«Україна»
| Вид материала | Лекція |
- Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine, 382.75kb.
- Cлово до читача Вступ Розділ І. Історико-теоретичні, методологічні основи українознавства, 8835.25kb.
- Сфери діалогу з єс, 69.82kb.
- План дій «україна-нато», 181.04kb.
- План дій Україна-нато вступ, 156.17kb.
- Цільовий план україна нато на 2008 рік у рамках Плану дій Україна нато, 2146.18kb.
- „Україна моя, Україна, я для тебе на світі живу, 42.77kb.
- Электронное издание, 750.03kb.
- План заходів з виконання Цільового плану Україна нато на 2009 рік у рамках Плану дій, 123.18kb.
- Текст Порядку денного асоціації Україна єс додається, 484.81kb.
ЩЕ ОДНОГО НОЄВА КОВЧЕГА НЕ БУДЕ…
І нарешті про те, що не має кордонів і національностей. На тлі цієї проблеми світ і Україна, мов на долоні Творця.
Екологічна криза як похідна від економічної грізно нависла над усім світом. «Екологічна бомба» уповільненої дії, яку ми — країни і народи — посилено начиняємо «вибухівкою» із відходів виробничої діяльності, здатна спустошити наш спільний дім — планету Земля, перетворивши її на безводну пустелю. Наше покоління практично в усіх куточках планети безсоромно грабує в коморах природи те, що належить дітям і онукам. Так говорять аналітики.
А ось — практика. Як не парадоксально це звучить, але найбільшими «злодіями» виступають саме розвинені країни. Це звучить закономірно, якщо країну порівняти з людиною. Заможна людина (звісно, та, яка зберегла лише «хапальні» рефлекси) здатна на безпросвітно безпринципні вчинки. Чи може, скажімо, сьогодні хтось назвати нормальною забудову берегів Дніпра, інших заповідних, екологічно привабливих місць Києва й України? На очах у юного покоління відбувається варварське нищення природного балансу.
...Людство живе в одному «ковчегу» і його поки що лагідно оберігає атмосфера. Який він, цей наш спільний дім? Французький географ Елізе Реклю сказав дуже влучно: «Людина створює навколишнє середовище по своєму образу і подобі». Небачена і здебільшого непродумана діяльність людини, супроводжувана знищенням природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища, призвела до того, що сьогодні біосфера перебуває у критичному стані.
Виникли екологічні проблеми не сьогодні і не вчора. Але і збереження природи також. Про неї дбали, як свідчать стародавні літописи, ще 4 тисячі років тому у Вавилоні, а пізніше — китайські і монгольські імператори, європейські монархи. І не варто все це прикривати лише цивілізацією. Цивілізованими мають бути не тільки методи «витрушування» із природи земних благ, а й думки і дії людини. А оскільки тут явний дисбаланс — маємо результат.
Страшною дійсністю стають голод, отруєні річки, моря, океани, шкідливе повітря у великих промислових містах, загроза кліматичних аномалій, сотні зниклих видів тварин і рослин, ерозія та майже повне виснаження ґрунтів у аграрних районах. Чорнобильська катастрофа, нафтова катастрофа у Мексиканській затоці, останні масові світові пожежі, а скільки їх таких, трохи менших чи навіть більших за масштабами, уже відбулося на планеті Земля? Тож, ліквідація глобальної екологічної кризи є на сьогодні найважливішим завданням людства.
Сказати, що людство спокійно все це спостерігає, буде неправильним. У останні роки слово «екологія» отримало надзвичайну популярність, хоча в 60-ті роки воно було відоме лише вузькому колу вчених. У 1992 році шанувальники і фахівці цього напряму з’їхались на Всесвітню конференцію в Ріо-де-Жанейро із 150 країн світу. Що вдалося реалізувати з думок того поважного зібрання — невідомо. Але відомі факти, які примушують не те що замислитись, а бити тривогу.
