Geum.ru

Міністерство освіти І науки україни хмельницький національний університет на правах рукопису лук‘янова валентина вячеславівна

Вид материалаДокументы

Содержание


Висновки до розділу 1
Концептуальні основи формування механізму
2.3. Концепція формування механізму діагностики діяльності підприємств з урахуванням ризику
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

Висновки до розділу 1


  1. Ризик необхідно розглядати як історичну категорію. З зародженням товарно-грошових відносин, конкуренцією учасників господарського процесу ризик стає економічною категорією - подією, яка може відбутися або ні і супроводжує всю діяльність, спрямовану на досягнення привабливої мети, що пов’язана з елементами небезпеки, загрозою втрат чи неуспіху.
  2. На основі результатів дослідження проблем ризику впродовж останніх десятиліть інтенсивно формується окрема наука про економічний ризик, що отримала назву ризикологія – наука про закони й закономірності функціонування економічних систем з огляду на необхідність виявлення і прогнозування можливих загроз та невикористаних можливостей, які можуть проявлятись у поточній та майбутній діяльності, яка відображає особливості сприйняття зацікавленими суб’єктами об’єктивно існуючих невизначеності, конфліктності, іманентних процесам цілепокладання, оцінювання та управління об’єктами ризику. До базових понять ризикології як науки варто віднести об’єкт, предмет ризикології, основні методи дослідження.
  3. Додержуючись сучасних поглядів на ризик як об’єктивно-суб’єктивну категорію можна стверджувати, що ризик – це ситуативна характеристика розвитку системи у просторі і часі, яка носить об’єктивний характер і призводить до зміни рівноважної стійкості системи ( або її складових), відображає невизначеність реалізації цільових задач внаслідок впливу ендогенних і/або екзогенних факторів та різних варіантів дій (в т.ч. бездіяльності) суб'єктів ризику.
  4. Економічний ризик - це складова діяльності суб’єктів підприємництва, зумовлена дисбалансом розвитку економічних систем у невизначеному середовищі функціонування і можливістю оцінити ймовірність досягнення заданої мети чи відхилення від неї у ситуації невідкладного вибору. Сприйняття ризику як системи включає такі постулати: всеосяжність ризику, об’єктивність його прояву, спрямованість у майбутнє, непостійність і мінливість у просторі і часі, прояв синергізму при розвитку ризикованої ситуації, поява ризику у ситуації невідкладного вибору в момент прийняття рішення, виникнення ризику в процесах досягнення мети, необхідність чіткого розділення ризику як економічної категорії та як кількісної оцінки невизначеності ситуації, вимірювання ризику на основі загальнометодологічних положень теорії вимірювання. До основних властивостей економічного ризику необхідно віднести невизначеність, конфліктність (суперечливість), альтернативність, правомірність та результативність.
  5. Сутність економічного ризику втілюється у функціях, які він виконує при здійсненні господарської діяльності в умовах невизначеності. Функція ризику розглядається як зовнішній прояв дії ризику на параметри соціально-економічної системи і її окремі складові (суспільство, спільноти людей, економіка, галузь, підприємство).
  6. Важливими елементами аналізу, оцінки та управління ризиками є їх класифікація і розробка класифікатора, тобто класифікаційної системи, що адекватна парадигмі феномену ризику. Запропоновано ознаки класифікації ризику згрупувати у два класи. Перший клас дає змогу здійснити класифікацію економічних ризиків за основними виділеними ознаками на усіх рівнях об’єктів і суб’єктів ризику, які об’єднано у 13 підкласів. В основу формування другого класу покладено рівень виникнення (сфера походження) економічних ризиків і відповідно виділено мега-, макро-, мезо- і мікроризики. На мікрорівні за відношенням до видів діяльності підприємства ризики генеруються у два підкласи: первинні (виробничий, комерційний, фінансовий) та вторинні (транспортний, логістичний, аудиторський, екологічний та ін.).


Результати даного розділу опубліковані в роботах [153, 154, 157, 159, 172, 173].

