Удк 502. 336 Некоторые вопросы отражениЯ эколого-экономической информации в финансовой и статистической отчетности предприятия
| Вид материала | Отчет |
- Международные стандарты финансовой отчетности для кредитных организаций Объем: 8 часов, 19.22kb.
- Вопросы к экзамену по курсу «Анализ финансовой отчетности предприятия», 17.84kb.
- Правительство Российской Федерации Государственное образовательное бюджетное учреждение, 135.04kb.
- Правительство Российской Федерации Государственное образовательное бюджетное учреждение, 140.44kb.
- Концепция подготовки и представления финансовой отчетности. Состав финансовой отчетности, 29.54kb.
- Объекты, источники информации и цель аудита, 171.41kb.
- Н. А. Анализ финансовой отчетности: Учебное пособие, 4614.8kb.
- Программа повышения квалификации «Международные стандарты финансовой отчетности», 15.34kb.
- Порядка представления статистической информации, а равно представление недостоверной, 257.6kb.
- Порядка представления статистической информации, а равно представление недостоверной, 175.6kb.
Надійшла до редакції 22 квітня 2005 р.УДК 658.589.012Категорія корисності: теоретичний аспектІ.В. ЖурилоКіровоградський національний технічний університет Пошук математичної моделі об’єкта (явища чи процесу) у будь-якій науці пов’язаний з формалізацією тих змістовних уявлень, що в ній склалися. Завдання, як правило, полягає в побудові й аналізі формальних моделей, адекватних тим, котрі вже були одержані даною наукою. У випадку коли досліджувана категорія або характеристика явища піддається кількісному вимірюванню, вирішити поставлене завдання відносно нескладно. Але, на жаль, питання про те, чи є така можливість в тому чи іншому конкретному випадку, нерідко залишається відкритим. Аналогічні складності виникли, на наш погляд, при знаходженні чисельного значення такого суб’єктивного феномену, як "міра корисності" для споживача тих або інших предметів (подій). Вимірювання тут, дійсно, не завжди можливі. Це дало підставу для багатьох економістів заперечувати використання в економічних міркуваннях поняття "функції корисності", яке б надавало кожній з можливих альтернатив деяке число – його корисність. Але можливість кількісного оцінювання характеристик явищ може істотно сприяти їх вивченню й використанню. Тому подібними можливостями ніколи не слід нехтувати. Так, у роботі [1] нами доведено, що вирішення питання про якісне та кількісне визначення показника корисності дозволить озброїти конструктора критерієм, на який він має орієнтуватися у процесі проектування машини. Але для побудови адекватної моделі необхідно дослідити теоретичні аспекти категорії “корисність” з самого початку її виникнення. Більше сторіччя тому з’явилася базова економічна концепція, що полягала у такому твердженні: “якщо товар або послуга задовольняє бажання, то він (товар або послуга) володіє корисністю. Сама ж корисність виражає ступінь задоволення суб’єкта (особи) від споживання товару або виконання будь-якої події” [2]. У наукових колах одразу ж виникло бажання дослідити цей феномен з метою його вимірювання, використання й управління ним. Але це завдання виявилося досить складним. Справа в тому, що в ході досліджень було встановлено, що корисності властиві не лише об’єктивні, а й суб’єктивні якості, вона є справою індивідуального смаку та сприйняття. Один і той самий товар має різну корисність для різних споживачів. З цієї причини була відкинута сама можливість кількісного вимірювання корисності. Вважалося, що суб’єктивна природа корисності чутлива лише до ординалістичного (порядкового) ранжування. Розставляючи ординалістичні преференції, людина повинна лише ранжувати ступінь – від вищого до нищого, від кращого до гіршого, від максимально задовільного до мінімально задовільного. Але це рішення не задовольнило дослідників, і вони продовжили спроби кардиналістичного (кількісного) ранжування шуканої категорії, задаючись припущенням: "Хоча корисність товару або послуги не може бути виміряна в точному чисельному вигляді, ми можемо вивчати деякі принципи споживацької поведінки, припускаючи, що корисність можливо описати кількісно”[3]. Так з’явилася теорія К. Макконела та С. Брю [4], а також подальші її модифікації, зроблені іншими авторами [3]. Відкинувши можливість кількісного вимірювання корисності, автори згаданих теорій намагалися визначити чисельне значення задоволення. Хоча викликає сумнів можливість знаходження в абсолютних величинах і такої