Удк 502. 336 Некоторые вопросы отражениЯ эколого-экономической информации в финансовой и статистической отчетности предприятия

Вид материала

Отчет

Содержание Нижчі потреби Споживачі, що не хочуть купувати екологічний товар Споживачі, які не можуть його використовувати Споживачі, які не визначили свого ставлення до товару. Організаційна культура Наявність товарів Державний рівень Список літератури

Подобный материал:

• Международные стандарты финансовой отчетности для кредитных организаций Объем: 8 часов, 19.22kb.
• Вопросы к экзамену по курсу «Анализ финансовой отчетности предприятия», 17.84kb.
• Правительство Российской Федерации Государственное образовательное бюджетное учреждение, 135.04kb.
• Правительство Российской Федерации Государственное образовательное бюджетное учреждение, 140.44kb.
• Концепция подготовки и представления финансовой отчетности. Состав финансовой отчетности, 29.54kb.
• Объекты, источники информации и цель аудита, 171.41kb.
• Н. А. Анализ финансовой отчетности: Учебное пособие, 4614.8kb.
• Программа повышения квалификации «Международные стандарты финансовой отчетности», 15.34kb.
• Порядка представления статистической информации, а равно представление недостоверной, 257.6kb.
• Порядка представления статистической информации, а равно представление недостоверной, 175.6kb.

Раціональні мотиви споживання екологічно чистих продуктів харчування, використання екологічного посуду для приготування їжі, якісних фільтрів для очищення питної води полягають у сприянні поліпшенню стану здоров’я. Відповідно зменшуються витрати на ліки та лікувальні заходи. Це стосується й екологічних матеріалів і обладнання для виробництва та побуту (наприклад, використання екологічно чистих шпалер, експлуатація комп’ютерних моніторів на рідких кристалах замість звичайних із електронно-променевою трубкою тощо). Використання автомобілів з інжекторним двигуном не тільки знижує рівень забруднення довкілля, а й значно економить кошти його власника. Установка очисного обладнання дозволяє зменшити платежі і штрафи за забруднення і т.ін.

Потреби в структурі мотивації також займають одне з чільних місць. Потреба – це необхідність, що набула специфічной форми відповідно до культурного рівня та особистості індивіда. Вона є також 4 фундаментальною рисою, неповторною суттєвою характеристикою людини.

Згідно з теорією ієрархії потреб Маслоу 11 потреби поділяють на п’ять груп (табл. 2), які часто зображують у вигляді піраміди, в основу якої покладено первинні потреби (нижчі), а вершиною є вторинні (вищі).


Таблиця 2 – Класифікація мотивів за Маслоу згідно з ієрархічною моделлю

Рівні потреб	Групи потреб	Приклад потреб, що задовольняються споживанням екологічно чистих овочів і фруктів
Нижчі потреби (нужди) Вищі потреби (потреби зростання)	фізіологічні потреби, необхідні для виживання: у їжі, воді, сексуальності, відпочинку тощо; потреби в безпеці та упевненості в майбутньому: захист від фізичних й інших небезпек (болі, страху, гніву тощо) й упевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть задовольнятися в майбутньому; соціальні потреби: у любові, ніжності, причетності до якого-небудь соціального утворення, ідентифікації; потреби самоповаги: в особистих досягненнях, визнанні й схваленні оточуючими людьми; потреби самоактуалізації (самовираження): у зростанні, реалізації своїх потенційних можливостей та здібностей	харчова (біологічна) цінність; необхідність, що диктується різними захворюваннями, а також гарантована безпека і нешкідливість; екологічний захист дітей

Звернемося до досвіду ринкових досліджень, проведених у Росії [12], де виявлено, що зацікавлено у придбанні екологічно чистих фруктів і овочів відповідно 67,3 і 72,1% споживачів, які серед потреб, що задовольняються споживанням екологічно чистих фруктів і овочів, виділяють:

• екологічний захист дітей (відповідно 31,2 і 26,8%);
  
• необхідність, що диктується різними захворюваннями (23,1 і 27,5%);
  
• гарантовану безпека і нешкідливість (25,4 і 22,6%);
  
• харчову (біологічну) цінність (4,7 і 3,8%).
  

У табл. 2 автором співвіднесено потреби, що задовольняються екологічно чистими фруктами та овочами, з ієрархією потреб Маслоу. В даному випадку незадіяними залишилися 3-тя і 4-та групи потреб. Однак іноді навіть вони можуть бути задіяними при споживанні екологічно чистого харчування.

Харчування взагалі найбільш здатне задовольняти першу групу потреб за рахунок харчової (біологічної) цінності. Однак, як бачимо, це не стосується екологічно чистого харчування. Споживанням екологічно чистих овочів і фруктів переважно задовольняються потреби 2-ї групи (у близько 49% споживачів), потім 3-ї групи (29%) і лише у 4% - потреби 1-ї групи.

При виробництві екологічних товарів слід враховувати, що потреби нижніх рівнів вимагають задоволення й, отже, позначаються на поведінці людини раніше, ніж потреби більш високих рівнів [11]. У кожний конкретний момент часу людина прагне до задоволення тієї потреби, яка для неї є найбільш актуальною (важливою чи сильною).