На жаль, людина влаштована так, що вона спочатку радіє своїм успіхам, а потім уже замислюється, чи варто було це робити. Не є винятком й ігри людини з природою: людина азартно «забиває голи», абсолютно не замислюючись над тим, що кожна агресія буде мати наслідки, тобто протидію. Наукові досягнення ХХ ст. створили ілюзію про майже повну керованість світом, але не природою. Бо господарська діяльність людства, екстенсивне використання природних ресурсів, величезні масштаби відходів, які ще не навчились утилізувати без шкоди для природи і людей, — все це входить у велике протиріччя з можливостями планети.
З огляду на це, можна виділити два аспекти екологічної проблеми: екологічні кризи, що виникають унаслідок природних процесів, і кризи, викликані антропогенною діяльністю і нераціональним природокористуванням.
Але, по-справжньому заглибившись у цю тему (і про це говорять фахівці), доходиш висновку, що ці два аспекти якоюсь мірою пов’язані між собою.
Наступ льодовиків, виверження вулканів, паводки — все це природні фактори і вони ніби закономірні на нашій динамічній планеті. Але є й інші факти: із 60-х по 80-ті роки ХХ ст. частота великих стихійних лих зросла в 5 разів і втричі зросли загальні економічні втрати.
Протягом століть людина безконтрольно брала все, що їй давала природа. Але брала неосмислено, навіть дико, «не прохаючи милостині у природи» (за висловом одного з радянських біологів), не боючись отримати контрудар.
А він не забарився. Ось приклади з життя Росії — озеро Байкал, Аральське море, Ладожське озеро, БАМ, меліорація та інші. Недалеко відкотилась і Україна, перекресливши Чорнобильською катастрофою на сотні років життя одного з найбагатших на природні ресурси регіонів.
Те, що нині людина зробила з навколишньою природою, вже за своїми масштабами є катастрофічним. А наступ на природу триває…
Першоджерелом і першопричиною бурхливого розвитку глобальної екологічної кризи є, вважають міжнародні експерти, демографічний вибух, що супроводжується збільшенням темпів і обсягів скорочення природних ресурсів, нагромадженням відходів, забрудненням довкілля, що, у свою чергу, несе глобальні кліматичні зміни, хвороби, голод, вимирання.
Цікавим є такий факт: упродовж 80-х років ХХ ст. із надр Землі було видобуто корисних копалин більше, ніж за всю історію людства! Але не меш важливою є проблема відходів. Наприклад, на звалищах, що розташовані навколо Києва, можна було б побудувати місто з населенням 300 тис. осіб. А якими могутніми на тих площах могли би стати «легені» столиці, замість того, щоб викидати у повітря смертельні дози токсичних речовин…
Атмосферне повітря можна вважати невичерпним лише умовно, адже людині для життя потрібне повітря відповідної якості. Нині на Землі вже практично не залишилось таких ділянок, де б повітря зберігало свою первісну чистоту. А повітря — це те, без чого (про це знає кожен школяр) людина не може жити більше двох хвилин.
У 1986 р., за іронією долі, саме тоді, коли сталася Чорнобильська катастрофа, вченими була оприлюднена статистика про споживацький «апетит» людства. Вона показала, що населення Землі «з’їдає» більше, ніж відтворює природа. Вічний продукт — біосферу — ми «з’їли» у вересні 2009 року. Ця статистика дає змогу зрозуміти людству, що всьому настає кінець. І для того, щоб це стало зрозумілим остаточно, потрібно лише 60–70 років.
Не менш гострою проблемою є нині і забезпечення людства питною водою. Але проблема не тільки в кількості води, а більшою мірою — в її якості. В певних районах, регіонах більшість водойм є токсичними. Нафтова плівка на поверхні океанів — це не тільки спотворені береги, загибель морських мешканців та птахів, а й загибель планктону.
Не краще виглядає і ґрунт — продукт праці людини. Нині в результаті хижацького користування, нерозумної аграрної політики та розбазарювання під різні види будівництва, кар’єри, полігони — наша земля-годувальниця на грані виснаження. За даними ЮНЕП, щорічно через вплив на ґрунти вітрів, ураганів, хімізації, будівництва міст, промислових об’єктів та ін. у всьому світі «знецінюється» від 5 до 7 млн га (!) родючих земель.