РОЗДІЛ 2

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ

ДІАГНОСТИКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ


2.1. Сучасний стан теоретичних основ діагностики діяльності підприємств


Необхідність аналітичного (діагностичного) дослідження підприємства для виявлення проблемних питань функціонування та розробки засобів, спрямованих на покращення його становища, не викликає сумнівів та усвідомлюється усіма дослідниками. Але, як показав аналіз окремих публікацій, вимоги до змісту процесу діагностики, перелік об'єктів дослідження, методологія узагальнення отриманих результатів ще перебувають у стадії формування та неоднозначно трактуються різними фахівцями. Тому основним дослідницьким завданням цього розділу є уточнення категоріального понятійного апарату аналітичного дослідження, обґрунтування основних завдань та проведення декомпозиції діагностичних процедур.

У ринковому середовищі розпізнавання, визначення характеру, ознак, виявлення причин відхилень результатів від намічених (ситуація ризику) здійснюється за допомогою діагностики, яка є засобом, методом та інструментом усебічного дослідження діяльності підприємства. Необхідність вдосконалення системи управління підприємством, орієнтованої на ризик, і відсутність методологічної основи проведення діагностичних досліджень у даній сфері визначає актуальність виділення діагностики діяльності підприємства за умов ризику у самостійний предмет дослідження. Вважаємо за доцільне звернути увагу, що пропонується в подальшому дослідженні використовувати термін не “аналіз” – звичний для економічних досліджень прийом вивчення певного об’єкта, - а “діагностика”. Необхідність вивчення коректності застосування цього терміну обумовила потребу в проведенні гносеологічного дослідження його сутності та особливостей.

Діагностика не є чимось новим в економіці вітчизняних підприємств. Від визначення і оцінки стану функціонування суб’єктів економічного процесу залежить розробка комплексу профілактичних заходів, рекомендацій і процедур, спрямованих на поліпшення цього стану або попередження несприятливих для його функціонування ситуацій і подій у невизначеному ринковому середовищі. Тобто економічна діагностика повинна виступати як обґрунтована та достовірна процедура, від якої залежить подальша діяльність суб’єкта господарювання. Будь-який неправильно зроблений діагностичний висновок може звести нанівець усі зусилля підприємства, спрямовані на досягнення стабільності чи кращих перспектив розвитку.

Термін “діагностика” походить з грецького diagnōstikόs – здатний розпізнавати і розглядається як вчення про методи і принципи розпізнавання проблемних ситуацій (хвороб у медицині, поломок у пристроях, незадовільних результатах функціонування економічних об’єктів) і постановки діагнозу. Іншими словами діагностика передбачає: розпізнавання стану об’єкту за другорядними ознаками; дослідження стану об’єкту; формування уяви про об’єкт.

Вперше діагностика стала застосовуватись у медицині. Діагностичні дослідження Гіппократа і розроблена ним система цих досліджень визнаються як початок наукової діагностики. З появою складних механічних пристроїв методи діагностики почали активно розвиватися у техніці. Саме ця сфера і до сьогодні вважається основною предметною областю застосування діагностичних процедур. Донедавна розвиток економічних методів дослідження був спрямований на пошук нових і вдосконалення існуючих методів аналізу (загальноекономічного, функціонально вартісного, операційного та маржинального і, особливо останнім часом, фінансового). При цьому аналіз розглядається як окрема управлінська функція, що повинна (бажано) передувати (і обґрунтовувати) прийняття управлінських рішень.

Серед економістів поки не існує єдиного підходу до розуміння сутності і змісту процесу діагностики, не дивлячись на те, що це поняття достатньо широко застосовується при дослідженні всіх проблем вдосконалення організації виробництва і управління підприємством. Досить розповсюдженою помилкою менеджерів є прийняття рішення без встановлення дійсної причини проблеми, тобто без визначення тих “хвороб”, від яких необхідно вилічити підприємство.
  • вырезано
  • оцінка ризику діяльності, що базується на з’ясуванні впливу макроекономічного оточення підприємства і на прогнозах макроекономічної кон’юнктури;
  • оцінка ризику діяльності, пов’язана з прогнозами змін міжнародної галузевої і макроекономічної кон’юнктури.

Розглянемо механізм діагностики як систему елементів (процеси діагностики), призначених для перетворення вихідної інформації про стан об’єкта управління шляхом проведення діагностичних процедур на можливі рекомендації щодо зменшення негативних впливів і покращення (відновлення) стану об’єкту. Узагальнюючи та творчо розвиваючи існуючі методичні підходи щодо проведення діагностики, було здійснено декомпозицію процесу діагностики і запропоновано власну структурно-логічну модель її проведення (рис. 2.3).

