Кредитно модульний курс з освітнього менеджменту Навчальний посібник

Вид материала

Документы

Содержание Керівники освіти Самостійні заняття Тема 4. Функціонування закладів освіти, де навчаються діти з особливими потребами Самостійні заняття Тема 5 Кадрове забезпечення закладів освіти. Перебудова вищої педагогічної освіти Підвищення кваліфікації Самостійні заняття Тема 6 Фінансове та матеріально-технічне забезпечення закладів освіти. Фінансування вищих навчальних закладів. Стратегічне управління полягає в Стратегічне управління освітньою організацією-це такий тип управління, коли Визначити місію – дати відповідь на два запитання Аналіз зовнішнього середовища Мета аналізу зовнішнього середовища.

Подобный материал:

• Кредитно-модульний курс рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний, 6238.72kb.
• Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою, 411.72kb.
• Практичний курс англійської мови навчальний посібник з практики усного та письмового, 5352.9kb.
• Міністерство освіти І науки україни «Переяслав – Хмельницький державний педагогічний, 554.03kb.
• №1: Сутність, роль та методологічні основи менеджменту, 5709.44kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2529.95kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2842.03kb.
• Т. І. Рекламний менеджмент, 32.63kb.
• Мусієнко М. М., Панюта О. О. Біотехнологія рослин. Навчальний посібник, 5445.72kb.
• Яремчук Сергій Степанович. Соціологія: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2007. 160, 2169kb.

Тема 3. Проблеми підготовки керівних кадрів в освіті

Головною проблемою підготовки керівників навчальних закладів є необхідність зменшити різницю в рівнях знань і вмінь, які майбутні керівники отримали у вищих навчальних закладах через самоосвіту, на різних курсах післядипломної освіти, тощо. Розв’язання цієї проблеми ускладнюється недостатньою науково-теоретичною розробкою різноманітних питань з підготовки керівників навчальних закладів в умовах сьогодення. Певні складнощі обумовлені і психолого-педагогічними факторами, що пов’язані з консервативним рівнем мислення, недосконалим сприйняттям нової інформації викладацьким складом та тими, хто навчається.

Праця (викладацька та навчальна) здійснюється особистостями, інтелектуальну основу яких закладено в зовсім іншій соціально-економічній формації та перехідний період, що накладає своєрідний, не завжди позитивний відбиток на всі сучасні педагогічні процеси. Не можна не враховувати таку особливість навчання дорослих, де доводиться мати справу з людьми (майбутніми керівниками), котрі закінчили вищі навчальні заклади та мають певний досвід практичної діяльності, що сформувало стереотипи їх мислення та поведінки, своєрідну реакцію на нову інформацію. Професійна підготовка та досвід роботи майбутніх керівників не завжди відповідає сучасним вимогам і потребує суттєвої корекції.

Одна з визначальних, провідних ідей концепції підготовки керівників навчальних закладів полягає в тому, що базовий зміст упродовж їх навчання має, перш за все, відображати теоретичні положення наукового управління та технологій сучасного менеджменту з усіма їх аспектами. Організація навчального процесу має орієнтуватися на професійну управлінську підготовку керівників навчальних закладів і, в першу чергу, на формування в них управлінського світогляду (філософії управління), науково-теоретичної компетенції з проблеми управління і, найголовніше, оволодіння сучасними управлінськими технологіями, які б забезпечували повсякденну ефективну практичну діяльність керівника. Виходячи з цього, ми вважаємо за необхідне приділити особливу увагу науковим засадам і методиці визначення, відбору і систематизації інформації, що складає базову основу змісту навчання майбутніх керівників навчальних закладів.

Більшість нинішніх керівників навчальних закладів були виховані радянською адміністративно – командною системою її принципами управління. У своїй роботі вони не бажають нічого змінювати. Освітній менеджмент покликаний удосконалювати уміння управляти навчальним закладом.

Керівники освіти

Серед 1,6 млн. працівників, котрі задіяні в освітній галузі, ключовими категоріями персоналу є керівні і педагогічні кадри.

Проблема підготовки сучасного менеджера для закладу освіти є надзвичайно важливою. Є декілька шляхів підготовки керівника закладу освіти. Найчастіше на посаду керівника державним закладом освіти, призначають вчителя, який має відповідний стаж роботи (не менше трьох років), педагогічну освіту, є хорошим вчителем. Але хороший вчитель не завжди може бути хорошим керівником. Інший варіант підбору керівника – це направлення молодого перспективного педагога в магістратуру по спеціальності «Управління навчальним закладом». Ліцензію на підготовку магістрів з цієї спеціальності мають декілька вищих навчальних закладів України IV рівня акредитації, зокрема: Національний університет імені Т.Г.Шевченка, Центральний інститут післядипломної освіти, Луганський університет, Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Г.Сковороди.

