплексами в басейнах великих і середніх рік, і, особливо, їх якістю, яка б врахувала глобальні і регіональні закономірності формування водних екосистем;

– впровадження науково обґрунтованої системи водокористування і водоспоживання, яка, з одного боку, максимально забезпечувала б усі галузі народного господарства водою, а з другого – не допускала таких змін у водних екосистемах, які б у майбутньому могли призвести до їх деградації і виснаження;

– розробку і впровадження методів регулювання стоку з поверхні водозабірних басейнів, штучного поповнення підземних вод і водного режиму ґрунтів;

– розробку і впровадження найдосконаліших методів захисту водних ресурсів від евтрофікації; створення водоохоронних комплексів у місцях надмірної концентрації забруднювачів водних об'єктів і впровадження автоматизованих систем управління водоохоронними комплексами;

– розробку і впровадження комплексних систем водопостачання і каналізації та водоохоронних заходів у масштабах промислових регіонів та цілих річкових басейнів;

– розробку і впровадження безвідходних та безводних технологій, переведення промислових підприємств на оборотне водоспоживання, будівництво очисних споруд, застосування нових методів демінералізації шахтних вод;

– розробку і впровадження технічно досконалих меліоративних систем з дуже високим коефіцієнтом корисної дії, а також зрошувальних і поливних норм, які б забезпечували сільськогосподарські культури вологою і запобігали надмірній фільтрації води, заболоченню, підтопленню, затопленню, засоленню земель;

– розробку і впровадження еколого-економічної оцінки водних ресурсів, її використання при плануванні водоспоживання, водокористування та здійснення водоохоронних заходів;

– розміщення продуктивних сил з урахуванням водного фактора, науково обґрунтоване розміщення водомістких галузей народного господарства, уникнення надмірної концентрації промислових підприємств, що споживають велику кількість води, в маловодних і безводних районах.

Як стверджують провідні вітчизняні економісти-екологи сьогодні в Україні необхідне застосування еколого-економічної моделі ринкових реформ. Тільки в цьому випадку можна змінити суть взаємовідносин людини з природою в напрямку їх збалансування і оптимізації.

На основі аналізу водозабезпеченості можна зробити висновок про те, що сьогодні водні ресурси країни, незважаючи на їх обмеженість, дають змогу забезпечити потреби усіх галузей економіки.

Однак, якщо звернутися до якісної сторони, то можна відмітити, що в Україні існує досить багато еколого-економічних проблем, які безпосередньо пов’язані із використанням водних ресурсів. Найбільш гострою в країні залишається проблема забруднення поверхневих та підземних вод. Тому це питання потребує більш детального дослідження і аналізу.


1.2. Теоретико-методологічні основи дослідження якісного стану водного фонду та основні способи економічної оцінки водних ресурсів


Сьогодні проблема гарантованого забезпечення населення і господарського комплексу придатною до споживання водою є однією із найбільш актуальних. Впродовж десятиліть під впливом діяльності людини змінювались гідрологічні, гідрометеорологічні, гідрохімічні, гідрогеологічні, гідробіологічні та інші процеси, в яких беруть участь водні ресурси. Інтенсивний розвиток промисловості, транспорту, перенаселення ряду регіонів планети призвели до значного забруднення гідросфери. У наш час забруднюється набагато бiльше води, нiж ми використовуємо. Крiм того, у забруднених водах дедалi частiше виявляють речовини, якi вона не може знешкодити, що в подальшому негативно вiдбивається на всiй екосистемi.

Для самоочищення та самовідновлення необхідний відповідний часовий період, а інтенсифікація людської діяльності потребує залучення все більшої кількості водних ресурсів у господарський обіг. Можна без перебільшення констатувати, що проблема водних ресурсів, особливо проблема чистої питної води, є глобальною. Тому питання про важливість збереження водних ресурсів для дальшого соціально-економічного розвитку суспільства є одним з найголовніших.

Згадані проблеми характерні також для України і вивчаються багатьма вітчизняними вченими. Важливе значення для вирішення екологічних завдань мають праці С. Дорогунцова, Д. Зузика, С. Левковського, М. Паламарчука, М. Хвесика, І. Яремчука, А. Яцика і ряду інших науковців [44. 45, 57, 69, 101, 135, 154-157]. Проте в даний час, для подолання кризового стану у водогосподарському комплексі країни, питання еколого-економічної оцінки стану водних джерел потребує більш ґрунтовного вивчення та аналізу.