Середня людина задовольняє свої потреби приблизно в такому ступені: 85% - фізіологічні, 70% - безпека й захист, 50% - любов і належність, 40% - самоповага й 10% - самоактуалізація. Потреби, що виникають в ієрархії, з’являються поступово. До того ж неважливо, наскільки високо просунулася людина в ієрархії потреб: якщо потреби більш низького рівня перестануть задовольнятися, людина повернеться на даний рівень і залишиться там доти, поки ці потреби не будуть достатньою мірою задоволені. Якщо людині не вистачає коштів на їжу, вона не буде купувати більш дороге екологічно чисте харчування.

Із розвитком виробництва одні потреби зароджуються, розвиваються, інші послаблюються, зникають. Потреби людини, схильності до споживання змінюються об’єктивно залежно від її віку, статусу, матеріального положення, пори року, тижня чи доби. Їхня якість, розміри самі діють на виробництво, стимулюють його розвиток.

На відміну від потреби мотиви спрямовують активність людини на певні дії, вчинки, тобто визначають спрямованість діяльності чи поведінки. Наприклад, наявність у людини естетичної потреби створює певну вибірковість. Однак ця потреба може задовольнитися слуханням музики, написанням або придбанням картини, висаджуванням дерев, розведенням птахів, екологічним туризмом чи в інший спосіб. Для виявлення спрямованості дій аналізують мотиви.

Модель мотивації поведінки людини через потреби 5 подана на рис. 1. При такій схемі задоволення потреби в результаті досягнення поставленої мети може бути повним, частковим, а може й не відбутися взагалі.

Ступінь задоволення поставленої мети впливає на поведінку людини при подібних обставинах. Люди прагнуть повторити поведінку (в тому числі споживчий вибір), яка асоціюється у них із задоволенням потреби, а також уникати поведінки, яка асоціюється з недостатнім її задоволенням 5.

Потреба		Мотив		Поведінка (дія)		Мета
		Результат: задоволення потреби; часткове задоволення потреби; незадоволення потреби

Рисунок 1 – Модель мотивації поведінки через потреби


Інтереси 4 – це потреби, що виникають у людей як окремих особистостей та членів соціальних груп та об’єднань як цілісного елемента. Потреби притаманні всім біологічним організмам, у тому числі й людина. Інтереси – тільки людині.

Існують регіональні та загальнонаціональні екологічні інтереси [10], які полягають у прагненні суспільства мати такий стан довкілля, який забезпечує нормальне відтворення та життєдіяльність. Внаслідок того що населення більш брудних регіонів значно більше страждає від впливу довкілля ніж населення менш забруднених територій, регіональні інтереси населення цих регіонів спрямовані на вирішення природоохоронних проблем більшою мірою, ніж у районах з меншим навантаженням на природні системи. Виділяють не тільки регіональні, а й локальні екологічні інтереси, що виникають у груп населення, які проживають у безпосередньому наближенні до джерел підвищеного антропогенного впливу: поблизу великих металургійних заводів, уранових шахт, АЕС, хімічних комплексів тощо. Існують також особисті екологічні інтереси. Є члени суспільства, які вразливіше реагують на стан природного середовища (наприклад, хворі на легеневі хвороби більш доскіпливо ставляться до якості повітря в районах їх проживання).

За стадіями еволюції розрізняють такі групи екологічних інтересів 7:

1) захист довкілля;

2) екологічне вдосконалення технологічних систем;

3) підвищення ефективності життєвого циклу виробів і послуг;

4) екологізація стилю життя.

Екологічні інтереси значно відрізняються за мотивами їх виникнення залежно від того, чи є вони загальнодержавними (суспільними), товаровиробників чи споживачів.

Інтереси першої групи є в основному загальнодержавними (суспільними) і мотивуються необхідністю призупинити процеси високого ступеня забруднення довкілля. Вони є реальними для населення більшості країн світу, однак далеко не всі згодні (чи спроможні) платити за їх задоволення. Вони виникають в основному завдяки економічному та законодавчому стимулюванню на регіональному, державному та міжнародному рівнях, а також екологічно орієнтованій пропаганді.

Інтереси другої групи – це економічні інтереси товаровиробників (економія матеріальних і енергетичних ресурсів, застосування безвідходних технологій) та інтереси, що стимулюються на державному чи регіональному рівні (шляхом заміни “брудних технологій” на “екологічно чисті” зменшуються розміри екологічних штрафів і платежів, витрати на знешкодження і утилізацію відходів, захисні заходи).

Інтереси третьої групи – економічні інтереси виробників і споживачів. Їх задовольняють товари, що сприяють економії матеріальних і енергетичних ресурсів, забезпечують зниження ресурсомісткості виробництва. Менш енерговитратні електропобутові прилади забезпечують економію коштів їх споживачам, споживання екологічно чистих продуктів харчування зменшує витрати на ліки і сприяє збереженню здоров’я.

Інтереси четвертої групи об’єднують усі групи інтересів – загальнонаціональні, виробника і споживача. Реально проявляються тільки у випадку створення відповідних економічних, правових, суспільних умов, коли в основному задоволені інтереси перших трьох груп.

Сучасний стан еколого-соціально-економічного розвитку характеризу­ється зростанням екологічних інтересів першої і другої груп, розвитком третьої і формуванням четвертої.

Основними інтересами споживачів екологічних товарів є: забезпечення здоров’я, економія коштів при споживанні чи користуванні, низька купівельна ціна товару, забезпечення виконання кількох функцій одним товаром, схвалення іншими (престиж), безпека споживання / експлуатації, придатність до використання в конкретних умовах, простота, комфортність споживання /користування / експлуатації, сучасність, подібність до відомого товару.