Безпосередньо реалізацією освітньої політики, визначену Верховною Радою України та відповідно до конституційних повноважень Президентом України, здійснюють органи виконавчої та державної влади, органи місцевого самоврядування , керівні органи закладів освіти, очолювані керівним персоналом.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів від 11 грудня 1995 року "Про розподіл функціональних повноважень керівництва Кабінету Міністрів України", на урядовому рівні координує і контролює діяльність в освітній галузі віце-прем'єр-міністр з питань гуманітарної політики. Він організовує роботу з розроблення та здійснення державної політики в гуманітарній сфері, зокрема, підготовку пропозицій стосовно формування і реалізації державної політики в освіті, забезпечує координацію діяльності органів державної виконавчої влади, контроль виконання законів, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень уряду в галузі освіти, забезпечує роботу з атестації наукових та науково-педагогічних кадрів.

В наш час набуло поширення призначення керівника закладу освіти за конкурсом. Найчастіше конкурс проводять у вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації, у школах, дитсадках теж проводиться, але ця форма призначення керівника менш розповсюджена.

Для прикладу, розглянемо схему проведення конкурсу у вищих навчальних закладах загальнодержавної форми власності ІІІ-ІV р. акредитації.

Спочатку Міністерство освіти і науки України затверджує конкурсну комісію до складу якої входить міністр або заступник міністра, представники департаменту вищої освіти, представники трудового колективу того університету, де проводиться конкурс та представники громадськості. Кожний з претендентів на посаду ректора готує програму розвитку університету, а також відповідні, документи і подає на розгляд комісії. Претендент повинен мати не менше 3 р. стажу роботи у вищому навчальному закладі і мати науковий ступінь кандидата або доктора наук. Претенденти на посаду ректора виступають із своєю програмою, а далі проводиться таємне голосування, тобто визначається рейтинг кожного претендента. Комісія Міністерства освіти і науки України розглядає підсумки рейтингового голосування програми кожного претендента і приймає рішення по рекомендації на посаду ректора конкретної особи готується відповідний наказ, який підписує міністр освіти і науки України на певний термін ( як правило на 1- 3 роки ).

Керівники закладів освіти, що перебувають у комунальній власності, призначаються Міносвіти автономної республіки Крим, відповідними обласними, міськими, районними органами управління освітою за погодженням з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Керівники закладів освіти, інших формах власності (приватна, колективна), призначаються їх засновниками або уповноваженими органами за погодженням з відповідними органами управління освітою місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Повноваження і відповідальність керівників освітніх закладів визначаються положеннями про ці заклади та відповідними Статутами.


Самостійні заняття

- Керівництво як наука і мистецтво.

- Місце функцій керівництва в системі управління закладом освіти.

- Стилі керівництва закладом освіти. Ситуаційні підходи до - ефективного керівництва.

- Специфіка керівництва педагогічними колективами.


Тема 4. Функціонування закладів освіти, де навчаються діти з особливими потребами

Дошкільна освіта здійснюється в сім’ї, дошкільних освітніх закладах у взаємодії із сім’єю і має на меті забезпечення фізичного та психічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь і навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла – садки, компенсуючі дошкільні заклади (для дітей з фізичними і психічними вадами), дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та ін. Прийом дітей у дошкільні освітні заклади проводиться за бажанням батьків.

У Радянському Союзі функціонували школи – інтернати для дітей сиріт, дітей з особливими потребами. Держава забезпечувала всім необхідним (харчуванням, одягом, навчанням ). Але проблема була в тому, що діти були ізольовані від негараздів у суспільстві. Випускники таких шкіл не були адаптовані до зовнішнього середовища, не були привчені до самостійного прийняття рішень ( навіть не вміли користуватися грошима, бо були на повному державному забезпеченні ). Ринкова економіка, перехід до якої проголосила наша держава, є жорсткою, суворою, і діти повинні вміти вирішувати цілий комплекс життєвих проблем, тому незалежна держава Україна прийняла нову філософію, концепцію роботи з дітьми – сиротами та дітьми з особливими потребами. Поступово школи ­– інтернати з чисельністю 200 – 300 дітей закриваються , а діти передаються в дитячі будинки сімейного типу і в умовах сім’ї дитина здобуває навички, вміння, знання необхідні для життя в умовах ринкової економіки. Дітей з особливими потребами ( на скільки це можливо ) намагаються навчати у звичайній школі, таким чином вирішуються дві проблеми:

- по – перше діти фізично і розумово здорові вчаться бути милосердними по відношенню до дітей з особливими потребами.

- по – друге важливе є те, що діти не почувають себе ізольованими від суспільства.


Але керівнику закладу освіти необхідно переглянути, осмислити і удосконалити свою роботу з таким колективом.

Новою формою роботи з дошкільнятами є створення будинків сімейного типу. У нашій державі дуже багато дітей залишаються сиротами: батьки гинуть у різного роду катастрофах, матері залишають своїх дітей у пологових будинках тому, що не в змозі прогодувати дитину, відсутність житла і немає надії на його отримання.

Держава схвалила програму на створення, фінансування та утримання таких будинків. Велику допомогу надають обласні, районні та місцеві ради.