характеристики, як інтенсивність отриманого людиною задоволення. Слово функція, що використовується у даній концепції – це не більше ніж коротке описання способу, яким одні фактори (незалежні змінні) впливають на інший фактор (залежну змінну). Тобто сукупна корисність (залежна змінна), отримана від товару чи послуги, вимірюється залежно від ступеня споживання товару або послуги за певний період часу. Умовно навіть були прийняті одиниці вимірювання корисності – так звані поли – взагалі не існуючі в природі, і тому їх сутність дуже важко пояснити. В описаних прикладах вони скоріше сприймаються як бали порівнюваного задоволення. У теоріях виведені декілька нових понять (сукупна та гранична корисність, точка насичення), функції різних видів корисності і навіть новий закон (закон зменшуваної корисності). Ми не будемо їх цитувати через непридатність використання ні названих понять, ні функцій, ні закону для вирішення проблем нашого дослідження. Характер розглянутих теорій, їхня обмеженість пояснюються тим, що вони базувалися на дослідженнях товарів широкого вжитку, корисність яких дійсно важко (і навіть неможливо) описати в однозначному кількісному вигляді. У цьому їх принципова відмінність від товарів промислового призначення, щодо яких, на нашу думку, можливо та необхідно застосовувати кількісні моделі корисності. Але все ж таки ці теорії є цілком придатними для вивчення споживацької поведінки та принципів споживацького попиту, що діють на ринку товарів широкого вжитку. Появі та розвитку іншого напрямку дослідження корисності сприяло застосування аксіоматичного методу. Використовуючи цей метод, дослідник виходить із системи аксіом (умов), яким, за припущенням, відповідають так звані переваги. Тобто ці аксіоми-умови характеризують структуру переваг. Деякі з них можливо розуміти як критерії сумісності та узгодженості переваг особи, яка приймає рішення, інші розглядаються як структурні та (або) такі, що спрощують припущення. В усіх подібних випадках дослідник намагається побудувати чисельну модель, що зберігає ті чи інші характеристики, властиві прийнятій структурі переваг. Ця група теорій корисності отримала найбільш значний розвиток за останні чотири десятиріччя. Перша основна книга "Теория игр и экономическое поведение" Джона Фон Неймана й Оскара Моргенштейна вийшла у 1960 році. Також зробили вклад у розвиток цього напрямку досліджень Леонард Дж. Севідж, Джон С. Чипмен, Н. Рамсей та Джеральд Дебре. Але найбільш відомим представником переліченої плеяди є П. Фішберн. Розроблена ним теорія корисності [2] теж виникла під впливом наукової позиції щодо неможливості існування "функції корисності". Це зауваження виявилося вирішальним для всієї проблематики його книги і П. Фішберн побудував свою теорію на такому міркуванні: "Вимірювання аж ніяк не є єдиним джерелом кількісних оцінок. Їх можливо знаходити й непрямим, суто теоретичним шляхом, приблизно так, як ми визначаємо величини ймовірностей за тих або інших розподілень". Предметом досліджень даного автора стала людська діяльність у галузі прийняття рішень. Різноманітність умов існування функцій корисності в рамках цієї діяльності є досить істотною. Та обставина, що в ній функції корисності розглядаються на множинах порівнюваних альтернатив, з яких одна підлягає вибору, є скоріше термінологічним фактом: будь-яке порівняння, будь-яке упорядкування можливо асоціювати з певним завданням прийняття рішення. Разом з тим у своїй теорії П. Фішберн ніяк не торкається питань оптимізації, точніше прийняття оптимальних рішень. Маючи цілком логічну побудову, теорія П. Фішберна все ж таки уявляється нам досить складним інструментом для прикладного використання. Проте зроблені у ній висновки та моделі стали основою міркувань деяких дослідників явищ та процесів, пов’язаних з існуванням "функції корисності". Так, у роботі [5] Єфремов В.С. пропонує на основі ознак корисності, що містяться в товарі, встановити ємність споживчого ринку (коло покупців даного товару). Запропонована ним методика аналізу потенційного ринку споживчих переваг дозволить, на думку автора, істотно підвищити точність оцінок попиту. Свої дослідження В.С. Єфремов базує на доволі специфічному товарі, яким є консалтингова послуга. Ця специфічність полягає в тому, що корисність такого товару виражається не кількісно, а якісно (описово). Наприклад, коли клієнт консалтингової фірми має потребу покращити ситуацію в своєму бізнесі, то корисність запропонованих йому послуг (аналітичної, навчання, діагностичного дослідження та ін.) полягає у зміні уявлень: про способи покращання ситуації, про зовнішнє оточення, про напрямки розвитку. Такий спосіб визначення корисності ми відкидаємо через відмінності в об’єктах наших досліджень, а саме товарів, корисність яких ми намагаємося визначити. Але цінною на нашу думку є основна ідея даної методики. Вона полягає в тому, що корисність товару має для виробника стратегічне направлення і повинна бути покладена в основу бізнес-ідеї. Щоб сформулювати бізнес-ідею, яка дозволить виробнику розраховувати на успіх, автор пропонує:
Звідси підприємства, що мають різні стратегічні цілі, будуть по- різному, на наш погляд, трактувати корисність своїх виробів. Цю ідею підтверджує іще один відомий спеціаліст у галузі підприємницької стратегії – Б. Карлоф. Поняття корисності продукту він використав як одне з основних у глосарії своєї відомої книги "Ділова стратегія", повністю ототожнюючи його зі споживчою вартістю: "одним зі старих понять, що отримали новий імпульс у зв’язку з посиленням конкуренції з кінця 70-х років, є поняття споживчої вартості, або споживчої оцінки якості товару". [6]. Отже, на думку автора, корисність виробу залежить від його якості, а конкретніше, від того, як споживач оцінює цю якість. Крім того Б. Карлоф подає взаємозв’язок між продажною ціною продукту та його корисністю для споживача у вигляді графіка (рис. 1). Наведений графік ми вважаємо занадто гіпотетичним та таким, що важко використати на практиці через відсутність методики визначення величини корисності. Заштрихована ділянка відповідає найбільш оптимальним співвідношенням змінних, коли споживач за свої гроші отримує відповідне благо. Але як визначити змінну корисності, якщо сам автор вважає, що "ледве уловимі компоненти споживчої вартості важко осягаються людьми, а між тим розуміння цих компонентів є важливішою частиною підприємництва" [6]. І  дея про необхідність кількісного вимірювання величини корисності продуктів праці (споживчої вартості) хвилювала не тільки західним фахівцям в умовах посилення ринкової конкуренції. Цю проблему намагалися вирішити і радянські вчені ще в 60-х роках минулого сторіччя. Так, А.В. Гличев, В.П. Панов та Г.Г. Азгальдов [7] запропонували визначити чисельну величину інтегральної якості як співвідношення споживчої вартості та вартості продуктів праці.Свого часу проти такого розширеного тлумачення показника інтегральної якості виступив Д.С.Львов. І ми з ним згодні. “Споживча вартість є лише речова основа вираження економічних відносин. Цю речову основу не можна відокремити від витрат праці, яка утворює субстанцію вартості, не можна винести її у чисельник, а субстанцію залишити у знаменнику дробу” [8]. До речі, сам Д.С.Львов вважав, що корисність виражає ступінь задоволення суспільної потреби (тобто споживчої вартості у суспільному масштабі) і що “величина корисності, крім якості, залежить від витрат на виробництво та споживання продукції” [8]. Він визнав те, що необхідно ставити питання про співвимірювання “корисностей різних споживчих благ”, хоча відповідь на це питання залишилася за межами його проблемних досліджень. Не заперечуючи можливості такого співвимірювання, Д.С.Львов відзначив, що це питання “потребує глибокого теоретичного осмислення, перш ніж стане можливим говорити про його практичне значення”[там само]. У більш пізніх роботах "споживча вартість" та "корисність" майже завжди йшли поруч одна з одною, але спробі кількісного вимірювання вже підлягала тільки категорія "корисність". Пошуки зосереджувались навколо трьох складових: корисність, якість та ціна виробу. Дехто з авторів [9, 10] навіть ототожнює корисність та якість продукції. Так, П. Дойль визначає корисність як "загальноприйнятий економічний термін, що виражає передбачуване задоволення потреб у результаті використання або володіння товарами та послугами. Часто в літературі, присвяченій питанням управління, її корисність ще називають якістю"[10]. Якщо автор дійсно поділяє дану позицію, яка, за його спостереженнями, "часто" виявляється в літературі, то в цьому випадку незрозумілою стає наведена ним формула, що виражає цінність товару через різницю його корисності і ціни. По-перше, цінність і корисність продукції для споживача, на наш погляд, - майже рівнозначні поняття. Прислівник "майже" при цьому не випадковий. Корисність, на нашу думку, можна визначити як цінність для споживача придбаного ним товару. Але на відміну від поняття "цінність", що має розмовно-побутовий відтінок, "корисність", все ж таки, вважається економічною категорією. По-друге, якщо погодитися з П. Дойлем та припустити, що корисність продукту – це його якість, то як ці два показника можна було пов’язати такою арифметичною дією, як віднімання? Яким чином різниця між корисністю або якістю продукції та її ціною може відображати цінність цієї продукції? Таке трактування корисності ми вважаємо докорінно неправильним. І.