Комплексна оцінка сучасного екологічного стану водних басейнів сьогодні виконується на основі зіставлення даних про водний режим, якість води і екологічне благополуччя з показниками й характеристиками, що відповідають вимогам природоохоронного законодавства і враховують потреби водокористувачів

Оцінка якості водних ресурсів проводиться шляхом порівняння існуючих показників складу і властивостей води з їх нормативами для конкретних видів водокористування. Наукою розроблено декілька методик її визначення.

В сучасних дослідженнях динаміки природного середовища застосовують два напрями моделювання – імітаційне і структурно функціонального стану [154. 157].

Для оцінки стану річок можна використовувати розроблену системну модель “Басейн малої річки”, яка являє собою ієрархічну логіко-математичну модель для класифікації антропогенного стану в річковому басейні [154]. При цьому на нижньому рівні системи розглядають моделі підсистем: радіоактивне забруднення, використання земельних ресурсів, використання річкового стоку, якість води. Відповідно до результатів дослідження на вищому рівні оцінюють навантаження на басейн річки. За такою структурою моделі можна оцінити загальний стан системи і визначити яким чином зміна окремих показників впливає на стан усієї системи, тобто можна визначити напрям робіт для поліпшення того показника, вплив якого є найбільший.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com


Сьогодні при визначенні розміру плати за використання водного ресурсу має враховуватися, в першу чергу, вплив окремого водокористувача на екологічний стан водного об’єкта, а вже потім економічна цінність для користувача водного ресурсу, а також попит на нього. Плата за використання водних ресурсів має компенсувати всі витрати на утримання, експлуатацію та амортизацію водогосподарських систем і споруд та забезпечити накопичення для відновлення фондів водного господарства.

Таким чином, економічна оцінка водних ресурсів комплексного призначення повинна базуватися на застосуванні основних положень, як витратного, так і рентного підходів, із врахуванням визначальної ролі екологічного фактора.


1.3. Теоретичне обґрунтування еколого-економічного механізму управління водокористуванням


У забезпеченні здійснення комплексу наукових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на охорону та раціональне використання водних об'єктів, збереження водності річок в Україні та запасів водних ресурсів при раціональ­ному й економному їх витрачанні важлива роль належить законодавству, що регулює водні відносини в Україні [12].

Водне законодавство є складовою частиною екологiчного законодавства i формується на його загальних принципах з урахуванням специфiки екологiчних стосункiв, що виникають в процесi водокористування. Його метою є регулювання вiдносин мiж суб'єктами господарської дiяльностi, а також мiж державою, юридичними та фiзичними особами у сферi охорони, відтворення й використання водних ресурсiв.

Законодавство про воду спрямоване на посилення вiдповiдальностi юридичних та фiзичних осiб за збереження та пiдтримання у належному станi водних ресурсiв та водних об'єктiв, а також на забезпечення заiнтересованостi пiдприємств, установ, органiзацiй i громадян у збереженнi водних ресурсiв, впровадженнi водоощадних технологiй, розробленнi та впровадженнi безводного або маловодного технологiчного устаткування.

Основою водного законодавства є Водний кодекс України [22], затверджений Постановою Верховної Ради України від 6 червня 1995року, №214/95-ВР.

Водним кодексом України (стаття 6) встановлено, що води (водні об'єкти) є винятковою власністю народу України і надаються тільки у користування. Хоча згідно Земельного кодексу України на землі водного фонду передбачено всі форми власності: державна, комунальна і приватна.

Діюче водне законодавство не враховує той очевидний факт, що в умовах ринкової економіки дбати про раціональне використання водних ресурсів (як і будь-яких інших природних ресурсів) повинна не стільки держава, скільки підприємець, що використовує воду, якщо він не хоче працювати собі на шкоду. Тому це питання потребує подальшого дослідження і вирішення.

Протягом останніх років Верховною Радою України було прийнято ряд нормативних актів, що мають певне стратегічне значення для розвитку водного господарства України та охорони природних водних ресурсів.

Це, перш за все, Постанова Верховної Ради України “Про Концепцiю розвитку водного господарства України” вiд 14 сiчня 2000 року за № 1390-ХIV, що має на метi: визначення стратегiчних цiлей i головних напрямкiв щодо створення умов для пiдвищення екологiчної стiйкостi та збалансованого розвитку водогосподарського комплексу; полiпшення водозабезпечення населення з дотриманням оптимальних умов водокористування; пiдвищення якостi води та зменшення збиткiв i соцiального напруження внаслiдок шкiдливої дiї вод; збереження водних систем як унiкальних складових навколишнього природного середовища [102].