У наш час, на жаль, народжується дуже багато дітей з різного роду психічними і фізичними вадами. Причину народження таких дітей пояснити важко: це і вплив Чорнобильської АЄС, це ведення нездорового способу життя батьками під час вагітності та народження дитини, це складна екологічна ситуація в різних регіонах України. Тому виникла необхідність у створенні дошкільних закладів для утримання дітей з особливими потребами. Такі заклади функціонують у кожному місті, районі. Утримуються тут діти як кожного дня, так і цілодобово. Якщо батьки відмовляються від таких дітей або позбавляються прав батьківського піклування, то діти знаходяться в таких закладах до досягнення ними повноліття і перебувають на повному державному утриманні.

Звичайно, потрібно щоб такі заклади були оснащенні найновішим медичним обладнанням, укомплектовані досвідченими педагогічними та медичними працівниками.

На жаль, наша держава ще недостатньо приділяє уваги таким закладам. Заклади освіти, де навчаються і живуть діти з особливими потребами, потребують сучасної матеріально-технічної бази, тому вимушені звертатися до приватних благодійних фондів та окремих меценатів для покращення свого матеріального становища.


Самостійні заняття

- Законспектувати Постанови уряду щодо утримання, фінансування дитячих будинків.

- Розповісти про особливості управління освітнім закладом, в якому навчаються і виховуються діти з особливими потребами.

- Розповісти про особливості фінансування освітніх закладів, в яких навчаються і виховуються діти з особливими потребами.


Тема 5 Кадрове забезпечення закладів освіти.

Згідно закону, педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан котрих дозволяє виконувати службові обов'язки. .Персонал, що здійснює освітню діяльність, поділяється на педагогічних працівників, які викладають у закладах освіти, та науково-педагогічних працівників, які викладають у вищих освітніх закладах III - IV рівнів акредитації.

Номенклатура посад педагогічних та науково-педагогічних кадрів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, у тому числі за контрактом. Прийняття науково-педагогічних кадрів здійснюється на основі конкурсного відбору.

Педагогічні працівники підлягають атестації, за результатами якої визначається відповідність працівника обійманій посаді, рівень його кваліфікації, присвоюються категорії, педагогічні звання. Порядок атестації встановлюється Міносвіти. Перелік категорій і педагогічних звань педагогічного персоналу, порядок їх присвоєння, визначаються урядом. Рішення атестаційної комісії є підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи в установленому порядку.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на:

• захист професійної честі, гідності;

• вибір форм, методів, засобів навчання, педагогічну ініціативу;

• індивідуальну педагогічну діяльність;

• участь у громадському самоврядуванні;

• підвищення кваліфікації, перепідготовку, вибір змісту, програм, форм навчання, закладів, установ організацій, що здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку.

Водночас вони зобов'язані:

- постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;

- забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, слухачами навчальних програм стосовно обов'язкових вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти, сприяти розвиткові здібностей учасників навчально-виховного процесу;

- настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі;

- виховувати в дітей та молоді повагу до батьків, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення де природного середовища країни;

- готувати учнів та студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

- додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;

- захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків інших шкідливих звичок.

Держава має забезпечувати педагогічним та науково-педагогічним працівникам:

- належні умови праці, побуту, відпочинку, медичного обслуговування;

- підвищення кваліфікації не рідше ніж один раз на п'ять років;

- правовий, соціальний, професійний захист;

- підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) за наукові ступені та вчені звання;

- надбавки за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи (понад 3 роки - 10%, понад 10 років - 20%, понад 20 років - 30%);

- встановлення середніх посадових окладів (ставок заробітної плати) педагогічним працівникам на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати, а науковим-педагогічним кадрам - на рівні подвійної середньої заробітної плати працівників промисловості.

Схема посадових окладів (ставок заробітної плати) педагогічним та науково-педагогічним працівникам затверджується в порядку , визначеному урядом. Держава повинна також встановлювати доплати спеціалістам, котрі працюють у системі освіти, відносно рівня середньомісячної заробітної плати працівника народного господарства.

Сфера освіти, як і будь-яка галузь народного господарства, успішно буде функціонувати, якщо її забезпечити підготовленими кадрами спеціалістів.

У навчальних закладах працює лише п'ята частина всіх спеціалістів.

У складі працівників установ і органів освіти виділяють чотири основні групи:

• науково-педагогічний корпус (професори, викладачі вузів, наукові працівники);

• вчителі - викладачі і вихователі;

• керівні працівники;

• навчально-допоміжний і обслуговуючий персонал.

Вирішальна роль у розвитку освіти належить педагогічним працівникам: викладачам вузів, середніх-спеціальних навчальних закладах, ПТУ, учителям, вихователям, керівникам освітніх закладів. В освіті науково-педагогічний персонал, шкільні вчителі і вихователі є безпосередніми провідниками (працівниками), основними виконавцям технології навчання і виховання. Саме їхній інтелектуальний і, особливо, моральний потенціал, рівень загальної культури, професійні заняття, уміння і рівень професійних знань, умінь і навичок, творчий підхід до справи служать головним, визначальним фактором розвитку й ефективності послуг освіти.