На рис. 2.3 виділено такі етапи діагностики:

1) визначення об’єкта діагностики – політичної, соціальної, економічної, технічної систем, суспільних відносин і зовнішнього середовища, що поділяється на зовнішнє середовище прямого і непрямого впливу на об’єкт дослідження;

2) визначення меж системи як об’єкта аналізу, побудова математичної моделі;

3) процес аналізу і оцінки окремих факторів;

4) синтез впливу факторів на діяльність підприємства;

5) формуванні кінцевих висновків суб’єкта управління щодо результатів діагностики та визначення варіантів вирішення виявлених проблем.

Дані етапи як складові процесу діагностики передбачають логіко-математичне перетворення аналізованих показників, їх кількісну характеристику, спрямовану на якісну ідентифікацію стану об’єкту дослідження.



Рис. 2.3. Організаційно-економічний механізм діагностики


Перший етап діагностики передбачає вибір об’єкту дослідження. Суб’єкт господарювання (менеджер підприємства, державний службовець певного рівня управління – місцевого чи республіканського) з огляду на поставлену мету визначає об’єкт діагностики. Виходячи із підпорядкованості і рівня управління можна, виділити наступні об’єкти діагностики (рис. 2.4).



Рис. 2.4. Види об’єктів діагностики


На другому етапі суб’єкт управління, зважаючи на визначений на першому етапі об’єкт діагностики як високоорганізовану систему виокремлює певні його складові (підсистеми, елементи) для дослідження їх впливу на стан системи. Окремою частиною цього етапу є побудова математичної моделі і розробка математичного забезпечення процесу діагностики, що включає алгоритм проходження таких процедур:
  • інформаційної (збір і систематизація вхідних даних про об’єкт дослідження і його окремі складові, визначення факторів ризику);
  • обчислювальної (перелік критеріальних показників, алгоритм їх обробки, моделі оптимізації);
  • узагальнюючої (комплексна оцінка результатів обчислення, моделі оптимізації значень показників).

Третій етап діагностики включає здійснення безпосередньо аналітичних розрахункових процедур, тобто розрахунок окремих показників ризику за виділеними факторами.

На четвертому етапі необхідно провезти комплексну оцінку впливу факторів на стан об’єкта дослідження, що передбачає вибір найсуттєвіших факторів впливу, оскільки охопити аналізом усю сукупність ризиків, що генеруються на підприємстві і у зовнішньому середовищі неможливо і недоцільно. Насамперед дослідження потребують ті види ризику, вплив яких на діяльність підприємства є значним, має тенденцію до зростання, носить несистематичний характер.

П’ятий, завершальний етап діагностики спрямований на розробку комплексу профілактичних заходів, рекомендацій та процедур, призначених для поліпшення стану системи або попередження несприятливих для його функціонування ситуацій і подій. На даному етапі визначаються заходи, здатні оптимізувати вплив ризику на діяльність підприємства і відповідно покращити або відновити стан системи (підприємства або відповідного об’єкту діагностики).

Запропонований організаційно-економічний механізм діагностики ризику (рис. 2.3) у вигляді структурно-логічної моделі окремих діагностичних процедур призначений для вирішення проблем адаптації підприємницьких структур до нестабільного ринкового середовища.


2.3. Концепція формування механізму діагностики діяльності підприємств з урахуванням ризику


Використовувані натепер методики оцінки передбачають використання складних математичних і статистичних інструментів. Правильне і своєчасне їх використання дозволяє оцінити ризик хоча б наближено, передбачити з певною ймовірність майбутні події та наслідки прийнятих рішень.

Ґрунтовні рекомендації, щодо кількісної оцінки ризику наводять В.В. Вітлінський та Г.І. Великоіваненко: “вимірювальними властивостями економічних систем повинні бути характеристики структури, стану, динаміки чи поведінки цих систем та зовнішнього середовища, котрі дають змогу в умовах невизначеності та конфлікту віднайти й деталізувати за потенційними наслідками можливі майбутні стани чи траєкторії (їх множину) поведінки певних економічних об’єктів, можливі відхилення від цілей, можливі збитки, невикористані можливості” [43, с.16].