Глобальний характер екологічної безпеки потребує корінний перегляд усіх міжнародних зв’язків і відносин, реалізацію глобального гуманістичного мислення. Нині на глобальному рівні важливу координаційну роль відіграє Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). На міжнародному — двостороннє чи багатостороннє співробітництво, що орієнтується в основному на розв’язання регіональних екологічних проблем як на урядовому, так і неурядовому рівні. В ідеалі ці два напрями мають узгоджуватись у своїх діях, але якщо хоча б один із них — міжнародний — діятиме з великою відповідальністю, то проблем у глобального значно поменшає. Тут доречно згадати філософську і дуже практичну фразу «Почни із себе».
Але людство не припиняє мріяти і фантазувати. І не факт, що тільки з метою врятувати світ від екологічної катастрофи. Скоріше для того, щоб пристосуватись до нього, покращуючи своє проживання в ньому. Звісно, що далеко не все вимріяне збувається. Але є незаперечні факти й того, що багато з людських фантазій таки збулося. Геніальними можна назвати прогнози таких фантастів, як Жюль Верн, Айзек Азімов, Артур Кларк та ін. Це — підводний човен і телебачення, супутниковий зв’язок і політ ракети в космос, комп’ютер і мобільний телефон, Інтернет і генні технології…
Сьогодні думка футурологів є настільки оптимістичною, що хочеться вірити розумним головам. Помріємо і ми з ними. Скажімо, яким буде світ всього через 50 років?
Отже, ріст промисловості призведе до того, що міста в 2060 році будуть належати великим корпораціям. А працівники промислових підприємств будуть жити в будинках, приєднаних до виробничих площ. Не поспішайте сміятись. Уже тепер у великих світових концернах працівникам видають безвідсоткові кредити на житло, побудоване самою компанією, за умови, що вони будуть працювати до повної виплати.
Далі. Містами забудують пустелі. Це теж недалеко від істини, зважаючи на можливе перенаселення планети, де пустелі нині займають 16,5 млн кв. км, що становить майже 11 % поверхні суші. Вже зараз Європейська економічна комісія ООН розробила план дій щодо перетворення найбільшої пустелі — Сахари. Для цього створено консорціум із 12 могутніх міжнародних компаній. І тут нічого фантастичного немає, якщо взяти до уваги, що сонячну енергію в електричну уже 20 років успішно перетворює і використовує Іспанія.
Будуть побудовані міста-сателіти. Причому кожен поліс буде складатися із двох частин — наземної і підземної. Він пірнатиме вглиб до 200–300 м, де буде комфортною температура і всі будуть забезпечені роботою, житлом і їжею. Строк реалізації цього проекту — 40 років.
Ще один варіант корпоративного міста-держави — будівлі, розташовані на територіях штучних островів. Вони вже існують і сьогодні в ЮАЕ на трьох штучних островах. Однак, на думку футурологів, через 10–15 років їх будуть будувати на суші, а потім «перевозити» до газового або нафтового родовища. Ймовірність зведення таких островів велика з огляду на те, що технологія добування енергоресурсів буде чітко відпрацьована. Відтак, людство зможе себе забезпечити «блакитним і чорним золотом» ще на 70–100 років.
Не менш цікавими уявляються і вирішення дуже життєвих питань у містах майбутнього. Скажімо, висота житлових будинків матиме по 100–150 поверхів, отже кожен будинок буде являти собою міні-електростанцію. А з метою накопичення якомога більше сонячної енергії будинки матимуть яйцеподібну форму. Всі будівлі будуть з’єднані мережею підземних доріг, оскільки жахлива екологія зажене людей в підземку.
Система «розумний будинок» існує вже сьогодні, але примітивна. Знавці кажуть, що через 10–15 років ми, зайшовши у квартиру, зможемо подавати команди, приміром, для того, щоб розігріти чайник, включити світло, замовити продукти в супермаркеті і готувати їжу...