Галузь освіти - єдина сфера, яка готує кваліфіковані кадри для всіх інших галузей економіки, а також для самої себе. Підготовку вчителів, вихователів і викладачів здійснює науково-педагогічний персонал вищих навчальних закладів.

Науково-педагогічні працівники вузу зобов'язані:

- забезпечити високу ефективність педагогічного і наукового процесів;

- сформувати в учнів професійні якості з обраної спеціальності, здатність до праці і життя в умовах сучасної цивілізації й демократії;

- розвивати в тих, хто навчається, бажання самостійно займатися підвищувати кваліфікацію.

До професійно-викладацького персоналу належать: декан, завідуючий кафедрою, професор, доцент, старший викладач, викладач, асистент.

Порівняно з 1980 роком персонал вузів України зріс на 20-25%. Це пов'язано також із збільшенням кількості вузів. Чисельність докторів наук зросла в 2 рази, кандидатів наук - на 25%, а тих, хто має професорське звання, - на 35%. Ріст викладацького складу навчальних закладів сприяв розвитку університетської системи навчання. Із збільшенням кількості університетів, у декілька разів збільшився також і контингент їх студентів. Збільшення кількості університетів у 3,5 рази відбулося, головним чином, за рахунок перейменування їх з ряду інститутів різного профілю: педагогічного, гуманітарного, технічного, аграрного.

Після закінчення різних освітніх закладів їх випускники працюють за фахом, який отримали у вузах. Випускники педагогічних училищ вихователі, вчителі молодших класів, організатори; випускники вищих навчальних закладів вчителі молодших класів, вчителі старших класів, директори, завучі; при отриманні освіти в найвищих навчальних закладах викладачі технікумів, училищ, інститутів..., але це залежить також і від кваліфікаційного рівня ("спеціаліст", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "магістр", "доктор", "професор", "доцент" і т.д.).

Післявузівська освіта здійснюється в аспірантурі і докторантурі. При цьому підвищується рівень освіти, наукової і педагогічної кваліфікації на базі вищого професійного навчання. У підготовці дипломованих вузівських педагогів (кандидатів, докторів) чільне місце займають науково-дослідні інститути, академії наук. На ґрунті цієї системи ведеться підготовка студентів, аспірантів і докторантів, готуються наукові і педагогічні кадри математиків, мовників, біологів та інших спеціальностей для всіх вузів країни, інститутів РАН, інших академій і галузей.

Велике значення має фінансування навчання і науки в цілому. При недостатньому фінансування може знизитися якість освіти, підготовка спеціалістів різних рівнів, знизяться також і темпи економічного розвитку і втратиться конкурентна здібність на світовому ринку. У той час і розвиток нових форм освіти (навчання): вуз - аспірантура - докторантура, вимагає формування великих навчально-наукових комплексів, центрів.

В аспірантуру рекомендують студентів після вузів, а також на конкурсній основі може вступити кожен, хто пропрацював два роки після закінчення вузу (здаються екзамени, захищається кандидатська дисертація).

Докторантами стають особи, які мають наукову ступінь кандидата наук і зараховані в докторантуру для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук. Наукові звання присвоюються особам, котрі мають глибокі професійні знання і наукові досягнення у відповідній галузі науки.

Звання професора присвоюється особі, що має ступінь доктора наук. Звання доцента - тим особам, які мають наукову ступінь кандидата наук, ведуть викладацьку, наукову і методичну роботу у вузах.

Сучасна підготовка, розприділення працівників визначається тими радикальними змінами, які відбуваються в економіці країни, у фінансовому становищі, структурі й утриманні системи освіти. Розширення ринкових відносин в економіці веде до змін у процесі забезпечення спеціалістами галузей народного господарства. Посилюється роль економічних методів впливу, виникають елементи ринкової структури господарства, включаючи формування ринку робочої сили. Ринкове регулювання не охоплює повністю процес підготовки спеціалістів і забезпечення ними галузей освіти, але здійснює на нього активний вплив. Це регулювання реалізується через наступні економічні важелі:

- вартість робочої сили;

- заробітна плата педагогічних працівників;

- оплата за навчання;

- попит і пропозиції;

- ринкові ціни за навчальні і наукові послуги.

З початком 90-х років спостерігається таке негативне явище, як від'їзд за кордон висококваліфікованих спеціалістів, перехід в інші сфери діяльності, інші підприємства. Причина цьому: низький престиж інтелектуальної праці; низька оплата - у вузах зменшується кількість молоді, особливо чоловіків - це веде до фемінізації науково-педагогічного процесу, збільшується наукове навантаження на викладачів, що прагнуть додаткового заробітку. Посилюється нерівномірність розподілу висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів між вузами і різними регіонами країни.