Методи, що застосовуються для проведення діагностики, зумовлені самим визначенням цього терміну як процесу, що пов’язаний з розпізнаванням і виявленням стану і проблем функціонування об’єкта. Тобто найбільш прийнятними для цілей діагностики є методи розпізнавання образів, за допомогою яких можна визначати, до якого класу відноситься об’єкт або досліджувана ситуація. Коло завдань, які можуть вирішуватися за допомогою систем розпізнавання, є досить широким. Сюди останнім часом все частіше відносять не тільки задачі технічної діагностики розпізнавання, а й задачі розпізнавання складних процесів та явищ, що виникають, наприклад, при виборі доцільних дій керівників в умовах ефективного управління технологічними, економічними, транспортними або іншими операціями. В кожній з таких задач аналізуються певні явища, процеси, зовнішнє становище. Але перед діагностикою об’єкта або ситуації необхідно отримати про нього впорядковану інформацію. Ця інформація являє собою характеристику об’єктів, їх відображення на множині сприймаючих органів системи розпізнавання.

Розпізнавання образів можна визначити як віднесення вихідних даних до певного класу за допомогою виділення суттєвих ознак або властивостей із загальної маси менш суттєвих деталей [231]. І головна складність в цьому процесі – це визначення принципу, на підставі якого певні об’єкти можуть бути визнаними схожими між собою. Розроблення цієї проблематики може сприяти автоматизації не тільки рутинних, а й творчих дій менеджера.

При вирішенні задач управління методами розпізнавання образів вживається термін “стан об’єкта”. Стан – це відображення в певній формі поточних характеристик об’єкта, що спостерігається та діагностується. Сукупність станів визначає ситуацію (у даному випадку ситуацію ризику), що відповідає певному образу “об’єкта”. Ситуацією прийнято називати певну сукупність станів складного об’єкта, кожна з яких характеризується тими самими або схожими характеристиками об’єкта [253]. Наприклад, якщо в якості об’єкта спостереження та діагностики виступає певний об’єкт управління, то ситуація буде об’єднувати такі стани цього об’єкту, в яких слід приймати однакові управлінські рішення. Стосовно ситуації ризику (ризикової ситуації), то вона визначається сукупністю станів об’єкту, що відповідають певному діапазону кількісної оцінки рівня ризику за виділеними ознаками (профілю ризику). Наслідки дії однотипних ситуацій ризику корегуються в рамках єдиної стратегії управління ризиком. Ризикова ситуація проходить кілька стадій розвитку: зародження (початок формування); прояв (формування виразних форм); загострення (критична стадія негативного впливу із відповідними наслідками) і відповідно для неї характерні такі ознаки:
  • різноспрямованість (одночасно містить як негативний , так і позитивний потенціал);
  • дискретність (зміна характеру і природи ситуації в часі);
  • альтернативність (необхідність вибору одного з декількох взаємовиключних варіантів перебігу);
  • імовірність (можливість кількісного та якісного визначення імовірності реалізації певного варіанта дій);
  • керованість (зміни характеру перебігу залежно від впливів суб’єкта на зовнішнє і внутрішнє середовище).

Предмет розпізнавання образів об’єднує кілька наукових дисциплін; їх пов'язує пошук рішення спільної задачі – виділити елементи, які відносяться до конкретного класу, з множини елементів, що відносяться до декількох класів. Під класом образів розуміють певну категорію, що визначається низкою властивостей, спільних для всіх її елементів. “Образ – це опис будь-якого елемента як представника відповідного класу образів” [281, с.18].

Розпізнавання – це логіко-класифікаційний процес, який реалізується системою розпізнавання, що має вхід та вихід. На вхід системи подається інформація про ознаки, притаманні об’єктам, що ідентифікуються. На виході системи відображається інформація про те, до яких класів віднесено розпізнані об’єкти. З метою з’ясування сутності та аналізу сфери застосування методів розпізнавання образів розглянемо їхню типологію.

Окремі автори [281, 295] розрізняють параметричні, непараметричні та евристичні методи, інші [88, 182, 231] – виділяють групи методів, виходячи з напрямів, що склалися в даній області дослідження. Досить обґрунтованою є класифікація, що розглядається у роботі І.Г. Сокиринської [254]. Вона виділяє дві основні групи методів розпізнавання образів: інтенсиональні методи, які ґрунтуються на операціях з ознаками та екстенсиональні методи, підставою для яких є операції з об’єктами.