Ще більш фантастичною буде робота лікарів майбутнього. Скажімо, в разі погіршення якогось параметра здоров’я, одежа людини сама буде це фіксувати, аналізувати і сама викликатиме «швидку». Ну, а оперуватимуть, звісно, роботи, якими (слава Богу!) керуватимуть люди.
А ось із питною водою буде зовсім непереливки. Тому ванни майбутнього будуть очищувати тіло людини ультразвуком... Глибокій переробці буде піддаватися сміття і використовуватися як будматеріали. Кожна квартира буде оснащена захистом проти сонця, фільтром проти пилу, кондиціонером, інакше — перебувати в будинку буде просто неможливо. Озоновий шар буде пошкоджено, а пил буде радіоактивним. Невесела перспектива… Здається, намріялись...
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ
Обмежений обсяг лекції, звісно ж, вмістив лише частину роздумів у розкритті всієї повноти і розмаїття зачепленої теми. А оскільки вона торкається своєю актуальністю не тільки окремого народу, а й усіх народів світу, то говорити про її вичерпність можна лише за глибокого дослідження. До нього, приміром, не увійшли такі розділи, як військова справа, законотворення, охорона здоров’я та ін.
Не треба виїздити за кордон, щоб переконатися, наскільки розмаїтими і водночас непростими є соціальні, культурні, етнічні зв’язки навіть у межах кількох етносів. А неймовірну складність можна лише уявити, якщо замислитись над життям більш як 6-мільярдного населення Землі. Водночас розширення світогляду, до якого прагне кожна культурна людина, ставить перед нею безліч запитань. Відповіді на них намагається отримати як людина, так і кожна країна.
Світ великий і водночас малий. І ми, українці, в цьому розмаїтому світі — один із багатьох народів, який хоче бути почутим як народ неповторний. Саме тому цікавим, на нашу думку, є дослідження, проведене тижневиком «Комментарии». В ньому дослідниками виступили відомі журналісти, соціологи, політологи, культурологи, письменники… Отже, які ми — українці?
Політологи називають партійну систему України мультипартійною, що відповідає відомій приказці «де два українці — три гетьмани». Справді, наявність 176 зареєстрованих партій на перший погляд може здатися політичною анархією. Однак, у 60-мільйонній Англії, яку прийнято подавати як приклад класичної двопартійності, так не вважають: там зареєстровано 400 партій. У Польщі — 120 партій, в Італії — 80, Нідерландах — 70, навіть у США існує 70 об’єднань політичних сил.
В Україні 56 % громадян відносять себе до української культурної традиції. Всього 6,6 % українців у думках віднесли себе до тих, хто інтегрується в Європу. Водночас в Україні більше прихильників радянської традиції, ніж російської: відповідно — 16,7 % і 11,3 %.
Виборча активність українців залежить від статусу виборів — президентські перегони їх приваблюють набагато більше, ніж вибори в місцеві ради. Активність українців на виборах щодалі зменшується і підвищується залежно від віри на покращення життя. У 1991 р. явка склала рекордні 84,2 %; в 1994 — 69 %, у другому турі — 71,4 %; у 1999 р. — 74,9%; у 2004 р. на третій тур прийшли — 77,1 % виборців. Віра в порядний парламентаризм падає: якщо в 1994 р. за депутатів ВР прийшло проголосувати — 75,7 %, то у 2007 — 62 %. Але українці не найбільші песимісти в цьому сенсі. У РФ явка виборців на президентські і парламентські вибори склала в 1993 р. — 54,8 %, а у 2008 р. — 69,7 %. У Польщі на парламентські вибори в 2005 р. прийшло тільки 40,5 %, а на перевибори в Сейм у 2007 р. — 53,8 %. У Франції на недавні вибори прийшли 49 % громадян, а в дисциплінованій Німеччині явка німців на вибори була найнижчою за всю повоєнну історію — 70,8 %.