У цілях підвищення ефективності відтворення науково-педагогічних кадрів можна виділити декілька важливих напрямків:

- надання вищим навчальним закладам гарантійного рівня бюджетного фінансування, звільнення від податку, утворення оптимального режиму в отриманні і використанні необхідних ресурсів і засобів;

- концентрація зусиль у підготовці науково-педагогічних кадрів у вищих вузах;

- розвиток спеціалізацій і кооперацій вузів у підготовці і використанні науково-педагогічних кадрів. Зосередження у вищих навчальних закладах підготовки викладачів з тих спеціальностей, на які є найбільші запити;

- повніше використання можливостей вузівського сектора науки.

Донедавна вся відповідальність про підготовку і розприділення спеціалістів належала державі. Підприємства, організації отримували фахівців відповідно до своїх потреб.

Зараз існує плановий набір студентів на конкурсній основі для безкоштовного навчання і на контрактній основі. Молоді спеціалісти самі вирішують проблему працевлаштування. Навчання платне. Плату за навчання вносять як юридичні особи, так і підприємства, організації.

Вища професійна освіта розрахована не менше як на чотири роки. Після її закінчення здобувається рівень бакалавра; за п'ять років - дипломований спеціаліст; на шість - магістр. Частина вузів перейшла на двохступеневу систему навчання: 2 і 4 роки. Навчаючись два роки, студент отримує ступінь бакалавра, той, хто хоче продовжувати освіту і проявляє здібності, може отримати другий ступінь, більш глибокі знання, і, ступінь магістра. Перехід на багаторівневу систему вимагав переглянути ряд спеціальностей. В останні роки відбувається перебудова структури викладацьких кадрів і прийняття студентів, спричинене домінуючими вимогами соціально-економічного розвитку. По деяких спеціальностях набір зменшується, по інших - збільшується.

У галузі освіти, враховуючи і вищу, важливою частиною є педагогічна освіта. На неї відводиться 5-та частина вузів країни. Саме вона забезпечує підготовку і підвищення кваліфікації педагогічних працівників: викладачів, вчителів, вихователів для усіх типів, форм і видів освітніх закладів. Найбільше педагогів готується для шкіл, професійно-технічних училищ, середньо-спеціальних навчальних закладів, дошкільних і позашкільних закладів. Сьогодні кожен регіон має свій педагогічний вуз, і не один. Вони орієнтовані, головним чином, на підготовку і задоволення потреб регіону в учителях і вихователях. Збільшується кількість факультетів у вузах, розвиваються економічні зв'язки з іншими країнами, поглиблюється вивчення іноземної мови, з'являються центри економічної освіти. Відбулася диференціація в складі середніх педагогічних навчальних закладів. Чільне місце займають і педагогічні коледжі. В наш час є вчителі, які не мають вищої освіти, а тому вводиться система контрактів у школах і вузах з питань працевлаштування.

У теперішніх умовах розширення ринкових відносин в економіці, негативний вплив на педагогічні кадри, проявляється в посиленому відтоку робітників із галузі освіти. Вони переходять в інші сфери діяльності через такі умови: великий різниця в зарплаті освітян з іншими галузями, ненормований робочий день, соціальна незахищеність педагогів, зниження престижу викладацької праці. Катастрофічне становище спостерігається і серед дитячих садків. У багатьох місцевостях вони закриваються, або стають сезонними. Збільшується дефіцит кваліфікованих педагогічних кадрів. Після закінчення вузу стають педагогами лише деякий відсоток випускників, багато йдуть працювати в інші сфери діяльності. Деякі педагоги працюють не за фахом.

Перехід до ринкової економіки визвав необхідність модернізації змісту педагогічної освіти і зміну структури підготовки педвузами учительських кадрів. Виникла потреба не лише в розширенні складу спеціальностей, але й в істотних змінах пропорцій у прийнятті студентів різних спеціальностей. У педвузах готують спеціалістів за усіма спеціальностями. В останні роки в ряді педагогічних університетів, інститутів розгорнута підготовка економістів, юристів, менеджерів, маркетологів, психологів. У зв'язку із цим повідкривалися нові факультети: економічний, юридичний, психолого-дефектологічний.

Сьогодні велика увага відводиться підготовці спеціалістів для роботи з дітьми, які мають відхилення в розвитку. Іде підготовка вчителів предметників із додатковими спеціальностями.

Перебудова вищої педагогічної освіти. Для підготовки висококваліфікованих працівників потрібна цілісна, комплексна програма. У її реалізації головна роль повинна належати педагогічним університетам, здатним розробляти нові освітні технології, новий зміст освіти з урахуванням регіональної специфіки. Важливою для вирішення проблем підвищення якості підготовки вчителів і забезпечення ними навчальних закладів є ідея утворення комплексів безперервної педагогічної освіти:

• педагогічний ліцей;
  
• педагогічний коледж;
  
• педагогічний вуз;
  
• університет педагогічної майстерності.
  