Споживачів екологічних інновацій можна умовно поділити на кілька груп. Інтереси кожної з них істотно різняться. Так, до характеристик (функцій) товару, що найбільш цікавлять кінцевих споживачів-фізичних осіб, слід віднести забезпечення здоров’я, ціну, зниження експлуатаційних витрат та ін. До таких, що цікавлять споживачів-виробників, - можливість збільшення прибутків. Державні інститути зацікавлені в екологічних товарах, які забезпечують екологічну та економічну безпеку країни, піднесення національної економіки, забезпечення конкурентоспроможності країни та здоров’я нації, поповнення державного бюджету.

Для виявлення екологічних потреб споживачів також поділяють за ставленням до товарів на такі групи 10:

1  Споживачі, що не хочуть купувати екологічний товар. При розрахунку попиту на екологічно чисті м’ясні продукти це вегетаріанці; при розрахунку попиту на горілчані вироби з екологічно чистими інгредієнтами – ті, що не вживають спиртного.

2  Споживачі, які не можуть його використовувати. Наприклад, люди, яким стан здоров’я не дозволяє споживати харчування з певними інгредієнтами (хвора на діабет людина не буде вживати екологічно чистий йогурт з великим вмістом цукру), або розмір квартири не дозволяє використовувати габаритні меблі; підприємства, розміри яких не дозволяють використовувати певне очисне обладнання.

3  Споживачі, які не визначили свого ставлення до товару.

4 Споживачі, готові до придбання товару даного найменування за певною ціною з певними споживчими якостями.

Співвідношення цих груп для різних видів екологічних товарів різне. Наприклад, на ринку екологічно чистої кисломолочної продукції, яка реалізується у м. Сумах, до групи 1 належить 17% споживачів, які не полюбляють кисломолочну продукцію, до групи 2 – 9% споживачів, яким кисломолочна продукція протипоказана, до групи 3 – 41% споживачів, які вживають кисломолочну продукцію, але орієнтуються в основному на ціну і не звертають уваги на її екологічність, до групи 4 належить 33% споживачів, які купують їх або готові до здійснення покупки за певних умов.

Підприємство може реалізовувати екологічний товар тільки споживачам груп 3-4. Але аналіз причин, з яких споживачі групи 1 не хочуть і споживачі групи 2 не можуть купувати товар, є важливим через те, що врахування його результатів корисне у плані приваблення додаткової кількості споживачів. З’ясування причин відмови від купівлі товару допоможе у правильному напрямку доопрацювати екологічний товар, модифікувати його, змінити методи стимулювання його збуту тощо.

У цілому екологічні потреби та інтереси можна цілеспрямовано змінювати і формувати на різних рівнях. Однак слід розрізняти еластичні та нееластичні екологічно орієнтовані потреби й інтереси.

Стимули – це заходи спонукання до дії в певному напрямку. Часто терміни мотив і стимул розглядають як синоніми. Однак мотив – це внутрішня спонукальна сила, прагнення, а стимул – зовнішнє спонукання з певною метою.

Якщо при ухваленні рішення про виробництво та реалізацію екологічних товарів виявлено недостатній рівень потреби у них і мотивів їх споживання, то слід визначитися, чи доцільним є їх виробництво, а також оцінити ефективність формування заходів зі стимулювання споживання шляхом порівняння прогнозованих затрат на їх проведення з очікуваними результатами.

Стимули споживання екологічної продукції формуються на трьох основних рівнях 4: ринку, рівні окремої організаційної культури та державному рівні.

Ринок – це насамперед сфера збуту. В популярному викладі це поняття означає певним чином упорядковане місце, де контактують покупець і продавець певного виду товарів. На ринку до споживачів екологічної продукції застосовують такі стимулювальні заходи, як надання знижок і пільг, субсидування та звільнення від податків ціни товару, кредитування, лізинг, надання безоплатних зразків тощо.

Організаційна культура передбачає використання вироблених і визнаних суспільством чи окремим колективом людей цінностей, норм поведінки, моральних настанов, ритуалів, традицій, зумовлених нормами і принципами моралі, етики, естетики, права. Так, відомо безліч прикладів, коли через невизнання суспільством припиняється чи не розпочинається неекологічне виробництво.

Ієрархія – це система, побудована за принципом влада – підпорядкування. Ієрархія спрямовує дії людей у суспільно прийнятному напрямку. Існування мотиву відповідності дій людей законам, небажанням бути покараним (економічно, адміністративно, кримінально) пояснює ефективність дії влади, яка здійснюється шляхом ухвалення законів, встановлення певних обмежень. Саме завдяки цьому рівню стимулювання підприємствами купується очисне обладнання.

Виділяють також такі чотири групи факторів, які слід враховувати при стимулюванні екоатрибутивного споживання 8.

Ціна. Ціни на екологічну продукцію звичайно більш високі, ніж на їх неекологічні аналоги. Часто навіть занепокоєні екологічними проблемами споживачі неохоче сплачують цінову надбавку за екологічність. Попит при підвищенні ціни падає, особливо коли перевищення ціни порівняно зі звичайною складає більше 50% [12]. Цінова надбавка порядку 2% знаходиться нижче межі усвідомлення споживача [13], тому її можна сміливо застосовувати. Вищі націнки допускаються лише в разі, коли покупець отримує додаткову вигоду від придбання товару (наприклад, відповідність продукту моді). Однак дуже “зелені” (“віддані”) або заможні споживачі готові платити досить високу націнку за екологічність.