Українська мова є рідною для більшості мешканців 23 регіонів України із 27. У 19 регіонах рівень україномовного населення коливається між 70 і 98 %. Російську мову вважають рідною також 15 % українців. Більшість громадян інших національних меншин в Україні вважають рідною російську мову, а ось 71 % поляків визнало своєю рідною українську мову.
Майже 35 % українців хотіли б емігрувати у країни ЄС, близько 28 % — в Росію і близько 20 % — у США. Їдуть на заробітки в Росію 49 % українців, по 13 % — Італію і Чехію, 7 % — Польщу, 6,5 % — Іспанію, 3 % — Португалію, 2 % — Угорщину.
Приблизно 30 % українських студентів хотіли б залишити Батьківщину через матеріальну невлаштованість або неможливість творчої реалізації, 25 % не проти попрацювати за кордоном. Освічену молодь здебільшого цікавлять США, Великобританія або Німеччина. Така ж картина спостерігається і серед молоді РФ — бажаючих емігрувати наближається до 30 %.
В Україні 44 % жителів країни трудяться в економіці. Для порівняння: в Росії таких — 48,7 %, Німеччині — 56 %, Чехії — 50,7 %, Румунії — 46,7 %.
Вимальовується цікава картина: 14 млн українців утримують 32 млн осіб, тобто кожен працюючий має заробити ще й на 2,3 інших громадян, яким потім держава допоможе прожити. Маючи такий рівень навантаження, ми дивовижним чином тримаємося за скандинавську модель соціальної політики, де передбачені безплатні соціальні блага — медицина, освіта, незалежно від рівня прибутків. Але при цьому забуваємо, що мешканці Скандинавії мають все це за рахунок оподаткування — 37–60 %, тоді як українці платять 15 %. А взагалі, заради справедливості, слід було б виявити, що ніякої безоплатної освіти, як і медицини, для широкого загалу в Україні не існує.
Позитивною характеристикою середньостатистичного українця є, можна сказати, унікальний для Європи феномен — несхильність підтримувати агресивно-конфронтаційні засоби вирішення соціально-політичних проблем. Зворотним боком цієї якості є характерна для українця амбівалентність. Вона проявляється у прийнятті альтернатив, які себе взаємно виключають. Класичний приклад: у березні 1991 року на референдумах українці проголосували за збереження СРСР, а уже в грудні 1991 року — за незалежність України.
«Укрзалізниця» випередила Америку: кількість пасажирських залізничних перевезень в Україні більше у 2 рази, ніж у США. Схожа ситуація у Білорусії, де залізниця користується популярністю. А ось в Європі — Польща, Німеччина, Франція, Великобританія — віддають перевагу автотранспорту. До речі, незважаючи на відстані, в США — теж.
В Україні на 10 тис. населення припадає 116 медпрацівників, що більше, ніж в Австрії, Італії, Португалії і навіть Німеччині. Але ще більшу кількість медпрацівників мають Швейцарія і Греція. У світі в цілому на 10 тис. населення припадає 13 лікарів і 28 інших медичних працівників. За кількістю лікарняних ліжок нас випередили тільки чотири країни — Японія (140 на 10 тис.), КНДР (132), Білорусь (125), Росія (97). Водночас 97 % українців незадоволені медичним обслуговуванням у країні. Воно й не дивно: треба прогодувати армію із 147 тис. лікарів, 388 тис. сестринського персоналу, хоча на це виділяється лише 4 % ВВП. Отже, українці змушені багато що оплачувати самостійно. Держава витрачає на охорону здоров’я одного українця 89 дол., а самі українці щорічно доплачують ще по 71 дол. Отримана сума — 160 дол. — відповідає витратам на охорону здоров’я в державах із середнім рівнем прибутків. Але ми не одні такі у світі: зовнішнє фінансування (так ВОЗ називає хабарі) у світі становить 17 %, а в деяких країнах воно сягає 75 %.