М. Ліфіц [9] також ототожнює корисність з якістю продукції, точніше з комплексним показником якості. Так, під інтегральним показником якості він розуміє "відносну характеристику, засновану на порівнянні комплексного показника якості (U), який визначає корисність продукції, й ціни споживання (С), що складається з продажної ціни й витрат споживача за експлуатації цієї продукції:  .Ми згодні з автором у тій частині його твердження, що "саме співвідношенням якість/ціна широко оперують споживчі організації нашої країни та за кордоном, визнаючи рейтинг товарів, виходячи з конкурентоспроможності" [9]. Але, на нашу думку, саме це співвідношення, а не комплексний показник якості визначає корисність продукції для споживача. Можливо, саме показник інтегральної якості в тій формі, в якій він трактується в сучасній літературі, повинен мати назву корисності цієї продукції. Аналогічної думки дотримується Ф. Ніксон [11], який вважає, що "підвищити корисність виробу для споживача можливо шляхом збільшення якості та надійності і (або) шляхом зниження його ціни", і наводить показник корисності як співвідношення:  .Критичний аналіз наведеного співвідношення приводить до таких запитань та висновків. По-перше, чому автор розділяє категорії якість та надійність? Через те, що не вважає надійність показником технічного рівня, тобто якості виробу, чи просто він надає йому найбільш вагомого значення? По-друге, яка ціна (у знаменнику) мається на увазі: ціна придбання виробу чи ціна його споживання, що є більш комплексною та, крім продажної ціни, містить витрати споживача за строк експлуатації цього виробу? По-третє, як визначити всі складові формули і скористатися нею у практичних цілях? У будь-якому разі відповіді на ці запитання в книзі Ф. Ніксона ми не знайшли. Ми згодні з деякими висновками Ф. Ніксона, зокрема, тими, що корисність виробу визначається в першу чергу фактором якості за визначену ціну. Але даний висновок потребує доведення, конкретизації та моделювання корисності стосовно окремих видів технічних виробів з метою подальшого практичного його використання. Якщо за якість береться комплексний показник, то слід визначити, які складові до нього ввійдуть. Якщо кожна з таких складових (одиничних показників якості) має різний вплив для забезпечення підсумкового комплексного показника, їх слід, на нашу думку, проранжувати за рейтингом і присвоїти кожному з них ваговий коефіцієнт. Просте виокремлення найбільш значущого показника на зразок надійності у формулі Ф. Ніксона не дасть очікуваного об’єктивного результату. Крім того, намагаючись описати показник корисності, слід виходити з мети дослідження. Якщо корисність повинна слугувати критерієм вирішення проектно-конструкторської задачі, не можна, на нашу думку, обмежуватися лише однією комплексною моделлю. Конструктор на початкових етапах проектування повинен знати, за рахунок яких показників та відповідно параметрів виробу має бути забезпечена потрібна величина корисності. Тобто до моделювання останньої слід, на наш погляд, застосовувати як композиційний, так і декомпозиційний підходи. Ця ідея не є новою, і названі підходи вже описані в джерелах [2, 7]. Так, Є.П. Голубков [12], спираючись на думку фахівця у галузі стратегічного менеджменту Жан-Жака Ламбена [13], вважає, що композиційний підхід полягає у формуванні величини повної корисності на основі вимірювань значущості та корисності певних характеристик товару, отриманих шляхом вивчення думок споживачів, що враховують їхні індивідуальні переваги. Далі здійснюється згортання оцінок корисності окремих характеристик товару в підсумкову інтегральну оцінку. Декомпозиційний підхід розглядається в зазначених літературних джерелах як протилежний композиційному підходу. Він починається з визначення переваг різних марок товарів, сукупність властивостей яких вже визначені. Далі виводяться часткові корисності кожної характеристики, покладені в основу цієї сукупності. Для покупця повна корисність продукту дорівнює сумі його часткових корисностей. Ми вважаємо, що запропоновані Е.