Передумовою бажання споживача сплатити цінову надбавку за екологічність є інформування про екологічність продуктів, без якого він не зможе відрізнити їх від неекологічних аналогів, і тому розраховувати на додаткову оплату не доведеться.

Якість. Споживачі менш схильні жертвувати якістю, ніж ціною. Гарантія якості є абсолютно необхідною і повинна бути доведена до відома споживачів. Якість оцінюється за багатьма критеріями, такими, як високі експлуатаційні характеристики, зовнішній вигляд, відчуття комфорту, технічні переваги та ін.

Зручність. Лише незначна незручність є допустимою для споживачів екологічних товарів. Прийнятними є нечасті заходи, такі, як повторне заповнення ємкостей милом або миючими засобами тощо.

Наявність товарів. Незначна частина споживачів веде активний пошук екологічних товарів. Їх відсутність у звичайному місці покупки для багатьох споживачів є основною перешкодою для здійснення екологічно орієнтованого вибору і є причиною купівлі менш екологічного або неекологічного аналога.

Слід розглядати також методи стимулювання екологічно орієнтованого споживання на рівнях споживача, виробника та на державному рівні 14.

Споживачі можуть стимулювати екоатрибутивне споживання шляхом створення позитивного (популяризації) і негативного ставлення до певних товарів. Такий вплив полягає у поширенні споживачами позитивного ставлення до екологічного товару.

Виробник може впливати на споживачів екологічної продукції за допомогою засобів, що складають комплекс стимулювання: реклами, стимулювання збуту, пропаганди чи паблісіті, особистого продажу. Особливе значення при цьому має інформування про екологічні властивості товару.

Державний рівень. Психологічне переконання споживачів у переході на споживання екологічних товарів здійснюється за допомогою екологічного виховання, екологічної освіти. Економічне стимулювання здійснюється, наприклад, за допомогою цінового регулювання, субсидування цін екологічних товарів. На цьому рівні особливо дієвим є вплив на товаровиробників, внаслідок якого (екологічна експертиза, контроль, пільгове кредитування, держзамовлення тощо) з’являється принципова можливість здійснення екоатрибутивного споживчого вибору.

Стимулами до споживання товарів є такі елементи 15:

• референтні групи (члени сім’ї, друзі, сусіди чи колеги - первинні колективи та суспільні інститути - вторинні колективи). Ці групи прямо чи опосередковано впливають на поведінку споживачів або осіб, які приймають чи сприяють прийняттю рішень щодо купівлі товару, як-от: керівники підприємств, батьки маленьких дітей;
  
• оформлення товару: рівень якості, характеристики (властивості), марочна назва. Гарне оформлення підвищує рівень сприйняття товару споживачами. Для стимулювання екологічно орієнтованого споживання особливе значення має наявність інформації щодо екологічності, знаків екологічності;
  
• колір має значний вплив на сприйняття товару споживачами, яке, в свою чергу, значно залежить від національних традицій споживачів (білий колір у Європі й Північній Америці – символ чистоти, а на Сході – колір жалоби), а також від емоційного стану людини;
  
• рекламні повідомлення: зміст, структура та форма, шрифт повідомлень, у тому числі написів на упаковці товару;
  
• передпродажний сервіс. Виділяють два основних підходи до забезпечення передпродажного сервісу. Згідно з першим споживачам надається певний мінімальний набір послуг для зниження витрат на реалізацію продукції, а відповідно і роздрібних цін. Другий передбачає високий рівень сервісу, що забезпечує значні конкурентні переваги і збільшує кількість лояльних споживачів і відповідно імідж товаровиробника. У довгостроковій перспективі це забезпечує збільшення прибутку за рахунок багаторазових продаж постійним споживачам і зменшує відносні витрати на забезпечення високого рівня сервісу;
  
• післяпродажний сервіс. Дозволяє істотно підвищити споживацьку привабливість товару. До нього відносять: гарантії, кредитування споживачів, комплектацію товару на вимогу замовника, монтаж на місці експлуатації, консультації споживачів, заміну товару, повернення грошей, якщо споживач повертає товар у певний термін, і т.п.
  

Стимули класифікують:

• за ступенем усвідомленості - на усвідомлені і довільні;
  
• за ступенем збуджуваності [16]. В одних випадках мотиви, потреби і відповідно дії суб’єктів ринку можна цілеспрямовано змінювати та формувати, в інших випадках – ні;
  
• за ступенем матеріалізованості на економічні (матеріальні) та неекономічні (соціально-психологічні чи моральні);
  
• за напрямком впливу на прямі та опосередковані.
  

Ситуативні фактори

Існують також фактори мотивації, які не відносять до розглянутих вище трьох складових мотивації. Це ситуативні фактори.

До них належать, по-перше, різного роду події та ситуації в довкіллі, наприклад, надзвичайні події, внаслідок яких підвищується мотивація екологічно орієнтованого споживання. Так, техногенні ситуації, екологічні катаклізми тощо спонукають до споживання екологічних товарів, які можуть покращити ситуацію навколо людини, захистити її від екологічних впливів, нейтралізувати несприятливий вплив на організм людини, сім’ї чи суспільства, підвищити імунітет чи покращити стан здоров’я.