Особливістю інтенсиональних методів є те, що в якості елементів операцій при побудові і застосуванні алгоритмів розпізнавання образів вони використовують різноманітні характеристики образів та їх зв’язків. Такими елементами можуть бути окремі значення або інтервали значень ознак, середні величини та дисперсії, матриці зв’язків, ознак. При цьому об’єкти в даних методах виступають в ролі індикаторів для оцінки взаємодії та поведінки своїх атрибутів. Група інтенсиональних методів включає і логічні методи, які ґрунтуються на апараті алгебри логіки, коли формується певна система логічних правил розв’язання (наприклад, у вигляді кон’юнкцій елементів, кожний з яких має свою вагу); лінгвістичні методи розпізнавання, які базуються на використанні спеціальних граматик, за допомогою яких може бути описана сукупність властивостей об’єктів, що розпізнаються; методи, засновані на припущеннях щодо класу функцій розв’язання (в цьому випадку математична задача розпізнавання зводиться до задачі пошуку екстремуму).

В методах екстенсиональної групи, на відміну від інтенсионального напрямку, кожному об’єкту, що вивчається, надається більшого самостійного діагностичного значення. Тобто кожний об’єкт розглядається як цілісна індивідуальна система, що має власну діагностичну цінність. Основними операціями в розпізнаванні образів тут постають визначення схожості та відмінностей різних об’єктів. До найбільш простих екстенсиональних методів розпізнавання відноситься метод порівняння з прототипом. Він, зокрема, може застосовуватися при розв’язанні задач економічного напрямку, коли можна встановити певний еталон кожного окремого класу. Для класифікації невідомого об’єкта знаходиться найближчий до нього прототип (еталон), і об’єкт зараховується до того ж класу, що й прототип. Ще один з методів цієї групи – метод k-найближчих сусідів, коли при класифікації невідомого об’єкта знаходиться задане число (k) геометрично найближчих до нього в просторі ознак інших об’єктів (найближчих сусідів) із заздалегідь відомою належністю до класів, що розпізнаються. Рішення про віднесення невідомого об’єкта до того чи іншого діагностичного класу приймаються за допомогою аналізу інформації про відому приналежність його найближчих сусідів.

Отже використання саме цих двох загальних груп методів розпізнавання (інтенсиональних, тобто таких, що ґрунтуються на операціях з ознаками (характеристиками, факторами впливу), та екстенсиональних, що оперують з об’єктами) є закономірним. Застосування їх у сукупності дозволяє сформувати предметну галузь максимально адекватно.

Дослідження ризиків доцільно проводити за кількома основними напрямками, наявність яких обумовлена:
  • особливостями зовнішнього середовища, в якому функціонує підприємство, і яке знаходиться в процесі постійного розвитку;
  • особливостями безпосередньо суб’єкта, який займається підприємницькою діяльністю;
  • взаємозв’язком і взаємо проникненням зовнішнього середовища і внутрішнього механізму господарювання і у зворотному напрямі.

З огляду на визначені напрямки дослідження механізм діагностики діяльності підприємства як системи з врахуванням ризику можна подати у вигляді схеми (рис. 2.5).



Рис. 2.5. Механізм діагностики ризику


Механізм діагностики включає чотири блоки: блок 1 – оцінка якості вихідної інформації; блок 2 – оцінка ризику; блок 3 – ранжування об’єктів діагностики; блок 4 – адаптація об’єктів до ризику. У першому блоці механізму визначається достовірність інформації про ситуацію ризику на підставі встановлених критеріїв якості інформації, що значною мірою характеризує ефективність реалізації механізму діагностики в цілому. З формальної точки зору процес управління інформацією можна представити у вигляді чотирьох послідовних етапів.

На першому етапі даного процесу вивчається потреба в конкретній інформації, визначаються пріоритети інформаційних характеристик виявлених проблем, джерело і технологія отримання інформації, якість технічних засобів її вимірювання і контролю.

Найбільш істотним чинником, що визначає збір інформації, є доступність до джерела отримання необхідних даних. Як показали проведені дослідження, на цьому етапі перевага, перш за все, віддається доступнішим джерелам, а потім – менш доступним, проте, слід звернути увагу на те, що доступне джерело може бути недостатньо інформативним, що призводить до постановки необ'єктивного діагнозу. Тому основна увага при виборі джерела інформації повинна приділятися повноті охоплення, кількісному і якісному опису об'єкту, що діагностується, а також можливостям практичного застосування отриманої інформації.