П.Голубковим формули, не придатні для визначення корисності технічних виробів з двох причин. По-перше, вони належать до компенсаційного типу моделей, коли низькі оцінки за одним атрибутом можуть бути компенсовані високими оцінками за іншим атрибутом. По-друге, оцінку кожної з виділених характеристик розглянутих моделей пропонується проводити за допомогою шкали семантичної диференціації. Даний тип шкали містить серію двополярних визначень, які характеризують різноманітні властивості об’єкта, та враховує суб’єктивні думки експертів (головним чином споживачів) щодо фактичного рівня цих властивостей. Слід зазначити, що такий вид досліджень (як і більшість маркетингових методик) базується на розумових асоціаціях та суб’єктивних відношеннях до виробу, що не виражені явно. Тому даний тип шкали доцільно застосовувати при визначенні іміджу товарної марки, для чого він часто та з успіхом використовується. Для розгорнутої оцінки корисності технічного виробу для споживача, слід шукати, на наш погляд, більш досконалих та об’єктивних методів його визначення. У цьому плані нашу увагу привернув функціонально-вартісний аналіз (ФВА) – метод комплексного техніко-економічного дослідження товару з метою розвитку його корисних функцій. Ідею ФВА у найбільш узагальненому сенсі можна подати у вигляді математичної формули:  ,де СК – споживча корисність об’єкта аналізу (сукупність споживчих властивостей виробу); В – витрати для досягнення необхідних споживчих властивостей [14]. ФВА сприяє наближенню до оптимальних технічних та економічних рішень, пов’язаних з інноваційним продуктом, на основі їх поетапної диференційованої оцінки. Але "у широкому розумінні функціонально-вартісний аналіз не є суто математичним методом оптимізації" [14], тому він, на нашу думку, не дає відповіді на питання про кількісне описання показника корисності. Проведений нами аналіз сучасних теорій та моделей корисності дозволив зробити ряд висновків: Корисність належить до маловивчених категорій, хоча важливість її в численних наукових джерелах дуже часто декларується. Мало хто з авторів виділяє корисність як самостійний показник. Не існує й єдиної думки щодо його визначення. Найближчими до істини ми вважаємо тих, хто пов’язував корисність з якістю і ціною виробу. Але кількісне описання моделі цього показника виходило за рамки їхніх досліджень, тому відповідні роботи містять стосовно корисності лише констатацію названого взаємозв’язку. Отже, на основі вищевикладеного можна стверджувати:
summary In the article, the problem of construction of a model of a utility parameter is solved based on the research of theoretical aspects of the given category. In the result, conclusions are made about an opportunity of modeling the utility of industrial goods (unlike modeling the utility consumer goods), about a dependence of the model on the parameters of quality and of consumption price, a necessity of using the model during modeling composite and decomposite approaches and also about an influence of a competitive strategy of the enterprise on the model. Список літератури
Надійшла до редакції 22 квітня 2005 р. УДК 338.439 (477.52) СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ХАРЧОВОЇ ТА ПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ Л.В.Дейнеко, д-р. екон. наук, проф.; А.О.Коваленко, канд. екон. наук, ст. наук. співробітник; Е.І.Шелудько, канд. екон. наук, наук. співробітник Рада з вивчення продуктивних сил України НАН України ВСТУП Ефективне економічне зростання країни вимагає вирішення стратегічного завдання створення в Україні потужної харчової індустрії для задоволення потреб внутрішнього і зовнішнього ринків у продовольстві, забезпечення продовольчої безпеки держави, формування потужного експортного потенціалу, збільшення валютних та бюджетних надходжень. Розробка стратегії розвитку харчової промисловості будь-якого регіону повинна ґрунтуватися на аналізі сучасного стану та проблемах галузі, визначенні внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливають на розвиток галузі та стратегічних цілей діяльності, розробленні прогнозу розвитку на довгострокову перспективу, виявленні завдань структурної перебудови роботи галузі, а також ризиків та загроз. Дослідженню економічних проблем регіонального розвитку і, зокрема, регіональних та галузевих аспектів розвитку харчової промисловості присвячена низка праць таких вітчизняних науковців, як П.