При комплексах даної педагогічної освіти передбачається також функціонування і забезпечення блоків: наукового, комерційного, організації міжнародних зв'язків. Ведеться підготовка вчителів за експериментальною програмою; утворюються на базі педвузів наукові лабораторії і науково-дослідні інститути.

Підвищення кваліфікації. Підготовка педагогічних кадрів передбачає не лише збільшення підготовки кількості вчителів, але і їх перепідготовку, підвищення їх кваліфікації. Для цього потрібне і підвищення кваліфікації і перепідготовка науково-педагогічного персоналу, який здійснюватиме цю роботу. Тому і виникли інститути удосконалення вчителів.

Кожні п'ять років, протягом 2-3-х місяців, учитель проходить перепідготовку в цих інститутах. Для формування і навчання керівників шкіл існують факультети підготовки і підвищення кваліфікації освіти працівників.

1. Надання працівникам освіти і навчальних закладів кваліфікованої допомоги в проведенні інформаційної діяльності тощо.
   

На сучасному етапі реформування освіти відбувається ґрунтовна перебудова всієї системи підвищення кваліфікації педагогів і за складом її закладів, і за змістом їх роботи.

Лише система підвищення кваліфікації потенційно здатна, разом з Міністерством загального і професійного навчання, (освіти) забезпечити збереження єдиного освітнього простору в країні.


Самостійні заняття

• Принципи підбору педагогічних кадрів для закладів освіти;
  
• Законспектувати з Кодексу законів України «Про працю» статті, згідно з якими приймають і звільняють з роботи працівників різних галузей (в тому числі і освіти).
  

Тема 6 Фінансове та матеріально-технічне забезпечення закладів освіти.

Сучасний стан матеріальної бази шкіл та інших навчальних закладів України перебуває у занедбаному стані. Гостро відчувається проблема нестачі приміщень у дошкільному, шкільному і наступних рівнях загальноосвітньої системи.

Сучасний світ є прогресивною епохою посилення конкуренції у різних сферах. Освітні послуги, які надають сучасні дитячі садки, школи, ліце6ї, гімназії є своєрідним товаром, який повинен зайняти належне місце на ринку, відповідати потребам людей та бути конкурентноздатним.

Освітні послуги найвищого рівня якості здатна запропонувати така освітня організація, процес управління якого здійснюється ефективно. Одним з інноваційних підходів до управління, що забезпечує високу ефективність діяльності організації, є командний менеджмент, або управління командою.

Матеріальна база загальноосвітніх закладів знаходиться в надто тяжких умовах тому, що не вистачає найголовнішого - підручників, які приходиться купувати батькам.

По-друге, не вистачає наочних матеріалів для пояснення будь-якого цікавого матеріалу, тому вчителям доводиться самостійно його добирати.

По-третє, з року в рік збільшується кількість приміщень, які знаходяться в аварійному стані. На нові школи немає коштів, а старі - нічим ремонтувати, а тому ремонти шкіл та класів здійснюються за кошти батьків.

По-четверте, про що можна говорити, коли в школі немає елементарного - крейди. І до того ж, як можна досягати педагогічної майстерності, коли немає комп'ютерів, ТЗН і головними матеріально технічними засобами залишаються ганчірка, дошка і крейда.

По-п'яте, заробітна плата вчителя виплачується невчасно, і тому наш учитель повинен працювати і думати про присадибне господарство, яке дасть йому матеріальну підготовку.

Отже, становище матеріально-технічної бази української школи залишається ще до цього часу в тяжких умовах, але ми сподіваємося, що життя буде кращим і збудуються нові школи для наших українських дітей, котрі хочуть вчитися і працювати на користь України.

У сучасних школах з'являються платні послуги, за рахунок цього покращується матеріально-технічна база школи. Такі школи мають кошти на свої витрати. Багатьом з них на сучасному етапі надають допомогу фермерські, колективні господарства та спонсори, ще, як правило, молоді бізнесмени та підприємці.

Крім цього, збільшується кількість платних гуртків, у які охоче йдуть діти.

Україна, творячи ринкову економіку й утверджуючи демократичні засади, має надати всім однакові можливості одержати освіту в її поліпшеній якості й змістові, що відповідало б потребам особи і суспільства.

Середня освіта потрапила в пряму залежність від економіки села, міста, району, області. Це вимагає змін у підході до її фінансування. Фахівці пропонують систему, за якої утримання школи та її матеріально-технічне забезпечення лишається за місцевими органами виконавчої влади, а всі інші витрати, зокрема оплату праці педагогів, візьме на себе уряд. Це, безперечно, створить рівні умови для одержання певного обсягу і змісту освіти. Для цього слід відокремити відрахування на освіту в держбюджеті і місцевих бюджетах, зняти оподаткування, хоча б на недодану бюджетом суму, із закладів освіти. Хоча деякі пільги оподаткування і передбачені Законом України "Про податок з прибутку" (пп. 7.11, 7.11.2, 7.11.3), а також ст. 61 Закону "Про освіту", однак залишаються проблеми, які потрібно розв'язувати.