Шанси дожити до глибокої старості в українців невеликі. Очікувана тривалість життя становить 68 років: для жінок — 74, для чоловіків — 62. За цим показником Україна посідає 150-те місце із 223 країн світу, тобто ми десь між Гондурасом і Монголією. Найбільше шансів прожити довго мають мешканці Макао (автономна територія у складі КНР) — 84 роки, хоча вся решта китайців можуть сподіватися тільки на 63,5 роки. Але серед відомих країн позиції лідерів належать Японії — 82 роки, австралійці — 81, французи, шведи, швейцарці — 80.
Україна посідає 98-ме місце із 181 країн, що досліджуються, за рівнем ВВП на душу населення. Кожен українець за рік виробляє 6 461 дол. національного продукту. Найкраще живеться мешканцям Катара, їх щорічні «заробітки» становлять 87 717 дол., а ось мешканці Зімбабве вирбляють лише 9 дол. Найближчі до нас у цьому плані китайці — 6 546 дол. Із колишніх республік СРСР нас упевнено випередили естонці, латиші, литовці, росіяни, казахи, азербайджанці.
Україна опустилася на передостаннє місце в Європі за рівнем споживання. Зараз за межею бідності у нас перебуває 78 % населення. Тому понад 50 % українців віддають перевагу готуванню їжі вдома. Українці так і не придбали «європейську» звичку споживати їжу переважно поза домом.
За показником використання телекомунікаційних послуг Україна посідає гідне місце на всьому східноєвропейському просторі. В Україні, як і в Росії, абонентів мобільного зв’язку більше, ніж населення у країні. Але українці більше схильні дотримуватись правил мобільного етикету, ніж росіяни.
Майже 68 % українців вважають накопичення коштів важливим, що наближає їх до австрійців і сербів. Ще більш відповідально до накопичення ставляться румуни й угорці. А найбільш легковажно до цього ставляться чехи. На «чорний день» українці відкладають майже 10% прибутків.
У докризові часи Україна швидко випереджала західні країни, де 80% працездатного населення мають кредитні зобов’язання, і на кожного українця припадало 260 євро іпотечного кредиту. Але ми все ще відстаємо від розвинутих країн і перебуваємо на 29 місці з 33 країн Європи. Чемпіонами по іпотечному кредитуванню є мешканці Данії, де сума іпотечного кредиту на душу населення становить 40,5 тис. євро.
Українці почали більше віддавати на благодійність. У 2008 році матеріальну і грошову допомогу людям або громадським організаціям надали 37 % населення. Основний мотив: розуміння того, що допомогу потребують, — 44 %, почуття жалості — 38 %.
Українці п’ють горілки по 13 л на одну особу в рік і посідають 3-тє місце у світі після Росії (18 л) і США. А ось по споживанню чаю Україна посідає 13-те місце серед 15 країн, після українців ще менше полюбляють чай індуси й американці. Найбільше люблять чай англійці та ірландці. Любителів кави у нас теж небагато. Серед семи досліджених країн ми посідаємо 7-ме місце, пропустивши вперед Росію, Великобританію, Румунію, Польщу, Італію і Францію.
Динаміка використання нафтопродуктів у нашій країні напряму пов’язана з темпами реалізації автомобілів. Піковим для автопродаж були 2005–2007 рр. Зростання використання нафтопродуктів в Європі відбувається поступово.
Україна «з’їдає» 115 кг металу на рік. За обсягами виплавки сталі Україна міцно утримує позиції у світовій десятці лідерів, однак рівень використання металу всередині країни залишається низьким.
Україна стала єдиною країною у світі, яка за кілька років з нуля наростила видобуток одного з найпопулярніших дорогоцінних каменів — бурштину. Нині промисловий видобуток бурштину налагодили Росія, Польща, Україна, США і Домініканська Республіка.
За останні 5 років в Україні народилося на 200 тис. дітей більше, ніж у 1997–2001 рр. Водночас, кожна п’ята дитина в Україні народжується поза шлюбом. На кожну українську жінку припадає 1,3 дітей. У Молдові та Білорусі цей показник ще нижчий. У Європі цей показник коливається від 1,4 в Німеччині до 2 — у Франції. Лідером по кількості дітей на одну жінку серед розвинутих країн є США.