П. Борщевський, О.Б. Бутнік-Сіверський, А.Ф.Гончар, А.О.Заїнчковський, Ю.П. Лебединський, П.В.Осипов та ін. Однак невирішеними залишаються стратегічні проблеми розвитку харчової промисловості Сумщини на тривалу перспективу, що й зумовлює актуальність даної статті. ПостаВЛЕННЯ завдання Для розроблення ефективної економічної стратегії підприємств галузі Сумщини, цього важливого прикордонного регіону України, що за радянських часів мав тісні виробничі, торговельні та соціальні зв’язки з Росією, насамперед необхідно розглянути основні напрями системного трансформування харчової промисловості регіону з певним набором якісних стратегічних цілей щодо організаційної, ресурсної та асортиментної структури галузевого виробництва та з урахуванням можливостей прикордонного співробітництва. Результати Сумська область вважається індустріально-аграрним регіоном України, де провідними у виробництві промислової продукції є чотири основні галузі: машинобудування і металообробка, паливна, хімічна і нафтохімічна промисловість та харчова і переробна промисловість. Протягом останніх років Сумська область постійно нарощує випуск промислової продукції. Темпи відновлення промислового виробництва за минулорічний період складають 10,5%. Лідером економічного зростання у регіоні є розвинена харчова та переробна промисловість. В усіх галузях харчової та переробної промисловості налічується 245 підприємств, крім того, в сільськогосподарських підприємствах області працює понад тисячу цехів з перероблення сільськогосподарської продукції. Промислове виробництво Сумської області вирізняється високим ступенем територіальної концентрації. Серед ключових підприємств харчової промисловості області слід виділити такі: Шосткинський міськмолзавод (один з найкращих у країні); Тростянецька шоколадна фабрика “Україна”; Сумська кондитерська фабрика; Сумський, Роменський та Глухівський м’ясокомбінати; Білопільський сирзавод; Роменський, Сумський молокозаводи; Буринський завод сухого молока; Глухівський маслосирзавод; Охтирський пивоварний завод; підприємство “Сумириба”; компанія “Горобина” (виробник горілки). На території області розташовані 19 цукрових заводів, серед яких рентабельними підприємствами на даний час є лише шість: Сумсько-Степанівський, Воронезький, Низівський, Буринський, Чупахівський та Півненківський. Знаний далеко за межами України Шосткинський міський молокозавод щорічно нарощує обсяги своєї продукції, що відома під ТМ “Білі береги”. Частка продукції цього підприємства складає 2% загальнодержавного виробництва продукції з незбираного молока. У регіоні стабільно працюють дві кондитерські фабрики. Тростянецька кондитерська фабрика ВАТ “Крафт Якобз Сушард Україна” випускає приблизно 4% загальноукраїнського виробництва кондитерських виробів у цілому. Орієнтована в основному на випуск шоколаду та шоколадних цукерок фабрика нині володіє приблизно 38% українського ринку шоколаду. Рентабельність цього підприємства коливається в межах 40-50%. Чинником, що створює потенційні можливості для розвитку харчової промисловості в регіоні, є його прикордонне розташування з областями Російської Федерації. Однак складна ситуація з російськими партнерами в зв’язку зі зміною принципу справляння непрямих податків та прийняттям низки заходів з боку Уряду Російської Федерації відносно імпорту товарів, які виробляються в Україні, призвела до того, що в ряді продовольчих товарів, які тривалий час експортувалися в Росію (молоко знежирене сухе, сири жирні для плавлення, консерви м’ясні, каша ячна з яловичиною в скляних банках, повидло яблучне, масло вершкове моноліт, молоді сири (недозрілі), сир твердий “Російський”, горох цілий лущений шліфований, цукерки неглазуровані, шоколад з начинкою, консерви рослинні, консерви "розсольник", томатний сік), областю фактично втрачені ринки цієї країни. Це стало однією з причин погіршення економічного стану підприємств харчової промисловості регіону. На початок 2002 року в структурі виробництва промислової продукції частка роздержавлених підприємств становила 77,6%, причому частка підприємств харчової та переробної промисловості серед роздержавлених склала 58,4%. Але у обсязі виробництва продукції харчової промисловості питома вага роздержавлених підприємств становить 82,7%. Інституціональна структура виробничого потенціалу галузі складається з підприємств колективної форми власності, яких налічується в області 77,5%, з