Атестація навчальних закладів має за мету визначити спроможність закладу здійснювати освітню діяльність на рівні державних вимог (стандартів) згідно з виданою йому ліцензією; оцінити форми і методи організації та реалізації навчально-виховного процесу, спрямованого на здобуття учнями відповідних знань, умінь і навичок, інтелектуального, творчого і фізичного розвитку особистості. На сьогоднішній день оцінка навчально-матеріальної бази закладу освіти проводиться після вивчення її за такими критеріям:

- наявність і стан навчальних приміщень, шкільних меблів і обладнання, дотримання санітарно-гігієнічних вимог;

стан навчально-матеріальної бази з фізичної підготовки і трудового навчання;

- технічні засоби навчання, їх стан і ефективність використання;

- характеристика кабінету інформатики і обчислювальної техніки;

стан бібліотеки, наявність бібліотечних фондів і їх збереження, робота бібліотеки;

- стан забезпечення учнів підручниками та оплати за користування ними;

- фінансування закладу, формування фінансових ресурсів закладу, доцільність і раціональність їх використання;

- харчування учнів у школі, можливості і реальний стан;

- аналіз господарської діяльності керівника за попередній період і його планів на перспективу;

- роль технічного і допоміжного персоналу в школі.

Фінансування середньої освіти В Україні існують три рівні управління (державний, обласний та районний). Фінансування середньої освіти здійснюється з бюджетів, що формуються на цих рівнях, причому кошти районних і обласних бюджетів складають ~ 94 - 99 % усього бюджету середньої освіти.

Розподіл між видатками бюджетів різних рівнів відбувається таким чином: з державного бюджету фінансуються:

- республіканські спеціальні школи-інтернати для обдарованих дітей (їх усього 3);

- школи соціальної реабілітації, у яких утримуються неповнолітні правопорушники віком 11-14 років;

- випуск підручників.

З обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя фінансуються:

- спеціальні школи, школи-інтернати, для дітей з вадами розвитку;

- загальноосвітні школи-інтернати;

- дитячі будинки;

- заходи щодо підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

- з районних бюджетів фінансуються:

- загальноосвітні школи;

- спеціальні школи.

Фінансування вищих навчальних закладів.

Фінансування ВНЗ здійснює засновник. Якщо це є приватний ВНЗ, то повністю здійснює фінансування власник цього закладу. Інший підхід у фінансуванні ВНЗ державної або комунальної форм власності. Наприклад, міський державний педагогічний університет імені Грінченка фінансує державна адміністрація м. Києва. Переяслав – Хмельницький ДПУ імені Г. Сковороди фінансує Міністерство освіти і науки України. Київський Національний Університет імені Т.Г.Шевченка фінансується безпосередньо Кабінетом Міністрів України.

Перш за все Кабмін України та Міністерство освіти і науки України розробляють і доводять до кожного ВНЗ лімітну довідку, в якій робиться розрахунок на одного студента ВНЗ на календарний рік відповідно до кількості грошей закладених в державному бюджеті України на рік, а потім робиться розрахунок на ВНЗ відповідно від кількості студентів державної форми навчання. Тобто, якщо університет А має вдвічі більше студентів державної форми навчання, ніж університет Б, то і коштів він отримає від держави вдвічі більше. Крім того в лімітній довідці обов’язково вказуються статті витрат, як правило це витрати на заробітну плату, стипендії, та комунальні послуги. На підставі лімітної довідки кожний заклад освіти складає кошторис на фінансування в рік у який включаються кошти, що планує заробити навчальний заклад надаючи платні послуги. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 38 перелік платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами у сфері освітньої діяльності:

- навчання іноземних і вітчизняних студентів у вищих навчальних закладах понад державне замовлення в межах ліцензованого обсягу прийому;

- здобуття другої вищої освіти, другої кваліфікації молодшого спеціаліста, крім випадків, передбачених законодавством;

- післядипломна освіта понад державне замовлення;

- підготовка робітників різних професій понад державне замовлення;

- навчання слухачів підготовчих відділень вищих навчальних закладів;

- переведення з одного до іншого вищого навчального закладу та поновлення навчання студентів, за винятком осіб які перебували в академічній відпустці та переводяться або поновлюються з об’єктивних причин;

- повторне вивчення відрахованими студентами окремих дисциплін і курсів з наступним складанням іспитів;

- підготовка і перепідготовка робітників і спеціалістів за замовленнями служб зайнятості населення;

- підготовка аспірантів і докторантів понад державне замовлення;

- прийом кандидатських іспитів;

- навчання іноземних громадян в аспірантурі, докторантурі, їх стажування, крім іноземних громадян, які постійно проживають на території України;

- підготовка до захисту та проведення захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора, друкування дисертації, друкування і розсилання авторефератів, стенографування захисту тощо;

- плата за наукові консультації для осіб, які підвищують кваліфікацію самостійно;

- довузівська підготовка;

- лекторії;

- платні курси водіїв, гуртки іноземних мов, комп’ютерної підготовки, гри на музичних інструментах, хореографії та інше;

- освітні послуги понад обсяги, встановлені навчальними планами і програмами дошкільних, інтернат них, загальноосвітніх, професійно – технічних та вищих навчальних закладах;

- консультації для різних категорій населення ( учнівської молоді понад державний компонент поза графіком навчально – виховного процесу; аспірантів, докторантів; підприємств і організацій різних форм власності.