У Концепції відзначається, що взаємозв'язок усіх видів водних ресурсів, залежність їх стану від структурно-функціональної організації господарського комплексу зумовлює необхідність управління водним господарством за басейновим принципом з метою забезпечення збалансованості використання, охорони й відтворення водних ресурсів, запобігання порушення умов формування водного стоку на основі узгодженості правових засад і управлінських дій, спрямованих на досягнення прогресивних стандартів і нормативів екологічної безпеки стану водних об'єктів і якості води.

Важливе значення має прийняття Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” від 10.01.02, у якому визначені правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою [55].

Дія цього Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду і забезпечують нею споживачів, а також на органи виконавчої влади, котрі здійснюють нагляд і контроль за якістю питної води, за станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Згідно статті 7 Закону держава гарантує забезпечення кожної людини питною водою нормативної якості в межах науково обґрунтованих нормативів питного водопостачання залежно від району та умов проживання.

Законом України “Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства” від 17.01.02 була затверджена відповідна Програма, спрямована на реалізацію державної політики щодо поліпшення забезпечення якісною водою населення і галузей економіки, розв’язання водогосподарських і екологічних проблем, створення умов для переходу до сталого та ефективного функціонування водогосподарських організацій [53].

Метою Програми було визначено впровадження державної політики, спрямованої на запобігання зростанню антропогенного впливу на довкілля, забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності, раціональне використання водних ресурсів, забезпечення сталого функціонування екосистем у басейнах річок України та запобігання шкідливої дії води й ліквідації можливих наслідків.

Як показують дослідження з питань правової бази, у цілому українські законодавчі норми мають фрагментарний характер, вони не охоплюють усієї системи поводження з природою, не визначають достатньою мірою функцій державних органів і суб'єктів господарювання, не передбачають належних стимулів та відповідальності за порушення природоохоронних та інших вимог.

Реформування законодавчого поля в Україні повинно здійснюватися в трьох основних напрямках:

– організаційно-правовий аспект;

– вдосконалення економічної бази місцевих органів управління;

– розширення фінансової автономії органів місцевого управління.

При цьому стратегічним завданням є гармонізація вітчизняної нормативно-правової бази у галузі водного господарства та меліорації земель з європейськими стандартами та вимогами, зокрема, удосконалення водоохоронного законодавства згідно з вимогами Водної Директиви 2000/60/ЄС Європейського Парламенту і Ради Європейського Союзу від 23 жовтня 2000 року.

За останні кілька років особливу увагу світового співтовариства привернули проблеми навколишнього середовища. Стокгольмська Конференція ООН і затвердження Програми ООН стосовно навколишнього середовища сприяли організаційному оформленню міжнародної спільної діяльності, пов'язаної із захистом довкілля. До числа перших запропонованих заходів світового масштабу належить “Моніторинг планети”, включаючи забруднення вод суші. Головною метою моніторингу забруднення вод є вимірювання рівнів забруднення водного середовища і спостереження за станом організмів, що його населяють, з метою з'ясування придатності води для різних способів використання. Крім того, він включає спостереження за наслідками таких забруднень з метою виявлення та відпрацювання ефективних способів контролю.

Основна мета спеціалізованих установ ООН – надання ефективної допомоги та сприяння в господарському освоєнні природних ресурсів. Зокрема, Організація промислового розвитку ООН в частині освоєння водних ресурсів розглядає питання промислового водоспоживання, рециркуляції й повторного використання води, її забруднення і скидання промислових стоків. Програма розвитку ООН вирішує питання, які стосуються проектів освоєння водних ресурсів, на стадії попередніх розвідувань. При цьому надається технічна допомога при проведенні різноманітних заходів, включаючи обстеження ресурсів, вивченні можливостей практичного здійснення проектів, у прикладних дослідженнях тощо.

Економічна комісія для Європи (штаб-квартира в Женеві) за посеред­ництвом ряду своїх технічних міжурядових комітетів має справу з промис­ловим і сільськогосподарським використанням води у таких галузях, як виробництво сталі, коксу, хімічних речовин, гідроенергетика та внутрішній водний транспорт. Її спеціальний Комітет із житлового будівництва і плану­вання займається питаннями побутового й рекреаційного водокористування. Комітет з водних проблем вивчає питання господарського освоєння водних ресурсів з погляду багатоцільового використання води і контролю за забруд­ненням. Особливу увагу економічна комісія для Європи приділяє проблемам забруднення води.