них майже третину становлять акціонерні товариства; приватних підприємств – 14%, лише 7% становлять підприємства державного сектору, решта – підприємства інших форм власності. Найбільшим показником чистого доходу (виручки) від реалізації продукції відзначалися у 2002 році підприємства з колективною формою власності, зокрема акціонерні. Ці самі підприємства були прибутковими у аналізованому періоді, сума загального чистого прибутку колективних підприємств склала 11,1 млн. грн. Збитковими за цей самий період виявились підприємства державного сектору, приватні підприємства та підприємства інших форм власності (див. табл. 1). В харчовій промисловості Сумської області задіяно 7,4% основних промислово-виробничих фондів, близько половини яких (45%) повністю зношені та підлягають ліквідації. Вартість основних засобів харчової промисловості області складає близько 814 млн. грн. на кінець 2002 р., або 3,2% загальної вартості основних виробничих фондів харчової промисловості України. Близько двох третин вартості основних засобів галузі належить підприємствам колективної власності, серед яких переважають акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Особливістю наявного промислового потенціалу галузі є його недостатня технологічна гнучкість та низький інноваційний рівень, негативно впливають на їх стан застаріла технічна та сировинна база. За останні три роки спостерігається позитивна динаміка надходження інвестицій у основний капітал в харчовій промисловості: з 49,8 млн. грн. у 2000 р. до 84,8 млн. грн. у 2002 р., хоча їх нинішня частка в загальнодержавному обсязі інвестицій харчової галузі залишається на досить низькому рівні – 2,7-2,8%. Основним джерелом інвестицій в основний капітал є власні кошти підприємств (понад 80% загального обсягу), а за рахунок коштів державного бюджету освоєно лише 3% усіх вкладень. У технологічній структурі капітальних вкладень переважають витрати на придбання машин, обладнання та устаткування, впровадження прогресивних технологічних процесів, реконструкцію та технічне переоснащення діючих підприємств, освоєння виробництва нової конкурентоспроможної продукції. Підприємствами харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів щорічно використовується 40% усіх вкладень в обробну промисловість. Інвестиційно привабливими серед реформованих підприємств регіону є підприємства таких видів економічної діяльності, як виробництво молочних продуктів, цукру, напоїв (зокрема пива), хліба та хлібобулочних виробів, виробництво м’яса та м’ясопродуктів. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій відносно невеликий: в харчову промисловість вкладено 75,3% усіх іноземних інвестицій промисловості області. Таблиця 1 – Показники підприємств харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів України різних форм власності за 2002 рік Харчова промисловість Сумської області
Чисельність працівників харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів Сумської області склала у 2002 році 19,4 тис. осіб, тобто скоротилася на 19% порівняно з 2000 роком. Найбільшу кількість працівників сконцентровано у таких видах економічної діяльності: м’ясна промисловість – 13,5%, середньооблікової чисельності працівників, молочна промисловість – 21,5%, виробництво хліба та хлібобулочних виробів – 18,8%, виробництво цукру – 13,2%, виробництво какао, шоколаду – 10,6%, виробництво напоїв – майже 8%, з них виробництво етилового спирту – 4,2%, пива – 2,2%. Основні показники розвитку харчової промисловості та перероблення сільськогосподарської продукції Сумської області наведені у таблиці 2. Таблиця 2 – Основні показники розвитку харчової промисловості та перероблення сільськогосподарської продукції Сумської області
Аналіз виробництва продукції харчової та переробної промисловості регіону за період 1995-2002 рр. дозволив зробити висновок про сталість позитивної тенденції нарощування обсягів у молочній галузі, цукровій, кондитерській, які працюють переважно на місцевій сировині, зросло також виробництво безалкогольних напоїв та мінеральних вод. У 2002 р. порівняно з 1995 р. більше ніж в три рази зросло регіональне виробництво сирів жирних, кондитерських виробів – у 2,1 разу, безалкогольних напоїв – у 2,8 разу, мінеральних вод – на 26%. На жаль, виробництво інших, не менш важливих видів продовольства не задовольняє потреби регіону, що порушує раціональність структури споживання. Різке зниження рівня виробництва у 2002 р. відмічається