По-друге, це випадкові та передбачувані ситуації взаємодії між споживачем та екологічною продукцією, які спонукають до початку чи збільшення обсягів екологічно орієнтованого споживання. З цього погляду одним із заходів актуалізації ситуативних факторів мотивації є мерчандайзинг, який є особливо ефективним у випадку реалізації товарів повсякденного попиту, 70% рішень щодо купівлі яких приймаються безпосередньо в магазині 17.


Висновки

Автором розглянуто види впливу споживчого вибору на довкілля, подано передумови та приклади екоатрибутивного споживання, розглянуто поняття та складові мотивації, досліджено кожну зі складових мотивації екоатрибутивного споживання (мотиви, потреби та інтереси, стимули, ситуативні фактори) та можливості впливу на них.

Подальше наукове дослідження автор планує спрямувати на формування мотиваційного механізму екологічно орієнтованого споживання.


SUMMARY


Different types of consumer choice influence on an environmental are considered, pre-conditions and examples of ecological consumption, concepts and components of motivation, each of constituents of the ecologically oriented consumption (reasons, necessities and interests, stimuli, situation factors) and possibilities of influence on them are explored.


Список літератури

1. Мельник Л.Г., Прокопенко О.В., Вакулишина Н.Н. Японский опыт исследования компонентов экологического спроса // Вісник Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського: Науковий журнал. Серія. Економічні науки. – Донецьк, 2001. – № 4 (12). – С. 96-101.
   
2. Занюк С. Психология мотивации. – К.: Эльга-Н; Ника-Центр, 2002. – 352 с.
   
3. Уайти Ф. Мотивация / Пер. с англ. – М.: Издательский дом “Вильямс”, 2003. – 160 с.
   
4. Величко О.П. Наукове пізнання менеджменту: Текст лекції. – Дніпропетровськ: ДДАУ, 2004. – 20 с.
   
5. Сладкевич В.П. Мотивационный менеджмент: Курс лекций. – К.: МАУП, 2001. – 168 с.
   
6. Скребец В.А. Экологическая психология: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 1998. – 144 с.
   
7. Мельник Л.Г. Екологічна економіка: Підручник. – 2-ге вид., випр. і доп. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. – 348 с.
   
8. Прокопенко О.В., Вакулішина Н. Особливості стимулювання екологічного споживання // Научно-техническая конференция преподавателей, сотрудников, аспирантов и студентов факультета экономики и менеджмента: Тезисы докладов. – Сумы: СумГУ. – 2003. – С. 110-111.
   
9. Прокопенко О.В. Поширення екологічних інновацій як передумова забезпечення сталого розвитку // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління: “Екологічний менеджмент як складова частина сталого розвитку”. Серія. Державне управління. – Донецьк, 2004. – Т.5.- Вип. 33. - С. 45-56.
   
10. Ілляшенко С.М., Прокопенко О.В. Менеджмент екологічних інновацій: Навчальний посібник / За загальною редакцією С.М. Ілляшенка. – Суми: Вид-во СумДУ, 2003. – 266 с.
    
11. Маслоу А. Мотивация и личность: 3-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 352 с.
    
12. Извеков А. Маркетинговые исследования рынка плодоовощной продукции и его развитие. – Маркетинг: методы, формы, исследования. – 2000. - № 1 (50). – С. 40-47.
    
13. EarthEnterprise: Tool Kit. – International Institute for Sustainable Development (IISD), Canada, 1994. – Р. 59-60.
    
14. Менеджмент та маркетинг інновацій: Монографія / За заг. ред. С.М. Ілляшенка. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2004. – 616 с.
    
15. Ілляшенко С.М., Прокопенко О.В. Особливості процесу створення та формування попиту на інновації // Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; За ред. О.І. Волкова, М.П. Денисенка. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – С. 130-177.
    
16. Притула О.В. Ефективність використання мотиваційних механізмів у сфері підприємництва. – Автореферат дис… канд. екон. наук: 08.06.02. – Львів, 2001. – 19 с.
    
17. Маркетинг: бакалаврський курс: Навч. посібник / За заг. ред. С.М. Ілляшенка. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2004. – 976 с.
    

Надійшла до редакції 6 квітня 2005 р.


УДК 330.34


Вплив зовнішнього сектора і роль держави в стимулюванні економічного зростання в Україні


Л.Г. Мельник, проф., д-р екон. наук; О.В. Кубатко, асп.

Сумський державний університет


Політичні і соціальні зміни, що сьогодні відбуваються в Україні після президентських виборів, породжують багато надій і сподівань стосовно майбутнього країни. Початок будь-якої справи - це завжди нагода оцінити попередні здобутки, зробити висновки і випробувати свої сили. Економічний поступ України на історичній арені не був рівномірним, характеризувався підйомами та спадами і визначався на кожному етапі набором притаманних саме йому факторів. Економіка України є відкритою економічною системою, параметри функціонування якої розглянемо через призму синергетики, адже саме цей підхід дає можливість оцінити такі категорії, як: стійкість, толерантність, вразливість, витривалість і стабільність відносно до народного господарства країни.

Необхідною умовою економічного зростання є забезпеченість країни ресурсами, які можуть мати як внутрішнє походження, так залучатися
з-за кордону. Впродовж століть природний потенціал України нещадно експлуатувався, що вже сьогодні постає проблема енергозалежності від інших держав. Проте нестача власної сировини хоча й погіршує стартові умови розвитку господарства, але не є визначальною. Сучасні реалії дають чимало прикладів, як країни без достатньої забезпеченості природними ресурсами демонструють високі темпи приросту виробництва і посідають чільне місце в світі завдяки своїй організованості і вдалій міжнародній політиці.