При вирішенні завдань щодо освоєння водних ресурсів і побічно у міжнародному співробітництві в даній сфері залучається велика кількість міжурядових і неурядових організацій. Йдеться, зокрема, про Міжнародну організацію із стандартизації (ІСО), Науковий комітет з водних досліджень, Міжнародну асоціацію для гідравлічних досліджень (МАГД), Міжнародну комісію з питань зрошення і осушення (МКЗО), Міжнародну комісію у справах великих патентів (МКВП). Міжнародне товариство охорони природи (МТОП), Міжнародну асоціацію з водопостачання (МАВ), Спеціальний комітет з проблем навколишнього середовища (МСНО), Всесвітню систему наукової інформації, Робочу групу зі світових центрів даних та ін [154].

Починаючи з 60-70-х років ХХ ст. у багатьох країнах світу здійснюються заходи по охороні та впорядкуванню водоспоживання, розробці прогнозів водних ресурсів на перспективу, оцінці впливу на природне середовище і екологічні системи всіх великих водогосподарських проектів. Ці заходи стали частиною загальної природоохоронної політики щодо захисту навколишнього природного середовища від дедалі зростаючого впливу різних видів господарської діяльності людини. Так, у США 1969 р. був прийнятий закон про національну політику в галузі охорони навколишнього середовища, спрямований на забезпечення природоохоронних інтересів держави на всіх рівнях планування і в практичній діяльності. В 1973 р. були опубліковані умови щодо охорони природного середовища при плануванні водогосподарської діяльності. Йдеться про так звані “Стандарти і правила”, в яких важливість екологічних оцінок піднімалася до рівня значення показників економічної ефективності [153].

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

Як висновок необхiдно вiдзначити, що сьогоднi необхiдне виконання державної стратегiї ресурсозбереження, яка б протидiяла тенденцiї зростання затрат природних ресурсiв у розрахунку на одиницю одержуваної кiнцевої продукцiї. Використання водних ресурсiв повинно здiйснюватись на основi комплексного пiдходу вiдповiдно до запланованих заходiв.

Реформування системи управління водними ресурсами дозволить забезпечити поліпшення соціальних умов життя населення і водопостачання держави в цілому, зменшити збитки від негативних наслідків шкідливого впливу вод і є однією із найважливіших передумов подальшого поглиблення інтеграційного процесу України на шляху членства в Європейському Союзі.


Висновки до розділу 1


1. На сьогодні водні ресурси мають значний вплив на соціально-економічний розвиток держави. Саме кількісна достатність та якість водних ресурсів визначають рівень соціальної та економічної сфер суспільства. Тому тенденція негативних змін навколишнього середовища вимагає активізації дій спрямованих на забезпечення екологічної стабілізації.

2. Світова та вітчизняна наука у галузі водокористування нагромадила величезний досвід, виробила певні принципи у даній сфері, що потрібно враховувати в процесі подальших наукових досліджень щодо оптимізації використання і охорони водних ресурсів.

3. Сьогодні ефективне управління водними ресурсами можливе за умови об’єктивної економічної оцінки водних ресурсів (поверхневих і підземних вод), використання рентних підходів, налагодженої системи водообліку тощо. Першочергове значення при визначенні перспектив розвитку водогосподарської галузі повинна відігравати оцінка якісних характеристик водних джерел.

4. В сучасних умовах дефіциту водних ресурсів необхідна переоцінка їх кількості та якості. Подальший розвиток усіх галузей економіки має базуватися на ефективному екологічно безпечному водокористуванні, інтенсифікації використання водних ресурсів, зниженні забруднення водних джерел, а також реалізації басейнової системи управління охороною та використанням вод.

5. Головним завданням на шляху вдосконалення законодавчого забезпечення використання і охорони водних ресурсів є гармонізація нормативно-правової бази у галузі водного господарства з європейськими стандартами та вимогами. Вдосконалення системи управління водокористуванням повинно проходити в напрямку розширення повноважень місцевих органів влади. При цьому управління використанням водних ресурсів повинно здійснюватися територіальними органами, базуючись на загальнодержавних принципах державної екологічної політики, і, враховуючи регіональний фактор.

6. Стратегiчною метою розвитку водогосподарського комплексу країни потрiбно вважати забезпечення басейнової збалансованостi розвитку водного господарства, охорони вод i вiдтворення водних ресурсiв, сталого водозабезпечення населення i галузей економiки та впровадження перспективних технологiчних нормативiв використання водних ресурсiв.

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА сучасного стану використання, ВІДТВОРЕННЯ та охорони водних ресурсів регіону (за матеріалами Тернопільської області)