Аналіз процесу управління ризиком показує, що потреба в збільшенні обсягу інформації істотно зростає з ускладненням об’єкта дослідження. При цьому необхідно зазначити, що зростання обсягу інформації окрім зменшення невизначеності про даний об’єкт, несе і негативні наслідки, пов'язані з втратою адекватності сприйняття інформації. Отже, обсяг інформації повинен бути достатнім, але не надлишковим, оскільки на певному етапі її надлишок лише утруднює аналіз і здорожує її обробку.

На другому етапі визначається належність інформації до визначеної групи або класу за принципом схожості і однорідності, проводиться фільтрація - виключаються дані, що не відносяться до даної проблемної ситуації, формується комплексне уявлення про неї.

На третьому етапі, виділяють найбільш перспективні інформаційні повідомлення, здійснюють їх оцінку, при цьому визначають вихідні дані з підвищеною інформаційністю. Для оцінки стану об’єкта, виявлення тенденцій і закономірностей його розвитку розраховують індекси і синтетичні показники.

На четвертому етапі аналізується інформація на предмет її актуальності і можливості використання досягнень вітчизняної і зарубіжної науки управління в рішенні аналогічних проблем. Результатом завершальної стадії даного етапу є висновок про інформаційне представлення проблем ризику.

Слід також вказати на можливість виникнення на цьому етапі інформаційних втрат, які відбуваються з причини неправильної інтерпретації отриманих даних, переоцінки значущості тих або інших факторів і неможливості узагальнення ряду даних, що містяться в різних джерелах інформації.

Всі вищенаведені стадії визначення достовірності інформації про ризикову ситуацію тісно взаємозв'язані між собою і впливають на якість інформації, що надається, що забезпечує зниження імовірності постановки неправильного діагнозу.

Якість інформації включає три форми оцінки її адекватності: синтаксичну, семантичну, прагматичну (рис. 2.6).

На рис. 2.6 процес перетворення первинних даних в інформаційну систему зображено у вигляді вирви, в якій поетапно із масиву відомостей, фактів, що надходять із зовнішнього та внутрішнього середовища, відбирається ті, що відповідають таким вимогам:

1) синтаксичної адекватності, що пов'язана зі сприйняттям фор­мально-структурних характеристик відображення абстраговано від змістових та споживчих (корисних) параметрів об'єкту. Оцінюється такими характеристиками: доступність збору (відкритість зовнішніх даних, ступінь формування у діючій системі комунікацій об’єкта) та достовірність даних (без­помилковість, яка вимірюється ймовірністю появи помилок у даних);

2) семантичної адекватності - виражає відповідність образу та об'єкта, тобто відношення інформації та джерела її виникнен­ня. Включає такі характеристики: змістовність (відношення кількості семантичної інформації в повідомленні до розміру даних), репрезентативність (правильність добору й формування з метою адекватного відображення заданих властивостей об'єкта), точність (ступінь наближення відо­бражуваного інформацією параметра і його істинного значення), стійкість (властивість інформації реагува­ти на зміни вхідних даних, зберігаючи необхідну точність), вірогідність (властивість ін­формації відображати реально діючі об'єкти з необхідною точ­ністю);



Рис. 2.6. Ранжування якісних характеристик інформації у системі діагностики


3) прагматичної адекватності, що показує відповідність інформації цілям управління, які реалізуються на її основі. Оцінюється наступними характеристиками: повнота (мінімальний, але достатній для прийняття ефективного управлінського рішення на­бір показників), актуальність (ступінь збереження корисності ін­формації для управління в момент її використання), своєчасність (момент надходження інформації не порушує процедури і регламенту її обробки), доступність сприйняття (не передбачає додаткових процедур перетворення при прийнятті рішень), цінність (забезпечує досягнення поставлених цілей діагностики).

Дослідження процесу розробки інформаційного забезпечення діагностики ризику дозволило встановити наступні найбільш типові проблеми, що виникають в цьому напрямі:

- складність отримання достовірної аналітичної інформації і істотне запізнювання в часі статистичних даних макро- та мезорівні;

- приховування інформації підприємством під приводом комерційної таємниці;

- недостатність фактичної інформації про результати функціонування різних господарських об'єктів на момент її складання;

- недостатня кількість висококваліфікованих фахівців, здатних грамотно проаналізувати отриману інформацію;

- недостатня ефективність комунікаційних каналів підприємства;

- прагнення монополізувати інформацію на вищих рівнях управління;

- недооцінка сигнальної інформації, що поступає з нижчих рівнів управління;