Геополітичне розташування України при виборі пріоритетних напрямів міжнародного співробітництва породжує певні лінії протистояння ЄС - ЄЕП. Енергозалежність від Росії, переваги створення зони вільної торгівлі з країнами постсоціалістичного простору підштовхнули Україну підписати угоду про єдиний економічний простір. Таким чином, створюються передумови для попередження в майбутньому трубних, карамельних, автомобільних та інших торгових війн, тобто передбачається відмова від антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних захисних заходів. Замість цього будуть діяти єдині правила у сфері конкуренції і субсидії.

Для економіки кожної із країн ЄЕП це означає збільшення національного продукту як мінімум на 15% [1, c.17]. Проте навіть підписання угоди не посприяло швидкій відміні всіх торгових обмежень, відбувається поступова зміна митних політик країн-учасниць: відміна ПДВ на енергоносії з Росії, спрощення перетинів кордонів, скасування деяких митних податків.

Відносини з ЄС так, як і їх інвестування, не гарантують швидких темпів економічного зростання, для прикладу можна взяти держави Центральної та Східної Європи, що прийняли чимало іноземних інвестицій і пишаються цим, але приходить час вивозити прибутки, і наші сусіди, Польща зокрема, почали відчувати брак фінансового ресурсу. Адже прибутки зазвичай вивозяться, а не реінвестуються. Через ці самі обставини фахівці вважають, що найближчим часом та ж сама Польща матиме незначний приріст економічного розвитку 1-1,5 % на рік. Тобто у цьому регіоні очікується стагнація, що вкрай не бажано для України, котра має там значні зовнішньоекономічні інтереси [2, c.10]. Країни, що в травні 2003 стали членами ЄС, розуміють і те, що для подолання свого відставання їх економіки повинні працювати на випередження. Однак не має об’єктивних передумов, реалізація яких забезпечить Польщі чи Угорщині, перебуваючи в системі ЄС, можливість розвивати власну економіку темпами в 2 -2,5 раза вищими, ніж це відбувається в „старожилів” Євросоюзу. Маємо ще одне застереження щодо української євроінтеграційної політики, яка має враховувати не тільки плюси, але й прорахунки країн Центральної Європи та Балтії
[3, c. 9]. Міжнародні економічні зв’язки країни визначають її стійкість. Стійкість економічної системи - це її здатність зберігати при різних параметрах зовнішнього середовища свою структуру та функціональні особливості, необхідні для її діяльності [4, c. 75]. Сьогодні для України найважливішими проблемами на глобальному рівні є посилення експортної орієнтації поряд з переважно сировинною його структурою та недостатньою розвиненістю внутрішнього ринку; недостатня диверсифікація джерел імпорту енергетичних ресурсів; обмеженість доступу на споживчі ринки розвинутих держав; невизначеність з остаточним вибором між східними і західними партнерами з економічному союзу; погіршення якості підготовки національних науково-технічних кадрів і постійно зростаючі темпи відпливу кваліфікованих спеціалістів. З усього сказаного можна зробити висновок, що економічна система України залишається ще надто уразливою у сучасному глобалізованому світі [5, с. 41].

Порівняльний аналіз свідчить, що економічний потенціал ЄС як за головними кількісними, так і якісними показниками істотно перевищує відповідні параметри ЄЕП, з огляду на це ЄС має більшу привабливість для співпраці. Однак існуючі в Європейському союзі економічні, політичні, технологічні, інституціональні та інші „фільтри” утримують поки що його господарські зв’язки з Україною на доінтеграційному рівні. На сьогодні ЄС офіційно не визначив для України можливого терміну здобуття членства. На рівні експертів називається період у 30- 50 років. Навіть за умови збереження високого середньорічного зростання ВВП у 6-7 відсотків загальний рівень економічного розвитку ще досить тривалий час буде стримувати Україну у інтеграційних прагненнях, якщо Європа не погодиться на значне зниження існуючих вимог до основних економічних показників країн-кандидатів [12, c. 70]. Та й відносини з розвинутими країнами повинні виходити з пріоритетів національних інтересів, ефективної реалізації в регіональних об’єднаннях власних конкурентних та порівняльних переваг, залучення до України необхідних технологічних і енергетичних ресурсів, іноземних інвестицій. Реалізація цієї концепції дасть змогу Україні інтегруватися в європейські структури не шляхом поглинання її економіки, а внаслідок поглиблення взаємної адаптації господарських структур та відповідає принципам міжнародного та політичного співробітництва [6,7]. Однак дослідження концепції сусідства дає змогу дійти висновку про те, що з цією програмою певним чином збігається модель „Європи концентричних кіл”. Ця модель передбачала формування навколо консолідованого ядра ЄС різних зон співробітництва з диференційованою глибиною інтеграції, що поступово б зменшувалася. ЄС – як ядро євроінтеграційного процесу, друге і третє кола – країни Європейської економічної зони, ширше коло всі інші країни, включаючи й нові незалежні країни.