Самостійні заняття.

1. Концептуальні засади фінансового менеджменту.
   
2. Фінансова система закладу освіти.
   
3. Форми та методи ефективного управління фінансами в освітній організації.
   
4. Залучення інвестицій, як один із напрямів ефективного фінансового менеджменту в освітніх організаціях.
   

Тема 7.Стратегічне управління в освітньому менеджменті


Головне завдання стратегічного управління

Стратегічним управлінням в освіті є переведення освітнього органу з того стану, який є зараз, у бажаний. Стан визначений у миті їхнього функціонування.

Стратегічне управління полягає в орієнтації на зміни у зовнішньому середовищі та на ті виклики, які ставить це середовище стосовно тієї чи іншої організації (демографічні зміни, етнічні, оновлення змісту освіти, поява нових освітніх технологій).

Стратегічне управління полягає в орієнтації на перспективу.

Щоб встановити відсутність чи наявність стратегічного управління можна означити два запитання:

1. Чи бачить керівник освітньої організації довгострокову перспективу її діяльності (випуск одинадцятикласників, які будуть знати три іноземні мови, вміти володіти автомобілем, мати хороші знання з культури українського мовлення – керівник який здійснює стратегічне управління).
   
2. Як він аналізує роботу закладів освіти (суспільство ставить перед нами вимоги, щоб вчитель викладав не один, а три предмета).
   

Керівник стратегічного управління має мету.

Стратегічне управління освітньою організацією-це такий тип управління, коли:

а) діяльність освітніх організацій спрямоване на задоволення освітніх запитів споживачів і замовлення освітніх послуг;

б) коли освітній заклад швидко і гнучко реагує на зміни в освітньому середовищі;

в) освітня організація домагається конкурентних переваг;

г) забезпечується можливість успішної діяльності організації в довгостроковій перспективі.

Стратегічне управління має декілька етапів:

І – визначення місії та цілей діяльності освітньої організації


Визначити місію освітньої організації – чітко уявити собі і переконати колектив в тому, якою повинна бути освітня організація, у чому полягає її відмінність від інших, чого вона хоче досягти.

Місію можна сформулювати в одному реченні, а також в розширеному вигляді: виховати справжнього громадянина ( місія – візитна картка закладу освіти)

Визначити місію – дати відповідь на два запитання:

1. Яким ми бачимо нашу освітню організацію в майбутньому і чим вона буде відрізнятися від іншої?
   
2. Які зобов’язання хоче і може прийняти освітня організація відносно запитів своїх замовників споживачів освітніх послуг?
   

Умови ефективного визначення закладу освіти:

• місія не може бути розроблена на короткий час;
  
• місія повинна формуватися так, щоб можна було визначити мету діяльності;
  
• місія буде ефективна, коли буде базуватися на реальних можливостях.
  

Ціль визначається на конкретному етапі, відрізку шляху. Цілей може бути дуже багато.

Керівник ставить певні цілі для досягнення місії. Сукупність цілей у менеджменті називається дерево цілей.

Визначаючи цілі, ми прокладаємо своєрідний маршрут для реалізації місії. Цілі можуть бути короткотерміновими та довготерміновими.

ІІ. Аналіз зовнішнього середовища.

Зовнішнє середовище освітньої організації – сукупність політичних соціальних і природних факторів, які мають великий вплив на створення, функціонування і розвиток освітньої організації.

Аналіз зовнішнього середовища – системна оцінка інформації про ті чи інші фактори зовнішнього середовища, які мають вплив на функціонування освітньої організації чи можуть його мати.

Мета аналізу зовнішнього середовища.

1. для того, щоб визначити можливість для розвитку закладів освіти або побачити проблеми чи загрози для його функціонування ;
   
2. для визначення чи переосмислення ключових параметрів закладу освіти.
   

Аналіз зовнішнього середовища здійснюється за допомогою 3 дій:

1. створення системного інформаційного забезпечення управлінської діяльності;
   
2. Аналіз отриманої інформації
   
3. Прийняття за результатом аналізу управлінського рішення.
   

ІІІ. Аналіз сильних і слабких сторін організації (порівняння двох освітніх організацій)

Основні напрямки аналізу:

1. – стан матеріально - технічної. бази. та фінансів;
   
2. – стан освітнього процесу
   
   • зміст
     
   • технологія;
     
3. організація освітнього процесу;
   
4. кадри;
   
5. організаційна культура та імідж закладу освіти;
   

Організаційна культура – цілісна система вироблених в організації та властива її членам моделей переконань, правил та звичок

6) імідж закладу освіти