за такими видами продовольчих товарів: м’ясо (включаючи субпродукти 1-ї категорії) – на 68,2%, ковбасні вироби – на 54,5, тваринне масло – на 46,6, борошно – на 44,9, хліб та хлібобулочні вироби – на 41,2, цукор-пісок – на 63,6, консерви плодоовочеві – на 85,9, спирт етиловий – на 60,3. Досить низька питома вага регіону у загальному обсязі виробництва основних видів продовольчої продукції (за розрахунковими показниками у 2002р.). У виробництві м’яса (включаючи субпродукти 1-ї категорії) частка регіону зменшилася порівняно з 1995 роком на 1,5 пункта, у виробництві ковбасних виробів – на 1,73, консервів плодоовочевих – на 1,08, пива – на 1,07 пункта (див. табл. 3). Найбільші проблеми у розвитку харчової промисловості в регіоні формуються в обласному фінансовому секторі. Половина її підприємств працюють збитково, значними є обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості підприємств, існує заборгованість із виплати заробітної плати. Значними перевагами для розвитку харчової галузі Сумської області є як наявний потужний сільськогосподарський потенціал, так і розвинене промислове виробництво у регіоні. Високий розвиток індустріального виробництва у регіоні сприяє розвиткові таких спеціалізованих галузей регіону, як хімічна, нафтохімічна, машинобудівна, харчова і переробна промисловість. Наявність унікальної економічної структури регіону, що полягає у його децентралізації та зумовлена частково високою питомою вагою сільського господарства у ВВП регіону, а частково специфікою промислово розвинених обласних міст; сприятливе географічне розміщення області (прикордонна зона з Росією, підприємства якої з радянських часів були тісно пов’язані з українськими заводами єдиним виробничо-технологічним процесом); порівняно низька щільність населення (в області проживає 1,3 млн. чол.) сприяє тому, що продукція харчової промисловості швидше потрапляє до сусідніх регіонів та на експорт (Шосткинський молокозавод експортує свою продукцію навіть до Японії); високий середній рівень заробітної плати та зростання обсягів інвестицій у регіональну харчову промисловість, інтенсивний розвиток зовнішньоекономічних зв’язків, сформованих передусім за рахунок рентабельного промислового виробництва Сумщини – все це є факторами економічної стабільності регіону. Слабкі сторони для розвитку харчової промисловості регіону полягають у тому, що Сумська область, як і інші регіони України, „страждає” від нерівномірного розподілу трудових та промислових ресурсів, а це, в свою чергу, відбивається на доходах її мешканців, спричиняє заборгованість із заробітної плати. Мають місце податкова, дебіторська та кредиторська заборгованість, що формуються насамперед на нерентабельних підприємствах; низький рівень платежів населення та низький рівень матеріального забезпечення у регіоні. На розвиток харчової промисловості негативно впливає висока зношеність основних виробничих фондів та низький рівень введення потужностей замість тих, що вибувають із використання; відсутність інвестицій та досить високі відсоткові ставки комерційних банків; повільний розвиток підприємництва. Можливості регіону для розвитку харчової промисловості, пов’язані перш за все з вигідним географічним положенням області, оскільки регіон межує з трьома областями Російської Федерації, що є дуже зручним для експорту продукції. Переробна галузь стає досить привабливою як для вітчизняного інвестування, так і для іноземних інвестицій. Проникнення на регіональний ринок потужних вітчизняних (донецьких, дніпропетровських) фінансово-промислових груп, що здійснюють менеджмент великих переробних підприємств області, сприяють економічному зростанню в галузі та підвищенню частки податкових надходжень до місцевого та загальнодержавного бюджету. Активна маркетингова політика на провідних підприємствах переробної галузі регіону сприяє зростанню обсягів виробництва та реалізації продукції, пошуку нових ринків збуту як в Україні, так і за її межами. Проведення реформи в агропромисловому комплексі Сумщини дозволило перебудувати земельні та майнові відносини, створити якісно нові організаційно-правові форми господарювання, що є стимулом для розвитку приватного бізнесу та нарощування виробництва сільськогосподарської продукції. В аграрному виробництві області позитивні зрушення можливі за підтримки держави у поєднанні з приватним інтересом сільськогосподарських товаровиробників. | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||