Збільшення кількості міжнародних економічних взаємозв’язків певним чином понижує рівень толерантності економічної системи – її здатність сприймати ті чи інші негативні параметри зовнішнього середовища. Як тільки Європа відмовиться купувати українську продукцію чорної металургії, агросировину чи інші напівфабрикати, то поточне сальдо платіжного балансу стане негативним, що відразу позначиться на обмінному курсі гривні і золотовалютних резервах НБУ. Хоч такі зміни трапляються досить рідко, але економіка країни повинна бути адаптивною і спроможною швидко переорієнтовуватися на внутрішньогосподарське життя, не без допомоги держави , яка вважається одним із факторів економічного зростання. Першочерговими завданнями держави є: 1) визначення національних пріоритетів розвитку в економіці; 2) закріплення в країні стійких темпів приросту ВВП;
3) створення передумов для подальшого економічного зростання - формування людського капіталу і забезпечення відповідного рівня технологічного розвитку, що досягається через систему виховання і освіти. Розвинуті країни світу вже пройшли перші два етапи розвитку, маючи свою особливу нішу на світовому ринку (виражається зазвичай у спеціалізації), і мають досвід підтримання стабільності своїх економічних систем. Третій етап, що вже почався для деяких держав, детально розроблений у теорії і має назву „економіка знань”, передбачаючи побудову інформаційного суспільства.

Україна перед тим як сказати своє слово на світовій арені, має спочатку пройти перші два етапи. Що стосується визначення національних пріоритетів розвитку економіки, то тут є дві взаємопротилежні думки. Пріоритетом може бути розвиток малого, середнього і сімейного підприємництва, розширення ним коридору економічної свободи: доступу до природних, матеріальних та інформаційних ресурсів, ринків збуту продукції. За сприятливої економічної політики питома вага цього виду господарської діяльності може зрости від 7-10 відсотків сьогодні до 40-50 відсотків у найближчому майбутньому. Вирішення такого завдання означало б створення в Україні міцного прошарку середнього класу – надійного фундаменту формування в перспективі стабільного, демократичного суспільства [6,7]. З іншої точки зору зростання малого бізнесу за цих умов послаблює стабільність економічної системи України та збільшує запас міцності у розвинутих країнах. Це означає, що з точки зору стратегії розвитку для забезпечення стійкості потрібно в першу чергу розвивати виробництво складної наукоємної конкурентноспроможної продукції. Малий бізнес має бути допоміжним, таким, що обслуговує виробництво у великих промислових групах, компаніях, концернах [7,75].

Академік НАНУ Валерій Геєць щодо цього питання сказав:
„Підтримку держави мають отримати ті галузі, які можуть витримати найжорсткішу конкуренцію й завоювати відповідну нішу на світовому ринку. І вони у нас є: авіакосмічна промисловість, літакобудування, суднобудування, виробництво штучних матеріалів... хочемо ми цього чи не хочемо, але енергетика теж має стати пріоритетною галуззю. Україна - транзитна держава: необхідно розвивати транспортну галузь та машинобудування. І взагалі, на мою думку, правильно вчинили росіяни - вони доручили визначити пріоритети галузей солідній академічній науці. Справа це надто серйозна, щоб доручати її політикам” [2, с. 11].

Від того як буде вирішене це питання, залежить уразливість економічної системи – це її нездатність протистояти зовнішнім впливам і виражається в порушенні функцій і структурі системи [4, c.75]. Під зовнішнім впливом можна розуміти міжнародну конкуренцію, поширення економічних кризових явищ.

Важливо не помилитися з визначенням черговості у практичній реалізації поставлених цілей. Спочатку має бути сформоване так зване „ядро національної соціально-економічної системи”, яке буде виконувати роль додаткового стабілізатора її розвитку. Забезпечивши сталість розвитку таких сфер, що не піддаються значним коливанням, держава може розраховувати на забезпечення достатнього рівня соціальної стабільності, що, у свою чергу, створить передумови для досягнення економічної стійкості та впевненого поступу шляхом реформ [5, c.39]. Другим завданням, що потребує вирішення і координації, є закріплення в країні стійких темпів зростання економіки. Протягом останніх п’яти років Україна демонструє високі темпи приросту ВВП. Однак тут може мати закономірність, за якої трансформаційна криза формує досить вагомий потенціал для зростання, що й підтверджується всіма країнами з перехідною економікою. Україна не є винятком. Але існує й інша закономірність – сформована в результаті трансформаційного процесу енергія зростання вимагає адекватної економічної політики уряду. Якщо цього не трапиться, то період високих темпів економічного зростання може виявитися, як це відбулося в більшості країн Центральної Європи та Балтії, нетривалим [2, с. 8].

Глибока економічна криза, що мала місце в Україні на поч. 1990-х років, може бути пояснена законами системного розвитку, в першу чергу закономірністю маятника. Суть її полягає в тому, що будь-яка система, виведена з стану оптимальної рівноваги, неодмінно переходить спочатку у свою протилежність. Причому настільки значним було відхилення системи в один бік, настільки значним буде її відхилення у протилежний. Дією цієї закономірності можна певною мірою пояснити, наприклад, те, що тоталітарний політичний режим спочатку змінюється на свою протилежність – анархію чи охлократію і лише у подальшому відбувається еволюція політичної системи до справжньої демократії. Що стосується економічної сфери, адміністративно-командна економічна система в Україні змінилася на одну із стадій формування ринкової економіки – період дикого капіталізму. Для переходу від одного стану до протилежного будь-якій системі потрібно стільки часу, скільки вона перебувала в попередньому [8, c.273]. Якщо ж відбувається втручання в перехідні процеси, то зміни можуть бути досягненні значно раніше.

Тривалість економічного зростання, достатня для підтвердження його додатних темпів, має бути не менш ніж два десятиліття, хоча й такий термін, особливо для країн з заниженими стартовими умовами може виявитися недостатнім для закріплення одержаних результатів. Не менш важливою і при цьому складнішою умовою досягнення економічної сталості є забезпечення збалансованості розвитку. Тут узгодженість повинна підтримуватися між структурними підрозділами економічної системи, соціальною сферою і навколишнім природним середовищем
[5, с. 39].

У проекті „ Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 роки” ставляться саме такі амбітні цілі, ніж закріплення позитивної динаміки економічного зростання й визначено три основних етапи економічних перетворень.

Перший етап (2004-2005 роки) - період формування інституціональних, фінансових та організаційних передумов, глибоких якісних перетворень в усіх сферах суспільного життя, подолання існуючих системних деформацій, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату.

Другий етап (2006-2009 роки) - період розгорнутого економічного розвитку на основі здійснення комплексної модернізації підприємств, утвердження принципів і механізмів структурно-інноваційної моделі соціально-орієнтованої економіки, впорядкування відносин власності, глибокої демократизації суспільства при забезпеченні середньорічного темпу зростання ВВП рівня 7,1 %.

Третій етап (2010-2015 роки) - період закріплення стійких темпів економічного зростання з акцентуванням на вирішенні широкого комплексу проблем поліпшення добробуту населення, прискореної реалізації структурних завдань євроінтеграційного курсу [3,11]. Порушувати питання про членство в ЄС доцільно було б не раніше ніж через 10-15 років, а сьогодні зосередитися на впровадженні в життя „Стратегії економічного та соціального розвитку України”. Взаємовідносини з ЄС на цей період потрібно будувати на основі взаємовигідного економічного співробітництва.

Формування передумов для переходу до економіки знань повинно відбуватися не після того, як відбулося утвердження країни в індустріальному просторі, а весь час у процесі економічного життя суспільства. Основою економіки знань є люди, людський капітал. Як правило, період вкладень в людський капітал є значно довшим, ніж у фізичний. У останнього він становить в середньому 1-5 років, а в такої форми вкладень в людину, як освіта інвестиційний період може досягати 12-20 років. Для створення людського капіталу необхідні вчителі, підручники, бібліотеки, бази даних і час для навчання. Інколи студентів (у широкому розумінні людей, що вчаться) розглядають як свого роду працівників, які займаються виробництвом людського капіталу, що використовуватиметься в майбутньому [9, с. 49].

Для забезпечення процесу розвитку інтелектуального потенціалу суспільства держава повинна гарантувати такі принципи розвитку:

• свобода творчості;
  
• недоторканність інтелектуальної власності;
  
• непротиставлення інтелектуалізації суспільства загальному ходу прогресивних змін, їх синхронізації і взаємодоповнення ;
  
• взаємоув'язування інтелектуалізації та інформатизації;
  
• активне включення до міжнародного поділу праці [10,c.7].
  

Проаналізувавши понад 10 тис. робочих місць, вчені дійшли висновку, що при 10-відсотковому зростанні рівня освіти продуктивність праці зростає на 8,6 відсотків, а при такому ж підвищенні акціонерного капіталу вона зростає не більше ніж на 4 відсотки. Загалом в Україні наукова діяльність не може бути ефективною, якщо рівень фінансування більш ніж у сто разів нижчий, ніж у США, і в чотири рази менший, ніж у Росії [11, с. 5].

Світовий банк як провідник ідей деодержавлення економіки в цілому вважає, що у сфері освіти держава має зберегти вплив на неї, незважаючи на посилення впливу ринкових сил на систему вищої освіти. Ринок зорієнтований отримати доходи за надані освітні послуги, у той час як держава мусить дбати про якість знань і кваліфікацію спеціалістів, що в майбутньому позначиться на добробуті країни і працівника.

Cписок літератури

1. Рудницький Ю. Ну, за ЄЕП! // Фондовий ринок. -2003. - №3. - С.16-17.
   
2. Геєць В. Майбутнє твоє Україно // Науковий світ. – 2003. - №1. - С.10-11.
   
3. Гальчинський А., Льовочкін С. Становлення інвестиційної моделі економічного зростання // Економіка України. – 2004. - № 6. - С. 5-11.
   
4. Мельник Л.Г. Фундаментальные основы развития.- Сумы: ИТД «Университетская книга», 2003.- 288с.
   
5. Шубравська О. Сталий економічний розвиток поняття і напрям дослідження
   // Економіка України. – 2005. - № 1. - С. 36-42.
   
6. Філіпенко А.С. НЕП: як не випасти із глобального цивілізаційного поступу
   // Урядовий кур’єрю -2005. - № 10. - С.6-7.
   
7. Павловський М.А. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ. - К.: Техніка, 2001.- 312с.
   
8. Шляхтун П.П. Політологія : Підручник. - К.: Либідь, 2002. – 576 с.
   
9. Бородіна О. Людський капітал як основне джерело економічного зростання
   // Економіка України.- 2003. - № 7. - С.48-54.
   
10. Геєць В. Характер перехідних процесів до економіки знань // Економіка України.-2004. - № 4. - С.4-10.
    
11. Огурцов А., Мамаєв Л. Вихід на інноваційний шлях розвитку суспільства // Науковий світ. -2003. - № 4. - С.4-6.
    
12. Рудяков П.М. ЄС - 25 – Україна чи буде знайдено новий формат відносин
    // Стратегічна панорама. – 2004. - №3. - С. 66-72.